Маленькі перемоги.

Навчальний рік розпочався монотонно, не радуючи нікого. Викладачі, що звикли до тиші та рутинної роботи, навряд чи намагалися зацікавити студентів на своїх парах. А студенти відвикли від дисципліни, не приховуючи позіхання після кожної почутої пропозиції. Думками вони перебували на пляжі з пляшкою пива і ніжилися на сонці, або грали у волейбол із азартом намагаючись перехитрити суперників. А якщо на пляжі зустрічалися викладач та студент, то обидва вдавали, що не знають один одного і спокійно продовжували пити пиво. У мене теж не було бажання перебувати в університеті. Стояти по чотири години біля прожектора і розповідати те саме, що я говорила минулого року. На додаток до всього, я досить швидко втомилася від поглядів людей. Синці на шиї, забинтована рука і садна на обличчі. Кожен висловлював жаль і максимально відсторонено намагався дізнатися про більшу інформацію, але коли не отримували бажаного з розчаруванням йшли геть.

Після басейну, у будівлі ФБР я кілька разів перетиналася з Віллом і він проходив повз, навіть помічаючи мої спроби почати розмову він неприродно вдавав, що не помічає мене. Ганнібал тепер з’являвся там не так часто як раніше і поводився стриманіше щодо мене. На мій великий жаль ми роз’їжджалися по будинках на своїх автомобілях і не було тих приємних вечерь, за якими я встигла скучити. Мені мовчки доводилося спостерігати за ним та Аланою. Щасливі й закохані, вони все частіше з’являлися на публіці вдвох, і наскільки я знала Лікарка Блум, стала бездоганним алібі коли Джек знайшов Міріам Ласс на околиці міста в занедбаному будинку. Навіщо саме зараз з’явилася Ласс мені не було зрозуміло до кінця, поки вдалий постріл в Лікаря Чілтона не пробив його голову наскрізь, і він не став одним із підозрюваних. Так зникли останні крихітки поваги до Чилтона і його слова не мали жодної цінності. Лектор намагається відвернути увагу, він відчуває, що його корабель то там, то тут дає тріщини і палубу починає заливати вода, і щоб залатати дірки, він дістає козирі з … підвалів.

Ганнібал тепер двічі на тиждень з’являвся в університеті та проводив бесіди зі студентами. Та й наші розмови, не заходили далі за прості люб’язності. Я вичікувала сигналу від Ганнібала, шукала якихось прихованих смислів, у фразах, жестах і сердилась на себе нічого не виявивши. Іноді здавалося, що його інтерес згас до мене, але потім знаходила у своїй тумбі маленькі листівки з репродукціями відомих картин. 9 листівок, п’ять тижнів напруженого мовчання.

Потрібно віддати належне за цей час усі трохи заспокоїлися. У тому числі Джек, який відставив на другий план вбивство агента ФБР. Жива Міріам Ласс і ФБР, що сів у калюжу, з провальним звинуваченням Вілла Грема куди більше цікаві публіці, ніж ще не охолоджені трупи. Фреді Лаунс зникла з поля зору, навіть не спробувала взяти в мене інтерв’ю, і довго не треба думати чому…

Здавалося б ми всі поверталися до звичайного ритму і потихеньку почали готуватися до зимової депресії, але сьогодні вранці на черговій листівці олівцем було виведено час 16:00. І так співпало, що лікар Лектор сьогодні відвідав університет. З самого ранку я відчувала легкий трепет і хвилювання. Нарешті ми зможемо поговорити. Грем, звичайно, здогадувався навіщо Ганнібал, погодився на посаду психолога, але нічого не міг з цим вдіяти. Іноді помічаючи хитрощі у зіницях Лектора я розуміла, що його ігри з Віллом заходили все далі, а я тепер не центр його всесвіту і це дратувало.

Мої пари закінчилися ще о другій годині дня, і я, користуючись нагодою, заповнювала журнали пройдених лекцій, якщо можна це так назвати. Серце вистрибувало з грудей, живіт скрутило в тугий вузол. Нервно покусуючи нижню губу я забувала про червону помаду і після язиком проходила по верхніх зубах, щоб змити відбитки помади. Багато чого треба було сказати, обговорити, але мене хвилювала лише реакція Ганнібала. Зараз я розцінювала свої хованки з Лектором як підліткові ігри: ніби я покурила, про це розповіли батькам і я, щоб уникнути неприємної розмови просто вирішила не повертатися додому.

Найбільше я боялася втратити повагу Ганнібала.

