Header Image
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Щойно відобідали з дороги, всі розповзлися по покоях розпаковувати речі та відпочивати після подорожі.

    Ештон радо нап”ялив на себе свій шазарійський прикид (футболка, пальто і всяке таке) і… Ну, що його в покоях сидіти? В амфібії висидівся, в ізоляторі вилежався… Короче пішов Ештон на обхід, в Елізіум наче магнітом тягнуло.

    Щойно Ештон ступив на свою землю… В душі все забриніло просто… Ахах… Ну, що ж ці почуття, що з’явилися від впливу волі Повелителя не такі погані… Ештон стояв і з посмішкою оглядав Єлисейські поля, Храм вдалечині, а на його фоні Перший корпус Академії… Височенне склепіння печери. І дітей, що бігали в високій траві. Ештон вдихнув цей запах… Невже Елізіум і раніше пахнув так? Ештон чітко відчуває солонуватий вологий запах печери, запах польових трав, що наче жовте море переливалися в його зоровій пам”яті, адже він нюхав з закритими очима… А ще він відчуває запах… Якийсь особливий… Якого немає більше ніде. Ештон поклястися може – що так пахне Храм. Але як це “так” – зрозуміти він не міг. Мабуть, Ештон просто сумував.

    ***

    В житті Ванесси все склалося… фантастично добре, наче з казкових книг Зовнішнього Світу. Хто ж знав, що звичайна, рядова Служителька Гарему раптом стане Лівою Рукою Повелителя Елізіуму чи чоловіка Повелительки. Що в її підпорядкуванні буде Свита Повелителя! А сам Повелитель вважатиме її названою сестрою! Що вона зустріне просто казкового чоловіка: до безтями розумного, цікавого, сильного і тілом, і духом, мужнього, досвідченого, мудрого, розважливого і терплячого, із неймовірною чоловічою красою… Що їй дозволять встановити договір… Та ще й який! Що вона стоятиме в черзі на народження дитини! А тепер ще й зграя ларів! АЖ ДВОЄ! Її сім”я скажено пишається її успіхами, і вона званий гість на багатьох зустрічах. А ще у неї справді виходить! І Ештон… Пишається нею…

    Ванесса інколи думала так зранку, коли починала свій черговий день в ролі Старшої Служительки свити Серця Шазарії. От і зараз з цими неспішними думками, мріями, що вже втілились в реальність, вона заплітла свою довгу косу. Щось вона надто розслаблена, аби робити таку зачіску, як зазвичай. Є щось гіпнотичне в плетіні коси…

    – Служителько!- Постукала в двері Лорія. Що там сталося? Лорія ніколи не турбує Ванессу, коли вона в особистій спальній кімнаті!

    – Доброго ранку, Лорія, заходь.- Ванесса завжди намагалася бути з підлеглими такою ж відкритою, як і Ештон.

    – Доброго ранку, пробачте, що турбую в неробочий час! Але там…- Все одно з порогу в справжній паніці пролепетала її помічниця. Дійсно щось серйозне. Лорія не з тих, хто просто так перейматиметься.

    – Що там сталося?- Уже з занепокоєним тоном вилетіла Ванесса з спальні і бігом попрямувала на лемент, що долинав з холу, вже не чекаючи пояснень.

    – Я знаю, що вони повернулися!!!- Лементував якийсь чоловік в повністю закритій одежі.

    – Прошу, не потрібно кричати…- Намагалася його заспокоїти Сойка, якій не пощастило бути на чергуванні зараз.

    – Ти мене не заспокоюй тут, людино!- Просто таки в голос кричав чоловік. Ванесса була здивована. Такого ще тут не було. Та таке будь де рідко зустрінеш… Та і взагалі важко зустріти…

    – Сойка, дякую, що зустріла гостя, можеш йти.- Усміхнулася Ванесса якомога презентабельніше. Потрібно заспокоїти гостя і показати, що вона в компетенції йому допомогти. Сойка з полегшенням вклонилася і швидко зникла за аркою зовнішнього кільця. Тоді Ванесса обернулася до гостя, обличчя якого ховалося за якимись вуалями…:- Доброго дня. Я Старша Служителька Свити Серця Шазр…

    – Мене твої регалії не цікавлять! Де ваш Повелитель?- В голос кричав… гість. Дуже голосно!

