Листочки нечистокровної гілки

Березень 1990 року ознаменувався несподіваною подією – до Лондона приїжджала Кора Селвин разом з батьком та дітьми. Вона написала екзальтованого листа старшому синові, котрого хотіла нарешті познайомити з братом та сестрою. Поллукс вирішив, що від однієї зустрічі особливої шкоди не буде, тому змусив Альберта Ранкорна рано-вранці відвести Бетельгейзе в дитяче кафе на бічній вуличці алеї Діагон та привести його ввечері.

Ранкорн, котрий майже не цікавився долею похресника, все таки вирішив присвятити свій вихідний такій малоприємній справі. Він відвів хлопчика у кафе та розз’явився, пообіцявши вернутися о 9 годині вечора.

– Бетс, дорогенький, як ти виріс! – Бетельгейзе не бачив матір від часу тієї скандальної зустрічі у її домі, тому зніяковів від її уваги. Його молодші брат та сестра були каштанововолосими та постійно сміялися. А ще вони жували жуйку Друблс, котру строго-настрого забороняла Вальбурга та відмовлявся купувати Фредерік.

-Котику, кілька днів тому на одній із бічних вулиць відкрився магічний зоопарк. Там є сносороги, маленькі валлійські зелені дракони, червоні каптурики, посіпачки, вогнетривкі саламандри та багато інших цікавих звірят. Йдемо туди всі разом?

Бетельгейзе не треба було вмовляти, тому вже за півгодини вони бродили вуличками величезного зоопарку, захоплено роздивляючись тварин, про яких хлопчик раніше тільки читав.

– Мамо, дивлюся на цих тварин і думаю – як шкода, що вони
не можуть жити на волі, а змушені розважати невдячну публіку, – недалеко від Бетельгейзе, котрий самітницьки розглядав саламандру, пролунав високий дівчачий голос. Хлопчик обернувся – біля нього стояла дівчина років 15-17, її волосся було різнобарвним, а обличчя виражало невдоволення. Свої слова вона адресувала красивій жінці з розкішним каштановим волоссям, котре пишними кучерями недбало спадало їй на плечі та на лоба. Такі зачіски Бетельгейзе бачив лише у маглівських журналах, що мелькали у вітринах магазинів, котрі він минав з Фредеріком, Поллуксом та Кассіопеєю, гуляючи Лондоном.

– Бетельгейзе Блек, невже це ти? – жінка раптом підняла свої затемнені окуляри, підійшла до хлопчика та присіла навпочіпки. Її широко розставлені сіруваті очі короткозоро розглядали його  обличчя, а тонкі губи розтягнулися в приязній усмішці.

Хлопчик зробив крок назад – йому було страшно, хоча в обличчі жінки було щось дуже знайоме.

– Мене звати Андромеда Тонкс. Можна Андромеда Розьє, або краще Меда – ненавиджу ці формальності з місіс, міс та тітоньками – вона раптом голосно розсміялася, – мені ж іще й 37 нема.

– Салют, Бетс, – дівчина з веселковим волоссям сміливо та невимушено потиснула йому руку, – мене звати Дора. Ти мене напевно не знаєш, але я твоя троюрідна сестра.

– Але у мене є тільки один троюрідний брат – Драко. – розгубився малий.

– Бетс, у твого батька насправді було три двоюрідні сестри зі сторони матері, ти знаєш тільки тітку Цисі і напевно чув про психопатку Беллу Лестранж, котра зараз сидить у в’язниці. Я була середньою із трьох сестер, але Вальбурга випалила моє ім’я з гобелену через прихильність до маглів і шлюб з нечистокровним чарівником. Тому я не використовую прізвище Блек, а коли потрібно вказати дівоче – зазначаю, що я Розьє – матір ж таємно підтримує з нами зв’язок, – промовила Андромеда. – Значить ви з Дорою – троюрідні.

–  Так, я напівкровна і горджуся цим. Бетс, а може хочеш посидіти з нами? Ми покажемо тобі сімейні фотки та пригостимо яблучним пирогом, хтозна чи нам доведеться ще пересіктися, Блеки нас не визнають, – з цими словами Дора весело вдарила малого по плечі.

– Але ж моя мама….брат і сестра…вони помітять, що мене нема, а в 9 вечора дядько Альберт прийде мене забирати.

– О, про це не турбуйся, – засміялася Андромеда, направивши чарівну паличку на Кору з двійнятами, котрі відійшли трохи вперед. – Конфундус Максіма! Все, вони шість годин – так діє закляття – не помічатимуть твою відсутність, а ввечері ми повернемо тебе туди, де ви мали зустрітися.

Андромеда та Дора приїхали на маглівському автомобілі, на задньому сидінні котрого вони посадили Бетельгейзе. Хлопчик зі здивуванням відмітив, що його тітка та кузина одягнуті абсолютно як магелки – яскравий комбінезон Дори та подерті джинси Меди не давали збрехати. До скромного будиночку було півгодини їзди, всередині їх зустріли затишок м’яких диванів у вітальні та кухня, на якій ще відчувався запах чогось пригорілого.

Бетельгейзе всівся у м’яке крісло, поки Дора налаштовувала маглівське радіо, а Андромеда поралася на кухні.

– Ось дивися, ти, напевно, не знаєш всього роду Блеків, – тітка сіла біля племінника, котрий вже жував третє тістечко з запашним какао, тримаючи у руках важкий фотоальбом з темною палітуркою.

