Невже існує більший вияв любові?

Перший вечір після медитації, коли Ештон пішов до Мерін. Ледь встиг на вечерю. Добре, що Рікон підстрахував – пригляне за Кіром, поки той спить.

– Привіт, Мерін. Як твій день?- Втомлено стік у яму з столом Ештон, осідаючи, наче мул біля коханої. А потім притулився до неї всім, що є, шукаючи затишку і спокою.

– Привіт, щастя моє. – Ніжно поцілувала Мерін свого чоловіка.- Хочеш спати?

Ештон хотів. Але заперечно похитав головою.

– Потрібно обговорити Кіра… І ти так нічого і не сказала вчора… І щодо рашаза… Я ніби як виконав обіцянку – знайшов відповідь чому це сталося… Але я впевнений, що це не вся розгадка… І потрібно працювати ще… І… Хех… Амулети… Я, здається, бачив свідомість… Я зараз засну, Мерін. Але треба поговорити… Я так не виспався вчора… Цілий день бігав… А ввечері ще й Кір шокував своїм талантом і Вірус… Чорт забирай! Ти знала, що у амулетів формується власна свідомість?- Аж підняв голову Ештон з грудей Мерін, заглянувши їй в очі. А тоді знову вмостився на тепленьку місцинку, демонструючи втому, і скиглячи як дитина:- Я не знав… По-суті, їх виховувати треба… Як дітей… Я шокований… Потрібно перевірити амулети Сірін, Рікона та Макнармерів!- Знову підірвав Ештон голову. Але Мерін вклала його назад. І Ештон покірно ліг.- Я не справляюсь.

– Справляєшся. Просто ти поспішаєш, наче завтра не настане. – Мерін усміхалася.

– Хто зна… Настане чи ні…- Відізвався Ештон стурбованими неспокійними біохвилями…

– Що ти маєш на увазі?- Мерін насторождено завмерла, очікуючи відповіді.

– Я відчуваю наближення загрози. Боюсь, що ми не встигнемо підготуватись до появи нового виду.- Це була правда. Ештон відчував цю тривогу у кожній медитації. Десь на рівні передчуттів.- Це через те, що я назвав баченням ключа… Я тобі казав… А ще… Я тут подумав, потрібно таки створити бар’єри у Зовнішньому Світі. Пропоную почати з клану Макнармерів. Десь на їхній території. З можливістю коректування. В разі чого, хтось поїде – підкоригує їм настройки. Це все одно швидше, аніж ставити бар’єр заново… Чому ти мовчиш?- Незадоволено буркнув Ештон.

– Ахах. А коли мені говорити? Я не встигаю й реплікою наш діалог доповнити. – Тішилася Мерін. Ештон зітхнув і замовк, даючи їй можливість хоч щось сказати.- Думаю, що ми не здатні нічого зробити з тим, що ще не прийшло в нашу реальність. Тому, роби те, що можеш й не поспішай жити – втомишся.- Поблажливо усміхнулася йому Мерін. І він відчув, як вона ніжно огладила його своєю енергією, заспокоїла. Втихомирила. Здається, нарешті, вся тривога Ештона відступає.- Не хвилюйся, щодо об’єму роботи. У тебе є піддані. Вся Шазарія у твоєму розпорядженні. Й увесь Елізіум. Якщо тобі і цього мало – завоюй нові території і підданих.- Ніби повечеряти запропонувала Мерін. А Ештон, не впевнений чи вірно почув, підняв на Мерін підозрілий погляд. Вона лише розсміялася на це й погладила його по голові.- Щодо всіх твоїх планів – не розумію, що ти від мене очікуєш почути. Я підтримаю тебе, щоб ти не вигадав. Ти куди краще зараз за мене відчуваєш світ, як ти сам висловлюєшся.- З гордістю за Ештона, пестячи його енергією і хвилями заявила Мерін.- А от щодо Кіра… Не перший раз уже чую від тебе про це. Що тебе турбує?

– Ну… Він попросився в зграю…- Зітхнув тяжко Ештон.

– Не розумію проблеми.- Підняла Мерін брови – Ештон точно знав, хоч і не бачив її обличчя. Так вставати не хотілося, але Ештон таки відірвав обличчя від її теплих грудей, Мерін випустила його з затишних обіймів.

– По-перше, він не лар.- Очікуюче поглянув на дружину Ештон.

