Header Image

    Дівчинка замружилася від яскравих сонячних променів сонця, кругом були люди, які кудись поспішали. Стояв гул і гамір, стільки незнайомих облич, що та мимоволі притиснулася дбайливо до аристократа.

    – Пане, мені страшно… – ледь ворушачи губами ,  промовила Маргарет.

    – Увага – увага!  – пролунав голос у натовпі. – солодкі карамельки за ціною двох, встигніть купити!

    – Тільки сьогодні ввечері, мантії на замовлення зі знижкою до 30 відсотків, не проходьте повз.- пролунав другий голос.

    Дівчинка дивилася на всі боки, і намагалася роздивитися все як слід.

    – не бійся, малятко, тебе ніхто не скривдить. Я поруч. Підемо тобі мантію подивимося)

    Він узяв дівчинку зручніше і поцілував у лоб, щоб хоч трохи заспокоїти

    – я вам вірю, пане. І завжди буду вам вірна, як зараз так і до кінця своїх днів. – малятко обійняла аристократа так, наче він був її батько. Та не рідний якби цього не хотілося, але він заміняв їй рідного батька. Вони зайшли в якусь крамничку, над ними тихо задзвенів дзвіночок. Дінь-дінь. У магазині пахло дорогим ароматом, багато дорогих меблів і різних тканин. Маргарет дбайливо спустилася з рук аристократа і ахнула. Здавалося, цим тканинам немає кінця. І величезні тюки, і зовсім крихітні, і товсті, і тонкі, як гіпюр. Очі розбігалися, від настільки різних тканин.

    Чоловік ішов поруч із малятком і розглядав тканини. Вибираючи ті, що можуть ідеально підійти для неї. Знайшовши кілька варіантів для її шкільної мантії, він помацав тканину рукою і переконавшись у м’якості матеріалу, чоловік покликав дівчинку

    -Марго, малятко, підійди. Дивись, яка м’яка тканина, і якраз того кольору, що потрібна для школи

    Дівчинка повернула голову, і побігла до аристократа щодуху. До них підійшов, склавши руки за спиною чоловік. Невисокого зросту , з бородавкою на щоці, та різного кольору очей. Одне було зеленим , ніби брудним , інше синім як небо , і ніяк не можна було сказати одразу, чи дивитися він прямо на гостей , чи повз.

    – Чимось можу, допомогти?

    Дівчинка злякано сховалася за спину Малфоя старшого.Він усміхнувся і підняв її на руки

    – Ну ти чого, малятко? Не бійся.

    Чоловік усміхаючись звернувся до консультанта

    -Дівчинці, що сидить у мене на руках, потрібна шкільна мантія, кольору ось цієї тканини.

    Він вказав на обрану тканину , яка була яскравою , але не кидалась в очі.

    – а раптом він укусить? – боязко запитала Маргарет. Її можна було зрозуміти, вона ніколи не бачила стільки чужих людей. До того ж, поблизу.

    – прошу вибачення, що налякав маленька міс. Прошу пройти зі мною, мені потрібно зняти з вас мірки, тоді зможемо пошити на вас мантію.

    – Без дозволу пана, я не піду. – тихо відгукнулася дівчинка. Вона наврядчи , йшла куди небудь без дозволу Малфоя старшого.

    – Пана? Ось як, а я думав, що ти доросла дівчинка, і готова приймати сама рішення, без пана. – глузливо відповів продавець.

    Дівчинка озирнулася на всі боки, і підняла брову.

    – ваше щастя, що ми не в нас на кухні. Пане, мені справді потрібно йти з ним?

    – Так, моя маленька, тобі потрібно пройти з ним, не бійся, я буду поруч

    Він посміхнувся і погладив її по голові

    -Все буде добре, мила.

    Він перевів убивчий погляд на продавця, який говорив, що якщо малятко буде налякане або незадоволене його роботою, це буде його останній робочий день

    Дівчинка подивилася на продавця, потім на Люціуса Малфоя старшого, і лише тоді обережно спустилася. Вона пішла, але все одно трохи було страшнувато. Дівчинка заплющила очі, лише відчувала холодний дотик тканин, і чиїсь гарячі руки, і… голки, які дізнавалися її як краще пошити мантію , і літали в повітрі . Невдовзі з’явився новий відвідувач, дзвіночок знову задзвенів. Професор провів уперед Драко, радісно чимось тикаючи перед собою.

    – Батьку, дивись що в мене є – вигукнув він, і простягнув йому свою паличку. Зроблена з глоду, з волоссям єдинорога всередині і має в довжину рівно 10 дюймів. Вона була куплена у магазині Олівандера 31 липня 1991 року.

