Глава 19

Глава 19

 

19.1

 

Драко стиснув зуби та розгублено дивився на Герміону, яка, здавалось, ось-ось вибухне, хоч і серце дівчини розбилось на сотні маленьких кришталиків, а їй самій хотілось ревіти в три горла, зачинившись десь в бібліотеці. Але зовні… зовні вона виглядала дуже впевнено та зібрано. Волосся чарівниці розвивалось на вітру і додавало її вигляду ще більшої ефектності.

 

Дельфі, затамувавши подих, спостерігала за цим всім, бо тільки вона знала, які справжні стосунки поєднують цих двох. І, якщо вона вже розставила всі крапки над «ї» з представником роду Мелфоїв, то Герміоні ще слідувало це зробити, хоч дівчині було і шкода, що такі корисні для неї стосунки ось так по-тупому завершуються. Але, в цілому, того що вже було між ними достатньо, аби в потрібний момент, нагадати про це Драко.

 

Але несподівано Герміона згадала, де знаходиться, що всі дивляться і…. і яка ж вона дурна, що повірила цьому всратому самозакоханому аристократу, вона знала його справжню сутність, знала і не слухала себе. Все літо вона думала про нього, вона переступила через свої принципи, а він всі канікули розважався з Паркінсон.

 

– Дійсно, спокійно промовила Ґрейнджер, – ви дуже пасуєте одне одному.

 

Дівчина оглянула пару та напролом пішла прямо на них, розштовхуючи своїми плечима.

 

– Що це з нею? – стривожено спитав Гаррі у Дельфі, але та у відповідь лише потиснула плачами та побігла слідом за подругою.

 

– А що тут відбувається? – Пролунав голос Рона, який стояв на пероні та щось жував.

 

– Мерліне, Рон. Ти мене налякав!

 

Оглянувшись навколо, Гаррі зрозумів, що ні Мелфоя, ні його новоспеченої нареченої поряд також немає.

 

– Так все ж таки, – з повним ротом, ледь зрозуміло, переспитав рудий. – Я щось пропустив?

 

– Нічого, черговий випад Мелфоя, – відповів він, крокуючи вперед. – Пішли Роне, почалось все якось не дуже добре. Доречі, де Джині?

 

– Оооо, її зараз краще не чіпати.

 

– Все ще злиться на мене?

 

– Я би сказала, риє тобі могилу. У вас все так погано?

 

– Ми якось перестали розуміти одне одного, пішли, давай, запізнимось!

 

Блек ледь наздогнала подругу, яка ще досі не могла повірити в те, що побачила.

 

– Дельфі, ну за що він так зі мною?! За що!? За що? – Вже не взмозі стримувати свої емоції і сльози, повторювала вона.

 

– Оооооо…. Подруго, ти ще не раз будеш задавати собі це питання… – «підтримала» її слизеринка.

 

– Ти-таки вирішила добити мене? – Відповіла вона, ледь посміхаючись та витираючи свого носа.

 

– Скоріше попередити, я знаю чоловіків…. Вони завжди приносять дуже багато болю..

 

– Тоді навіщо взагалі вони потрібні?! Якщо вони приносять тільки біль. Якщо вони постійно брешуть!!

 

Дельфі розгублено потиснула плечима, бо реальної відповіді вона, нажаль, і сама не знала.

 

– Можливо для тих коротких моментів, коли ти відчуваєш себе щасливою та потрібною. Але насправді все було занадто просто, ми обираємо собі не тих людей. І тут вже грає роль не стать чи статус, тут грає роль непритаманне багатьом істотам слово «людяність».

 

– Доречі, Дельфі. Сподіваюсь ти вже забула про Професора Снейпа? Стільки часу пройшло, я постійно розмовляю про себе і нічого не знаю про тебе.

 

– Снейпа? – Розгублено перепитала вона, не розуміючи в чому справа, але через декілька секунд до брюнетки таки дійшов той факт того, що колись вона ляпнула Ґрейнджер про нього, аби приховати стосунки з Мелфоєм старшим. – Ааааа… Снейп. Та, шо Снейп, я для себе поставила крапку, я розумію, що між нами нічого бути не може, хоч я все ще безмежно сумую.

 

Звичайно Дельфі мала на увазі зовсім не його, але поговорити їй було ні з ким, поділитись своїми почуттями також… А так, ну хоч якось, да і самій дівчині було дуже важко приймати той факт, що навіть після такого приниження з його сторони, вона як остання ідіотка, продовжує його кохати, не дивлячись ні на що…

 

– Сумуєш? – Здивовано перепитала Ґрейнджер. – Почекай, між вами щось було?! Ні… ні.. нііі … цього бути не може, Дельфі!

 

– Ти зовсім головою поїхала?! Яке щось було. Він цей, нудний.

 

– Тобто тебе тільки це зупиняє?! – Прифігівши, зауважила Ґрифіндорка.

 

Дельфі гучно засміялась, штовхаючи подругу в плече.

 

– Я не думаю, що наш Професор Снейп може вчинити щось подібне зі студенткою. Пішли вже, напевно всі вже в залі.

 

– Ти йди… а я… – Герміона нервово обійняла свої книги, та подивилась в далечінь. – Я тут побуду…

 

Дельфі крокувала коридором, розглядаючи все навколо, нарешті Гоґвартс. Ці вже рідні стіни, дивно відчувати себе щасливою в місці, де тебе в принципі не має бути, дивно бути студенткою, коли, по факту, ти вже можеш бути викладачем, і що відбувається в цьому житті? Не зрозуміло.

 

– Місс Блек? – Пролунав жіночий голос неподалік. – Що ви тут ходите наодинці, давайте швидше, всі вже у Великій залі. Представники інших шкіл вже прибули.

 

– Тааааак, Профессоре Макґонеґел, – протяжно відповіла дівчина, крокуючи до інших студентів.

 

Блек і не сподівалась, що вона зараз десь загубиться і зможе сховатися від всіх проблем, від нього… він вже близько…

 

Професорка пішла повз, але їй на заміну, здавалося, з порожнечі з’явився Снейп, який одразу кинув пронизливий холодний погляд на брюнетку. Але у відповідь Дельфі лише ховала свої очі. Чомусь їй було досі шалено соромно за ту розмову, за все, що вона розповіла..

– Навіть якщо ви не підете зараз, ви всеодно зустрінетесь, – несподівано пролунав голос чоловіка.

 

–  Але ще й привернете небажану увагу і покажете йому, що боїтесь.

 

– Я не боюсь! – скрикнула Дельфі, розвертаюсь та крокуючи в залу.

 

«Трясця його в сраку, звичайно я боюсь, пройшло вже стільки років, а я все одно боюсь, він нічого не зможе зробити мені зараз, враховуючи мій статус і його, Володар не довіряє цій падлюці. Але Меееерлііінееееее……»

 

Дельфі йшла вперед залою, виглядаючи Гаррі та Рона. Побачивши парубків, вона присіла поряд, посміхаючись їм у відповідь.

 

– А де Герміона? – Поцікавився Гаррі.

 

– Вона…. В бібліотеці, пізніше підійде.

 

– Дивно, – зауважив Рон. – Вона так чекала цього моменту. Яка бібліотека…

 

– Там якісь особливі книжки, лімітована серія.

 

– Оооооооо, ну тоді нічого дивного…

 

І, нарешті, директор Дамблдор почав урочисту промову, як завжди з купою настанов та надихаючих голосних слів. Чоловік звертався до випускників та першокурсників, сказавши, що їх поєднує набагато більше, ніж вони думають, і їх історія лише починається.

 

Після цього всього він гучно оголосив першу школу, яка буде так само приймати участь, в Турнірі Трьох Чаклунів, першою здригнулась Лео, бо назвали її минулий заклад навчання. І студенти побачили з десяток неймовірно граціозних молодих людей, в усіх студентів була небесно блакитна форма, яка повністю символізувала їх енергетику. Більшість з них були дуже вродливими дівчатами, які  посилали всім навколо повітряні поцілунки, а з їх долонь вилітали білі великі метелики, які облітали залу та повертались назад вже до рук юнаків, що йшли поруч.

 

Поки всі, наче зачаровані спостерігали за цим перформансом, обличчя Лео скоріше нагадувало опосума, їй завжди здавалось, що ця школа ­– це збір літаючих в ілюзіях ідіотів, але вибору де навчатись в неї не було. А ось з приводу знань, дівчина дійсно мала до цього хист, особливо, що стосувалось темних чаклунств, хоч інформації було критично мало, але Блек це ніколи не зупиняло. Вона була іншою, як чорна ворона серед купки калібрі. Директорка в Бабатоні була незмінною вже багато років і її любили без перебільшення всі учні школи, Олімпія Максим, навіть Лео вважала її менш жахливою за всіх оточуючих. І здається Геґрід, який не зводив  очей з жінки, думав так само.

 

І ось жінка сідає на своє місце, підіймає келих, а це значить…

 

Всі повернулись на стукіт чогось металевого о кам’яну підлогу, гучні кроки та язики полум’я, Дельфі не сплутає це ні з чим. Це були вони… В її минулій школі вчились переважно юнаки і на турнір також відібрали майже їх всіх, серед натовпу кремезних хлопців в яскраво-червоних накидках з великими міховими комірами, була лише одна дівчина, яка також відрізнялась не маленькими розмірами, було помітно що вона має достатньо значну м’язову масу. Але все одно вона була дуже миловидною зовні, і хлопці з Гоґвартсу навіть більш оживились, побачивши її, ніж тендітних та чаруючих дівчат з Бобатону.

 

Слідом за ними крокував він… Ігор Каркаров, поряд знаходився вже всім відомий юний чаклун та нападаючий у квіддичі Віктор Крум. Всі були певні, що саме його ім’я обере Келих Вогню.

На плечах Ігора також красувалась багряна накидка з густим хутром. На ногах були масивні чоботі з залізними вставками.  Він крокував з високо піднятою головою, не кидаючи жодного погляду на натовп підлітків, які приголомшено дивились на нього. Бо чоловік вселяв в них відчуття захоплення, енергію величі, але тільки двоє в цій залі знали хто він є насправді.