    – Кхим-кхим… Серце Шазарії на разі зайнятий. Якщо Вам необхідно з ним зустрітися я залюбки внесу Вас у графік.- Ванесса з усіх сил намагалася не виказувати здивування і бути спокійною. Вона відкрила Ключ і приготувалася шукати віконечко. Очевидно, у гостя щось термінове… Але ж Ештон тільки приїхав… А на завтра вже все розписано… Може десь між радою і зустрічами втиснути? Але не хочеться псувати Ештонові обід… Навряд він захоче обідати в такій неспокійній компанії…

    – Мене не цікавить графік! Я там вже є! Мені потрібно побачити вашого Повелителя негайно!- Махнув гість рукою так, що ледь не зачепив пальцями руку Ванесси з Ключем. Які у нього довгі пальці… Ванесса не встигла зрозуміти як це так – рука в рукавичці блискавично зникла за закритими одежами.

    – Прошу пробачення…- Закрила Ванесса графік і спробувала набути поважного вигляду. Як же важко їй дається ця розмова!- Але Ви повинні зрозуміти, мова йде про Серце Шазарії. У нього дуже багато справ, тісний графік. Я не зможу забезпечити Вам зустріч раніше, назначеного часу…

    – О, князь!- Викрикнув незнайомець… Ванесса так і не дізналася з ким має справу! Цей дивак швидко кинувся до Кіра, що мабуть на крики прийшов.- Поклич Повелителя! Я тобі цукерку взамін дам!- І справді дістав цукерку і покрутив у Кіра перед носом.

    – Доброго дня.- Перевів спокійно погляд Кір від цукерки до надзвичайно дивного і неспокійного гостя.- Щось термінове?

    – Так!!! Термінове! Мені потрібно поговорити з ним!- Якось… Прогарчав? Як звір? Так… З якимись такими інтонаціями гість заговорив. Все ще крутячи перед обличчям у Кіра цукерку.

    – Ходімо у вітальню, зачекаєте там, я покличу його.- Ооо… Вони знайомі?.. Схоже на те. Ех, яка ж витримка у Кіра! Позаздрити лише можна.

    – Я ще не настільки знахабнів, аби заходити на його територію без запрошення!- Обурився гість. А кричати, вимагаючи зустріч у Серця Шазарії – не нахабство? Дивні пріорітети.

    – Впевнений, він буде не проти…- Спробував вмовити Кір.

    – Я чекатиму тут! Просто поклич його!- Але гість відмовився, шикнувши… І наполегливо тицьнув Кіру цукерку.

    Кір зітхнув і відкрив власний Ключ. Хм… Як він викрутиться? Ештон інколи не одразу Ключ читає…

    Майже одразу в хол влетів Рікон. Ааа… Ну, тепер ясно.

    – Привіт. Поклич…- Кір покосився на гостя…- Серце. Скажи, що тут Науковець. Той, що… Вони працюють разом. Той що мені допоміг.

    – Привіт…- Рікон замовк на півслові, й шоковано став розглядати гостя. А тоді смикнувся, ніби згадавши про щось дуже важливе, ніби його з думок висмикнули….- Так. Я скажу.

    – Ти що його лар?- Гість нахабно підійшов до Рікона. А Рікон весь завмер. Ніби… Злякався? Ванесса вперше таке бачить.

    – Так… Він його Правиця.- Представив Кір.

    – Ну, в його репертуарі. Я не здивований. Він же Повелитель ларів. Все логічно.- Роздумував вголос Науковець, розглядаючи Рікона через вуалі.- Ти сильний?

