Мелфої пускаються берега

Тут не тільки Мелфої пускаються берега, ахаха

Принц-менор перетворився на метушливий мурашник з усіма тими приготуваннями до балу. Герміона хотіла було допомогти Ейлін, але цю роль уже взяла на себе Ґіневра і Герміоні лишалося тільки ревниво споглядати це неподобство. Приєднуватися до них вона не збиралася, адже триматися осторонь Морров було її новою релігією. От тільки тепер Герміона час від часу крадькома вивчала її. Чи схожа вона на людину, здатну зрадити Лорда? На чому взагалі тримається ця сім’я? Якщо Морров не проти Лорда, то як Северус досі у стосунках зі Смертежеркою? Чи вони не у стосунках? Чи тут усе сімейство заодно, тільки Герміона не знає, що Ґіневра теж шпигувала для Ордена? А чому тоді Морров опинилася в Азкабані? Невже суто через злостивих ґоблінів? Герміона згадала свого випадкового «боржника». В принципі, в таке можна повірити.

До її величезного розчарування, ніякого домовика з маєтностей Морров у Гоґвортсі ніколи не було.

— А де він тоді дівся? — підупалим голосом спитала Герміона.

Северус не поділяв її смутку.

— Є ще кілька місць. Наприклад, їдальня і прибирання у Міністерстві магії, санітарна служба у лікарні Святого Мунґо. Є де шукати, треба тільки трохи часу.

— Авжеж, час, треба затаритися ним побільше в найближчій крамничці, — буркнула у відповідь Герміона.

Звісно, не минуло й трьох днів, як її покликали на чергову вилазку Смертежерів. Цього разу з нею був тільки Мелфой, і Герміона відчула жаль, що Блейз з Паркінсон до них не приєднаються. Хто б міг подумати, що їй бракуватиме товариства слизеринців. Разом з Рабастаном, якимось Селвином і типом на ймення Скабіор без Мітки вони опинилися біля химерного чорного будинку — він мав круглу форму, схожий на величезний циліндр, що стримів у небо понад зарослим всячиною садом. Погляд Герміони впав на табличку біля хвіртки і настрій став ще похмуріший. «Ксенофілій Лавгуд, гол. редактор «Базікала» — значилося там.

Лестранж доволі довго вошкався із Захисними чарами на невинній на вигляд хвіртці.

— Може, нам просто перелізти? — вишкірився Скабіор, показавши неприродно гострі ікла. Це часом не перевертень? Їм Лорд бридився ставити Мітки, а їх це наче й влаштовувало. Герміона намагалася нагадувати собі: це тому, що перевертні настільки упосліджені, що готові піти за будь-ким, хто кине кістку, наче собаці. Але залишатися справедливою було все важче. Легко прощати й розуміти з відстані, а не коли ти перебуваєш всередині подій і бачиш чужі переступи на власні очі.

Лестранжу таки вдалося зняти чари. Смертежери пішли стежиною вперед, а Скабіор притримав хвіртку:

— Прошу пані.

Герміона пройшла повз, не дивлячись на нього. Це огидне створіння нахилилося і нюхнуло її волосся. Металева хвіртка вмить розпеклася під його пальцями.

— Ай! — той відсмикнув руку.

— Перепрошую, погано вправляюся зі своїми чарами, — кинула Герміона, не обертаючись. — Чи вас не вчили дотримуватися техніки безпеки зі Смертежерами?

Рабастан і Селвин загигикали, що теж позитиву не додавало — не для них вона почуття гумору виховувала. Селвин загрюкав у калатало у формі голови орла на дверях. Відповіді не було, тож двом Смертежерам довелося витратити ще добрих двадцять хвилин на Захисні чари. Герміона не могла не відзначити, що ламати захист їм вдається збіса спритно. Вона спробувала хоч щось підгледіти, та Смертежери користувалися виключно безмовною магією, вголос лише лаялися. В такі моменти Герміона думала, що їм з друзями просто казково пощастило вижити у Міністерстві навесні. Вона пам’ятала розповідь Реґулуса, але все ще в голові не вкладалося, що Лорд привабив усі ці таланти, що вони справді з якогось дива почувалися так, ніби хтось наступав на їхні права. Таким спробуй наступи — чаклують ще з пелюшок, вони й так мають фору на фоні решти.

На щастя, будинок виявився порожнім — Селвин одразу застосував Гоменум Ревеліо.

— Додому? — висловив Герміонину надію Мелфой.

— Шукаємо номери «Базікала» та документи, які б могли нам придатися, — розпорядився Рабастан. —Утилізуємо макулатуру до тролячої матері і вшиваємося.

Герміона з Мелфоєм без ентузіазму почвалали всередину, де дім виглядав не менш дивно: всі меблі в коридорі (він же кухня) були допасовані до круглих стін. Герміона подумала, що кислотного кольору пташок, які прикрашали все навколо, намалювала Луна.

— Чого ви встали? — Селвин аж голову закинув, так йому тяжко було з новобранцями. — Йдіть до горішньої кімнати, перевірте там все як слід.

Герміона й Драко підкорилися. Вони потупали крученими сходами нагору, проминули захаращену вітальню, де кожну вільну поверхню займали стоси «Базікал» і плакатів, які постійно з’являлися біля Міністерства й на алеї Діаґон. Дрібка тепла розлилася в грудях — було приємно побачити сліди діяльності друзів.

