Header Image

    —щ..що? – у горлі стає ком, говорити тяжко. Здається він ось ось розплачеться, від чого хлопець боляче прикусує губу.

    — ми більше не зустрічаємось, Харучійо. – голос Майкі звучить так монотонно, здається це все було для нього тягарем. Слова не одразу доходять до голови, здається що хлопець чує лише незрозумілі звуки не маючі сенсу. –тобто? М..Манджиро, почекай, – блондин запихається, здається усі думки стали одним комом. Аби утримати, тільки не кидай слухавку, потрібно його утримати поряд. Я не зможу, як я без тебе? Здається увесь всесвіт сиплеться перед очима. —чому? навіщо ти це робиш? – тремтять руки, так хочеться аби все це було лише жартом, бо це зовсім не схоже на теперішнє. Опирається на стіну свого номера готелю, в який він приїхав здалеку заради свого, здавалося, хлопця? —Манджіро.. – шепотить. – Майкі. Для тебе я Майкі. – неприємно гірчить, – так буде краще, можеш не шукати мене, – пауза, позіхає, “він не хоче мене чути, він думає що я слабкий, ненавидить мене?” – проноситься у голові так нав’язливо, хочеться заглушити ці думки, не чути, пропасти назавжди. –Насправді мені все одно з самого початку і ти це знаєш. Якщо тобі нічого відповісти, в мене все. – хлопець відкрив рота, намагаючись сказати хоч щось, але бридким комом усі слова затухали десь у горлі, намагаючись стримати сльози. Ти не маєш права плакати, Майкі ненавидить слабких, чи не так? — прощавай. – нудно прошепотів Сано, розуміючи що відповіді той не почує. Короткі гудки.

    Повисла тиша. Хлопець сповз по стінці на підлогу, переварюючи почуте. Це кінець? Чому? Невже я бридок йому? Це все через мою нав’язливість, це моя провина. По щоках потекли обпікаючи сльози. Ще раз. – Ні, годі.. – хрипло прошепотів, утираючи рукавами кофти щоки. Ненавиджу себе.Санзу трясло, він схопився за голову,сжииаючи своє волосся. — це моя провина.. – бо Майкі не буває винним, адже він жертва, а значить це він винен и заслуговує смерті. Хлопець видрав клок волосся, він ненавидів себе, імпульсивні думки зміняли одна іншу, здається він сходить з глузду. – Він не міг покинути мене,- Той підірвався на ноги, його усього трясло, нігтями впиваючись собі у передпліччя. Очі бігали по кімнаті: невелике ліжко, шафа й столик. Стерильно й прибрано – як він любить. Пахло парфумом і темрява ночі поглинала кімнату, залишаючи місце лише поодиноким променям з вулиці. — Не міг.. – хлопець почав ходити кругами, у голові пітьма. — ЧОМУ – вирвалося надривно, і столик з треском прилетів у стіну, розвалившись на окремі частини. –ЩО ЗІ МНОЮ БЛЯТЬ НЕ ТАК – викрикував той, не зважаючи на сусідей, що навіть крізь не тонкі стіни мабуть прекрасно його почули. Хлопець схопив вазу з квітами з силою обдавши її на підлогу, від його крихкий хрусталь розлетівся по всій кімнаті. Шафа з грохотом впала, ногами проломивши задню частину,далі розйобуючи те що мало сміливість вціліти. – НЕНАВИДЖУ – в хлопця була істерика, він готовий був розірвати себе самого на частини, він не хотів відчувати цих емоцій. Стілець з треском проломив скло, полетівши на вулицю. Ногою зламавши навпіл вочевидь недешеву картину, та так само зустріла його судьбу. Полетіли келихи об стіну, осколками впиваючись в руки хлопця, але йому було все одно. Ніж зустрів шпалери, що згодом були надірвані руками. Полетіла з грохотом на підлогу гордина, ще одне розбите вікно. Санзу ходив кругами, скажено бігаючи очами по кімнаті. Він ненавидить все в цьому світі. Вирваний клок волосся полетів на підлогу і той нетерпляче відкрив пляшку вина, що заважала зробити кров що текла з ран на ладонях, залишених осколками скла. Жабідно надпив, збито дихаючи. Він спітнів, на лбу виступила іспарира. Волосся липло на обличчя, що ще більше дратувало. Сльози підступили до горла, від чого блондин стиснув зуби, ненавидячи цей бридкий стар нікчемності. Покинута дитина, що залишили у пітьмі.

    Хлопець огледів кімнату й відчув поглинаюче відчуття огиди до самого себе. Хотілося втекти подали звідки, аби не тут, аби не на цій планеті. Я ненавиджу себе, я ненавиджу свої вчинки і своє тіло. Ненавиджу людей що оточують мене, я…

    Харучійо поспішив до дверей,з котрих все що стирчав ніж. Громко захлопнувши їх, той притулився до стіни в коридорі, відчувши як гостро й боляче звело в районі серця, мабуть, все ж таки йому не можна таких стресів? Прикусивши губу, Санзу сповз по стінці на підлогу, підібравши до себе ноги. Тяжко було дихати, будь-який рух віддавав боляче в груди. Алкоголь вже почав діяти, від чого у висках була пульсуюча біль. Люди вже напевно спали, лише приглушене світло могло видати його присутність у безкраїх коридорах, червоні бархатні коври котрого мусили нагадати скільки коштував номер. Хлопець так хотів розридатися і просто побути слабким хоча б зараз, але він тримався, бо знав що нікому це не потрібно, як й йому самому. Бо Майкі ненавидить слабких, а отже ненавидить й його.