– Проблеми все ще не бачу.- Мерін не розуміла, Ештон зітхнув.

– Як я його повинен прийняти в зграю, якщо він не лар?- Поглянув Ештон на Мерін. Та не зустрів у ній розуміння проблеми.- Доведеться ж заключити договір, аби він вступив в зграю, так? А як я маю заключати договір з людиною? Це ж поза його природою – бути в зграї… Він же… Я ж з нього раба зроблю…- На цих словах Мерін зітхнула, закотивши очі.

– Твоє бачення ситуації мене дивує. Ти ніби зациклений на тому, аби не порушувати чужої свободи. Та будь-які стосунки – свого роду рабство, якщо вже дивитися з твоєї точки зору. Він же сам цього хоче, чи я помиляюсь?

– Та він не знає на що погоджується!- Обурився Ештон.

– Поясни йому.- Здивовано продовжувала не розуміти проблеми Мерін.

– Я намагаюся. Долучив його до свити та на курси записав, аби він більше зрозумів…- Проблеяв Ештон. Мерін сиділа, дивлячись на нього з піднятими бровами.

– Тобто проблема в тому, що він – людина?- Вона намагалася зрозуміти, але, здається, Ештон уже і сам не впевнений у чому проблема.

– Гаразд! Добре, припустимо чорт з ними – з моїми принципами. А як же це зробити?- Дратувався Ештон.

– Що зробити? Долучити його до зграї? Так ти ж сам сказав – уклади з ним договір.- Мерін дивилась на нього. І вона відверто не могла збагнути, що не розуміє Ештон. Ніби все настільки очевидно…

– Але ж… Ці договори… Вони ж… Ну, в Храмі. Це нормально, що я там заключу з ним договір? Це ж для ларів…- Ештон втомлено потер обличчя. На самонакручування сил не вистачало, але він все ж почувався дибілом.

– Яка різниця? Лар, людина – це все нюанси. Та й для чого тобі взагалі Храм? Заключи договір з ним сам. Такий, як вважатимеш за потрібне. – Мерін скоса поглянула на Ештона. З підозрою. І у Ештона склалося враження, що вона підозрює його у ідіотизмі. Ештон зітхнув.

– А як же воля повелителя?- Запитав Ештон.

– А що з нею не так?- Поглянула Мерін на Ештона.

– Ну, якщо він відмовиться від тебе, як від Повелительки, то втратить моливість під’єднатися до дерева життя. Люди ж не здатні передавати один одному волю? Хоча… Я не впевнений, що він зможе перейняти і твою волю – ви не сумісні…- На цих словах Мерін весело розсміялася. І її біохвилі відгукнулися шквалом веселощів. Хоч там – десь в глибині бринькнула якась струна. Ештон ніби за живе її зачепив. А веселощі Мерін були не лише через кумедність ситуації, в її розумінні, а й через давно забуту гостроту відчуттів. Ніби зачепили якусь грань її гордості, змусивши

її почуватись живою.

– Я, звісно, і сама відчувала, що він навряд зможе перейняти мою волю, але мені цікава твоя думка. Чому ти так вирішив, душа моя?- Оскалила вона свою широку зубату посмішку.

– Сьогодні під час медитації, побачив, що копії часток вашої свідомості конфліктують в амулеті…- Зітхнув Ештон. Мерін підняла брови, й розчулено і здивовано підсміялася.

– Дивовижні у тебе способи досягнення істини.- Усміхаючись зауважила вона. Мерін була задоволеною.- Послухай, Повелитель Ларів, я зрозуміла прогалину у твоєму розумінні й діях.- Вона тепло усміхнулася Ештону. А він зацікавлено випрямився, перетворившись у суцільний слух.- Спостерігаючи за тобою, я зрозуміла, що ставши Повелителем Ларів, ти вирішив перейняти їхню модель ієрархії, а не будувати власну. Але, якщо не зациклюватись на номенклатурі та нюансах поведінки та звичаях, всі моделі ієрархічної структури правління – однакові, в не залежності від раси, народу. Якщо взяти до прикладу алубі, все було так: Повелитель та його князі стояли на верхівці влади. У князів були свої клани, або ж не було. У князя були свої піддані – діти, у дітей – свої діти. Вертикаль влади, розумієш коханий?

– Так, розумію.- Кивнув Ештон. Мерін йому поблажливо усміхнулась, не розумієш, мовляв.