Кімната Луни була сповнена осіннього світла й теж захаращена накладом журналу. Мелфой привідчинив двері шафи одним пальцем — порожньо. На письмовому столі панував безлад — фарби, кольорові стрічки й різні види бісеру валялися гамузом, наче Луна поспіхом схопила те, що попалося під руку, й втекла. А над столом — Герміона розкрила рота — висів величезний ватман з портретами її самої, Гаррі, Рона, Джіні та Невіла. Їй навіть якось незручно зробилося — для неї Луна була просто знайомою. «Друзі», — виголошував підпис золотою переливчастою фарбою.

Драко присвиснув щодо ватману і витягнув одну з шухляд стола. Звідти вистрибнули аркуші паперу й почали обліплювати Мелфоя, ніби якісь вельми рішучі шпалери. Він розмахував руками й паличкою, намагаючись відігнати від себе шурхітливий натовп. Герміона трохи помилувалася цією сценою паніки на рівному місці й скасувала чари. Аркуші розсипалися кімнатою, один із них ковзнув їй під самі ноги й вона побачила намальоване: кілька олівцевих скетчів Мелфоя з різних ракурсів. Герміона кліпнула, тоді придивилася до решти аркушів: це були суцільні замальовки Драко! В кольорі, ретельно деталізовані, а також швидкі нариси олівцем чи й кульковою ручкою, парочка особливо вибагливих чорнильних малюнків із золотим фоном. Мелфой теж оглядав це все. Вигляд у нього був надзвичайно похмурий і Герміона чи не вперше зауважила, що вони з Реґулусом схожі: однакове гостре підборіддя й доволі безрадісний стандартний вираз обличчя з певним нальотом зарозумілості.

Герміона вишкірилася.

— Отакої.

— Замовкни, Ґрейнджер, я нічого про це не знав!

— Я й не казала, що ти знав, — зауважила вона.

Було смішно спостерігати, як лице Мелфоя пішло червоними плямами. Він змахнув паличкою, збираючи в руки всі ці малюнки, і жужмом запхав їх назад у шухляду. Його вуха палали як ліхтарі.

— Гей, там хтось є! — гукнув знизу Скабіор. — Білі патли промайнули край лісу!

Герміонина посмішка згасла.

***

Нарциса вже шкодувала, що дозволила втягнути себе в цю історію. Вона спускалася непевними сходинками до підземель, тримаючи максимально маленький вогник. Хоча це важко назвати «дозволила втягнути». Вона так довго гризлася своєю жалюгідністю, що коли Реґулус попросив її про допомогу, вмовляти її особливо не довелося. Було жахливо, що Нарциса почувалася водночас до смерті наляканою і… захопленою, наче вперше робить шкоду вдома в діда Арктура. От тільки Темний Лорд — далеко не дід Арктур, дурепо, він вб’є тебе повільно й мучинецьки.

Нарциса струснула головою, відганяючи ці похмурі думки. Зрештою, вона може просто зараз повернути назад, ніщо їй не заважає. Окрім того, що вона вже здолала пів шляху і якщо її застукають, коли вона виходитиме з підземель, то це принаймні має бути не марно. Вона знову замислилася, як дівчинці Северуса вдалося так легко відбутися. Як би тут не виявилося якогось підступу. Ні, Нарцисо, зупинися! Чужі діти — це чужі проблеми, припини опікуватися всіма неповнолітніми, які опиняються в зоні досяжності.

Підземелля вона проходила, мало не весь час витріщаючись собі через плече. Відволікалася тільки на те, щоб зазирнути в камеру і перевірити, хто саме там перебуває. Її мета знайшлася аж в останній камері — аякже, якщо їй хтось тут потрібен, то він буде в найглухішому закутку! Колись Блеки славилися «диявольським» везінням, але Нарциса, вочевидь, занадто вдалася в сім’ю Розьє, щоб на це розраховувати. Вона навіть могла викликати патронуса.

— Пане Оллівандере? — шепнула вона.

Спершу в’язень нічого не відповів. З камери смерділо нечистотами і Нарциса наморщила тонкого носика. Жах. Може, він помер і засмердівся?

— Так, — глухо озвався голос із темряви.

Нарциса про всяк випадок запустила до камери кульку світла — ну а раптом там сидить і дожидає жертви сам Лорд (з її везінням). Світло впало на брудного й зарослого нечупарною бородою чоловіка, проте майстер Оллівандер у ньому впізнавався легко. Нарциса видихнула. Чудово. Пункт другий.

— Крічере, явись!

Вона завмерла в очікуванні. Ідея здавалася їй дурнуватою. Реґулус пробував наказом заслати Крічера сюди, але пробитися крізь шари захисту не вийшло, тож у кузена виникла чудернацька ідея, нібито якщо хтось блеківської крові покличе домовика з самого замку, той прийде на поклик (якщо йому дозволить Реґулус).

«Ні, нічого не вийшло», — Нарциса відчула певне полегшення, ступила крок вперед і наступила на лапу Крічеру, який саме роз’явився з тихим «паф».

