Місячне Сяйво

– Сірін…- Ештон з труднощами просунув другу руку між Ріконом та Сірін і поклав її на талію, а другою(вільнішою, де не було втиснутого, здається до кісток, Рікона) почав гладити Сірін по голові.- Може вже відпустите мене? Я ж в порядку. Вечерю принесли… Та і від договору я завжди можу підживитися…

– Гррр…- Схоже сам процес – гріти вожака після ради був важливий для самих ларів… Тому що Ештон у цьому сенсу вже не бачив. А Сірін все заспокоїтись не могла. Не така вже люта, але не в гуморі.

– Хех… Ну, вечеря ж вистигне.- Благально попросив змилуватися Ештон.

– Ну… Добре. Але спимо сьогодні разом.- Виставила умови зняття облоги Сірін.

– Домовились.- Швидко погодився Ештон, поки ще пускають.

Сірін не з задоволеним виглядом сіла на своє місце і почала їсти. Всі мовчали. Берегиню злити нікому чомусь не хотілось. Але не так Ештон уявляв цю вечерю, тож вирішив ризикнути:

– То що? Що це я таке вичворив?- Запитав він у Рікона. Той покосився на Сірін.

– Тримав зграю у зборі. Це особливий вид зв’язку. Таке колись робили вожаки, коли ще зграї були великі. Раніше вважалось, що це особливість нашої расси, до речі. Але з тобою світ стає інакшим, тому…- Якось не зовсім впевнено почав Рікон.

– Ну, ти ж сам казав мені не зупинятись.- Усміхнувся йому Ештон.

– Що? Про що ти?- Не зрозумів Рікон.

– Колись був момент. Я тоді вперше ввійшов в глибоку медитацію. Всі відчуття були загострені. Хотілось побути наодинці. Але прийшов ти.- Усміхнувся Ештон. Рікону стало не приємно, він якось трохи зсутулився.

– Я завадив тоді тобі?- Запитав він. Ештон йому усміхнувся.

– Ні. Ти тоді змусив мене повірити, що за моєю спиною знову хтось є. Що я знову не сам. Повернув мені дещо… Таке відчуття… Ти б це назвав – бути вожаком. Змусив мене це відчути. І з тих самих пір це відчуття тільки посилювалось поруч з тобою. Так що… Сам винен. Через тебе я такі всякі штуки вожацькі витворяю.- Усміхнувся йому Ештон. Рікон не впевнено поглянув на Ештона.

– Ти це спеціально?- Запитав він.

– Що саме?- Запитав Ештон.

– Душу мені терзаєш весь вечір!- Випрямився Рікон і поглянув на нього з певною злістю.

– Звісно.- Усміхнувся ширше Ештон.- Схоже зараз моя черга підтримати тебе в тяжкі часи. Один раз щось не поділили і ти розклеївся, наче я тебе зі зграї виганяю.- Спокійно з легким підтрунюванням, але безмірною добротою сказав до нього Ештон.- Так що… Не смій більше забувати, що пообіцяв мені в той вечір.

Рікон розгубив свою рішучість. Відвів погляд вбік на мить, намагаючись згадати.

– Що я тоді пообіцяв?- Ніяково запитав він.

– Ну, якщо коротко, що підеш за мною до кінця, який би я шлях не вибрав і будеш мені допомагати.- Усміхнувся Ештон. Рікон гарячково намагався згадати. Ештон трішки пришвидшив свої енергетичні потоки в організмі і блискавично схопив голову

Рікона в захват і почав кудлатити, наче на переві між уроками другу якомусь в підлітковому віці. Рікон від несподіванки весь згрупувався й інстинктивно почав висмикуватись. Він був сильніший, тому йому це з легкістю вдалось, але тепер він нагадував довговолосого одуванчика. Кір не витримав і пирснув сміхом. Рікон дивився на Ештона з певним азартним блиском, тоді перевів злегка ошалілий погляд на Кіра. У Сірін теж настрій покращав – сиділа скалилась.

– Як ти це зробив?- Тихо запитав Рікон.

– Ти про швидкість?- Уточнив Ештон повертаючись до тарілки.

