Глава 6

Не розриваючи поцілунку, Драко і Герміона направлялись в сторону дивану. Хлопець вміло розстібав сорочку Ґрифіндорки, знімаючи з неї краватку, потім відкинув в сторону і саму верхню частину одягу. Перед поглядом юнака постало тендітне тіло дівчини в легенькому білому бюстгальтері.

Герміоні стало ніяково і вона намагалась прикритись руками. Дівчина мала дуже багато комплексів з приводу своєї зовнішності і фігури, вона мала невеликі груди, але, нажаль, великі, як їй здавалось, передні зуби. До того ж, вона ненавиділа своє волосся, бо пасма часто стирчали в різні боки, а з цим було важко щось зробити. Та і дівчина особливо не намагалася, завжди казавши, що головне — це не зовнішність, а що? Те, що в голові! Але звісно, в глибині душі Ґрифіндорка мріла бути гарною і навіть по-доброму заздрила своїй новій подрузі Дельфі. Вона така…, така неймовірна!

До реальності юначку повернули дії Драко, який намагався стягнути з дівчини верх спідньої білизни, але Герміона була не готова до цього і зупинила наполегливі дії Мелфоя.

— Зачекай трошки, — перервавши поцілунок, попросила дівчина.

Вона була злякана та зніяковівша. Мова її тіла кричала Драко: «Щось не так!»

Він перевів подих, дихнувши собі в руку. Але справа була не в цьому, хлопець був трохи шокований, бо ніяких таких «проблем» з іншими дівчатами в нього не було.

— Я не розумію, Ґрейнджер, що з тобою? — здивовано поцікавився той.

— Все добре, правда, все добре, вибач.

Дівчина подивилась в очі юнака і знову почала тонути в них, забуваючи про всі страхи та комплекси. Тендітні ручки дівчини обвились навколо шиї Драко, і вона ніжно поцілувала його в губи. Не в змозі вже більше чекати хлопець всім своїм тілом повалив Герміону на диван та ліг зверху. Тремтячими пальцями Ґрифіндорка намагалась розстібнути Мелфою його сорочку. Вона так давно фантазувала, що ж знаходиться під нею, але через сильне хвилювання руки її абсолютно не слухались, тому вона змогла впоратися лише з двома ґудзиками зверху.

— Послухай, Ґрейнджер, з тобою все добре? Чи ти хвора?

— Все добре, просто я… забий, — томно видихаючи, промовила та, не наважившись сказати що вона незаймана.

Хлопець звичайно розумів, що хоче зробити Герміона, і одним рухом через голову зняв ту трикляту сорочку. На диво, тіло Драко було абсолютно таке, яким дівчина собі уявляла. Такі ідеальні лінії.

Хлопець мав не велику фактуру, але в ньому було все гармонійно. Своїм палаючим тілом він повністю ліг на шатенку, спускаючи свої руки від ребер до стегон, жадібно стискаючи та імітуючи поштовхи, а сама Ґрифіндорка лише мовчки лежала, розуміючи, що ж зараз буде відбуватися. Набравшись сміливості, вона трохи дала собі волю, її руки почали ковзати по спині парубка, що заводило його ще більше. Дивно, але жоден із рухів Паркінсон не змушував його серце так калатати.

Трошки віддалившись, хлопець швидко зняв з-під спідниці білизну та однією рукою спустив свої штани. Роздягатись повністю було небезпечно, хоч це місце ніхто й не знав, але Гоґвартс може дивувати.

Драко швидко повернувся до Герміони і вона відчула, як щось дуже тепле та тверде притиснулось до неї.

Неймовірний страх охопив свідомість дівчини, вона трималась, намагаючись не подавати вигляду. Але коли його пальці акуратно пробрались поміж її ніг, все обличчя дівчини в мить почервоніло. Звичайно, вони були близькі з Роном, але так далеко все ніколи не заходило, хоч хлопець і намагався. Наче перед Герміоною завжди стояв якийсь бар’єр.

Мелфой розумів і відчував, що вона вже готова. І, допомагаючи собі рукою, намагався увійти в неї. Але, неочікувано навіть для самої себе, Герміона скинула з себе парубка, схопила з дивану найближчу сорочку і, що є сили, побігла геть.

