Наслідки

— Боже, Дана що я наробила! Точніше, що він наробив!- я нервово ходила з одного кінця в інший
— Спокійно і пояси мені нормально,- подруга сиділа на моєму ліжку і дивилася за моїми рухами
— А що пояснювати? Мене поцілував Давид
— І в цьому проблема?
— Ти смішна! Він викладач, а я студентка!
— Я навіть, не знаю, що тобі сказати..
— А ще й і Зоя! Ну, що я маю робити. Якщо я буду удавати, що нічого не сталося, то це буде ненормально.
— Так, давай будемо логічно думати, але для початку сядь собі, бо мене вкачало від твоїх походеньок.
— Сіла,- різко впала на землю, боляче вдаряючись у стегно.
— Не забилася? Тобі подобається Давид?- Дана подивилася на мене, як на малу дитину.
— Я не знаю, можливо. Мені страшно,- я запустила руки у волосся, а потім воно розлетілося у різні боки і я намагалася його сховати за вуха.
— Ну, згадуючи другий курс, то можу сказати, що він тобі подобається. В тебе так світяться очі, коли ти його бачиш. Так ми відійшли від теми сеансу.
— Боже, Дана.
— Чому тобі страшно, точніше через, що тобі страшно?
— Якщо, він просто грається із мною?
— Я так не думаю. Зоя розповідала, що Давид дуже часто питав про тебе. Навіть подарунок купив тобі на день народження.
— Ну, за що мені це все?
— Справа те втому, що тобі страшно. Тут діло в чомусь іншому.
— Ти права… Справа в цьому,- я зупинилася і намагалася не розплакатися,-  я не заслуговую на щастя
— Чому?
— Ну, як я можу сміятися і радіти, бути щасливою… Коли  моя мама померла, я просто не заслуговую на це
— Лад, ти ж розумієш, що не винна в її смерті? Ти маєш жити далі, ти маєш право на щастя, радість і любов?
— Маю, але не тепер…

Дана пішла, а я вийшла на балкон покурити. Я сперлася на поруччя і дивилася на синяву річки.
І що ж мені робити?

Спочатку треба логічно подумати. Перша поважна причина, чому я не можу зізнатися Давиду, що наші почуття взаємні – це те що він викладач. Але я відповіла на поцілунок… а потім втекла.

Він всього лише викладач на заміну. А може все-таки спробувати? Про що я думаю? Диплом, у мене диплом.

Сльози котилися і я розмазувала їх руками по лицю. І знову я ридаю… Дідько лисий, так більше не може продовжуватися. Після того,  як я заспокоїлася, то всілася на ліжко за написання дипломної записки. Як добре, що я сфотографувала конспект Давида з темою грецької міфології. Деякі тези я зможу просто переписати, а в дещо трохи переробити.

І знову Давид! Та як так сталося, що його так багато в моєму житті. Я зіскочила з ліжка і пішла на кухню. Що ж мені зробити, аби забути про нього хоча б на мить. Зелені очі, тонкі вуста і сигаретний дим так і спливали в уяві. Срака-мотика, я все-таки його люблю…

Треба нарешті зібратися і вирішити хоч якусь із проблем.  Мама завжди казала, якщо в голові багато думок, то треба написати їх на листок і тоді вони не будуть здаватися такими страшними.

Перше – Давид зізнався у коханні… симпатії. Це взаємно, але є багато АЛЕ

Друге – Зоя…Треба з нею нарешті поговорити.

Третє – диплом і дипломна записка…

Четверте –  через три дні в мене день народження

Список написаний, тому можна почати його виконувати… Може брату зателефонувати? Може він, щось порадить.
Монотонні гудки й надія на те, що Семен  візьме трубку і дасть мені якусь пораду зникли. Дуже погана звичка тримати телефон на беззвучному. Я викреслила диплом зі списку, бо часу ще багато і це не найважливіше, що зараз може бути. Хоте це дуже важлива річ. День народження і комбо із рудих. Так, день народження я точно святкувати не буду, тому викреслюю. Рудий і руда…