    – Не сильніший, аніж Ви.- Раптом заявив Рікон.

    – Хм… По яким міркам ти оцінюєш? Лар…- Якось спокійно висловився Науковець… Зачекайте но! А це не той самий Науковець, що примушує Ештона медитувати, грубить йому в повідомленнях, та використовує в незрозумілих цілях!

    – То це після зустрічей з Вами Серце знесилений?- Раптом набралася сміливості Ванесса. Сама від себе не очікувала.

    – Не зрозумів…- Хотів він знову хамити… Та не тепер! О, ну, тепер Ванесса йому викаже все що думає.

    – Я вже давно хотіла зустрітися з Вами! Ви собі забагато дозволяєте!- Ох, як же вона чекала цієї зустрічі!

    – Служителько…- Хотів втрутитись Рікон. Та Ванесса рішуче зупинила його жестом руки. Е, ні! Не зараз.

    – Я не надто чутлива до енергетичних змін, та й до сприйняття енергії вцілому, але навіть моїх знань вистачає, аби помітити, що після Ваших зустрічей, Серце виснажений! У нього явний енергетичний дизбаланс! Окрім того, Ви не поважаєте його особистий простір! Використовуєте в своїх цілях! Але, знаючи Серце, він Вам і сам радо у всьому допомагає!!! А Ви смієте зловживати його добротою!- Ох, же Ванесса люта! Давно вже вона так не лютувала! Ох!!! Як же шкода, що вона не може побити цього нахабного Науковця палицею! Але не так як Ештона – всерйоз!!!- Але мало того, що Ви зловживаєте вашими стосунками, якими б вони не були! Так Ви ще й поводитесь нетактовно по відношенню до його персони! Не дбаєте про вшанування його особистості! Прошу звернути на це увагу в Ваших майбутніх зверненнях до нього через інших осіб!- Ох… Ванесса аж кипіла… Але раптом сказати було більше нічого…

    А гість мовчки стояв і слухав… Ванессі аж незручно стало… Ну… Хоч би щось уже відповів…

    – А Ви, значить, його князь?- Підсумував він… Що? Мова не про це! Не про те хто кому приходиться…

    – Ні, я…- Спробувала Ванесса пояснити… Ну, раз для нього це важливо…

    – Так! Не будучи князем, ти ще смієш мені вказувати, як поводитись!!!- Оскаженів він… Не зрозуміло чому… Ванесса аж відсахнулася, але швидко зоорієнтувалася. Хотіла йому щось відповісти, та… Втрутився Кір.

    – Годі!- Він став між Ванессою та гостем.- Ви не на своїй території, прошу пам”ятати. Тут і я виклик кинути можу, а в мене ще навіть якоря немає… Думаю, Ви розумієте про що я…- Якось аж надто загрозливо пригрозив Кір. Гість ступив крок назад… Злякався? Про що вони? Кір раптом пом”якшав:- Це не просто пересічна людина. Вона для Серця дуже багато значить, як і для всього його оточення. За її безпеку і… честь будь хто з нас рогом стане.- Схоже… Ванесса зашарілася.- Це… його територія… І правила тут свої. Вона належить до народу Шазарії. Але разом з тим його Ліва Рука. Не треба до неї кричати. Вона просто дбає про Серце.- Якось примирливо сказав він… Тепер Ванесса почувається винною… Ох…

    – Я не зашкоджу тут жодній особині.- Холодно сказав Науковець.- Я не самовбивця – шкодити підданим Повелителя на його ж території.- Сказав він і ступив ще крок назад…

    Кір кивнув. І хоч Ванесса не бачила його обличчя, вся його поза говорила, що він готовий битися… Вона достатньо тренувалася з Акілом, аби розрізнити цей спокій перед боєм… Не треба було їй…

    – Просто повідомте йому про мій прихід.- Сказав він і знову абсурдно простягнув Кіру цукерку. І… той взяв.