— Ґрейнджер, ти ідіотка?!?! — кричав збуджений та розлючений хлопець в слід дівчині.

Герміона бігла наче скажена, паралельно намагаючись вдягнути сорочку, але, от халепа, ця сорочка була не її, да ще й застібнута.

Почувши гучні кроки, юначка швидко сховавшись за кут стіни, вона побачила як швидким кроком по коридору йде Снейп. Він нагадував дівчині розлюченого ґрача, який летів на кладовище.

«Якщо він зараз мене таку побачить, це буде повне фіаско не тільки для мене, але й для всього Ґрифіндора, мінус сотні тисяч очок на все існування!»

Чоловік промайнув дуже близько, але через свою злість він не помічав абсолютно нічого навколо. Ґрейнджер видихнула з полегшенням, розстібуючи чоловічу сорочку та накидаючи на себе, дівчина не стала вже мучити ці ґудзики та просто запахнула її на собі, швидко тікаючи в свій гуртожиток.

Біля кімнати її вже чекав Візлі, який охолов та хотів спробувати хоч якось загладити свою провину. Посидівши та подумавши, хлопець прийшов до геніального висновку: те, що сказала йому Герміона — це просто уловка, щоб трохи приземлити його та розізлити, дівчата ж люблять дражнитись. До того ж, враховуючи його стосунки з Лавандою, він вирішив, що це просто помста. А він, дурень, в усе повірив та ще й до Гаррі побіг.

Але дівчина шаленим темпом пробігла повз Рона, крикнувши:

— Рональд, прошу тебе не зараз!

Хлопець дивився їй вслід, помічаючи, що на ній якась дивно довга сорочка.

«Якого біса?» — подумав він про себе.

Герміона забігла в кімнату, ігноруючи всіх, хто знаходився там, кинулась на ліжко і швидко накрилась ковдрою з головою.

«Що ж робити? В голові така каша, ну навіщо я так по-дурному вчинила? Навіщо втікла?»

Дівчина лежала і не могла оговтатися від того, що сталось і що могло статись. Все було так близько!

«Чи не зробила я помилку? Адже все йшло добре, Мерліне, я дійсно ідіотка».

Драко залишився злий та розгублений, адже дівчина забрала його одяг. Тепер вибір був невеликим: чи йти в одних брюках, чи вдягнути маленьку жіночу сорочку.

«Клята Ґрейнджер, невже вона спеціально все це придумала, щоб так вчинити? — юнак вмить відчув себе використаним та потворним. — Як я міг на це все купитись?», — крутилось в його голові.

Він поклав спідню білизну дівчини та її краватку собі в карман, після чого швидко попрямував до свого гуртожитку. А у вітальні парубка зустріла добре напідпитку Дельфі.

— Мееелфооой, ти сьогодні якийсь весь голий, — сміючись, підколола та.

— Що тобі треба від мене?! — розлючено відповів Драко. — Ти Паркінсон бачила?

— Я не слідкую за твоїми жінками, малючкууу.

Дельфі сиділа на спинці крісла та мотиляла ногами, наче намагаючись щось розгледіти на стелі. Як раптом різко зіскочила і, колихаючись, покрокувала до юнака. Його дуже здивував той факт, що дівчина була босоніж.

— Чим від тебе так тхне, ти що, п’яна?

— О тааак, мій любий молодший братик, я п’яна від цього життя, я так втомилась, іди до мене, —  видихнула та, протягуючи руки до хлопця, щоб його обійняти.

— Ще гучніше закричи, а то ще не всі в Гоґвартсі про це почули.

Дівчина нарешті дібралась до своєї цілі і міцно по-родинному обійняла Драко, да так, що його кістки аж захрустіли.

— Мерліне, ти ж такий чахлик! І що в тобі дівчата знаходять?

І саме в цей момент до вітальні зайшла та сама Пенсі, яку так шукав Драко.

— Що тут відбувається твою ****!!!!!

