Header Image

    Глава 16

     

     

    16.1

     

     

    Не переступаючи порогу кімнати, блондин одразу схопився за рукоятку своєї тростини, аби дістати її. Побачивши це, Бартеміус однією рукою відвів Блек собі за спину та грізно подивився на Мелфоя, чекаючи, поки той підійде. Ні в нього, ні в Блек не було при собі палички. Бо чоловік застав їх в не дуже зручний для нападу момент. А сама Дельфі абсолютно не розуміла, що їй зараз робити. Говорити? І чи варто взагалі? Але, не зважаючи ні на що, всередині дівчини все кричало про те, що вона хоче виправдатись.

     

    Брюнетка стояла за Кравчем, поклавши свої руки на його спину та уткнувшись в нього носом, чоловік відчував це, і дуже швидко оглянувся назад, аби перевірити, чи все добре.

    І реакція аристократа не змусила себе чекати, бо він швидко прямував до них з простягнутою паличкою і, націливши на голову чоловіка, зупинився, так само розлючено дивлячись на нього. Кравч перестав відводити погляд та дивився на блондина, даючи йому зрозуміти, що його не боїться.

     

    – Я навіть без  палички зможу знести твою аристократичну пику, якщо ти ще раз піднімеш свою на нащадка Володаря.

     

    – Я направив свою паличку на тебе! – викрикнув чоловік, чітко промовляючи кожне слово. – То це ти з цим виродком? – зазираючи за плече Кравча, звернувся він вже до Блек. – Аааа, я зрозуміііів, ти вирішила таким чином помститися мені, тобі самій не огидно?!

     

    Але брюнетка стояла мовчки, вона ще досі не розуміла, що відбувається, що їй робити, казати, що вона взагалі відчуває. Їй було весело та добре з Кравчем, і він відволік її від всього поганого на цьому світі, але від голосу та вигляду Мелфоя в неї все стискалось всередині.

     

    Довго не думаючи, Бартеміус відштовхнув чоловіка в сторону, пхаючи його в плече рукою.

     

    – Ти зовсім очманів?! Да я тобі зараз!!!

     

    – Ну давай, чого ти, давай, – провокуючи кричав чоловік, махаючи руками до себе – Влаштуй мені, ти тільки триндиш!

     

    – Ти навіть не уявляєш, що тобі буде за це все від Володаря, це його донька!

     

    – Що мені буде Мелфой?! Що?! Я вільний, не одружений і чистокровний. Вона – не маленька дівчинка. А ось ти….

     

    Почувши це, чоловік зібрав свої вуста, його погляд мимоволі ковзнув в сторону та повернувся назад.

     

    – А що я?

     

    ковзнув Дійсно, а що ти, другий раз загрожуєш життю єдиному нащадку Володаря, стоїш тут, скрегочеш щось, а твоя дружина знає?

     

    – Кравч, – стиснувши зуби, ледь чутно промовив Мелфой, відкинувши паличку та взявши чоловіка на комір.

     

    – Луціусе, Любий, ти вже повідомив Барті про поручення від Темного Володаря? – роздався голос Нарциси, вперемішку з наближенням цокоту підборів.

    Чоловік одразу відпустив руки та відійшов в сторону.

     

    Побачивши напівоголеного Кравча, жінка прикрила очі рукою та опустила погляд в підлогу, подивившись на неї, потім на себе, чоловік швидко потягнув руки до своїх джинсів.

     

    – Ой, бл*, – метушливо промовив той, намагаючись застібнути свою ширинку, а потім і ґудзик з ременем. – Я прям глибоко вибачаюсь, місіс Мелфой.

     

    – Дуже вдячна, Бартеміусе, – забираючи руку від свого обличчя, відповіла блондинка, але все ще не піднімаючи вгору свого погляду.

     

    Коли жінка заходила вона помітила що за Кравчем стоїть Дельфі, і всі пазли в її голові нарешті склались.

     

    – Луціусе, що тут знову за гамір? Вас чути з коридору. Я думаю, що варто вести себе трохи стриманіше.

     

    – Нарцисо! – намагаючись як раз стримати свою злість, промовив блондин. – Ці двоє влаштували в маєтку публічний дім, я застав їх майже сама розумієш за чим. Темний Лорд не погладить за це по голові НІКОГО.

     

    – Розумієте, місіс Мелфой, просто ваш чоловік розкричався, наче побачив, як я його жінку хапаю за…

     

    – Дякую, Бартеміусе, я зрозуміла, можеш не продовжувати, – дуже стримано промовила Нарциса, складаючи руки на рівні свого живота. – Луціусе, не будь таким критичним, – жінка обережно крокувала до чоловіка та, підійшовши поклала свою руку на його передпліччя. – Згадай себе, ти також колись був молодим.

     

    – Ооооооо… – протяжно відреагував Кравч. – Містер Мелфой, то ваш німб в плямах спе….

     

    Жінка мовчки повернула голову, подивившись на чоловіка суворим поглядом. У відповідь на що він простягнув руки перед собою, в жесті «здаюсь».

     

    – Все, все, все…. Мовчу, мовчу. Ось тільки мені так і не повідомили з приводу мого завдання.

