Header Image
    Фандом: .Оріджинал

    – Слухай, Ештон, а нащо ми сюди приїхали? – Запитав Рікон, стоячи на верандочці будиночка в лісовій гущі з одного боку та Аравійського моря з другого.

    – В якому сенсі? Відпочивати.- Підняв брови Ештон, підіймаючись до нього з сумками через плече по сходам прямо з пляжу. Дівчата все ще були на яхті, а Лагор з малим Макнармером в будиночку.

    – Ну, ми ж на острові живемо… Вийшли б собі на пляж. Нащо їхати кудись?- Запитав Рікон логічну річ.

    – По-перше, ми живемо в Атлантичному океані – вода холодна. По-друге, ми в Омані, тут не лише море з пляжем, а й гори, ліси і пустеля. По-третє, це прогресивна країна зі збереженою культурою – буде цікаво. По-четверте, нас додому прямісінько з узбережжя заберуть – зручно. – Пояснив свою точку зору Ештон. Рікон стенув плечима і потягнув сумки в середину, слідуючи за ним. Зсередини все було компактно: вхід був прямісінько на кухню. Далі була малесенька вітальня – наліво, і душ з туалетом направо. На другому поверсі спальні. Все у білих тонах. Меблі сучасні. Нічого особливого, але вони тут не заради будиночка, тож не страшно. Це була така собі ВІП зона при готелі. Їм приноситимуть їжу, вони зможуть користуватися й усіма послугами готелю, якщо захочуть. Або ж не ходити туди зовсім.

    Рікон поїв і зачинився у спальні – медитував. Сірін його стерегла. А Ештон розібрав їхні з Мерін речі і спустився вниз. Там було порожньо, тож Ешон пішов на вулицю. На шезлонгах лежали Мерін, Лагор та Конор(малий Макнармер). Шони видно не було. Ешон прислухався до біохвиль. Але… Не розрізнив її присутності. Як по правді, він просто намагався розрізнити присутність ще однієї людини, тому що її біоритму не запам’ятав зовсім. Хех… Рікон скоро буде готовий, потрібно її знайти. Ештон випустив радар – знайшов дві людини на яхті. Імовірно, це вона і капітан. Більше там бути нікому.

    Ештон знову замаскував біохвилі під зовнішнє середовище. І наблизився впритул. Вона сиділа в нижній кают-компанії і писала картину. Ештон сперся об стіну в проході, постояв так з хвилину і сковзнув у сприйняття. Її енергія розповсюдилась по всій кімнаті навколо Шони, нагадуючи… це нагадувало… ніби в воду вилили чорнило і воно поступово розповзається у воді, а його власна енергія – ніби олія, яку налили зверху, і яка ніяк не змішується з цією забарвленою водою. Хм…

    – Шона.- Тихо сказав Ештон, висковзнувши з сприйняття. Мала підскочила.

    – У Вас погана звичка – підкрадатися. – Ахах. Робитиме йому зауваження?

    – Корисна звичка. – Усміхнувся Ештон. – Ходімо. Скоро вже Рікон буде готовий.

    Мала мовчки закрила папку, зібрала свої олівці. Тоді встала і окинула своїм поглядом “морозної свіжості” Ештона. І пройшла мимо нього. Перед тим, як вийти на вулицю, вона натягла на себе глибоко капюшон, витягла з кишені сонячні окуляри на пів обличчя, тоді пройшлася по містку до пірсика, а по ньому до будиночка, не чекаючи вказівок. Коли проходили повз Мерін з компанією, Ештон, як будь-яка нормальна людина, обмовився словом з коханою й іншими. Але не Шона. Вона просто постояла, почекала поки Ештон поговорить, навіть не дивлячись вбік кузена. І він відповів їй тим же. Хм… Вони дуже відсторонено один до одного ставляться…

    А потім пішли все ж в дім. Рікон ще медитує, судячи з хвиль, заключив Ештон, дивлячись в бік спальні Рікона. Тоді перевів погляд на Шону:

    – Рікон ще медитує. – Вона дивилась на нього і… Ештон раптом збагнув… Її біоритм “стерильний”, прямо як його енергія з акмулятора договору, скажімо. Ештон може розрізнити її енергію, ритм від її тіла і окремих органів, навіть хвилі, що відходять від душі… Але вони… Не несуть посил. Нейтральні. Та в живих істот так не буває. Ештон певен, що вона відчуває, не позбавлена почуттів чи емоцій, а те що він не розрізняє їх – це вже інше питання…

    – Я буду в своїй кімнаті. – Відповіла вона після короткої паузи і ступила вже крок в напрямку коридора.