— Ооооо… любчику, я в ваших драмах не приймаю участі, — постукавши по плечу хлопця промовила Дельфі і пішла до себе. — На майбутнє, Пенс, я люблю чоловіків по-міцніше, — доповнила вона, дивлячись на Паркінсон і зачиняючи двері своєї кімнати

— І що ти тут робиш, Драко, так пізно і майже голий?! — обурено спитала брюнетка.

— Тебе шукав. Не бачиш?

Хлопець швидко притягнув дівчину до себе за краватку, одразу зануривши руку під її спідницю.

— Щось я тобі не вірю, Мелфой.

— Твоя справа — займатись не філософією, а чимось іншим, — грайливо повідомив Драко.

—  І чим же?

Молодик жадібно впився своїми губами в шию дівчини, тихо промовляючи:

— Тим що вмієш робити краще, ніж розмовляти.

—  Прямо тут? — з усмішкою поцікавилась та.

Хлопець потягнув за руку юначку, а дійшовши до своєї кімнати, затягнув її за собою. Але там на нього чекав Блейз.

— Пішов геть з моєї кімнати, — проричав Драко, паралельно роздягаючи дівчину.

Хлопець мовчки вийшов, не відводячи погляд від Пенсі.

— Мені так подобається, коли ти такий суворий, — крізь поцілунок промовила Пенс.

— Я ж тобі сказав: займи свого рота, чимось важливішим за балачки….

На ранок в Дельфі жахливо боліла голова, а пити хотілось настільки, що вона ладна була висушити океан. Вставши з ліжка, дівчина покрокувала до графіну з водою і, навіть не наливаючи її нікуди, просто жадібно ковтала ту рідину, да так, що ємність залишилась майже спустошеною.

Брюнетка оглянулась і побачила на столі невеличкий букетик білих ірисів, а поряд знову записка.

«Та якого біса, знову? Чому я не чую як хтось пробирається в мою кімнату!!! До того ж… Іриси, мені так подобаються польові та садові квіти».

Дельфі розгорнула посилання де було написано:

«І навіть найколючіша червона троянда може виявитись тендітним ірисом».

Але те що здивувало дівчину, на цей раз в кутку був підпис : «Напівкровний Принц.»

Брюнетка видихнула, промовляючи до самої себе:

— Наче від цього стало легше і більш зрозуміло….

В цей час в абсолютно пустій кімнаті сидів Снейп. Він прибирав залишки ірисів зі столу, заховав перо та папір.

Після вчорашньої розмови щось в середині нього переломилося. Кожен раз чоловік задавав собі одне й те саме питання: «Навіщо я це роблю?». Ці почуття вбивали чоловіка зсередини, Северус розумів, що він ніколи не видасть себе, але вона…, вона відчує себе потрібною.

Снейп карав себе за кожну думку, за кожне слово про Дельфі. Він відчував неначе зраджує себе та свої почуття до Лілі. Він був певен — це назавжди, і такої як вона більше немає. Брюнет відкидав всі думки про те, що він захопився цією особою, хоч і не мав. Але черговим холодним вечором, тримаючи в руках не перший келих рому, чоловік написав листа, якого б ніколи не відправив, якби був тверезий та при розумі. Але він це зробив, а шляху назад вже не було.

Кожен погляд її лісових очей, кожен жест, її дзвінкий та нестриманий сміх бентежив його. Вона могла би бути цілим всесвітом, але обрала не того чоловіка.

Як же Северуса дратував Мелфой старший, ще навіть до цієї інтрижки з Дельфі. Чоловік розумів, що було потрібно цьому бридкому аристократу, він прораховував кожен його крок. І знав, що буде далі. Але Блек не слухала його, не чула жодного слова. Він не хотів боротись за її довіру, увагу чи її саму, він просто хотів допомогти, але робити це по-іншому він просто не умів.

Северус був певен, що кожен, хто торкається тіла, спершу має доторкнутися до душі. Як цей павич може торкнутися її душі, коли він навіть не знає, де вона знаходиться!?

— Абсурд, — суворо промовив чоловік сам до себе, стукаючи руками по столу.

