Header Image

     

    Майже всю ніч молода Блек крутилась в ліжку, намагаючись знайти такий бажаний нею сон. Але все марно, в голові дівчини з’являлись наче сонячні спалахи, це були  моменти з її життя. Дитинство, «виховання матері», втрата батьків, перебування в спеціалізованому закладі для сиріт, де вона відчувала себе покинутою і нікому не потрібною, цей клятий Дурмстранг, її роки навчання в ньому. Дельфі була дійсно важким підлітком, часто встрявала в неприємності, майже не цікавилась навчанням, але вона була яскравою та сонячною, до неї тягнулись люди, і вона завжди була душею всіх компаній.

    Брюнетці завжди подобалось купатись в увазі людей, хоч зазвичай виходило так, що всі з ким спілкувалася Дельфі були хлопцями. Та й, загалом, в Дурмстранзі було не багато дівчат, а ті що були, ставились до неї, м’яко кажучи, не добре. Ну, а кому буде до душі те, що вся увага чоловічої частини прикована до однієї особи. Але сама панянка, навіть не докладала до цього всього зусиль. Вона просто залишалась собою. Її взагалі мало цікавили всі ті хлопці, котрі постійно намагались битись за неї, чекаючи її схвалення, але все це було марно. Бо жоден не зміг зацікавити зеленооку.

    Але дуже скоро все змінилось. Дівчина почала дуже близько спілкуватися з одним із професорів, він здавався їй дуже розумним, розповідав цікаві речі, і на фоні всіх, як здавалось Дельфі, вітряних і легковажних однолітків, він виглядав дорослим, зрілим і серйозним.

    Трохи згодом, чоловік почав проявляти явно не таку увагу, яку мав би проявляти професор, до студентки. І Дельфі це помічала, але в силу свого ще досить юного віку, дівчині мало бути п’ятнадцять напередодні, не вважала цю ситуацію якоюсь не такою. Більше того, вона відчувала неймовірну гордість через те, що він такий дорослий і з ним вона нарешті може бути в безпеці. Але все було не так, як намалювала в своїй свідомості юначка.

    Одного вже пізнього вечора чоловік покликав Дельфі на зустріч. Це була невеличка закинута фортеця, яка знаходилась достатньо далеко від самої школи. Раніше навколо неї було  величезне озеро, яке згодом висохло і залишило по собі купу величезного каміння. А в самій фортеці вже не було стелі, тому через неї можна було побачити місяць та майже чорне нічне небо. Дивно, адже не виднілось жодної зірки, які так любила розглядати юна дівчина. Можливо то було через хмари, а можливо то був знак. Але вона сама не бажала нічого помічати і, без жодної тривожної думки, вже чекала на тому самому місці.

    — Ти вже тут? — пролунав дуже низький чоловічий голос. — Невже так поспішала на зустріч зі мною? Я глибоко ціную це.

    Інтонація чоловіка нагадувала звіра, який от-от ладен вчепитися в свою жертву гострими кігтями та вкусити смак плоті.

    — Професоре? — дівчина була трохи налякана раптовою появою чоловіка. — Я не до кінця розумію навіщо ви мене покликали.

    Дельфі намагалася триматись осторонь, бо відчувала шалену напругу та не розуміла навіщо вона взагалі тут.

    Чоловік підійшов ближче, піднявши рукою підборіддя дівчини:

    — Ну-ну, ми же домовлялися, ніяких «ви», ми з тобою так близькі, а зараз станемо ще ближчими.

    Професор, безцеремонно почав підіймати спідницю юначки, цілуючи її в тремтячі холодні губи.

    До такого повороту подій, вона була точно не готова. Звичайно, вона знала що це таке, вона розуміла, що рано чи пізно це станеться, але не так. Дельфі точно не хотіла почати свій статевий досвід з холодної напіврозваленої фортеці і з цього чоловіка. Він не той, він точно не той самий, не дивлячись ні на що, брюнетка не кохала його. Можливо відносилась як до батька чи до старшого наставника, але….

    Намагаючись зробити крок назад, дівчина уперлась в старе кам’яне підвіконня.

    — Це… я… М-можливо не треба? — дівчина бубоніла щось не зрозуміле собі під носа, намагаючись відійти від чоловіка, який тільки наступав і явно не бажав відмовлятися від своїх планів.

    — Перестань, Дельфі, одним більше одним менше. Ти ж така гаряча. Що тобі ці малолітки, коли поряд справжній чоловік, я знаю що тобі треба.

    В цей час його руки продовжували нахабно стискати тіло Блек: груди, талію, стегна, переходячи до лона. Від чого Дельфі морщилась і намагалась знову відійти, але йти було нікуди, вона стискала ноги, не даючи руці чоловіка зайти далі. І це не на жарт дратувало його, від чого той гиркнув в наказному тоні дівчині прямо в обличчя, але від цього ситуація стала ще гіршою, і дівчина наче скам’яніла.

    — Будеш грати зі мною? Не вийде.

    Професор підняв дівчину і жорстко посадив її на те саме підвіконня, він розсунув її ноги і влаштувався між ними. Схопившись за волосся на потилиці, чоловік дивився в злякані очі Дельфі, милуючись її красою.