 

Северус намагався триматись як завжди, але огиду на його обличчі, коли чоловік сів поруч, було не сховати.

 

Звичайно, Каркаров розумів, що всі смертежери засуджують і гидують ним, через те, як він вчинив, але себе огидним він не вважав, навіть враховуючи інші «обставини».

Раптово брюнет кинув погляд в натовп і побачив знайомі йому очі. Які здавалось свердлили його зсередини. Брюнет одразу впізнав її. Чоловіку навіть здалось, що це примара, він сподівався, що ця юначка загинула десь в горах від холоду, голоду, від хижаків. Можливо, здалось?

 

Але Дельфі не зводила з нього погляду, вона дивилась в очі своєму найжахливішому кошмару.

 

«О, ні… – подумав Ігор про себе. – Помилок бути не може, пройшло стільки часу, то вона тепер з рядів Волдеморта, шмаркачка сильніша, ніж я думав. Інакше що вона тут забула?».

 

Після святкового обіду студенти та викладачі продовжували бурхливе знайомство, ділились особистими враженнями, думками про те, хто ж буде трьома представниками турніру, вони розповідали про правила та особливості їх шкіл, звичайно, щось було спільним, щось відмінним, але це все йшло на користь учням. Бо кожен розумів, що знаходить саме в тому закладі, який так потрібен та підходить саме його особистості. Гучна музика, смачна їжа, сміх та щастя, що ще можна уявити для чудово проведення часу?

 

Але Дельфі більше не могла терпіти присутності цієї тварини та стрімко вскочила зі свого місця, крокуючи геть. Зазирнути в очі своєму кошмару, це, звичайно, сміливо, круто і все інше, але знаходитись в одному просторі так довго, це вже занадто. І побачивши це, чоловік також швиденько встав та пішов прямісінько слідом за нею.

 

Сама ж брюнетка була настільки забита в своїх думках, що абсолютно не помітила майже двометрового чоловіка, який, гучно гупаючи своїм взуттям, майже наступав їй на п’яти.

Відійшовши на достатню відстань, чоловік озирнувся навколо, та, не побачивши ні душі, швидко підбіг до Блек та швирнув її в стіну, нависаючи над нею.

 

– Думала, я тебе не впізнаю? – Промовив він, хижо дивлячись на дівчину та насолоджуючись, як вона відводить погляд в сторону. – Вирішила стати підстилкою самого Темного Лорда?

 

Очі чоловіка оглядали тіло дівчини, яке за цей час помітно змінилось. З чарівного підлітка вона стала не менш прекрасною дівчиною, з чудовими соковитими формами.

Від цього погляду Дельфі ставало тошно, він так само смердів, чимось… чимось жахливим. Все всередині неї переверталось, губи тряслись, і вона нічого не могла відповісти.

 

– Мовчиш? – майже на вухо прошепотів він. – Пам’ятаєш, чому я тебе вчив? Можемо повторити.

 

Але, несподівано для самої себе, Дельфі взяла себе в руки та відштовхнула від себе величезного чоловіка і впевнено гиркнула йому в обличчя:

 

– Ти зґвалтував мене!

 

– Тшшш,  – роздратовано шикнув той, задкуючи від неї.

 

– Відійшов від мене, клятий ти збоченець!

 

– Дивлюсь, в когось з’явилися зубки? Ти могла мені відмовити, але ти мовчала. Це можна вважати згодою, ти сама в цьому винна.

 

Зеленоока широко посміхнулась та вже сама підійшла до чоловіка і штовхнула його руками в груди.

 

– Такі мерзотні покидьки, як ти, не зупиняються. Мені було чотирнадцять! Це те, що мало бути приводом нічого не починати взагалі! Ти грьобаний збоченець, і такі як ти мають….

 

Але не встигла Блек договорити, як чоловік закрив їй рота долонею та знову штовхнув в стінку, від чого дівчина аж здригнулась, відчувши пронизливий біль в спині.

 

– Набралась сміливості? Такою норовливою ти мені подобаєшся навіть більше, нас ніхто не чує, а я так довго чекав на нашу ще одну зустріч.

 

Але чоловік ще не знав, що він дуже помиляється, адже за кутом в коридорі стояв Снейп, який уважно слухав, що відбувається, побачивши те, що Каркаров пішов слідом за Дельфі, він не міг не піти за ними.

Звичайно, чаклун дуже хотів втрутитись одразу, але він розумів, що Блек має зібрати себе до купи та дати йому відсіч, це дуже важливо для її особистості. І це спрацює краще будь-якого закляття. Северус  спостерігав, контролюючи цю ситуацію, і якщо вона зайде в той кут, коли це буде реально небезпечно, він втрутиться. І цей момент явно настав, тому він вийшов з-за кута та швидким кроком  підійшов до них.

 

– Місс Блек! – Вигукнув той, наблизившись.

 

Почувши голос Снейпа, Ігор одразу зробив декілька кроків назад, здивовано дивлячись на Дельфі.

 

– Блек? – Перепитав він, кидаючи погляд спочатку на неї, потім на Северуса.

 

– Швидко в мій кабінет! А ти… – Чоловік видихнув, скидаючи всі свої емоції. – Пройди в залу, там твої студенти вчиняють вакханалію. З дисципліною в них на рівні з тобою.

 

– Снейп!? – Розгублено вигукнув той, але Северус не бажав нічого слухати, різко розвернувшись та схопивши Дельфі за руку, потягнув за собою.

 

Брюнетка підняла погляд на чоловіка, і він, звичайно, зрозумів все без слів, він шалено пишався тим, що вона змогла, що дала відсіч, що не мовчала, істерично ковтаючи повітря. Хоч він і розумів, що той досі її сильніший і фізично, і магічно, яким би Ігор не був покидьком, менш могутнім чаклуном він від цього не ставав.

 

Герміона ж тільки пробиралась до зали через страшенний натовп людей, вона трохи заспокоїлась, прийшла в себе та зрозуміла, що занадто довго не бачила своїх справжніх друзів. І зараз так тупо витрачає свій час на сльози та істерики. Нарешті побачивши Гаррі та Рона, швидко побігла до них, обіймаючи їх двох.

 

– Це книги на тебе так випливають? – Єхидно перепитав Рон, якому явно подобалось те, що зараз відбувається.

 

– Книги?

 

– Ну так, Дельфі сказала що ти в бібліотеці. Чи ні? – Додав Гаррі.

 

– Аааааааааа… книги, так, нові книги, це завжди щастя для мене. Настрій просто неймовірний!!! Чого ви тут всілись взагалі? Пішли знайомитись з усіма!

 

За цим всім спостерігав юний блондин, який не очікував такої поведінки від дівчини, вона виглядала достатньо щасливою, безтурботною. І взагалі не страждала через те, про що дізналась. Трясця його! Да як так?! Хлопець був готовий до чого завгодно, але не до цього!

 

І не так собі уявляв своє подальше життя і Луціус, який з однієї сторони дуже радів тому що Дельфі поїхала, а з іншої зжирав себе зсередини тим, що тепер не зможе хоча б бачити її. В додачу, цей клятий Кравч, він поїхав з нею, і виявився ще тим слизьким мерзотником, який зміг прослизнути крізь нього.

Переживання Мелфоя, перервав стукіт в двері, це був Петіґру, який повідомив чоловіка, що на нього чекає Володар.

«Цього тільки не вистачало», – швидко промайнуло в його голові, поки той, поспішаючи, крокував коридором.

 

– Мій Лорде, ви чекали на мене?

 

Волдеморт прижмурив очі та плавно встав зі свого місця, крокуючи до чоловіка.

 

– Луціусе, чекаю я на скорішу перемогу, а тебе я кликав.

 

Мелфой різко опустив свою голову та відповів:

 

– Вибачте, Володарю. Я…. Я не так виразився. Маю честь слухати вас та вірно служити.

 

– Служити, кажеш, – шиплячи повторив він. – Про це я і хотів вести наш з тобою діалог.

 

Блондин збентежено підняв свій погляд у відповідь.

 

– Занадто багато проблем в нас з’явилось, коли я наблизив тебе, Луціусе. Перевірки, викриття, масові вбивства, які, виявилось, стались дарма.

 

– Я все це робив заради вас, Мій Лорде. Я покарав винних.

 

– І безвинних також.

 

Аристократ помітно нервував та майже не піймав очей, жадібно стискаючи в руках свою тростину.

 

– Заради вашої  безпеки я ладен прибирати навіть невинних, якщо серед них ховається причина небезпеки для Вас.

 

На обличчі Волдеморта з’явився помітний оскал і, після невеликого мовчання, він гучно гаркнув на Мелфоя, змушуючи його ще більше забитись в кут.

 

– Але винних там не було! Клятий ти бовдур!

 

– В…в-володарю…

 

– Закрий писок! Якби не Бартеміус, можливо ні тебе, ні мене, ні моєї доньки в живих вже не було, поки ти, лайна шматок, самостверджувався та шукав чорну кішку в чорному приміщенні, коли її там не було!!!

 

– Кравч? Що? Він!?

 

– Він врятував Дельфію, вбивши справжнього зрадника, поки ти!!! Я не знаю, Луціусе, що сталось між вами двома, що ви так реагуєте одне на одного, але… але мені чхати. Якщо ви не будете працювати як одне ціле, враховуючи твою недалекість, помреш ти!

 

Темний Лорд попрямував до шафи, з якої дістав якийсь чорний зошит в шкіряній обкладинці.

 

– Мій Лорде… – невпевнено промовив аристократ в спину чоловіка.

 

– Я тобі сказав закрити свій писок! – Він протягнув щоденник перед собою, та додав: – А це ти, як хочеш, підсунеш молодшій Візлі, це останній твій шанс Мелфой, як і всієї твоєї родини. Ти зрозумів мене!?

