Header Image

    Аристократ дивився на свою дружину, яка тримала в руках ту саму білизну Дельфі.

     

    Іронія долі: вони не змогли знайти її перед засіданням, прикладаючи зусилля, а в Нарциси це вийшло ненароком. Можливо час зіграв з ними в злий жарт, адже в той момент вже почалось засідання, тому чоловік прийняв рішення залишити все, як є, і вже після повернутись та прибрати всі сліди «злочину», але хто знав, що вийде так і Волдеморт виявиться в поганому настрої.

     

    – Луціусе, це те, про що я думаю? – тремтячим голосом перепитала Нарциса і, не отримавши відповіді,  жбурнула в чоловіка своєю знахідкою, в ту ж мить вона сіла на край ліжка, тримаючись за голову.

     

    Луціус прокручував в своїх думках всі можливі варіанти, з яких одразу виправдовуватися – був найгіршим. Так він одразу дав би зрозуміти дружині, що тут щось точно не чисто.

     

    – Цисі, я нічого не розумію, – намагаючись встати, ледь чутно відповів той.

     

    Було помітно, що кожен рух дається чоловікові дуже важко. І навіть щоб розмовляти, йому доводиться прикладати великі зусилля.

     

    – Що ти не розумієш?! Жіноча спідня білизна в твоєму кабінеті! В твоєму особистому кабінеті! – зробивши акцент на слові, «особистому», промовила вона знервовано, але намагаючись максимально стримувати свій біль.

     

    Чоловік звів брови та, наскільки дозволяв його фізіологічний стан, підвищив тон.

     

    – Ти що, подумала, що я там з кимось…?! Я цього навіть вголос промовляти не хочу!!!

     

    – Нарциса, та як в тебе взагалі вистачило здорового глузду саме зараз мені про це говорити і в чомусь мене підозрювати?!

     

    Жінка була розгублена та пригнічена. Вона почала відчувати свою провину перед чоловіком, адже, враховуючи його стан, можливо і дійсно було достатньо легковажним вчинком виясняти стосунки, особливо таким чином….

     

    Нарциса взагалі не звикла вирішувати питання та проблеми в родині такими методами. Але ця ситуація вибила її з рівноваги. Адже вона знала, що чоловік не дозволяє нікому заходити в свій кабінет. І ця знахідка говорила лише про одне – зрада.

     

    – А що я мала подумати? Скажи мені на милість, що?

     

    – Та що завгодно, тільки не це! Особливо, враховуючи, що в нашому родинному маєтку живе купа аморальних Смертежерів, які ладні робити все, що завгодно.

     

    Жінка закрила своє лице долонями, глибоко вдихаючи і видихаючи, одна частина її відверто хотіла вірити чоловіку. А інша кричала їй, що вона робить помилку.

     

    Всі ці думки перебив винуватець всього цього «торжества».

     

    – Цисі, невже ти думаєш, що я б зміг так вчинити, враховуючи скільки років ми разом і що ми з тобою пройшли? Зараз треба думати лише про Драко, та його безпеку.

     

    Мелфой лежав на ліжку, дивлячись на свою дружину, очікуючи, що вона повернеться до нього і він нарешті зможе зазирнути в її очі. Йому було дуже важко контролювати цю ситуацію, коли він навіть не бачив обличчя та емоцій Нарциси.

     

    Натомість жінка мовчки встала та попрямувала до виходу.

     

    – Цисі, куди ти? – спокійним голосом спитав аристократ.

     

    Блондинка зупинилась, стоячи перед дверима, та озирнулась, оглядаючи його пустим поглядом.

     

    – Я принесу тобі випити, можливо стане легше. Я забула пляшку на…, – трохи змінюючи інтонацію голосу, – столі.

     

    Як тільки жінка зачинила за собою двері, Луціус нарешті голосно видихнув, розуміючи, що все заходить занадто далеко. І зараз могло статися те, що назавжди зруйнувало б його життя. Згідно шлюбного договору, в разі розлучення через зраду одного з партнерів, винуватець втрачає все майно і рахунки, незалежно від того, чиї вони були до шлюбу. Чоловік розумів, що треба шукати інші варіанти, втрачати Дельфі він не бажав, так само як і все своє майно. Але в нього є півроку, за цей час його мозок має народити геніальну ідею.

     

    В той час за зачиненими дверима того клятого кабінету стояла абсолютно розбита жінка. Нарциса пішла туди за злощасною пляшкою, яку вже пообіцяла Луціусу, і лише переступивши його поріг та зачинивши двері, дала волю емоціям: з її сірих очей покотилися сльози, вона сповзла вниз по дверях, затискаючи свого рота рукою, аби ніхто не почув її болю.  І навіть якщо зараз Мелфой не збрехав, а ця білизна ніяк не стосується його, то раніше…

     

    Нарциса досі не змогла пробачити його зраду да ще й не одну, хоч це і було багато років тому. Жінка вирішила бути мудрішою, не позбавляти дитину батька. Їй і самій було соромно: розлучення, зрада, осуд сторонніх, для всього магічного світу їх шлюб – взірець досконалості. А тут таке… Жінка навіть відчувала свою провину в цьому, адже це означало, що вона не долала кохання, уваги, турботи, через що Луціус пішов шукати це на стороні.

     

    Витерши сльози та зібравши себе до купи, жінка забрала пляшку. Вона покрокувала назад до спальні.

     

    А ось в іншій частині магічного світу Дельфі та Барті, гучно сміючись, вже підбирались до Гоґвартсу. Він вирішив не залишатися на ніч в маєтку, а піти разом з Блек, аби та не знайшла собі на дупу пригод, хоча перспектива їх знайти з Кравчем, була суттєво більшою, знаючи хист чоловіка.

     

    – Навіщо ти пішов зі мною? – спитала брюнетка, поправляючи своє волосся, яке неслухняно підіймав вітер.

     

    Барті знову зареготав, спостерігаючи за Дельфі, яка намагалась спіймати свої кучері, вони, здається, були вже всюди.

     

    – Наприклад, для того, щоб ти не вбилась по дорозі, – продовжуючи гиготати, відповів Кравч.

     

    Дівчина насупилась, але через купу волосся на обличчі, було дуже важко розгледіти її вираз. І як би вона не намагалась, довгі пасма не слухались її, прядки вилітали з рук, продовжуючи жити своїм життям.

     

    – З чого ти взагалі взяв, що мені потрібні охоронці?! Я можу зі всім впоратися сама, – гонорово повідомила зеленоока.

     

    – Звичайно не потрібна, – відповів чоловік, підходячи ближче до брюнетки. – Враховуючи що зараз  тебе майже «зробив» звичайний вітер.

     

    Наблизившись до дівчини, Барті двома руками допоміг їй зібрати волосся, обережно прибираючи його з її обличчя.

     

    – Давай, тримай обома руками, – закликав той до Дельфі, дістаючи з кишені чорну резинку та зав’язуючи їй хвіст.

     

    – Боляче! – скрикнула дівчина, коли він намагався тугіше закрутити резинку.

     

    – Та все, не верещи, нам зараз спускатися з гори. Вб’єшся, а мені потім тягнути на своєму горбі твій труп.

     

    Дельфі знову надула губи та незадоволено подивилась на чоловіка.