— Пані Нарцисо, — проскреготів ельф.

Нарциса приклала руку до грудей, наче в іншому разі серце і правда вискочило б. Неймовірно! Вона кілька разів кліпнула, ніби від цього домовик міг зникнути, але він далі стояв перед нею і мружився від світла палички. Нарциса не без зусиль пригадала, що має робити.

— Наказую тобі, — вона вказала на двері камери (Реґулус наполягав, що наказ має бути чіткішим, ніж будь-коли), — зайти в камеру і забрати звідти майстра Оллівандера до Реґулуса Блека.

Наказ від Реґулуса врятувати Оллівандера з дому Лорда Крічер теж мав.

— Крічер слухається, — ельф вклонився, роз’явився в камеру, взяв майстра за руку і завмер із заплющеними очима.

Виснажений Оллівандер на це тільки мовчки дивився.

— Паф! — і вони роз’явилися.

Нарциса прикрила рота, вражена цією силою. Силою домовика! Всі захисні чари Темного Лорда виявилися пустопорожнім звуком проти наказу для ельфа. Ох, але вона подумає про це вдома. Нарциса витягнула зі свого бездонного цілительського саквояжу стебла жовтозілля. У легендах фейрі могли робити з жовтозілля летючих поні*, а в реальності Нарциса Мелфой-колись-Блек створювала з нього ілюзії. Нетривкі й непевні, але для людини, яка планує тільки приносити Оллівандеру їжу, згодиться. Зникнення майстра помітять не одразу. Нарциса начарувала його образ і глибоко зітхнула.

Лишився шлях назад. Вона мало не бігцем повернулася до виходу, здолала такі ненадійні сходинки і визирнула в шпарину дверей. Кілька хвилин прислухалася, а тоді вислизнула в коридор. Денне світло лизнуло щоку. От і все. Геройство відгероєне.

— Нарцисо.

Вона заклякла, замружилася і зморщила личко. Чарівнице Морґано! Натягнувши на обличчя найправдоподібнішу зі своїх фальшивих усмішок, Нарциса озирнулася на Макнейра. Чому. Завжди. Він.

— Вітаю!

Чи помітив він, що вона вийшла з підземель? Ой, та звісно що так, тут інших дверей поблизу нема. Макнейр дивився на неї зі звичною смішинкою в сірих очах. Секунди розтягнулися на роки. «Ну давай вже кажи, що застукав мене, не тягни!»

— Вже додому йдеш? — спитав він.

Вона очікувала настільки іншого, що сенс слів не одразу дійшов до її мозку.

— Ем, — Нарциса насупилася, змушуючи голову працювати, — так, уже полікувала всіх знедолених після тієї сутички з Орденом.

— Нам було б значно важче без твоїх здібностей, — сказав Макнейр.

Чи це завуальована погроза, чи просто порожні теревені? Він не міг, от просто не міг не помітити, звідки вона вийшла. Може, він вважає, що її кличуть зцілювати і в’язнів? Гм, з такого ракурсу все не настільки катастрофічно. Хіба що Макнейр ще комусь розбазікає, тоді їй буде непереливки. Серце Нарциси стиснулося. І Драко теж дістанеться.

Волден проминув її як ні в чому не бувало, тільки до останнього уважно дивився на неї. Якщо раніше він незрозуміло чого витріщався на неї так, наче знав її страшні таємниці, то тепер… таки знав.

Нарциса поспішила за ним. Вона ледве стримувалася, щоб не сказати «Ну давай, зізнайся, що бачив мої дивні маневри, погрожуй, чи що».

— Гарний день, сонячний, — кинув Волден цілком безтурботно. — І все гаразд.

Лишалося тільки здогадуватися, чи він про цю ситуацію. І якщо так, то чому все «гаразд»?

_______________________________________________________________

* «У легендах фейрі могли робити з жовтозілля летючих поні» — ну, фейрі так робили у трилогії Голлі Блек про Край фейрі («Жорстокий принц» тощо). Авторка давала інтерв’ю нашим укр. письменницям на ютубі для підтримки України (можна переглянути інтерв’ю Блек, Шваб, Марісси Маєр (моя любоф), Страуда і не тільки на каналі Фантастичні talk(s)

***

Погоня виходила незграбна. Раніше Герміона була невисокої думки про Луну і особливо про її батька. О, як вона помилялася. Ксенофілій наставив пасток (вона вже починала підозрювати, чи пастки на шляху до філософського каменю не були справою його рук). Коли Герміона з Драко тільки побігли вниз на голос Скабіора, щось оглушливо вибухнуло. Герміона гепнулася на кручених сходах, вчепившись у поруччя, нога Мелфоя боляче стукнула її в лопатку. Шмат стелі збоку від них рухнув униз і засипав собою решту. В повітря здійнялася страшна курява.

— Я ж казав тобі, що це ріг рогопроривця, бевзю! — почувся з-під завалу голос Селвина.

Не вмер, на жаль.

Абияк вони вибралися з поруйнованого будинку і погналися в ліс на пошуки втікача чи втікачки. Селвин і Скабіор нагадували статуї, перемащені білою штукатуркою. Наприкінці саду останнього вхопила рослина диявольська пастка і Герміоні довелося відігнати її вогнечарами. Але вона начарувала вогонь без поспіху, мить помилувавшись воланнями й страхом Скабіора. Потім Рабастан мало не провалився в банальну ведмежу яму, от тільки на дні її замість паль були встановлені чиїсь величезні отруйні ікла.