– Так.- Втихомирював свої трохи розбурхані інстинкти хижака все ще кудлатий Рікон.

– Мм… Небезпечна техніка. Не рекомендую.- І бровою не повівши, сказав Ештон.

– Тоді нащо ти це зробив?- Обурився Рікон.

– Захотілось.- Широко усміхнувся йому Ештон поглянувши скоса.- Воно того було варто. Не можу дочекатись наших тренувань. Ти все ще сильніший за мене, але в швидкості тепер я тобі можу скласти конкуренцію. Можливо навіть твоєму звіру. А якщо ти перемістиш свідомість в енергетичне тіло… Круті перегони мають вийти.- Ештон і справді був весь в передчутті, адреналін навіть в кров трохи вдарив. Рікон нарешті зрозумів в яку гру грає Ештон. Усміхнувся спокійно. Впевнено. Гордо.

– Побачимо, Ештон. Мій звір і справді швидкий. Можемо організувати перегони з моєю свідомістю в енергетичному тілі, підсвідомістю у фізичному та тобою. От і перевіримо.- Він усміхнувся Ештону з певною хижацькою ноткою, але контрольованою, наче жар в печі. Ештон навіть відчув як це щось зажевріло в його душі.

– Не дочекаюсь.- Підтримав його настрій Ештон. І це відчуття… виклику Ештон уже ні з чим не сплутає. Оо!!! Він цього і справді хоче…

– То чим небезпечна техніка?- Раптом втрутився Кір. Наче з відра водою їх полив. Вчасно. Ештон від гостроти відчуттів усміхнувся ще раз Рікону, але відвів таки погляд в тарілку.

– Ця техніка пришвидшує старіння. Але… Тепер я можу обійти свою природу.- Усміхнувся йому Ештон. Кір здивувався.

– Все одно небезпечно.- Нахмурився він.- Припустимо Ваше тіло законсервовано в часі… Але, чи спрацює це в такому випадку? Може розконсервується? Типу… Баш-на-баш.

– Пф… Ну, у тебе і логіка.- Засміявся Ештон.- Не знаю, насправді. Думаю перевірити. Не сильно виснажуватиму тіло. Може років п’ять… Все одно я почуваюсь старшим, ніж виглядаю. От і перевіримо, чи повернеться воно до вихідного стану. Корисно знати межу своїх можливостей.- Роздумував Ештон.

– У Вас точно з головою все в порядку? Ціна експерименту зависока!- Обурився Кір.- Сірін! Скажи йому!- О, управу на Ештона знайшов? Ахаха.

– Так, мені теж ідея не подобається…- Засумнівалася вона.

– Еш, ні ти й справді палку вже перегинаєш…- Теж приєднався Картер.

– О, єдність зграї вражає.- Засміявся Ештон. Тоді звернувся до Рікона.- А ти що скажеш?

Він нахмурився. Тоді зітхнув:

– Якщо ти віриш в те, що це необхідно, тоді я тобі допоможу. Але якщо це і справді лише розвага, я знайду інший спосіб для спільних тренувань. Окрім того… Повелителька, мабуть, буде не в захваті, якщо твоє тіло не зрегенерує.- Підняв він брову.

– Пхахах! Гаразд, вмовили. Залишу це в якості резерву для бою.- Широко усміхнувся Ештон.- Що ж тоді, я покажу тобі одну мою нову техніку. Якщо чесно, я просто повипендрюватись вирішив перед Мерін, заодно і перед тобою випендрюсь. Пхахах.

– Як?- Зацікавився Рікон.

– Ну, тоді сюрприза не вийде.- Ахах. Рікон не має витримки, якщо справа стосується сюрпризів. Потрібно або тримати все в секреті до останнього, або… Немає іншого варіанту.

– Не хочу сюрприз! Хочу вже! Розкажи!- Нетерпляче випрямився він на місці, хіба що хвостом не виляючи і не скачучи на місці.

– Ну, гаразд. В честь поповнення зграї. – Засміявся Ештон. У Рікона очі заблистіли. Всі інші теж зацікавились.

