Глава 3

В цей момент Дельфі розуміла, що вона приречена, звичайно, навряд чи батько скоротить їй життя, враховуючи що вона його єдиний нащадок, і після останнього переродження Волдеморт більше не може мати дітей. Але ця місія була єдиним і таки жаданим шансом, невже так по-дурному все завершилось?

Дівчина настільки глибоко пішла в себе та свої думки, що абсолютно забула що перед нею стоїть Сіріус, що в її руці келих, да і в принципі, що можна для різноманіття щось відповісти.

Сам Блек, не поспішаючи, смакував терпке червоне вино. Він розумів, що дівчині потрібен буде час. Він не мав точної інформації про походження брюнетки, але треба бути останнім йолопом, щоб не помітити очевидне, враховуючи що він так добре знав Беллатрікс ще тоді, коли вона не була схожа на машину для вбивств.

— Дельфі… — промовив він, порушуючи тишу.

— Зачекай, ти все знаєш? — спантеличена дівчина, не слухаючи свого дядька, перебила його на півслові.

Чоловік, абсолютно не кваплячись, зробив останній ковток і поставив келих поряд із собою на стіл.

— Я дізнаюсь про те, що ти дозволиш мені дізнатися. Дельфі, послухай мене. Я не та людина, що буде кривити душею, і я знаю як боляче і як важко жити в нашій родині. І, не дивлячись на той шлях, котрий пройшов я, тобі ще тяжче. Чоловік простягнув руку щоб доторкнутися до плеча брюнетки, але та недовірливо віддалилась на крок назад.

— Я все розумію, — Сіріус підняв долоні, показуючи що він не озброєний, намагаючись продовжити діалог: — Ти не маєш мене слухати і не маєш мені вірити. І я нічого від тебе не вимагаю, я лише хочу щоб ти подивилась на іншу сторону цього життя. Я не знаю з якою метою ти тут, але я знаю що ти вже доросла і свідома людина.

Дельфі підняла свої очі, пронизуючи дядька своїм крижаним поглядом. В цій ситуації їй здавалося дивним все, але його слова чомусь змушували повірити йому. Хоч дівчина намагалася не демонструвати цього, бо вона знала, нічого в цьому світі не буває просто так. І ніхто не буде допомагати тобі, якщо він сам не здобуде з цього користі.

— Що ти хочеш від мене? Що я маю зробити? — суворо промовила брюнетка.

— Що хочеш. Можеш піти прямо зараз, я нічого і нікому не розповім, але попереджаю що скривдити когось із тих, кого я люблю, я не дозволю.

Чоловік, трохи хитаючись, підійшов до антресолі з відкритою пляшкою, щоб налити собі ще келих, хоча було помітно, що цей келих був дааалеко не першим за цей вечір і було зрозуміло, що він і не останній.

— Але є ще один варіант, — Блек повернувся до Дельфі: — Будеш ще? Не будеш, ну і не треба, так, про що я? А… — чухаючи потилицю, чоловік все-таки продовжив: — Ти можеш побачити іншу сторону цього життя. Ту сторону, де ти нікому нічого не винна. Де тебе люблять ні за що, знаєш, просто так. І ти вже знаходишся в цьому місці. І вибір стоїть за тобою.

Чоловік стрімко попрямував до дверей, опустивши ручку, відкрив їх.

— Дивись, ти піднялась сюди по цих сходах, і зараз ти по ним будеш спускатись назад, в тебе буде два шляхи. Повернути наліво і покинути цей маєток, чи звернути направо і відкрити для самої себе нові двері. Вибір за тобою.

Дельфі демонстративно поставила свій келих і, що є сили, рванула в сторону виходу, стрімко спускаючись по сходах. Вона розуміла — ніяких варіанті немає. Треба швидко повертатися, кликати Луціуса, все йому розповідати і вирішувати ще одну проблему, яка впала на їх голову. Бо нікому іншому вона довірити це все не могла. Да і попросту, нікого окрім Мелфоя в неї і не було.

Брюнетка спустилась з останньої сходинки, впевнено крокуючи на вихід, як тут із вітальні роздався гучний сміх, цокотіння тарілок, стук виделок, ще й такий запашний шлейф чи то свіжого хліба, чи то здобних булок. А Дельфі була такою голодною. «То може хоч на п’ятнадцять хвилиночок? —спитала вона сама в себе: — Мерліііне, які п’ятнадцять хвилиночок?».

 

— Рональд Візлі!!! — несподівано, пролунав гучний жіночій і явно незадоволений голос, з тої ж вітальні. — Ще одне слово, ще одна вихідка, і я на твої вікна поставлю грати! Ти добре мене зрозумів! Ооо.. Сонечко, що ти там сама стоїш? — повернувшись в сторону Дельфі промовила жінка: — Заходь швидше, поки все ще не з’їли, в нашій родині небезпечно кудись відходити, потім можна ну просто вмерти від голоду.

