Header Image
    Мітки: AU
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Погода була паршива: дрібний дощ, холодний вітер та бруд. Сонце не було видно з ранку, єдиним «промінчиком» була пані Джонсонс. У силу свого юного віку або просто тому, що, добродушна від природи, вона посміхалася у всі свої 32 веніри. Навіть коли вітер, майже зносив з ніг, вона елегантно прикривала шию лацканом від пальта, і продовжувала переконувати мене, що це не те, що мені треба. Делікатно, так щоб завжди залишався шлях до відступу і при цьому у всій красі показуючи ділянку.

    — Цей будинок має свої плюси та мінуси, але, як ми бачимо, мінусів більше — і знову ця посмішка. Вона обережно носком черевика підколупує шматок плитки, що викладена до будинку і та легко відходить. Як би ненароком Джонсонс оглядається – Як Ви бачите найближчий будинок в кілометрі звідси, і якщо потрібна буде допомога, це викличе деякі труднощі.

    Вона знизує плечима і я теж починаю озиратися, з одного боку густий ліс, з високими пиками дерев. З іншого боку сільська дорога, яка через дощ перетворилася на бруд, ліворуч степ і наприкінці нього такий самий самотній, втомлений будинок.

    — Ми ще не бачили, що всередині! — її голос ріже тишу, повертаючи у реальність. Я б вже сказала що згодна і мене все влаштовує, але це було б підозріло і тому доводиться підігравати ще кілька хвилин. – Обережно! Тут сходинка не дуже міцна. Як бачите, двері набрякли… — Їй доводиться стиснути губи і прикласти сили, щоб зрушити двері з місця і тут же в ніс ударяє затхлий запах старого килима. — Тут давно ніхто не живе. Меблі в хорошому стані, але їй більше десяти років. Найбільше мені тут подобається простора кухня – Напевно, ріелторів цьому навчають, знаходити плюси і виставляти це як мінус. Кухня справді була просторою, але тільки тому, що не було ніяких меблів, крім обіднього столу. — Вітальня з чудовим краєвидом на сусідів, щоправда, сонце сходить з іншого боку…

    У вітальні залишився величезний смугастий диван з дерев’яними ручками, з боку від вікна два стелажі під книги і в кутку крісло обтягнуте такою ж тканиною, що й диван. На підлозі лежав старий килим, а на ньому пил. Так шкода її старання, але вона навіть не здогадується, чому мені потрібний саме цей будинок.

    — Піднімемося на другий?

    Джонсонс ставить риторичне питання і ми відразу йдемо до сходів. Порив вітру змусив будинок трохи загудіти, через що на обличчі рієлтора заграла посмішка. З нашої зустрічі я не особливо емоційно поводилася, а ось вона показала себе всю. Джонсонс досить швидко впізнала мене і потім з досадою сіла в машину, розуміючи наскільки продешевила одразу погодившись показати саме цей будинок у чорта на паличках. І тепер коли ми обидві дісталися дому, вона сподівалася підвищити ставки, і зараз робила все можливе, щоб виставити цю ділянку в поганому світлі. Хоча якщо так подумати, вона виграє у будь-якому разі, адже хто окрім мене погодиться жити тут поруч із такими сусідами.

    — Тут ванна кімната після ремонту, тут дитяча. — Вона швидко не гаючи часу і не даючи мені можливості розгледіти все, пробігає по кімнатах. — а тут дві спальні, ця найбільша.

    Ми заходимо в кімнату з бежевими шпалерами і найбільшими вікнами в цьому будинку. З меблів тільки стара облізла шафа без жодних дверцят, але мою увагу привертають саме вікна, і я підходжу впритул.

    — Тут теж вид на сусідів — Хихикає Пані Джонсонс, але це те, що мені потрібно. Саме в цей момент машина мого сусіда з’їжджає з головної дороги та завертає до будинку, а зграя собак нетерпляче махає хвостами, чекаючи господаря. Як давно я його не бачила… Ось чого мені не вистачає в цьому житті. Гірка усмішка торкається губ, в голові пролітають спогади позаминулої ночі, але я відразу приходжу до тями. Я вибрала цей будинок як ідеальний притулок.

    — Дякую Вам, за цікавий показ. Я у захваті від дому, у Вас договір із собою? — Я все ще спостерігала за кучерями Вілла, що розвивалися, і тим як він добродушно тріпав по спині кожного песика.

    – Ви… Ви впевнені? — розгублено запитує рієлтор, і я нарешті повертаюся з сліпучою усмішкою, від чого її обличчя ще більше скручує спазм. — Тут немає нормальних меблів і немає гарячої води… — Якщо сьогодні укласти договір, то завтра тут будуть будівельники і все залагодять за тиждень. То де він? — Останнє було сказано без посмішки та наказовим тоном. Вона почала бігати очима, роздмухувати ніздрі шукаючи ще відмовки, але все ж таки з прикро зітхнувши запропонувала спуститися вниз і укласти договір.

    За пару днів до рішення переїхати.

    Ганнібал пам’ятав розповідь Сільвії про свою настирливу орендодавку і тому передбачливо вирубив світло у під’їзді. А також знайшов у своєму підвалі запасний ключ від квартири Паркер, який встиг зробити ще на початку літа. Йому б хотілося підніматися до неї з букетом квітів, але зараз не час, тим більше у нього в нагрудній кишені подарунок нітрохи не поступається квітам.

    У нього захоплює дух, коли з темного коридору він заходить у темну квартиру і двері безшумно зачиняються за його спиною. Тиша. Зовсім трохи вуличного світла потрапляє в коридор і Лектор не поспішаючи рухається вглиб, він думав, що заскочить не надовго, але з кожним кроком він втрачав здоровий глузд. Його ж ніхто не побачив, і якщо він затримається на хвилин сорок, то все одно встигне піти до світанку. До того як прокинеться Блум.