     

    – Звідки в тебе взагалі резинка для волосся? М? – перепитала вона, бо ця думка різко з’явилась в її голові та не давала можливості зрушити з місця, поки вона не дізнається правди.

     

    Чоловік гучно видихнув, та відповів:

     

    – Блек, для таких як ти ношу. Пішли скоріше!

     

    – В тебе там багато таких як я? – поцікавилась та, продовжуючи уважно дивитися на Кравча молодшого.

     

    – Дякувати Темному Володарю, єдина. Пішли, я сказав, – осмикнув він дівчину за руку, намагаючись зрушити її з місця.

     

    Натомість та вирвала свою кінцівку з його затиску та склала руки на грудях.

     

    – Ти нічого не забув? – єхидно посміхаючись, перепитала панянка.

     

    Барті дратівливо оглянув себе та Дельфі.

     

    – Що я міг забути?!

     

    – І ця людина щось ще про мене каже, зілля пий! Дірява ти голова, – легенько стукаючи пальцем чоловіка в лоб, повідомила дівчина.

     

    – І без тебе знаю! Ти думаєш, я настільки дурний?!

     

    Він почав хлопати долонями по своєму величезному плащу, намагаючись намацати там те саме зілля.

     

    – Дивно, – промовив Барті, продовжуючи шукати, його руки опустились до кишень, але все безнадійно: та сама заповітна пляшечка, наче крізь землю провалилась.

     

    Дельфі, спостерігаючи за шатеном, так само стояла зі схрещеними руками, піднявши брови і колихаючи головою.

     

    – Та не дивись ти так на мене, я точно клав цілих три пляшки у внутрішню кишеню цього клятого плаща!

     

    – Магія поза Гоґвартсом просто.

     

    Зануривши руки в кишені своєї мантії, дівчина дістала невеличку скляну пляшку та протягнула її.

     

    – Тримай, ковтай, і пішли.

     

    Чоловік здивовано кинув погляд на брюнетку, забираючи в неї з рук зілля.

     

    – Звідки це в тебе? – спитав він.

     

    Але дівчина розпливлась в посмішці і жартівливо відповіла:

     

    – Для таких як ти ношу, Кравч.

     

    Той жартівливо перекривляв її та зробив три великих ковтки, після чого його обличчя перекосило.

     

    – Я все ще не можу звикнути до цієї сечі гобліна.

     

    Вмить обличчя Барті перекосило, виріс великий живіт і подовжилось коротке волосся, що стирчало в різні боки, стало сивим і почало втрачати свою густоту. Він швидко дістав з однієї кишені скляне око, вже звичним жестом вкладаючи його у зіяючу пустоту зіниці, а з другої зменшену дерев’яну ногу. Прошептавши «Енгоргіо», він поставив збільшену милицю на землю і приєднав до перетвореного зі своєї ноги обрубка. Побачивши, що чоловік нарешті перетворився. Дельфі мовчки пішла вперед.

     

    – Що ви вдвох тут розбазікались!? – несподівано пролунав суворий чоловічий голос.

     

    Почувши знайомий тон, Дельфі навіть не треба було розвертатись і дивитись хто ж то їх наздогнав, було достатньо одного слова, щоб впізнати його.

     

     

    – Я думала, цей вечір вже гіршим бути не може, а виявилося  – може. Так? Професоре Снейп? – все-таки повернувши голову, дівчина перепитала: – А ви тут якими вітрами? Теж думали про мою дупу?

     

    Кравч в свою чергу просто гучно розсміявся, не промовляючи ні слова, він розумів, що Блек з легкістю розбереться сама. Северус був трохи шокований такою заявою. Його обличчя перекосило і одна брова мимоволі піднялась вгору.

     

    – Було б про що думати… –  сухо відповів брюнет, проходячи повз Бартеміуса, якого після цієї фрази «порвало» остаточно, тепер його сміх більше нагадував крики шкутильгавої гієни.

     

    – Ти чого іржеш?! – обурено скрикнула Дельфі до нього.

     

    Зрушивши з місця, чоловік лише мовчки поплескав Блек по спині та пішов слідом за Снейпом, який вже спускався схилом.

     

    – Ідіоти… – ледь чутно пробурмотала дівчина. – Ви не бажаєте дочекатися мене?! – обурено крикнула в слід чоловіків панянка. – Теж мені рятувальники…

     

    Спускаючись невеличкою горою, Барті промовляв всі можливі і неможливі нецензурні слова. Він завжди був схильним до лайки, але, враховуючи обставини та його дерев’яний протез, який постійно майже вилітав та чіпляв все каміння та невеличкі ями, бідолашний Снейп знатно поповнив свій словниковий запас, завдяки молодику.

     

    – Це вас вищі сили карають, професоре Муді, – зловтішно промовила Дельфі, спускаючись вниз та дивлячись на Барті.

     

    Але краще б вона дивилася під ноги, тому що саме зараз під її чудовими довгими ногами опинилося натягнуте коріння дерева, яке вона, звичайно, не помітила та перечепилась і вже майже покотилась вперед, але від падіння її зупинили міцні чоловічі руки. Це був Снейп, який в останню хвилину зловив дівчину за талію. Нажаль, він не втримався на ногах, але не відпустив брюнетку, тому вони кубарем покотились вперед.  Северус без жодної зайвої думки, притягнув Дельфі до себе двома руками за талію, аби хоч якось пом’якшити її падіння, коли вони нарешті приземлились. І як тільки вона опинилась лежачою зверху чоловіка, Снейп на мить остовпів, дивлячись на обличчя дівчини, яке освітило яскраве місячне сяйво, не відпускаючи своїх рук, він  наче випав з реальності, і щось всередині нього почало тремтіти.

     

    Відходячи від переляку Дельфі навіть не подумала, що треба встати, чи хоча б поворухнутись. Вона лише ледь чутно, тремтячим голосом промовила:

     

    – Д-дякую.

     

    Голос дівчини повернув Северуса на цю планету, і той прибрав свої руки, даючи зрозуміти Блек, що вона може встати. Але чомусь вона не поспішала підійматись з нього.

     

    – Блек, яка ж ти невгамовна. Залиш його в спокої, він не жонатий, –  спускаючись, підколов її Кравч, дивлячись на цю провокативну картину.

     

    Підійшовши ближче, Барті подав руку дівчині, щоб тій було легше встати.

     

    – Вставай, давай, а то Гоґвартс зараз втратить кращого зіллєвара, який від шоку схватить серцевий напад.

     

    Дельфі подала руку шатену і, швидко піднявшись, почала струшувати з себе бруд. Снейп різко підскочив, незадоволено закривши себе довжелезною чорною мантією, наче кажан. Тим часом Барті намагався дістати з її волосся листя та шматочки гілочок.

     

    – Як же ви мені остогидлі всі! – пробурмотів професор зіллєваріння та швидким кроком попрямував до школи, де йому назустріч несподівано вийшла професорка Макґонеґел.

     

    – Святий Мерліне, Северус, що з тобою? – роздивляючись чоловіка з ніг до голови, поцікавилась жінка.

     

    Сам Северус, знаходячись в достатньо нестабільному емоційному стані, абсолютно не розумів, що ж їй відповісти.

     

    – Він намагався спіймати мене, – виходячи із мороку, повідомила Блек.