– У ларів це не клани, а зграї. Трішки інша структура, суть та ж сама.- Вкрадливо звузила очі Мерін, а її біохвилі підказали Ештону, що він уже повинен був зрозуміти… Але Ештон – баран… Що ж попробиш… Він зітхнув.- Тобі потрібні князі, коханий… Тому і навантаження на тобі непомірне. Ти не повинен робити все самостійно. Ти Повелитель, так повелівай, а не працюй, наче їздовий пес!- Підсміюючись з Ештона, відкрила Мерін йому очі.

Ештон оглушено завмер. Намагаючись зрозуміти…

– Я, звичайно, не можу бути впевнена цілковито, проте думаю, що якщо ти заключиш з людиною князівський договір, вона стане частиною твого народу. Ти називав це зграєю, і я думала, що ти розумієш, що це по своїй суті означає близьке оточення правителя…

– Тобто Рікон й Сірін – мої князі?- Ештон… Ну, що Ештон, а? Як же тяжко це все…

– Я б Лагора не назвала своїм князем.- Рішуче сказала Мерін. – Але в твоєму випадку… Ваші стосунки мені дуже схожі на мої власні стосунки з моїм кланом колись. Після того, як я стала Повелителькою, мої діти без будь-яких уточнень стали моїми князями. Це й зрозуміло – вони наступні в ієрархії після мене. Й кожен з них утворив власний клан, з їхніх дітей і наступних у ієрархії. Мені складно перенести аналогію у випадку з ларами… Але Рікон й Сірін однозначно виконують функції твоїх князів…

– Є про що подумати…- Пробубнів Ештон. А тоді простогнав – ооох… У нього скоро голова закипить… Надто багато нюансів… Але!- Тобто люди все ж можуть передавати одне одному волю! Так виходить?

Мерін тяжко зітхнула:

– Це поза вашою природою. Можна, звичайно, свою природу обійти. Ти живий тому приклад. Все ж відносно. Тим паче, ти уже Повелитель. Але, якщо ти про те, аби люди стали повелителями для людей у Зовнішньому світі – не думаю, що це реально. Заключити кілька князівських договорів, це не те саме, що стати повелителем цілого народу чи раси.- Задумливо але впевнено проговорила Мерін. Ештон знав, що вона права… Він кивнув, погоджуючись. Не будуть же люди укладати ці договори наліво і направо між собою у Зовнішньому Світі… Ну, можливо як клани, ті самі Макнамери… Але Ештон не думав, що це дійсно реально – змусити мільярди людей укласти подібні договори. Ну, з цим ясно…

Принесли вечерю. Ештон з апетитом накинувся на їжу, навіть не дочекавшись, коли вийдуть служителі.

– То ти думаєш, що Кір… Ну…- Ештон почав говорити з напханим ротом, але зупинятись не збирався:- Що це нормально, якщо він стане моїм князем?

– Вирішувати тобі. – Задоволено усміхнулась його королева, кладучи в ротик соковитий шматочок м’яса, що аж стікав соусом.

– Кохана…- З докором схилив Ештон голову на бік. Він же хоче почути її думку… Мерін відповіла йому усмішкою і покаялась біохвилями.

– Я думаю, що ви… сумісні.- Хитро усміхнулась вона йому, підтрунюючи. Ештон зітхнув. Він її випадково образив цією фразою?- Але ти дуже молодий Повелитель. І народ твій молодий. Тобі слід обдумати нюанси ієрархії. Мені було в свій час простіше – все уже було готово. А от тобі слід подумати, як краще для твого народу. І для тебе.- Дала все ж пораду дружина. Ештон уважно поглянув на неї, припинивши на хвильку жувати, і кивнув, приймаючи пораду. А потім подякував їй біохвилями. Мерін прийняла подяку. І Ештон відчув її задоволення – Мерін скучила за їхніми вечорами. У Ештона тьохнуло серце. Він поглянув на неї, і ніжні, та все ж нестримні, почуття затопили його, які мабуть і не помістяться у ньому. Як же він її кохає, як же любить. Він… Та як він взагалі посмів думати, що щось там не зможе? Кохати Мерін – означає виконувати свої клятви. І до біса всю світобудову – він світ переверне, аби зробити що пообіцяв. А йому потрібно всього лиш знайти наслідника. Ну, чи кількох. Знайдуться.