     

    Луціус все ще намагався заспокоїтись та глибоко дихав, іноді дивлячись на Дельфі, бажаючи зловити її погляд, чоловік відчував страшенний біль, він сам цього не очікував.

    Мелфой розумів, що в Дельфі хтось є, і вона сама це підтвердила, але побачити, ПОБАЧИТИ все на власні очі. Да ще й з ким, З КИМ! Невже вона могла проміняти його, Люціуса Мелфоя, на такий непотріб? Чи спеціально жадала зробити боляче? Але найжахливіше в цьому всьому для нього було те, що він ладен був викинути цього клятого невдаху у вікно і залишитись з нею, туга за Дельфі не давала йому їсти, спати, жити. Було відчуття, що його життя стало сірим та втратило всі свої барви.

     

    «Але ж це просто жінка. Таких мільйони… Чи не мільйони, та що зі мною… я не розумію…. Я думав відпустить».

     

    Але таки зібравши весь свій мотлох в голові, чоловік огризнувся в сторону Барті:

     

    – Наче можна вставити хоч слово в твої вічні пусті теревеньки, Кравч!

     

    – Але ж у тебе є час вставити свого носа в чужі справи, особливо, хто в кого що сує, – іронічно відповів той, посміхнувшись та розводячи в сторону руками.

     

    Терпець володарки маєтку урвався, вона зустрілась поглядом з зніяковілою та зляканою племінницею і, несподівано для всіх, гучно крикнула:

     

    – А ну, заспокоїлись ОБИДВА! Я не розумію, що це за спектакль і для кого він влаштований. Всі питання стосовно свого нащадка, має вирішувати Володар, а не ми, і уж тим паче ти, Луціусе! Бартеміус, ти маєш привести до Володаря доньку Сіріуса Блека. Він жадає її побачити.

     

    – Нарцисо, – суворо зауважив аристократ, – я сам буду приймати рішення, що моє діло, а що ні.

     

    – Твоя поведінка, Любий, мені не зрозуміла, – заявила жінка, розвертаючись та прямуючи до виходу.

     

    – Ну типу, цього, дякую, місіс Блек, – гукнув їй в слід Барті.

     

    – Нарциса, – повернувши голову, промовила та у відповідь. – Клич мене просто Нарциса. І можна на «ти», – також додала вона, ледь помітно усміхаючись.

     

    – Ти про це пошкодуєш, – гнівно промовив Мелфой до чоловіка, кидаючи свій погляд і в сторону Дельфі, яка вже стояла поряд з Барті та обіймала його руку.

     

    Але свій погляд на блондина вона так і не підняла. Зрозумівши це, він, гучно топаючи ногами, пішов геть з кімнати. А Дельфі проводжала його поглядом,  в її очах було безліч емоцій. І, дивлячись на неї, Барті все розумів. Помітивши на собі погляд чоловіка, вона перевела очі на нього, і їх погляди зустрілись. Ці двоє розуміли, що треба щось сказати, і все-таки не вийде просто посміхнутись і розійтись по різним кімнатам.

     

    – Ти теж не знаєш, що сказати? – перервав тишу спитав Барті, дивлячись здавалось крізь Дельфі.

     

    – Нєа, – хитаючи головою в сторони, відповіла та.

     

    – Тоді просто йди, будемо вважати…

     

    – Що нічого не було? – сміючись, перебила чоловіка дівчина.

     

    – Нууу…. – намагаючись сформувати щось «правильне» в своїй голові, протяжно бубнів той.

     

    – Ти хочеш, щоб я пішла? – піднявши очі на чоловіка, задала питання зеленоока.

     

    Чоловік прибрав рукою прядку волосся Дельфі та зазирнув їй в очі.

     

    – Я хочу, щоб ти повернулась.

     

    Блек схилила голову та посміхнулась.

     

    – Тільки не кажи що кохаєш мене, Кравч, я прошу тебе.

     

    Несподівано для неї, чоловік відійшов в сторону та гучно засміявся, дивлячись вгору та закриваючи своє обличчя долонями.

    Нічого не розуміюча Дельфі, спостерігала за ним, широко розплющивши свої очі.

     

    – Ааааа…. – майже рявкнув той в стелю, переводячи шалений погляд на дівчину. – Не верзи дурниць. Не шукай того, чого немає, того чого не існує.

     

    – Ти вважаєш, що кохання не існує? – серйозно перепитала вона, не відводячи погляду.

     

    – Коли вважають, Блек, це щось суб’єктивне, а я чітко знаю, що його не існує.

     

    – Та чому ти такий?!

     

    – Який?! Який я?! Дельфі, я дивлюсь на цей світ реально, а не через рожеву призму. Озернись, хто кого кохає, любить. Ну хто?

     

    Після гучного сміху, чоловік різко змінив вираз обличчя, його язик знову облизав тонкі губи, а очі здавалось, почали ставати скляними.

     

    – Озернись навколо, – повертаючись навколо своєї осі додав він. – Може твій батько кохав твою матір, чи любив тебе? Ні? Єб#ть новина. Чи може Мелфой до усрачки кохає свою дружину, періодично тр@хаючи її рідну племінницю?