Ештон зосередився. Настроївся. Він довго вчився. Дуже довго. Але… Як то кажеться, з ким поведешся, того наберешся. Шона його художнім талантом точно заразила. Ештон вирівняв дихання. Сів рівно. Закрив очі. Вирівняв емоції і біоритми. Очистив свідомість. А потім відтворив в пам’яті свій образ душі. Свою вовчицю- Мунлайт. А тоді, наче в голограф, почав переносити з пам’яті в реальність кожну рисочку, створюючи ілюзію за ілюзією. Він зрозумів, що так може, коли створив енергетичний бар’єр, що захищав Шону від сонця. А потім довго тренувався створювати ілюзію правильних пропорцій, форми, експериментував з кутами, і властивостями міні-бар’єрчиків. І таким чином паралельно з уроками художнього мистецтва, що йому проводила Шона, він вчився створювати картину з допомогою бар’єрчиків-ілюзій. Роль ще відіграло вивчення енергетичних тіл ларів, звичайно. І так крок за кроком Ештон навчився створювати такий собі об’ємний автопортрет образу душі. Коли він був повністю готовий, Ештон вивільнив свою свідомість за межі тіла. Тепер Мунлайт “ожила” Ештон спершу повільно перемістив ілюзію, лише лапу. Потім сміливіше, зловивши ритм. Потоком енергії вибудував “міст” навколо зграї, що сиділа за столом і намальована Мунлайт велично ступала по ньому. А потім крок за кроком знялася в біг. Ештон потоками енергії зімітував рух фону, як імітують рух декорацій в театрі, тільки можливості більші, і склалося враження, що Мунлайт біжить крізь потоки енегії. А потім вона “добігла”, зупинилась різко, гальмуючи на швидкості (Ештон предивився купу відео з записом бігу вовків), і подивилася на Рікона своїми жовтющими очима. Біохвилі Рікона сполошено забилися. Тоді Мунлайт стрибнула в Рікона (таке склалося враження, що прямісінько йому в душу) і всі бар’єрчики розбилися об його щільний і гарячий потік енегії, але візуально було враження, ніби вона й дійсно стрибнула йому в душу. Ештон повернув свідомість на місце й виринув з напівмедитативного стану, хоча він був настільки близько до медитативного, що свідомість заледве лишалася в тілі. Він відкрив очі і з задоволенням побачив шоковані обличчя своєї зграї. Хто чим дивувався. Ахаха.

– Ти! Ти випустив свою вовчицю!- З криком зірвався Рікон.

– Як це можливо? Людська душа неподільна!- Вражено прошепотіла Сірін.

– Ахах. Це була лише ілюзія.- Засміявся Ештон.

– А ти, я бачу, на супі вирішив не зупинятись.- Якось нервово хіхкнув Кір.

– Ніхріна собі кіно…- Пробурмотів Картер.

– Зажди. Як ти це зробив?- Нахмурився Рікон.

– Просто тренувався змінювати колір бар’єру, змінюючи заломлення світла у ньому. Нічого аж такого дивовижного.- Усміхнувся Ештон.

– Нічого дивовижного.- Перекривив його Рікон.- Не смій прибіднятися! Ти що контролював кут кожного енергетичного зв’язку у бар’єрах?

– Ну, виходить що так.- Усміхнувся Ештон повертаючись до салату.

– Масштаб вражає.- Вирячився на нього Рікон.- Я навіть не знаю захоплюватись, чи сваритись за прірву витраченого часу не зрозуміло на що!

– Як це не зрозуміло на що?- Обурився Ештон.- А створювати амулет з допомогою кристалу я як по твоєму вчився? Чи ти думаєш, вибудовувати кристалічну ґратку на атомному рівні, легко наче лего збирати? Та й не сам вчився. Шона допомогла. І окрім всього. Я в цій техніці дійшов до певної межі. Далі не можу розвиватись. Я вияснив, що радіус моїх можливостей три кілометри. Але це те, що стосується енергії і переносу сприйняття свідомості на енергетичній хвилі. А от що стосується виходу свідомості за межі тіла, ніяк не можу впоратись сам. По-перше, мені потрібен якір для таких фокусів. Ну, я і вирішив, раз ти мій правиця, то я хочу спробувати з тобою. Мерін то зі своєю зграєю вступатиме в бій в разі чого… А моє тіло в разі, якщо потрібно буде входити в медитаційний стан під час бою все одно доведеться захищати. Тому, це логічно використовувати як якір того, хто захищатиме тіло. Ні, я то зрегенерую, в разі чого… Але сам знаєш, який у мене тоді стан. Не з приємних. Та й енергії відбирає прірву… Таке враження, що ти помираєш, а потім вже мертвий приходиш до тями і тоді енегія повертає тобі життя в тіло. Кошмар, коротше. То, от це один із напрямків, який би я хотів потренувати з тобою. Що скажеш?

