Нова небезпека.

Сжимаючи простирадло, та з кожною секундою покриваясь все більше потом, Вілл не міг прокинутися. Спочатку сон починався з миті, коли його руки ковзали по тілу Паркер, по кожному бугристому шраму які шепотіли свої історії. Сем не ворушилась, з-під лоба дивилась на Грема і даже на губах не було тієї натягнутої посмішки яку вона так часто діставала з свого арсеналу. А потім наче у фільмах жахів почало блимати світло. Шкіра дівчини обпекла пальці і як тільки Вілл прибрав їх час сповільнився. В церковні залі їх дихання гулом лунало від стін і піднімалось вище до куполу. Звівши брови разом, та не одразу побачивши чорниць зі смарагдовими хрестами на грудях Грем намагався зрозуміти Паркер, те що він бачить. Але замість відповіді дівчина розвернулась спиною. Шрами зникли, а Грем міцно стискав ремінь в руках.

Замість кави та ранкових новин про це кляте місто, мені прийшлось їхати до майєтку Вердів. В кабінет Мейсона я заходжу в той момент коли він, закинувши ногу на ногу у костюмі трійці чистив ножем нігті від бруду і витирав його об підлокотник крісла.
– Сем! Радий бачити тебе! – Каже так, наче я сама захотіла приїхати, а не він послав за мною своїх людей у восьмі ранку.
– Невже? – Не так радісно відповідаю і підхожу ближче.
В його кабінеті я ще не була. Замало світла, темні меблі, пара картин і багато статуєток свиней. В підлогу вмонтований акваріум з муреною, який підсвічується і з порогу звертає на себе увагу.
– Так, я ще вчора хотів тебе побачити, але ти всю ніч була на прийомі у доктора Лектора. Мабуть вирішували дуже глибокі…питання. – Його посмішка не стає меньше. Сховавши руки в кишені штанів Верд зовсім не реагує на мої прищуренні очі і цвинтарне мовчання. – Це у вас серьйозно?
– Що ж, я уважно слухаю тебе, Мейсоне. – Через деякий час ростягнувши губи в посмішці дивлюсь на господаря дому і той, в мить забуває про те, на що натякав ще хвилину тому.
– Тоді. – Верд скользить рукою по лігтю і взявши мою долоньку підводить до стола де пропонує сісти. Приємна біль м’язів нагадує про ніч, але Мейсон своєю присутністю псує весь післясмак.
Опустивши погляд на стіл одразу помічаю купу паперу, де по центру жирним шрифтом виділено “Шлюбна угода”.  Перевожу погляд на Верда, якому стає ще веселіше.
– Мейсоне, невже ти пропонуєш мені руку і серце? – І він сміється, не помітивши мого скептицизму. У свині більше шансів зі мною одружитися, ніж у нього.
-Скоріше спільну справу. – Він прямо як я у Лектора, сідає на кут стола. Поправляє окуляри а я відхилилася на спинку, та склала руки в замок. Дуже цікаво послухати що ж тепер прийшло в його дурну голову. – Я хочу відновити справу твоїх батьків.
Як тільки ці слова виходять з його рота, сірі очі тут же недобре заблищали. Колись ми вже про це говорили, але тоді не було стільки збудження в його голосі. Ми дивимось одне на одного, він очікує такої ж радості від мене, а я прикладаю зусилля, що б не видати справжніх почуттів.
– І скільки по-твоему протримається новий приют, перед тим як його зачинять?
– О, Сем. – Він нетерпляче ворушить волосся на голові, а потім різко відштовхується і розмахуючи руками, та намотуючи кола продовжує. – Я не просто мрійник! Одна ферма вже працює і успішно. Ти знаєш скільки податків я вже заплатив за це? Наш шановний мер Джеффрі Майєр знає і вчора при зустрічі він підтримав пропозицію щодо нової справи.