     

    – Дякую, міс Блек, – відповіла професорка повернувши голову в сторону Дельфі, а потім повернувшись знову до Северуса. – Зачекайте… Міс Блек?! – скрикнула та, зрозумівши що перед нею стоїть учениця.

     

    – Я намагалась втекти, але професор Снейп мене наздогнав, – впевнено заявила дівчина. – Я намагалась заплутати його, адже професор спочатку не побачив хто я, але мене наздогнали, – ховаючи очі, додала Дельфі.

     

    Макґонеґел продовжувала дивитись то на Снейпа, то на дівчину, відчуваючи що щось тут явно не ладне.

     

    – Професоре Снейп, скажіть, все так і було? – пильно роздивляючись його, перепитала жінка.

     

    – Так, я вийшов в заборонений ліс за епіфілумом, квіти якого, як ви знаєте, сходять лише вночі, потім я почув дивні звуки, а придивившись, я зрозумів що це хтось з учнів і, лише зловивши її, я побачив, що це міс Блек.

     

    Чоловік впевнено дивився на декана гуртожитку Ґрифіндор, не даючи ніякої навіть можливості засумніватися в своїх словах.

     

    – Не хвилюйтесь, я проведу виховну бесіду з ученицею свого факультету на правах його декана.

     

    І здавалося, що проблема вже була вирішена, але тут зненацька в поле зору жінки зашкутильгав «Професор Муді».

     

    – Я, звичайно, дуже вибачаюсь, але що тут робите ще й ви!? – вже не витримуючи, обурливо спитала жінка.

     

    Чоловік звісно чув якусь частину «історії, про яку неможливо мовчати», що вигадали геніальні Дельфі та Снейп, тому довго не думаючи, з абсолютно невимушеним виглядом видав:

     

    – Я допомагав ловити міс Блек.

     

    «Який же ти ідіот», – єдине, що крутилось в голові брюнетки, коли вона дивилась на Кравча.

     

    – Тобто, ви хочете сказати, що ви вдвох ловили одну міс Блек?! – абсолютно не розуміючи, що тут коїться, продовжувала ставити питання Макґонеґел.

     

    – Подивись на мене, – звернувшись до жінки, зголосив Аластор. – Я інвалід без ноги і ока, не в двох, а в півтора. І, доречі, я загубив свою палицю, тому буде дуже влучно, якщо хтось би мені допоміг дійти до кімнати.

     

    Чоловік підійшов до професорки та оперся на неї, відволікаючи її увагу і натякаючи на те, що йому критично потрібна її допомога.

     

    – Містер Муді, я… я.. не знаю, – розгублено намагалась промовити щось жінка, але своєю наполегливістю «Професор Муді» не давав їй жодного, навіть маленького, шансу.

     

     

     

    – Ой, та перестань, – відтягуючи жінку та шкутильгаючи вперед, продовжував давити Кравч. – Снейп сам розбереться зі своєю студенткою. Ще не відомо, що гірше. Так, Містер Снейп? – перепитав той, обернувшись до Северуса, що так і стояв поруч з Дельфі.

     

    Жінка також повернула голову та пильно подивилась на цих двох, чекаючи відповіді.

     

    Натомість Снейп з абсолютно спокійним виглядом, піднявши обидві брови повідомив:

     

    – Ну, звичайно.

     

    А Дельфі просто мовчки стояла, кліпаючи очима та мило посміхаючись.  Як тільки  Макґонеґел і Муді зникли, вона видихнула:

     

    – А можливо, все ж не такий і ідіот.

     

    На що Снейп з німим запитанням глянув на неї, не розуміючи, що ж та взагалі мала на увазі.

     

    Подивившись у відповідь на чоловіка, Блек знервовано промовила:

     

    – Досить пригод, ходімо вже у наші катакомби.

     

    З неприхованою напругою, Дельфі та Снейп мовчки крокували до Гуртожитку Слізерин, сподіваючись, що на сьогодні дійсно досить пригод та незручностей.

     

    В кімнаті на Дельфі вже очікувала трохи схвильована Лео, адже вона чекала інформації  щодо приєднання до лав Смертежерів.

     

    – Сподіваюсь, тобі є що мені повідомити? – спитала Лео, як тільки сестра переступила поріг кімнати.

     

    – Батько був налаштований достатньо категорично і не мав бажання брати в свої ряди таку недосвідчену чарівницю, – відповіла дівчина, кинувши на ту самовдоволений погляд. – Але я домовилась, Волдеморт ладен тебе вислухати. Можливо, в чомусь ти і згодишся. Тому можеш починати мені дякувати.

     

    Але Лео гучно видихнула з легкою усмішкою.

     

    – Ти врятувала себе та Кравча від величезного краху, який коштував би вам життя.

     

    Дельфі гучно засміялась, підійшовши до сестри, вона дістала свою паличку та направила дівчині на горло.

     

    – Невже ти думаєш, що я повірила в твої погрози?

     

    Зеленоока дивилась на Лео впевненим поглядом, який здавалося ось-ось перетворить ту в попіл.

     

    – Якби ти хотіла розповісти все Сіріусу та дряхлому старикашці, ти би вже це зробила. А побачивши твою фанатичну відданість моєму батьку, я все зрозуміла. Ти не змогла б знищити нашу місію з Барті. Адже твоя сутність не дозволила б це зробити.

     

    Лео дивилась на брюнетку, розуміючи, що вона недооцінила її, не дивлячись на поведінку, Дельфі виявилась в рази розумнішою, ніж та собі уявляла.

     

    – Тоді навіщо ти пішла до Темного Лорда? Навіщо домовилась про мене? Якщо ти вирішила, що я брешу тобі. Це не логічно.

     

    – Тепер ми в одній упряжці. Якщо не прийдеш на зустріч, батько тебе знайде і зробить так, що ти будеш молити про смерть, моя маленька кішечка.

     

    – Не боїшся, що я розповім все Володарю на зустрічі? Чи будеш сидіти та слідкувати за мною? – саркастично спитала Лео.

     

    Дельфі знову гучно засміялась, прибравши паличку, та різким рухом схопивши дівчину за горло.

     

    – Як ти думаєш, що зробить мій батько, коли дізнається що ти, мало того що шантажувала мене, – дівчина стискала свої пальці на горлі дівчини все сильніше, – так ще хотіла провалити справу всього його життя, зрадивши та зливши всю інформацію Дамблору. М?

     

    На що Блек-молодша відвела погляд, розуміючи, що вона загнана в кут. Вона знову недооцінила сестру, вона не знала що та — донька Темного Лорда. Було занадто мало інформації. Варіантів не так багато. Лео тішило тільки те, що вона досягла своєї мети, вона без перебільшення зустрінеться зі своїм кумиром. Та, можливо, отримає омріяне місце в рядах його найвідданіших прихильників.

     

    – Ти не така проста якою хочеш здаватися, але все одно я досягла своєї цілі. Незважаючи на те, що поки що… – дівчина повторила ще раз, зробивши дуже яскравий акцент: – Поки що, Дельфі, ти виявилась трохи спритнішою за мене, – дивлячись дівчині в очі та холодно посміхаючись, вона додала: – можеш стиснути мою шию сильніше?

     

    Натомість Дельфі відпустила сестру, штовхаючи її вперед. Да так, що та полетіла прямо на підлогу, не втримавшись на ногах.