– Ці фото були зроблені ще до моєї втечі з дому. Ось тут я з сестрами, – Андромеда показала на фото, на якому три дівчини весело сміялися та час від часу посилали повітряні поцілунки. Тітку Цисі хлопчик впізнав одразу, нову знайому також, а темноволосу молоду чаклунку ніяк не міг пригадати.

– Маю ще цінніше фото – з твоїм батьком. – Меда дістала картку, на котрій були зображені вона з сестрами та двоє хлопців. Бетельгейзе відчув як хвиля тепла огорнула його душу, коли він побачив ще маленького Регулуса – навіть на фото було видно, що він був таким же несміливим, темноволосим і дивився спідлоба – прямо як і його син. Нарциса сиділа сходинкою вище, однією рукою обнявши Регулуса за шию та мило посміхаючись знайомою усмішкою, найвище стояв зухвалого вигляду розпатланий хлопчик років 12-13, котрий однією рукою показував великий палець, а іншою показував ріжки над головою Регулуса. Цей нахабний юнак був дуже красивим, це було видно навіть на фото.

– Сіріус, старший брат твого тата. Дуже талановитий і веселий був хлопчина. Ми з ним були найдружніші. Ти ж знаєш, що у прадіда Поллукса було не двоє, а троє дітей – окрім Сигнуса та Вальбурги ще був Альфард. У нього не було дітей, тому коли я вийшла заміж за Теда, а Сіріус почав конфліктувати з батьками, він допомагав нам грошима та увагою. Жаль, що він помер таким молодим, я повік буду йому вдячна за підтримку, адже ми з Тедом жили доволі скромно. Вальбурга тоді знову розлютилася і випалила Альфарда з родинного дерева. Не можу лише зрозуміти – чому він пішов на вбивство? Чому перейшов на іншу сторону? – Андромеда знизала плечима, а в її очах блиснула сльоза.

З іншого боку фото на поручні спиралася та ж красива брюнетка з попереднього фото – з холодною зовнішністю і високомірним поглядом, ця дівчина видавалася найстаршою і вже вийшла з підліткового віку. Біля неї стояла Андромеда – підстрижена під каре, вона мило посміхалася, глипаючи з-під густої гривки.

– Знаєш, мені іноді сняться сни, в яких ми – всі 5 нащадків роду Блеків – знову сидимо за одним столом і сміємося з якогось призабутого жарту. Але лишається тільки одна надія, що Нарциса схаменеться і перестане танцювати під дудку нашого батечка та свого високомірного чоловіка. Адже не все вимірюється грошима і рівнем чистоти крові. Всі ми чарівники, а магли теж далеко не всі погані – зітхнула жінка.

Бетельгейзе перевернув фото. Там був напис фіолетовими чорнилами:   Беллс-можливо-вже-Лестранж, Меда, Цисі, маленький Регі.
І звичайно Son Of a Bitch.

-Це у того дядька були такі жартики. Він СОБ – Сіріус Оріон Блек, – зніяковіло пояснила Андромеда. – Коли він не міг залишити після себе хороше враження, то завжди залишав незабутнє. Відкрию тобі ще одну таємницю про твою бабусю – половина міністерських отруєнь 70-х – 80-х років на її совісті – вона так майстерно маніпулювала інгредієнтами та баночками, що була королевою хабарів та відставок. А головне – всі живі і її в нічому не можна було запідозрити.

Мамо, за годину закінчиться дія Конфундуса, пора відвести Бетса у кафе, – стурбовано заявила Дора.

– Мерліне, я й забула!

Вже за півгодини ця дивна компанія була біля алеї Діагон. По дорозі Дора встигла розповісти Бетельгейзе, що вона метаморфомагиня і вміє міняти колір волосся та форму носа за своїм бажанням; що її матір Меда працює цілителькою у лікарні святого Мунго; що її батько – аврор і зараз у рейді; що якщо Бетельгейзе захоче з нею поспілкуватися, то може передати листа через Друеллу Розьє.

– Ну удачі тобі, Бетс, я дуже рада, що ми нарешті зустрілися, – Дора на прощання тицьнула хлопчикові коробочку з цукровими мишками-шкряботушками. До коробочки була приклеєна копія того самого фото з всіма молодшим Блеками.

Андромеда завела Бетельгейзе в кафе якраз за хвилину до закінчення дії закляття. Хлопчик сів біля матері, котра начебто не бачила його, але за декілька секунд раптово повернулася в його бік.

– Правда чудесний сьогодні був день, дорогенький? – запитала вона з посмішкою.

Бетельгейзе тільки кивнув. Його брат і сестра якраз відбивали долоньками такт якоїсь пісеньки, коли всередину кафе зайшли Альберт Ранкорн та Каспар Селвин.

– Радий бачити тебе, Бетельгейзе, ти дуже виріс – стримано привітався дід. – Коро, ти вручила йому всі подарунки?

– Так, батьку, але нам вже пора. Містер Ранкорн проведе Бетельгейзе додому.

Ліам та Софі обняли старшого брата, котрий так і не полюбив доторки, дідусь потиснув йому руку, а Кора поцілувала в обидві щоки.

– Па-па, золотце, слухайся старших і пиши мені, коли захочеш, – з цими словами його матір разом з дідом та двійнятами вийшла з кафе.

Вже лягаючи спати, Бетельгейзе ще раз уважно розглянув фото на кришечці коробки. День дійсно був чудесний, як і говорила його мама, але не завдяки її присутності. Хлопчик ще раз посміхнувся, згадавши Меду і Дору, та заснув з усмішкою.