Верд знов підходить і спирається на стіл. В голові з’являються спогади. Вже не боляче від тих зі свистом ударів по тілу, не боляче і від втраченого дитинства. Тепер це як кадри з фільму, в якому я не брала участі, а лише спостерігала. Та це не повинно повторитися.
– Отже, Мер хоче що б ми створили приют, та продавали дітей заможнім збоченцям? – Як завжди, Мейсон в захваті від моєї прямолінійності і тому хлопає в долоньки, а потім ритмічно киває головою.
– Так! – На мить замислившись доповнює – І щоб ми платили податки, але напряму йому.
– А як же Джек Кроуфорд? Йому буде начхати на Майєра і тим більше на нас з тобою. – Перекинувши ногу на ногу, та підвівши брові кусаю губу. А Верд захопленно продовжує, наче я вже погодилась і зараз ми обговорюємо маленькі перешкоди.
– Йому вже давно час на пенсію. Це питання вже закрите. – Гидкий сміх заполоняє кімнату і я теж трохи посміхаюсь такі безтурботності дорослого чоловіка.
– І кого ж посадять на його місце?
– Того хто зможе домовитись із совістю, а таких багато серед ФБР.  –  Він поправляє жилет і придвигає ближче папери до мене. – На наступне питання, одразу скажу, що куплю кожну газету, яка є в нашому любому містечку. Вони будуть писати те що треба. Як же вчасно вбили Лаунс. З нею домовитись було б складніше. – хлопнувши в долоні доповнює чоловік.
– А навіщо така ласкава пропозиція одружитися?
– Тому що так, ми дійсно станемо новими Габрієлем і Джесікою!
Подумати як відмовити Верду в одруженні мені не дають. Крик, гуркіт в корідорі, мексиканська лайка доморобітниці. Ми переглядуємось, а потім відчиняються важкі двері. Від здивування втягую шию, а Верд роздратовано стискає губи в одну смугу і кричить шкатульгаючому охоронцю.
– Ти привіз його занадто рано! Я же сказав, тільки коли ви схопите Ганнібала!
– Пане, він сам приїхав. За нею! – Охоронець з чорними вусами і шкіряні куртці киває в мою сторону, а я не кліпаючи очима оглядаю Грема, що так само не зводить з мене очей.
– Агенте Грем, ви не вчасно. – Дурна посмішка повертається на обличчя Верда і він підводиться.
– Нам ще багато чого потрібно обговорити, зробимо це в наступний раз, Мейсоне. – Що б хоч трохи заспокоїти його кладу руку на плече, і це спрацьовує.
– Звичайно! – далі він звертається до своєї людини, але вже приказним тоном. – Скажи Маттео, що б відвіз пані Паркер до дому! А Ви агенте Грем залишитесь не надовго. – Згадавши щось дуже кумедне Верд повертається знов до мене. – Чи може ти теж хотіла залишитись і попрощатись з Ганнібалом?
Ми не соромлячись переглядуємось з Віллом, та це не допомагає знайти відповіді.
– Ти мала рацію, з приводу вагітності моєї сестри. Залишь все як є, я б мав счастливу і слухняну Марго, але я пішов на поводу доктора Лектора і зараз він хоче вбити мене! А я не отримав нічого. – З сумним поглядом жаліється Мейсон. – То ж я маю право хоча б помститися йому!
Гидотний сміх заполоняє кімнату, і Верд очікує що я підтримаю його в цьому.
– Вона поїде до дому. – Скрізь зжату щелепу свистить Грем і дивиться на Верда з-під лоба. Охоронець тут же хапає його за руку, що б той не зробив ані кроку до його господаря.
– Мейсоне, я б радила тобі не чипати їх, але це твоя справа. – Ці слова кажу повільно, що б дурний Верд зрозумів мене, а потім прохожу повз Вілла до виходу.

Пройде не так багато часу як машина Вілла проїде повз мого дому, але мені буде здаватися вічністю. Годинами кружлиючи від одного вікна до другого, я хапалась за телефон і думала кому звонити, Грему, чи Лектору? А потім відкладала його геть і знов не знала як знайти спокою. Мейсон звичайно повівся з ними самовпевненно, ту звирячу, хижацьку силу неможливо було не відчути від Грема та Лектора, але все могло піти шкереберть даже у них.