    — Хоча знаєш, мені так навіть більше до вподоби.

    Ця особа сказала все з таким задоволенням, що кров холола в жилах.

    Чоловік провів великим пальцем по пухким губам Блек і в його очах блиснула іскра, він схопив дівчину за обличчя, паралельно розстібаючи свої чорні брюки. Він знову взявся за волосся і потягнув дівчину до низу, змушуючи стати на коліна. Маленькі гострі камінці впивались в тендітну шкіру на її колінах, але найстрашніше чекало попереду. Бо той повністю спустив свої брюки, від чого дівчині в мить стало гидко.

    — Не дивись, а відкривай рота, — наказним тоном промовив чоловік.

    Дельфі була розгублена та злякана, вона не знала що робити, єдина думка яка прийшла їй в голову — це робити те що він скаже, можливо цим все і закінчиться? І він не буде далі…

    Брюнетка зробила все так, як сказав чоловік, взявши його член до рота, Дельфі мало уявляла що їй треба робити, але чисто інтуїтивно, вона ковзала ротом назад і вперед, але йому цього було замало і, взявши дівчину за голову, він повністю встромив свій прутень в горло, від чого в неї майже спрацював блювотний рефлекс і по обличчю потекли сльози. Це не на жарт збуджувало та тішило чоловіка.

    Він відкинув голову назад та несамовито гарчав від влади, яка знаходилась в його руках. І продовжував свої глибокі на жорсткі рухи, даючи дівчині можливість лише на пару секунд вдихнути та видохнути повітря, після чого той підняв Дельфі за шию в верх, хлопаючи долонею по її щокам:

    — Хороша дівчинка, — огидно посміхаючись, повідомив той, витираючи з обличчя дівчини сльози слину та чорну туш, що розмазалась від сліз.

    І тільки зараз до Дельфі дійшло, що треба брати ноги в руки і тікати що є сил, але чоловік виявився спритнішим і різким рухом повернув дівчину до себе, спиною нахиливши її вперед так, що та вдарилась ліктями в те прокляте підвіконня.

    Професор прибрав своє чорне волосся з обличчя, роздивляючись вид, який йому відкрився під спідницею Дельфі, його збудженню не було межі. Йому якомога швидше хотілось повістю заволодіти цим тілом. І, не змушуючи себе чекати, він спустив білизну бідолашної, схопив її за стегна і різким швидким рухом увійшов в неї, від чого та зойкнула через пронизуючий біль, який хвилями накривав її.

    Чоловік нахилився до обличчя Блек, не виходячи з неї, і промовив:

    — Кричи гучніше, тут тебе ніхто не почує.

    І навіть в такому положенні він не зупиняв рухи, не даючи дівчині оговтатися від страху та відчуття приреченості. Він не знав, що вона незаймана, але це не виправдовувало його.

    Поштовхи його стегон ставали все жорсткішими, хоча часом здавалося, що жорсткіше вже нікуди, стискаючи сідниці дівчини настільки сильно, що на білосніжній шкірі одразу з’являлися синці від його пальців. Єдине, що засмучувало чоловіка, це тільки те, що через жахливе освітлення він не бачить як його прутень входить в його жертву.

    А в самої Дельфі просто вже не було сил кричати, не було навіть думки просити зупинитись. І з кожним новим поштовхом вона все більше ненавиділа чомусь тільки себе, а не свого кривдника. В мить професор збавив темп і його тіло почало трусити, два глибокі та різкі поштовхи і Блек відчула, наче щось почало пульсувати в середині неї, гучний стогін чоловіка, він покинув її тіло, та ляснув долонею по сідницям.

    Нарешті він відійшов від дівчини і та впала на коліна, повністю ігноруючи біль від того самого гострого каміння. По ногам дівчини стікала кров, що була видна на сірій шкільній спідниці.

    Брюнет здивовано подивився на свої руки та пах і побачив на них кров, після чого він все зрозумів, але йому абсолютно не було соромно. Він лише дивився на забиту в кут Дельфі, яка нагадувала маленьке скривджене кошеня яке, схлипуючи від болю, жаху та страху намагалося заховатися від цього світу.

    — Незаймана? — продовжуючи дивитися на себе, шоковано промовив той.

    Дівчина лише мовчала, обіймаючи себе руками. Вона бажала провалитись під землю, зникнути, вмерти, що завгодно тільки б нічого не відчувати. І, набравшись сил, ледь чутно відповіла тремтячим голосом, крізь сльози:

    — Я не хотіла….

    Чоловік лише усміхнено видихнув, намагаючись якось стерти кров зі своїх рук.

    — Не хотіла б — сказала. А я цього не чув.

    Він підійшов до зеленоокої, нахилився і промовив:

    — Якщо хоч хтось дізнається… ти навіть не уявляєш на що я здатен.

    Дельфі ж в цей час закривала руками голову чи то від жаху, чи то від страху, чи просто не хотіла щоб хтось її бачив.

    — І до того ж, ти думаєш, що такій як ти хтось повірить? А якщо навіть повірить, я скажу що це ти на мене стрибнула, бо хотіла гарну оцінку. І ти думаєш в когось будуть сумніви? -Брюнет взяв дівчину за обличчя, дивлячись на неї своїм мерзенним поглядом. — Подивись на себе, — він різко відкинув обличчя дівчини в сторону і швидко пішов геть.