    Сильвія лежала на спині, трохи повернувши голову в бік. Одна рука покоїлась на животі, друга підпирала щоку. Така беззахисна… Одна лямка від піжами сповзла з плеча і саме туди падав маленький промінь світла від вікна. Поки Ганнібал знімав краватку, він умовляв себе зупинитися, що це небезпечно, так довго залишатися поряд з нею.

    Піджак, сорочка… Він міг би з нею побачитись через пару днів у його кабінеті… Паркер повернула голову в іншу строну, коли ремінь голосно брязнув, але навіть тоді не прокинулася.

    Залишившись абсолютно голим, Лектор гучно ковтнув слину, а потім різко смикнув за ковдру, порушуючи солодкий сон Сільвії. Поки вона намагалася сфокусувати погляд, він обережно навис над нею. Сьогодні він може бути не таким голодним, сьогодні він насолоджуватиметься, любитиме… Може це й голосно сказано, але так вийшло, що вони з Сільвією можуть тільки любити чи вбивати. Вона нарешті повністю прокинулася, і коли його губи торкнулися ніжної шиї, майже злякалася і навіть спробувала вдарити, але Лектор вчасно притиснув її долоні до матраца.

    — Це я. — З усмішкою, солодко простяг Лектор і тепер уже цілував у губи, м’яко смокчучи, не так, як тоді.

    А Паркер все одно виривається, намагається щось сказати, але навіщо? Поговорити у них завжди буде час. Ганнібал розводить її ноги коліном і різким рухом стягує донизу. Всього кілька секунд і він уже в ній, такий тугий і теплий, ще не сильно вологий, але це можна виправити. Сильвія шипить на його дії і впирається в груди кулаками, сильніше стискає його пояс колінами, хоче зробити так само боляче, від чого лише викликає у Лектора поблажливу посмішку. Він завмирає і вже звикнувши до темряви вдивляється в обличчя Паркер, яка так само перестає ворушитися.

    – Як же я скучив за тобою … – Розрізає тишу Лектор, видихнувши це в її губи і після схилився нижче до її грудей.

    Щойно він торкнувся губами маленької горошини у Сільвії вирвався стогін, вона зігнулася в спині вимагаючи більшого, а Лектор і не думав закінчувати. Складно було витримати те, як вона виверталася під ним, як намагалася притиснутися ще ближче, як хапала губами повітря і навіть не намагалася стримати короткій хрипкій стогін. Він би міг грати з нею так вічно, але Сільвія в якийсь момент смикнула його за волосся, і Лектор зрозумів її сигнал. Нарешті вона була як розтоплене масло. Піднімаючи стегна під його поштовхи, вона рвано дихала і нігтиками дряпала спину, але тут же стискала руки в кулачки, боячись залишити зайві сліди їхнього кохання. Його маленька дівчинка хотіла б впитися в нього не тільки нігтиками, вона хотіла б повністю розчинитися в ньому. Хотіла б не думати про такі речі як синці на його спині або те, що він пахне нею.

    Від такої турботи, яку він відчув Лектор ледве, стримався, щоб не скінчити тієї ж миті. Його рухи стали повільніше, щоб продовжити задоволення, але спостерігаючи як Паркер перестає дихати і відчуваючи як її м’язи почали стискатися він все ж таки не витримав і вклавши всю силу в останній поштовх впав без сил на тендітне тіло.

    Лекторові майже було соромно за таку хлоп’ячу нестримність, та як тільки Сільвія торкалася його голови, починаючи ніжно проводити пальцями крізь пасма, він відразу забув про це.

    – Я теж скучила. — Спочатку він не розуміє, про що мова, але потім солодко посміхається як кіт, якого нагодували сметаною.

    – У мене мало часу.

    Через хвилин десять, не хоча Ганнібал піднімається, проводить тильною стороною по щоці Паркер і перед тим як залишити її постіль цілує.

    — Треба бути обережнішим. Я бачила, як Фреді Лаунс перейшла на інший бік дороги, коли помітила мене. — Сильвія тягнеться до ліжка і клацає вимикач. – Вона не вірить ні тобі, ні мені.

    – Фреді Лаунс навчилася цінувати життя? Щось новеньке. — Намагається віджартуватись, але знає, що вона має рацію. Не варто було так довго затримуватися. – Поглянь на мене…

    Застебнувши штани Ганнібал підходить ближче, його увагу привернув світлий, майже відсутній колір зіниць. Та й за такого освітлення її обличчя ставало іншим, зовсім несхожим на обличчя Сем.

    — У мене для тебе маленький подарунок. — насолодившись тим, як виглядає Сільвія, він підняв свій піджак і з внутрішньої кишені дістав довгасту коробочку, перев’язану стрічкою. Паркер з неприхованою усмішкою простягла руку, і заволодівши подарунком нетерпляче почала його розпаковувати.

    Можливо, вона очікувала побачити браслет з опалами, або підвіску з сапфіром, та дістала вона ключі.

    — Вони від люка у підвалі? — трохи прикусивши губу і намагаючись якнайшвидше знайти розгадку Паркер намагалася знайти хоч якусь підказку на коробці.

    — Лише частка моєї обіцянки… Ключі від будинку Алани. — Реакція Паркер коштувала всього на світі, то як вона різко перевела на Ганнібала погляд, як її розчервонілий рот розплющився від подиву і нарешті з’явилася радість. — І я навіть знаю, на кого можна замінити мертвих собак Вілла…

     

    0 Коментарів