Дивлячись на настінний годинник, Снейп розумів, що вже запізнюється, але як же йому не хотілось йти та проводити ці ідіотські уроки, які йому не подобались.

Він ніколи б не був викладачем, якби не Дамблдор. І сидів би він в зараз своєму домі, читав книги, випивав і взагалі нікого не чіпав. Але про це все можна було лише мріяти, бо по ту сторону барикад існували Смертежери і Лорд Волдеморт, який точно не пробачить зради. І хто, як не він врятує цього пихатого та нікчемного Поттера, а тепер на його голову впала ще й Дельфі.

Чоловік вже майже зачинив двері і покинув свою темну кімнату, як тут в його зачароване вікно постукала чорна сова.

Вона принесла посилання про збір Смертежерів сьогодні о 20:00 в маєтку Мелфоїв. Також було вказано, що Снейп мав повідомити Дельфі і Мелфою молодшому та провести їх особисто до місця зустрічі. Чоловік завжди знав, що лихо не приходить одне, але щоб настільки…

Ввечері, зібравшись в вітальні, троє в чорних мантіях попрямували на те саме засідання.

Северус був чимось як завжди роздратований і незадоволений, намагаючись повністю ігнорувати Блек. Драко радів, бо потрапить додому, хоч і ненадовго. А сама Дельфі літала десь в хмарах, замріявшись, хто ж той самий «Напівкровний принц». І не знала, що відповідь була так близько.

Приземлившись, Снейп різко змахнув своєю магічною паличкою, і чари, котрі захищали маєток від небажаних гостей на мить пропали.

— Ви двоє, як сонні мухи! Давайте швидше, інакше будете чекати закінчення засідання за межами стін, — нахмуривши брови, повідомив Северус.

Обличчя Драко перекосило від злості і він, обігнавши Снейпа, пройшов першим.

— Взагалі-то це мій маєток! — пробурмотав той, дивлячись на свого хрещеного.

— Вашого тут нічого немає, допоки живий ваш батько. А він, як я помітив, на покій збирається ще не скоро, правда Міс Блек? — чоловік повернувся назад, намагаючись задавити своєю іронією дівчину.

Але та не стала терпіти цього і штовхнула чоловіка плечем, проходячи вперед.

— Більше того, містер злий професор, він проживе ще довше ніж ви зі своєю отрутою. Подивіться, вам наче вже шістнадцят! Пішли Драко, там нас вже чекають. В такі моменти чоловіку хотілося схопити Дельфі за її тендітну шийку.

— Містер Мелфой, яка честь, ви особисто вийшли нас зустріти, — посміхаючись промовила Дельфі.

— Звичайно Дельфія.  Мій спадкоємець, – чоловік кинув погляд на Драко, – і ви, ми всі одна родина. Ах так… — дивлячись в далечінь промовляв аристократ, — Ну і Снейп, в кожній бочці, як то кажуть. Проходьте швидше в вітальню і займайте свої місця.

— Батьку я… — Драко спробував звернутись до нього.

— Все потім, швидше Драко, — чоловік штурхнув сина своєю тростиною по спині, намагаючись підігнати, щоб той швидше ворушився.

Коли хлопець пройшов трохи далі, Луціус наблизився до Дельфі ближче і промовив:

— Сьогодні ви залишаєтесь на ніч, а значить… — рука Мелфоя ледь торкнулась її талії

— Луціус, ти здурів? Руку прибери, бо хтось побачить!

—  Звичайно здурів, як тільки тебе побачив…

Чоловік дуже тихо щось прошепотів на вухо дівчині, від чого груди Дельфі піднялись, і дівчина розпливлась в посмішці.

—  Може досить пхати свої руки, у всіх на виду, — прогримзав Снейп.

—  Снейп, ти — не всі. Я тобі допомагаю, щоб ти знав куди що пхати, показати ще? — з переможною усмішкою відповів Луціус.

—  Дякую, я вже бачив, забули? І навіть я можу сказати, що тобі є над чим попрацювати, — чоловік вмить злився з темрявою коридору і направився прямо до вітальні, де зазвичай проходять засідання.

Дельфі гучно засміялась, хлопаючи Луціуса по плечу.