    Кімната, стеля, стіни, ліжко. Дівчина різко підірвалась зі свого місця. «Це був сон, — промовила та про себе, — як би ж це був просто сон»… Ці події вже давно не приходили їй в кошмарах. Вона вже забула, але підсвідомість — ні. Ще й ця розмова з Герміоною. Довгий час вона звинувачувала себе, що не втікла, не вдарила, не вбила його на худий кінець, що не сказала нічого, щоб він зупинився. Чомусь дівчина наївно вірила, що від її «ні» щось змінилося б. Брюнетка ненавиділа себе, відчувала брудною. І найжахливіше, що вона не вважала винним його, вона ненавиділа лише себе. І цей день був останнім днем навчання її в Дурмстранзі, більше вона туди не повернулась, не змогла. І її зникнення особливо нікого не здивувало.

    Думки Блек перервала дивна музика. Повернувшись до дверей, прямо біля порога та побачила музичну шкатулку з балериною. Неймовірно, вона колись розповідала про це трійці, як мріяла про неї в дитинстві. А біля шкатулки її знову чекав лист. І знову посилання. І знову щось дивне. «Та хто ж це, невже? Хтось з трійки? Але цього просто не може бути!». Але Дельфі розуміла, що більше їх розмову ніхто не чув. Значить це…. Це точно якась маячня. Годинник? Скільки зараз часу? Твою… я запізнююсь.

     

    Навколо стояв неймовірний гамір, весь клас вирішував якісь «ну дуже важливі питання», Рон та Гаррі намагалися швидко переписати домашню роботу в Герміони, яка в свою чергу не відривала очей від блондина, що сидів зліва від неї. В голові дівчини каша, в животі метелики, на повістці дня урок у Снейпа, на якому треба бути дуже обачною, бо весь гуртожиток Ґрифіндора тримається від абсолютного краху буквально на ній.

    Але свідомість дівчини повністю захоплена цим парубком. Гермі здавалося, що подібних почуттів, вона не відчувала до Рона навіть на самому початку їх відносин. З рудим сьогодні ввечері Ґрифіндорка мала розставити всі крапки над і, тягнути було нікуди. Враховуючи, що заочно вже було все зрозуміло. Між ними все скінчилось і почалась нова історія. Але Візлі прагнув почути все особисто. Думки дівчини перервав чорний вихор, який демонстративно залетів в аудиторію грюкаючи кремезними дверима.

    — Закрили всі свої роти і відкрили підручники. Сторінка 245, — промовив Снейп, кидаючи купу підручників на стіл, ставши спиною до класу.

    І в цей час тихенько навшпиньках за Северусом в аудиторію прокралась молода Блек, прикладаючи вказівний палець до рота, щоб ніхто не здав її запізнення на урок. І яким було розчаруванням дівчини, коли чоловік різко повернувся і суворим поглядом подивився прямо на Дельфі.

    — Місс Блек! – чоловік розвів руки, та поклав їх собі на пояс. — Ви дійсно думаєте що я не відчуваю вашу присутність? Ваші парфуми чутно за кілометр, і не почує їх лише людина в комі! Я дуже схожий на людину в комі?

    Дівчина мило посміхнулась, широко розкривши свої очі.

    — Ну, яяяяк вам сказати, — протягнула темноволоса, ховаючи єхидну посмішку затишком губ.

    На мить чоловік відвів погляд від молодої дівчини, але швидко зібрався і знову нагримав у відповідь:

    — За парту, хутко! На вашому місці, я б приходив на урок ПЕРШИМ!

    Дельфі сіла поряд з Герміоною, яка тримала місце саме для своєї подруги і прибирала сумку щоб та сіла.

    — Дельфі, пробач за вчорашнє, — прошепотіла Гермі. – Я не знала і… якщо тепер ти захочеш поговорити — я готова.

    — Забий, це минуле, а я хочу жити сьогоденням. Як ваші справи з Мелфоєм молодшим? — штурхаючи ліктем дівчину, поцікавилась Блек.

    Вже потім Дельфі зрозуміла, що уточнення було абсолютно зайвим, тому що про Мелфоя старшого думала лише вона.

    —  Старшого мені тільки не вистачало, він такий страшний і суворий. В мене від нього аж бррр.

    Не встигла Дельфі посміхнутись, як в їх сторону полетів підручник з рук Снейпа.

    —  Я зараз двох відправлю до директора і вже там ви будете щось йому розповідати.

    Урок пройшов в звичному темпі. Северус дуже довго щось розповідав, а всі довго намагались його слухати, лише Дельфі демонстративно склавши руки дивилась на Снейпа, змушуючи його ніяковіти від постійної уваги з її боку.

    Після всіх уроків брюнетка ледащо шкандибала в бібліотеку, щоб все таки урвати якусь цікавеньку книжку та поринути в вигаданий світ і відволіктися від цих листів, інтриг та коханців. Але треба було Дельфі лише подумати про коханців, як, звідки не візьмись, їй на зустріч вийшов Луціус. Пройшовши повз чоловіка, дівчина швидко звернула в бібліотеку, сподіваючись що аристократичне лихо оминуло її стороною. Але не тут то було, бо в бібліотеці із-за книжкової полички вийшов Мелфой старший і притягнув своєю тростиною за сорочку Дельфі до себе.