    – Чарівна. Як годиться всякому чарівникові, – коротко зауважив Снейп.

    Малфой старший усміхнувся і підхопив сина на руки

    – Ти ж моя гордість, мій юний дракон.

    Він поцілував сина в лоб

    -Розумник мій хороший.

    Чоловік відпустив сина і звернувся до зільєвара.

    -Ви щось ,надто довго

    Хлопчик гордо підняв над собою паличку, посміхнувшись яскраво.

    – Ми ще в крамницю, з зіллям заходили, мені треба було докупити кілька компонентів. А де ця … дівчинка? – запитав Снейп.

    – Батьку, ми ж виберемо мені тканини теж для мантії? – з надією запитав Драко, дивлячись у кришталево сірий погляд батька.

    -Звісно, мій хоробрий дракон. Для тебе все найкраще.

    Він подивився на Снейпа

    -З Марго знімають мітки для пошиття мантії, а навіщо вона тобі?

    – Хотів би простежити, щоб вона нікого не тріснула ще сковорідкою, поки ми не повернемося додому.

    – То це Марго тебе тріснула? Ось це круто. – у хлопчика заблищали очі від подиву, але побачивши, що хрещеному від цього не легше, він миттю перестав посміхатися, але в душі був у захваті.

    Малфой ледь стримав посмішку і подивився на сина та друга

    – Будь спокійним, сковорідка вдома залишилася

    Побачивши захоплення в очах сина Люціус ,  і сам усміхнувся

    -Вона вміє за себе постояти, тож цей факт тобі, Северусе, доведеться враховувати в школі

    – я спокійний, як лист клена в осінню пору. Гаразд, Драко ступай, твоя черга. – Снейп підштовхнув хлопчика вперед, Маргарет повернулася назад і сховалася за спину аристократа, боячись поглядом зіткнутися з чорними очима. Той лише суворо проводив її поглядом, і звернув увагу на тканини.

     

    – Там вона не сховається, за твою спину Люціус. – немов у порожнечу долинув шепіт , професора.

    -Я все чую, Снейпе.

    Докірливо прошепотів блондин і, відвернувшись, узяв дитину на руки

    Крихітка обійняла його ніжно, і розцілувала йому щічки.

    – вона тебе любить, як батька, дивно однак , але дуже красиво. Ми вже перейшли на прізвища, Люціус? – вигнувши брову запитав Снейп, але нічого не запитав толком.

    – Ти знаєш, що коли справа стосується моїх близьких, я легко переходжу не тільки на прізвища, Северус

    Малфой усміхнувся, граючись із прядкою волосся малечі.

    -Моя красуня

    Він легко поцілував її в лоб

    – Я думав інакше, визнаю помилявся, вибач будь ласка.Сподіваюся, ти не ображаєшся на мене, не хочу сваритися через дурниці. – з цими словами , чорні наче тунелі очі дивилися на дівчинку.

    Дівчинка почервоніла, посміхнувшись.

    – Дуже дякую, сер. Дивіться, дивіться, як Драко гарно, – вона вказувала двома пальцями на нову мантію Драко, радісно посміхаючись. Він також не приховуючи посмішки, вийшов до всіх.

    – Тобі личить, Драко. Цю і візьмемо. – зауважив Северус, обережно розвернув похресника в різні боки, щоб подивитись, чи зручно йому.Малфой старший з цікавістю розглядав мантію сина

    -Що ж. Чудово, раз мантії для наших юних магів готові, пропоную оплатити їх і піти вибирати для Марго паличку

    – я сам її відведу, тут не далеко. Ходімо Марго, не бійся. – Драко простягнув їй свою руку, і дівчинка обережно спустившись, поцілувавши перед цим пана в щоку, пішла слідом за Драко. Той радісно вів її попереду, щось бурмочучи про те, які вони можуть бути. Марго уважно слухала, і намагалася зрозуміти , цю високу матерію про магію і її середовище. Малфой старший зітхнув , дивлячись на це.

    -Діти… Що ж, підемо за ними, Северус, а то хіба мало що може трапитися.

    Чоловік поправив одяг і попрямував слідом за дітьми

    Снейп усміхнувшись прошепотів :

    – Твоя б воля, ти б ціле століття дівчинку не відпускав від себе, так? Що така гарненька, що не хочеш нікуди її відпускати?

    -Знаєш, я завжди хотів мати доньку, але, як бачиш, не судилося.

    – Нічого, може одного разу в Драко з’явиться донька, і ти будеш щасливим дідусем. Не сумуй, друже, – Северус Снейп обережно поплескав друга по плечу і, сплативши за дитячі мантії, пішов слідом за другом.