Як тільки почувся гуркіт двигуна я прилипла до вікна, а потім швидко, наскільки дозволяли ребра кинулась до своєї машини. Це вперше сідаю за руль за два тижня. До поки машина гріється, я слідкую за будинком Грема, і на диво замість нього я бачу Ганнібала, який тягне у будинок безтямне тіло. Я знала що бачу, але думки в мить перекрутилися і жодна не давалась що б схопити її. А Вілл стікав кров’ю на руках Ганнібала.
Різкий розворот, та пару хвилин і я не витягнувши ключи, не заглушивши двигун вибігаю. Сніг перемішаний з багнюкою наче намагається зупинити, і поглянувши в низ на сліди від крові в вухах почався дзвін. Мене накрило наче бульбашкою, а час сповільнився.
Як Лектор міг це дозволити?
Двері, стіни, підлога. Все в крові. Собаки по черзі то й діло скиглять. Ще не дійшовши до вітальні зупиняюсь. Лектор з кисневою маскою схиляється до Верда і потім той починає огидно хіхотіти. Нарешті дзвін стихає.
– Що це, докторе? – Запитує Мейсон і починає бити ножем себе в стегно, при цьому заливаючись сміхом. Краплі крові що падають на підлогу тут же починає злизувати сама маленька собака.
– Це суміш психоделичних речовин. Психоделика – це розширення свідомості.
– Випишіть мені рецептик на це! – І знов сміх.
Собаки, похитуя хвостами обступили крісло на якому Верд сходив з розуму, і він з цікавістю потягнувся до однієї з них.
– Де Вілл? – сіпшим голосом привертаю до себе увагу чоловіків. Даже полутьмі я бачу наскільки Лектор змінився. Мейсон не здогадувався наскільки може бути не безпечним цей чоловік в клетчатому костюмі, з укладенним волоссям. Наскільки жорстокими бувають його уяви та бажання і в цей момент краще не бути поряд з Чесапикським різником. – Не смій чипати собак!
Рик з грудної клітини змусив Мейсона зупинитися, за ці десять секунд у Ганнібала розвіюється пелена перед очима і він вже не думає хто я, і чи несу загрозу.
– Мейсоне, погодуй собак. Собою.
Сміх знов гулом лунає по всьому будинку і я закриваю очі від роздратування, а Лектор ігриво посміхнувшись свому пацієнту бере мене за руку і виводить з будинку.
– Що сталося? – неунімаюсь, знов питаю коли ми залишаємось віч на віч. Рука сама тягнеться до маленького порізу на шиї Лектора і той не кліпаючи очима вивчає моє перелякане обличчя.
– Мейсон намагався згодувати мене свиням. – Крижаною люттю ці слова пронзають тіло. – Але вийшло не так як він цього хотів.
– Вілл живий? – глядячи прямо в очі запитую і Лектор схиливши в бік голову та торкнувшись моєї щоки не одразу дає відповідь.
– Вілл живий.
– Тоді де він?
– У Вердів. Скоро приїде. – Лектор задоволенно дивиться у глибь будинку. – Коли від обличчя Мейсона залишаться лише кістки.
– Джек це вам не пробачить. – Кажу те що не дає покою. З рота виходить теплий пар, нагадуючи наскільки зараз холодно, і що я в домашніх капцях на босу ногу. – Ганнібал, я не хочу втратити тебе.
– Я тебе здивую. – І посмішка така самовпевненна, що весь переляк покидає думки. Крім однієї.
– Вілл залишиться живим? – Запитую, заглядаючи в очі наче кицька. Маніпуляція. Все для того що б Лектор сказав так. Він знає це і з явним ззадоволенням притискається ближче, припіднімає підборіддя та в губи відповідає.
– Обіцяю.