– Ти хочеш входити в медитацію посеред бою? Це ж абсурд! Кошмар, Ештон!- Рікон і справді метався між захопленням, бажанням привести вожака до тями і до реальності хоч якоїсь, і гордістю, що для таких приколів вибрали його.

– А що ти пропонуєш? Я людина, Рікон! Можливості мого тіла обмежені! А якщо я захочу обдурити свою природу, ризики я тобі вже сказав які. Тоді як на енергетичному рівні, я і справді чогось досяг. Якщо від мене і буде толк на полі бою, то у цьому плані. Окрім того…- Ештон раптом замовк… передчуття говорило. Бачення ключа.

– Що, Ештон?- Запитав тихо Рікон. Ештон зітхнув і перевів на нього погляд. Рікон вже напам’ять знає, коли в Ештона вмикається режим “не впевнений в тому, що кажу, тому краще помовчу, але я це відчуваю, тому мене це мучить”.

– Не всіх суперників можна здолати фізично. Та і для цього є лари.- Він поглянув на Рікона так… Аби він зрозумів, що на душі. Глибоко. І Рікон відчув. Збагнув, що це щось зсередини штовхає Ештона на такі речі.

– Гаразд. Я буду твоїм якорем.- Погодився він.

– Обдумай це. Під час бою я не зможу контролювати емоції, які переноситиму на тебе. А тобі натомість доведеться… Концентрувати мене. Тобто давати мені спокій, забираючи натомість хаос.- Поглянув він на Рікона. Спробував збагнути, чи розуміє Рікон на що погоджується.

– Я розумію, Ештон. – Усміхнувся він рішуче.- Я сильний. Витримаю.

І Ештон кивнув, усміхнувшись. Прийняв його згоду.

– Ми почнемо після повні. Спершу ти повинен познайомитись з моєю душею ближче, як практика показує.- Безапеляційно постановив Ештон. Рікон відчув жгучий сором. Адже, обертаючись назад на всі розмови вечора, можна зрозуміти, що хотів йому донести Ештон: “Ти обіцяв мені бути поруч, змусив мене бути істинним вожаком, завдяки тобі я зміг показати ларам полювання вповні. Я покладаюсь на тебе, розраховую на тебе, що ти прикриватимеш мені тил в тяжкі моменти. А ти через дурниці, появу інших членів зграї, і ще щось там, посмів засумніватись в моїх намірах по відношенню до тебе. І тепер я тобі доведу, що наш зв’язок куди сильніший, аніж тобі здається, і порушити його не так легко. Адже моїх слів тобі більше не достатньо.” Ештон по-доброму усміхнувся Рікону і погладив його кудлату голову. Рікон насправді добре встиг вивчити свого вожака. І хоч Ештон йому за вечір нерви потріпав, замість того, щоб сказати прямо, Рікон все зрозумів. Та й покарання він своє отримав. Перше. Начудив все таки трохи, якщо в сукупності. Так що, може заспокоїтись тепер.

А далі розмови зайшли за все підряд. Картер дивувався, що “Принцесу” звати Мерін і голосно заявляв, що ім”я їй дуже підходить. А коли почув фразочку Ештона, що серед всіх її імен це Ештону теж спочатку найбільше сподобалось, випав в осад.

– А зараз щось змінилося?- Поцікавився Кір.

– А зараз я думаю, що найкраще їй підходить її істинне ім’я.- Усміхнувся він Кіру. Кір здивовано розширив очі.

– Ти знаєш її істинне ім’я?