    — Шкільна форма? — єхидно промовив той. — Тобі так личить.

    — Ти збоченець, Мелфой. Не підходь до мене, — огризнулась дівчина, поправляючи комірець.

    Чоловік розплився в посмішці і опустив погляд вниз, підходячи до відступаючої від нього дівчини.

    — Навіщо так категорично, зоре моя, ти мені подобаєшся без неї більше.

    Руки чоловіка міцно схопили дівчину за талію та притягнули до себе.

    — В мене є краща ідея, — відштовхнувши чоловіка від себе, запропонувала дівчина. — Тут твій син вже разом з Паркінсон розважаються ночами за стінкою і, доречі, спати мені не дають. В неї форма ще гарніша за мою, то може ти туди сходиш?

    Чоловік закотив очі і голосно клацнув язиком.

    — Ні-ні-ні, почекай, нічого не кажи, просто уяви, — дівчина активно жестикулювала однією рукою в повітрі, немов намагаючись намалювати картину. — Він, вона і його батько! Почекай ще, Він кохав її, а вона його батька. Круто, правда?

    Луціус знову закотив очі, махаючи головою.

    — Мені більше подобається інша історія: він кохає племінницю своєї майбутньої колишньої дружини і завітає до неї сьогодні вночі. Бо він не спить, не їсть, лише думає про неї. Подивись як схуд. Тобі його не шкода?

    Дівчина підняла одну бров, прискіпливо дивлячись на чоловіка.

    — На, тримай книгу, сьогодні вночі вона твоя супутниця.

    Панянка швидко сунула чоловіку в руки книгу, яка заходилась в неї. Розвернулась і пішла до виходу.

    — Секунду, то до мене тільки дійшло. Мій хлопчик нарешті став чоловіком? — стоячи з книгою в руках, як вкопаний, перепитав Мелфой.

    — Ось ти б так само радів, якби в тебе була донька і ти дізнався теж саме? М?

    Чоловік відкинув низ свого пальто назад і суворо відповів:

    — Я би вбив на місці цього покидька.

    Дівчина голосно засміялась, підійшовши до чоловіка та протягнувши руку, щоб поправити йому сорочку.

    — А тепер уяви, що зробить з таким, хоч і дуже симпатичним покидьком, мій батько. М?

    — Ну що з твоїм настроєм?

    — Пробач, – погладивши чоловіка по щоці ніжно промовила Блек. – Я просто сьогодні вся на голках, я дуже втомилась, давай іншим разом?

    Луціус лагідно взяв руку дівчини і поцілував її.

    — Ну, звичайно, я все розумію, але якщо я прийду до тебе уві сні, і зроблю там все про що я зараз думаю, без образ. Добре?

    Розмову двух закоханих перервав гучний скрип дверей, через що Дельфі швидко відскочила від чоловіка і нервово сховала волосся за вухо.

    В бібліотеку зайшла Герміона емоційно викрикуючи ім’я Дельфі. Але побачивши поряд старшого Мелфоя трохи зніяковіла і втратила свій пил.

    — Тож, містер Мелфой, я бачила Драко десь біля своєї кімнати, можете його там пошукати. І так, це моя книга, — вириваючи з рук Луціуса, якийсь дивний роман, промовила брюнетка.

    — Дуже дякую, — крізь зуби відповів чоловік. — А ви, як вас…? — зверхньо протягнув Мелфой, звертаючи увагу на Герміону, наче забувши її ім’я.

    — Міс Ґрейнджер, ми колись бачились в крамниці, — невпевнено відповіла Герміона.

    — Точно, точно, батьки маггли, в мене просто погана пам’ять на непотріб.

    Чоловік покрутив головою, кинув погляд на свою коханку і пішов геть.

    — Жах, Дельфі, що він хотів? Про що ви розмовляли?

    — Та він питав де можна знайти Драко, загубив свого синочка, доречі про його синочка, — Дельфі заграючи глянула на Герміону, чекаючи подробиць.

    — Немає мені чого розповісти, НЕМАЄ. Сьогодні я вирішила розставити крапки з Роном. Щоб він…  Коротше, щоб він не сподівався ні на що. І все ж таки… Щось мені від думки про батька Драко дурно стає, він весь такий суворий і злий. Не розумію, як за нього хтось заміж вийшов.

    Дельфі гучно засміялась, взявши дівчину за руку.

    — Ну ти ж якось з його сином час проводиш і, щось мені підказує, що вони дуже схожі…

    — О, Мерліне, Дельфі, я навіть думати про це не хочу!!!

    Герміона розмахувала руками і прикривала обличчя рукою, намагаючись сховати знеяковіння.

    «Ну і дарма», — подумала про себе Дельфі, крокуючи за Ґрифіндоркою.

    —  Гермі, — вигукнула вслід брюнетка, – я напевно піду до себе, я так втомилась, ось книжку взяла, нарешті відпочину та почитаю.