За допомогою самонавіювання я намагалася себе заспокоїти, але на годиннику вже 15:57. Різко закривши журнал, встаю з-за столу і зволікаю. Іду не так швидко і впевнено як уявляла, шум у голові нарешті стих і думки поповзли різними куточками підсвідомості. Те, до чого я себе готувала щодня після басейну, досі змушувало мене трястись, але я обіцяла сама собі все виправити.

Коридори університету вже давно спорожніли. П’ятниця. Студенти та викладачі намагалися цього дня швидше покинути будівлю та вирушить на уїк-енд подалі від міста. І це придавало впевненості, що мого візиту до кабінету психолога ніхто не помітить. Цокот підборів розносився луною, рикошетив від стін і боляче бив по вухах. У вересні вже темніє раніше, і охоронець, будучи впевнений, що всі покинули будівлю, не поспішає включати освітлення, через що коридор візуально ставав довшим, нагадуючи зали Італійських палаців. Ідея взяти з собою папку з документами здається тепер по-дитячому смішною, але повертатися пізно. І ось ще пара кроків, темні двері, з світлом, що пробивається, з-під низу стала останнім предметом, що видавив всю впевненість перемішавши завчений текст. Глибокий вдих і стукаю перед тим, як зайти.

Він піднімає голову відразу, не витримую і даю посмішці розплистись на обличчі, зовсім небагато і Ганнібал усміхається у відповідь.

– Радий тебе бачити – Лектор починає з теплих слів, але між нами все ще прірва. Ми більше місяця до ладу не спілкувалися, та й до цього не дуже добре складалося. З моєї вини.

– я теж. — тихенько зачиняю двері і оглядаю кабінет. Тут я вперше. Кабінет не сильно обставлений, один залізний стелаж з папками, широкий різьблений стіл,  незручний, шкіряний стілець для відвідувачів. За Лектором вікно з закритими жалюзі. Зліва кушетка. Стіни, як і у всьому університеті світло-сірі, люстра з тьмяним холодним світлом, мабуть все. – Твій справжній кабінет затишніше.

— На щастя, я перебуваю тут лише кілька разів на тиждень. Як ти себе почуваєш? — Лектор закриває папку зі справою одного зі студентів та піднімається з місця.

— чудово, наступного тижня йду до лікаря на огляд руки. Поки я відповідаю Ганнібал підходить впритул і бере мою долоню у свої. Розмотує еластичний бинт і умілими рухами промацує суглоби.

— Доволі швидко приходиш у форму. — як я відвикла від його погляду, з цими маленькими дияволами, що танцюють у зіницях. Від його елегантності, що з найпершої зустрічі зводила з глузду. Відвикла я і від цих дотиків, які тепер не лякали і не заганяли мене в куток.

– Вілл залишив тебе у спокої? — Лише один спогад про Вілла і Ганнібал відпускає мою долоню. Рукою показує на стілець і я покірно прямую, поки Лектор обходить свій стіл і сідає навпроти.

— Я не можу дати йому спокій — робить акцент на першому слові і складає руки в замок. Кусаю губи і востаннє зважую своє рішення. Воно на 99,9% неправильне. — Він приходив до мене зі зброєю. Хотів убити, але як ти завжди говорила Вілл не вбивця. — Втомлена усмішка, підтискає губи. Він би хотів, щоб був убивцею.

— Чим усе скінчилося? — Скільки всього я пропустила, почуваюся такою ж пліткаркою, як і ті, хто намагався мене розпитати про Санітара-вбивцю, але не можу нічого вдіяти.

– Він пішов, розгублений, розчарований у собі. Звичайний Вілл Грем. За кілька днів попросив відновити сеанси. — мої очі розширюються від подиву, і легкий смішок виривається назовні.

— Це те, що ти хотів. Щоб Грем повернувся до тебе.

— поки що цього достатньо — Лектор задовільно киває. Настала тиша яка не обтяжує ні його, ні мене. І щоб не передумати, я встаю з місця, обходжу стілець і руками хапаюся за спинку крісла.

— Я випадково дізналася про твій секрет. Якби не Катц … – Лектор вчепився поглядом у моє обличчя, він спокійно сперся на стілець і я майже відчувала шкірою його радість від тріумфу. — І це змусило мене сумніватися в тобі, але як ми можемо бути рівними один перед одним, якщо ми не в рівних умовах? Ганнібал схвально киває, чим додає впевненості, адже вже нема шляху назад.

— Перш ніж стати Сем, мене звали Сільвією. Я не знаю свого прізвища, усі діти були Паркерами. Я потрапила до них, коли було шість і десять років пробула у притулку. Про те, хто я така немає ніякої інформації, все згоріло. Сем чотири роки знущалася надомною доки я не накачала її снодійним і не обробила як теля у ванній кімнаті. Я зварила, засмажила, запікала її м’ясо і відвезла до притулку для дітей. А кістки роздробила в тому лісі, де мене бачила Ебігейл.