— Здається ондатра випускає зуби.

— Дельфі, я щось не зрозумів, — ображено промовив Мелфой.

Дельфі прибрала білу волосину з верхнього одягу чоловіка, дивлячись йому в очі.

У вітальні збиралося все більше найближчих підданих Темного Лорда. Луціус сів біля своєї родини, кидаючи скороминущі погляди на свою коханку, яка прямувала на своє місце по праву руку від Володаря. Дівчина помітила, що навпроти неї з’явився ще один порожній стілець. Раніше це місце було вільне, бо Волдеморт не дозволяв нікому окрім Дельфі сидіти біля нього так близько.

За мить вже всі місця були зайняті, окрім того самого, на яке звернула увагу брюнетка. В кімнаті висіла тиша. І за мить своєю присутністю нагородив всіх і сам Володар.

Він впевнено йшов до свого стільця, який очолював весь довгий прямокутний стіл. А за ним повзла його улюблениця — анаконда, яка носила ім’я Наджині. Іноді Дельфі здавалось, що батько цінує і пильнує за цією холоднокровною більше, ніж за нею. Подейкували, що колись ця істота була неймовірно гарною дівчиною, а Темний Лорд навіть віддав їй першу частину своєї душі. Але це все чутки, які не мали жодного підтвердження.

— Сьогодні чудовий день, відчуваєте як приближається аромат крові та помсти? Кожен день наближає нас до перемоги, до повного винищення бруднокровних виродків, які посміли себе називати чаклунами. Пощади не буде нікому! — збуджено промовляв Волдеморт до своїх підлеглих.

Зал заповнював гучний злісний сміх Смертежерів, свідомість яких підбурювали думки про вбивства та очищення магічного світу, як вони вважали, від непотребу.

— Ми знищимо кожну бруднокровку, кожного чаклуна, який забруднив своє ім’я спарюванням з потворами та, упаси Салазаре, допустив до появи опоганеного потомства.

Волдеморт промовляв це все з величезною огидою та зневагою, дивлячись на те, як його підлеглі захоплено слухали і щиро підтримували його. І лише Дельфі охопили якісь дивні суперечливі думки. Бо поспілкувавшись з Герміоною та Гаррі, вона не відчула жодної різниці. Навіть навпаки, Ґрейнджер була неймовірно розумною та сильною чаклункою. Вона добра, щира і завжди готова підтримати і допомогти. Гаррі, в принципі, також приємний хлопець, хоч і досить галасливий та не посидючий, але він ладен віддати своє життя за своїх рідних та близьких. Від них не віє жодною бридотою, вони щирі. Та й Орден… Дівчина відчувала порожнечу, наче все в що вона вірила і чому її вчили було брехнею. Думки Дельфі перервав батько своєю гучною заявою.

— А тепер я хочу поділитися з вами чудовою новиною. З Азкабану прибув мій найвідданіший, та найближчий підлеглий.

Вказівним жестом Волдеморт направив руку в сторону дверей. Звідти вийшов високий чоловік в довгому шкіряному плащі. Його хода була вальяжною, а на обличчі світилась посмішка, тільки чомусь вона викликала страх.

— Бартеміус Кравч, твоє місце поруч зі мною, — вказав Волдеморт рукою на вільний стілець, який знаходився прямо навпроти Дельфі.

Чоловік мовчки сів за стіл, він пронизливо подивився на невідому йому брюнетку, яка сиділа напроти нього. Всі Смертежери дивились в його сторону не розуміючи, як він може собі дозволити так розвалитись прямо поряд з самим Темним Лордом.

— Оооо…. Я зовсім забув, — промовив Волдеморт, підходячи до чоловіка. — Я не представив тобі важливу особу. Мій єдиний нащадок, Дельфія Блек.

Чоловік оглянув дівчину з ніг до голови оцінюючим поглядом, не стримуючи холодної усмішки.

— Ні*уя собі, яка… — весь зал продовжував коситись на Барті, розуміючи що його тріумфальна поява зараз завершиться не менш тріумфальною загибеллю.

І в цю мить молоді люди зустрілись своїми поглядами.