 

– Так, – забравши те, що довірив йому Володар, та кивнувши головою, повідомив він.

 

– Не зв’язуйся з Бартеміусом, не подужаєш.

 

– З приводу Кравча, мій Володарю, – чоловік невпевнено підняв свою голову, поглядаючи за реакцією Темного Лорда, – я хотів сьогодні вам повідомити про це, яяяя…. Я став випадковим свідком, як він та… ваша дочка. Розумієте, вони… – Луціус м’явся на місці, перебираючи пальцями по шкіряній обкладинці. – Мені навіть соромно промовляти це.

 

– Святий ти наш, – роздратовано фиркнув Лорд, не давши договорити Мелфою, – Бартеміус повідомив мене про це ще задовго до того, як вони почали тіскатись, думаючи, що всі навколо сліпі і тупі. Але ти помітив це лише зараз, значить все-таки треба вирішувати, ти в нас сліпий чи тупий.

 

– Без весілля… я думав, що це неможливо…

 

– Еверте Статум!!! – гучно промовив Волдеморт, направляючи свою паличку на аристократа, після чого чоловіка відштовхнуло з місця та перевернуло в повітрі, приземливши на холодну кам’яну підлогу. – Молись на свою родину, Луціус. І не лізь в чужу. Їх весілля відбудеться після моєї триумфальної перемоги!

 

Почувши це, в серці аристократа, відірвалась остання ниточка. І фізична біль змішалась з душевною, дивно, але він ніколи не розумів цього вислову, як може боліти те, чого не існує? Але тепер він все зрозумів, це відчуття ні з чим не сплутати. Блондин швидко піднявся на ноги і покинув приміщення. Повернувшись до спальні, він що є сили жбурнув в стінку річ, яку йому довірив Волдеморт.

І як раз в час, коли він благополучно відлетів від стіни на підлогу, в кімнату зайшла Нарциса. Побачивши стан свого чоловіка, вона обережно підійшла до нього зі спини,\ та поклала на його плече свою руку.

 

– Любий, щось сталось? – Спитала вона, дбайливо дивлячись на нього.

 

Але чоловік наче не чув її. Він глибоко дихав, а його руки трусились… Смертежер різко повернувся до жінки, тим самим навіть лякаючи її. Блондин зазирнув в очі і несподівано промовив:

 

– Пробач мене.

 

– Я нічого не розумію, Луціусе, що сталось? Я можу тобі допомогти.

 

Чоловік відвів голову в сторону, скрегоча зубами.

 

– Я… – здавалось, що зараз він скаже щось таке, що переверне все їх життя з ніг на голову, хоча… які там ноги, вся їх родина давно була явно в зворотному становищі.

 

– Любий, ти лякаєш мене.

 

– Я… Я підставив всіх нас.

 

– Що ти маєш на увазі?

 

– Я… ми… – чоловік різко змінився в обличчі, наче проковтнувши всю свою невпевненість, чи то передумавши про щось розповідати. – Я маю останній шанс на його довіру. І останню місію, якщо я не впораюсь, він мене вб’є.

 

Нарциса видихнула з облегшенням, бо її думки почали йти в якесь інше русло.

 

– Луціусе, подивись на мене, – ніжно промовила жінка, поправляючи комір на піджаку чоловіка. – Це не вперше, коли Володар був трохи не в гуморі, ти впораєшся. Все буде добре. Я в тебе вірю. Ми з усім впораємось.

 

– Все одно… Пробач мене. Добре? – промовляючи це, Луціус обійняв дружину за талію та палко поцілував.

 

Сама Нарциса явно не очікувала цього, враховуючи, що цей поцілунок прямо казав їй про те, що на ньому все не закінчиться. Руки чоловіка одразу почали вивільняти жінку від одягу. Але та обережно відсторонилася, поправляючи свою помаду.

 

– Милий, зачекай, може вночі? Коли всі будуть спати. Буде не таке яскраве світло.. Це якось…

 

– Зараз, – прошепотів він, підійшовши до неї та цілуючи її шию.

 

Вона невпевнено глянула на нього та поцілувала у відповідь, подружжя крокувало до ліжка, але блондинка була дуже скована та невпевнена, вона не очікувала такого перебігу подій і… навіть якось звикла до відсутності близькості в них.

Їх відносини завжди були «сухими» в усіх своїх проявах, включаючи і секс, який скоріше був тому, що це сімейний борг, ніж для задоволення чи якогось зближення.

І це дивно, бо все різноманіття Луціус вносив в статеве життя з коханками, але абсолютно не думав про задовільнення потреб власної дружини.

 

Подружжя вже було в ліжку і чоловік, знаходившись зверху, знімав з неї останні атрибути одягу, залишаючи лише спідню білизну, те ж саме роблячи і з собою.

Поцілунки ставали все більш вимогливими, і Нарциса почала помітно збуджуватись. Адже прелюдія, яка завжди тривала не дуже довго, затягувалась, і це грало потрібну роль для неї.

 

Але справа була трохи в іншому, хоч Луціус і налаштувався на потрібний лад, не все його тіло відповіло на це.  І як би він не старався, ситуація не змінювалась, навіть після того, як він намагався допомогти підняти собі «настрій»  руками.

Таке сталося з ним вперше. Його тіло завжди майже моментально відповідало на імпульс його свідомості. Звичайно цей «нюанас» так само помітила і Цисі.

Зрозумівши, що все марно, Мелфой зліз з дружини та впав поряд на ліжко, намагаючись натягнути на себе ковдру, в кімнаті повисла напружена тиша. Але жінка швидко перервала її та зробила спробу підбадьорити Луціуса, адже вона розуміла, що в такі моменти чоловіки відчувають себе занадто вразливими.

 

 

– Любий, ти перехвилювався, стреси, таке буває. Не приймай близько до серця, прошу тебе, все добре. Я все розумію. Да і зараз не час. Я казала тобі.

 

Але це мало заспокоювало Мелфоя.

 

– Але не зі мною!!! Нічого не добре, Нарцисо! – Рявкнув він, підриваючись з ліжка та хапаючи свої штані. – Нічого!!!

 

Аристократ нісся коридорами, наче лютий буревій, він не взувся, майже не вдягнувся, лише по дорозі застібав свої брюки.

Зайшовши в свій кабінет та одразу сівши за стіл, він закрив обличчя руками та відкинув голову назад.

 

«І що це було? Я не розумію, я нічого, дідько його, не розумію… Вона виходить заміж? Да яка мені взагалі різниця. Чому я про це думаю…. Як своєчасно ця мерзота обробила Володаря. Це він налаштував його проти мене. Я розчавлю цього помийного таргана!».

 

В цей час Джун, яка крутилась неподалік, побачила в якому вигляді і стані чоловік залетів в свій кабінет, та одразу ж попрямувала за ним.

Постукавши та обережно відчинивши двері, вона залишалась стояти біля них.

 

– Містере Мелфой, можливо вам щось потрібно?

 

Не змінюючи пози, чоловік різко відповів блондинці:

 

– Нічого мені не треба, пішла геть, я не дозволяв тобі заходити.

 

– Вибачте. Я все зрозуміла.

 

Але не встигнула вона навіть рушити з місця, Мелфой старший все таки змінив своє рішення.

 

– Підійди до мене, швидко!

 

Дівчина покірно послухалась та побігла до нього, він відсунув невелике крісло та наказав підійти та стати навпроти.

 

– Спокуси мене, – промовив він дивлячись на Джун.

 

– Щ-що?

 

– Змусь мене тебе захотіти. Роби що хочеш, але зроби це!!!

 

Вона нічого не розуміла, але це був шанс, ще один шанс. Блондинка була спантеличена і зовнішнім виглядом чоловіка, і його «наказом», але, не довго вагаючись, одразу ж послухалась та сіла зверху на нього, проводячи пальцями по плечам та опускаючи руки вниз. Вона пестила його через брюки, запускала руки під них, цілувала його, шепотіла на вухо лестощі, який він суворий, що він її володар, і як сильно вона його бажає. Але ні лестощі, ні пестощі, ні навіть механічна взаємодія з її вустами не дала жодної  реакції. І зрозумівши це, Мелфой відчув ще більший відчай.

 

– Геть!!!! Пішла геть!!!!

 

«І що тепер, Мелфой, ти будеш робити?!» – Подумав він про себе, під звук дверей які гучно зачинялись.

 

 

19.2

 

В цей же час відчинялись двері в аудиторію Снейпа, якийсь майже закинув в неї Блек, зиркаючи навколо.

 

– Містер Снейп….

 

– Слухайте мене уважно, – перебив він, промовляючи фразу по складам. – Самі в пізній час по коридорах не шастаєте, безлюдні місця для вас заборонені, тримаєтесь людей. І забуваєте про всі свої інтрижки з Кравчем. Якщо ви думаєте, що він чимось кращий за цього педофіла, ви помиляєтесь.

 

Дельфі мовчки дивилась на Северуса, тримаючись за свою руку, за яку її сюди на емоціях тягнув він.

 

– На кону життя всього магічного світу. І це все лежить здебільшого на ваших інфантильних плечах. І я нічого з цим вдіяти не можу. Не встрявайте в неприємності. В наступний раз я можу не встигнути!

 

– Я не замовляла послуги охоронців, Професоре. Моє життя і мої проблеми – не ваша головна біль. Я буду сама вирішувати що мені робити і з ким. Якщо вам це не подобається, можете більше мене не рятувати, на все добре, – промовила вона, гучно грюкаючи за собою дверима.

 

– Яка ж вперта ідіотка!!!

 

Чоловік розумів, що без Дельфі всі його плани підуть коту під хвіст, і він буде вимушений виконати всі вказівки Дамблдора! Але ж він не міг розповісти про це все Дельфі, бо стане тільки гірше.  Враховуючи її вміння слухати…

 

 

Жваве життя в Гоґвартсі продовжувалось, першокурсники, сміх, теплі зустрічі, адже розлука тривала цілі канікули, хтось був незадоволений початком навчання, але всі майбутні випускники були налаштовані дуже серйозно. І розуміли, що це останній рік, коли вони всі разом, останній рік, коли вони можуть вплинути на поточні бали та своє майбутнє пов’язане з ними, і від цього ставало якось не по собі.