– Як і вона моє.- Кивнув Ештон. Кір задумався.

– А ще хтось?- Уточнив він.

– Чи знає ще хтось моє істинне ім’я? Ні. Тільки вона. А щодо неї – не знаю, але дуже в цьому сумніваюсь. Вона не з тих, хто заключає союзи душ необдумано, повідомляє комусь ключ до своєї душі, заключає договори, чи хоч щось обіцяє. Мені є чому в неї повчитися.- З впевненістю поділився Ештон своїм баченням.

– Вона теж багато чому у тебе вчиться.- М’яко але впевнено усміхнулася Сірін. Ештон перевів на неї погляд і не втрачаючи серйозності усміхнувся.

– Знаю.- Тільки і сказав він.

А потім Картер почав травити байки дітворі про те, що було на війні, звільнивши Ештона від небхідності говорити. І Ештон відпочивав. Не те щоб йому не подобалось чи не хотілось говорити зі зграєю, просто наговорився вже за вечір. Малі слухали. Їм цікаво було дізнатись про свого вожака щось нове. Але не Кір. Він слухав усе це… Але з певною… Не те щоб недовірою… Слухав наче й справді байку, злегка усміхаючись, так ніби знав напевне, що те що він чує – лише віддалено відповідає тому, на що слід розраховувати… Ештон уважно за ним спостерігав, слухав його хвилі. І… Втрачав терпіння. Ештону хотілось почати з Кіром тренування, зрозуміти його можливості, випробувати, створити з ним щось нове, як раніше з Шоною. Але Кіру потрібна реабілітація. Зараз Ештон його не має права навантажувати в енергетичному плані. І… це дражнило Ештона. Він усміхнувся собі в душі. Оглянув присутніх, усвідомлюючи в повній мірі, що вдячний дереву життя, що вони тут. Кожен з присутніх… дорогий йому, потрібен, підходить йому… Ештон усміхнувся. І потягнувся втомлено. Він не знав котра година, та йому не хотілося знати. Він відчував, що час уже йти спати, навіть якщо надто рано. Він втомився, та не це основне… Потрібно закріпити раду. Завершити.

– Я спати.- Все ще розтягуючи м’язи на спині, сказав Ештон.- Хто зі мною?

– Зграя з тобою.- Встала Сірін з-за столу.- Підійшла і поклала руку Картеру на плече. Той завмер і насторожився.- Ходімо з нами на цей раз. Побачиш як воно, а потім вирішиш, чи нормально тобі.

Одного погляду на Сірін Ештону було достатньо, аби збагнути – вона розуміє, що зараз зграя має бути разом. І Ештон знову відчув шепіт. Він уже і без пояснень зрозумів що таке рада. Своєрідний груповий договір. Єднання зграї. Менш чіткий, аніж зв’язок між двома людьми, але куди більш виражений, аніж фундаментальний договір.

– Так. Сьогодні потрібно.- Сказав Ештон.- Потрібно закріпити зв’язок. У зграї поповнення.- І Ештон поглянув туди, де мав би бути місяць на небі. Та, він поклястися міг, він саме в тому напрямку, просто вони не бачать, бо під землею. Схоже, Ештон і справді підходить на роль Хранителя ларів, адже це народ, що йде під сяйвом місяця. І Ештон усміхнувся Місяцю. Вони дійшли згоди. Він відірвав “погляд” від Місяця і пішов в спальню.

Взяв білу футболку і спортивні штани в яких він спить і пішов швидко в душ, поки ще не зайнято. Приймати душ він наніч не любив – йому не подобається спати з мокрим чи вологим волоссям. Хоча… Можна енергією підсушитися. Та все ж… Обмежився мінімумом і повернувся в спальню.

Кір і Рікон стелили ліжко, а Сірін проводила Картеру “екскурсію” по спальні. Розказувала, що тепер у нього теж буде тут поличка. Це насмішило Ештона, особливо коли він вловив хвилі Картера – він мовчки не знав куди йому подітися. То ж покотом в окопах спали, в казармах теж умови такі, що особистого простору не надто багато. Чого ніяковіє? Розніжився в Шазарії чи що?