— Алло, ти щось хотіла?- майже, відразу я почула голос подруги
— Привіт, та нічого…Хотіла спитати як ти ?
— Якщо це все я кладу слухавку
— Зоя, вибач, що була такаю жахливою подругою
— Далі
— Вибач, що ігнорувала тебе
— І
— Поводилася, як мала дитина?
— Припустимо, що я вибачила. Ти ще щось хотіла?
— Я хотіла поговорити з тобою
— Відкривай двері я вже на другому поверсі.
Через хвилину подруга сиділа за столом і нарізала тісто, яке принесла з собою. Волосся подруги було заплетене у дві косички, а у вухах великі сережки.
— Гарні сережки,- почала я розмову
— Може перейдемо до діла розмови? – почала Зоя
— Я навіть не знаю з чого почати
— Я вже не злюся, просто, хочу поговорити з тобою.
— Я навіть, знаю про кого ти хочеш поговорити
— Ага, мій любий і дорогоцінний братик, який знову наварив каші…
— Та напевне ми обоє це наробили… Зоє, вибач, я не знаю, як так сталося,- я нервово розпушила волосся і воно знову розлетілося різні боки
— Та не переживай так сильно, я прийшла спитати одне питання, тай усе
— Яке питання ?
— Тобі подобається, цей ненормальний?
— Подобається, – я слабо посміхнулася і відвела погляду вікно.
— Так в чому проблема? Він любить тебе, ти любиш його. Просто поговоріть і всі проблеми зникнуть, – Зоя розвела руками
— Та в цьому і проблема. Давид мене поцілував, а потім я втекла… І мені тепер соромно.
— Ой, бабай волохатий, тобі скільки років ? – не дочекавшись відповіді Зоя продовжила,- правильно, двадцять. Треба просто поговорити тай все!
— Зоя, не все так просто, як здається, – закрила лице руками й готова була розревітися …
— Ой, я щось засиділася в тебе. Зараз ще Давид телефонуватиме, я аж відчуваю це, – на підтвердження слів її телефон зателефонував.- Алло, ну не бурчи стільки… добре… Я у Лади сиджу п’ю чай. Добре, бувай…
— Давид?
— Ага, ну я вже буду іти, бо пообіцяла допомогти перебілити кухню. До речі, у Давида після завтра день народження.
— До чого ти ведеш, ти ж розумієш, що то не розумне буде завалитися на святкування. Мене навіть не запрошували,- я швидко проговорила, це, а Зоя удала, що уважно слухала мене
— Я тебе запрошую… Якщо не хочеш, то не походи, але в мене до тебе величезне прохання… ти ж погодишся мені допомогти?
— Яке прохання? Я на нього не погоджуюся, я тебе занадто добре знаю
— Ну, Лад
— Я навіть, не знаю, що це
— Ну, просто допоможеш мені приготувати їжу… Ти ж розумієш наскільки Давид буде, щасливий, якщо я спалю кухню після ремонту…
— Зоя замов піцу, ні не буде проблем
— Ох, я просто намагаюся тебе переконати в тому, щоб ти прийшла… Ви маєте поговорити і як би не було, треба зробити це швидше.
— Зоя, я щиро рада, що ти намагаєшся нас помирити, але я сама розберуся
— Ні, не розберешся, я знаю твої методи! Ти як завжди кинеш все на пів дороги. Владко, будь ласка, не забувай, що Давид мій рідний брат і те, що здається що мені на нього байдуже, це не так. Я не можу дивитися на те, як він з’їдає себе. Я не можу дивитися на те, як ти себе накручуєш. Все просто як два плюс два. З цієї ситуації є три виходи… перший ви починаєте зустрічатися, друге ви просто поговорите і мирно розійдетеся по різні боки ріки.
— Зоя, твій брат мій викладач! Іди, будь ласка, я не хочу на тебе кричати,- я стисла зуби, щоб не сказати нічого лишнього.
— Так кричи, люди не вміють читати твої думки…
— Зоя, я тебе благаю
— Влад, є ще один вихід, дочекатися закінчення весни,- Зоя повернулася спиною і пішла геть…навіть, не гримнула дверима.

Рішення вона тут мені розказує…Я така зла. Все в них просто… я себе накручую…Я себе накручую… накручую.
Я розревілася… Всі так хочуть мені допомогти, а я відсторонююся від них. Треба щось вирішити зараз.

Я кинула погляд на годинник і зомліла. Я забула про роботу. Швидко зібралася і вибігла з хати…

— — — — — — — — — — — —

добрий день!
я – олень
я до вас на цілий день!

я повернулася і тепер буду радувати вас новими главами і новим проєктом…
в наступна частина буде вельми цікава)

ваша пані Відьма