 

Барті з усіх сил намагався не видати себе, адже Волдеморт наказав йому, щоб Каркаров не дізнався про те, хто він на справді, і доручив слідкувати. Але чоловіку це давалось дуже важко, бо він був ладен дістати його кишки вручну та ними ж його задушити, бо смерть від чарів для такої мерзоти занадто великий подарунок.

 

 

І всі наступні дні плинули занадто швидко, Герміона з Драко досі навіть не намагались поговорити, хлопець відчував себе пригнічено, адже він вважав, що найстрашніше – це «сцена», яку може влаштувати йому Ґрейнджер, дізнавшись про їх заручини з Паркінсон, котра так само постійно переслідувала його. Але виявилось, зрозуміти те, що їй в принципі паралельно все це і бачити, як вона щасливо існує, поки він досі кохає її, ось, що насправді жахливіше.

 

Але все, що активно демонструвала Ґрифіндорка, було лише картинкою, і чим щасливіше виглядала вона, тим більше болю юначка давила в середині себе. Вона намагалась вбити в собі всі почуття до Драко, якими б вони не були, але все летіло до пацючих хвостів!!! І він ще й навіть не намагався з нею поговорити, все пояснити, звичайно, дівчина б не стала його слухати, але від цього стало хоч якось легше! А тут нічого…

 

Візлі знову починав свою шарманку і скаженів лише від присутності Дельфі. Гаррі та Джині не могли знайти спільної мови, хлопець був постійно зайнятий своїми справами, проблемами, а руда хотіла уваги, кохання, вона не звикла що до неї так відносяться.

 

Єдине, що було більш-менш, це стосунки Барті та Дельфі, вони проводили разом весь вільний час, ховаючись від оточуючих, Дельфі часто заходила до нього після відбою, і все ставало знову так просто, так щиро.

Хоч вони і майже постійно сварились та багато чого не наважувалась сказати одне одному: ні про Каркарова, ні про свій зв’язок з Орденом, а він про весілля. Головна причина, яка змушувала Дельфі шаленіти, це Лео, яка постійно крутилась навколо Кравча, і дівчина звичайно не могла не помітити подібне. Та фактично завжди виривала чоловіка з кігтів цієї «блохастої». А самого Барті це все страшенно тішило, бо в такі моменти  він відчував себе потрібним їй… Хоч з Лео в нього нічого не було, да і чоловік не замислювався над цим, його повністю влаштовувала спадкоємиця Салазара, з усіма її вибриками, навіть не зважаючи на те, що з Лео йому не потрібно було напружуватись, щось видумувати, вона приймала його таким який він є і намагалась допомогти. А ось з Дельфі все було навпаки, був в неї талант, як казав сам Барті: «потрапляти в сраку», і до цього всього вона  намагалась максимально уникати жертв, в той час поки Кравч хотів бачити останні хвилини в їх вгасаючих поглядах. Також він прекрасно розумів, що в її голові та серці ще досі живе інший чоловік.

 

Цього вечора Кравч сидів за купою зошитів, які він мав перевірити ще тиждень тому, але то чоловіку було відверто лінь це робити, то Дельфі зі своїми вічно важливими справами та розповідями, і таким чином Барті знав майже всі плітки Гоґвартсу, він не розумів, навіщо це все йому потрібно, але чомусь мовчки слухав, наче заворожений, спостерігаючи за тим, як вона все жваво та емоційно розповідає.

 

– Ти знову намагаєшся підкрастись непомітно, – промовив чоловік, не відриваючись від зошитів.

 

Після цих слів раптово посеред кімнати, з’являється Блек молодша, яка до цього зливалась з темрявою в формі кішки.

 

– Я не розумію Бартеміусе, яким чином ти постійно знаєш що я поряд? – Відповіла вона, підходячи сзаду.

 

– Кігтями стукаєш, наче коняка.

 

– Це не смішно, – серйозно відповіла дівчина. – Мене ніхто не чує. Мені треба розуміти та вдосконалюватися.

 

– Я давно тобі казав, що я особливий, а ти мені не вірила.

 

– Я по справі, – швидко переводячи тему, заявила Блек, розуміючи, що витягувати щось з чаклуна було нереально.

 

– З цього і треба було по-чи-на-ти, – відповів Барті, читаючи «геніальні роботи своїх учнів». – Мерліне, як можна бути такими дурними, скажеш мені? Я б за такий треш відправляв одразу в Азкабан, – чоловік закрив зошит, встав та повернувся обличчям до Лео. – Х*й з ними, що в тебе?

 

– Як ми і домовлялись, я слідкувала за Каркаровим і дещо дізналась….

 

Але раптово, вхідні двері гучно відчинилась, і в кімнату вірвалась Дельфі, руки котрої були зайняті чимось незрозумілим, чи то речами, чи то якимись паперовими пакетами з їжею. Але побачивши, що Барті не один, вона відкинула це все на підлогу та швидким кроком підійшла до чоловіка.

 

– Тобі повилазило?! Ми зайняті, – крізь зуби заявила Лео, її крайнє дратувало те, що вона може ось так вриватись та переривати їх діалоги, чи просто кудись уводити чоловіка, навіть не давши договорити своє речення.

 

– Блек, в тебе щось важливе? – Приховуючи посмішку, також перепитав він.

 

– Так, жахливо важливе.

 

– І в тебе жахливо важливе? – Саркастично спитав Барті, кинувши погляд на Дельфі. – Ну я анріал популярний.

 

Брюнетка крокувала до чоловіка, наче не помічаючи перешкод, стаючи між ним та сестрою.

 

– Я скуууучила. Ти хочеш сказати, це не важливо?

 

Вона широко розплющила очі та обвила свої руки навколо його шиї.

 

– Дельфіііі… – суворо промовив чаклун, не відводячи погляду. – Зараз я договорю, і ми вирішимо всі твої важливі і навіть не дуже проблеми.

 

Але у відповідь та лише широко посміхнулась і почала швидко кліпати своїми очима, не відводячи погляду.

 

– Я так давно не бачила тебе без твоєї костяної ноги, – промовляючи це, вона паралельно повернулась до сестри яка стояла позаду та додала: – А, ой, ти ще тут, можеш бути вільна. Ми з тобою потім зв’яжемось.

 

– Я нікуди не піду, поки ми не вирішимо з Бартеміусом свої справи.

 

– Та без проблем, ти мені не заважаєш.

 

Після цих слів, вона встала навшпиньки та жадібно впилась в вуста чоловіка, запускаючи свої руки в його волосся та ще ближче притуляючись до нього. Кравч намагався розірвати поцілунок, аби сказати їй щось, але в чаклунки були свої плани на подальший вечір, тому вона так само нахабно, почала розстібати його брюки.

Побачивши це, Лео закотила очі та швидко прийняла звіриний вигляд, щоб побігти геть. Як же вона ненавиділа цю вискочку. І як Кравч взагалі терпить таке відношення до себе.

Побачивши що та покинула кімнату, дівчина розірвала поцілунок, продовжуючи дивитися в очі чоловіку.

 

– Що ти твориш! – роздратовано рявкнув він.

 

– Хочу тебе.

 

– Ти переходиш всі кордони!

 

– Ми самі їх собі малюємо, – повідомила Дельфі, штовхаючи однією рукою чоловіка на ліжко, та сідаючи на нього зверху.

 

– Яка ж ти ревнива, Блек, – відповів Кравч, поклавши свої руки на сідниці дівчини та, що є сили, стискаючи їх.

 

– Я не ревную!!!!

 

– Ревнуєш, визнай це.

 

– Я визнаю, що всі ці теревеньки зараз зайві.

 

Зеленоока потягнула руки до обличчя смертежера, аби знову притягнути до себе та поцілувати, але чоловік спіймав їх та схрестив за спиною дівчини, залишаючи тримати однією своєю.

 

– Барті!!! Ну поцілууй мене.

 

– Ведеш себе, як дементор, Блек.

 

Грайливий погляд не сходив з її обличчя, хоч панянка і показово надула свої губи, аби показати  незадоволення.

 

– Ну Бааартіііі. Я так хочу тебе відчути….

 

Користуючись моментом та своїм положенням, брюнетка почала рухати своїми стегнами, посміхаючись та дивлячись, як він починає глибоко дихати.

 

– А я як хочу… – чоловік занурився в її волосся, шепочучи на вухо: – щоб ти визнала, що ревнуєш.

 

Всі емоції з обличчя панянки спали і вона роздратовано подивилась на чоловіка, який в свою чергу почав гучно сміятись.

 

– Було б до кого! – відвертаючи голову, повідомила вона. – І руки мої відпусти!

 

– Мг, значить, факт ревнощів ти таки не виключаєш.

 

– Дививсь, обережно, а то почне відригувати шерсть тобі в ліжко!

 

– Головне, щоб ти зараз не заляпала все своєю отрутою. Але твої бажання, Принцесо, мають бути законом.

 

Чоловік швидко спустив свої штані та відсунув в сторону білизну дівчини, різко входячи в неї, що змусило з її вуст зірватися гучному стогіну. Але, на її здивування, чоловік швидко відпустив її руки, та поклав свої дві на стегна, міцно притискаючи до себе та блокуючи всі можливі рухи. Зрозумівши це, брюнетка гучно скрикнула:

 

– Якого клятого!!! Кравч!

 

– Ти сказала що хочеш мене відчути. Відчуття не покидають твоє тіло та чекають на зізнання.

 

– Ти жахливий!! Підходить тобі таке зізнання!?

 

– Мені дуже приємно, особливо коли ти так гучно кричиш, але нііііі.

 

Брюнетка намагалась звільнитись з тисків чоловіка, аби почати рухи, але тепер той лише посміхався, накаляючи ситуацію поцілунками.