Ганнібал не перебивав. Він давно цього чекав. Чекав колись і мої секрети вилізуть назовні. Це був єдиний козир перед ним, і я його просто розкрила.

— Сільвія… — Я здригаюся від власного імені та опускаю погляд.

— Твоя історія схожа на скриньку Пандори.

– А твоя на довідник хірурга. — у горлі ком, від того, що тепер беззбройна. Пальцями стискаю сильніше спинку крісла, щоб приховати тремтіння. — Я хотіла подякувати тобі. За порятунок.

– Не варто. Інакше й не могло бути. – смішливий тон змінюється на серйозний, Лектор знову сідає прямо і посмішка зникає.

— але ти міг бути спійманий.

— я завжди під загрозою, поки жив Вілл Грем.

– У тебе є надійне прикриття – Алана Блум. Мої брови повзуть вгору, губи кривляться в посмішці і закріплюю це грайливим тоном. Але Лектор хмуриться, не розуміє сарказму.

— Алана, вона нічого не означає. Вона беззастережно вірить мені… — Поки Ганнібал починає виправдовуватися переді мною, я забуваю про хвилювання і підходжу ближче. Зупиняюся поруч із Лектором та спираюся на стіл. Він замовкає, я бачу як він нервово ковтає бігаючи очима, шукаючи… Вибачення?

— я знаю, навіщо вона тобі. У Джека не буде до тебе питань допоки  Блум поруч з тобою.

Ганнібал тепер здавався таким же беззбройним, як і я ще кілька хвилин тому, але я цього не помічаю.

– Пообіцяй, що ти залишиш її мені.

Секунда, ще одна… Брови Ганнібала поповзли вгору і я не витримавши посміхаюся. Трохи піднявши підборіддя, починаю розкривати його плани на Блум.

— Ти думав я не бачу, як ти оберігаєш її? Ти хотів зробити її головною стравою для Грема після його переродження?

— Сільвія… — Тягне Лектор і мене пересмикує від свого імені знову. І поки я, намагаюся змиритися з тим, що в його очах я завжди буду тією, хто є, Ганнібал торкається моєї ноги. Його тепла долоня ковзає вгору по внутрішній стороні стегна, він спостерігає мою реакцію і не зустрівши опору піднімається вище. — Коли Алана перестане бути потрібна, ти зробиш з нею, що захочеш…

Ганнібал залишає поцілунок на коліні і я голосно вбираю повітря. Чужі пальці крізь труси торкаються ніжні складок, плавно вивчаючи. Світ стискається до цих дотиків, до його темних, майже чорних зіниць, що не знають пощади.

— До речі, які у тебе плани на Алану?

— убити її.

У Лектора на обличчі посмішка, зіниці розширені, куточки очей хитро мружаться. Як же йому йдуть ці чортові костюми, як йому йде бути вбивцею. Я чую його голос, але він ніби так далеко і щоб зрозуміти зміст сказаного треба докласти зусиль і зосередитись.

— Я хочу почути твій план, що ти придумала. — У голосі наказові нотки, без тієї грайливості, яка читається у нього на обличчі і сказавши це він робить мені боляче. Сильно розтягує, майже розриває і я прочиняю рота, щоб верещати. Але натомість виривається стогін. – Скажи.

— Вона повинна думати, що збожеволіла. – Починаю. Намагаюся згадати, зібрати думки до купи. Лектор ривком стягує труси і потім підводиться з крісла. На його обличчі складно щось зрозуміти, тоді як я себе видала з потрохами. Ми обидва знали, чим ця зустріч закінчиться… Та кого я обманюю, всі ці кривди, надто награні світські вечори, що затяглися… З першого нашого дійсного знайомства ми знали, що так буде. Він стоятиме впритул притискаючись збудженим членом, а я заглядати в очі, щоб потім поцілувати так, що помада в’їстись у його шкіру.

— Я хотіла убити собаченя Вілла і розфасувати м’ясо по брекетах, замінити її напівфабрикати. — У Ганнібала підводиться підборіддя, але в пориві я тягну його за шию до себе і цілу ще раз. Однією рукою з живота спускаюся до паху і стискаю вже затверділий член, елоз рукою і вперше бачу як у нього закочуються очі. Ганнібал гарчить, підхоплює за стегна і садить на стіл, несподівано прикусую його нижню губу. На секунду ми розліплюємося, він проводить пальцем по ранці і після злизує з нього краплю крові. — А за кілька тижнів залишити в морозилці голову собаки. Щоб вона знала, кого з’їла. Вона б почувала себе винною перед Гремом. А потім зводити її з розуму переводячи час на її годиннику, адже саме так енцефаліт почався у Вілла?