    Після чого подруги розійшлись по різним частинам Гоґвартсу, займаючись кожна своїми справами.

    Дельфі влаштувалась в своєму тепленькому ліжечку, читаючи так давно омріяну книжку, і в нагоді дуже стало те саме червоне вино, яке вона пронесла з собою ще в перший день навчання. Спустошуючи келих за келихом, дівчина відчувала, як мутнішає свідомість, по ногам і тілу розтікається тепло, а її щічки стають рожевими. І думки про те, що Луціус все-таки мав рацію з приводу сумісної ночі, не покидали ту ні на мить.

    Як би Герміона не кривилась після почутого від Дельфі, але Блек не шуткувала. Чоловік дійсно вміє приносити задоволення не лише собі. Іноді їй навіть здавалось, що він сам отримує задоволення від її оргазму.

    «Тааак Дельфі, це все кляте вино… щось я сьогодні забула зробити», — сидячі на ліжку промовила сама до себе брюнетка, але її від монологу відволік гучний стукіт в двері.

    «Невже в нас з Мелфоєм дійсно ментальний зв’язок?», — подумала про себе та, хутко підбігаючи до дверей з келихом вина.  Але відчинивши їх, панянку чекав «сюрприз».

    — Ви знущаєтьсь з мене?! — суворо вигукнув насуплений чоловік.

    — Оооо Професоре, що стоїте, як прости господи, заходьте, – тягнучи чоловіка за рукав в кімнату, весело відповіла та. – Ви якийсь вічно напружений. Може вина?

    Дівчина протягнула келих до Снейпа, паралельно танцюючі під мелодію яка грала лише в її голові. Чоловік явно не був готовим до такої  пропозиції, але його настрою це абсолютно ніяк не змінило.

    — ПІВТОРИ ГОДИНИ! Я чекав вас півтори години!

    Дельфі майже парила по кімнаті, продовжуючи пити вино. Вона кружляла, щось співала собі під ніс, а періодами навіть стрибала.

    — Оооо… Професоре, таку дівчину як я, можна чекати рокаааами, — вона наблизилась до розгніваного Снейпа і туркнула його пальцем по носу. – То вам ще пощастило, хіба ні?

    Сказати, що Северус був в шоці, це нічого не сказати. Він просто спостерігав за цією виставою, не розуміючи, йому сміятися чи плакати. Враховуючи, що за цей час Дельфі вливала в себе вже четвертий келих червоного і її ноги починають не слухатися свою господарку.

    — Тооочноо, — вдаряючи себе долонею по лобу, різко скрикнула дівчина, — я згадала про що я забула. Ви посидьте тут трошки, добре? В мене додаткові зі Снейпом, він такий страшний зануда, запізнюсь, весь мозок з’їсть. Нікуди не йдіть!

    Дівчина штовхнула чоловіка, щоб той сів на край ліжка. Не втримавшись на ногах він піддався маніпуляції і все-таки сів, а «піднесена» брюнетка хитаючись покрокувала до виходу. Зрозумівши, що ситуація стає неконтрольованою, Северус швидко потягнув брюнетку назад і зачинив двері, щоб вона не змогла вийти і наговорити комусь зайвого.

    — Руки свої брудні від мене прибрав!

    Чоловік глибоко видохнув і, не витримуючи, прогримзав:

    — Як же ви всі розбещені дітки своїх «великих» батьків, мене задовбали. Ви думаєте, що вам все дозволено, що весь світ належить вам. Допоки інші не мають вибору, та можливостей.

    Вмить Дельфі зупинилась на місці, з її обличчя пропала посмішка, вона опустила голову вниз і виглядала наче бомба сповільненої дії, яка ось-ось здетонує.

    — Мовчите? Міс Блек, воно й не дивно, бо в голові лише веселощі, одружені коханці і повна безвідповідальність за свої дії.

    Дельфі різко повернула голову, пронизливо дивлячись на брюнета, а трохи згодом повернулась сама, швидким кроком наближаючись до чоловіка, на мить здалось що від викиду адреналіну, після почутого, алкоголь почав нейтралізуватись в організмі панянки.

    — Да що ви можете знати про таких як я, що ви можете знати про відсутність вибору, ви народились вільними! Ви, – тикаючи пальцем в груди Снейпа, – ви самі обрали свій шлях, вас Містер «немає справедливості», ніхто не змушував приклоняти голову перед моїм батьком.

    — Ви нічого не розумієте і не знаєте! — гнівно перебив дівчину брюнет.

    — Ну звичайно, це ж Ви народились «особливим» настільки, що з глибокого дитинства вас вчили вбивати та ненавидіти всіх навколо, чиї погляди на життя не співпадають з вашими. Напевно це ВАША матір була на стільки хворою на голову, що на її фоні психопатичний вбивця батько, виглядав не таким вже і поганим. Напевно це ви були абсолютно самі, боючись, що хтось дізнається про ваше походження, інакше що? Інакше вас би вбили тільки за те що ви народились.. Я НЕ ОБИРАЛА СВІЙ ШЛЯХ.

    Снейп лише мовчки стояв і слухав все це, розуміючи що не все золото що так блищить. Він був розгублений та спантеличений.