— Я прийму це як комплімент, Бартеміус, — сідаючи на своє місце промовив Волдеморт. — Але якщо б це сказав хтось інший, моя мила Наджині перегризла б йому горлянку.

Темний Лорд гучно засміявся, після чого всі Смертежери також підхопили цей настрій та почали гучно реготати, але Мелфою старшому чомусь різко стало не до сміху, від чого Северусу на душі вперше за довгий час стало дуже тепло.

Все подальше засідання Волдеморт розповідав про свої геніальні плани про винищення бруднокровок. Наголосив, що вже в наступному учбовому році в Гоґвартсі Смертежери будуть активізовуватись та готуватися до вбивства Поттера і нападу на Гоґвартс та міністерство. Також, з великою гордістю, Темний Лорд повідомив що відтепер в гру вступає Кравч, який під виглядом Аластора Муді буде допомагати підривати внутрішні встанови та забезпечувати повну безпеку його доньки Дельфі. Адже скоро все дуже сильно зміниться, і передбачити хід подій буде дуже, дуже важко. А втратити її він собі не може дозволити.

— Ще одна нянька? — нестримано повідомила Блек. – Батьку, я все розумію, але може досить Містера Снейпа? Мені і так не вистачає повітря від його постійного нагляду!!

— Тоді вийди, подихай свіжим повітрям! — гаркнув у відповідь Волдеморт. — Ти починаєш забуватися, Дельфія!

Дельфі вмить закрила рота, схрестила руки на грудях та показово надула свої губки.

— Я все сказав, всі вільні! ГЕТЬ!

Розуміючи, що Блек добренько спаплюжила настрій Володаря, всі дуже швидко покинули вітальню. Хтось повернувся додому, а хтось розійшовся по кімнатам величезного маєтку. Він був на стільки чималий, що навіть купка шизанутих фанатиків не зіштовхувались між собою.

— Луціусе, в мене жахливо болить голова. Я піду до спальні, – тримаючи пальцями за скроні повідомила Нарциса.

Чоловік зі схваленням кивнув головою, та повідомив:

— Тоді я проведу твою племінницю до її кімнати, в нашому маєтку легко заблукати, Темний Лорд буде незадоволений, якщо це станеться.

— Звичайно любий, звичайно, — прямуючи до сходів відповіла місіс Мелфой.

Чоловік мовчки рушив з місця, Дельфі ж, не розгубившись, крокувала прямо за ним. Вона була дуже роздратована таким милим спілкуванням коханого з дружиною, адже той завіряв, що між ними давно нічого немає.

Коридори Мелфой Мінору дійсно трохи лякали, не було видно ні їх початку, ні кінця. Все було заставлено старовинними статуетками, картинами в золотих рамках, здавалось, що навіть стіни були зроблені з золота та дорогоцінностей. Дельфі подумала, якщо продати цей маєток, можна купити цілий Лондон, можливо б ще й решта залишилася.

Завернувши за кут, вони нарешті прийшли, і Луціус впустив до кімнати молоду брюнетку. Зайшовши всередину, той одразу зачинив двері та змахом палички запалив величезний камінь і всі свічки.  Не чекаючи ні секунди, роздратована Дельфі впилась в вуста чоловіка, жадібно кусаючи його губи. Вона швидко скинула його пальто, потягнувши чоловіка за брюки до себе.

Чоловік запустив пальці в волосся брюнетки, відтягуючи їх назад.

—  Проси!

Чоловік проговорював все настільки близько, що його вуста торкались вуст брюнетки. Але як тільки Дельфі потягнулась аби поцілувати чоловіка, той лише дужче відтягнув її голову, підтримуючи зоровий контакт.

— Я не чую, — знову наблизившись повідомив той.

Дівчина лише мовчки розстібала брюки чоловіка так само дивлячись йому в очі впевненим поглядом. Чоловік відчував її гаряче дихання на своєму обличчі, розуміючи що він сам ледь стримується при вигляді її  губ.

Луціус однією долонею намагався зупинити руки дівчини, але все було дарма, бо одна таки прослизнула в середину брюк, торкаючись вже готового чоловічого органу.