 

– Добре, будемо сидіти так вічно. І поховають нас разом, не роз’єднуючи.

 

Почувши це, чарівник продовжив несамовито сміятись та перекинув дівчину на бік, притискаючи собою зверху.

 

– Добре, треба тільки зазначити, щоб на твоїй могилі була зображена велика кішка. Ти ж їх обожнюєш.

 

– Ну звичайно, ти ж навіть після нашої смерті хочеш, щоб згадка про неї була поряд. Можливо хоч на тому світі зізнаєшся, що ревнуєш.

 

Вони розуміли, що всі їх стосунки вже давно вийшли за, навіть намальовані ними самими, кордони, але зізнаватись в цьому були не ладні. Не наважуючись щось змінювати, аби нічого не зіпсувати. Барті дуже боявся, що, дізнаючись про їх можливе весілля, Дельфі взбунтується, і їх стосунки зміняться. Так, все не завжди просто, існує багато нюансів, але він був ладен все пройти, заради неї..

 

Звичайно, брюнетка отримала все, чого хотіла і навіть більше, так і не зізнавшись, що відчуває несамовиті ревнощі навіть самій собі.

 

Близько опівночі, повністю знесилені, вони все ще ніжились в ліжку, дівчина лежала на грудях чоловіка та по звичці пальцями перебирала його волосся.

 

– Ти де цьому всьому навчилась? – Ще глибоко дихаючи, нарешті спитав Кравч, його давно цікавило це питання та минуле життя чаклунки.

 

– Ти правда хочеш це знати? – Трохи припіднявшись, перепитала вона.

 

– Мггггг….

 

– В борделі.

 

Від почутого, очі чоловіка здавалось полізли на лоба.

 

– Серйоооозноооо?

 

– То що? – хитро посміхаючись, спитала вона. – Почнеш тепер дивитись на мене по-іншому?

 

Обличчя смертежера майже не змінилось, але було помітно, що він задумався над тим, що почув.

 

– Ні. Можливо, це навіть круто.

 

– Круто? – Здивовано перепитала вона.

 

–  Мг, – киваючи головою, повторив шатен. – Мені подобається, що ти відчуваєш мене. І не цураєшся своїх бажань. А все інше…..

 

–  А всього іншого не було, – перебиваючи його, заявила Дельфі. – Я до повноліття жила там, та… можна сказати, навчалась. – Блек підняла голову та продовжила: – Дивно звучить, але це колись врятувало мене від голоду та смерті. Жахливо зізнаватись, але це єдине місце, де мені допомогли. Мені було чотирнадцять…. Батько загинув, мати в Азкабані, дядько в Азкабані, залишитись поряд з міністерством я не могла. В Дурмстранзі мені було дуже важко, тому я звідти втікла…

 

Дельфі так і не змогла розповісти чоловіку все: про Каркарова, про зґвалтування і про те, що її знайшли напівмертву в засніжених горах, з кровотечою, голодну та вже без свідомості. Це були жінки з публічного будинку, але, на ще одне здивування, вони всі виявилися дивовижними, зі своєю жахливою історією, яка принесла їх в це місце. Їй пообіцяли, що до повноліття дівчина не буде виконувати ніяких «завданнь», але буде навчатись, аби потім одразу бути, так сказати, в течії. Так воно і було. До тих пір, поки їй не виповнилось сімнадцять. І в цей день, вона втікла. Втікла в інше місто, прихопивши з собою деякі кошти, на перший час, аби хоч якось вижити і дівчині було дуже соромно за це. Але стати повією вона була не ладна.

 

– Чому ти обрав сторону зла? – Несподівано спитала дівчина в чоловіка, лягаючи назад на його груди.

 

– Хто тобі сказав, що я обрав сторону зла? – Нахмурився Барті. – Ти досі віриш, що в цьому світі існує добро чи зло? Чи віриш в те, що Орден бориться за права людей?

 

Дельфі знов припіднялась та запитально подивилась на Кравча. Колись вона вже чула щось схоже. Їх погляди зустрілись, було зрозуміло, що Блек хоче, аби той продовжив свою думку, але сам Барті знаходив цю тему абсурдною, бо все було і так очевидно, зрозумівши, що з нього живого вона точного не злізе, той гучно фиркнув та продовжив:

 

– Орден буде захищати тебе до тих пір, поки ти будеш грати за їх правилами і казати те, що хочуть вони. Вони будуть бити копитом в груди та кричати про те, що походження чарівника не важливе. Але ось яскравий приклад – ти. Лише дізнавшись про те, що ти донька Володаря, вони не замислюючись зітруть тебе в порошок і їм буде чхати на всі твої піздолюдські якості. Зніми рожеві окуляри, Принцесо. Я тобі триста разів казав, перестань шукати в людях те, чого в них немає. Володар лише хоче повернути в наш світ баланс, безпеку, яку руйнують змішуючи світ маглів та наш.

 

– Навіть якщо вони поєднаються, то що станеться?

 

– Неминуча загибель всіх чарівників та чарів в принципі. Магли – заздрісні істоти, які звикли знищувати те, до чого не можуть дотягнутись самі. І взагалі, ти задаєш критично тупі питання.

 

– Просто мені цікаво зрозуміти тебе. Я бачу зараз різні сторони одного світу і …

 

– Просто цікаво? – насторожено перепитав чоловік.

 

– Ну звичайно, а що ще може бути?

 

Дівчина почала гучно сміятись та кусати чоловіка за мочку вуха.

 

– Дельфі! Час перевалив за дванадцяту, – різко перевів тему Кравч, прибираючи від себе голову подруги. – Якщо хтось побачить, що твоєї дупи немає в кімнаті, будуть проблеми.

 

– Скажу, що була в туалеті.

 

– Ти тут більше п’яти годин, Блек. І взагалі, тобі треба рідше приходити та не привертати стільки уваги. Нагадаю, я – професор Аластор Муді, і всі впевнені, що ти сімнадцятирічна Дельфія Блек. В Гоґвартсі не потрібно навіть давати привід для пліток, а тут вже все готово для обсмоктування.

 

– Меееерлііінеее, Кравч, він старий! Те, про що ти кажеш, могло би ще проканати зі Снейпом, і тооооо, знаючи його занудство. І дивіз: «Вічно цнотливий».

 

– Не набагато старший за твого Мелфоя, – саркастично повідомив чоловік.

 

– Ну звичайноооо, – надувши губи скрикнула дівчина. – Ти ж тільки мені про це кажеш, а як твоя Лео сюди шастає, то їй ж напевно ні слова.

 

Барті закрив очі та глибоко видихнув.

 

– Вона приходить непомітно!! А ти носишся та грюкаєш всім, чим тільки можна.

 

Почувши це, Дельфі різко вскочила з ліжка, тягнучи за собою ковдру, якою вони були накриті.

 

– Ну що ти починаєш!!!! Блек!

 

– Я нічого не починаю! Я тебе рятую від небажаної уваги.

 

Дівчина швидко збирала свої речі однією рукою.

 

– Досить психувати!

 

– Я не психую!!!!

 

– Ти завжди, коли психуєш, здираєш з мене ковдру, залишаєш мерзнути голим! Чого я там не бачив, що ти прикриваєш!!

 

Брюнетка підняла свої розлючені очі, зірвала з себе простирадло та, що є сили, кинула в чоловіка.

 

– На! Щоб не відмерзло нічого! Гуд бай! – Повідомила вона, швидко одягаючись та грюкаючи за собою дверима.

 

– Мерлінееее, – промовив сам до себе шатен. – Вона навіть піти тихо не може!

 

 

На подив, зранку в Дельфі був неймовірно чудовий настрій? Чому? Тому що нарешті прийшов вихідний! Сьогодні по розкладу екскурсія в якусь старовинну бібліотеку, з чимось там чарівним і дивовижним, щось пов’язане з великим Мерліном і бла-бла, але, звичайно Блек забула всі ці гучні передмови, хоч Герміона і винесла їй залишок мозку в зв’язку з цим дійством, бо вже сотню років туди нікого не пускають, але для учнів Гоґвартсу цьогоріч вирішили зробити виключення. А це значило, що вона може знайти якусь потрібну для них всіх і для Ордену, в тому числі, інформацію.

 

 

Також прийшов дуже відповідальний і важливий момент в житті Луціуса, час коли молодша Візлі має отримати щоденник Лорда Волдеморта, а точніше Тома Реддла. Це був перший крок до перемоги Володаря, якщо те, що він замислив, здійсниться, навіть якщо весь магічний світ об’єднається проти нього, в них не буде жодного шансу.

Мелфой старший вже підходив до Гоґвартсу,  але його думки були заповнені зовсім не завданням, не тим, яким чином він передасть цей клятий щоденник, хоч він і планував частину роботи передати своєму сину, який знаходиться в Гоґвартсі майже постійно, а значить має більше можливостей зробити це не помітно. Він знав, що в Драко сьогодні екскурсія і багатьом з батьків дозволили побачитись зі своїми нащадками, а це чудова нагода передати все, та…. Можливо побачити її?

 

Хоч всі батьки чекали на своїх дітей біля входу, тут Мелфой вирішив піти проти системи, адже він –  не всі, і чекати з усілякими було нижче його гідності, да і взагалі, стільки, скільки він вкладає галлеонів в цю школу, добра її половина вже має належати йому. Тому аристократ впевнено направлявся до гуртожитку Слизерин, але його ноги вели чомусь не до хлопчачого крила. Він вирішив для себе, що та розмова з Дельфі була помилковою, занадто різкою, занадто імпульсивною. Він не розраховував ні на що, він просто бажав поговорити, вибачитись, хоча….. навіщо брехати? Звичайно, він розраховував і був певен в тому, що його Дельфі все ще чекає на нього.

Часу було не так багато, тому блондин швидким кроком прямував в кімнату Блек, постійно озираючись, було дуже зручно, що її спальня знаходилась далеченько від гостинної та інших кімнат учнів. До неї було два ходи, один з них дозволяв пройти майже не поміченим. А враховуючи, що всі зайняті зборами..