    — Невже ви думаєте, що я знала з самого початку, що Луціус одружений? Він єдина людина в цьому світі, яка кохає мене просто так.

    Северус лише мовчки попрямував до виходу, бо розумів, що слухати це все він більше не може. Але, не витримавши, прямо біля дверей чоловік обернувся і промовив:

    — Вас ніхто не любить Місс Блек, так само як і мене. Треба тільки змиритись, і не шукати рятувальне коло… Це не допомогає.

    Злившись з пітьмою коридору підземелля, чоловік зник, залишивши по собі гіркий аромат полині, який змушував Дельфі відчути себе абсолютно спустошеною та одинокою…

    Поки Дельфі та Северус вирішували в кого з них більш хмарне минуле, на іншій стороні Гоґвартсу, метушливо збиралась Герміона. Це була дуже важлива розмова. Дівчина це розуміла, вона не хотіла втрачати Рона як друга, бо вона дійсно його любила, але не як хлопця, не як чоловіка. А як зробити так, щоб після цього всього вони могли спілкуватися як раніше, вона не мала абсолютно ніякого уявлення. Тож, квапливо зібравшись, юначка побігла до зазначеного місця зустрічі.

    «Будь що буде», — безнадійно крутилося в її голові.

    Це було їх таємне місце. Раніше Рон та Герміона завжди зустрічались там, це був закинутий клас, вхід в який знала лише Герміона, вона знайшла його в бібліотеці, коли в черговий раз намагалась врятувати дупу Гаррі та Рона.

    Парубок вже схвильовано чекав на свою кохану, в нього було гарне передчуття що вони обов’язково помиряться. І все буде як і було. Але сама Герміона прийшла до хлопця абсолютно з іншим настроєм. Вона знала — це кінець.

    — Рон, — промовила та, побачивши парубка, котрий стояв до неї спиною.

    — Герміоно! — хлопець різко повернувся до дівчини, схопивши її за руки. – Я чекав на тебе і ти прийшла, а це значить…

    Він різко потягнувся своїми губами до губ панянки, але та, визволивши руку, зупинила його.

    — Пробач, ні. Я прийшла не за цим, я прийшла сказати, що це кінець.

    — Кінець? Всьому? — розгублено спитав той.

    — Так… Тобто ні, — такій начитаній Герміоні було так важко формулювати свої думки, наче весь словниковий запас кудись зник.

    — Я не розумію тебе, Ґрейнджер.

    — Я дійсно люблю тебе, Рональд Візлі, — сказала вона, засмучено дивлячись на юнака.

    — Тоді в чому проблема, що не так? Все через Лаванду? Да я проклинаю той день, коли випив той клятий сік з її рук.

    — Лаванда тут ні до чого, я люблю тебе, дійсно, як друга, як брата та як кого завгодно, тільки не як свого хлопця, розумієш?

    Герміона дивилась на Рона з величезною надією, що він все зрозуміє. Що він не буде влаштовувати сцен та вони зможуть бути друзями. Але нажаль цього не сталось.

    — Тобто раніше любила, а тепер ні? — з кожною миттю його обличчя червоніло від емоцій і ластовиння, що окидало його проступало менше й менше. – Це як так?! Що зі мною не так?! Я той самий Рон, Герміоно!

    В юнака трясся голос від емоційного збудження, він дійсно не розумів, що відбувається і чому все сталось саме так.

    — Я любила тебе і люблю, але… Чорт забирай, це так важко, я не кохаю тебе! Не кохаю!

    — Так покохай!!! — викрикнув Візлі, від сильної напруги, на його шиї та скронях повиступали вени, а кулаки були міцно затиснуті, ніби він ледве не готувався до емоційної бійки.

    — Я не можу просто так взяти і покохати тебе, як взагалі ти собі це уявляєш? — розгублено, та ледь чутно відповіла дівчина, відступаючи на крок назад.

    — Та не знаю я! Важливо те, що я тебе кохаю! Мого кохання вистачить на нас двох, я впевнений! Чуєш мене?! Точно вистачить!

    Ґрифіндорка не знала, що йому відповісти і як себе поводити. Розмова зайшла в глухий кут, це був просто якийсь сюр. Саме цього шатенка і боялась.

    «Що робити далі?» — крутилось в її голові, і тут не сподівано для самої себе, дівчина видала:

    — Я не можу покохати тебе Візлі, бо я вже кохаю іншу людину!

    Хлопець розгублено дивився в одну точку, не віривши тому, що почув:

    — Кохаєш? Іншого? Та як можна кохати іншого? Ти завжди з нами, ми завжди поряд, в тебе не було часу та можливості кохати іншого!

    Герміона лише відвела погляд, тримаючись однією рукою за свій лікоть.
    — Я зрозумів, — махаючи вказівним пальцем, кричав Рон, – я все зрозумів. Не дарма Поттер розійшовся з Чанґ, це все був план так? Як же я вас ненавиджу!!!!

    — Рон!! Почекай! Ти все не так зрозумів!

    — Не чіпай мене!

    Рон був не в собі від гніву, він біг коридорами, вибиваючи двері ногою, він лупив руками стіни, абсолютно не відчуваючи болю. Візлі прямував до кімнати свого ліпшого, до того моменту друга, щоб дізнатись правду, щоб сказати все що він думає.