     

    – А як я тепер буду жити, без такої важливої для мене сестрички, скажи мені?

     

    – Можна вважати, ще мінус одне моє життя? – підводячись на ноги, заявила Лео.

     

    Дельфі підійшла до комоду з дзеркалом та почала розпускати своє волосся, дивлячись на відображення.

     

    – Я не збираюсь з тобою змагатися. Це б означало, що я прирівняла тебе до себе. Ти, звичайно, не така вже й тюхтійка, як майже всі в цій школі. Але пам’ятай, я завжди на голову вище і я завжди на крок попереду, – не відводячи погляд від свого відображення, заявила та.

     

     

    – Я прошу тебе відповісти лише на одне питання, я все одно дізнаюсь відповідь.

     

    Дельфі розуміла, що Лео точно щось задумала, але вирішила піти їй на поступки та кивнула, дозволивши спитати.

     

    – Ваша місія – це Гаррі Поттер? Правильно?

     

     

     

    Блек старша вже підходила до дверей аби піти, але в останню мить вона повернула голову та промовила в сторону дівчини:

     

    – Ти теж не така дурна, як я подумала спочатку.

     

     

     

    Все-таки переступивши поріг, дівчина з шаленою швидкістю попрямувала до кімнат викладачів, щоб завітати до Кравча та нарешті розповісти йому про все. На превелике щастя, він не зайняв кімнату професора Люпіна, а отримав місце, можна сказати, навіть в самому гуртожитку Слизерин. І щоб потрапити до нього не потрібно було проходити через головний вхід. Бо на сьогодні Дельфі вже порядком навела галасу, і чим це для неї закінчиться — ще не відомо.

     

    Підійшовши до дверей, дівчина ледь чутно постукала та увійшла тільки після того як Кравч дозволив.

     

    – Враховуючи, що ти постукала та дочекалась відповіді, ще й зайшла тихенько, дивлячись на мене такими очима… Тобі щось від мене треба, – заявив Барті з порога панянці, після того як поглянув на неї.

     

    До блимаючих очей додалась ще мила посмішка, після чого Дельфі наблизилась до Кравча, який сидів в своєму кріслі і не зводив з неї своїх очей. Дельфі обережно присіла на бильце крісла та повернулась до чоловіка, легенько поправляючи його волосся.

     

    – Послухай, Блек. Тобі так подобається вигляд Аластора? – промовив той, повернувшись назустріч рухам дівчини.

     

    – В мене гарні новини. Але перед цим ти маєш мені пообіцяти, що виконаєш одне моє малееенньке проханнячко.

     

    Дівчина поклала обличчя на свою долонь, обпираючись ліктем на ногу.

     

    – Навіть і не думай! – встаючи з крісла, відповів «професор».

     

    –  Ну Бартіііііііі!!!! – Дельфі встала та покрокувала за чоловіком слідом. – Малееесеньку, одну, вона ось така, – канючила брюнетка, показуючи мізерну відстань між двома пальцями однієї руки. – А я тобі натомість, супер-пупер новину!

     

    –  Що за новина? – видихаючи перепитав чоловік.

     

    –  Спочатку пообіцяй, –  вередливо перечила брюнетка.

     

    –  Кажи!

     

    –  Це можна вважати обіцянкою? – уточнила та.

     

    –  Дельфі, кажи давай, а то зараз передумаю.

     

    Дельфі жваво розповіла всю ситуацію з Лео, як повідомила про неї батьку, як «поставила її на місце» і тепер вона в її руках. І що їх справі абсолютно нічого не загрожує. До того ж вона розповіла, що дівчина виявилась дуже ярою прихильницею Володаря і це навіть помітно зацікавило чоловіка.

     

    – Так ось в чому справа… – відповів на це все Берті, протираючи своє підборіддя. – Будь обережною, Дельфі.

     

    – Вона шмаркачка, Кравч, – сердито огризнулась брюнетка. – Чи ти дійсно думаєш, що я така нікчемна?

     

     

    – В цієї, як ти кажеш, шмаркачки, є кігті. Я не думаю що вона може бути занадто небезпечною, але не треба втрачати пильність. Ось і все.

     

    – Я думала, тобі сподобаються новини… – ображено заявила Блек.

     

    – Я і не казав що вони мені не подобаються, перспектива залишитись з цілою дупою бадьорить мене, як ніколи.  Доречі, що там в тебе ще? Давай швидше, бо я вже хочу спати.

     

    Дельфі дуже швидко змінила свою насуплену гримасу на посмішку. Знову підійшовши до чоловіка, та поклавши підборіддя йому на плече.

     

    – Тільки не кажи, що ти когось вбила, і мені треба кудись тягти величезний смердючих труп.

     

     

    – Ні, все набагато легше, – кліпаючи очима повідомила брюнетка. – Просто сьогодні я буду ночувати в тебе.

     

    Сказати, що чоловік просто прифігів від повідомленого — це не сказати нічого. І як тільки він відкрив рота щоб щось сказати у відповідь, Дельфі його випередила :

     

    – Навіть не починай, я не можу ночувати з «цією» в одній кімнаті, в одному ліжку. І на одному кубометрі простору!!!

     

    Глибоко видихнувши, він знову глянув на дівчину, яка вже відходила від нього та плюхалась з гуркотом в його крісло.

     

    – Слухай, Блек, може ти все ж таки сходиш когось вб’єш, а я буду ховати величезний смердючий труп? – ще раз перепитав чоловік, тримаючись за голову.

     

    – Кравч!!! Я серйозно! Де я маю спати?!

     

    Чоловік повністю розвернувся в сторону дівчини, та продовжував на неї дивитися ошелешеним поглядом.

     

    – Да ти не повіриш, але я також серйозно, тебе ні краплі не цікавить, де в цей час маю спати я?!

     

    Але Дельфі проігнорувала це питання, продовжуючи дивитись на чоловіка, її очі ставали все більшими, пухкі вуста ще більше надулись, а нижня губа почала трохи труситись.

     

    – Дідько, ну ти зараз серйозно? – розмахуючи руками, обурено промовляв чоловік. – Що ж мені в Азкабані не сиділось!?

     

    Погляд дівчини ставав все відкритішим, а темні брови все більше підіймались, жалібно дивлячись на «професора».

     

    – Добре, чисто для себе, для цікавості. Якщо тебе тут хтось побачить, яким чином ти плануєш виправдовуватися?

     

    – Я щось придумаю, Ну Бартюньчик.

     

    – Блек, твоє «придумаю» потім стає, як кістка в горлі.

     

    Дівчина опустила погляд разом з кутками губ і почала відходити від чоловіка.

     

    – Ну добре, ДОБРЕ! Але якщо по Гоґвартсу поповзуть чутки, що хтось ночує в страшного Аластора Муді і тому отримує гарні відмітки, я не винен!

     

     

    Дельфі почала стрибати та плескати в долоні.

     

    – Дякую, дякую, дякую, дякую, – повторювала та, майже біжучи до Кравча. – Ти знаєш, що я тебе обожнюю? – обіймаючи його та не припиняючи стрибати, заявила дівчина. – Можеш не відповідати.

     

    Блек побігла в сторону душу, який знаходиться в кожній кімнаті викладача. І чому такого щастя не мають учні?