— Фу, чиє воно? — брякнула Герміона.

— Не зараз! — гаркнув на неї Лестранж.

Вони пустилися далі. Вів їх Скабіор, який принюхувався до запаху. Завдяки його ж нюху вони уникнули галявинки з висадженою сон-травою, яка очікувала на обід. Гарні фіолетові квіточки виглядали дуже невинно. Вони просто присипляли жертву й обплутували її гіллям, повільно розчиняючи кислотами, поки та марила у наркотичному сні.

— Щось мені не хочеться заглиблюватися в цей ліс, — поділився Мелфой.

— Не будь таким боягузом, Драко! — презирливо кинув Рабастан.

— Але ж цей хтось уже міг сто разів роз’явитися, — нагадала розгублена Герміона.

Рабастан насмішкувато позирнув на неї, а Селвин зі Скабіором загигикали.

— Рабастан блокує здатність до роз’явлення, — ледь чутно промурмотів Драко, поки вони лізли на пагорб трохи попереду Лестранжа й Селвина.

— Як? — здивувалася Герміона.

— Так, як ти чаруєш вогонь, — зверхньо сказав Мелфой. — Отака його фамільна здібність.

Герміона подумки зазначила собі, що треба дізнатися, хто що цікавого вміє зі Смертежерів.

— О, чую запах ясніше, — проспівав Скабіор, одночасно навмання пальнувши закляттям нагору пагорба.

Синя куля світла здійнялася поміж гілок і залетіла за край пагорба, звідки почулося дівоче «Ой». Невже це Луна? Герміона сподівалася, що то буде бодай дорослий. Чого вона тут вештається?

Герміона разом з іншими пришвидшила крок. Позаду раптом верескнув Лестранж, вона озирнулася і побачила, як ліана схопила його за ногу й перекинула догори дриґом. З тіні товстезного дерева вибиралася гігантська квітка з пащею в центрі. Що воно таке? Першим поривом Герміони було допомогти клятому Лестранжу, але вона обсмикнула себе. Селвин уже кидав у рослину Ріжучі закляття зі швидкістю, яка Герміоні могла тільки снитися.

Поряд тріснула суха гілка, вона мимоволі опустила погляд і одразу жбурнула закляттям вогню у стебло, що підбиралося до ноги. Налякана, Герміона кинулася вгору пагорбом услід за Скабіором і Мелфоєм. Спочатку один, а тоді і другий зникли за краєм пагорба. В боку страшенно закололо. Герміона раз чи два майже впала на крутому схилі, проклинаючи свою слабеньку фізичну форму. На щастя, бодай м’ясоїдна квітка за нею не гналася, зосередивши всю увагу на двох старших Смертежерах.

На схил Герміона видерлася геть захеканою і мало не перечепилася через Скабіора — той валявся непритомний. Здається, після закляктуса. Все дивніше і дивніше. Вона хапнула побільше повітря і пішла вперед, відхиляючи гілки дерев, що нависали низько.

Мелфой не втік далеко. Герміона відгорнула чергову гілку саме вчасно, щоб побачити, як він кинув Луні свій фамільний перстень. Герміона заклякла. Мелфой озирнувся і спохмурнів.

— Герміоно?! — вражено вигукнула Луна.

Герміона з Драко — він щойно Луну врятував?! — дружно замахали на неї руками, мовляв, драпай звідси. Розгублена Лавгуд, з чийого світлого волосся стирчало безліч гілля, просилила великий палець у перстень і крутнула.

— Уявляєш, випадково поцілив закляктусом у того чувака, — сказав Мелфой до Герміони, коли втікачка зникла.

Вона нервово закивала.

— М-м-м, біжімо шукати далі? — запропонувала вона і вдвох вони розвели дуже бурхливу пошукову діяльність на пагорбі.

Герміона намагалася осягнути все це. Тобто Мелфой запускає Смертежерів у Гоґвортс, а потім ця ж людина рятує Луну Лавгуд, яку, можливо, і не довелося б рятувати, якби Гоґвортс стояв далі. Якщо він просто не дуже любив школу, то міг би донести це до батьків якимось іншим чином.

Але якщо відкинути жарти, то картина набувала якихось зовсім дивних відтінків. Хто з їхнього покоління взагалі хоче бути Смертежером, а не вигрібає за лажі своїх батьків? «Ем, Нотт, — нагадав раціональний голосок. — А може, й друзяшки Мелфоя, з якими він перестав водитися».

Трохи згодом вони повернулися до будинку Лавгудів, спалили всі знайдені журнали та плакати і вирушили доповідати Лорду. Герміона була морально готова знову провести кілька днів у замку та отримати чималу порцію тортур (від думки про Круціатуси в неї тряслися руки). Однак на загальне щастя Селвин був не дуже в захваті від такої перспективи і мав гарно підвішений язик. Тому в його вустах версія подій звучала не так уже й погано. А може, й зовсім добре, бо обійшлося без Круціатусів і вікендів у Лорда.

