Header Image
    Мітки: AU
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Все почалося з вуха яке випало з конверта адвоката. Закінчення судового процесу перенесли на незрозумілий термін. Джек Кроуфорд зайнявся пошуком залишків одного із присяжних. З’ясувалося, що судовий пристав виявився замішаним у справу, він намагався максимально схоже вбити присяжного, щоб закралися підозри в невинності Вілла. Це не спрацювало. Кулі знайдені в тілі вбитого не дали обдурити слідство, проте хід був гарний. Мені навіть захотілося зробити щось подібне, убити, наприклад, Алану Блум.

    Але мене випередили. Поки я уявляла як це можна зробити, шанувальник Вілла зробив щось приголомшливе. Поліцейські, що приїхали на місце злочину, немов бачили привида. Намагалися якнайменше перебувати з трупом судді, який не має половини голови. Присяжних відпустили додому відразу, а мені завдяки Ганнібалу вдалося одним оком побачити цей витвір мистецтва, поки Джек не вигнав нас обох. Сказав чекати на дзвінок. Тепер слідство розпочнеться спочатку і навряд чи хтось із Суддів погодиться на цю справу.

    — Що ж зробив суддя? — питаю я у Ганнібала, який люб’язно запропонував довезти мене додому.

    – не вважав важливими докази, що виправдовують Вілла. — Сидячи поряд ми переглядуємось, але більше я дивлюся на краєвид за вікном. Сьогодні обіцяли дощ, через що повітря було гаряче і парило настільки сильно, що хотілося швидше сховатися в приміщенні.

    — Знаєш, зовсім не можу згадати із зали суду хоч одну людину, що викликала б підозри.

    — Ми рідко придивляємось до обслуговуючого персоналу. Ти можеш зараз точно описати останнього бариста, що готував тобі каву? – я задумалась.

    – біла жінка, з темним волоссям, середнього зросту, тридцяти років.

    – Під твій опис підходить вона, вона і ось та жінка в леопардових шортах.

    Ганнібал вказівним пальцем тикає на жінок, які по суті нічим не відрізняються.

    – Може й тобі варто було не так сильно виділятися? — жмурю погляд і проводжу рукою з голови до ніг Лектора. — Бути елегантним серійним убивцею дуже небезпечно.

    — Мені чудово вдається поєднуватись у собі якості джентльмена та вбивці.

    Ганнібал притягує мою долоню до себе і цілує задню сторону, викликаючи на моєму обличчі посмішку.

    – Все одно він молодець, той хлопець, що намагається допомогти Віллу. — зауважую, що ми повертаємо не в той бік, як я звикла добиратися, але є й інша дорога, можливо, Лекторові такий маршрут комфортніший.

    — Він важко насадив тіло на оленячі роги. Рвані рани, отвір від кулі … ніякої естетики, – Я посміхаюся тому як Ганнібал вишукує недоліки в іншому вбивці і думаю про пляшку пива, що лежить у холодильнику, від спеки починає дратувати навколишній світ. — сподіваюсь, ти не приписуєш йому суддю?

    — Хіба це не його робота? — здивовано повертаю голову до Лектора і не помічаю, як ми їдемо зовсім не в тому напрямку, що веде до мого будинку. Ганнібал хитро посміхається, його очі блищать, у куточках дрібні зморшки, такий чіткий контур губ. Навіть я не часто бачу його таким розслабленим. — невже це чесапікський різник? І як він тоді зміг піти непоміченим?

    — Залишимо цей фокус у таємниці. Можливо, колись я тобі покажу його. — Ганнібал повертає голову і дивиться прямо в очі, неясне хвилювання відбувається всередині, за грудною кліткою. Мені здається, ми повинні були зустрітися з Ганнібалом. Це було намічено, то розуміння, що в нас із ним не часто зустрінеш. Нарешті я відвертаюсь до вікна і втомлено зітхаю.
    – Думаю пора вже тобі зізнатись що Вілл подобається не тільки мені. – Лектор хитро посміхається. – Ти бажаєш його дружби, компанії.
    – Ти маєш рацію – погоджується чоловік.

    Нарешті я відвертаюсь до вікна і втомлено зітхаю.

    — Ганібале, ти ж сказав, що відвезеш мене додому.

    — що, власне, і роблю, везу тебе додому.

    – До себе, додому. – Уточнюю і не можу не посміхатися. – Що сьогодні в меню?

    – Правосуддя.