     

    – Знала би ти як я тебе обожнюю, Блек… – тихо майже прошепотів Барті вслід дівчини, що вже зачинила за собою двері.

     

    На диво, залишок ночі пройшов без звичних для школи пригод. Дельфі зручно спала у ліжку, а бідолашний Кравч дізнався який же аромат у підлоги. З самого ранку Блек старша повернулась до своєї кімнати, тим самим розбудивши свою «любу» сестричку.

     

    – Ти на стільки мене боїшся, що втекла спати в якусь комору? – підтягуючись на шовкових простирадлах, чіпко перепитала та.

     

    – І не сподівайся, просто в мене алергія на котів. Давай, вдягайся, запізнишся на сніданок.

     

    Дівчина перевернулась на інший бік і ледащо відповіла:

     

    – Я не голодна.

     

    В цей час Дельфі як раз підходила до своєї шафи та обирала речі.

     

    – Лови сорочку, – кидаючи крикнула зеленоока. – І спідницю.

     

    – Я же сказала, я не голодна! Що тобі не зрозуміло?! – обурливо  заявила Лео.

     

    – Всім чхати, що ти хочеш. Ти ще не пройшла розподіл капелюхом. І, скоріше за все, сьогодні зранку директор Дамблдор припреться з цим убожеством.

     

    Після цих фраз Лео значно оживилась та різко вскочила. Що навіть порядком здивувало Дельфі. Зрозуміло одне — ця шмаркачка знову щось задумала. Невже без неї не вистачало проблем? Нафіга Сіріус її приволік… І де взагалі він сам?! Зеленоока відчувала тотальне віддалення від свого дядька, що критично дратувало її, адже Дельфі дуже гостро переживала, коли люди, котрих вона вважала близькими, хоч трохи від неї віддалялись.

     

    – Слухай, – несподівано окликнула Дельфія молодшу, – яким чином ти взагалі потрапляєш сюди? Потаємний вхід зачинений для всіх, окрім студентів Слизерину.

     

    Дівчина закотила очі і гучно видихнула.

     

    – У вас стіни диряві. А я кішка, пролізу будь-куди.

     

    – Я б сазала щур, – пробурмотала Блек у відповідь.

     

    В головній залі вже збирались учні та викладачі. Вже під звичну всім атмосферу галасу, сміху та щастя. Лише одній Лео було максимально незручно знаходитись в таких умовах. Адже в її старій школі панувала дисципліна та тиша.

     

    Дельфі ж абсолютно проігнорувала сестру і попрямувала до своїх «друзів», де її вже чекала вся в думках Ґрейнджер.

     

    – Так, я з вчорашнього дня чекаю подробиць! – заголосила брюнетка штурхаючи ту в плече.

     

    – Потім, тут Гаррі.

     

    Але вигляд Герміони кричав про те, що справа зовсім не в Гаррі. Невже Дельфі так погрузилась в усі ці кляті проблеми, що втратила зв’язок з Ґрейнджер? Ця перспектива абсолютно її не надихала. Більше того, це значило, що вся робота яку вона проробила за ці півроку пішла коту під хвіст. Дуже зрозуміло під чий хвіст у даний момент.

     

    З запізненням, після початку сніданку, зайшов Дамблдор. На здивування учнів, в його руках був капелюх, який всі вже так добре знали.  В залі знову почалось нервове шепотіння. Блек-молодша оглядала всіх і знову починала нервувати через таку величезну кількість уваги. Радіючи спочатку, дівчина не врахувала деякі «нюанси», один з них — не бажана увага.

     

    Підійшовши до невеличкої трибуни, Директор Дамблдор попросив всіх замовчати, назвавши ім’я Лео, чоловік сказав їй підійти та сісти на стілець, аби капелюх міг обрати підходящий їй факультет.

     

    Не довго вагаючись, Блек молодша підвелась і пішла в сторону того самого стільця. На диво, її супроводжувала тиша, хоч і не всі учні школи чули її вчорашню промову. Лише Дельфі сиділа за столом, склавши свої руки на грудях, незадоволено дивлячись на сестру. Її дуже бісив той факт, що Лео проходить відбір при всіх і її представляють всій школі, а вона, в свою чергу, проходила через це в кабінеті Дамблдора, де навіть самого Дамблдора не було!

     

    Підійшовши до стільця та обережно присівши на нього, Лео холодно дивилась в сторону Директора. Той, розуміючи все без слів, особисто надягнув на голову брюнетки капелюх, який одразу почав говорити.

     

     

    – Хмммм…. Який розум…, а здібності….Я навіть не хочу вагатися, – впевнено заявив говіркий капелюх, хитаючи голову дівчини по боках, що явно її дратувало.

     

    Але зібравшись, вона тихенько промовила до нього:

     

     

    – Прошу, тільки не Слизерин, не Слизерин!

     

    – Боїшся змій? – тихо шепотів капелюх до Лео.

     

    – Обожнюю котів, – прошепотіла та, дивлячись вгору.

     

    Весь зал завмер в очікуванні, спостерігаючи за картиною, як капелюх та Лео, про щось не дуже мило спілкувались.

     

    – Ну, що ж, міс… Колись я дав шанс вашому батьку…

     

    Лео видихнула та опустила голову вниз, в очікуванні на вердикт. В ідеалі їй був дуже потрібен факультет батька… Але вже в крайньому випадку, що завгодно аби не Слизерин. Хоча, вміючи аналізувати і тверезо сприймати себе, Лео розуміла, що їй місце саме там. Але в такому випадку рухне її план.

     

    – Ґрииифіііндооор, – майже прокричала шляпа, напружено випрямляючись на голові дівчини.

     

    Після цієї фрази в зал обрушився шквал оплесків, всі вітали дівчину, а Ґрифіндорці запрошували її ввечері на знайомство в, тепер вже, їх спільній вітальні. Але дівчина мовчки пройшла повз студентів та сіла за той край столу, де навколо не було людей.

     

    Дельфі продовжувала незадоволено дивитися на те, що відбувається, Герміона витала в хмарах, а Гаррі, несподівано для всіх, підскочив і покрокував в сторону, де сиділа нова Ґрифіндорка.

     

    – Привіт, – сідаючи навпроти дівчини, промовив Поттер.

     

    – І тобі того ж, – відповіла та, накладаючи собі їжу.

     

    Гаррі оглянув юну Блек, було помітно, що він хоче щось спитати, але не наважується. А сама ж Лео була не сказано щаслива такій увазі саме цього парубка.

     

    – Хочеш спитати про Сіріуса? – опереджаючи хлопця, спитала Ґрифіндорка.

     

    Хлопець склав руки, поклавши їх перед собою та опустивши погляд.

     

    – Я розумію, що це не доречно, враховуючи що ми навіть не знайомі. Я не хочу приносити тобі дискомфорт, але я більше не міг чекати, розумієш?

     

    Гаррі підняв погляд, дивлячись на незмінну міміку Лео.

     

    – Я все розумію, він же твій хрещений? Вірно? Плітки так швидко розносяться. Що деякі з них ми навіть не встигаємо фільтрувати.

     

    – Ти така дивна.

     

    – Я можу сприймати це як комплімент, чи як спробу мене образити? – перепитала Лео, дивлячись на хлопця, котрому на мить здалось, що дівчина майже не кліпає.

     

    Поттер посміхнувся відводячи погляд вниз, а потім оглядаючи все навколо.