На виході з зали Мелфоя перепинила його мати.

— О, як добре, підемо додому разом! — вона міцно вчепилася в його руку.

— А ти не вдома була? — з ноткою паніки відказав їй Драко, так само схопивши її за руку, і вони поспішили до виходу.

Тобто у Мелфой-менорі Луна могла напоротися на Луціуса? Герміона припустила за Мелфоями, сподіваючись з’ясувати долю Лавгуд. Коли вони були вже біля самих воріт, Герміона порівнялася з ними і зашипіла:

— Ви спілкуєтеся чи що?

— Перепрошую? — не зрозуміла пані Мелфой.

— Відвали, Ґрейнджер, подруга таких питань не ставила б, бо й так була б у курсі життя людини, а в іншому разі тебе це не стосується, — просичав Драко своїм найбісячішим тоном.

Герміона стиснула губи. За воротами вона уважно роззирнулася і поставила вимогу:

— Кажи, що робитимеш, бо я все бачила і можу випадково розбалакати комусь.

Здається, такими темпами вона сама перетвориться на слизеринку і середньостатистичну Смертежерку.

— Про що ви? — з холодним роздратуванням спитала пані Мелфой.

Драко дивився на Герміону так, що вона про всяк випадок міцніше перехопила чарівну паличку.

— Відпущу на всі чотири сторони, — зрештою буркнув він і повернувся до матері. — Ходімо додому.

Герміона не встигла спитати, що буде, якщо Луна потрапила на очі Луціусу.

— Чорт, — прошипіла вона.

***

Додому Герміона потрапила не так швидко, як їй хотілося б, бо не могла начарувати клятий Патронус через злість, втому й хвилювання за Луну. Дорогою до замку Северус мовчав. Він тепер майже завжди мовчав. Та й бачилися вони рідко, бо Герміона ховалася в кімнаті від Керроу і Ґіневри (яка в її присутності взагалі заледве вимовила пару слів за увесь час).

— Я знову полювала за своїми шкільними товаришами, якби тебе це цікавило, — повідомила Герміона Снейпу. Чому він ніколи не питає, що відбувається з нею у замку Лорда? Він дізнається все це від Ейлін? Чи йому просто байдуже?

— Я вивчаю питання Мітки, — ось і все, що сказав Северус.

Герміона ворожо подивилася на нього. Та йому справді байдуже! Вона образилась. Міг би трохи більше переживати за неї, особливо враховуючи, що він у курсі, який Лорд і його послідовники.

— Я знайшов Проспа.

Герміона аж з кроку збилася.

— Усі чекали на тебе, щоб почути його історію.

О, то все-таки зовсім крапельку Снейпу на неї не байдуже.

Ейлін, Ґіневра і старенький зморщений ельф вже чекали у бібліотеці. Герміона роззирнулася в пошуках кота, але його не було.

Ельф поворушив вухами, звузив підсліпуваті очі, розглядаючи Герміону, і зрештою пророкотів глибоким голосом:

— Панно, радий бачити вас живою й у доброму здоров’ї.

Герміона широко посміхнулася йому, а сама подумала, що насправді у неї скоро дах потече. Навряд це добре й здорово.

— Отже, почнімо, — зітхнув Северус. — Герміона тут дуже вдало мала в боржниках ґобліна і розпитала його про тебе. Він підказав нам, що можна пошукати твого домовика. Не знаю, чому мені це самому не спало на думку.

— Мені теж, — кисло визнала Ґіневра.

«Просто ви, чистокровці, звикли не зважати на домовиків», — подумала Герміона, але стрималася від нотації вголос. Зрештою, ці двоє зі своєї зверхності отримали неприємні наслідки.

— А ще він сказав, що описував твоє майно і саме він віддав домовику свідоцтво про народження Герміони. Це пояснює, чого воно взагалі було в неї. А також ти намагалася пограбувати сейф Лестранжів, — додав Северус.

— О! — здивовано вигукнула Ейлін, потягнулася по сигарету, але осудливі погляди Северуса й Герміони її стримали.

На обличчі Ґіневри поволі проступав шок і Герміона навіть відчула себе трохи винною — можливо, їй слід було через голову Северуса переказати почуте від ґобліна. Звісно, він, певно, тягнув з правдою через ненадійність ментального блоку Морров перед Лордом, та все ж.

— Ого, — Ґіневра потерла лоба. — Це приголомшує.

Ейлін, яка теж спідлоба спостерігала за нею, поклала долоню на її. Судячи з вигляду Ґіневри, це був дуже винятковий жест для пані Снейп. Герміона відчула ще більшу провину через своє крижане ставлення до Морров. Зрештою, жінка не пам’ятає, що відбулося в її минулому.

— Що ж, Проспе, додай щось до моїх слів, — запропонував Северус.

Домовик покивав.

— Так, усе так, пан ґоблін наказали Проспу віднести до дитини свідоцтво про народження.

— А де була дитина в цей час? — спитав Северус і подався трохи вперед.

Ого, це що — прояв інтересу?

— У новій маґлівській сім’ї. Старша пані Морров віднесла дитину в маґлівський світ майже одразу по народженню.

— Я знав, що твоя мати була кінченою сукою! — майже заволав Снейп.