     

    – Барті! – скрикнула Дельфі, намагаючись зупинити чоловіка в своїх гучних висловах.

     

    – Но, но, но, ти дослухаєш що я кажу, – зауважив він, продовжуючи. – Чи може ти кохаєш свого пенсіонера?

     

    Після не довгої паузи роздратована Дельфі все-таки відповіла, насупивши свої губи:

     

    – Кохаю!

     

    Почувши це, на обличчі чоловіка знову з’явилась посмішка.

     

    – На моєму члені ти його кохаєш?

     

    Брюнетка стиснула зуби, та що є сили вліпила долонею чоловіку по обличчю.

     

    – Да пішов ти!!!!!

     

    Блек швидко розвернулась та побігла до виходу з кімнати.

     

    – Хвора на всю голову!!!!!!! – крикнув їй вслід чоловік, тримаючись за свою щоку.

     

    Грюкаючи дверями, Дельфі покинула кімнату і, дійсно, наче скажена, неслась в невідомому навіть їй напрямку.

     

    А сам Барті, трохи прийшовши в себе, зрозумів, що ляпнув лишнього та швидко рвонув за дівчиною. Та, продовжуючи йти вздовж коридора, зустріла свого любого братика, який повільно крокував, засунувши руки в кишені. По виразу його обличчя можна було подумати, що в нього хтось вмер чи знаходиться при смерті. Побачивши Дельфі, хлопець гучно окликнув її:

     

    – Хей Ді.

     

    Дівчина зупинилась та без особливого бажання повернула голову до парубка.

     

    – Да що тобі?!

     

    Оглянувши сестру, він поморщив носа та спитав:

     

    – Слухай, з тобою все ок?

     

    Перед ним стояла боса дівчина зі сплутаним волоссям, яке стирчало в різні сторони. Її ноги були в мілких подряпинах, на обличчі залишились фрагменти туші, що розтіклася, та сліди червоної помади.

     

    – Ти для цього мене покликав?!

     

    – Нууу… і для цього також, – засмучено та невпевнено промовив він.

     

    Раптово з іншої сторони коридору роздався гучний чоловічий голос та, звуки схожі на тупіт ніг.

     

    – Дельфі!!! Да зачекай ти.

     

    Почувши голос Барті, вона показово відвернулась та рушила з місця, але не встигла, бо чоловік швидко опинився перед нею.

     

    – Я тобі сказала, куди тобі треба йти, Кравч!

     

    – Ну Дельфіііі….

     

    – Дементор скажений тобі Дельфі!

     

    Чоловік обережно підійшов до неї та поклав свої долоні на талію дівчини.

     

    – Давай поговоримо ввечері? – ледь чутно прошепотів чоловік, притискаючи її до себе.

     

    За цією всією картиною спостерігав юний Мелфой, оглядаючи напівоголеного чоловіка, на шиї та животі якого добре виднілись сліди червоної помади. Побачивши це, Кравч кинув в його сторону шалений погляд та промовив:

     

    –  Чого вилупився, йолоп?

     

    – Ви що вдвох, того? Мерлііінеее, як огидно… Ти пошкодуєш Кравч за всі свої слова і я….

     

    Але Барті не дав договорити хлопцю вже добре знайому йому «пісню» та роздратовано відповів:

     

    – І ти побіжиш до татуся? Мелфой, бережи цноту з молоду. Ти там одружуєшся наче?

     

    – Барті! – роздратовано крикнула Дельфі.

     

    – Що?! – гиркнув той у відповідь.

     

    –  Ой да йдіть ви у дупу вдвох! – істерично крикнув блондин та швидко покрокував геть.

     

    Блек схрестила руки на грудях, та сердито дивилась на чоловіка.

     

    – Ну нащо ти так?! Що він зробив тобі?

     

    – Бл#ть, да народився! Цього вже достатньо, аби не переносити на дух всю цю ху#кратичну династію шмаркожерів.

     

    – Барті!! Він мій брат!!!

     

    – Брат, ну тут з якої сторони подивитися, ще трохи і він може називати тебе ласкаво, матуся.

     

    – І-ді-о-т! – закочуючи очі, повідомила дівчина, намагаючись піти вперед, але Кравч знову наздогнав її та зупинив.

     

    – Ну все, все. Поговоримо ввечері?

     

    – Якщо не будеш зайнятий вивченням анатомії кішок! – іронічно відповіла та, все-таки вириваючись та прямуючи в свою кімнату.

     

    Тим часом Барті дивився вслід дівчині та широко посміхався, хитаючи головою в боки.

    Нарешті зібравшись та трохи привівши себе до ладу, чоловік прямував до Володаря, він був налаштований дуже серйозно і розумів, що має мінімізувати шанси потрапити до його «чорного списку».

    Підійшовши до двері, він гучно постукав, почув схвалення, відкрив двері та переступив поріг кімнати. Він одразу побачив Темного Лорда, що сидів на кріслі спиною до входу та спостерігав за каміном, точніше за язиками полум’я в ньому.

     

    – Ти не зрозумів свого завдання Бартеміус? – ледь чутно прошипів Володар.

     

    – Ні, Мій Лорде, я все зрозумів, я хотів з вами поговорити. Це дуже важливо.