    А Герміона в цей час сиділа на холодній підлозі і гірко плакала, бо розуміла що їх дружбі прийшов кінець. Вона не могла розповісти про Мелфоя, не могла захистити Гаррі. І як вона після цього буде з ним взагалі спілкуватися? І що Рон там влаштує? Дівчина не розуміла, яким чином їх ідеальна дружба дала тріщину, як їх ідеальна дружба розвалилась в мить?

    Нічого не підозрюючий Поттер сидів за книжками, розглядаючи новий підручник, який він отримав взамін старого, бо на нього вилилось зілля. Гаррі помітив, що підручник був іншим, в ньому було багато виправлень, багато ілюстрацій було вирвано.

    «Як можна так ставитись до книги», — подумав він.

    Як раптом в його кімнату, наче полум’я, яке зносило все на своєму шляху, завалився Рон.

    — Що сталось?! Друже…? – збентежено поцікавився Поттер.

    Візлі різко взяв хлопця за комір, швиряючи зі сторони в сторону.

    — Ти ще смієш про це питати? Ти покидьок, ти справжній покидьок. Ти думаєш я не зрозумів для чого ти розійшовся з Чанґ?!

    — Ти про це, я давно, ми давно мали тобі сказати, але, я не знав як ти віднесешся до цього. Просто все так склалося.

    — Ти так просто про це кажеш!!? Ніби нічого не сталося? Просто так склалося?! Які ж ви всі огидні. Я для вас ніколи нічого не значив! Ви тільки хизувалися своєю геніальністю, той хто вижив та всезнайка — яка чудова пара! А я вам потрібен був тільки для того, щоб на моєму фоні виглядати ще краще?

    — Роне прошу тебе, послухай, зачекай, яка всезнайка, я не зрозумів, ти про що?

    — Ти ще знущаєшся?! – було відчуття що ще секунда, і розлючений Рон просто перетворить голову Гаррі на гарбуз.

    — Я розумію, що Джині твоя сестра, але повір мені, я не збирався робити з нею нічого поганого, я клянусь тобі, я кохаю її!!

    Рон трохи опустив руки, поставивши Поттера на місце.

    — Що? Яка Джині? – хлопець був спантеличений і не розумів абсолютно нічого, тільки що Герміона сказала що кохає Гаррі і зустрічається з ним, а тепер він з Джині.

    — Друже, ми хотіли розповісти тобі на днях, але я хвилювався, я боявся ось такої твоєї реакції, – хлопець подивився на руки Візлі, які тримали його комір сорочки.

    — А як же Герміона?

    — Яка Герміона? В сенсі, при чому тут Герміона?! – поцікавився не менш спантеличений Поттер.

    — Вона сказала…. Значить це не ти, тоді хто? Здається я знаю, – повістю відпустивши комір хлопця, Рон рванув в іншу частину Гоґвартсу, прямо до входу в підземелля слизеринців.

    — Рон ти куди, що відбувається?! – кинув в слід парубка Гаррі, але того вже й слід простив.

    Шокований від цього всього, хлопець сів назад до загадкового підручника, на обкладинці якого було написано: «Власність Напівкровного Принца».

    Розгніваний Візлі намагався увірватись в логово слизеринців, але все дарма. Парубок гнівно викрикував ім’я молодої спадкоємиці Салазара, сподіваючись, що та почує і вийде до нього. Якимось дивним чином, він знав ту саму стіну і всією своєю вагою намагався її вибити. Раптом вона зникла і назустріч вийшов незадоволений блондин.

    — Ти чого розревівся тут? Візлі, помийка в іншому місці, пішов геть, — штовхаючи хлопця за плече, високомірно заявив той.

    — Закрий свого рота, Мелфой, мені потрібна Дельфі і я зайду в це кляте підземелля, і знайду її! Відійди, інакше я за себе не ручаюсь.

    Драко явно не задовільняв такий тон цього, як він вважав, щура, з яким він збирався йти до його сестри. Бо аристократ від чистого серця любив і поважав кожного гідного члена своєї родини.

    — Я не дозволю такому сміттю як ти, так спілкуватися з моєю… — зрозумівши що він майже не проговорився цьому невдасі, про своє рідство з Дельфі, Драко різко зупинився, і швидко думав що сказати далі.. — З моєю дівчиною, – ляпнув той, навіть не думаючи про можливі наслідки.

    —  Кого? Мелфой, ти скажений? – трохи заспокоївшись поцікавився Рон.

    — Вона скажена, геть з нашої території, в нас щурів травлять. Чи покликати Снейпа? Він швидко нагадає тобі де твоє жалюгідне місце.

    Рон розвернувся і пішов в невідомому напрямку, абсолютно розгублений і не розуміючий, то що ж це за невідоме кохання, бо він одразу подумав про Дельфі, адже Герміона стільки часу проводила з нею. Повернувши голову, щоб попросити Мелфоя покликати Блек, хлопець побачив що того вже немає поряд. «От халепа»…..