— Северусе, що за слова? — обурилася Ейлін.

Герміона мало не зареготала, що Снейпу досі роблять зауваження за матюки. Ґіневра промовчала. Вона виглядала дуже пригніченою.

— О, це тому, що пані Вероніка погано почувалися, — вступився Просп за колишню власницю. — Вона була геть на себе не схожа відтоді, як видалила собі й панні Ґіневрі спогади. Вона наче… трохи збожеволіла.

— Вона видалила самій собі спогади? — уточнила Ейлін і її брови злетіли мало не до маківки.

— Так, так, — усе кивав Просп. — І панні Ґіневрі також, тому й панна були в жахливому стані, — він поглянув на Ґіневру, — бідна моя панна, ви постійно марили, ви навіть на якийсь час забулися, що вагітні, і трохи наче мали потьмарення розуму через свій живіт.

Герміона відчувала, що її брови вже теж десь під стелею. Вона читала у своїх книжках з ментальної магії, що людський мозок дуже легко пошкодити, якщо ти не вправний менталіст. Але чути про реальний такий випадок — це наче читати про ті жахливі часи, коли маґли вірили, що лоботомія лікує від депресії.

— Я дозволила видалити собі ці спогади? — голос Ґіневри був повен крижаної люті.

Домовик замислився.

— Просп не певен, — завагався він. — Просп намагався не підслуховувати, бо пані Морров і так боялася, що секрети сім’ї призведуть до їхньої загибелі. Ви дуже сварилися через ці ваші спогади, місяцями. Пані Морров намагалася переконати вас позбутися їх, забути ваші плани. Вона дуже боялася, що по вас прийде Темний Лорд.

Тут уже й Герміона подалася вперед, ледве стримуючи шалену посмішку. Тобто теоретично її мати теж зрадниця? З цим можна жити. Це просто-таки покращувало настрій на тисячу відсотків.

— Але ти чув, про що вони сваряться? — вимогливо спитав Северус.

— Авжеж, Просп чув, — присоромлено зізнався домовик. — Але Просп не підслуховував, це випадк…

— Байдуже, — нетерпляче перебив Северус. —Чому вони сварилися? Чому панна Ґіневра намагалася потрапити у сейф Лестранжів?

Домовику явно полегшало, що його обізнаність не засуджують.

— Панна Ґіневра дізналася таємницю Темного Лорда, дізналася, що він має більше одного життя.

— Що? — розгублено закліпала Ґіневра.

— Ви намагалися вкрасти з сейфу сім’ї Лестранжів одне з життів Темного Лорда. Чарівники кличуть це горокраксом.

Герміона істерично реготнула і затулила рота руками. Виходить, вона людина з більш-менш притомної родини. О Боже, і її мати дізналася про таємницю Лорда так само, як Реґулус! Герміона поглянула на неї, відчуваючи раптовий захват. Це всі бали Ґрифіндору.

— У нього є горокракси?! — Ейлін розгнівано поглянула на сина. — Ти знав, бачу по твоєму обличчю! Коли збирався сказати?!

— Почекайте! Я тепер не пам’ятаю, що воно таке! — розвела руками Ґіневра.

— Це геніально! — випалила до неї Герміона і повернулася до домовика. — Як саме вона дізналася, ти знаєш?

— Ні, панно, Просп не знає, — сумно стріпнув вухами він.

— А як вона проникла у Ґрінґотс? — не полишила надій Герміона.

Але й цього ельф не знав. Ця частина історії Ґіневри канула в Лету разом з видаленими спогадами.

***

Решту дня всі вони не знаходили собі місця, зворохоблені новинами. Ейлін страшно посварилася з Северусом, який приховував від неї глибини довбанутості Лорда. Герміона розривалася між радістю і зловтіхою, що Снейпу дісталося за його зловорожий норов. Її так і підмивало докинути хмизу в полум’я і заявити, що їй ці підлі Снейпи не сказали про Реґулуса, але потім вирішила промовчати, а то кіт уже точно ніколи не потрапить до її кімнат. У Герміони виникло стійке враження, що Снейпи переживають за її мораль. Це було смішно. Але й дратувало, бо вона повнолітня і виховували її інші люди, тож пізно встановлювати свої правила.

Але загалом піднесеного настрою не могла зіпсувати навіть швачка, яка принесла сукню на примірку і кілька разів боляче вколола Герміону шпильками.

Кіт прийшов надвечір.

— Северус уже розповів тобі новини? — стрибнула до нього Герміона ледве не швидше, ніж він перетворився.

— Ні.

— О, то він усе ще дується у своїй кімнаті, — виснувала вона.

Реґулус вигнув брову.

— Ти ображала його, поки я був відсутній?

— Я ні, але інші жінки мого сімейства не такі милосердні, — життєрадісно повідомила Герміона. — Коротше, у мене мегасуперновини!

— Хвилююче! — округлив очі Блек, явно трохи стібаючи її натхненність.

Іноді Герміона точно не знала — хочеться його поцілувати чи придушити. Вона поклала руки йому на плечі.

— Сідай і слухай! — вона натиснула йому на плечі (ні, вона зробила цей маневр зовсім не для того, щоб їх торкнутися, точно ні).

Реґулус підкорився і зробив дуже уважно лице.