    Харучійо уткнувся собі в коліна тремтячи, він тихо всхліпував, вочевидь ще більше ненавидячи себе й своє існування, свої емоції, себе цілком і повністю. Нігтями той впився так сильно, що пішла кров, навіщо все це?..

    Чулося відкриття дверей, незадоволені голоса, кроки й гомін, але Санзу було все одно – чи виженуть його, оштрафують чи накричать за шквал посеред ночі, бо це не має сенсу, а отже його уваги не варте. В будь-якому разі, страх десь у середні був, віддаваючись тремтінням у ногах. Був, бо викликало спогади з дитинства, коли він знав що зробив щось погане, а отже скоро його накажуть. Отже йому зроблять боляче і ти не знаєш коли – все що залишається чекати в очікуванні.

    Нав’язливі думки вертілися у голові, створюючи незаглушаючий ком, він не чув нічого й нікого, так не помітивши як людина з номеру по сусідству незадоволено вийшла подивитися чого сталося, але зустрівши блондина потрапила в ступор. Той обережно спустився на корточки перед хлопцем, зрозумівши тяжкість ситуації, спокійно почав, — будеш цигарку? – блондина трухануло від несподіванки й він розсіяно підняв очі на незнайомця. Той був у футболці й шортах, мабуть спав? Довге волосся чорного й жовтих кольорів обрамляло обличчя, під алкоголем майже сплутав з жінкою,це все одно не мало різниця зараз. Хлопець негативно покачав головою, —я не курю.. – взяв цигарку з рук сусіда промовив блондин, опустивши погляд. Доречно знайшовши у кармані запальничку, хлопець запалив, знаючи що його оштрафують, знаючи що йому дістанеться. Яка зараз різниця? Все одно помре.

    — мм… – нахмурився другий у роздумах, — я зараз прийду,нікуди не ходи, – посміхнувся, підіймаючись. Хлопець заскочив до свого номеру, Хару лише дивився у слід, намагаючись зрозуміти на, вже п’яну, хто він й які мотиви має. Йому в будь-якому разі було все одно, головне цигарка була доречна.