 

Вже усміхнена жінка йшла прямо до Дельфі і, взявши її за руку, завела в вітальню до всіх

— Не соромся, люба, ми завжди раді гостям.

— Особливо коли знаходимося не в себе вдома, – кепкуючи промовив хлопець, що сидів неподалік.

Дивно, але біля нього сидів абсолютно такий самий хлопець, який не відрізнявся від нього навіть одягом.

«Це я вихлопом Сіріуса надихалась? І в мене очах двоїться»

— Я Фред! —бадьоро повідомив юнак.

— А я Джордж, — привітався другий, підморгнувши в сторону брюнетки.

— А ну швидко перестали блазнювати і мовчки продовжуйте їсти! — жінка знову стала суворою, звільняючи дівчині стілець від старих речей, щоб та могла присісти.

Вітальня була такою великою, але в ній було стільки народу, що все це нагадувало великий і метушливий мурашник, всі спілкувалися, сміялися, не було звичного відчуття напруги, незважаючи на сварливу жінку, яка забула навіть представитись. Тонкс щось жваво розповідала, активно жестикулюючи руками, паралельно скидаючи келихи зі стола, завдяки своїй необережності, Ремус, що сидів поряд, намагався це все зловити, але марно. Його навіть забавляла ця вся ситуація.

Пройшовши трохи, дівчина дійшла майже до кінця величезного старовинного обіднього столу зробленого  з червоного дерева.

— Сідай тут Серденько, я думаю вас не треба знайомити, — усміхнено подивилася жінка в сторону чоловіка навпроти. — А я побігла, в мене там ще індичка, я ж зовсім забула.

І яке ж здивування було в брюнетки, коли навпроти себе вона побачила, того самого безгрішного Снейпа, який явно не очікував побачити її тут, сидячою за одним столом з собою.

— Добрий вечір Професор, і ви тут, яка несподіваність.

Дівчина дивилася на Снейпа своїми зеленими очима та широко посміхалася, здається на всі зуби, які тільки мала.

— Доброго вечора, Місс Блек, — стримано відповів Северус, все поглядаючи по сторонам, наче вдивлявся чи ні в кого не викликало якоїсь підозри.

— Професоре, а ви що любите більше, курку чи індичку? Ось ви ж професор, сто відсотків знаєте, а на скільки часто індички можуть заходити до курчат? — було помітно що Дельфі, вирішила довести чоловіка до істерики.

— Місс Блек, якщо Вам треба буде зварити зілля з курки, ви обов’язково звертайтесь, а з приводу утримання тварин, зверніться до краще до Геґріда.

Як би брюнетка не жадала, але цей театр, не почув ніхто окрім Северуса, оце воно і знову таки до кращого, бо, не розуміючи того, дівчина тільки що підставила під удар не тільки Снейпа, але й себе саму.

— Я дуже вибачаюсь, але ніхто не підкаже, де тут «чарівна кімната»? Ну, розумієте? — натякаючи на туалет, поцікавилась дівчина.

— Прямо і наліво, — викрикнув Джордж з іншого краю стола.

— Але ми можемо тебе провести! — заграваючи, продовжив Фред.

— Вдвох? Цікаво, такого в мене ще не було, — усміхнено відповіла та.

Лимонний пунш, який пив Джордж, швидко пішов носом після такої заяви, бо він явно не очікував від неї такого почути. І той гучним кашлем в слід проводжав дівчину до потрібної їй цілі.

Северус вибачився і пішов майже слідом за панянкою, коли та зникла з горизонту.

— А ну стій! — сердито крикнув в слід Дельфі Северус.

Дівчина повернула голову на голос, дивлячись на чоловіка своїм хитрим поглядом.

— Щось сталось? — поцікавилась вона.

В повітрі відчувалась енергетика злості Снейпа, який наблизився до дівчини і, осмикнувши її за руку, розвернув до себе.

— Що це все за вистава?! Якого клятого ви тут взагалі робите?!

І тут дівчина дуже швидко зрозуміла, що настав саме той час — час максимального ризику, зараз або ніколи:

— Я не маю обговорювати завдання батька з тобою, Снейп. А ось що ти тут робиш? М? Він мені про тебе нічого не розповідав.

Полум’я злості чоловіка помітно згласло і на зміну йому прийшли збентеження та розгубленість, але не довго думаючи той промовив:

— Місс Блек, я щось не пригадую щоб наші стосунки були на стільки «дружніми» як у вас з Луціусом, щоб ми з вами на ти переходили! — прискіпливо заявив Снейп.

Дівчина видихнула і промовила:

— Я-то дивлюсь, що ж ВИ ні до кого на ТИ не звертаєтесь, — саркастично та демонстративно заявила Дельфі. — То що, Професоре Снейп?! Що ВИ робите в маєтку Блеків на засіданні Ордену?

Снейп в цей час палав одночасно від злоби і від розпачу. І, на диво, абсолютно не розумів що відповісти, як він думав, цій нахабній і безтактній особі.