    – Вже повідомили.- Поглянув він на Рікона. Той кивнув.

    ***

    《Ештон. Тут до тебе гість. Каже що це терміново.》- Раптом озвався Рікон. М? Що там сталося?

    《Кір каже, що це Науковець, що йому допоміг. І Ештон, якщо мені чуття не зраджують, він алубі.》- Додав Рікон. Пірей?

    《Де він?》- Уточнив Ештон куди бігти. Що такого сталося, що Пірей прибіг особисто? Новий вид? Уже? Мерін назовні… Ештон аж похолов.

    《Він у холі. В покоях.》- Щоб Пірей да з підвалу виліз?.. У Ештона серце швидше забилося.

    《Я зараз буду.》- Вже набігу повідомив Ештон.

    Як же добре, що все близько… Ештон вже майже добіг до покоїв… Кошмар… Хоч би з Мерін все добре було… Їхати до неї так довго! Спокійно! Спокійно… Вона постоїть за себе в разі чого, і Лагор там є… Спокійно. І розвідників ціла купа… З нею все буде гаразд. Кілька годин і вона вдома. Ештон її забере. В разі чого він спробує прокласти шлях з допомогою ХієдХайн… Як тоді з Вірусом… Це щось типу подорожей між простором, він читав про це…

    – Що сталося?- Влетів він в хол.

    – Сталося!- Кинувся на нього сходу Пірей, закутаний в купу чорних халатів та з шляпою пасічника.- Мені потрібно з тобою поговорити!

    – Про що? Що таке?- Господи, хоч би з Мерін все було гаразд!

    – Не при свідках!- Вказав він на Рікона, Ванессу і Кіра.- Це особисте!- Особисте? То з Мерін все добре…- Ти дуже не вчасно поїхав у свою відпустку в сумісництві з робочою поїздкою у Зовнішній Світ!!!

    – Так, звісно.- Полегшено усміхнувся Ештон. Ооох! Все добре. З полегшенням зітхнув він. Мерін в порядку…- Ходімо у вітальню.- Запросив він жестом до своєї квартири. А тоді звернувся до решти:- А чому Ви не запросили гостя?

    – Я намагався.- Розвів руками Кір.

    – Я, на відміну від тебе, ще не настільки обнахабнів, аби йти на твою особисту територію без тебе!- Ештон навіть через усю цю тканину чітко “бачив”, як вирячився Пірей, можливо ще зуби вишкірив.

    – Вони живуть тут так само, як і я. І можуть запрошувати гостей.- Підняв брови Ештон.

    – Ці людські закони!- Фиркнув Пірей, взмахнувши рукою в осуді на весь довколишній світ.

    – Так що, ходімо? Чи ти соромишся? Я ж був у тебе вдома.- Привітно усміхнувся з легким підтрунюванням Ештон Пірею і запрошувальним жестом попрямував до вхідних дверей квартири.

    – Я…- Задихнувся від обурення Пірей.- Та що ти собі дозволяєш! Нахабна людська істота!!!

    – Ходімо-ходімо.- Підсміявся Ештон, уже заходячи в квартиру разом з Піреєм.- Поговоримо. Що у тебе сталося?- Подолали вони короткий шлях до вітальні. Й Ештон прикрив за ними двері.

    – Той Науковець!!!- Кинувся Пірей до Ештона з сичанням змії.- Він! Він!!!

    – Що?- Спробував в”їхати Ештон.

    – Він хоче…- Пірей аж задихався від обурення й злості.- Він хоче зі мною в пару!

    Ештон підвис на секунду. А потім розплився в широкій посмішці. Ахахахах! Тільки доїхало, чи що?

    – І-і-і?- По змовницьки протягнув він.

    Пірей шоковано завмер на мить. А тоді як роз”єрепенився:

    – Ти! Ти!!! Ти знав!- Аж трусився від небаченої злості він, точно сходячи піною, жаль Ештон не бачить.