 

І Дельфі тому не виключення, вона абсолютно без зайвої думки збирала речі в дорогу, трохи косметики, чогось поїсти, та й… Та й в принципі, цього було достатньо, напевно, головна причина їх не дуже дружніх стосунків з Візлі була як раз їжа, їжа якої було замало на їх двох. Почувши стукіт в двері, брюнетка, не відволікаючись, дозволила пройти, вона знала, що це може бути хто завгодно. І коли чоловік переступив кімнату, навіть не відволіклась від своїм справ, щось вишукуючи в своїй сумці.

 

– Дельфі, – обережно окликнув він, не відходячи від дверей.

 

Почувши до страху рідний голос, Блек застигла на місці, не висовуючи руки зі своєї торбини. Але швидко зібравшись, вона випрямилась і абсолютно спокійним голосом перепитала:

 

– Хто тут? Вас прислав? Професор Муді?

 

Почувши це, обличчя чоловіка перекосилось, він опустив руку, в якій тримав одну рукавицю та, ледь стримуючи роздратованість, крізь зуби повідомив:

 

– Це я, Луціус.

 

Відчувши його напруженість, дівчина продовжувала стояти спиною та чавила в собі посмішку. Вона не розуміла, чому його принесло до неї, враховуючи все, що той сказав. Але кидатись в його обійми брюнетка не збиралась, хоч і насправді дуже хотіла. Ці жахливі змішані почуття…

 

– Луціус? – Наче ні в чому не бувало, ще раз перепитала та. – Щось з батьком? Давай, тільки швидко, а то я дуже поспішаю.

 

– Професор Муді чекає?!

 

– Агаааа, – протяжно відповіла вона, повертаючись обличчям до чоловіка.

 

Чоловіку одразу кинулось в очі те, що виглядала його кохана, без перебільшення, неймовірно: широка посмішк і два палаючих ока, які нагадували зорі на нічному небі. До цього чаклун був явно не готовий, адже він був певен, що страждає вона, ну…. Точно не менше за нього. Він просто стояв і мовчки дивився на неї, намагаючись побороти ту бурю емоцій.

 

– То що? Ти будеш так стояти і мовчати? Якщо так, то подай мені он то яблуко, – вказівним рухом дівчина показала на шафу, яка стояла прямо позаду нього.

 

– Я по справі, – сухо відповів той, не поворухнувшись.

 

– Ну, давай, швидше, яблука я не дочекаюсь, як я розумію.

 

Пританцьовуючи, вона рушила в сторону чоловіка, проходячи повз та швидко хапаючи те саме червоне яблуко, про яке вона йому говорила.

 

– Дельфі, Володар нагородив мене честю, віддати ось цю річ, – він дістав зі своєї сумки той самий щоденник та протягнув його до Блек, – його обраниці яка стане сосудом для нового нього.

 

– Мммм.. цікавенько, – одразу відповіла та, стоячи поряд та відгризаючи шматок яблука, не зводячи очей з колишнього коханця. – Ти прийшов питати мого дозволу? Чи просто відчитатись про свої дії?

 

– По-перше, вже в котре кажу, спочатку прожуй, а потім щось кажи! А по-друге, мені потрібна допомога.

 

Оглянувши чоловіка, вона вкусила ще один величезний шматок та почала йому відповідати з набитим ротом.

 

– По-перше, я буду говорити як я захочу, і хоч ти лусни, не подобається – двері он там. А по-друге, до чого тут я? Йди до Драко, проси в нього, він хоч твій син. А я що, абсолютно чужа людина.

 

– Дельфі, – видихаючи, відповів він, намагаючись щось пояснити, але брюнетка прищурила очі та кинула погляд на той самий щоденник.

 

– Слухай, а нащо йому перероджуватись, якщо він і так воскрес? М?

 

– Володар зможе поєднати два своїх тіла, дві свої сили в одну фізичну особу.  І тоді рівних по силі йому не буде.

 

– Тобто?

 

– Так, якщо все вийде, план А буде не дійсним. Менше ніж за місяць весь магічний світ буде нашим.

 

– Які чудові новини, – відповіла вона, натягуючи щасливу посмішку, але її очі сигналізували про те, що радістю тут навіть і не пахло. – І хто ж в нас буде святим сосудом? От тільки кажи що я, і ти прийшов вимолювати свої гріхи на останок.

 

– Ще досі постійно язвиш, – суворо промовив той.

 

– Агааа… То життя таке, – знову колко відповіла вона. – То все-таки. Хто ця щасливиця?

 

– Шмаркачка Візлі, – сухо відповів він, озираючи кімнату.

 

– Джині? – Випучивши очі, перепитала вона, вдавившись своїм яблуком.

 

– А я казав тобі! Ковтай, а потім говори!

 

Дівчина гучно кашляла та била себе кулаком по грудях, звільнившись від шматків яблука, вона одразу ж іронічно відповіла, дивлячись на Мелфоя своїм хитрим поглядом.

 

– Добре, татусю. Як скажеш.

 

– Дельфі! Годі.

 

– Годі, це коли хтось щось починає, Луціус, і годі я кажу тобі, давай, виходь з моєї кімнати мені треба перевдягтись, менш за все я хочу запізнитися через тебе. А з рудою я нічим не можу тобі допомогти, вони з Гаррі в лютих контрах, ходять слухи, що вона почала зависати зі слизеринцями, з ким саме – я не знаю, але з кимось з кращих друзів твого сина, якщо ти взагалі знаєш, хто його друзі. Тому тобі туууудиииии.

 

– Мені здається, нам потрібно поговорити, – суворо повідомив він, дивлячись на чарівницю і не збираючись нікуди йти.

 

– Тоді хрестись, якщо здається.

 

– Що? – Нічого не зрозумівши, перепитав він, зводячи брови докупи.

 

– Кажу, бувай, Мелфой. Чим змогла помогла.

 

Вона поклала свої руки на його груди та почала штовхати чоловіка до виходу, але замість того, щоб йти, він схопив її двома руками за обличчя та міцно поцілував.

Дівчина явно не очікувала такого перебігу подій і від такої рішучості на декілька хвилин вона розгубилась, але швидко вирвавшись з тисків чоловіка, відскочила назад.

 

– Це що за приколи!!!?

 

– Дельфі, ну не можу я без тебе.

 

Блек почала гучно сміятись, зарозуміло дивлячись на чоловіка.

 

– Але ти сам, ти сам мене покинув!!! Що тепер ти хочеш від мене?

 

– Тебе!! Тільки тебе і нікого більше, – гучно відповів він, знову наближаючись до неї.

 

– Мене? А де ти був, коли був потрібен мені? – Брюнетка почала робити кроки назустріч до чоловіка, повністю змінивши свої емоції на злість. – Де ти був, коли я залишилась сама з трупом під ногами і повним не розумінням, що робити далі?! Ти сказав, що прийдеш, але не прийшов.

 

– Дельфі, послухай мене, – дивлячись на неї, сказав чоловік, намагаючись хоч якось виправдати себе.

 

– Закрий свого рота Мелфой! Тепер слухати мене будеш ти. Я кохала тебе всім серцем, я ризикувала заради тебе, я проковтнула те, що ти одружений, але ти умудрився зрадити і мені, і своїй дружині, я вже сама заплуталась в твоїх зрадах, я не знаю з ким ти на справді, а кому брешеш.

 

– Я кохаю лише тебе. Я розумію, я жахливо вчиняв стосовно тебе, але… Я зараз чесний, не було ні секунди за весь цей час, аби я не думав про тебе, я не можу їсти, не можу пити, спати, я нічого не можу без тебе.

 

– Я не вірю жодному твоєму слову. Я просто хочу щоб ти пішов і більше ніколи не приходив.

 

– Зоре моя, почекай! – Чоловік підійшов до дівчини та взяв її за руку, підтягуючи до себе. – Подивись на мене, просто подивись мені в очі, – він обережно поклав свої руки на її щоки та підняв голову, аби вона поглянула на нього.

 

І по іронії долі, подій чи знову по якомусь диву, саме в цей час Барті вирішив поговорити з Дельфі, йому набридло брехати, набридло тримати те, що він відчуває до неї в собі. Досить цих ігор, чоловік вирішив отримати все або нічого. Він впевнений в своїх почуттях. І ні з ким він не відчував себе настільки щасливим, незважаючи ні на що. Вона особлива, і річ йде не про те, чия вона донька. Ще з першого погляду він зрозумів що його серце почало битись частіше. Вони такі різні, але в цей же час такі однакові. Іноді навіть чоловіку здавалось, що він згадує себе до приєднання до смертежерів.

 

Підійшовши до дверей та почувши за ними чоловічий голос, він одразу зрозумів хто це. Мелфой старший? Що знову? «Ну йоб твою…» – промайнуло в його голові. Чоловік не звик підслуховувати, але…. Але зараз його ноги не рушили з місця аби знайти в кімнату, чи піти геть. Він стояв та просто слухав:

 

– Дельфі, кохання всього мого життя. Невже ти так швидко забула мене? Невже ти не кохаєш мене?! Я не вірю в це. Ти моя дівчинка. Ти тільки моя, чуєш мене??

 

– Ти маєш рацію, я не забула тебе, і все ще кохаю…

 

– Тоді до біса все! Полиш Кравча я піду з родини, піду заради тебе!

 

Почувши це все, Барті відчув, наче тупий іржавий ніж простромив його спину, яка жахлива біль. Це не порівняється з жодним тортуром, з жодним Дементором… він не став опускатися ще нижче того дна, на якому він себе відчував, тож швидко, шкутильгаючи крокував геть… Але дарма.