     

    – Хмммм…. Щось важливіше, за моє завдання?

     

    – Відносно, – впевнено відповів він.

     

    – Підійди.

     

    Опинившись перед Волдемортом, чоловік став на одне коліно та підняв на нього свій погляд.

     

    – Кажи, дитя моє.

     

    – Я переспав з вашою донькою, – зробивши зміїний рух язиком, промовив чоловік, не відводячи погляду.

     

    Волдеморт повернув свою голову в сторону, прикриваючи рота кістлявою рукою. Його мовчання змушувало серце Кравча калатати все сильніше. Але він розумів, що цей раз він вже не може промовчати і, враховуючи те, що тепер про це все знає слимак Мелфой, гра в мовчанку буде дуже дорого йому коштувати.

     

    – Я подумав, мій Володарю, що ви маєте про це знати.

     

    – Скажи мені, Бартеміусе, чи боїшся ти смерті? – несподівано спитав Темний Лорд.

     

    – Якщо ви вважаєте, що я на це заслуговую, то не боюсь і прийму це з честю, але від вашої руки.

     

    Волдеморт посміхнувся та перевів погляд на чоловіка.

     

    – І навіть в такій ситуації ти умудрився поставити свої умови.

     

    – Володарю, я просто вважаю, що за довгі роки відданості, я заслуговую смерті тільки від ваших рук.

     

    Чоловік встав зі свого місця та підійшов до каміну, повертаючись до Барті.

     

    – І наскільки у вас серйозні стосунки? – спокійно спитав Волдеморт.

     

    – Не настільки серйозні, аби називати їх стосунками, мій Лорд.

     

    Володар знову посміхнувся, піднявши голову вгору.

     

    – В мене є для тебе пропозиція. Але ти можеш від неї відмовитись.

     

    – Я уважно слухаю вас, – відповів Барті, встаючи з коліна та дивлячись на вогонь.

     

    – В мене з Дельфією умова: вона має вийти заміж через півроку і, якщо вона не знайде собі чоловіка сама, їй його виберу я. І я думав про тебе з самого початку, але вирішив, що така недолуга дружина тобі не згодиться.

     

    – Ви зараз не праві, Володарю, – перебив чоловіка Барті.

     

    В очах Волдеморта читалося здивування і навіть доля роздратованості.

     

    – Невже тобі дійсно набридло жити, Бартеміус? – піднявши свою магічну паличку, зауважив той.

     

    – Ні, Володарю, але ваш нащадок апріорі не може бути недолугими. Бо вона – це частина вас.

     

    Чоловік опустив свою паличку, хитаючи головою в боки.

     

    – Любиш ти ходити по лезу ножа, дитя моє. Я можу вважати, що ти дав свою згоду?

     

    Бартеміус потирав своє підборіддя, продовжуючи дивитись на вогонь.

     

    – Якщо вона не знайде собі чоловіка сама, то… я згоден.

     

    – Взагалі, я тебе розумію, колись мене так само підкупило полум’я її матері, але, нажаль для мене, вона успадкувала багато її генів. І тепер це полум’я занадто важко потушити.

     

    – Я сьогодні напевно точно отримаю під зад, алее….. я можу попросити вас про невелику послугу, чи… можна сказати подарунок?

     

    – Я слухаю тебе.

     

    – Дельфі, їй важко без вас. І якщо далі так буде йти, заміж видавати буде нікого. Тому…

     

    – Тому, може ти зможеш вправити їй мізки. Все залежить від ней. Ти можеш бути вільним, Бартеміус. Приведи до мене Лео. В мене на неї плани, може тоді мій недолугий нащадок, почне рухатись.

     

    – То ви все знали? – ошелешено перепитав Барті.

     

    – Я знаю більше, ніж ви всі думаєте. Я не повторюю двічі.

     

    Кравч швидко опустив голову та попрямував до виходу, промовляючи:

     

    – Вибачте, я все зрозумів.

     

     

    15.2

     

     

    На щастя Снейпа, баталії, постійні вихри пригод та тривог ставались занадто далеко від нього, він меланхолічно, але від цього не менш щасливо проводив і свої літні канікули.

    Його невеличкий будиночок, аромат старих книг та ще непрочитаних рукописів, міцна кава і, головне, тиша, якої чоловік так жадав, знаходячись у вічно гомінкому Гоґвартсі.

     

    Але його щастю судилось тривати не так довго, адже до нього вже крокував Дамблдор, а це значило лише одне – він прийняв якесь важливе рішення…. І, можливо, це було те рішення, яке він так боявся почути.

    Брюнет сидів на своєму старенькому дивані, який, здавалось, припав столітнім пилом. Та щось уважно розглядав в  рукописному зошиті, в якому було намальовано багато трав та квітів. Здавалось, що аркуші його ось-ось розсипляться в його руках. Чоловік одразу відчув, що біля його порогу гості, швидко відклав свої справи та підійшов до дверей, очікуючи, коли вони відкриються.

     

    І він не помилився, буквально через декілька хвилин двері його будинку відчинились, а біля порогу стояв чоловік похилого віку з довгою сивою бородою.