    – Ти краще тут побуть… Я на тебе бар’єр накину, а ти поїж. В холодильнику всяка всячина є. – Мовив Ештон привітно. Шона не відповіла і на обличчі не смикнувся жоден м’яз. Вона затримала погляд на обличчі Ештона трішки довше, аніж слід було і підійшла до холодильника. Взяла собі там салат і пішла за стіл. Склала акуратно, турботливо навіть, свої речі поруч і сіла їсти. Ештон сів від неї через один стільчик і накинув бар’єр. Сперся підборіддям на кулак і дивився на море через вікно. Так і сиділи. Шона дивилась на нього не просто уважно, а невідривно. Це відчувалось дивно. Та Ештон не перечив, нехай. Його думки, насправді, сковзнули до вже звичної теми – рашаз.

    ***

    Мала героїчно витримала біль під час встановлення печаті, скривилась тільки. Тож Ештон залишив їх опісля і пішов на пляж.

    ***

    – Рікон? Що це з тобою? – Запитав Ештон, щойно він з’явився в його полі зору. Рікон виглядав, наче витиснений лимон. Він сів поруч і поклав Ештону на коліна голову, тримаючись за неї руками. Ештон здивувався і поклав руку йому на плече:- Що таке?

    – Нехай такий вожак нікому не випадає… – Обезсилено зітхнув він.- В кошмарі не присниться… – Про Шону мова, ясна річ. Він щойно стабілізовувався з її допомогою. Ахах. Стабілізація, після якої потрібна ще одна стабілізація. Ахах. Це як вихідні, після який потрібні ще одні. І, судячи з того, як його трусить, не в хорошому сенсі.

    – Що тобі не сподобалось? – Запитав Ештон. Рікон незадоволено подивився на Ештона, але переконавшись, що він над ним не підтрунює, знову втиснувся в коліна.

    – Не знаю. Ніби і біоритм рівний у неї. Ніби і спокійна вона. Але… Від її енергії… Ще гірше стає. Ніби сил зовсім немає. – Рікон задумався. А тоді заключив. – Ми зовсім не підходимо одне одному.

    Може й так. Але навряд. Навряд справа лише у цьому.

    Ввечері Ештон накрив на стіл і скликав усіх на вечерю. Прийшли всі, окрім Шони. Може після печаті погано? Мало б бути все гаразд? Ештон вирішив перевірити. Вона була на пляжі, сиділа у вже звичному для Ешона режимі “художник в капюшоні”. При чому вечір же – сонця майже немає…

    – Шона. – Покликав Ештон. Вона підняла на нього свій погляд. І навіть у сутінках… Ештон безпомилково розрізнив цей холод. Аж мурашки по шкірі побігли і серце стиснулось. – Вечеря. – Спокійно сказав він.

    – Я поїм потім. – Відповіла вона.

    – Погано? – Запитав він. І він справді не міг зрозуміти як вона почувається…

    – Все гаразд. – Заперечила вона, все так же невідривно дивлячись в очі. Та Ештон спокійно витримував цей погляд. Це лише дівчинка, зрештою.

    – Тоді ходімо. Я накрив на стіл.- Терпляче продовжив діалог Ештон. Неочікувано вона нахмурилась.

    – Я надаю перевагу їсти наодинці.- Не здавалася вона. Не наказувати ж їй…

    – Чому? Через енергію?- Раптом здогадався Ештон.- Ходімо, я накину на тебе бар’єр.- Привітно він їй усміхнувся.- У малої на обличчі сковзнуло… здивування. Ні, здогадка. Вона нахмурилась. Потім кивнула. Встала і рушила в дім, явно забувши, що в неї був співрозмовник. Ештон здивовано за нею прослідкував поглядом. Тоді глянув на лежак. Забула свою роботу? За ніч же все росою припаде… Шкода. Ештон швиденько скинув олівці в коробку, не дивлячись закрив папку і пішов слідом.

    Шона зайняла вільне місце за столом і зняла капюшон. Ештон подав їй її речі, вона забрала їх все супроводжуючи тим же поглядом. Розрізнити її емоцій не виходило, тож Ештон сковзнув у сприйняття, аби заповнити прірву у інформації. Її енергія почала розповсюджуватись, як і будь-яка, але вона просто не могла змішатись з енергією інших людей(чи істот) і почала просочуватись у вільні простори, де енергія інших була не така інтенсивна. Ештон більше не чекав – накинув бар’єр. І її енергія, позбавлена джерела, поступово розчинилася.

    Всі їли, неспішно розмовляли.

    – Я завтра на полювання піду.- Усміхнулась з передчуттям розваги Мерін.