— Дивне мовчання, Професоре, ну що, тоді на наступному засіданні підемо до батька разом? — іронічна посмішка не покидала обличчя молодої брюнетки.

— Поговоримо по душам, я думаю, він буде щасливий від таких прекрасних новин, але я не можу не подякувати ВАМ, бо новина про мої стосунки з Луціусом, стає настільки мізерною і не важливою, на тлі шпигуна і зрадника. Не знаходите?

Чоловік підняв одну брів, нервово розминаючи руки, йому так хотілось просто на місці придушити цю маніпуляторку. Але замість цього чоловік зібрався, і промовив:

— Ти ладна зрадити рідного батька, заради дупи свого жонатого коханця, якого цікавить лише твоє тіло і статус. Чудовий обмін Дельфія.

Враз єхидна посмішка дівчини пропала з обличчя, змінившись на погано приховану стурбованість, Дельфі лише надула свої пухкі губи, дивлячись прямо в очі вже абсолютно спокійного Снейпа. Як тут з іншої частини коридора, роздався знайомий чоловічий голос:

— Не заважаю? — хитаючись поцікавився Сіріус.

— Ні, все добре, я як раз шукала тебе, — відповіла Дельфія.

Северус, в свою чергу, лише пирхнусь щось незрозуміле в сторону Блека, різко розвернувся, зачепивши Дельфі своєю розлітаючою мантією, і в швидкому темпі намагався покинути цей коридор.

— Я все ще не довіряю тобі Снейп! — викрикнув в сторону чоловіка Сіріус.

— Все що ти можеш Блек, це скиглити, — відповів смертожер.

Дельфі ж в цей час гучно засміялася, підколовши чоловіків:

— Ну, добре хоч на ти! —  і сміючись та розмахуючи руками, покинула цю компанію перша.

Повернувшись в залу, зеленоока побачила, що стіл вже майже пустий, і всі почали розходитися по кімнатам.

— Діти, Вам час в свої ліжка, сьогодні ви залишаєтесь тут, — повідомила всіх Моллі.

Тут так тут, подумала про себе Дельфі, бо їй вже в принципі було чхати де спати, головне просто лягти і заснути.

—  І заберіть з собою Сіріуса, він вже напевно «назасідався» на сьогодні. Почнемо без нього.

Всі, включаючи Дельфі, пішли по кімнатах.

— Дельфі, ти не проти, якщо ми будемо спати в одній кімнаті? Мені дуже лячно бути одною в новому місці, — поцікавилась Герміона.

—  Звичайно я не проти, усміхнено повідомила та. Адже це знову неймовірна можливість стати ближче….

Рано вранці, всіх студентів доставили до підйому в Гоґвартс, щоб ніхто із студентів не помітив їх зникнення. Дельфі з Герміоною помітно зблизилися, що не на жарт дратувало Рона. Адже пів ночі дівчата спілкувалися і, в цілому, вже були як справжні подруги. Рон просто не розумів: як так швидко вона могла прийняти до себе цю новеньку, адже вони нічого про неї не знали. «Це так тупо, але я нічого не можу з цим зробити».

Новоспечені подруги прямували до своїх кімнат.

—  Шкода  що ми навчаємось в різних гуртожитках. Я була б рада жити з тобою в одній кімнаті, —  повідомила Ґрейнджер перед прощанням.

— Так, дійсно шкода. Але ми скоро побачимось на уроках, — підхопила Дельфі, звертаючи вниз коридором.

Дівчина спускалась сходами, мимоволі думаючи про вечірні слова Снейпа: «Невже в цьому всьому може бути істина?»

Тільки думка про це змушувала серце Дельфі гуркотіти від жаху.

«Це дурня, він просто хотів мене зачепити! І в нього нічого не вдасться, тому що Луціус кохає мене!».

Звичайно, десь в глибині підсвідомості вона все розуміла, але зізнаватись в цьому навіть самій собі, була не в силі. Від думок Дельфі відволік такий знайомий і рідний голос:

— А ну швидко зупинись, — обурено майже прокричав Луціус, намагаючись хоч якось стримати свою злість.

Дівчина виконала прохання, і зупинилась в ту ж секунду.

— Луціус? Що ти тут робиш? Ще й ранком, тебе можуть побачити!

Дельфі явно не очікувала побачити тут причину своїх постійних думок.

— Я пробув тут всю ніч і знаєш кого я тут не побачив? Тебе! — обурено затвердив той.

Чоловік наближався з шаленою швидкістю, на мить дівчина навіть злякалась. Дельфі кинула незадоволений погляд на Мелфоя, оглянувши його з голови до ніг, промовляючи:

— А чого я маю перед тобою взагалі звітуватись? Ти мені хто? Чоловік? Не в тих краях ми живемо, щоб по дві дружини заводити. Чи з твоєю першою щось сталося? — брюнетка схрестила руки на грудях, продовжуючи дивитися на коханого пронизливим поглядом.