— То хто з нас ще має просити, — іронічно поцікавилась Дельфі, сильніше стискаючи його в руці.

Піддавшись відчуттям, чоловік несвідомо відпустив волосся дівчини, а та, скориставшись моментом, швидко спустила його брюки та опустилась на коліна, паралельно зав’язуючи волосся.

Чоловік опустив голову донизу, слідкуючи за діями брюнетки. Вона вже дражнила його язиком, від чого тіло чоловіка покривалось мурашками, не витримуючи напруги, і з його вуст зірвався гучний рик. Це, в свою чергу, дуже тішило Дельфі. Бо вона вже знала всі слабкості аристократа і дуже вміло ними користувалась. Що в принципі робив і сам Луціус.

Гра полягала в тому, хто перший запустить механізм, бо кожен з них хотів стояти біля штурвалу.

— Що ж ти зі мною робиш, — крізь зуби гиркнув від збудження Мелфой.

Дівчина лише посміхнулась, дивлячись на його знервоване та благаюче обличчя, та нарешті обхопила губами член і почала ковзати по ньому вниз і догори. Рухи губ, язика, рук змушували чоловіка втрачати відчуття реальності, ноги ставали ватними, він незграбно намагався зібрати випавше з хвоста волосся дівчини. Ще ця клята червона помада, як же блондин від неї божеволів, дивлячись як вона розмазується по її обличчю і його члену.

— А ну, швидко піднімайся, – крізь стогін викрикнув Луціус.

Чоловік розумів, що ще трошки, і він, хоч і дуже бурно, але дуже швидко закінчить. А закінчувати все, навіть не почавши, в плани Мелфоя не входило.

— Ти більше не хочеш? — встаючи з колін, здивовано поцікавилась брюнетка.

— На тобі багато зайвого. А маю бути я, — хитро відповів Луціус, знімаючи з дівчини одяг.

Брюнетка розстібала сорочку чоловіка, дивлячись на його тіло. Дівчина обожнювала його плечі і, нарешті скинувши з чоловіка сорочку, знизу вверх провівши руками по ним, підіймаючись до шиї і цілуючи чоловіка в губи.

Чоловік розвернув дівчину і жорстко зняв з неї сукню, застібка якої знаходилась саме на спині.

— Ти догралась, — прошепотів той на вухо Дельфі, крізь її неслухняні кучері.

Дівчина в відповідь лише засміялась, повернувшись до чоловіка обличчям.

Застібнувши штани, щоб не впасти, чоловік  різко підняв панянку на руки і пішов в сторону ліжка, щоб кинути на нього брюнетку. А сам підійшов до величезної старовинної шафи.

— Ти куди? — здивовано спитала дівчина.

Але чоловік лише мовчки щось шукав в шафі. Як тут в руках Луціуса опинився довгий шкіряний пасок.

— Це підійде, — сам до себе промовив той.

— Ееее, Мелфой, ми так не домовлялися! — підповзаючи до узголів’я ліжка повідомила брюнетка.

— Страшно?

Чоловік наблизився до Дельфі та заліз на ліжко, де знаходилась шокована дівчина. Поклавши пасок поряд з брюнеткою, Луціус зручно влаштувався зверху, цілуючи її шию та даючи своїм рукам абсолютну волю. Дочекавшись поки Дельфі повністю розслабиться, він різко схопив її за обидві руки та зв’язав їх між собою над її головою.

— Луціусе!! — незадоволено скрикнула брюнетка.

Але чоловік все ігнорував і закріплював руки дівчини зверху на спинці ліжка. Трошки відсторонившись, він замилувався цією картиною.

— Мелфой! А ну відстібни мене негайно!

Вмостившись знову на дівчині, чоловік почав покривати її тіло поцілунками.

— Я ж тобі сказав, ти догралась, — промовив Мелфой прямо в обличчя брюнетки, намагаючись дати ладу кучерям, які знову впали на її чудове личко.

Чоловік пристрасно цілував губи дівчини, стискаючи тіло.