     

    – Ти знаєш, Северусе, з якого приводу я прийшов до тебе. Дозволь пройти?

     

    Чоловік мовчки кивнув головою, різко розвернувшись та прямуючи до полиць з книжками.

    Альбус зайшов в будинок, крокуючи прямо за чоловіком.

     

    – Ти в котрий раз намагаєшся втекти від цієї розмови, – склавши руки перед собою промовив той, до Снейпа, який все ще намагався щось знайти на своїй поличці. – Я починаю хвилюватися. Час вже прийшов. І дівчина вже достатньо прожила. Враховуючи всі її вчинки, Северусе, подивись на мене, ти маєш це зробити, вона має померти.

     

    Чоловік стиснув зуби та повернувся до директора, дивлячись на нього пронизуючим поглядом.

     

    – Таємна кімната, Директоре, – промовив той.

     

    – Що ти маєш на увазі?

     

    – Її має хтось відчинити, – додав Снейп, здавалось навіть не кліпаючи своїми очима.

     

    – Гаррі, ти краще за мене знаєш що він володіє парселмовою.

     

    – Так, але єдиний, хто зміг її відчини в минулому, це Волдеморт, а він являється потомком Салазара Слизарина, чого ми не можемо сказати про Поттера. Якщо я вб’ю дівчисько, а в Поттера не вийде відчинити кімнату, що тоді Директоре?

     

    Дамблдор трохи прищурився та гучно видихнув.

     

    – Мені здається, Северусе, що ти відтягуєш час, чому, я ще не знаю. Але ти змушуєш мене задуматися.

     

    – Я прораховую події, на декілька кроків вперед, не керуючись страхом та своїми бажаннями. Дивно, що всі бояться молоде дівчисько, яке саме з собою не може вжитися.

     

    – Які страхи? – обурився старий чарівник. – Северусе, вона може бути небезпечною.

     

    – Я краще за вас розумію, що вона ще може бути корисною, особливо при знищенні горокраксів.

     

    – Я не знаю, що ти задумав, але я не маю права тобі не довіряти, не підведи мене.

     

    Дамблдор гучно хлопнув в долоні та розчинився в повітрі, залишаючи по собі легкий вітерець. А брюнет видихнув з полегшенням, він майже все продумав, але… Чи вийде в нього?

    Одне чоловік знав точно, що Дельфі час прийти до тями зі всіма її стражданнями. Северус добре розумів, що ця інтрижка з Мелфоєм не доведе до добра, але він не знав, що це все випаде на такий незручний момент. Бо зараз йому потрібна максимально, на скільки це взагалі можливо, сконцентрована Блек.

     

    Не гаючи часу, він одразу попрямував в Менор в надії, що в нього нарешті вийде її застати, бо чекати, поки вона прийде, було пустою тратою часу.

     

    По іронії долі Бартеміус також крокував до помістя і також за Блек, проте його місія була не такою вагомою та важкою. Єдине, що дратувало чоловіка, то це те, що знову доведеться повертатись в тіло клятого Муді. Була б його воля, він ближчим часом цього ні за що б не робив. Але накази, на те й накази, аби їх не обговорювати, да і хто б повідомив про це все Лео? Драко? Чи може Нарциса? Чи взагалі одразу піти в ва-банк і відправити туди відбиту на всю голову Беллатрікс? Звичайно, єдиний варіант – це він. Залишилось придумати привід. Дивно буде зайти в помістя, сказати: «Добрий день», пошкандибати в кімнату Лео та піти геть. Ще, враховуючи їх останню зустріч, про яку чоловік взагалі вже забув.

     

    А ось Лео пам’ятала й досі прокручувала цей, як вона вважала, ганебний момент в своїй голові.

    Ну як вона могла? Да що це взагалі було? Але ці відчуття, чомусь настільки важко контролювати своє тіло, коли цей чоловік поряд. До цього моменту Лео ні з ким не спілкувалась так тісно, як з ним. В минулій школі її ніхто не розумів, а, моментами, навіть боялись, тому в цієї дівчини не було навичок в спілкуванні. А тут… раптом їй навіть здалось, що він піклувався та хвилювався за неї і не став руйнувати її мрію, не розповівши нічого Володарю.

     

     

    Поттер вже покинув помістя прямуючи на відпочинок, разом з Джині та всією її величезною родиною, Рон на диво перестав бути вічно насупленим бурчуном та, здавалось, абсолютно повністю прийшов до норми, радіючи цьому життю. І ні хлопець, ні Гаррі не розуміли, що ж сталось з ним тоді, в школі, і чому він вів себе на стільки огидно. Рон дуже добре розумів, що йому негайно треба вибачитися перед Герміоною, бо він щиро бажав залишитись з нею друзями, хоч в них і нічого не вийшло, як в пари. Що й не дивно, адже вони занадто різні. Зрозуміло було лише одне – наступний учбовий рік буде набагато кращим, ніж минулий, адже кожен зрозумів свої помилки. Але якби ж вони знали… як вони помиляються…

     

    До помістя Блеків, вже приближався Барті, який повторював  звичну, але недавно забуту ним маніпуляцію, знову перетворюючись на шкутильгавого Муді.