— А ти хочеш сказати, що я чужа для тебе людина? І не маю права знати, де ти проводиш, цілу ніч? — неозброєним оком було помітно, що чоловік дуже сильно знервований, і ця ситуація не на жарт його бентежила.

Дівчина підняла руку і долонею доторкнулась до обличчя чоловіка, продовжуючи дивитися йому прямо в очі.

— Проблема зі Снейпом вирішена, мені знадобилась одна ніч. Тепер ти в безпеці. А тепер вибач, адже я знову не виспалась. А в мене ще цілий день попереду. І подивись на час, ти запізнюєшся в міністерство.

Дельфі посміхнулась, розвернулась і поспіхом попрямувала до своєї кімнати. Зачинивши за собою двері, дівчина нарешті видихнула.

«Я колись в цьому житті висплюсь? Чи ні?»

Поспіхом збираючи потрібні їй підручники, брюнетка навіть забула перевдягнутись в шкільну форму.

«Чоооорт, я не можу з’явитися а такому жалюгідному вигляді».

Як тільки Дельфі почала роздягатись, вона почула дивні звуки зі свого каміна: здавалося наче хтось  бухикав всередині нього. Підійшовши ближче і придивившись, яким було здивуванням панянки, побачити в купі ще червоніючого вугілля обличчя Сіріуса.

— Пробач що налякав тебе. Але іншого варіанту поспілкуватися з тобою в мене не було.

— Сіріус? Це ти? Як? Мееерлііінеееее, скажи мені що я не зовсім поїхала головою, і зі мною розмовляє не купка тліючого вугілля!!

— Можу тебе завірити, що до поїздки твого даху ще дуже далеко. Просто я хвилювався за тебе і не встиг договорити з тобою. І це важливо.

Дельфі стояла поруч із каміном і мовчки слухала що каже їй чоловік, дивно, бо це було зовсім не схоже на неї.

— Я хотів поговорити про Снейпа. Я розумію: ти доросла, ти свідома, ти маєш право сама обирати з ким тобі будувати стосунки, але Снейп це напевно найгірший із всіх можливих варіантів….

Не дослухавши до кінця, дівчина все-таки спробувала перебити Блека:

— Да що ти таке верзеш! — розмахуючи руками, намагалася заперечити все вище сказане, але дівчина на жаль не встигла цього зробити, адже двері в її особисту кімнату хтось нахабно відчинив.

Як шалений вихор в кімнату залетів Луціус. І не чекаючи ні секунди, почав повідомляти Дельфі все що він думає про ситуацію яка склалась в його голові. І він абсолютно не помічав ніяких сигналів, які намагалась йому кинути, стривожена Блек.

— Значить так, люба моя. Ти можеш думати в своїй голові все що тобі заманеться, але ти тільки моя!

Чоловік прямував до дівчини, не звертаючи уваги абсолютно ні на що, знімаючи з себе чорні шкіряні рукавиці, аристократ наблизився до неї і, схопивши двома руками тендітне обличчя брюнетки, жадібно вчепився губами в поцілунок. Дівчина що є сили намагалась відштовхнути аристократа, але сил на це в неї явно бракувало. Перервавши поцілунок, чоловік продовжив свій монолог:

— З ким би ти не провела цю ніч, запам’ятай, ти не маєш цього робити ні для кого, ні для чого і взагалі! Я не бажаю щоб ти спала з кимось окрім мене! Бо я кохаю тебе чуєш?!

Зрозумівши, що ситуація зайшла в той самий кут, з якого вже Дельфі ніяк не вирулить, єдине що залишалось дівчині, це метушливо намагатися заспокоїти свого «героя коханця», який сприйняв все так, як звичайно захотілося йому, і швидше виставити його за двері, щоб той не наговорив ще більше.

— Я не хочу зараз спілкуватися, Луціус, — штовхаючи того до дверей промовляла Дельфі.

— Ось двері тобі туди, бувай Луціус.

Махаючи рукою, дівчина зачинила двері і побігла в сторону каміну, де здається навіть вугілля причманіло від почутого. Не витримавши більше, Сіріус таки промовив:

— Пам’ятаєш я казав що Снейп це найгірший з усіх можливих варіантів? — достатньо спокійно спитав той.

— Тааак, — метушливо відповіла дівчина, сховавши свій погляд, намагаючи щось роздивитися на своїх пальцях рук.

— Забудь про це, — достатньо бентежно  зауважив чоловік.

Сказати що Сіріус був в шоці — це в принципі не сказати абсолютно нічого. Бо до такого повороту долі, його не готував ніхто.

— Послухай, все не так жахливо як здається на перший погляд, я можу все пояснити. Просто зрозумій мене, — намагаючись хоч якось виправдатися викрикнула Дельфі, незрозуміло чому, але їй було дійсно важливо щоб цей чоловік зрозумів її, щоб він не засуджував її.

Навіть на якусь мить дівчина злякалась, що він зараз зникне, і вона більше ніколи не зможе з ним поспілкуватись.