– Що ж стосується нашої вчорашньої розмови…- Ніби прочитавши думки Ештона сказала Мерін. Ештон весь напружився і знову припинив жувати. Та Мерін не продовжила свою думку. Натомість Ештон відчув… Душу Мерін. На глибших рівнях аніж біохвилі – наслідок союзу душ. Він відчув, що Мерін не просто вірить – точно знає, що якщо у цілому світі хтось і зможе врятувати її, то це він – її істинна пара. Вона не просто вірить – вона ввірила йому себе. Ештон поглянув на неї. Що він відчував? Не було у цей момент його почуттів, не було його емоцій – був лише один на двох простір, були дві душі, що з”єдналися “доки смерть не розлучить їх”, був лише один світ на двох, лише одна любов. Невже потрібно щось іще? Хоч якісь слова чи докази від алубі, що стримав свої інстинкти заради пари? Невже… Невже існує більший вияв любові, довіри?

***

“Чи можна вважати Ванессу князем?”- Думав Ештон, сидячи на ранковому коригуванні перед тарілкою з смачно пахнучою кашею. І кавою.

Навряд. Ештон схилив голову набік, роздивляючись Ванессу. По-перше вона піддана іншого Повелителя, Повелительки тобто.

– Дев’ята зустріч… Серце? – Помітила Ванесса, що Ештон підвис. По-друге, між ними немає договору. Ні, Ванесса – не князь. Князь. Як взагалі це називати у випадку з ларами?.. Потрібно розібратися у цьому… Ештон точно сам не зможе.

– Мені потрібна Характерниця.- Сказав він, ніби з прострації. Так, його свита – вважатися його князями не може. А Шона? Ну, по-ідеї вона може стати князем.- І Кароокий нехай зайде ввечері перед зустріччю з Хуртелицею. На кілька хвилин.

Ванесса все записала.

Вони з Мерін вчора не обговорили амулети, але це на краще. Він сам з цим поки мусить розібратися. Вони живі! Живі? Ну, надто голосно сказано. У них є свідомість. Але, до того щоб називатися живими – їм далеко. Для того, аби бути живим потрібно мати душу: простір душі та образи, свідомість. Тіло – річ відносна. Не обов’язково. А як щодо душі? Якщо образ душі є сам по собі – це теж не жива істота тоді? Типу привид?

– І мені ще помедитувати потрібно. Кілька годин.

– Сьогодні?- Ошаліла Ванесса.- Я не зможу втиснути в графік! Вам потрібно поспати!

– Так, поспати теж потрібно.- На повному серйозі кивнув Ештон.

Ештон готовий був повірити в існування привидів. Він взагалі останнім часом з куди більшою серйозністю почав ставитись до переказів і легенд, казок усяких… Хоча… Якщо задуматись, полтергейсти часто прив’язані до якогось місця у розповідях. До кладовищ, колодязів, замків… То… Може, вони поселялися в якомусь просторі душі, що належить місцю чи… будівлі? Як взагалі з’являються простори душі?

– І потрібно знайти побільше інформації про Храм Місяця. Мені потрібно дізнатися як його створили. А конкретно – простір душі.- Продовжував загробним тоном роздавати вказівки Ештон, прямісінько із своїх думок.

Якщо так подумати, то можна створити живий амулет. Свідомість формується сама. Простір душі лише потрібно створити. А образи – поселяться, якщо пощастить. А… До-речі:

– Іще мені потрібні зустрічі з Ріконом і Сірін окремо. Я медитуватиму з ними, як вчора з Карооким. Потрібно розібратися…- Нахмурився Ештон.

– Доба не гумова! Я запишу це на завтра! А кількагодинну медитацію на післязавтра!- Ванесса намагалася довести Ештона до тями, але виходило слабо, судячи з її незадоволених хвиль. Ештон зітхнув, завершивши роздуми і почав їсти. Ванесса охрінівала з Ештона:

– Вам потрібно відпочити.- Нахмурилась вона.

– Ні. Зараз зовсім не час.- Насуплено підняв Ештон голову.

– А коли ж він настане…

***

Ештон переодягнувся і готовий був почати тренування. Не просто з цим потоком. Якраз в той момент, коли він повинен був налагоджувати з ними контакт, пішов у медитацію… Але ці хлопці і дівчата були досить позитивно налаштовані до Ештона(він підозрював, що це через Рікона), тому не переживав особливо… Кір?