    -Спасибі, звісно, але не дай Мерлін я доживу до моменту, коли мені скажуть “Дідусь Люціус” – при цих словах , його наче перекосило.

    – чому ж, будеш гарний, як Санта Клаус) білі пасма вже в тебе є, але от із бородою я тебе не уявляю, ти вже вибачай друже

    -Язик притримай, Северус

    Прошипів блондин, підходячи до дітей

    – Ну що мої юні чарівники, як у вас тут справи?

    Той лише усміхнувся ,але думати про не перестав. Принаймні, ще хвилини три.

    Підійшовши ближче, він дбайливо потріпав похресника за біляві пасма, той усміхнувшись підняв зелені очі.

    – Та так  дивимося, одна в руках вибухнула, друга й зовсім не далася. Ось, за мене ховається, каже, що магія не її.

    Малфой старший посміхається до дівчинки, м’яко обіймаючи її

    -Марго, це нормально, паличка вибирає господаря, а не господар паличку

    Він узяв дівчинку на руки і почав оглядати стелажі. Зачепившись поглядом за одну з дальніх паличок, він узяв її і відкрив коробку, простягаючи її дівчинці

    -Спробуй ка потримати цю.

    Вона була надзвичайна. Розміром 12 ½ , з вишневого дерева .. та сердечна жила дракона. Потужна комбінація , у надійних руках. Карі перелякані очі, дивилися ясно на аристократа. Трясучими руками Марго показала розколоту паличку, тихо прошепотіла:

    – я не хотіла правда, я тільки взяла, а вона он як вибухнула. Ось, тільки два шматочки залишилося, мені за неї платити доведеться?

    Спираючись на холодні руки, дівчинка дивилася на паличку, довго не наважуючись узяти її в руки. Але потім узяла, і вона яскраво засяяла в руках, як ключ долі.

    Малфой променисто посміхнувся

    -Здається, ми знайшли те, що нам було потрібно)

    Він поцілував крихітку в лоб і віддав продавцеві суму вдвічі більшу, ніж коштувала сама паличка

    – Ну що ж, раз ми все купили, пропоную сходити і купити дітям ласощі в якості нагороди

    – а можна професору теж смаколики? – боязко запитала Маргарет.

    – це дозвольте поцікавитися навіщо? – з якимось холодом запитав зільєвар.

    – Ви стільки ходили з нами, і-і мені хотілося загладити свою провину перед вами.

    – цукерок тут буде недостатньо. – суворо зауважив Снейп.

    – А чим тоді?

    Не встигнувши вимовити, Драко всіх потягнув у солодке королівство.

    -Северус, не лякай дитину, ти за перший рік встигнеш їй зіпсувати життя, я не сумніваюся, не переживай, повернемося, я тобі пляшку найкращого коньяку віддам.

    Малфой посміхнувся і пішов за сином.

    – по руках Люціус. І це моя робота – без тіні посмішки підмітив Северус.

    – Зануди – протягнув Драко, театрально позіхаючи. Насправді, йому давно хотілося солодкого

    Малфой старший засміявся, по приходу в солодке королівство він відпустив маленьку Марго на підлогу

    – Ну що діти, ідіть вибирайте смаколики

    Дівчинка роздивлялася солодкі подарунки і сувеніри, подарунки і карамельки, багато-багато  смачненького можна було знайти там.

    Драко там ледь вітрини не їв, він кожну проводжав таким поглядом наче він розлучається з нею на віки віків. Але переходячи до наступних, він знову спалахував як смолоскип

    Малфой старший з цікавістю спостерігав за сином і дівчинкою

    – Не бійся Марго, обирай усе що забажаєш

    – я й не боюся, вони ж не кусаються) – скромно посміхнувшись дівчинка продовжувала дивитися вітрини , які майоріли перед карими очима.Чоловік усміхнувся спостерігаючи за ними.

    -Северус, не хочеш щось купити?

    Посміхнувся чоловік, подивившись на друга

    – хочеш сказати, що тут є цукерки з лікером? Це було б смачно.

    -Вірогідно є схожі , пошукай.

    Дівчинка відійшла від вітрини, залишаючись за спиною хлопчика, який попереду неї роздивлявся солодощі, наче це були його слабкості. Деякі дітлахи просили мам і тат, щоб вони їм купили, інакше ревітимуть більше за інших. Деякі батьки купували, погоджуючись на цю чортову домовленість, адже кому хочеться показувати, що твоя дитина вередує при всіх, та ще й при чарівниках? Вірно нікому. Раптом у двері зайшов незнайомий чоловік, який швидко швидко набирав цукерки, дівчинка дивилася за ним дуже уважно, інші його немов не помічали.

