Header Image

    Травень 1899 року

    Ґеллерт і надалі гартував професійні та особисті якості- він дбайливо відкладав всі зароблені гроші,  читав все, що потрапляло під руку, відточував майстерність у магічних дисциплінах та став улюбленцем редактора «Магічного щосуботника» Ґельмута Шнайдера і добродушної секретарки фройляйн Ефагрет Кралл, котра самотужки виховувала сина загиблої сестри. Семирічний Бернард Кралл – хлопчик з екзотичною, начебто азійською, зовнішністю та впертим характером – часто приходив в редакцію, щоб зачекати на тітоньку і заворожено стежив за тим як Ґеллерт надиктовував начерки самописному перу та перебирав пальцями клавіші друкарської машинки.

    -Герр Ґріндельвальд, редакційна сова принесла вам листа і якусь коробочку, – сказав одного теплого дня маленький Кралл, стежачи за роботою юнака.

    -Принеси сюди, Бернарде, дякую, – відповів Ґеллерт, не відриваючи погляду від сторінок.

    Лист виявився від Батильди Беґшот, тому він хутко його розпечатав і пробігся поглядом.

    «Дорогенький Ґеллерте!
    Я дуже засмучена та схвильована твоїм виключенням з Дурмстренгу, але впевнена, що ти не чинив нічого протизаконного і що сталося прикре непорозуміння. Твоя матір повідомляла мене про смерть твоєї бідолашної сестрички – визнаю, я проплакала кілька днів, це дуже болісна втрата.

     Ти запитував ще взимку чи можна в мене трохи погостювати. Звичайно, любий мій, я планую закінчити чергову книгу десь у середині червня, пароплави до Британії ходять регулярно і відмінно, на жаль я вже використала можливість закордонного летиключа цього року. Трохи відпочинеш, наберешся сил, вгамуєш свою дослідницьку жагу. Впевнена, ці імпровізовані канікули підуть тобі на користь – як фізичну, так і інтелектуальну. Чекай мого листа з точною адресою та найкращим рейсом за тиждень.
    Тітонька Батті
    P.S. В посилці – коробка горошку на будь-який смак «Берті Ботс», такий продається тільки у Британії.

    Ґеллерт видав такий радісний крик, що Ефагрет, котра якраз заклеювала чароскотчем зламане перо, ледь не впала з стільця.

    -Хлопчику мій, ти мене так налякав! – мовила ошелешена жінка.

    – Фройляйн Кралл, не лякайтеся. Я змушений звільнитися на деякий час.

    – Ґеллерте, але ж ти так прекрасно справляєшся з роботою, щось трапилося? – стурбовано запитала Ефагрет, паралельно заклеюючи паличкою листа.

    -Ні-ні, що ви, навіть навпаки – все дуже добре. Але це питання життя і смерті, повідомте редактору, що за два тижні мене не буде у межах кордонів Австро-Угорщини. Якщо буде потрібно – я повернусь в лави журналістів «Магічного Щосуботника», у нас же зайва голова ніколи не завадить, – посміхнувся юнак спідлоба.

    Останні дні перед відбуттям до Британії хлопець провів у передчутті шалених пригод. Ще б пак – ні в Австро-Угорщині, ні в Німеччині йому не вдасться так сильно наблизитися до розгадки таємниць Смертельних Реліквій. Продовжуючи вчитися у Дурмстрензі він би не зміг так швидко опановувати все, що йому подобалося, та й був би змушений досі просити гроші у батька. Його голова закипала від ідей, котрі часто суперечили одна одній, і він проводив дні та ночі у діалозі з самим собою, час від часу занотовуючи свої думки, котрі вже нагадували лабіринт Мінотавра.

    Якщо йому вдасться вже цього літа стати на крок ближче до своєї цілі і точно дізнатися про місцезнаходження Бузинової палички – це буде його найбільшою перемогою. Те, що за два місяці він дізнається дуже багато корисної інформації – це було аксіомою. Ґеллерт знав – одного дня він обов’язково знайде Бузинову паличку, стане не рядовим хлопчиною-журналістом, котрого ще й вигнали з Дурмстренгу, а великим чарівником, і змусить маглів коритися тим, хто володіє чарами. Карл заплатить сповна, родичі герцогині фон Ветцель припинять ганятися за примарними химерними ідеями, котрі не приносили їм нічого хорошого, а тільки наближали їх до в’язниць та війн. Он Аннелізе вже відмовилися приймати в університет – лист від Хайнца не дасть збрехати.

    Настане день – і магли коритимуться магам, перестануть псувати світ своїм недолугим управлінням, нове суспільство не викручуватиме руки чарівникам, а відкриє перед ними такі можливості, котрі маглам навіть і приснитися не могли.

    Погано тільки, що йому в перші місяці, а може й роки, доведеться пірнати в дослідницькі лабіринти абсолютно самому – дурмстренгзькі друзі мусять вчитися, добре, що хоч справно пишуть листи і інформують Ґеллерта про всі події в Інституті, зокрема він знає про те, що фройляйн Хофман змусила виключити Бориса Каркарова, а Вітольд Ожеховський непогано здав П’ятикласні Іспити і збирається їхати в Краків, щоб долучитися до місцевої квідичної команди. Едмунд Краус вдосконалювався в анімагічних звитягах і тепер міг контролювати свою анімагічну форму – орла – до доби часу. Чілла та Маріан закінчували Дурмстренг та з острахом очікували Фінальних Іспитів, після яких обоє мріяли знайти достойну роботу в філіалах Міністерства Австро-Угорщини – Чілла в угорському аврораті, Маріан – в чеському відділені Департаменту Фінансів. Дзвінка, попри свої успіхи в бойовій магії, писала, що захопилася цілительською справою і прагне продовжити справу своєї бабусі-мольфарки та навіть винайти нові зілля.

    Їхні імена були першими в альбомі Ґеллерта, оскільки він знав, що з ними можна і в вогонь, і в воду.

    А може там – в цьому селі з дивною назвою – він знайде таких самих шукачів пригод та тих, хто не бажає миритися з підневільним становищем чарівників? Може там теж є свої невизнані генії одного з ним віку, з якими можна разом планувати варіанти майбутнього чаклунського панування?

    Якщо цього року не вдасться натрапити на слід Бузинової палички – не біда. Все одно він не повернеться без нічого. Почекає рік, а може і декілька, попрацює кореспондентом, набереться більше досвіду, заведе більше знайомств, підкоригує свої плани. Але його ім’я точно не загубиться в тоннах імен чарівників світу, а буде серед тих, кого знатимуть і впізнаватимуть.

    Ґеллерт перевірив всі свої речі і почав готуватися до виходу з дому. Заглянув в дзеркало. Світле волосся виблискувало у променях сонця, котрі лилися через прочинене вікно, чорний костюм підкреслював блідість шкіри та легку хитринку в блакитних очах. Він, як і завжди, не використовував свої скромні здібності метаморфомага, а залишався самим собою. Переконавшись, що він готовий до незвичайних пошуків та нових вражень, хлопець махнув рукою Бертлю, посміхнувся матері і вийшов з дому, щоб встигнути на потяг.

    Життя мало бути прекрасним та насиченим. А з магією – ще кращим. Бузинова Паличка ще послужить йому і приведе маглів до загального блага. Навіть якщо заради цього блага доведеться стати злочинцем. Він не боявся в якийсь момент повернути не туди чи затриматися на якомусь відрізку шляху. Він боявся нікуди не піти.

     

     

     

     

     

     

     

    0 Коментарів