    – Тут заборонено полювання.- Розчарував Ештон.- Але розвідники нам дістали пропуск в угіддя для полювання. Вони у горах. Їхати пів дня.

    Мерін недовірливо прищурилась:

    – На що вони схожі?

    – Це ніби закритий ліс.- Пояснив Ештон.

    – Де тваринам немає куди тікати?- Уточнила Мерін.

    – Та ні, є. Просто там контролюється популяція тварин. По відчуттях полювання відрізнятись не буде.- Запевнив Ештон.

    – Сумнівно.- Мерін явно засмутилась.

    – Спробуй.- Усміхнувся Ештон. – Ви теж їдьте. А я з малими побуду тут.- Звернувся він до ларів.

    – Не діло лишати тебе на цілий день.- Засумнівався Рікон.

    – Нічого зі мною не станеться. Це Оман, а не Сирія. Їдьте.- Ештон і справді не бачив проблеми. І хоч Сірін з Ріконом поприпирались ще, але врешті погодились. Їм хотілося полювати.

    ***

    Ештон встав вчасно. Розігрів всім сніданок. І…. Шони знову недокликався. Він уже просто сходу прогнав радар і знайшов її в лісі. Ештон зітхнув.

    – Вона в лісі. Потім їй дам їсти.- Сказав він, сідаючи за стіл.

    – Вона навряд голодна.- Зацікавив Конор.- Вона так завжди. Або уже поїла, або взяла з собою.

    – Ясно.- Кивнув Ештон. Не хотілось розпитувати і обговорювати її ось так. Але Конор теж не надто горів бажанням обговорювати Шону. Взагалі, як вже він встиг зрозуміти, Конор – хлопець не поганий. Освічений, спокійний, начитаний пацан. Домашній. Такий, що й життя не бачив. І пішов він долоню для Мерін різати, тому що так сказали зробити. Тому що він любить свою сім’ю, а йому сказали – “для сім’ї треба”. Плюс ще якісь принципи аристократичні. Хороший пацан. Не поганий. Але Ештон був з іншого світу.

    Але якось так сталося, що Мерін з ларами поїхала, і на пляжі Ештон залишився саме з малим. Розмова взагалі не в’язалася. І, впринципі, Ештону і просто лежати на лежаку було нормально. На хвильки дивитися. Але… Чому вона сидить одна? Ештон перевірив ще раз радаром – на тому ж місці сидить. Малює, мабуть. Ой, до біса. Він її обіцяв навчити ментальному наказу, тому привід є. Ештон поплентався в ліс. Було не тяжко – стежки протоптані… Та й ліс був не диким. Ештон прислухався, але навіть знаючи де Шона, Ештон не міг відрізнити в ній людину. Дивно. Він просто орієнтувався на біохвилі живої істоти, знаючи що це Шона. Але відчуття, що це Шона – не було.

    – Привіт, художникам. – Привітався Ештон і простягнув їй нарізані фрукти в лотку з виделкою. Шона поглянула на лоток. Тоді на Ештона. І, вже не зводячи своїх крижин з нього, взяла фрукти.

    Шона обрала прекрасне місце. Прісне зелене озеро, що розташувалося серед, наче вирваного, шматочка скель. Це виглядало дуже незвичайно, особливо тим, що цей скелястий берег обрамляв пишний ліс, а між скель подекуди росли дерева, такі ж зелені, як і непрозора вода озерця. Мальовничо. Цікаво, яка картина виходить. Ештон не приховуючи зацікавлення покосився на мольберт (розскладний і переносний). Ештон точно знав, що Шона його зацікавлення помітила – вона з нього очей не зводить. Слідкує. Але Ештон не може це класифікувати? Вивчає його? Вважає небезпечним? Він її взагалі не розумів. Ештон відвернувся знову до озера. Краса. Він сів поруч на землю і став милуватися. Йому було комфортно.

    – А якже моя енергія? – Запитала Шона.

    – Маєш печать. Використовуй її. Якщо переживаєш за мене.- Задеркувато поглянув він на Шону. Вона моментально нахмурила брови. Ештон думав, що вона мовчатиме. Але вона заговорила:

    – Питання у Вашому комфорті, а не у моєму.- Високомірності й нахабства їй не позичати. Ештон пирснув сміхом.

    – А в Шазарії що робитимеш?- Все ще підсміюючись, запитав Ештон.- Теж ховатимешся?

    Мала і не переставала хмуритись, але тепер виявляла вищу міру невдоволення. Хоча, можливо, це ще не межа.

    – Якщо комусь щось не подобається, може не спілкуватися зі мною.- Так легше, мала? Сховатися і закритися?