    А сам Мелфой в той час направлявся в те саме таємне місце, бо він знав, що там можна знайти Герміону. Останнім часом він відчував якісь дивні почуття до цієї дівчини, він одночасно не міг терпіти її і жадав всім серцем і душею. Як це не жалюгідно, але нічого поробити з собою юний аристократ не міг, так само як і почати якісь стосунки з цією особою. Так вони проводили час разом: гуляли, спілкувалися, в моменти коли Ґрейнджер ставала абсолютно нестерпною, хлопець чи кидав її в листя, чи в сніг,  вони просто дуріли та лоскотали один одного як діти, та й в принципі, вони все ще залишалися дітьми. І той поцілунок, який був… він був першим і єдиним їх поцілунком, після чого все й почалось, це мало злякати підлітків, але все сталось навпаки. Пару разів вони навіть ходили за руку в забороненому лісі, червоніючи від тепла тіл. Драко вже мав досвід в близьких стосунках, але нічого подібного не відчував.

    Зайшовши в потаємну кімнату, блондин побачив абсолютно розбиту морально Ґрифіндорку, яка все так само сиділа на холодній підлозі.

    — Ґрейнджер, ну і чого ти ревеш, всі книги прочитала що були в Гоґвартсі?

    Дівчина витирала сльози руками та шморгала носом.

    — Да що ти за людина така Мелфой!!! – не витримуючи стресу, дівчина почала гучно плакати, сподіваючись, що стане легше, але легше не ставало.

    —  Добре, давай по-новій. Що сталось? – поцікавився Мелфой.

    — Я не хочу ні з ким розмовляти! А з тобою тим паче.

    —  Окей, не хочеш, не треба, буду я ще свій час витрачати, — ображено повідомив той. – Я не питаю двічі і не пропоную двічі. Хочеш мити підлогу сльозами — мий. Я пішов, бувай.

    — Я порвала з Роном, тепер назавжди, тепер ми ніхто! Розумієш, ніхто!! — прокричала Герміона в слід юнаку.

    —  Тю, ревіти через рудого пацюка? Ти серйозно?

    Герміона різко встала з підлоги і вдарила хлопця по плечам двома кулаками.

    —  Мелфой, ми дружили з початку школи, я не хотіла його втрачати! Да в тобі хоч щось людяне є?

    Герміона зазирнула в глибокі блакитні очі і зрозуміла, що ось-ось почне в них тонути. А аристократ просто мовчки витирав сльози вже з почервонівшого обличчя Герміони. Вона знаходилась так близько, що нахиливши голову, юнак накрив своїми губами вуста дівчини, продовжуючи тримати її за голову. Дівчина не мала ні сил ні бажання спричиняти опір, тому мовчки відповіла хлопцю на поцілунок, да і що брехати самій собі, вона так довго на нього чекала.

    Герміона стала навшпиньки обіймаючи парубка за шию, а той в свою чергу взявся за талію дівчини. Перервавши поцілунок, двоє просто стояли і дивились один на одного.

    — Це дивно, Мелфой, чи не так? – запитала та.

    —  Дивніше те, що я хочу зробити зараз, – відповів блондин і руки хлопця спустились до сідниць дівчини, притуляючи її тіло до свого.

    Він зупинився, дивлячись в їй в очі та чекаючи на реакцію.

    Шатенка знатно почервоніла, бо відчула і зрозуміла, яку «дивину» мав на увазі Драко, і вона знаходиться прям у нього в брюках. Який жах і сором.

    В цей час вуста підлітків знову зустрілись, і Герміона відчула, як її дихання ставало все швидшим, серце дуже сильно калатало, відчуваючи парубка так близько.

    — Ти цього хочеш? — на вухо прошепотів блондин.

    Дівчина лише мовчки потягнула Драко в сторону великого, старого дивану, який знаходився неподалік…..

     

     

    4 Коментаря

    1. Avatar photo
      May 7, '23 at 17:40

      І я долучуся до лав очікуючи
      продовження 🙂 Хочеться побільше Северуса в майбутні
      розділа
      .

       
      1. @rickmaniacAug 31, '23 at 15:21

        Дякую велике 🖤 сподіваюсь ви ще не втратили зацікавленість:3

         
    2. May 5, '23 at 18:10

      І як завжди я в коментаря
      з’являюсь)
      По-перше, це прекрасно, це шедевр, це фантастично. По-друге, я ледве не вдавилась яблуком, поки читала початок.
      Помилки в тексті є, та ї
      не дуже багато, в основному це росіянізми, а так все нормально.

      Фраза Северуса після якої він із кімнати вийшов: “— Вас ні
      то не любить Місс Блек, так само як і мене. Треба тільки змиритись, і не шукати рятувальне коло… Це не допомогає.” – просто розірвало серце на сотні частинок.. Обожнюю скло, просто обожнюю.

      У тебе фанфік як раз як я люблю: із сварками, емоціональною напругою, з цікавим сюжетом і, звичайно, із Северусом, в якого я зако
      алася ще раз, він настільки с
      ожий на канонного, що у мене просто слів немає!

      Словом, я чекаю на продовження цієї фантастично-прекрасної історії 🙂

       
      1. @Міс СнейпAug 31, '23 at 15:21

        Ваші коментарі нади
        ають мене писати далі, дуже вдячна за такий зворотній зв’язок 🖤🫂