— Я, звичайно, можу піти…

Дельфі лише мовчки притиснула своїми ногами Луціуса до себе, бо єдине, що вона зараз хотіла —це він! І бажано негайно.

Блондин нахабно розірвав верх білизни, пестячи груди які вже здіймалися від збудження. Брюнетка сердито кинула погляд на аристократа, даючи зрозуміти, що вона незадоволена таким псуванням її особистих речей. На що чоловік лише посміхнувся.

Він вже стягав низ білизни, який був майже весь мокрий. Мелфоя це не на жарт тішило, але його гра лише починалась. Він продовжував милуватися красою дівчини, відчуваючи, що все її тіло належить йому. Дельфі вигиналась назустріч, благаючи вже всім своїм видом злитися з ним воєдино.

Аристократ визволив нарешті себе з полону брюк та повернувся до неї.  Напружене збудження Блек було настільки сильним, що здавалося, наче з її вуст от-от зірветься стогін, тільки через дотик коханця. Так і сталося, як тільки Луціус почав пестити пальцями внутрішню сторону стегон дівчини.

— Луціус!!! — не маючи змоги більше терпіти, скрикнула дівчина.

— Я все ще не чую, — єхидно повторив чоловік, проводячи язиком по шиї брюнетки.

— Благаю!!!

Чоловік ще більше розплився в своїй посмішці і, здавалось, ось-ось Дельфі отримає те, що бажає, але чоловік замість того щоб увійти, різко ковзнув вперед.

— Тільки розв’яжи мене, я тобі таке влаштую!!

Ігноруючи дівчину, аристократ продовжував такі маніпуляції, змушуючи тіло дівчини трястись. Блондин нахилився до дівчини, щоб накрити її тремтячі губи поцілунком, але замість цього, Дельфі різко та сильно вкусила його за передпліччя. Той гучно скрикнув від несподіванки та увійшов в неї, змушуючи скрикнути вже кохану, але від задоволення.

Поштовхи чоловіка були сильними та жорсткими, стогін та збудження партнерів наповнював кімнату, панянці так хотілось визволити руки та роздряпати в кров спину чоловіка.

Аристократ бачив, що ще трохи, і Дельфі дістанеться до піку насолоди, але в його плани це не входило, тому, дочекавшись вже крайнього моменту, він різко вийшов з неї. Від чого та гучно зойкнула:

— Я тебе ненавиджу!! Луціус!

— Не тільки ти вмієш гратись, моя Зоре.

В план чоловіка взагалі входило зібратись і піти, щоб поставити на місце дівчину, бо він вважав, що вона явно забула, хто тут головний. І втрачати свою владу над нею він не бажав.

Але враховуючи те, що  сам Мелфой не на жарт розійшовся від цього всього напруження, то встояти перед спокусою закінчити справу до кінця, він вже фізично не міг.

— Я не хочу щоб ти виходив, — промовила Дельфі, жадібно дивлячись на Луціуса.

Після такої заяви в чоловіка вже не залишалось сил щоб ось так піти, тому він повернувся, і їх тіла знову з’єднались, задаючи один одному сильний ритм. Дельфі вигиналась, стогнала та глибоко дихала, розуміючи, що ось-ось вона порине в вир задоволення. І Луціус це бачив та розумів, що його час також близький.

Повернувшись в реальність, двоє важко дихали та дивились один на одного.

Аристократ впав поруч, розв’язавши її і граючись рукою з волоссям Блек. Трохи перевівши подих, блондин поцілував Дельфі в лоба, встав з ліжка і почав збирати свої речі, які були розкидані по всій кімнаті. Вже був час йти, бо на нього в спальні чекала дружина, яка могла почати задавати багато питань.

Паралельно чоловік підіймав і речі Блек, кидаючи їх до неї на ліжко. І, піднявши чорну мантію, чоловік помітив що з її кишені випав якийсь дивний папірець. Коли він взяв його до рук, дівчина різко вскочила, але було пізно, мимоволі чоловік все ж таки прочитав що було написано в ньому. Це був той самий лист…. Один з тих, які Дельфі отримувала кожен день.

— Ти зараз нічого не хочеш мені розповісти? — сердито запитав Мелфой.