    – Та я думав, ти теж це розумієш…- Все ж висловив щире здивування Ештон. Ні… Ну, склалося ж таке враження…

    – Звідки я мав це зрозуміти???- Рявкнув Пірей з очікуванням інформації.

    – Та ти такі словечка використовував, що я подумав, що ти розумієш!- Заржав в голосину Ештон:- Імпотенція, наприклад.

    – Це був мовний зворот!!!- Обурився Пірей, спробував він рявкнути прямо в обличчя Ештону і обризкати злісно слиною, але на заваді стала тканина з шляпи. Пірей інстинктивно від неї відмахнувся, але, зрозуміло, що вона нікуди не поділася. Тоді він роздратовано її з себе здер і відшвирнув на диван.

    – Нас тут точно ніхто не чує?- Кинув він погляд на двері, якось різко перейшовши на тихий тон.

    – Ні, навколо моїх покоїв надійна шумоізоляція.- Запевнив Ештон.

    – Добре.- Заспокоївся Пірей лише на мить:- В пару!!! Ештон, в пару!!! А ти знав!- Вказав він пазурем прямісінько Ештону в ніс.

    – Так я ж тобі прямо сказав, що він на тебе слини пускає!- Розвів руками Ештон. Як він мав це йому ще казати?

    – Це жах! Я погано собі уявляю будь який договір у своєму виконанні, а він хоче в пару!!!- Взявся за волосся на голові Пірей, явно наміріваючись видерти собі чималий шмат шкіри на голові.- Ох, же ці нестерпні людські істоти!!!

    – А як це мало бути в твоїй уяві?- Уточнив Ештон. Типу як наложник у Мерін?

    – Я думав, він хоче заключити звичайний договір між людиною та алубі!- Роздратувався Пірей на Ештона, що той не розуміє. Але не дуже сильно, на здивування. Навіть відволікся від видирання волосся.

    – Так в чому саме проблема в тому договорі, що він хоче?-Все ж забагато моментів… В гействі? В тому що вони з різних рас? В каліцтві свідомості Пірея? В договорі?

    Пірей хапнув злісно повітря і в німій люті вирячися на Ештона, позбавлений мови від злості на цілу довгу секунду, а потім як загарчить, шкірячись, ніби рекорд по злості намагався сьогодні поставити:- Та що я йому можу дати??? Ще звичайний договір… Куди не йшло! Він би отримав довге, комфортне життя… Хоча б! Я б підтримав його кар”єрний ріст. Можливо він захотів би якісь проекти! Більш-менш рівноцінно! Я б якось компенсував би свою неповноцінність, те як йому зі мною буде не просто!!!- Метався по кімнаті Пірей.- Ти ж в договорі з Лілін!!! Ти мав би розуміти, що значить голодний алубі! Чи ти думаєш, що у всіх такі вихорі енергії, як в тебе?- Покрутив він рукою по спіралі, імітуючи торнадо.- А адаптація договору! Чи ти думаєш, що я зможу так, як Лілін??? Я не зможу його підтримати! А такий договір, як він хоче!!! Та як він собі це взагалі уявляє???

    Що я робити повинен, аби дати йому щось рівноцінне! ОООХХХ…- Пірей знесилено впав на диван схопившись за голову. А Ештон… Здивовано дивився на Пірея. Який він, виявляється уважний… До свого… ну, партнера в стосунках, скажімо.

    – Знаєш, я думаю, він знає на що йде.- Серйозно запевнив Ештон.- Я вже казав – він знайде, що з тебе взяти.