     

    – Знаєш, в нашій школі дивні напевно майже всі. Але ступінь і «курс» виявити майже неможливо. Проте, можна сказати впевнено, якщо ти дивна, то Гоґвартс легко може стати для тебе домівкою.

     

    Лео підняла одну брову, уважно слухаючи що говорить Гаррі, вона очікувала більш примітивної відповіді і навіть трохи здивувалась, що ця розмова її реально зацікавила.

     

    – Я можу розповісти тобі про батька, проте не тут, можливо ввечері, за чашкою чаю, ми ж тепер живемо в одному гуртожитку. А зараз, я вже наїлась, хочу відпочити перед уроками. Я хочу бути максимально продуктивною.

     

    Дівчина мовчки встала та пішла в невідомому напрямку, адже вона навіть не знала, де ж знаходиться той гуртожиток. Гаррі сидів так само, склавши руки та дивлячись, як нова однокурсниця покидає залу.

     

    Дельфі ж спостерігала за цією картиною та стискала в своїй руці виделку.  Блек розуміла, що ця мерзотниця, щось задумала. Враховуючи її поведінку та те, що вона про щось там спілкувалась з капелюхом, ще цей факультет… Ідіоту зрозуміло, що вона викапана Слизеринка.

     

    – Щось не подобається вона мені… – промовила Дельфі до Герміони.

     

    – Не знаю, – колупаючи свою тарілку, пробурмотала Ґрейнджер.

     

    – Ау, подруго, ти взагалі слухаєш мене! – клацаючи пальцями перед обличчям, нестримано скрикнула Блек.

     

    – Мггг… – протяжно відповіла та.

     

    Дельфі із занепокоєнням глянула на Ґрифіндорку, розуміючи, що щось тут явно не чисто, але починати виясняти це зараз, було б не дуже влучною ідеєю. Блек різко встала та пішла за сусідній стіл, де сидів Драко зі своєю компанією. Трохи нахилившись дівчина прошепотіла йому на вухо:

     

    – Відправ своєму батьку будь-який лист, прямо зараз, це дуже важливо.

     

    Мелфой з абсолютним нерозумінням цієї ситуації, глянув на сестру.

     

    – Нічого не питай, я завтра тобі все поясню. Сьогодні ввечері мені потрібно поговорити з Темним Лордом.

     

    Драко, жуючи, кивнув, даючи зрозуміти що він все почув і негайно це зробить, звичайно після того, як закінчиться трапеза.

     

    За цим всім з неприхованим занепокоєнням спостерігала Ґрейнджер, здавалося пропалюючи хлопця  поглядом.

     

    Після учбового дня всі, як сонні мухи, тягнулися до своїх кімнат. Дельфі одразу помітила, що Лео має якийсь не здоровий інтерес до Поттера і, здається, вона почала розуміти, що надумала її сестричка. Блек-старша напружилась, адже через всі ці інтриги вона абсолютно відволіклась і забула свою реальну місію тут – Гаррі Поттер.

     

    Блек спостерігала за тим, як ці двоє йшли коридором, та нахабно підбігла до Лео і потягнула її за руку в сторону.

     

    – Пробач, Гаррі, – мило посміхнулась зеленоока. – Але мені так кортить познайомитись поближче з нашою новенькою, а ти ну просто не відходиш ні на крок, –  ткнувши пальцем по носу хлопця, доповнила дівчина.

     

    Лео була явно незадоволена такими подіями, адже за цей час в неї вийшло непогано зблизитись з хлопцем, хоч він і почав вже порядком її дратувати, але дівчина намагалась бути максимально милою, наскільки це можливо, тобто не випромінювати бажання скрити йому черепушку. Що вже було багато для самої Лео. Та й сам Гаррі старався більше дізнатись про новеньку, адже вона дочка його єдиної близької людини.

     

    – Дельфі!!! Ти можеш мені все не псувати? – роздратовано промовила Лео до сестри.

     

    – Без питань, піду сьогодні до батька без тебе.

     

    Дівчина звела брови та радісно розплющила очі.

     

    – Ні, ні, ні, я готова, виходимо прямо зараз?

     

    – Ти дурна? Яке зараз? Дочекайся відбою. Зустрінемось в закинутому крилі. Ти вже знаєш де воно знаходиться?

     

    Лео кивнула головою та вмить попрямувала сходами вгору.

     

    «Може Барті і правий? І ця шмаркачка таки наробить нам проблем…»

     

    – Міс Блек, – пролунав голос Снейпа неподалік.

     

    – Мееерлінеее! – підскочивши, скрикнула брюнетка. – Містер Снейп, ви колись почнете з’являтися менш «ефектно»? Моя нервова система не сталева.

     

    Чоловік незадоволено цокнув губами та промовив:

     

    – Заняття, сьогодні ввечері.

     

    – Ооооо…. Нііі… Сьогодні ніяк, – хитаючи головою в сторони заперечила та.

     

    Брова Снейпа вигнулась дугою, і він не відводив погляду від Дельфі, очікуючи пояснень.

     

    – Це не я така безвідповідальна, ми з новенькою прямуємо до Темного Володаря, він нас чекає.

     

    Після цих слів піднялась і друга брова Северуса.

     

    – Тобто, ви хочете сказати, що ви вдвох, вирішили кудись йти через заборонений ліс, ще й вночі?! – суворо перепитав Северус.

     

    – Я вже доросла людина і я прослідкую за Лео, – роздратовано фиркнула Дельфі.

     

    – Міс Блек, скоріше ваша сестра буде слідкувати за вами. Це не обговорюється, я буду вас супроводжувати. Чекатиму вас після відбою.

     

    – Але….. – піднявши палець вгору, намагалась заперечити та.

     

    – Ніяких але, нагадати попередню ніч?

     

    Раптом до Дельфі підбігла Герміона, почувши лише останню фразу, обличчя дівчини помітно змінилось.

     

    – На все добре, міс Блек, – різко промовив чоловік, розвернувся і пішов геть.

     

    – Дельфііііі, а яку ніч мав на увазі професор Снейп?

     

    Брюнетка, не розуміючи, глянула на подругу, перепитавши:

     

    – Яку ніч? Ти про що?

     

    – Професор Снейп, про яку ніч він казав?

     

    Ґрейнджер прискіпливо дивилась на Дельфі, тримаючи в руках книги. І в цей момент до Слизеринки дійшло, враховуючи що вона вже сама забула, що сказала Гермі про почуття до Северуса.

     

    – Да ти що, Мерліне, Герміона. Про що ти взагалі думаєш? – заголосила приголомшена Блек.

     

    – Ну, враховуючи що ти мені розповідала… Добре, може я дійсно з головою дружити перестала, я підійшла вибачитись.

     

    Зеленоока посміхаючись взяла дівчину за руку.

     

    – Все добре, давай завтра про все поговоримо. Доречі, із новин, я домовилась про додаткові зі Снейпом, сьогодні другий день. Я думаю, ти помітила, що мені важко дається захист.

     

    – Ну, завтра так завтра, – відповіла Грифіндорка. –  До слова, про Лео, знаєш, ти маєш рацію. Вона якась дуже дивна і холодна. Вона навіть мене трохи лякає.

     

    – Не хвилюйся, – плескаючи по плечу Герміони, затвердила панянка. – Мені час, люблю тебе.