Дівчина прибрала руки чоловіка від себе та знову віддалилась, закусуючи свої губи, їй було дуже важко, вона не збрехала. Вона дійсно все ще кохала його. Але…

 

– Ні, – холодно промовила брюнетка, опускаючи погляд. – Я дійсно кохаю тебе, але Барті, він став для мене чимось більшим. Я не знаю, як це пояснити, я довіряю йому, я відчуваю себе з ним в повній безпеці. Він для мене більше, ніж коханець, більше ніж друг, більше ніж чоловік. І я знаю, що він ніколи не зробить мені настільки боляче як ти, назвавши мене річчю. Вважай що «нас» ніколи не було.

 

Чоловік не міг повірити в те що він почув, це значило лише одне, він назавжди втратив її?

 

19.3

 

Луціус зробив все те, що і сказала Дельфі, він передав щоденник Драко, який, в свою чергу, пообіцяв підкинути його до Візлі.

 

На екскурсії студентів супроводжували три викладача, Северус Снейп, Міневра Макґонеґел та Аластор Муді, який сьогодні був вкрай не в настрої та кричав на всіх підряд, змушуючи студентів обходити його двохсотою дорогою.

Дельфі дивилась на нього і не розуміла, що взагалі коїться. Невже на нього так вплинула їх нічна сварка, але вони часто так сперечались, і чоловік ще ніколи себе так не поводив. Але зараз в неї були трохи інші турботи, Луціус розповів їй дещо цікаве, і вона чекала підходящого моменту, аби розповісти про все Снейпу. Вона не знала, чи володів чоловік цією інформацією. А з Кравчем вона планувала поговорити в вечері, та… Та перестати нарешті тікати одне від одного. Бо всі їх сварки ставались саме через те, що вони не розуміли ким є одне одному. Дельфі дуже боялась, що її знову зрадять, викинуть як непотріб, тому так і реагувала на те, що Барті достатньо близько спілкується з Лео.

 

Дочекавшись потрібного моменту, вона підійшла до Снейпа та тихо прошепотіла, що в неї важлива справа.

 

– Місс Блек, – незадоволено, ледь чутно відповів чоловік. – Може після всього цього дійства? Нас можуть побачити.

 

– Досить бути таким занудою! – Брюнетка штовхнула чоловіка за стінку якоїсь незрозумілої споруди, аби ніякі очі, їх точно не побачили. – Всі вже пішли всередину.

 

Але вона дуже помилялась, бо Герміона як раз поверталась за подругою, думаючи, що вона десь загубилась, та стала свідком того, як Дельфі штовхає чоловіка. І Ґрейнджер здалось це занадто дивним. Невже вони? Да бути цього не може…

 

– Якщо ніхто не помер, я не розумію, якого клятого ви мене сюди притягнули!!! – Невдоволено бурмотав Снейп.

 

– Джинні Візлі.

 

– Я тільки що її бачив! Що ви верзете?

– Помре Джинні Візлі. Батько обрав її сосудом. Він хоче повернути свою особистість заточену в щоденнику та поєднатися з нею.

 

Хоч Снейп і намагався бути стриманим та не демонструвати Дельфі свого розпачу, але приховати це все було важко. Бо Темний Володар не посвятив його в свої справи. А що це означає? Це означає що він перестав довіряти йому, як довіряв раніше. І це було, без перебільшення, катастрофою. Тепер всю цю ситуацію треба брати в свої руки, ідучи на перекір всім, бо розповідати про це Дамблдору дорівнює, знову таки, підписати смертний вирок для Дельфі.

 

– Хто ще знає про це?

 

– Луціус. Драко має підкинути щоденник Джині. І тоді все почнеться, але не факт, що він знає, що це.

 

Чоловік різко розвернувся та швидко покрокував геть, не сказавши жодного слова у відповідь. Дельфі ніколи не розуміла його реакцій, її завжди дратувало, що він кудись нісся, нічого не пояснивши.

 

– Хоч би «дякую» сказав.

 

Екскурсія пройшла без казусів, якщо, звичайно, не враховувати те, що в Драко таки вийшло всунути Джинні проклятий щоденник. Точніше, це вийшло зробити в Блейза, з яким в них були чудові стосунки, і Мелфой не придумав нічого кращого за те, щоб запропонувати подарувати їй особистий щоденник. Адже хлопець давно питав і не міг обрати щось особливе. А цей варіант здався йому дуже навіть цікавим, особистий щоденник, ще й видно, що ручної роботи. І, звичайно, він похвалився тим, що зробив його для неї особисто.

 

Рон та Гаррі по класиці вели себе як два телепні, які постійно вигрібали від викладачів. Правда, дивлячись на Аластора сьогодні, вони-таки трохи підкрутили свій гумор і нрав, бо можна було отримати навіть круціо під дупу.

 

Дельфі намагалась підійти та спитати, що в нього сталось, але на її великий подив, чоловік навіть не став з нею розмовляти. За цим всім мовчки спостерігала Лео, вона, як завжди, стояла в стороні, склавши свої руки та думаючи, які всі навколо ідіоти, ну, майже всі.

 

Настав вечір і студенти в чудовому настрою повернулись в свої гуртожитки. Але Дельфі все ще була занепокоєна тим, що почула від Луціуса, да і тим, що він казав в цілому. Ще й Барті якось дуже дивно себе поводить. Може сталось щось?

 

«Може сходити і спитати? Але ж, дідько, він мені людською мовою сказав, щоб я не шастала до нього та не привертала увагу. Але якщо це щось важливе? Я, як подруга, маю його підтримати!».

 

Да і Блек нарешті наважилась поговорити про те, що відбувається між ними, все-таки вони не юні студенти, а дорослі люди, які мають приймати дорослі рішення. Ну чи хоча б називати свої стосунки стосунками, а не втікати від відповідальності. До того ж… коли почуття взаємні. Трясця, а можна взагалі любити двох? І ще й якоюсь різною любов’ю.

 

Підійшовши до його дверей, Блек впевнилась, що навколо нікого немає. Та обережно і тихенько відкрила двері та зайшла до кімнати. Чоловік одразу почув і відчув, що це вона. Він був у своєму тілі та стояв спиною до неї, опершись на стіл, на якому стояв келих та тліла цигарка. Дельфі помітила, що виглядав чоловік достатньо посередньо, він завжди мав не дуже охайний вигляд, але сьогодні… Розстібнута, м’ята чорна сорочка, на якій виднілися сліди попелу від цигарки, напів-ростібнуті штани та гармидер на голові.

 

 

– Барті, я хотіла поговорити з тобою… – невпевнено промовила вона, продовжуючи оглядати чоловіка з ніг до голови. Але той навіть не повертався в її сторону, тримаючи голову опущеною. – До речі, двері в тебе відкриті, ще й так рано, і ти в своєму тілі. Слухай… в тебе все добре?

 

– Так Блек, я також хотів з тобою поговорити. Тільки давай я перший, олрайт?

 

Це навіть більш ніж влаштовувало брюнетку, бо вона дууууже хвилювалась, а знаючи Кравча та його хист до зняття напруги, розмова потім піде спокійно та досить щасливо.

Він звів вуста та закрив свої очі, набираючи повні легені повітря.

 

– Ти набридла мені, – пролунало, наче грім серед ясного неба.

 

– Що?!

 

Дівчина стояла та не розуміла, що взагалі коїться, може це їй здалось, чи це який гумор?! В Барті дійсно бувають заскоки і шуткує він, м’яко кажучи, не дуже влучно. Але це…

 

– Ти глуха, Блек? – Він взяв келих до рук та повільно повернувся до чаклунки. – Я кажу: ти – мені – набридла. Дякую, все було весело, на куражі, я кайфанув. Але на довго таких відчуттів не вистачає, тому ти для мене стала прісна та не цікава. А мені хочеться серйозних стосунків. З більш наповненою особистістю. Тому бай-бай.

 

Промовивши це, чоловік відвернув свою голову та швидко облизав губи.

 

– Більш наповненою, це…?

 

– Мгггг… Я зрозумів, що закоханий в Лео. А починати стосунки з нею, тр*хаючи тебе, це не дуже чесно.

 

Дельфі не вірила в те, що чує, жодному слову, це був не той Барті, якого вона знала, його очі, вони були іншими, наповненими злістю, вони були якимись пустими, чужими. Наче в ньому згасло світло, яке завжди бачила вона.

Він наче спеціально підбирав слова, які більш ранять її, слова, які ладні вбити… Вона стояла та дивилась на нього своїми величезними очима. Піднявши свій погляд та глянувши на неї, його тіло почало наче трусити.

Чоловік взяв пляшку, яка стояла неподалік та жбурнув її в стіну, гучно викрикуючи:

 

– Що ти блимаєш своїми очима, як притрушена! Геть звідси! – Від його крику, здавалось, що ось-ось луснуть стіни, та скло. – Гееееть!!!!!!!!

 

Дельфі розвернулась та швидко вибігла з кімнати, вона летіла пустим коридором, підіймалась сходами та нарешті дібралась до натовпу. Вона швидко видихнула: «Я не буду плакати!! Не буду! Не буду!!!», дівчина свято вірила, що натовп врятує її, і сльози відмовляться крапати, якщо вона буде не сама. Але нажаль, це так не працювало, тому вона швидко закрила обличчя руками, аби приховати свої почуття.

 

Герміона яка була неподалік, одразу помітила подругу, як і її стан. Дельфі дуже погано контролювало свої емоції і була тою самою людиною, в якої буквально все було написано на обличчі. Але на превеликий подив, її опередив Снейп, який швидко схопив дівчину за руку та кудись повів…

 

І в цей момент Ґрейнджер вже не на жарт була занепокоєна такою поведінкою її кращої подруги, та викладача. Але від її думок дівчину відволік Драко, який як раз проходив повз зі своєю горе-нареченою, яка світилась від щастя, бо тепер вона завжди поряд з ним.

Побачивши Герміону, Мелфой щось сказав Пенсі і та, кивнувши головою, одразу пішла в невідомому напрямку. Скориставшись можливістю, він нарешті сам підійшов до Ґрифіндорки та наважився почати розмову.

 

– Я хотів тобі все пояснити.