    Професор загубивши малечу в натовпі, пішов на касу, щоб розплатитися за цукерки, і побачив, що малеча за кимось спостерігає. Він пішов за нею, Маргарет же взяла книгу з полиці. Книга була масивна , не одна сота сторінка була списана чиїмось пером.

    Незнайомець спробував сховатися від пильних очей правосуддя, але почув лише глухий стукіт по голові і впав.

    – Хіба вам мама не казала, що красти з крамниці не ввічливо? – грубо сказала Маргарет, протерши книжку.

    На цей шум збіглися всі, хто були в магазині, навіть професор. Виявилося, цей незнайомий чоловік, який брав цукерки без дозволу, він обікрав три крамниці на багато багато гаманців. Які випали в нього, після того як він повалився на землю. Дівчинка хотіла сховатися від натовпу, але безліч очей були до неї прикуті, і вона заплющила очі руками, що б їх не бачити. Але почула, спочатку боязкий хлопок, а потім дзвінкі оплески глядачів цієї сцени.

    Люціус, який стояв серед інших спостерігачів цієї картини, гордо посміхнувся і підняв малятко на руки, цілуючи її в маківку

    -Молодець, сонечко. Ти вчинила правильно. Я тобою пишаюся, мила

    Він променисто посміхнувся, тримаючи дівчинку на руках і поправляючи їй волосся

    Маргарита почула рідний голос, піднявши голову. Білявий аристократ знову був поруч, аловолосса обійняла його ніжно і тихо прошепотіла на вушко:

    – батьку… ти знову тут. Мені було без тебе було так страшно.

    – не дивлячись на шепіт, люди почули уривки фраз, які зронило дитя, багато хто почав шепотітися, про те що зробила дівчинка, і як відреагував аристократ. Невдовзі їхнє живе фото помістили в “Щоденний пророк”. Северус злегка усміхнувся на те, що сталося.

    Чоловік лише ніжно обіймав малечу, тримаючи її на руках

    -Принцеса моя, ходімо краще додому, нам усім треба відпочити. Северусе, будь другом наглядай за Драко

    Із цими словами чоловік вийшов із магазину, тримаючи малятко на руках, і трансгресував у Менор

    – так, звісно мій друг. – сухо відгукнувся той, і взявши солодощі та хлопця за руку повів його додому.

    Дівчинка почервоніла, очі злипалися, але вона трималася щоб не заснути на плечі в пана Малфоя старшого. Невдовзі всі прибули додому, пані Малфой про щось, запекло спілкувалася з домовиком, не втрачаючи почуття самодостатності та самодостоїнства.

    Малфой старший похитав головою, почувши запеклі розмови, і поніс малечу до свого кабінету. Там у нього якраз був диванчик, де дівчинка могла б спокійно поспати. Уклавши обережно малечу, він усміхнувся

    -Засинай, принцесо. Тобі треба відпочити.

    Дитя підняла голову, вони знову були вдома, але цього разу в кабінеті в Люціуса Малфоя. Вона хотіла б встати, але сон м’яко повалив назад у царство Морфея.

    – а як же все інше, прибирання будинку і…-вона солодко позіхнула, прикриваючи рот долонею. – І все за планом?

    -Відпочивай, із цим розберуться ельфи, а тобі треба поспати.

    Він сів поруч із малятком і почав ніжно погладжувати по голові

    -Спи моя радість, ти заслужила гарний відпочинок.

    Маргарет дбайливо взяла його за долоню, ніжно поцілувала і притиснула дбайливо до себе немов м’яку іграшку.

    – до зустрічі через годинку. Я все зроблю, обіцяю. -її голос ставав дедалі тихішим і тихішим, невдовзі маленька заснула, притримуючи аристократа за долоню

    Він не смів поворухнутися, щоб не розбудити малечу, а тому сидів поруч із нею, тихенько погладжуючи її личко вільною долонею. Але раптово його свідомість похитнулася, ніби прийшла якась картинка з минулого і він скривився, ледве не завивши від болю, але стримав себе, щоб не розбудити дитину.

    Дівчинка мирно сопіла, незабаром прийшла Нарциса, і поманила його рукою слідувати за собою

    Малфой обережно звільнив руку і поцілував дівчинку в лобик, після чого обережно піднявшись, пішов за дружиною, зачиняючи двері кабінету, щоб дівчинка не прокинулася від шуму.

    Вона посміхнулася крізь сон, і обняла міцніше подушку, обернувшись на другий бік. Нарциса дбайливо, але владно взяла руку чоловіка і повела в бібліотеку. Незабаром двері відчинилися, і там винувато човгаючи носом стояв Доббі.

     

    0 Коментарів