— Коротше, — знову повторила Герміона, одночасно стрибнувши на диван поряд так, що ледь не стукнула Реґулуса лобом. — Ґіневра теж знала про горокракси і це просто неймовірно книжкова історія про те, що я з сім’ї абсолютних зрадників, які ніколи не говорять одне з одним на чистоту, — останній момент вона усвідомила оце щойно. Їм двом не завадив би сімейний психотерапевт.

Герміона переказала приголомшеному Реґулусу решту історії.

— А як вона дізналася про горокракси? — спитав він з ноткою чогось підозріло схожого на ревнощі через те, що він не один такий розумник.

— Я не знаю! — простогнала Герміона. — Домовик про це нічого не чув, а спогади знищені! Як добре, що з цією своєю бабусею я вже не познайомлюся. Якась вона безсовісна.

— Майже середньостатистична бабуся з чистокровної сім’ї, — сказав Реґулус.

— Не схвалюю, — відгукнулася Герміона, а потім згадала, що в приватних маґлівських школах оно тілесні покарання остаточно заборонили аж у 1986-му, причому навіть у таких престижних закладах, як Ітон. А світ чарівників у дечому ще консервативніший.

— Але зараз головне інше, — продовжила вона. — Як думаєш, горокракс може досі бути у сейфі Лестранжів чи його сховали в інше місце? Було б добре це перевірити, але ґоблін навряд чи мені ще допоможе, особливо враховуючи, що я навіть не знаю, як з ним зв’язатися. Нам треба придумати план, як дізнатися правду. Так шкода, що Ґіневра не пам’ятає, як вона тоді потрапила в Ґрінґотс.

— Ого, охолонь трохи, — підняв руку Реґулус. — Якщо горокракс все ще у сейфі Лестранжів, то ми не можемо викрасти його зараз, навіть якщо придумаємо, як потрапити у банк.

— Чому ні? — здивувалася Герміона.

— Тому що Ґіневра вже пробувала пограбувати банк, і майже успішно, — нагадав Реґулус. — Якщо не вдасться зробити це тихо, Темний Лорд подумає в першу чергу на вашу сім’ю. А у вас усе ще є Мітки. І навіть щодо «зробити тихо» — Темний Лорд все одно відчує, що черговий горокракс знищено. Може, він навіть у курсі, котрий саме знищують.

Герміона відчула, як настрій стрімко псується. Вона обвела поглядом кімнату, в якій западали сутінки. Весь день вона трималася на ейфорії від можливої діяльності і думки, що її «хатні» Смертежери теж намагалися щось виправити, але тепер іскра згасла. Вона знову сповзала у відчуття безвиході.

— Мітки можуть лишитися з нами на… не знаю, на роки? Назавжди? — Герміона ледве втрималася від сліз.

Який дурний перехід від жвавості до шмарклів, Блек подумає, що вона істеричка. Вона приклала руку до щоки, думаючи про те, що час скоро стане її ворогом номер один, більшим за самого Лорда.

— Гей, — Реґулус пригорнув її до себе і Герміона ткнулася носом йому в шию.

Шкіра була тепла і несподівано дуже шовковиста. Герміона спробувала поцілувати його у шию. Сподобалося. Вона ще кілька разів повторила легкі поцілунки. М’якенько. І дуже беззахисно. Реґулус коротко засміявся і зіщулився.

— Лоскітно.

Голос у нього був трохи напружений. Герміона відсторонилася і спробувала зазирнути йому в очі, але він нахилив голову і кілька разів провів долонею по потилиці.

— Ти що, зашарівся? — вишкірилася Герміона.

— «Зашарівся», — насмішкувато повторив Реґулус і постарався максимально розслаблено розвалитися на канапі. — Такі старосвітські словечка.

Герміона далі посміхалася від вуха до вуха. За своїми колючками Блеку не вдалося приховати збентеження. Вона відчула, що контролює ситуацію, і хвиля азарту затопила її. Погляд впав на ланцюжок на шиї Реґулуса. Що ж на тому ланцюжку? Герміонина сміливість виросла понад усяку міру, вона простягнула руку і взялася за блискучий метал. Блек наче закам’янів, коли її пальці торкнулися його шкіри. Здається, він не міг зрозуміти, що в неї на думці, тож стрімко ніяковів, а вона, навпаки, почувалася дуже впевнено. З-під сорочки показався фамільний перстень. Масивний і на перший погляд недбало виготовлений, з якогось темного матеріалу, з собачою головою, що тримала у вищиреній пащі криваво-червоний камінь. У Стелли був більш делікатний варіант.

Герміона затиснула перстень у кулаці і подивилася на Реґулуса. Мить його знічення минулася, він здійняв брови, наче питаючи «І що далі?» А справді, що далі? Існує тільки зараз, а що чекає її завтра, не знає ніхто. Герміона потягнула за ланцюжок і Блек покірно подався за ним. Певно, щось у її виразі обличчя було дуже промовистим, бо Реґулус несподівано рішуче обхопив її руками за стан і стегно й підтягнув до себе. Поцілунок був жадібним. Герміона практично опинилася в нього на колінах. Збудження раптово накрило з такою силою, що відчувалося майже як біль унизу живота. Вона ледве помітила, як розстібнула його сорочку. Було приємно ковзати руками по його спині, усвідомлювати, що можеш торкатися його як завгодно, він зараз повністю твій.

