З тобою до самої труни (переклад)

Переклад роботи з AO3. Автор оригіналу: marahope

Іда прокинулася від задухи. Тривога зсередини роз’їдала її грудну клітку, по шкірі стікав холодний піт, а сорочка незручно прилипла до тіла. Намагаючись прийти до тями після нічного кошмару, жінка прибрала волосся з обличчя. По шкірі пробігли мурашки.

Щось грубе торкнулося її щоки, через що вона різко відсахнулася, ледь не зачепивши своєю рукою око. Іда примружилася, намагаючись розгледіти силует у нічній темряві. М’яке місячне світло окреслило її кістляву руку, на якій вже виднілися пухнасті краї пір’їнок.

Її охопила паніка. Хотілося чимдуж втекти куди подалі. Опустивши погляд, Іда побачила Рейн, що лежали поряд і міцно спали. Серце забилося ще сильніше. Вона відкинула ковдру і, ще раз озирнувшися на Рейн, піднялася з ліжка.

Ноги торкнулися холодної підлоги. Пройшовши пару кроків, вона побачила на комоді свою недбало кинуту сумку, з якої стирчали спаковані речі. Не гаячи часу, Іда почала ритися в сумці, намагаючись пригадати, чи взяла з собою колби з зіллям від прокляття. У думках прокручувалися найгірші сценарії.

Вона не могла просто піти посеред ночі без попередження, а написання записки зайняло б надто багато часу. Залишитися вона теж не могла.

Іда полегшено зітхнула, коли кінчики її пальців торкнулися твердої гладкої поверхні. Руки тремтіли, коли вона витягла пляшку з сумки і намагалася її відкоркувати. Вона вже майже закінчила, як раптом спалахнуло світло. Іда здригнулася і ледь не впустила пляшку, намагаючись швидко запхати її назад у сумку.

— Ідо? — прозвучав хриплий від сну голос Рейн. — Все гаразд?

— Так, все добре. Я в нормі, — відповіла вона, поглянувши на них. — Це лише нічний кошмар.

Рейн кивнули, хоча було помітно, що слова Іди їх не переконали. Поки вони вставали з ліжка, дівчина поспіхом зірвала пір’я зі свого передпліччя та сховала його серед речей у сумці. Вона встигла застібнути блискавку до того, як Рейн підійшли до неї.

Рейн обережно провели теплими кінчиками пальців по її стегну, після чого легенько обійняли жінку за талію. Іда боролася з бажанням відсторонитися, занадто вже тяжіло на її грудях почуття провини. Вона хотіла все розповісти їм, правда хотіла. Але не була певна, чи слід, бо вважала їх надто ніжними. Вони не були слабкими, але до загартованої довгими роками в бігах Іди їм було далеко. Це того не варте.

— Якщо не хочеш говорити — я не наполягатиму, — прошепотіли Рейн, поклавши голову на її плече. — Але останнім часом ти сама на себе не схожа. Я хвилююся.

Іда заклякла в їхніх обіймах. Заплющивши очі, вона почала рахувати секунди в голові, сподіваючись, що це допоможе заспокоїтися. Останнє, що їй зараз було потрібно — це пір’я на тілі.

— Я знаю, що ти любиш вирішувати проблеми самостійно, — продовжували Рейн, — але ти не завжди маєш тягти все на своїх плечах. Дозволь мені допомогти. Обіцяю, я не дозволю тебе скривдити.

— Ти не розумієш, — відповіла Іда. У словах відчувалося втома. — Все не так просто, як здається.

— То поясни мені. Я хочу зрозуміти. Що змушує тебе приховувати правду?

— Я не приховую. Я лише хочу захистити тебе, — у голосі прозвучали дратівливі нотки. Вона була занадто втомлена, щоб стримуватися. — Я буду лише тягарем.

— Ти моя партнерка, — прошепотіли Рейн у відчаї, — ти ніколи не будеш для мене тягарем, незважаючи ні на що. Тягар — це щось вимушене, а не вибране. І я свій вибір зробили. Будь ласка, Ідо, довірся мені. Ми знаємо одне одного вже більше половини нашого життя: в цьому світі немає нічого, що могло б змусити мене любити тебе менше. Я не хочу тиснути на тебе, але, що б це не було, я обіцяю, що ми з цим впораємося.

— Рейн… — Іда вирвалася з обіймів і поглянула на них. Її погляд блукав по виразу їхнього обличчя, а серце в цей час обливалося кров’ю. Від того факту, що саме вона була причиною смутку, що читався у їхніх темно-зелених очах, ставало кепсько. Іді хотілося зняти їхній біль поцілунком, так само, як вона це робила багато років тому, але тепер це було не так вже й просто. Плітки та синці були нічим у порівнянні з прокляттям.

— Може, нам краще піти спати? — раптом сказали Рейн. Вони озирнулися на ліжко, уникаючи її погляду. — Вже пізно, та й я не хочу більше сперечатися. Давай-но продовжимо завтра.

Іда коротко кивнула.

Рейн нахилилися, щоб поцілувати її в щоку, і перш ніж вона встигла якось відреагувати, вони вже прослизнули повз неї, повертаючись до ліжка. Слова “Я кохаю тебе” крутилися на кінчику язика, але прямо зараз їй бракувало сміливості, щоб сказати це вголос.

Рейн вимкнули світло, залізаючи під ковдру. Іда лягла на бік і повернулася до них спиною. Навіть із заплющеними очима їй було важко дивитися в їхню сторону.

Рейн не могли заснути після цього. Більшу частину ночі вони провели дивлячись на її спину та поглядом окреслюючи вигини її хребта, що виднілися крізь стару нічну сорочку. Вони хотіли її обійняти і змусити зрозуміти, як сильно вони про неї піклуються. Але вона не дозволила їм. Як би вони не намагалися, вона лише віддалялася від них все далі й далі. І вони не могли зрозуміти, чому.

Іда з їхньої молодості майже ніколи не стримувала своїх почуттів. Вона завжди була схожа на відкриту книгу, не боялася показати всім, що вона насправді відчуває. Рейн припускали, що глибоко в душі вона все ще була тією Ідою, але в ній з’явилася нова грань, що затьмарила минулу. Хоча ні, не нова. Інша.

З роками вона почала все більше замикатися в собі, і вони були впевнені, що цьому посприяло прокляття. Рейн бачили совиного звіра лише раз, під час першого перевтілення на відборі до імператорського ковену, і вони ніколи не говорили про це. Вони знали, що для неї це болюча тема, і намагалися обходити її стороною, хоча це не завадило їхньому прагненню знати більше. Як би вони не заспокоювали її, вона, здавалося, ніколи їх не слухала. Вони розуміли, що, можливо, ніколи цього не зрозуміють. Але вони ж могли принаймні вислухати її.

Найбільше Рейн хотіли взяти її в свої обійми і зняти весь тягар, що лежав на її плечах.

Якби тільки вона їм дозволила.