Лише початок

Дівчина, яка попала не туди

Сидячи в людяному офісі, Софі повільно натискала клавіші свого ноутбука і з величезним очікуванням поглядала на годинник, чекаючи закінчення свого робочого дня. Дівчині було 25, а вона уже працювала у найнуднішій роботі на світі. Білявка з глибокими карими очима-надзвичайної краси дівчина була ще й освідчена та досить поважна особа у компанії, де працювала, та чи була вона щасливою?

-*Не так звичайно я хотіла проводити своє життя після універу. *- думала дівчина, продовжуючи свою нудну роботу.

Поза всім цим Софі дуже захоплювалася давньою історією, вона любила читати книги до пізньї ночі, забуваючи про все на світі. Вона так хотіла бути вільною, безстрашною,  хотіла жити цим днем, вже та сьогодні, не думаючи про таке важке майбутнє.  Але сірий офіс-це не лише, що турбувало Софі. Кожного дня вона відчувала щось у собі, щось, що неможливо описати. Щодня щось у грудях то пекло її, то нестерпно охолоджувало. Ох, чи згадувала я, що жила вона у Лондоні, досить холодному та мокрому місті, яке приваблювало Софі лише своєю архітектурою.

Тож після ще одного, нестерпно нудного дня дівчина поверталася додому. Вона й сама не зрозуміла як опинилася біля річки Темзи, холодної повільної, але все ж зачаровуючої. Софі стояла на мості,  думаючи про власноруч загнену особистість у кут, з якого немає ходу назад. Вона думала про себе..Поштовх рук, і ось, вон уже летить вниз, себто швидко і довго, себто приємно і боляче. Але ні, дівчина не стрибала власноруч, хтось штовхнув її…

Отямилась Софі від покусування краба на її лодоні. Вона лежала на жовтому піску, в який з разу в раз вдарялися блакитні хвилі.

-Що за? Як я тут опинилася, що це взагалі за місце?-ніяк не могла отямитися дівчина.

Добре роздивившись навколо, вона зрозуміла, що лежить прямо на березі Тортуги! Піратський острів, про який вона так багато читала, був реальним? Вся в піску, дівчина попрямувала прямо в центр острова.  Багато піратів звертали на неї увагу, але Софі просто продовжувала йти. Зрештою дівчина зайшла в першу таверну, аби купити собі чогось випити, і все обдумати, адже таке не стається кожного дня, просто у центрі Лондона. Перстні та сережки, які були на ній, вона обміняла на трав’яний відвар і сіла за дальній столик, обдумуючи, що все ж таки робити далі і як повернутися. Краєм Софі побачила піратів у не дуже тверезому стані, люди прямували прямо до неї.

-Гей, красуне, не хочеш розділити компанію таких самотніх у це вечір піратів?-озвався один з них.

-Гадаю, що ні.-хотіла здаватися впевненою Софі, хоча всередині вона була повністю розгубленою.

Пірати підійшли та почали похапливо хапати дівчину за руки та тягти за собою. Удар, один з них на землі. Цей удар був за Софі, але ось вже другий удар до якого дівчина була не готова. Ще один з піратів повалився, а решта встигли утекти.  Дівчина обернулася і побачила чоловіка з волоссям зав’язаним у дреди з камінцями у них. Чоловік був гарний, але схоже, що також пірат.

-Капітан Джек Спароу-відрекомендувався він.

-Софі Армстронг. дякую пане Спароу, але я б впоралась.

-Наступного разу, буду радий перевірити-глузливо усміхнувся Джек.-Я можливо і не перший по знаннях у моді, але чому ви так дивно виглядаєте, міс Армстронг?

-Ха? А, це..Як пояснити. Я опинилася на березі Тортуги дивним чином. Все життя, жила у Лондоні, але враз..

-Воу.. давайте ви поясните це пізніше, бачу тема буд довга. Запрошую подорожувати зі мною та моєю командою, бо я розумію, що йти вам, міс Армстронг, нікуди-все ще з посмішкою говорить капітан.

Софі погодилась, та й вони попрямували до корабля.

Це мій перший твір-фанфік, тому дякую усім хто його читає. Сподіваюся вам сподобається, я старатимусь писати часто. Якщо вас зацікавило пишіть відгуки, мені буде приємно почитати. Зразу вибачте за помилки у тексті, якщо вони є. Ідея моя. Дякую за перегляд, папа 🙂