    Лектор вміло паркується біля будинку, виходить першим і елегантно допомагає мені, через що нова хвиля ендорфіну захоплює тіло . Вже мовчки ми заходимо в будинок і я з полегшенням зітхаю, прохолода, кондиціонер та холодне вино біле. Біля входу Ганнібал вішає піджак та жилет. Поки ми йдемо на кухню, він стомлено відтягує краватку і потім знімає. Дрібний дощ починає бити у вікна, Лектор закочує рукави, просить карамелізувати яблука і зробити солодкий соус із ягід, доки він займається печінкою. — Ми як стерв’ятники…якщо порівнювати з міфічними героями.

    — Мабуть, таке порівняння образливе.

    – Але правдиво. Джек Кроуфорд так переживає за Грема.

    — зате Алана намагається зробити все, щоб її не звинуватили в непрофесійності.

    – Про що ти? Мені здалося вона не байдужа до Грема.

    — може, і так, але її гордість і всезнайство не дали цим відносинам життя. Вона з самого початку бачила високий інтелект Вілла і якусь … скажемо … можливість заглядати в голови людей. — печінка вирушає вимочуватися в солі, а Ганнібал підходить мені допомогти з яблуками. Ми досить багато часу проводимо на цій кухні, але такої акуратності, як у господаря будинку, в моїх діях ще не з’явилося.

    – Її це лякало і коли Джек попросив поради вона делікатно пішла убік, щоб не бути після винної. Можливо, їй здається, що вона хоче допомогти, але насправді вона просто злякалася відповідальності.

    — Ти казав вона була найкращою студенткою.

    – не завдяки таланту. Вона схожа на Герміону Грейнжер, зубрила і заучка.

    — не думала, що Лікар Лектор читає фентезі. – Змив з рук цукор, роблю маленький ковток вина і повертаюся до каструлі з соусом, який вже стає гарячим.

    — після поради викладача історії мистецтв я придбав першу книгу. Щойно подужав, тепер я буду в курсі, яке чтиво подобається тобі. — я посміхаюсь і стегнами штовхаю Ганнібала.

    – Хотіла давно спитати, що трапилося з Ебігейл?

    — Вона втратила вухо, бідолаха. — Прикусую губу, коли мої здогадки виправдовуються.

    — Значить, вона жива. Ти залишив її як козир, якщо потрібно буде витягти Грема з в’язниці? – Лектор посміхається, вдивляється в моє обличчя, мені здається, він захоплений.

    – Ні. Щоб витягнути Вілла на свободу не потрібна Ебігейл.

    – Тоді в її очах ти герой. — після недовгої паузи говорю і розумію, що в моїх очах Лектор в іншому світлі, більш потаємному і в цьому винні Паркери. – Дав їй нове життя. Куди вона поїхала? Канада? Англія?

    — Цю інформацію я ладен обміняти на твоє ім’я. — Мій сміх заповнює кухню, дивлюся з-під вій на Ганнібала і той чекає відповіді з потемнілим поглядом.

    — Хобс цього не варта. Запевняю тебе через рік, інший вона сама себе видасть вбивши чоловіка середнього віку, схожого на Джейкоба Хобса.

    — Вона маніпулятор, до вбивств вона підштовхуватиме інших.

    — Її погубить самовпевненість. Даремно ти її відпустив.

    — Мені здається чую у твоєму голосі ревнощі? — Журить мене Ганнібал, нахилившись зовсім близько до мого обличчя, і я втискаю голову в плечі.

    – До дитини? Не сміш мене… Може трошки — кажу трохи тихіше і намагаюся не посміхатися, але виходить геть погано. – Про Міріам Ласс питати марно?

    — Чи готова ти поділитися інформацією про своє минуле життя?

    — Боюся поки що ні.

    — І що ж треба зробити, щоб дізнатися хоч трохи тебе? Ганнібал ставить чисту сковороду на плиту і після чекає коли вона нагріється, але у двері дзвонять. Ми переглядаємося, я прибираю соус із вогню.

    – Ти когось чекаєш?

    — Сьогодні я не маю сеансів. — я хотіла подивитись у вікно, спробувати побачити може припарковану машину, але Лектор мене зупиняє. — не знаю, хто це може бути, тобі краще піднятися на другий поверх і почекати в одній із кімнат.