     

    Герміона дивилась вслід весело крокуючої подруги, розуміючи лише одне, вона б все віддала, аби бути такою як вона: гарною, веселою, безтурботною. Вона притягувала до себе увагу, всі хлопці дивились їй вслід, деякі навіть шиї собі звертали.

     

    Пунктуальний Снейп був біля кімнати Дельфі рівно після відбою, розуміючи, що якщо він прийде хоч на хвилину пізніше, Блек точно вислизне. На домовленому місці Блек-старша та Северус зустріли Лео, яка точно не очікувала побачити професора разом з сестрою.

     

    – Я думала ми будемо вдвох, – промовила Лео.

     

    – Думати – це чудова функція вашого організму. Беріть приклад, міс Блек, – глянувши на Дельфі, єхидно промовив Снейп.

     

    Чоловік різко повернувся до дівчат спиною та змахом руки показав слідувати за ним.

     

    – Здається, ти йому не дуже імпонуєш, – з насмішкою, ледь чутно, звернулась Лео до сестри.

     

    – Не здається, –  твердо відповіла та, та покрокувала слідом.

     

    Прибувши до Мелфой Мінору, трійця, не гаючи свого часу, одразу попрямувала до «приймальні» самого Темного Володаря. Луціус був вимушений виділити не тільки особисті покої, але й особистий кабінет Волдеморту, адже не всі питання вирішувались під час спільних зборів і не всі його послідовники мали честь приймати участь в них. Тому Володар приймав деяких окремо, віддаючи свої розпорядження.

     

    Підходячи до цієї самої кімнати, несподівано для всіх, назустріч вийшов сам Темний Лорд, Лео та Северус одразу сховали погляд в підлогу, чекаючи поки той підійде та дозволить їм щось сказати.

     

    – Северусе? – здивованим, але спокійним тоном промовив Волдеморт в сторону чоловіка. – Не чекав тебе тут побачити.

     

    – Це була моя особиста ініціатива, Мій Лорд. Ваша донька, вона не має блукати сама, темним лісом. І відходити так далеко за територію школи, – не підіймаючи погляду, відповів той.

     

    – Похвально, я ціную твою відданість мені та моєму нащадку.

     

     

    Волдеморт наблизився до Дельфі, яка сміливо дивилась на нього і посміхалась.

     

    – Дитя моє, ти маєш пам’ятати, хто ти є, і дбати про свою безпеку.

     

    Згодом чоловік трохи повернув свою голову в бік, оглядаючи юну незнайомку.

     

    – Ще одна Блек, значить? Тобі випала честь, я ладен вислухати тебе, – Волдеморт підняв свою кістляву руку, вказуючи довгим пальцем дівчині на двері, з яких він вийшов. – Чекай мене, – наче змія прошепотів той та пішов в іншому напрямку.

     

    Дівчина покірно, не обертаючись, пройшла в кімнату.

     

    – Дельфі, що це все означає? І до чого тут Володар…? – спантеличено спитав Северус.

     

    – Ойййй… Снейп… –  знервовано видихаючи, сказала дівчина. – Краще не питайте.

     

    – Можливо я зможу допомогти. Вам, – з обережністю додав той.

     

    Вмить з Дельфі наче злетіли всі її маски і, не дивлячись на одяг, дівчина відчула себе абсолютно оголеною.

     

    – Ви зможете народити мене в іншій родині? Чи стерти моє минуле? Можете не відповідати, я знаю що не можете.

     

    Чоловік був трохи розгублений такою щирістю Блек, адже вона завжди здавалася Северусу неоднозначною, завжди щось не договорювала, юлила, гралась. А тут….

     

    – Я не можу змінити Вашого минулого і теперішнього, я в принципі не можу нічого змінити в вашому житті, проте, – дивлячись дівчині в очі, промовив Снейп, – це можете зробити ви.

     

    – Зрадити батька, родину, своє кохання і обрати світлу сторону…? – Дельфі кусала свої губи та нервово колупала шкіру навколо своїх нігтів. – Чи обрати темну сторону і зрадити Сіріуса, який хоче допомогти мені від щирого серця, зрадити Герміону, та що там… – видихаючи доповнила дівчина. – Вбити Герміону, так само як я вбивала всіх інших людей до Гоґвартсу.

     

    Северус мовчки уважно прислухався до кожного слова дівчини, чекаючи поки вона закінчить.

     

    – Чи не ви нещодавно казали про те, що не розумієте, навіщо обирати якусь сторону? І що добра і зла не існує.

     

    – А чи стає від цього менш боляче? – дивлячись пронизливим поглядом на Снейпа, перепитала Дельфі.

     

    Чоловік не мав відповіді на це питання, адже ні «добро», ні «зло» не принесло йому жодного граму щастя.  Його кохання до прекрасної в усьому Лілі не закінчилось ні для нього, ні для неї, нічим добрим. Вона, яка все життя підтримувала і допомагала всім, людина, в якої, здавалося, просто не існує «поганих» якостей була на одній «стороні» та стала дружиною, найжахливішої та наймерзеннішої людини у світі — Джеймса Поттера. І, здавалося, вони разом боролись за таке омріяне «добро», але були жорстоко вбиті, не зважаючи на те, за що вони боролися і що несли в цей світ.

     

    В очах Северуса він був навіть жахливішим за Волдеморта. Ця історія була його особистою трагедією всього життя, він не зміг її врятувати, він був так винен перед Лілі. І все своє життя чоловік вважав, що має нести відповідальність за її смерть, адже саме він розповів Волдеморту про пророцтво. Якби Северус знав, що в пророцтві йдеться про маленького Гаррі, раніше за це все, як в пориві злості Снейп міг назвати кохання всього свого життя бруднокровкою?

     

    Тому все своє життя чоловік жив згадками, відчуттям провини та прив’язаності до неї, вона єдина, хто бачив в ньому людину, не дивлячись на його статус, не дивлячись на його особливості. Всі ці почуття гризли його із середини.

     

    А тепер це почуття до Дельфі. Воно було абсолютно іншим і штовхало чоловіка на якісь безрозсудні для нього самого дії. Він хотів бути з нею і одночасно відправити її кудись, аби не чути і не бачити.

     

    Брюнет перервав напружене мовчання, яке вже почало трохи напрягати саму Дельфі.

     

    – Менш боляче вам стане лише тоді, коли ви випустите останній подих. А зараз треба терпіти і робити те, що потрібно, – злорадно відповів Снейп.

     

    Блек повернула голову та фальшиво посміхнулась. Як же в нього так виходить: за хвилину з цікавої та адекватної людини перетворюватись на нудну та негативну ондатру. Дельфі помічала, що інколи їй буває дуже цікаво, моментами, навіть дуже комфортно з цією людиною, а іноді в неї було відчуття, що в нього всиляється якийсь маглівський огидний дух.

     

    – Робити те, що потрібно, – заголосила Блек, розмахуючи руками, – а як я можу знати, що мені потрібно робити? Робити, що мені кажуть? Та мені стільки всього кажуть! Я до свого сторіччя не впораюсь!

     

    Брова Снейпа знову жила своїм життям, неконтрольовано лізучи вгору, чоловік вже почав набирати дихання, аби відповісти брюнетці, як тут їх перебив Мелфой, що знесилений, досі ледь йшов.