Але надовго запалу Герміони не вистачило. Коли вони опинилися на ліжку, руки Реґулуса — на її животі під блузкою, а губи — на її грудях там, де їх не прикривав ліфчик, спалах паніки проскочив по нервах. «Що це я роблю?» — подумалося зі здивуванням. Тіло Блека зверху відчувалося, як би це по-дурному не звучало, значно реалістичніше, ніж уві сні. Невчасно згадалася торішня розповідь Парваті про перший раз з потоками крові і подальшим ганебним зверненням до мадам Помфрі. Медсестра стверджувала, що такі криваві наслідки трапляються у зовсім невеликого відсотка дівчат, але… але…

— Так, стоп!

Дивовижно, але це сказав Реґулус, а не вона. Герміона на автоматі відсмикнула від нього руки, а він перекотився на спину і з силою потер обличчя. Герміона так і лежала зі скоцюрбленими руками у напіврозстібнутій блузці. Її страх що, був настільки помітним?

— Я не маю з собою ніякого захисту, а ти? — спитав Блек так просто, наче про погоду.

Герміона почервоніла до самих коренів волосся. Вона відчула себе безкінечно маленькою і смішною на фоні Реґулуса. І з соромом усвідомила, що контрацепція у магічному світі — це те, про що вона ніколи не читала. Вона похитала головою і, певно, виглядала так само жалюгідно, як і почувалася, бо Реґулус раптом дуже уважно поглянув на неї.

— Ем, усе гаразд?

— Так, — з неймовірно фальшивою бадьорістю відгукнулася Герміона.

Реґулус наче сканував її поглядом, який відчувався дуже добре попри те, що вона дивилася куди завгодно, окрім нього.

— Можна питання? — змовницьким тоном запитав він і посунувся трохи ближче.

— Звісно, — Герміона міркувала, як би так природним рухом защіпнути блузку.

— У тебе не було сексу? — прошепотів гучним шепотом дурацький Блек.

В його голосі чулася насмішка навпіл з ніжністю. Попри страшне зніяковіння Герміона хихикнула.

— Ні, а вже мав бути? — в її голосі зазвучала дитяча бравада.

Реґулус знизав плечима.

— Мої дід з бабою залетіли в тринадцять, хтозна, що є нормою.

— Шо?!

Він всміхнувся:

— От що буває, коли в школі немає секспросвіти, зате купа порожніх класів вночі.

Герміона шоковано заклякла. То це не вчителі зачиняють деякі класи! Старости робили вечірні обходини і вона так наївно думала, що двері зачинили дорослі зовні, а не підлітки зсередини.

— Після подвигів наших старих у Блеків просвіта відбувалася вдома, — Реґулуса явно веселив її вираз обличчя. — А от купа народу фігово варить протизаплідне зілля чи забиває, якщо його нема під рукою. Принаймні наприкінці сімдесятих так було, а як зараз, я не знаю, — він гигикнув. — А Сіріусу і домашня наука не допомогла не бути безвідповідальним придурком.

— А маґлівськими засобами чистокровці, звісно ж, не користуються? — припустила Герміона.

— Звісно, скарб же відпаде, — похмуро повідомив Реґулус.

— Ти це серйозно? — фиркнула Герміона.

Його очі зблиснули.

— О ні! — вона затулила йому рота, перш ніж він встиг ляпнути «Ні, я Реґулус»*.

Він засміявся їй в руку, а тоді заходився з дуже невинним виглядом застібати сорочку.

— Гаразд, я вже піду, а то ти ще спробуєш знову посягнути на мою юнацьку честь.

— Та ти вже її з кимось втратив! — видушила Герміона крізь сміх (дещо нервовий) і вщипнула його за бік.

— Що за слатшеймінг? Ейлін має навчити тебе гарних манер, — Реґулус почав перелазити через неї, але в результаті всівся зверху.

Це було тупо, але Герміоні вже знову хотілося продовження. У Блека було незвично скуйовджене волосся і ще не до кінця застібнута сорочка. Власне, він і дозастібав її, позираючи на Герміону хитрим оком. Потім взяв її за зап’ястки, притиснув їй руки до ліжка над головою і повільно поцілував її. Уф. Герміона міцно стиснула стегна разом. А може, вони могли б якось інакше… Та як це запропонувати, в підручниках не писали. І що саме робити, теж питання.

— Навіть не знаю, як ти сьогодні заснеш без мене, — прошепотів капосний Блек їй у саме вухо, легенько вкусив за нього, а тоді перекинувся на кота і чкурнув геть.

Герміона трохи полежала, приголомшена і, блін, білизна була зовсім мокра. А потім вона відчула запах горілого. Всівшись у ліжку, вона нервово засміялася — на місці її лопаток лишилися дві пропалини. Герміона торкнулася блузки на спині, наче пропаленої праскою. «Оце я гаряча дівчина», — і вона знову захихикала.

_____________________________________________

* «Ти це серйозно — Ні, я Реґулус» — це знову каламбур з англійської Are you serious, що звучить майже як «Ти Сіріус?»