– А ти що тут робиш?- Ештон зовсім не очікував побачити його тут з самого ранку після вчорашнього ментального поєдинку. Померти вирішив?

– Доброго дня. – Вклонився він якось розхлябано.- Ну, мене зарахували до Вашого курсу… І у мене в графіку заняття…

– Який графік? Ти повинен був би взяти лікарняний після вчорашнього!- Відчитував Ештон малого. Капець просто. Рікон номер два. Заганяє себе зараз до ручки… А потім відкачуй його…

– Якби я кожен раз після цього лікарняний брав, то з ліжка не вилазив би…- Махнув рукою Кір. Ештон спалахнув, але в наступну мить заспокоїв себе – він бачив вчора його свідомість у медитації. Малий не нехтує собою, він просто не знає, що себе можна жаліти.

І вже спокійно Ештон почав давати настанови:

– Так не можна. Ти повинен контролювати свій стан. Якщо щось трапляється, ти повинен щадно ставитись до свого здоров’я.- Ніби в дитсадку пояснював Ештон, намагався щось донести. Але останнім часом він всерйоз засумнівався, чи він узагалі на це здатен…

– Зі мною все гаразд.- Запевнив малий. Та Ештон не повірив ні краплі.

– У тебе вчора був ментальний поєдинок. І я бачив в якому стані ти був. Після такого не можливо бути в нормі. Йди додому. Відпочинь.- Ештон в упор поглянув на малого. Але Кір уважно подивився на Ештона. Тоді кинув погляд за спину(на інших курсантів). Зважувався трішки…

– Мені важко наодинці.- Ось це правда. Ештон повірив. Малий стиснув губи, йому було не приємно говорити на цю тему. Але він поглянув на Ештона, ніби переконуючись у чомусь, і додав:- Фізична робота взагалі ніяк не впливає на… це. Навіть легше стає.

– Що ще тобі допомагає?- Зазвичай Ештон звик, що сам повинен у всьому розбиратися. Але з Кіром… Він сам йому всю інформацію дає уже готову. Ніби… Робить роботу замість нього. Незвично. Дуже легко…

– Ваша ліва рука мене вчора в Елізіум водила…-Почав щось видобувати з пам’яті малий. Формулювання збило Ештона з пантелику. Хто? Ештон підвис на секундочку.

– Сестра?- Перепитав він.

– Ага. – Кивнув Кір. Ахах смішно звучить… Ештон усміхнувся. Малий не впевнено продовжив, покосившись:- То в академії відчувалося ніби серцебиття будівлі…- Ештон знову спробував розшифрувати уявлення Кіра, але не став перебивати, і малий продовжив:- І свідомість ніби заспокоюється під цим впливом… І Вірусу важче проникнути всередину.

Ештон кивнув, підтверджуючи, що розуміє, про що мова. Свідомість стає більш однорідною, коли заспокоюється, увага розсіюється, не утворює ці згустки, між якими проникає Вірус. Так, ці всі слухачі і справді тут ні до чого… Ештон відшукав поглядом “свою праву руку” (ахахах):

– Рікон! Починай пробіжку. А, і заведи Кароокого до Кравця. Нехай йому форму зшиють…- Пригадалися слова Мерін про вертикаль влади… Не одній Ванессі, мабуть, тяжко з ним… До речі, потрібно подбати про її договір… Ааа…. Ештон відкрив Ключ і створив список, бо це вже перетворюється на якийсь безлад.- Рікон, тобі тяжко?

– Що? Ні, не тяжко. Це ж просто пробіжка.- Здивувався він.

– Та, ні. Бути моєю правою рукою – тяжко? Я ж тебе роботою з головою закидаю…- Пояснив Ештон. Рікон гордо заусміхався.

– Тяжко, звісно, але мені подобається думати, що ніхто інший тебе б не витримав.- Аж лускається з гордості. Ештон на нього іронічно поглянув.

– Знайди собі помічника.- На цю заявочку Ештона Рікон розгубився.

– Тобто?- Не розуміюче дивився він.

– Когось із свити. Або когось нового.- Припустив Ештон.

– Нащо?- Рікон почав ображатись, але чесно намагався стримуватись.

– Для того, щоб розподілити обов’язки. Бо ми так не справляємось. Ну, ми про це детальніше потім поговоримо. Але постарайся подумати, хто б тобі міг допомогати.- Серйозно настановив Ештон.