    – Ні, красуню.- Усміхнувся їй Ештон. І це була правда, вона була вродливою, витонченою, хоч і нелюдимою навіть зовнішньо. Їй личив чорний колір, і вона цим користувалася.- Тобі потрібно навчитися елементарним речам. У мене зараз є час, тому тренуйся.

    Вона зітхнула. Ештон розцінив це за згоду.

    – Віддай наказ печаті. Зосередься і накажи подумки. Постав навколо себе бар’єр.- Ештон встав і відійшов від неї. Вона ж встала і відійшла від картини. Тоді зробила першу спробу – нічого. Потім знову і знову. Але не виходило. Але вона не здавалася. Ештон навіть здивувався. Жодних нарікань. Вона не просила у нього порад чи допомоги. Просто намагалася знову і знову. Хм. Впертість? Не зовсім схоже на це.

    – Спробуй підбирати частоту хвиль. Наче висоту голосу.

    Ештон пояснював. А дівчина вчилася. Слухала уважно. І виявилась дуже старанною. Вона змогла викликати бар’єр уже за пів години.

    – Не погано.- Похвалив Ештон. І хотів її погладити по голові. Але мала відсахнулася від нього. Ештон здивувався. Її били чи що?- Вибач.- Ештон підняв долоні вгору.- Не чіпаю.

    Мала нахмурилась. Знітилась.

    – Не дуже люблю… Подібне.- Ештон був певен, що у неї на язику крутиться “вибачте”. Але чи то гордість, чи то впертість не давала цьому слову зірватися з уст.

    – Постараюсь не торкатись.- Примирливо усміхнувся Ештон. Мала підняла на нього нейтральний погляд. А де ж холод? Ештон знову їй усміхнувся.

    – Ще щось потрібно робити?- Запитала Шона.

    – Так, але не сьогодні. Поки досить. Старайся економити енергію Рікона. Йому складно стабілізовуватись з твоєю допомогою. Але, якщо в компанії – використовуй.- Дав настанови Ештон.

    – Я можу ночувати на яхті, а вдень бути тут.- Нейтрально сказала вона.

    – Спробуй приєднуватись до нас час від часу. Невже тобі подобається бути весь час наодинці?- Запитав Ештон.

    – Так комфортно.- Кивнула вона. Ештон зітхнув і розвів руками.

    – Просто приходь і будь поруч час від часу. Гаразд?- Хай би спробувала…

    – Як скажете.- Тільки і сказала вона, сідаючи назад до мольберта.

    – Це не наказ.- Сказав Ештон. Але мала не відповіла. І він просто пішов. Але міг дати мізинець на відсічення, що відчував її погляд спиною. От же… Біохвилі – річ зручна. А без них Ештон почувається інвалідом. Ніби сліпий. Хех…

    Час до вечора він провів на пляжі. І йому було відверто лінь рухатись. Але все ж зробив кілька пристойних запливів. Вода прекрасна. Є щось у такому відпочинку… Але він, мабуть, краще б повернувся у трейлер… За кермо.

    Його сім’я повернулася ближче до вечора. Вони галасливо увірвалися на пляж і розповідали, що бачили заповідники, і дикі ліси по дорозі до угідь для полювання. Вони були задоволені і щасливі. На вечерю їм принесли морепродукти і забрали здобич – приготують на завтра. Прийшла і Шона. Конор знайшов спільну мову з Сірін та Лагором. І почувався нормально. Мерін була задоволена. А Рікон розпитував у Ештона тисячу дрібниць про заповідники, нюанси грошової системи, намагаючись зрозуміти чи їх надурили на полюванні. Він не розумів, чому вони повинні платити гроші за ними ж впольовану здобич. А Шона просто поїла, а потім сіла на підлогу поблизу і продовжила роботу. Та Ештон бачив – вона слухає. Хоч і не бере участі, але вона не просто для галочки тут сидить. По своєму… спілкується. Ештон не міг розібратися не лише в ній. А й в собі. Як він сам ставиться до всього цього…

    Єдине, що він знав напевне – що його рішення на рахунок амулету для клану Макнамерів дуже вдале. Якщо все вдасться, саме так можна і діяти, аби дати можливість Зовнішньому Світу вистояти проти чого б там не було… Мерін все ж в чомусь права – люди цінують те, за що заплатили.

     

    1 Коментар

    1. Mar 17, '24 at 18:26

      Люблю описи ї
      ні
      сімейни
      відпочинків. Для мене це щось дуже чужде а тому цікаве.

      Загадкова Шона продовжує мені подобатися все більше. От кого розумію)))) Цікаво, що в неї за історія насправді.