    – Тоді це звучало інакше!!! І не смій з мене сміятися!- Зірвася з місця в люті Пірей і кинувся до Ештона. Але він вловив момент, поки цей лютий алубі близько і схопив його передпліччя, аби влити йому разом з енергією свої емоції. І Пірей відчув, що від підтрунювання в настрої Ешона мало лишилося, натомість він дійсно поважає Пірея, за його ставлення до того, з ким має вступити в стосунки. Ештон турбується за нього і хоче підтримати і допомогти. Пірей уважно заглянув Ештону в очі і видихнув, шукаючи в емоціях Ештона рівновагу. І вони замістили Піреєву злість і роздратування. Ештон спробував поділитися з Піреєм спокоєм, наче виконуючи функцію якоря. І… проступив в Піреєвій душі неясний страх. Ештон йому по доброму, підбадьорливо усміхнувся і Пірей відвернувся, стримався, тим не більше, і не відсмикнув Ештонову руку від себе, як казав йому перший порив.

    – Що мені з цим робити?- Спитав він на незвично низьких децибелах.

    – Поради просиш? А що взамін?- По доброму, хитро усміхнувся Ештон.

    – А що ти хочеш?- Скоса зиркнув Пірей, трохи насторожено.

    – Як щодо того, аби називатися твоїм другом?- Усміхнувся йому Ештон. Давно пора вирішити це питання. Все ж між ними забагато всього.

    – Другом? Це щось про тонкощі людських стосунків. У алубі такого немає.- По-своєму, попросив пояснень Пірей, намагаючись фиркати, але Ештонові емоції в ньому заважали бути звично злим. Ештон йому широко всміхнувся з світлою добротою.

    – Це коли той, кого ти називаш другом, тобі дорогий. Дружба різною буває і кожен вкладає у це свій сенс. Дехто може попросити в друга поради чи допомоги, дехто може прийти додому без запрошення, і йому там будуть раді. Дехто може поговорити про що завгодно, а дехто може просто помовчати поряд. Це стосунки, що не мають конкретно визначеного призначення, я б сказав так. Не романтичні стосунки, хоча і пара може бути друзями також, не обов”язково кровні узи, чи якісь інші узи, що поєднували б їх. Інколи це і зовсім випадкові особи. Але це душі, що прагнуть бути близькими один до одного. Якось так. Хоча, мабуть можна і краще якось пояснити.- Стенув плечима Ештон.

    – Заманливо звучить. Стосунки без договору і без чітко визначених зобов”язань. Але такі, де кожен отримує щось від іншого, і не повинен розплачуватися за кожну послугу, адже апріорі отримає щось взамін пізніше.- Підсумував Пірей по своєму.

    – Щось таке.- Весело розсміявся Ештон.

    – Згоден.- Якось аж надто різко і рішуче погодився Пірей.- У нас уже стільки взаємних боргів, що саме на разі вести письмовий облік.- Ештон округлив очі на це і почав сміятися! Ось це то щось! Гумор по-алубськи!!! Ахаха.

    – Та-а-ак. Я теж згоден. Дружба.- Простягнув йому руку Ештон для рукопожаття. Той трохи здивовано поглянув на простягнуту долоню, але зрозумів, що це “закріплення недо договору”, судячи з особливих знайомих біохвиль: готовність певна, відчуття, ніби той, хто напроти тебе розкривається… Пірей теж рішуче простягнув свою долоню, Ештон уже знайомо впіймав її і потис, прекрасно розуміючи, що Пірей не розуміє що таке рукопожаття. І відпустив. Пірей уважно поглянув на Ештона.

    – Це найдивніше, що я тільки робив у житті.- Заявив він. Пхахах!!! Ештон просто вибухнув веселим сміхом.

    – Все попереду!!!- В гейських то стосунках з людиною!!! Ахахахаха!!!

    – Не смійся з мене!!! Нахабний людський чоловік!- Шикнув злісно Пірей, оскаливши гострі зуби.

    – Друзям можна!- Продовжував ржати Ештон, зовсім не налякавшись гострющих зубів.

    – Можна подумати, тебе щось зупиняло раніше!- Фиркнув Пірей, але Емоції Ештона не давали йому злитися наповну. І це перетворювалося в щось доволі… Дружелюбне. Але смішне! І Ештон не стримувався – вливав в Пірея всі свої веселощі, так що той теж був у виграші.