    Я ківаю та швиденько пробігаю до сходів і  підіймаюся на другий поверх. Де бувала всього кілька разів, затримавшись за цікавою розмовою чи грою у шахи. Мені хотілося залишитися послухати, але дізнавшись голос дружини Джека, я безшумно попрямувала до кімнати, в яку зазвичай селив мене Ганнібал. Там я знімаю туфлі та підходжу до вікна. Дощ розійшовся не на жарт, і чому місіс Кроуфорд вирішила сьогодні приїхати? Може посварилася з чоловіком, Джек зараз збуджений міг і не стриматися. Я замислююся над тим, який Ганнібал у гніві? Розсердженим я його ще не бачила, щоб він почав руйнувати все навколо. Та й він не схожий на людину, що творитиме хаос, він швидше збереже холоднокровність і після помститься людині, що вивів його з рівноваги. Він був на межі всього разу, коли не сподобався мій похід до Грема і він за допомогою маніпуляцій зробив все щоб я залишилася винною.

    Трохи засмучена перенесенням обіду, я поглядаю на стрілки годинника і думаю що Ганнібалу на день народження можна вручити Calipso, у діловому стилі чи це надто особистий подарунок? Ні, ми добре знаємо один одного. На уроках етикету нам розповідали якісь подарунки краще робити пану. Чорт, чому Ганнібал у мене асоціюється із цим словом? Ці думки немає того сенсу, який викладали під час уроків.

    Я сідаю у крісло і в телефоні читаю новини про сьогоднішню подію. Найкрасивіше пише звичайно наша зірка Лаунс. Мабуть ФБР дало мало інформації ЗМІ раз більша частина текстів складається з води та повітря. Як дивно, я знаю хто вбиває всіх цих людей, але не боюся, хоча для Ганнібала я найбільша небезпека, після Вілла звичайно. Той хворий на справедливість, від нього не знаєш чого чекати. А у нас угода, яка підкріплюється дружбою. У коридорі я чую кроки і їх не переплутаю ні з чиїми. Двері відчиняються, і я піднімаюсь з місця.

    – Белла вирішила накласти на себе руки, в моєму будинку. — я підводжу брову, здивувавшись такому рішенню. Любов Джека та Белли очевидна, як вона може так з ним чинити?

    – і що будемо робити?

    — я відвезу її до лікарні. Не хочу щоб Джек занепав.

    – це надовго? – підхожу ближче до Ганнібала. Мабуть в мене дуже засмученний вид раз Лектор поправляє прядку волосся та після проводить пальцями по щоці.

    — гадаю на дві години точно. Дочекайся мене і ми плавно з обіду перейдемо до вечері.

    Це звучить занадто інтимно, і все це занадто. Мене вистачає на кротки кивок головою. Він не відразу відходить від мене і я передчуваю що сьогодні буде особливий вечір на який ми обидва вже давно чекаємо.

    — Тоді тобі треба поспішати, поки я не допила вино сама. – мій голос хрипить, і я відкашлююсь.

    – У коморі є ще. Те, що ти принесла минулого разу внизу зліва, в третьому ряду.

    — це на особливу подію, але дякую, що уточнив, де шукати.

    Я проходжу повз Ганнібала і відчуваю його погляд, а потім він рухається за мною вниз сходами. У кабінеті для прийому пацієнтів знаходжу м’яке тіло Белли. Обличчя її спотворилося, пеня біля рота, губи починають синіти. Смерть рідко кому личить.

    – Ти сьогодні нагадуєш суддю. Когось страчуєш, когось рятуєш.

    — Це робота Бога, але він, очевидно, зайнятий. Постараюсь не залишати тебе надовго одну.

    Спочатку я повертаюся на кухню та промиваю печінку від солі. Без Лектора не наважуюсь готувати і тому хапаю келих з вином та йду до кабінету. Намагаюсь думати як психолог — помітити звички хазяїна будинку та риси характеру. Все стоїть на своїх місцях, немає і грама пилюки. На полицях книги філософів, учених та невідомих мені Лікарів. Сівши в крісло Ганнібала зручно вмощуюсь і поглядом пробігаю по поверхні столу. Тільки ручка та папка з порожніми листами. Відкриваю верхню скриньку в основному канцелярія, у другій шухлядці справи пацієнтів: шизофренія, дитячі травми, нестримний гнів і нічого цікавого. Центральний ящик заповнений нарисами статуй грецьких богів, архітектура мені здається Риму чи Флоренції. Захоплює дух від його робіт, така деталізація та лаконічність. Коли він тільки знаходить цей час?

    Тепер я сідаю на місце пацієнта і ще не спершись на кушетку, тут же встаю. Мені не по собі. Думаю на сьогодні достатньо досліджень і прямую на кухню за добавкою вина, але у двері дзвонять…

     

    0 Коментарів