— Послухай краще мене ти, я вже казав що ти достатньо доросла людина, так Дельфі, я знав про твоє народження, але я не знав що ти це ти. Ну, ти розумієш мене? Я збрехав, бо я мав дізнатися правду, я мав бути впевнений що я не помилився. І я розумію, що тобі далеко не п’ятнадцять і не шістнадцять, і я розумію що ти тут не просто так. Але я не забираю жодного свого слова. Я не маю права лізти в твоє особисте життя, і ти не маєш виправдовуватися. Якщо ти захочеш, я завжди тебе вислухаю. І я хочу щоб ти спробувала стати частиною моєї, нашої родини. Як я вже казав, іншої її сторони. Не відповідай зараз нічого, просто подумай. Я буду чекати від тебе сову.

— Сіріусе, зачекай, — не встигнула промовити останньої фрази, як перед Дельфі залишилась лише купка повністю охоловшого попелу.

—  Мені хтось скаже коли це все закінчиться? Ні? Ну і хрін з ним! — тримаючись руками за голову, обурливо викрикнула Дельфі.

Все таки перевдягнувшись, дівчина квапливо поспішила на уроки, дивно, але сьогодні вона вже майже не змушувала себе це робити, в якійсь мірі їй починали подобатися всі ці шалені пригоди. Дельфі почала вливатись в колектив, зайняття перестали здаватись нудними та безглуздими, час плинув  з неймовірною швидкістю. Золоте тріо поступово перетворювалося в золотий квартет, адже тепер Блек стала невід’ємною частиною їх життя. Герміона та Дельфі ставали все ближчими одна до одної, вони були такими різними, але щось їх поєднувало. Таким яскравим та наповненим життя брюнетки не було ніколи. Адже вона ніколи не мала друзів, ніколи не проводила час з рідними і ніколи не відчувала що її кохають.

Після останньої сварки Луціус тримався осторонь, перестав навідуватись вночі і на всіх засіданнях не проявляв жодної ініціативи в сторону Дельфі. Дівчина ж в свою чергу, хоч і дуже важко переживала можливий розрив з коханим, але перші кроки також не робила. І так в очікуванні пройшов цілий місяць.

Звичайно, шалені пригоди змушували панянку відволікатися від своїх думок, переживань та почуттів, але кожної ночі вона так мріяла почути той самий стукіт і просто пірнути в такі бажані обійми. Жодна таємниця не була розкрита. Северус та Дельфі продовжували приймати участь в засіданні Ордену Фенікса, хоч дівчину, як і всіх підлітків не допускали до основних тем, але спостерігаючи за його бурхливим життям, багато чого в свідомості дівчини починало рухатись з опорної точки. І тільки Сіріус розумів наскільки важко тій адаптуватися в абсолютно протилежному середовищі проживання. Чоловік старався бути максимально розуміючим і підтримував Дельфі, незважаючи ні на що.

Снейп в свою чергу як завжди тримався осторонь, хоч і дуже часто вступав в конфлікти майже з усіма членами Ордену, ну а лідерами в цьому всьому звісно була родина Блеків. Особиста неприязнь Сіріуса та Северуса тягнулась ще з давніх шкільних років, де вони часто вступали в перепалки. А ось натяжні стосунки з Дельфі були достатньо дивними. Чи то дівчина була занадто яскравою для сірого та консервативного сприйняття Снейпа, чи то справа була в чомусь іншому. Проте жодної можливості зачепити один одного, вони вдвох не втрачали ніколи. Ніхто не розумів, чому і для чого Дамблдор наполягав на тому щоб Северус залишався частиною Ордену, адже всі знають і пам’ятають що колись він був одним із підлеглих Темного Лорда.

На ще одне диво стосунки з Драко йшли в гору, здається ці двоє знайшли спільні точки перетину, не без сварок звичайно, але майже кожен вечір після уроків вони теревенили про всяку всячину, за кружкою горячого чаю. Що не на гумор дратувало Пенсі, адже вона вже не один рік була закохана в нього, і відчувала величезну загрозу зі сторони Дельфі, не знаючи головного – вона його СЕСТРА. Ну а зі слів самого хлопця, Паркінсон цікавила його в останню чергу, хоч вона і доволі часто залишалась з хлопцем на ночівлю. Дельфі відчувала, що у Драко є великий секрет, який він нікому не розповідає. І її головною метою стало дізнатися його. Вона відчувала, що щось дуже часто бентежить парубка, і іноді той пропадає в невідомому напрямку і повертається після опівночі. До того ж, Пенсі в цей час знаходиться в своєму ліжку.

І знову проклятий вечір після насиченого дня, як добре визволитися із кайданів одягу і нарешті

Забуритися в тепленьке, м’ягеньке ліжечко. Як шкода що в ньому немає його.

«Так, Дельфі, досить, все скінчено, невже ти думаєш, якби він кохав тебе, ось так просто образився, як дитина? Більше місяця не приходив, не звертав уваги на тебе?»