    Аж раптом у двері хтось постукав. Ммм?? І зайшов Рікон з підносом з чаєм і якимись пундиками.

    – Можна?- Занепокоєно заглянув він всередину, на здивування Ештона, не чекаючи дозволу ввійти з-зовні. Пірей навіть не смикнувся, щоб шляпу одягти.

    – Так, заходь.- Усміхнувся йому Ештон. Рікон зайшов, замкнув за собою двері ментальним наказом і залишився стояти біля дверей з підносом у руках.

    – То це твій князь.- Оцінююче став розглядити Пірей Рікона. А той в свою чергу – Пірея, в усі очі.- Добре ще я… А от проти Талії він не вистоїть.- Ештон здивовано підняв брови на таку заявочку. Якось швидко у них розмова перемикається туди – сюди…

    – Рікон не такий слабкий, як ти думаєш.- Але навіть не в тому справа!- Та і яка різниця, сильніший він за тебе чи ні… Чи за Талію…- А що з нею взагалі?..

    – Як це “яка різниця?”- Здивовано зиркнув Пірей на Ештона.- Тобі що все одно? Це погано, якщо Повелителю все одно що відбувається між кланами… А якщо ще й два Повелителя… Це ніби як глави кланів, виходить… Яким все одно, що відбувається між їхніми кланами…

    – Я просто не розумію про що ти. Але мені точно не все одно.- Скоса нахмурився Ештон.

    – Про міжкланову конкуренцію!- Рявкнув Пірей, втративши терпіння.- Якщо твої князі будуть слабшими, за князів Лілін, то неминути конфліктів! От твій Кір ще нічого. Він зуби зможе Талії показати. Всі з обережністю ставляться до менталістів, що спеціалізуються на управлінні свідомістю. А от Рікон що пред”явить їй? Він же лар!- Поглянув він в очі Ештону з повними біохвилями роздратування, з домішками злості й дослідницького інтересу одночасно.

    – А нащо конкурувати? Ми ж з Мерін в шлюбі. Наші клани можуть бути як сім”я. Хіба ні?- Намагався Ештон в”їхати, непомітно для себе прожестикулювавши. Він щось не міг зрозуміти цих ієрархічних ігор, які раптово звалилися на його голову. А Пірей дивився на нього як на ідіота, прикусивши своїм довжелезним іклом губу, як розгублений бульдог, до тих пір, поки рука Ештона залишалася на його передплічі.

    – Поверни негайно назад!- Оскаженіло рявкнув він на Ештона.

    – Ой, вибач.- Повернув Ештон руку на місце.

    – Сім”я? Тобі що на голову шматок сталагміта впав?- З підозрою прижмурився Пірей, ніби щойно і не рявкав.- Ми говоримо про алубі!- Вирячився він.- У яких би стосунках не були глави кланів, їх діти все одно будуть між собою конкурувати, захищаючи територію, володіння клану, показуючи силу і могутність. Тільки так можливі рівноцінні стосунки між кланами та взаємоповага!- Це типу, як ніби двоє зійшлися в шлюб, у кожного з них є діти, але вони не надто дружні, хоч мусять поміститися під одним дахом. Так виходить?

    Раптом Рікон відмер, підійшов, поклав піднос з чашечками на столик, не розбираючи його, підійшов ближче до Пірея, якось плавно і акуратно, зупинившись на досить близькій, але не інтимній відстані:

    – Я теж раніше думав, що не достатньо сильний, аби називатися Правицею Серця…- Почав було Рікон.

    – Ештона.- Виправив Ештон, даючи зрозуміти, що всі свої. Рікон коротко поглянув йому в очі і кивнув – все ясно, мовляв.