Ештон допоміг хлопцям достелити ліжко. Та й влігся посередині. Дуже швидко до нього приєднався Кір в піжамі. Насунув на себе свої навушники і знову занурився у лекцію. Так один за одним повлягалися. Рікон притис, по звичці мабуть, Сірін до Ештона. Кір закутався в ковдру з іншого боку, а Картер десь біля Рікона влігся. Ештон вже налаштувався спати:

– Добраніч.- Потягнувся він солодко.

– Накинь на мене ауру.- Попросив Кір, лежачи до Ештона спиною. Ештон аж до тями прийшов.

– Погано?- Запитав він.

– Не те щоб… Просто так я відчуваю, що не один.- Поділився Кір. Мабуть, йому відчуття пустки спокою не дає.

– Я не можу бути впевненим стовідсотково, але думаю, що після заключення договору тобі стане легше. Одні відчуття перекриють інші.- Поділився своїми сподіваннями Ештон, закутавши Кіра в ауру.

– Угу. Я теж про це думав. Одна з причин, чому не хочу чекати на договір роками. Хоча, новий амулет теж може допомогти.- Поділився і собі Кір.

– Хех… Начудив я…- Покаявся Ештон. Кір усміхнувся.

– Просто не треба було брати амулет після Мерін. Але хто ж знав, що це так працює. От після Рікона, думаю проблем би не було.- Якось задиристо докинув він.

– Піііізно.- Протягнув Рікон з-за спини.- Мій Кіготь уже частина мене. Ми нерозлучні. Кір засміявся тихо.

– Віл, хочеш і тебе аурою накрию?- Запитав Ештон.

– Не впевнений.- Озвався він. Ештон заржав.

– Не сподобається – заберу.- Пообіцяв Ештон.- Кір каже, що це моя колискова.

Хвилі Картера сказали Ештону – і хочеться, і колеться.

– Чому вагаєшся? Соромишся чи що?- Запитав Ештон.

– Не соромлюсь я!- Але от хвилі сказали, що якраз у цьому річ.

– Ти в курсі, що я відчуваю емоції?- Раптом підсміявся Ештон. Картеру стало соромно уже по повній.- Та не парся. Все добре.

І Ештон накинув на друга ауру. Той не очікував такого і заворожено притих, дослухався. Ештон почекав поки в нього вирівняється біоритм і він зігріється.

– Як тобі?- Поцікавився Ештон.

– Нічого не питай. Іди до біса.- Відфиркався Картер. Ештон засміявся.

– Ага. Життя в зграї воно таке. Вся душа навстіж. Ніякого особистого простору. А ще купа тепла, турботи, любові і якогось дивного сімейного затишку. Якщо подивитись на все з такого ракурсу, стає зрозуміло, чому для таких чутливих істот, як лари, відокремлення від зграї – найвища міра покарання.- І зараз думаючи про це все, Ештон починав думати, що не такий і гуманний був метод покарання у Мерін – вигнання з Шазарії. Адже вона відмовлялась від підданого, відривала його від дерева життя. І він був приречений на подальше існування з цією пусткою всередині. Ештон зітхнув.

– Перестань мучитись. Спи вже.- Промуркотіла Сірін. і обняла його.

– Угу. – Розчинився він в теплі Сірін.- Я, до-речі, маю прохання. Рікон, вирівняй мені біоритм. Хочу спробувати.

Рікон поклав йому руку на груди без заминок. Але з певною мішаниною позитивних емоцій.

– Нічого якщо без масла? Я не вмію так як ти…- Спитав тільки він.

– Нічого. В тебе вийде.- Підбадьорив Ештон Рікона. І Рікон легкими гарячими хвилями почав вливати свою енергію в тіло Ештона. І… Ештон зрозумів, чому в них слини течуть. Це як масаж для душі. Чорт, як же приємно. Гарячі хвилі вимітали всі думки і переживання, розтікалися по тілу, свідомість Ештона колихалася на цих спокійних хвилях, наче на поверхні гарячого моря… І свідомість якось непомітно, сковзнула у затишні пучини сну. Останньою думкою Ештона було, що це схоже чимось на медитацію в Храмі, тільки значно гарячіше.