Достатньо Відверто

Ганнібал, цілуючи кожен пальчик Сільвії, вкладає стільки ніжності, щоб вона нарешті перестала говорити і віддалася йому, забувши про все на світі.

— Я думала він з цікавості сам приїде знайомитися, але минуло майже два тижні… — все ж таки не вгамовується Паркер, засмучено стискає червоні губи.

— Не бачу нічого поганого, щоб ти першою відвідала його будинок. — Нарешті Лектор вмикається, змирившись із тим, що йому не вдасться відкласти цю розмову. — Можливо, він просто не хоче лякати нову сусідку, знаючи, як драматично його описує Лаунс у кримінальній хроніці. Тобі варто до нього приїхати і повідомити, що тепер ти його сусідка, інакше сенсу від твого переїзду ніякого.

– Гадаєшь?

— ну, по-перше, ти маєш бути в нього наведу — Ганнібалу подобалося, що Сільвія хоче покарати Алану за її зневагу до Грема або просто з ревнощів до нього самого. Але Паркер не вистачає іноді рішучості, вона звикла уникати небезпеки і цим стопорила свої ж бажання. Тепер треба було її заспокоїти та підштовхнути вперед. — По-друге, Вілл уже майже змирився зі своєю сутністю, коли все відкриється, він буде радий, що ти поряд з ним.

– Так швидко??! – не приховуючи подив Паркер втискає голову в спинку сидіння і Лектор посміхається.

— позавчора він убив директора кінного центру і зашив його в череві кобили.

— Це той ґвалтівник і живодер про якого ти розповідав? — Вона хмурить брови, прикусуючи нижню губу.

— Так, це було правосуддя.

Напевно, Вілл найменше очікував побачити мою машину, припарковану біля його будинку. Він вискочив на вулицю в 12 градусів, в одній футболці та спортивних штанах. Побачивши його порожній погляд, щільно стиснуті щелепи і те, що він не думає йти далі тераси до мене назустріч, відразу стало зрозуміло, наскільки він радий мене бачити. Як ні в чому не бувало, я вискочила з машини, не забувши прихопити чорничний пиріг. Собаки, принюхавшись, стали дружелюбно намагатися виклянчити шматочок, від чого, як мені здалося, Грем став ще злішим.

– Вітаю. — Розпочинаю розмову роблячи повільні кроки до нього.

— Чого ти приїхала? — Ось так просто він відмахується від мене, змушуючи почуватися огидно. І всі ті його натяки в перший мій візит у лікарні розчиняються, нічого не значать.

— Хотіла… познайомитись із новим сусідом. – Киваю у бік свого будинку і Вілл переводить погляд. Мовчить і я наважуюсь далі йти до нього. Вілл не вбивця, але зараз у це віриться важко. Вже на верхніх сходах здається дурною моя поява тут, та відступати пізно — Ось… пиріг… купила.

— Ти думаєш, що пиріг щось змінить? — Він сміється, розкотисто і мені хочеться його вдарити.

– Вілл! — А він махає головою, ледве стримуючи сміх. — Ти сам зробив із мене ворога! Беверлі…

Не встигаю домовити, як чорничний пиріг летить убік, а Вілл припечатавши мене до стіни будинку за горло піднімає над підлогою тераси.

– Як ти смієш вимовляти її ім’я! — шипить він і ніби не помічає моїх рваних вдихів. Нігтями впиваюся в його шкіру на руках, щоб він одумався і зупинився. — Я знаю, що це ти зробила! Коли ти прийшла по моєму проханню у тебе біли синці на обличі, ледве помітні. Це була ти! Що Беверлі могла тобі зробити?! — в очах починає темніти і вперше я до дідька боюся Грема. Його хватка на моїй шиї стає все сильнішою, і, дивлячись йому в очі, я бачу, що він дійсно хоче вбити мене.

— Не я… послала Беверлі… шукати відповіді… — Плюю ці слова і з усієї сили, що лишилась б’ю передпліччям по рукам Грема і це спрацьовує. Швидко ковтнувши повітря, б’ю в сонячне сплетіння. Він стогне і згинається хапаючись за живіт. — Не я послала її на смерть! І тільки не бреши, що ти не знав, чим це для неї обернеться! — Крізь кашель і сльози, що підступили від нестачі кисню, я далі ніби гадюка жалю Вілла в найслабші місця. — Ти хотів довести всьому світу, що мав рацію і заради цього послав Катц на смерть! Ну і хто з нас убивця… Вілл? Ти дійсно думаєш що кращий за мене?!?

Собаки доїдали пиріг, їхнє човгання було таким недоречним, що захотілося на них прикрикнути. Я зробила йому дуже боляче, набагато болючіше, ніж він мені.

Стає так гидко від самої себе, що я розвертаюсь і майже біжу до машини.

– Ти маєш рацію, але ти, Сем, віддала її Ганнібалу!

Я обернулася надто пізно, Вілл наздогнав мене і звалив з ніг. Ще не знаючи, що він збирається зробити, я спробувала перекинути його через себе, але він стиснув мої ноги, а руки стиснув до землі.

— Скажи, чому ти з ним разом?

Він не намагається тепер убити мене, просто хоче отримати відповіді, і я починаю крутитись, кричати щоб відпустив. Ще кілька разів намагаюся його скинути з себе, але Грем ніби знає що я робитиму і досить грубо припечатує назад до землі.

– Пробач мені. — Опустивши очі і глибоко вдихнувши, знаходжу в собі сили це вимовити, і я сподіваюся він розуміє, про що я.

Вілл перестає голосно дихати, він хмурить брови і хватка на моїх зап’ястях стає слабшою. Ще деякий час посидівши він б’є з усієї дурі кулаком землю за три сантиметри від моєї голови, і я заплющую очі очікуючи наступного удару, але вже по своєму обличчю. Та натомість просте: “Чому?” — Це звучить із благанням у голосі, він дивиться прямо в очі, що буває дуже рідко. Намить це той Вілл якого я зустріла майже рік назад. Який хоч і не привітний та людяний. Зараз же ці зміни в ньому стають такі помітні що страшно даже осягнути це. Як би він не противився, та Лектор доб’ється свого.

– Так склались обставини. — Це єдине, що спадає на думку. Навряд чи він буде радий почути, що Катц виявилася не там і не в той час, що мені сподобалося робити їй боляче. І якби вона не була потрібною, я б убила її сама…

Грем в секунду змінюється в обличчі, Злість змінюється розчаруванням. Він різко піднімається на ноги, кілька секунд оглядає мене, думає, і йде до будинку, зачинивши за собою двері.