    – Але потім Ештон пояснив мені, що для нього найвагоміше те, що ми значимо один для одного, що пройшли разом, і наші взаємні почуття. І якщо він мій вожак і Повелитель, то я повинен прийняти його точку зору. Як і інші його підданні. То чи можливо, що й сусідній клан прийме?- І Ештон відчув таку гордість за Рікона, що аж серце защеміло. Пірей коротко але уважно поглянув на Ештона, розглядаючи звернений на Рікона погляд. І перевів очі назад на Рікона, уважно поглинаючи інформацію.- Він не хоче протистоянь між підданими Повелительки і його власними. Він хоче аби ми підтримували одне одного.- Рікон схрестив пальці між своїми руками, ніби демонструючи їхні майбутні дружні стосунки.- Окрім того… Ми не лише ділимо власну країну… Нас і випробування спільні чекають. Для чого конкурувати? Потрібно працювати разом. Як було і до цього.

    – Подивлюсь я як ти розповідатимеш Талії, про твої людські уявлення соціальних відносин!- Скипів таки Пірей, зморщивши ніс у злобі. Ештон бачив, що його вибішує те, що співрозмовники не чують його аргументів.

    – Що ж тоді робити?- Вирішив Ештон піти назустріч Пірею у суперечці. Він же їх вислухав.

    – Вибирати сильних князів.- Тицьнув він кігтем Ештону в груди.

    – Ну, Рікон і справді дуже сильний. Як і Сірін. Шона і Кір само собою.- Критично спробував оцінити Ештон.- Картер от ще не зрозуміло. Але це не значить, що він слабак.- Запевнив Ештон застерігаючи Пірея, ніби:- Я впевнений, що він ще багато кому фору дасть. Він як кремінь. Надійний і стабільний. І воля в нього що треба.

    Пірей на це хмикнув і відвернувся:

    – Талія на це не подивиться. Вона тільки силу розуміє.

    – Розкажи про неї.- Якась інформація не завадить…

    – Та що тут розказувати! Тупа, як равьєр!- Це Пірей про гулів…

    – А що ще? Це вже я чув від тебе.- Іронічно уміхнувся Ештон. Пірей роздратовано цикнув.

    – Недолуга, як мерл, сильна, як карн, вперта, як мавр! І нічого окрім сили не розуміє, як справжній алубі!- Фиркав Пірей.

    – А від людини їй яка риса дісталася?- Все так же іронічно і з легкою насмішкою поцікавився Ештон, заглядаючи хитро Пірею в очі.

    Той за відповіддю в кишеню не поліз:

    – Емоційний спектр, очевидно.- Буркнув він. Ештон розсміявся, а Пірей закотив очі роздратовано.- Ти мені ще не сказав що мені робити з моєю проблемою! Натомість витягнув з мене нерівноцінно багато інформації!!!- Гарикнув він.

    – Так, звичайно… Оох…- Через смішки віддихувався Ештон.- Що ж…- Покосився він на Рікона. Все ж таки особисте… Якось… завуальовано треба висловитися…- Те рішення, пораду щодо якого ти мене питав, залежить від тебе лише на половину. Ти не повинен думати, що ти можеш дати. Замість тебе про це подумає той, хто по інший бік договору. А ти подумай про те, що ти можеш чи хочеш взяти. Це по-перше. А по-друге, раз це все що тебе хвилює, а не інші очевидні перепони, на які тобі, як видно, начхати, то ти будеш дуже успішним в цьому договорі. Але це лише моя думка. А ти запитай про що думає він. Так буде найкраще.- Запевнив Ештон Пірея, підтримавши щирою, дружньою усмішкою. Пірей нахмурився, задумався, і, мабуть, емоції Ештона таки допомагали йому думати, тому що він вирішив зробити це прямо тут і зараз, навіть не звертаючи увагу на свідка у вигляді Рікона.

     

    1 Коментар

    1. Jan 29, '24 at 05:13

      Думав Рікон покаже йому свою силу якимось чином, а не запропонував дружити)

      І якось Пірей плутає підданісит Ванеси