Грубість

Дана робота є перекладом іншомовного твору, здійсненим за наявності дозволу від автора. Оригінал.

Події даного твору відбуваються у всесвіті короткометрівки(?) Legend of Avatar Country: A Metal Odyssey.

Король досить чітко дав зрозуміти, що він не хоче, щоб його турбували. Настільки чітко, насправді, що так слово в слово і сказав:

— Йоганнесе, будь ласка, не турбуй мене сьогодні. В мене є справи, з якими треба розібратись.

Що було досить вагомим проханням від Його Величності, якщо не враховувати того, що Йоганнесові було байдуже, а Генрік зник. Це не було тим, що б його хвилювало, але Джон з Тімом починали бити на сполох, оскільки Генрік просто таки випарувався з власної кімнати ще вранці, зруйнувавши плани трійці на обід. Зважаючи на нинішні політичні обставини і їхній статус біженців, хвилювання та, хай навіть, деяка параноя з приводу того, що він міг потрапити в руки зловмисників, були цілком зрозумілими. Звісно ж, що саме Йоганнесові належало передавати про усі негаразди Королю, тож він пройшов свій довгий шлях до палацу і його коридорами до кабінету Короля.

Оскільки Йоганнес вже знехтував проханням Його Величності, він вирішив принаймні бути ґречним, коли турбуватиме його, тож замість того, щоб вриватися, він намірівався трохи привідчинти двері і заглянути самою лише головою, аби дати таке собі попередження.

Йоганнес дещо прочинив двері, заглянув всередину і миттєво зачинив їх назад й відступив крок назад від дверей. Він став на місці і втупився собі під ноги, обробляючи щойно побачене. Навіть крізь його макіяж було помітно червоніючі щоки.

Король сидів за своїм столом, навіть близько не працюючи, як можна було б очікувати від нього в цей час. Він відхилився назад, дивлячись униз, а між його ніг знаходилась голова з вельми знайомими темними кучерями. Хай він бачив не так багато, але Йоганнес досить чітко зрозумів, що відбувається.

Певно, він мав би негайно розвернутися на сто вісімдесят і піти звідси, можливо навіть вигадати якусь брехню про те, де зараз Генрік, аби заспокоїти Джона й Тіма, але Йоганнес уже бачив забагато. Але що як поглянути ще раз? Гірше вже точно не бде…

Йоганнес повільно відчинив двері знов, вже трохи більше, лише аби відсахнутися від Генрікового обличчя і його вкрай невдоволеного погляду всього за кілька дюймів від власного.

— Тебе взагалі вчили стукати? — спитав Генрік, доки їхні з Йоганнесовим обличчя змагалися, котре з них краще відтворить колір помідору.

Хай Йоганнесові і було неймовірно соромно від потрапляння в таку ситуацію, він залишався рішучим і дещо нетерплячим. Він підняв руку і постукав по дверях прямо коло Генрікового лиця.

— Дозволите увійти?

Якщо Тім непокоївся до цього, то тепер він був схвильований навіть ще більше. Йоганнес обіцяв сповістити Короля про зникнення Генріка і якнайшвидше повернутися назад, щоб розробити план пошуку. З того моменту минули години, і після невеликої суперечки з Джоном він вирішує передати це Королю особисто. Насправді це була і його власна провина; Йоганнес був людиною надійною, але мав жахливу звичку відволікатися на неважливі і взагалі ліві речі, а також втрапляти у проблеми, які робили ситуацію навіть гіршою. Він навіть і гадки не мав, де той був зараз і що робив. Та це й не було важливо. Він розбереться з усім цим самотужки.

Тім дійшов до дверей Королівського кабінету і без зайвих роздумів прочинив її.

І негайно зачинив назад, заросомлено дивлячись в підлогу.