 

Але Герміона лише посміхнулась та відвернула від нього обличчя.

 

– Чому зараз? Чому не через рік, два? Чому не тоді, коли у вас з’являться діти? Ось тоді буде в самий раз!

 

– В нас з нею нічого немає. Я тобі клянусь чим хочеш.

 

– Тобто заручини, це для тебе нічого? Проводити весь час разом і… я не знаю, чим ви там займаєтесь, але мені на це абсолютно чхати, Мелфой! Я дуже розчулена, що ти вирішив згадати про мене але!

 

Але договорити панянці не дав Крум, який вже довгий час спостерігав за цією розмовою, звичайно не чувши її суті та змісту, але по виразу обличчя дівчини, було видно, що вона знервована і навіть трохи засмучена.

 

– Герміона? Ґрейнджер? Вірно? – З посмішкою промовив хлопець, протягаючи руку на зустріч студенці.

 

Герміона мовчки кивнула головою, невпевнено чухаючи свою потилицю.

 

– Я Віктор, Віктор Крум. І мені страшенно потрібна допомога. Мені соромно зізнаватись, але вашу програму я просто не тягну. А мені сказали що ти справжній геній Гоґвартсу.

 

Герміона повільно простягнула одну руку йому назустріч.

 

І на цих трьох одразу пала вся увага людей, які знаходились неподалік. Чи то від звуку скреготу зубів Драко, які зараз, здавалось, луснуть від напруги, чи то через те, що про Крума мріяли всі дівчата, да й не тільки дівчата до слова.

 

Тим часом Снейп відвів Дельфі в сторону, подалі від очей студентів, та почав свої «повчальні» лекції.

 

– Зберіться нарешті, Місс Блек! Досить бути такою слабкою та демонструвати це всім навколо. Вороги відчувають це. І будуть бити в саме ваше слабке місце. А ви відкриваєте його всьому світу!

 

Брюнетка швидко розправила плечі та суворо подивилась на чоловіка, відповівши в це й ж момент:

 

– Прагнути бути коханою та кохати – це не слабкість, Містер Снейп, слабкість – це зачиняти все в собі та, як боягуз, приготувати свою особистість, чекаючи, що комусь буде якась справа до неї. Розберіться в собі, а вже потім навчайте інших.

 

Северус був явно не готовий до такої відповіді, і до того, що Дельфі настільки швидко збереться.

 

– А ви чекаєте, що хтось вас покохає? Ви народжені, щоб приносити смерть. Ви бачили колись, аби хтось кохав смерть? Ви живите в ілюзіях, в рожевих мріях. Єдине, на що ви спроможні, це врятувати цей клятий світ, не давши вашому батьку ним заволодіти.

 

Весь цей час чаклунка не зводила погляду з чоловіка, уважно слухаючи що він їй казав.  Але раптово вона просто пішла вперед, навіть не дослухавши, що їй ще хотів сказати брюнет.

 

– Дельфія! – Зголосив він їй в слід.

 

Але зеленоока лише повернула голову та абсолютно спокійно спитала:

 

– А смерть може когось врятувати?

 

На відміну від Дельфі, Барті не був таким спокійним, він шаленів від цих всіх почуттів, від цієї болі.

І знав же, знав, що все буде саме так! Ще й брехав заради неї… Невже було так важко притримуватись своїх же принципів?! Невже було так важко не розчинятись в ній!

Він перехиляв вже не перший, не другий і навіть не десятий келих. За вікном вже було темно. Чоловік піднявся із-за столу, за яким сидів, та підійшов до дзеркала, яке знаходилось неподалік на пошарпаній цегляній стінці. Двома руками він прибрав своє волосся, яке трохи відросло назад, не відводячи погляду від свого відображення.

 

– Невже ти, й#баний йолоп, вважав що вона обере тебе, а не заможного Мелфоя!!!? Так? – Промовив він сам до себе. – Мовчиш? Говори!!! Давай, говори. Не хочеш зі мною спілкуватись?! – Чоловік різко відвернувся та закрив обличчя руками стискаючи його, настільки сильно наскільки це можливо. Але через декілька секунд знову повернувся, та що є сили закричав. – Ідіот! Ідіот!!! Ідіот! – Але несподівано його відображення дійсно почало відповідати.

 

– Ти думав, що вона покохає такого як ти? Тебе навіть рідний батько прийняти не зміг. Наївний маленький хлопчик. Не забудь порюмсати.

 

– Закрий свого рота! – Скаженіючи від почутого, кричав він.

 

– Ти сам хотів, щоб я розмовляв. Давай, реви! Ти завжди так робив, коли твій татусь клав на тебе великий та товстий. А тепер твоя мила Дельфі пішла, ти знову один, нікому не потрібний, жалюгідний, маленький хлопчик.

 

Чоловік закривав вуха, але цей голос, цей голос був в його голові і від нього було не сховатись, єдине що він міг – це бігти, бігти з кімнати, коридорами, вже давно пролунав відбій, тому вони були абсолютно порожніми та темними, він біг, не озираючись, намагаючись ще дужче притулити руки до своїх вух, він падав, але в цей же момент вставав, ігноруючи все, все що тільки можливо, навіть те, що він знаходився не в тілі Аластора Муді. Раптово чоловік зупинився та застиг на місці, його руки були збиті від падінь, він глибоко дихав та намагався зібрати себе до купи, але все марно.

 

Кравч був дуже сильно п’яний та ледь стояв на ногах, його хитало зі сторони в сторону. Обпершись о кам’яну стіну, він в цей же момент «поплив» по ній до низу. Чоловік не розумів, де він знаходиться, що робить і відчував, як страшенно швидко кружляє ця планета.

В абсолютній темряві раптово блимнули два жовтих ока, які в ту ж мить загасли, та перед чоловіком з’явилась Лео, вона була, м’яко кажучи, шокована, що бачить чоловіка тут в такому вигляді і в такому стані. Брюнетка майже кожен вечір блукала коридорами, навіть особистими кімнатами, поки всі сплять, збираючи потрібну їй інформацію. Але ця ніч виявилась явно особливою.

 

Присівши до Кравча, вона намагалась зрозуміти, що з ним взагалі і яким чином той опинився тут, наражаючи себе та Володаря на таку небезпеку.

 

– Ти що тут робиш! Якщо тебе хтось побачить?!

 

Але замість відповіді той лише відвернув голову, бурмочучи собі під ніс щось незрозуміле.

 

– Дідько, Барті! Да що з тобою?

 

Вона одразу відчула та зрозуміла, що чоловік, м’яко кажучи, «ніякий», але вона не могла уявити, що на стільки.

Брюнетка продовжувала оглядати навколишнє середовища, хоч і прекрасно знала що навіть і близько нікого поряд немає.

Вона швидко піднялась, абсолютно не розуміючи, що робити далі. Залишати його тут одного і йти за допомогою занадто небезпечно. Інших варіантів не було, треба якось самій тягнути цю тушу аж до його кімнати.

Але на велику вдачу дівчини, як тільки та почала намагатись підняти Кравча з підлоги, він не тільки не чинив опір, але й добряче їй допомагав, намагаючись підвестись на ноги. Чоловік раптово повернув голову до юначки, він був дуже близько, і це змусило її трохи напружитись і відвести погляд, хоч вона цього і не хотіла.

 

– Що ти робиш в моїй кімнаті так пізно? – Ледь зрозуміло пробурмотав чоловік.

 

– Бартеміус! Це коридор школи! І ти валяєшся прямо посеред нього.

 

– Що не вигадаєш, аби бути поряд зі мною.

 

Брюнетка дістала магічну паличку та пошепки промовила:

 

– Люмус.

 

Озирнувшись навколо та спостерігаючи як коридори починають наповнятися світлом, очі Барті помітно округлились від подиву, і все, що він зміг вичавити з себе це протяжне:

 

– Бл###…..

 

– Ти дійдеш сам?! – Спитала Блек, перериваючи його красномовність.

 

– Доповзти зможу точно.

 

– І хто з нас тепер бідося?

 

– Ти, бо тобі мене тягнути, – шатен широко посміхнувся та закинув свою руку на плече брюнетки,  спираючись майже всією своєю вагою.

 

З горем навпіл дотягнувши чоловіка до його кімнати та відпустивши,  як тільки вони переступили поріг, брюнетка вже хотіла виходити та рушити по своїм «справам», але її зупинив гучний крик Кравча, який в цю ж мить зірвався з місця та попрямував до стінки.

 

– Да закрий ти свого рота!!!

 

Чоловік наблизився до того самого місця на якій висіло дзеркало  та, що є сили, влупив кулаком по ньому, від чого воно розлетілось на дрібні осколки. Барті глибоко дихав та схопився рукою, з якої текла кров, за свою голову. Здавалось, що від сп’яніння не залишилось й сліду, Лео спостерігала за цим та вирішила обережно підійти до чоловіка.

 

– Питати, чи з тобою все добре, буде тупо, – спокійним голосом затвердила вона. – Але можливо є щось, про що ти б хотів поговорити?

 

Зазвичай вона не лізе в чужі справи, не допомагає та не вислуховує чуже лайно. Але цей чоловік її цікавив і вона щиро хотіла вислухати його, щоб краще зрозуміти та, можливо, навіть допомогти, якщо така можливість буде.

Натомість чоловік різко розвернувся та підійшов до неї, не промовляючи жодного слова, його очі швидко бігали, роздивляючись її обличчя.

 

– Ти втрачаєш багато крові, – зазначила Лео, опустивши свій погляд на руку, з якої маленькими струмками стікала кров прямісінько на підлогу. – Давай руку, я спробую її зупинити.

 

Вона дістала свою магічну паличку та чекала поки чоловік дасть їй кінцівку. Але піднявши її, той великим пальцем, провів прямісінько по її вустам, залишаючи по собі кривавий слід. Блек не розуміла що відбувається, але інтуїтивно облизала цю кров язиком зі своїх губ, побачивши це, чоловік підійшов до неї ще ближче та поцілував….