– Ти… Думаєш, я не справляюсь?- Ображено поглянув він в очі Ештону.

– Ні, це зовсім не так. Та без тебе я б уже давно зашився б. Справа не в тому. Просто ти міг би скинути прості завдання на помічника, і більше зосередитись на складніших завданнях, а якщо пощастить – навіть трохи відпочити.- Пояснив Ештон. На що Рікон з осудом схилив голову на бік.

– Сам би своєї поради послухав.- Дорікнув він, не змовчавши, звісно. Зате не ображається вже. Ештон кивнув, радіючи, що Рікон зрозумів його.

– Так. Я цим теж займусь. Мені тільки вчора Повелителька на це очі відкрила. Але є певні проблеми пов’язані з цим. Я про це все і хочу поговорити. – Тоді Ештон перевів зосереджений погляд на Кіра:- Ти мені теж потрібен для цієї розмови.- Малий весь підібрався і з готовністю кивнув. Шону він поки не кликатиме. А тоді знову звернувся до Рікона: – Все починай пробіжку. Я з Карооким кількома словами перекинусь поки.

Рікон кивнув і погнав малих на пробіжку. Ештон знову зосередив увагу на малому.

– Вибач, що перебив. Що ще допомагає?- Запитав він. Малий поглянув ще раз через спину Ештону, ніби переконуючись, що його ніхто не чує.

– Коли поруч хтось є… Позитивний. Але…- Кір зітхнув.- Якщо надто позитивний теж погано – мене це дратує.- Ештон розсміявся на це. Але Кір не образився. Навпаки – теж усміхнувся. А тоді додав: – А найбільше… – Він зам’явся, але швидко відкинув невпевненість і сказав рішуче, поглянувши в очі Ештону (так ніби… зізнається в чомусь інтимному, відкривається):- Коли Ви в мене енергію вливаєте. Так, як вчора.

Ештон задумливо потер підборіддя. Тобто йому потрібно вирівнювати емоційний стан, налаштовуватися на позитивний лад, відгороджуватись від травматичних, негативних, болючих думок і спогадів… Відволікатися від самокопання. В цьому є сенс.

– Як ти думаєш, скільки в мене є часу на те щоб тобі допомогти? До того, як Вірус знайде твоє істинне ім’я?- Малий здивовано подивився на Ештона.

– Істинне ім’я?- Перепитав він. О, то він не знає?

– Так, Вірус шукає твоє істинне ім’я – те, як звати твою душу. Це дасть йому певну владу над тобою. Зараз терези на твоєму боці, тому що ти дав йому ім’я, чим затвердив свою владу над ним. Але все зміниться, якщо він знайде, що шукає. – Пояснив Ештон. Кір шоковано вирячився на нього. Потім повільно переварив інформацію. Задумався.

– Я не знаю.- Впевнено відповів він.- Так, як вчора не буває. Я просто не допускаю такого. Якщо я повільно відповідаю на його нахабство, і акуратно відбиваюсь, то це майже не відбирає сил. Але це дуже… Муторно. У мене не завжди є на це час. У такому випадку доводиться грубо запихувати його подалі, і лупити з усієї сили. А це вже відбирає чимало сил. Чесно, він мене вимотує. Я це розумію, але як з цим боротися інакше – не знаю.- Пояснював Кір. І Ештон уважно слухав. Це справді незвично – слухати вже готову інформацію. Ештон почесав голову.

– Днів з три маю?- Запитав Ештон.

– Так.- Здивовано, але впевнено відповів малий.

– Я завтра медитуватиму з Сірін і Ріконом. Те, що я дізнався вчора про амулети для мене в новинку. Я повинен порівняти дані з іншими амулетами. Дуже зручно, насправді, що є ще два амулета, що від початку були ідентичними… А післязавтра помедитую і знайду рішення проблеми. На третій день постараємось виправити ситуацію.- Поділився Ештон планами. Кір стояв, дивився на нього, наче в ступорі. Тоді повільно кивнув.- А зараз, якщо тобі окей – йди на пробіжку. Але, бережи себе, зрозумів?- Суворо поглянув на нього, щоб точно доперло.

Кір поглянув на нього з усмішкою, яку старався задушити. Але зрозумівши, що не виходить – побіг до інших з усмішкою на обличчі.