Брюнетка не хотіла вірити в свої думки, але висновки не змушували себе чекати. Луціус дійсно охолов в один момент, наче та порожнє місце. Думки дівчини перервав знову гучний звук, який доносився з каміну , було відчуття що щось впало з самої верхівки димоходу.

Перевівши погляд в сторону не зрозумілого гуркоту, дівчина побачила, як здіймається хмара попелу, наче хтось барахтається всередині. Не довго думаючи, Блек швидко побігла до каміну, і яке було її здивування, коли всередині вона побачила чорну, величезну, поштову сову, яка в своїх лапах тримала закручений в трубочку лист, перев’язаний зеленою стрічкою.

Дельфі жваво витягнула послання, яке призначалося їй, струсила з бідолашного птаха попел і відправила його назад. Брюнетка метушливо намагалася відкрити лист, але від хвилюваннь її руки наче не слухалися.

«Невже це він?» — нав’язливо крутилось в її голові.

Тремтячими руками панянка нарешті відкрила цей клятий лист, і побачила наступне послання:

«В моєї біди зелені очі, я ладен загубитись в них, забувши навіть своє ім’я, але я мушу мовчати, скажи моя мила, в чому моя вина?……».

Дельфі не вірила своїм очам, не вірила, що нарешті Луціус зробив перший крок до примирення, в той самий момент коли вона втратила віру і останні надії. Від щастя їй хотілось стрибати, танцювати і співати. І не бажаючи стримувати свої емоції, дівчина почала підстрибувати і цілувати цей щасливий лист.

Відійшовши від звалених на неї почуттів, Дельфі сіла і почала писати відповідь на послання. Адже вона не могла терпіти ні хвилини, ні секунди. На годиннику було біля десятої, а значить скоро відбій. І настає новий час для пригод.

«З нетерпінням чекаю на нашому місці, сьогодні після опівночі.

Д.»

Сподіваюсь ти встигнеш Ґенрі, промовила та до своєї рудої сови віддавши в клюв свого таємного листа.

— Тільки особисто в руки Луціусу Мелфою, зрозумів мене? — відпускаючи сову до димоходу наполегливо повторювала Дельфі. – А тепер самий час збиратися, я маю бути чарівною. Сьогодні особливий день, я точно знаю.

Підійшовши до старої шафи і відкривши невелике відділення, дівчина дістала маленьку коробку, де зберігалась неймовірно гарна червона мереживна білизна.

Не дивлячись на те, що більшість речей Дельфі були чорними, вона точно знала, що Луціус обожнює саме червоне. Панянка звичайно не стала зраджувати своїм принципам, обравши облягаючу чорну сукню нижче коліна з глибоким декольте. І справа залишалася за малим: нанести макіяж, вдягти верхній одяг, бо на подвір’ї було все ще зимно, і прямувати на зустріч коханню.

Хоч навички Дельфі в магії, дійсно могли бути на багато кращими, але вона мала здібність літати без мітли, не зважаючи на те що мітки смертожера дівчина не мала.

Виходячи на вулицю, брюнетка думала про лист, вона була дуже здивована, що Луціус в принципі здатен на таке. Не можна сказати, що він був черствим до неї, але всі його знаки уваги, завжди були матеріальними. Найдорожчі букети з величезною кількістю квітів, дорогі прикраси, вишукані ексклюзивні подарунки. Але в цьому всьому не було душі, да і, чесно зізнатися, Дельфі була не впевнена, що той взагалі пам’ятає її очей. Бо Луціуса завжди цікавили в дівчині явно не її очі.

Дельфі подобалося бути жаданою, подобалися емоції, їй подобалося що цей чоловік ладен стелили весь світ до її ніг, лише за її увагу. А чи було так на справді? Важко сказати. Бо вони по суті майже не знали один одного. Що і призвело майже до катастрофи.

Зеленоока підняла свій погляд до неба, милуючись неймовірно великою кількістю зірок, зробила глибокий вдих і злившись з темрявою, наче чорна хмара, здійнялась в повітря. Оминаючи ліси, поля, та гори вона все так само прагнула дібратися якомога швидше, до того самого місця. Це було місцем їх таємних зустрічей. Будинок, який єдиний знаходився на невеликому півострові, де кругом не було ні душі, він був майже весь оточений бурхливим величезним озером, хвилі якого розбивалися о кам’яні стінки маєтку, що додавало деякої романтики цьому місцю.

Дівчина вже бачила на горизонті свою ціль, відчуваючи що починається сильний дощ, в перемішку з мокрим снігом.

Зайшовши в пустий, холодний будинок, Дельфі хутко зняла з себе вже мокрий плащ з величезним капюшоном, який допоміг зберігти її волосся від повного намокання. Руки панянки тремтіли від холоду, вона їх безуспішно намагалася зігріти, видихаючи тепле повітря прямо на них.

«Треба було вдягати не сукню а лижний костюм», — подумала про себе та.