    Як же все дійство його дратувало. І, підходячи до головного входу, чоловік гучно постукав кремезним іржавим кільцем, яке знаходилось на старих дверях. Та чекав аби хтось відкрив йому двері. Але цього чомусь не ставалось. Юна Блек чудово чула, що хтось стукає в двері, але йти, і, тим паче, відчиняти, вона зовсім не планувала. Зайва увага, зайве спілкування, зайві люди – абсолютно всі в цьому магічному світі. Добре, майже всі. Окрім Темного Лорда.

     

    А Кравч продовжував стояти біля дверей, стукаючи, та чекати, аби хоч хтось відкрив йому. Але раптово його зі спини окликав Сіріус:

     

    – Муді, що ти тут робиш? Чи щось сталось?

     

    – Привіт Блек, – потискаючи йому руку, промовив Барті. – Я бачу, щось сталось в тебе, – додав він, оглядаючи чоловіка, що тримав якийсь величезний бур’ян в руках.

     

    – А ти про це, – відповів він, викидаючи рослину в сторону. – Це допомагає мені заспокоїтись. А магли й не такі ідіоти, як виявляється, зі своїми захопленнями. Земля… вона забирає багато негативу.

     

    Сказане Сіріусом викликало в Кравча огиду, адже він відверто ненавидів все, що було зв’язано з маглами і такі низькосортні «хоббі» він, звичайно, не розумів і не підтримував.  Але, враховуючи обставини, Барті з усіх сил намагався стримати свою бурхливу реакцію і це в нього майже вийшло.

     

    – Мені треба віддати твоїй доньці це, – чоловік простягнув невеликий посібник з захисту від темних мистецтв. – Ми домовлялись ще давно, але я забув, а зараз знайшов його і згадав, що обіцяв, це буде доречно для неї в наступному, ще й випускному році.

     

    – Оу.. нуууу, – чухаючи потилицю, протяжно відповів Блек. – Тобі проходь, вона в своїй кімнаті, постукай, може вона й відкриє.

     

    – Да, в принципі, ти можеш і сам їй передати, можливо я принесу якийсь дискомфорт.

     

    – Ооооооо…. Більшого дискомфорту, Аластор, ти точно не принесеш, ніж він є зараз. Тому краще сам.

     

    Барті сподівався, що йому не доведеться шастати коридорами, а просто почекати в призначеному місці, яке було написано в листі, що знаходився всередині книги. Чоловік дико не любив виконувати зайву роботу. Ну що ж, вибору немає, прийдеться шукати.

    Підійшовши до дверей та постукавши, він знову не отримав жодної відповіді. А сама Лео була роздратована тим, що хтось посягає на її особистий простір, адже з батьком вони тільки нещодавно домовились, що він більше ніколи не приходитиме до неї, через його нещодавній «обшук» в її кімнаті.

     

    Чоловік не бажав зробити нічого поганого, він просто хотів зрозуміти, чим цікавиться та живе його донька, аби спробувати підібрати до неї хоч якусь стежинку. Бо за цей час їх стосунки лише погіршувались, а сама Лео ставала все більш замкнутою, що дуже хвилювало Сіріуса. Але побачивши, як батько лазить в її особистих речах, Лео вибухнула наче вулкан, що прокинувся через мільйон років. І з того часу вони навіть не розмовляють. А сама Лео зазначила, що тепер той навіть не має права стукати до неї, і якщо вона забажає, то вийде сама. Але, звичайно, вона не бажала. А на прогулянки ходила в звіриній формі, їй вона подобалась куди більше, ніж людське тіло. Дівчина вважала себе потворною, а після відмови Барті взагалі перестала сприймати себе.

     

    – Місс Блек, – промовив чоловік через двері. – Це професор Муді, я приніс Вам книгу, як ви і просили. Вона тооочно Вам сподобається.

     

    І після цих слів Барті одразу почув, як відчиняється замок. І, не гаючи часу, він одразу переступив поріг кімнати.

     

    – Що тобі треба? – відвернувшись від чоловіка, спитала Лео.

     

    – Темний Лорд чекає на тебе.

     

    – Що??? – різко розвернувшись, перепитала та.

     

    Її очі широко розплющились та, здавалось, почали сяяти. Вона була дуже приємно здивована, адже вже думала, що Володар викреслив її зі списку своїх підопічних.

     

    – Слухай, в кішок, за рахунок гарного зору, страждає слух? Давай швидше, мені треба тебе привести до Темного Лорда.

     

    – Я і сама дійду! – огризнулась дівчина, проходячи повз Барті.

     

    – Це моє завдання, і якщо ти мені його зруйнуєш…

     

    – То ти не зможеш кувиркатись зі своєю Дельфі? – перебила та, повернувши голову в сторону чоловіка. – Зустрінемось біля Менору.

     

    Не давши чоловіку промовити ні слова, дівчина прийняла вид кішки та стрибнула під своє ліжко.

     

    Підсвічуючи магічною паличкою, Кравч нахилився, дивлячись під нього, та побачив там невеличку дірку в стіні через яку Блек, скоріш за все, і покидала межі своєї кімнати.