Як же було складно дихати, повітря з кожним ковтком ставало важким, спертим особливо після поцілунків. Якби можна було розчинитися в ньому, я б вже це зробила, але мені залишалося лише з напіввідкритим ротом спостерігати як Лектор розтібує свій ремінь, як він приспускав труси і обхопивши тверду, зі здутими венами, плоть рукою повільно провів зверху вниз.

— Але Грема випустили і мені доведеться вигадувати новий план. Кінець буде однаковим, вона буде на твоїй кухні та…

Спідниця затріщала по швах, коли Ганнібал смикнув її вгору, але цього ні я, ні він не помітили. Він увійшов різко, сильно вчепившись у мої стегна. Тільки й встигла, що ахнути. Спершись на руки і обхопивши ногами торс Лектора, я повністю поринула в ці відчуття. Ганнібал засунув праву руку під блузу,  впевнено проповз до грудей і ковзнув під бюстгальтер. Зробивши ще один поштовх він стиснув сосок і в очах потемніло.

– Ганнібал! — Вигнувшись у спині, наче риба викинута на сушу, я ловила повітря, але замість нього отримувала все нові поштовхи. Ганнібал не намагався бути ніжним, або додати хоч трохи плавності. Стіл підстрибував і бив ніжкою по підлозі, та це заглушало вульгарні шльопки тіл і стогін, що мимоволі виривалися назовні. Навіть зараз, коли він був у мені і вбивався до гланд по його обличчю, не можна було нічого прочитати. — Боже… — тихе, з заїканням шепочу і заплющую очі від його ще більше розлюченого поштовху. Органайзер, що стояв на столі, падає зі столу і ручки дзвінко розсипаються по підлозі. Світ звузився в маленьку крапку, в задоволення яке ось-ось і має накрити.

Раптом його пальці перестають стискати мій сосок, і доки я фокусувала погляд, щоб зрозуміти що відбувається, Лектор присунув мене ближче до краю столу, і тепер я лежала, поки він закидав ноги на свої плечі, а потім допомагаючи собі рукою знову увійти. У такому положенні він забирався ще глибше і рухався швидше. Його непроникна маска спала в той самий момент, коли тремтячими пальцями я розстебнула блузу і приспустивши ліф почала грати з грудьми, спочатку просто стискаючи соски, потім розтираючи їх і врешті-решт не витримавши його натиску схопилася за стільницю давши йому можливість споглядати набухші горошини. З лиця зникла та безтурботність, він стиснув щелепу, стягнувши губи в тонку смужку і вбиваючись, він хотів зробити мені боляче, зробити так, щоб я кричала… а я кричала. Відчуваючи, що м’язи не витримують, що я вже не можу, що тіло б’ють маленькі імпульси і я стискаюсь навколо його члена, голосом, що осипав, я кричала його ім’я. Але йому було все одно, затримавши подих і протяжно загарчавши, він стиснув до болю мої стегна і нарешті зупинився ледь помітно сіпаючись.

Недбало впустивши голову на мої груди і захлинаючись повітрям він послабив хватку. Все ще відчуваючи пульсації по тілу, і відчуваючи до Ганнібалу ніжність, я провела рукою по його волоссю. Жорсткі, як він сам.

– Ти така прекрасна. — я розпливлася в посмішці, сфокусувавшись на люстрі, що висіла ближче до виходу.

Портфель Лектора завібрував, а потім у вуха вдарила невигадлива мелодія дзвінка спускаючи нас на землю. Уся та безтурботність випарувалась і Ганнібал неохоче підвівся з мене і підійшов до портфеля, на ходу застібаючи штани. Без нього стало холодно, я зістрибнула зі столу і потихеньку почала впорядковуватися. Натягла ліф, попровила блузу і уважно стежила за реакцією Ганнібала на дзвінок.

– Це Алана. — посмішка вирвалася на волю і мені відповіли тим самим. – Так, люба … – Він не зводив погляду поки я натягувала назад білизну, не зводив погляду коли підходила до нього ближче і обійнявши за пояс чекала закінчення розмови. – Скоро буду. Цілую.

Ось тільки останнє адресувалося не їй.

Напоївши Алану снодійним, Лектор не міг заснути. На губах смак Сільвії, у голові образ Сільвії і навіть думки про Сільвію. Як же він шкодував, що не знав про таке місце, як дім усіх святих… Якби він зустрів Сільвію раніше, він би її забрав тієї ж миті. Ганнібал навіть тоді, коли вона була ще наївною дитиною побачив би її потенціал. О, як він шкодував, що не зайнявся її вихованням раніше