Від думок дівчину відволік достатньо гучний цокіт взуття який наближався в її сторону, і з суцільної темряви пролунав голос:

— Так сильно змерзла? Зігріти? Чи ти покликала мене по іншій причині? — достатньо холодним голосом промовив Луціус.

Чоловік нарешті покинув завісу темряви, підійшовши до вікна, де його обличчя освітлювали проміні яскравого повного місяця.

— Я хотіла, щоб ти подивився в мої очі, — впевнено, але з долею обережності відповіла та.

Вона не відчувала того вогню, який завжди палав між парою. Не відчувала неминучого бажання чоловіка. Вона не розуміла, навіщо тоді було писати цю записку, щоб зараз стояти наче чужі люди.

— А я би хотів, щоб ти не виставляла мене за двері, як дворового пса, не вирішувала питання які маю вирішити я. І ще яким шляхом. Да ще з ким… — в цей самий момент чоловік відразливо фиркнув, і відвернув голову в бік.

— Да ти зовсім здурів? Луціус! — емоційно відповіла та. – Яким чином? Про що ти взагалі думаєш? Як ти міг подумати таке про мене?!

Ця ситуація здалась Дельфі максимально абсурдною, як можна було взагалі подумати таке про неї. Так, дівчина не була взірцем порядності і, у висновку, її не зупиняла наявність у чоловіка дружини та дорослого сина, да ще й те, що дружина — це її рідна тітка, але таке….

— Що я мав подумати, скажи? Ні, ну подивись на мене! – чоловік явно виходив з рівноваги, скидаючи свою маску, яку весь час він намагався тримати. – Ну, чого мовчиш? Я чекав на тебе всю ніч, ти повернулась під ранок, не пояснив нічого виставила мене за двері, сказав лише те що цієї ночі ти вирішила проблему зі Снейпом!

Чоловік переставав тримати себе в руках, було важко сказати, що саме його так зачепило: те що він подумав, що з його коханкою хтось провів ніч, чи те що вона хамовито виставила його за двері своєї кімнати. Дельфі метушливо намагалася знайти собі місце і абсолютно не знала, що відповісти чоловіку, бо знати правду він точно не мав, та й погоджуватися, на навіть уявну ніч зі Снейпом, панянка була не готова. Бо від однієї думки про це, їй ставало погано.

— Що за ідіотська звичка мовчати? Дельфі? — не витримуючи своїх же думок, викрикнув Луціус. – Ти чуєш мене?

Чоловік зняв шкіряну рукавицю та почав клацати пальцями перед обличчям брюнетки:

– Дельфі ти тут взагалі?

Довго не думаючи, дівчина ніжно взяла руку чоловіка і поклала собі на щоку. Тримаючи свою долоню зверху, дивлячись на нього своїми очима. Чоловік заворожено дивився на тендітну світлу шкіру, яка світилась від відблисків місячного сяйва.

«Невже я дійсно так міцно встряг? — крутилося в голові Луціуса. — Я не міг закохатися, це була просто гра».

Чоловіку було дійсно важко визнати те, що він реально тужив, що йому не вистачало цієї людини в його житті. І він не хотів навіть думати про те, що мерзотний Снейп був поряд з нею. До цього моменту, чоловік не відчував нічого подібного до жодної жінки.

Колись аристократу здавалось, що він кохав свою дружину, він довгий час намагався завірити себе в цьому. Намагався бути гарним чоловіком, бо він поважав Нарцису як людину: вона розумна, вихована, стримана, вона завжди підтримувала його, та намагалась зрозуміти, така вишукана та аристократична. Напевно ця жінка могла би бути мрією безлічі чоловіків. І народження в них сина мало тільки об’єднати пару, але вийшло абсолютно навпаки. Після появи Драко, подружжя віддалилось один від одного. Ці двоє безмежно любили свого сина, але нажаль ця любов не змогла поєднати їх самих.

А що Дельфі? Вона була іншою: така яскрава, запальна і непокірною. Чоловік звик до уваги і до того, що, в цілому, він завжди отримує те що він захоче. Будь то антикварна брошка, чи жінка, як би жахливо це не звучало. Ніхто не знає скільки їх було, здається навіть сам Луціус.

— Подивись в мої зелені очі, — промовила Дельфі. — Твої ревнощі настільки сильні, що ти не взмозі був дивитися на мене цілий місяць? – з долею суму, продовжила та.

— Я.. — чоловік намагався щось бурмотати собі під ніс, але здається він сам не знав що взагалі він хоче сказати. — Я просто… Пішло все до біса.

Чоловік різким рухом, притягнув дівчину до себе, накривши її вуста пристрасним поцілунком, із якого було зрозуміло набагато більше, ніж з його «геніальних промов».

В мить Дельфі вже забула про холод, про дощ, і про поганий настрій. Здавалося що навіть підлога палала між цією парою, а чи можна їх так взагалі назвати? Але це вже було нікому не важливо.

Руки чоловіка жадібно стискали сідниці дівчини, наближаючи її ще ближче до себе, хоч і ближче було вже нікуди.