    Проаналізувавши минулий досвід, чоловік озирнувся, аби взяти речі, які мали бути на підлозі, але в ідеальному порядку він бачив лише порожню підлогу. Не зрозумівши «приколу», Барті відкрив шафу, схопив перші речі, які йому потрапитись та, настільки швидко, наскільки він міг, чоловік покинув маєток, навіть не попрощавшись з його господарем.

     

    Він, шкутильгаючи, прямував на безпечну відстань та промовляв сам до себе різноманітні лайливі вирази. Він вже відзвичаївся від особливостей тіла Муді та звик до свого молодого та здорового тіла. Дивлячись на годинник та рахуючи час, він розумів, що перетвориться назад приблизно в той час, коли буде біля Менору, адже додатково зілля він не пив. І це його несказанно тішило. Тому, озирнувшись та зрозумівши, що відстань від маєтку достатня, він здійнявся в небо чорною хмарою і на максимальній своїй швидкості прямував до Менору, сподіваючись що Лео по дорозі не втрапить в якісь неприємності, через що він може отримати стусанів, враховуючи його сьогоднішню розмову з Володарем. Хоча, насправді, чоловік не зізнавався навіть собі, що це все його трохи тішило, бо йому з Дельфі достатньо комфортно, не дивлячись на всі її витівки, вони навпаки забавляли чоловіка, як і в цілому вся її поведінка, між ними було щось схоже. Він відчував та розумів її навіть без слів.

     

    Але, не дивлячись ні на що, ці думки дратували Барті, бо вони заповнювали всю його свідомість і, знову таки, замість того, щоб готуватись до війни, він думає про якусь фігню. Доля сама вирішить все. І навіть якщо вони не будуть разом, єдине чого б він бажав, це не закінчувати спілкування, бо знайти таку цікаву і легку для себе людину дуже важко. А саме цього йому так бракувало в минулому.

     

    Приземлившись біля Менору з речами в руках, чоловік озирнувся. Звичайно, він розумів, що навіть в звіриній формі дівчина не буде такою швидкою, як він, але, на всяк випадок, зробити це все одно не завадило. По його розрахунку вона мала прибути десь через хвилин двадцять, тому яким же було його здивування, коли менш ніж за п’ять хвилин з лісу вистрибнула велика чорна кішка, вона трохи схожа пантеру невеликого розміру, з блискучою чорною, як вугілля, шерстю та масивними лапами, він помітив, що її вигляд дещо змінився, але довго вдивлятись в нього не було можливості, адже час і йому повертатись в свій зовнішній вигляд. Його тіло почало викручувати і знову це кляте відчуття, наче тобі ламають купу кісток одночасно.

     

    Прийшовши в себе він одразу побачив що Лео вже повернулась в людську форму та навіть не дивилась в його сторону, схрестивши руки трохи вище свого живота. Він дуже здивувався, побачивши, що дівчина стояла перед ним повністю одягнена, і зовсім не в ті речі, які взяв для неї він.

     

    – Якого х#я ти не гола?

     

    Дівчина мовчки перевела свій погляд на чоловіка, а її обличчя не видало жодної мімічної емоції.

     

    – Свій єдиний шанс ти впустив. І я, на відміну від вас всіх, займалась вдосконаленням себе, а не вашим цим всім брудом, – промовляючи це, Лео зрушила з місця та стала прямо обличчям до бар’єра, очікуючи коли через нього її проведе Барті, бо вона, нажаль, не могла зробити цього самотужки.

     

    І в цей момент чоловік згадав останню їх зустріч і чим вона закінчилась і, нарешті, до його геніальної голови прийшло розуміння того, чому ж в Лео така жахлива поведінка з ним, вона ніколи не відрізнялась особливою люб’язністю, але зараз.

    Кравч не думав, що ця ситуація настільки її зачепить, бо він про це все навіть забув, враховуючи весь вир подій, в якому кружляє він.

     

    Пройшовши бар’єр та наблизившись до Менору, чоловік помітив знайомий йому силует. Це була Дельфі, яка не зраджувала своїм звичкам та сиділа на лавочці прямо посеред невеличкої паркової зони маєтку з пляшкою в руках. Побачивши Барті та Лео, дівчина повернула голову в їх сторону та підняла пляшку, дивлячись прямо на Кравча з широкою усмішкою на обличчі, після цього роблячи багато великих ковтків з неї.

     

    Побачивши це, Барті похитав головою в сторони та мовчки попрямував за Лео, яка вже добряче відірвалась в перед.

     

    – Хей, Лео, почекай. З чого ти взяла, що я з Дельфі? – несподівано промовив чоловік до дівчини, згадуючи те, що вона казала йому в маєтку.

     

    – Від тебе тхне.

     

    Барті понюхав свою сорочку, не відчувши нічого.

     

    – Бляха, ну не встиг я зранку сходити в душ, можна бути більш толерантною.

     

    – Ти знаєш, що це огидно? – зупинившись, відповіла та, повернувшись до чоловіка. – Але справа не в цьому, від тебе тхне нею, я одразу це відчула, і це не вперше.

     

    – Це не логічно, я міг просто стояти поруч, чи там, наткнутись на неї.

     

    – В такому випадку, треба тертись натикаючись години три.

