Що на душі

Мене звати Ольга, я з України.

Десь 4 місяці тому померла моя мама. Я бачила, як вона покинула цей світ.

У неї був РАК легень, дізналися ми про нього на останній, 4 стадії.

Знаєте, у неї був улюблений вислів, що іноді був їй виправданням.

“Ви, всі, живете нудно, а моє життя веселе”

Я б сказала, що воно було більше різноманітним, ніж веселим, але все ж, у чомусь вона має рацію.

Я бачила, як вона повільно згасала і божеволіла, але так само я бачила і знала, що вона ні про що не шкодує.

Цей момент став переломним для всіх у нашій родині. Бабуся і дідусь, під чиєю опікою я залишилася, разом із доброю часткою інших родичів, не вірили й не могли прийняти той факт, що її немає, уявляли, мовляв: “Вона знову кудись поїхала, зараз забіжить у двері з криками “Я вийшла заміж!”.”

А я знала, знала – цього не буде! Я бачила, як вона зробила останній подих. Я! заплющила її очі, з цим божевільним поглядом. Я! опустила її руки, які вона піднімала над головою, щоб дихати було легше. Я! на похороні клала хрестик їй на груди, руками відчуваючи, як її грудну клітку зламано й розпатлано, після розтину.

Я боялася, боялася, що вона зараз зайде.

Тітка була так рада, коли мама їй наснилася, і вони випивали разом, у тому сні. А я надривно плакала, у тій кімнаті де провела з нею її останні 2 місяці, прокидаючись від того, що вона наснилася мені. Уся така гарна, не виснажена, якою я бачила її востаннє, вона стоїть на цій бісовій вежі, по інший кінець від мене, і каже, обертаючись: “Привіт, знаєш, ми тут, із хлопцями, обговорювали те, чим ти займаєшся… всі кажуть, що ти дивна. А я стверджую, що ти…. Це ти, і нічого дивного в цьому немає. Ти сильна, і з цим ти теж впораєшся, Мишик”

Мишик… саме так, вона звала мене.

Я плакала тоді і плачу зараз, і плакатиму пізніше, згадуючи цей сон. Після того разу, я просила її не сниться мені. Я люблю її… Але бачити її здоровою, красивою, у такому реалістичному сні, робить мені боляче, адже вона була ще молода, просто…

Якби… Якби, ми дізналися раніше! Якби, почали лікування вчасно, а не тоді, коли вже не можна нічого зробити, і залишається просто чекати! У нас би був шанс!… Але це все, лише “якби”…