Руки брюнетки не відставали, і вже розстібали чорну сорочку коханого.

Чоловік перервав поцілунок і підняв одну бров.

— Так одразу? – не стримуючи хитрої посмішки промовив аристократ.

— Якщо ти зараз не закриєш свій рот, — продовжуючи визволяти тіло чоловіка з верхнього одягу, – ТО ТАК ОДРАЗУ, я повернусь назад в Гоґвартс.

Дівчина підняла погляд вгору, прямо до чоловіка, саркастично посміхаючись.

— Я ніколи нікого не тримаю, можу відкрити тобі двері, — вказівним рухом чоловік показав на вихід.

— Що ж….

Брюнетка долонями провела по вже розстібнутій сорочці чоловіка, спускаючись нижче, злегка зачіпаючи верхню частину брюк, в яких вже було помітно тісно. Чоловік напружився, намагаючись не подавати вигляду.

— До зустрічі на засіданні, — весело крокуючи до виходу промовила дівчина.

— Дельфі!! — крикнув в слід брюнетці Мелфой.

Дівчина зупинилась і повернула голову на голос:

— Що таке? Я з першого розу зрозуміла де вихід.

Блондин був незадоволений таким перебігом подій. І він явно не очікував, що дівчина на повному серйозі розвернеться і піде.

— Стань на місце, — крізь зуби промовляв той.

— Луціус Мелфой вирішив когось повернути? — насміхаючись спитала дівчина.

Не витримавши, чоловік зрушив з місця і підійшов прямо до брюнетки, яка вже була майже біля дверей. Блондин схопив дівчину за талію і міцно притиснув до себе. Та в свою чергу поклала руки на достатньо моцні плечі чоловіка.

— Місс Блек, не випробовуйте моє терпіння, — суворо повідомив аристократ.

Дівчина стала навшпиньки, продовжуючи обіймати Луціуса за шию, поклавши голову йому на плече, і ледь чутно кепкуючи прошепотіла:

— Містер Мелфой, а то що? М?

Аристократ занурив свої руки в неслухняні пасма волосся дівчини, взявшись за потилицю, змусивши дивитись брюнетку прямо на нього.

— Сподіваюсь що завтра тобі нікуди не треба йти, — з долею іронії дивлячись прямо в очі запитав чоловік.

— До чого тут це? — розгублено відповіла запитанням на запитання панянка.

Чоловік лише посміхнувся, і жадібно схопився за тонку талію дівчини.

— Я не впевнений, що зможеш.

Аристократ стрімко підняв дівчину за талію над собою, та не розгубившись обвила ногами його стегна. Мелфой підійшов до найближчої стінки, притиснувши всім своїм тілом дівчину, двума руками підіймаючи її сукню вгору. До його погляду потрапила та сама червона мереживна білизна, на яку ставила ставки Дельфі. Один куток губ чоловіка піднявся вгору і він, схопив шию дівчини своєю рукою, палко поцілував її губи.

Луціус не відступав ні на крок, не даючи брюнетці  ворухнутись. Його друга рука давала собі волю і, вже трохи відсторонившись, даючи змогу зробити хоч видих, поринула пестити внутрішню сторону стегон дівчини.

З вуст панянки зірвався стогін, після котрого чоловік вже сам не взмозі стримуватись. Звільняючи себе з полону брюк та білизни, яка розділяла пару від того самого моменту.

Одним  поштовхом чоловік пірнає в вир задоволення. Змушуючи Дельфі вскрикнути від проникнення. З кожним новим поштовхом, він відчував неймовірно сильну хвилю емоцій, та збудження.

— Як же я мені тебе не вистачало, — майже риком промовляв на вухо брюнетці чоловік….

Весь будинок наповнювався полум’ям та пристрастю цих двох, майже всю ніч вони не могли насититися один одним і, навіть падаючи без сил, роблячи короткі перерви, продовжували свою справу далі.

Незважаючи на це все, вони знаходили місце розмовам, келихам червоного вина, чоловік радів дзвінкому сміху своєї коханки, і не розумів, за чим він все-таки більше сумував.

В цей момент Луціус відчував себе абсолютно щасливим, незважаючи на те що перед ним донька Темного Лорда, через якого в нього самі проблеми.

Під ранок двоє впали наче замертво, не в змозі навіть поворухнутись, в голові Луціуса навіть промайнула думка, що він вже занадто зрілий для таких нічних розваг, але його тіло казало йому абсолютно інше.

Навіть зараз дивлячись на неї, він відчував наче все всередині клокоче. Дівчина ж була помітно чимось  стурбована, бо її коханий не промовив ні слова про той лист, не відповів нічого на натяки про її очі, які він так яскраво описував в ньому. Адже вона стільки разів натякала… А він… Наче не розумів нічого.

«Можливо він соромиться? Ну ні, це звучить навіть смішно…  А можливо… Можливо це не він?.. Але якщо не він? То хто?!…….»