     

    – Що ви тут так бурхливо обговорюєте?! – незадоволено промовив той, підходячи.

     

    Северус лише мовчки розвернувся та покрокував коридором.

     

    – Луціус, може досить? Ми просто розмовляли.

     

    – Просто розмовляли? Може ви ще просто друзі? Ти навіть не уявляєш, що я пережив, і в яку халепу ми ледь не встряли, – майже пошепки додав той.

     

    – Та мені вже реально хочеться з кимось переспати, аби вислуховувати це лайно від тебе не просто так!

     

    Аристократ дратівливо дивися на дівчину, мовчки жуючи свою щоку.

     

    – Да що ти собі доз….

     

    Але Дельфі не дала аристократу договорити і в цю ж секунду перебила:

     

    – Що я собі дозволяю? Це шо ти собі дозволяєш?! Отримав один Круціатус і корчиш з себе жертву, да я їх тричі на день отримувала, будучи ще зовсім дитиною. І продовжувала навчання.

     

    – Дельфі, – намагаючись перебити дівчину, скрикнув той.

     

    – Закрий рота, поки я говорю, Мелфой. Ти не боїшся зі мною спати, не боїшся кидати свої постійні ревнощі в мою сторону, за те боїшся розповісти своїй дружині, що все життя їй зраджуєш. Чи ти думаєш я повірю, що я така єдина в твоєму житті була?

     

    – Вчора Нарциса знайшла те, що ти забула в моєму кабінеті, – намагаючись перевести тему розмови, підійшовши ближче до дівчини, тихо сказав Луціус.

     

    Дельфі схрестила руки на грудях, пильно роздивляючись чоловіка.

     

    – І що ти їй сказав? Поштова сова занесла, чи вітром занесло, чи ніііі, дай вгадаю! Хтось йшов, йшов, впав, аж труси відлетіли? Чи, може, нарешті, правду?

     

    – Не кажи дурниць, Дельфі. Послухай мене.

     

    – Це ти мене послухай! Для тебе, правда, це дурниця: почуття мої до тебе дурниця, для тебе я дурниця. Луціус, для тебе все, окрім тебе самого — дурниця.

     

    – Ти можеш мене дослухати? – виставляючи руки перед собою, заспокоївшись, твердо перепитав чоловік.

     

    – Ні, – майже криком відповіла та.

     

    Довго не думаючи, Блек швидким кроком пішла геть. В напрямку великої зали, де завжди хтось знаходився, адже продовжувати діалог з Мелфоєм, вона не мала абсолютно жодного бажання.

     

    – Дельфі чого ти так несешся? – спитала Нарциса, що проходила повз фурії.

     

     

    – Бо покохала ідіота! – швидко, майже пролітаючи, відповіла племінниця.

     

    Нарциса лише посміхнулась, розуміючи наскільки вона схожа на її сестру в юності. Така ж невгамовна та абсолютно не вміє контролювати свої емоції. Цисі дуже часто сумувала за своєю сестрою, точніше за тою Беллою якою вона була раніше….

     

    В Гоґвартсі також спали далеко не всі.

     

    В старому закинутому туалеті сиділа одна юна і досить розумна Ґрифіндорка, яка намагалась щось дуже старанно вивчити, але судячи з її реакції, виходило це достатньо погано. В своєму гуртожитку їй було занадто важко сконцентруватись. Гаррі, ще й Рон, всі постійно галасують і навіть після відбою дуже важко знайти спокійне місце.

     

    Але й тут дівчині судилося не довго бути однією. В приміщення зайшов стрункий блондин, дивлячись на дівчину, він, не гаючи часу, промовив:

     

    – Я знав що знайду тебе тут. Правда, це вже друге місце, де я тебе шукаю, Ґрейнджер.

     

    Дівчина здивовано повернула голову на голос молодика, не розуміючи, чи то в неї вже галюцинації, чи це дійсно Драко.

     

    – Що ти тут робиш? – достатньо непривітно відповіла та.

     

    – Тебе шукаю, – затвердив Драко, підходячи до Герміони.

     

    Дівчина повернула погляд назад у книжку, ігноруючи все, що сказав Мелфой.

     

    – Я подумав над тим, що ти мені розповіла тоді. Ну…  напевно, ти не до кінця і винна, – потираючи потилицю, щось намагався видавити з себе блондин.

     

    Драко було дуже важко формулювати ці думки та висловлювати свої почуття. Він не звик вибачатися, не звик просити і не звик за щось боротись.

     

    – Тоді, коли Професор Снейп попросив тебе допомогти, я все тобі пояснила. І взагалі… – гучно зачиняючи книгу, прокричала та. – Скільки часу ти просто не слухав мене, постійно ображаючи та звинувачуючи в усьому!?

     

    – Мені було важко…

     

    – Важко? Тобі було важко?! Дослухати мене до кінця, не називаючи при цьому бруднокровкою?! Бідненький!

     

    Дівчина піднялась з підлоги, проходячи повз хлопця.

     

    – Тоді не напрягайся і зараз, бо я не хочу слухати виправдання, зажраної аристократичної дупи.

     

    Хлопець різким рухом зупинив дівчину, хапаючи її за руку, намагаючись не стискати сильно, аби не зробити їй боляче.

     

    – Що ти робиш, відпусти! Я сказала, що я не хочу тебе слухати.

     

    Драко тримав дівчину, дивлячись на неї, було помітно, що хлопець дуже знервований і кожне слово йому дається дуже важко.

     

     

    – Мені було боляче і тяжко, Герміоно, бо я вважав, що мене використала дівчина, яку я вперше за все своє життя покохав….

     

    Ошелешена Ґрейнджер повільно підняла погляд, широко розплющуючи очі, вона не вірила в те що зараз почула.

     

    — Вперше за своє життя…. Що?….

     

     

     

    2 Коментаря

    1. Jun 1, '23 at 20:24

      *Шалений писк радості*
      Я не можу просто, як це прекрасно! Глава просто відпад! Я так посміялася! Ти мені просто шалено настрій підняла від відмітки “найжа
      ливіший день” до “найпрекрасніший настрій”!
      По-перше, я знайшла тут споріднену душу, а саме – Барті! Його жарти – просто ульот! Я не можу, як він мені нагадує!
      По-друге, Северус тут найпрекрасніший! Я в нього знову зако
      алась! А ця сцена із падінням – ТАКА РОМАНТИЧНА!
      Люцика я
      очу вбити, тут все стабільно не змінно. А Цисі.. мені її так шкода..
      Лео зі своїми планами мені починає не подобатися, а Дельфі стає розумною! Ура, я дочекалась цього історичного моменту!)
      Володя мені теж подобається, я так кайфую від його появи, що це простооо..)
      А сцена з Драко і Герміоною така мила ☺️ Може він і не такий гімнюк, як здається)

      Дякую за чудовий фф. Не даром я чекала на продовження і не даром буду чекати далі)
      Я так не
      отіла, щоб цей розділ закінчувався.. Але я знаю, що це не кінець і ця думка мені гріє душу)
      Дякую велике, чекаю на продовження а
      н історії про нашу Дельфі Блек 💕

       
      1. @Міс СнейпAug 31, '23 at 15:27

        Мені дуже приємно, і важливо що мая робота може викликати такі емоції 🖤🫂