    Хлопець вийшов з кімнати, присівши поряд з Харучійо. Той приніс серветки і цукерки, від чого інший зніяковів, йому здавалося більш логічним визвати поліцію, він не хотів щоб про нього піклувалися. —не треба було, – взяв серветку хлопець, витираючи сліди від сліз, але це насправді зовсім не допомагало, бо в той час по щоках катилися нові. Незнайомець мовчав, так само підібравши до себе ноги, знаючи що доречніше буде промовчати. — він…покинув мене…- прошепотів блондин, відчуваючи стид перед іншою людиною. — я не потрібен йому, ніколи не був.. як дурень усюди ходив за ним, готовий увесь світ йому кинути в ноги, але…але йому це не потрібно…він мене…- той уткнувся собі в коліна, всхліпуючи. Санзу не хотів щоб його хтось бачив у такому стані, тому ховав обличчя як дитина, котрій батьки кричать що якщо та буде ридати й надалі то отримає ще більше. —так боляче, неймовірно боляче, я й уявити не міг що це так страшно коли…коли тебе кидають ось так? мені здавалося я зможу його утримати, я давав все що в мене є… – в нього була істерика, крізь сльози було тяжко говорити. Хлопець поряд лише спостерігав за ним, слухаючи.Санзу підняв голову, жадібно хапаючи повітря, — я ненавиджу себе… якби я був сильніше… якби я не був таким нікчемою він би не залишив мене, я би… – прикусив губу той, різко прийшовши до думки що незнайомцю все це нахуй не упало, а отже й слухати не повинен. Значить він знову створює іншим проблеми. Блондин перевів погляд на сусіда, – вибач.. – рукавом втираючи щоки промямлив той, відчуваючи себе приниженим. Незнайомець помедлив, нахиливши голову на бік, —мм, я не буду казати що все буде добре, бо це не так, – проігнорувавши вибачення хлопця продовжив, — але я не думаю що це твоя провина, – опустив погляд . — ти нічого не знаєш, – стиснув зуби Санзу й другий перебив, — можливо, – пожав плечима, — але якщо ” він завжди ненавидів” тебе, то це його проблема, ти вкладався у відносини? вкладався, тому то його зайобом було не вкладатися зі свого боку, – підвів висновок незнайомець, на що Харучійо тяжко зітхнув, —це з твого боку, та й… – нахмурився хлопець, опустивши погляд, — який все це має сенс якщо відносини завершено… Мабуть я просто не вартий його, ти б його бачив… – жестикулював той, зображаючи яким гарним був його хлопець. Цих п’яних доводів вочевидь другий зрозуміти не міг, але суть вловив. —чи має зовнішність в такому разі сенс якщо він мудак останній? – слідкував за реакцією другого сусід, підперевши обличчя рукою. —ну я ось страшний але “не мудак” і якось і мінусі я залишився, – гнівно відізвався той, почуваючись дуже пригнічено, благо алкоголь збавляв фарби. Незнайомці коштувало зусиль стримати хохіт, тому лише ухмильнувся, — ти то? якщо ти в нас страшний, боюся спитати як виглядав той другий, – язвительно відповів той, знаючи що п’яний співрозмовник може й до обличчя його прикластися. —він був кращим з кращих, я на його фоні…ну…- замявся блондин, перевівши погляд на хлопця. Сфокусувавшись на його обличчі, той прикусив губу, для себе визначивши що другий був дуже привабливими, принаймні під алкоголем,і мабуть доволі заможнім, якщо може дозволити собі номір в цьому готелі. Хлопець нахмурився, відчуваючи ніби над ним насміхаються, —ну знаєш, з твоїм то обличчям легко таке казати, жінки табунами бігають небось, а мені розповідаєш тут аби заспокоїти. Те що “всі гарні по своєму” не потрібно рівняти що саме ти знаходиш мене привабливим, – насупився, не довіряючи словам співрозмовника. — мм, – наіграно задумався той, —знаходжу) – ухмильнувся, на що Санзу був готовий поклястися що поголить його налисо своїми ж руками зараз, —прям засосав би мене? – агресивно відповів блондин, нігтями впившись собі у коліно. —якщо хочеш, – пожав плечима хлопець, справді не розуміючи коли в останній раз другий дивився у дзеркало. — тц. – Харучійо схопив незнайомця за шиворіт, потягнувши на себе. Він поцілував його,що другий не очікував, але відповів взаємністю, томно піддавшись у його сторону. Блондин поступово відпустив хлопця, нерішуче розірвавши поцілунок, залишаючи тонку нить слини між губами один іншого. Другий облизав свої губи, зазначивши присмак вина і цигарок, що не було мінусом. Санзу дивився тому в очі, не розуміючи навіщо він це зробив, що сказав би Майкі? Що невже він так просто забув його і готовий вішатися на кожного другого? Незнайомець міг бачити переляк в очах хлопця. Він обережно завів волосся першого йому за вухо, ніяковіло подбираючи слова, — ти не винен.. – ледь чутно прошепотів, маючи змогу здогадатися про що він зараз думає. — що? – напівусмішка, руки почали тремтіти, спітніли ладоні. — це не твоя провина.. – повторив хлопець. — я знаю.. – не розуміючи другого відповів блондин, тяжко глотаючи слину. —це не твоя провина, чуєш? – повторював той, дивлячись іншому в очі. —я ЗНАЮ. – повисив голос Санзу, стискаючи зуби. — Ні, послухай. Це не твоя провина. – знову. — припини,не роби цього зі мною.. – слова стали комом в горлі, здавалося що він зараз розіб’ється як той келих. — це не твоя провина. – він говорив це спокійно, але.. —годі, зупинись. – надриваючись сказав той, не витримуючи. — ти не винен.. – обережно прибравши руку від обличчя хлопця сказав незнайомець.По щоках Харучійо текли сльози, обжигаючи бліду шкіру. Він закрив обличчя руками, ридаючи навзрид. —НУ ЧОМУ ЦЕ ТАК СКЛАДНО – сил триматися не було, голос зривався на крик, —я… Я НЕ ЗРОБИВ НІЧОГО ПОГАНОГО – кричав Санзу всхлипуючи. —ЧОМУ ЗАВЖДИ Я – він плакав в голос,тремтячи, — я.. я просто… – слова зливалися з плачем, він не контролював себе. Другий мовчки прижав хлопця себе, обіймаючи, слова були зайвими. Той сжав руками його футболку, ридаючи і більше намагаючись це скрити. Він ніколи не відчував щоб про нього хтось піклувався навіть як раптова людина з готелю, ці обійми були дуже цінними для нього і…..

    Незнайомець обережно гладив його по голові, нікуди не тороплячись. Він буде тут стільки, скільки потрібно, бо зараз він тут потрібніший ніж будь-де.

     

    1 Коментар

    1. Шо жжж. Почнемо з плюсів:
      -сюжет цільний. Це найс
      -розвиток персонажа (який не який а санзу)
      -читається в цілому норм
      Перейдемо до мінусів
      -русизми. Дуже багато русизмів. (Я з ти
      невибагливи
      людей, які будуть читати навіть коли в тексті є якісь опечатки і т9, але русизми тут дуже око різали)
      -не викупаєш де
      то говорить. Відділяйте абзацами нову репліку персонажа.
      -фрази санзу не вписуються в загальну атмосферу твору. По контексту так, все супер, але сама ї
      різкість випливає. В подальшому спробуйте зробити ї
      м’ягше, плавніше (якщо того потребуватиме атмосфера)
      В загальному мені сподобалось, бажаю розвитку і удачі, (і в жодному разі не намагаюсь принизити автора)❤️✨