     

    – І це тебе так зачепило?

     

    – Ще чого, – фиркнула дівчина, розвернувшись та стрімко крокуючи вперед.

     

    – Точно зачепило, – відповів він, крокуючи слідом. – Воно і не дивно, я чоловік серйозний, нічого такий, сам би закохався.

     

    Почувши це, Лео знову зупинилась та промовила:

     

    – Не настільки, як твоя Дельфі в батька Драко. Яка іронія. І як ти думаєш, кого вона обере? Заможного  аристократа, який може купити їй пів магічного світу, чи тебе, такого «серйозного чоловіка»?

     

    На мить Барті замовчав, він розумів, що Блек каже правду, яку він не один раз прокручував в своїй голові, хоч він і став ще неофіційно її нареченим, але був ризик, що сама Дельфі може не схотіти цього, а якщо Мелфой все-таки, хоч він і дуже сумнівався, вирішить піти на такий серйозний крок, як розлучення – в нього немає жодного шансу. Бо навіть Темний Лорд буде більш щасливий отримати такого зятя, як Луціус, і продовжити свій рід. І якщо Мелфой не був би таким боягузливим і все розповів Володаю, він міг би зірвати цілий куш.

     

     

    – То ти ще і її обнюхала? Чи Мелфоя старшого? Чи то у вас Блеків якась манія на пристарілих павичей?

     

    – Ти можеш гуморити скільки тобі влізе, але ти для неї порожнє місце, навіть якщо, як там його, Луціус, зникне з цієї планети, вона не буде з тобою.

     

    Тепер вже Барті почав йти вперед, іронічно промовляючи:

     

    – Я самотній вовк, Блек.

     

    – Воно і відчутно, – махаючи рукою перед своїм обличчям повідомила Лео.

     

    До кімнати володаря двоє йшли абсолютно мовчки, Барті розумів, що вже майже вечір. Зовсім скоро його чекає розмова з Дельфі, а що він буде їй говорити, чоловік навіть не уявляв. Розповісти про розмову з Володарем? Напевно це було б правильним рішенням, але як вона на це відреагує? Враховуючи, що вона знову сидить і заливає собі дзеньки.

     

    А сама Лео просто не бажала ні з ким розмовляти, що було дуже схоже на неї.

     

    Відволікшись від своїх думок, чоловік побачив перед собою ті самі двері та гучно постукав, отримавши дозвіл, Барті та Лео зайшли всередину, побачивши Володаря, вони разом опустили голови та трохи поклонилися в знак поваги. Волдеморт подякував Кравчу та велів йти займатись своїми справами, наказуючи залишитись лише юну Блек.

     

    Зачинивши двері та глянувши на час, чоловік все-таки вирішив прийняти душ, перевдягнутись та трохи розкласти по поличкам свої думки.

     

    А ось Дельфі всіма своїми вчинками закладала свою свідомість величезними цеглинами, не даючи можливості навіть відчути якесь світло в кінці цього тунелю. Побачивши засмучену та вже на підпитку свою рятівницю, Джун крокувала до неї з плюшевою ковдрою, хоч на вулиці й було достатньо тепло, але вона подумала, що це було б не зайвим.

    Підійшовши до неї, та присівши поряд, дівчина накинула на плечі брюнетки ковдру, та спитала:

     

    – З тобою все добре? Виглядаєш…

     

    Дельфі повернула голову та з повними очами сліз перебила:

     

    – Жахливо, так?

     

    – Жахливо виглядати ти не можеш, – усміхнено відповіла дівчина, поклавши свою голову на плече Блек. – Щось сталось? Я ж бачу. Мені ти можеш розповісти все.

     

    Глибоко видохнувши, Дельфі розповіла, що переспала з Барті, як Луціус та Нарциса застали їх зранку, і що на якийсь момент їй стало так легко, але зараз накрило ще з більшою силою.

    Почувши це все очі Ґрінграс наче загорілись, хоч і посмішка з її обличчя давно спала, та вона намагалась зробити дуже розуміючий та співчуваючий вираз обличчя.

     

    – То чому ти сумуєш? – несподівано для Дельфі перепитала блондинка.

     

    Блек, не розуміючи, звела брови та кинула погляд на співрозмовницю.

     

    – Я все ще кохаю Луціуса, мені важко без нього.

     

    Почувши це, Джун глибоко видихнула.

     

    – Так, так, Джун, я знаю все, що ти мені зараз скажеш. Що він одружений, що коханки не стають дружинами і що я маю його забути, але я намагалась і я не можу цього зробити. І сьогодні я відчула, що я втратила його назавжди. Мені подобалась його увага, навіть коли ми не були разом, але зараз я зрозуміла, що більше нічого не буде, його погляд… розумієш, Джун. Його погляд на мене змінився.

     

    – Я розумію тебе, люба, – обіймаючи брюнетку промовила дівчина. – Можливо воно і до кращого, Бартеміус не такий вже і поганий варіант. Я думаю, він тобі і більше підходить. І ти бачила його тіло? – посміхаючись додала блондинка.

     

    – Я бачила все його тіло, Джун, але справа не в цьому. Я не хочу бути не чесною по відношенню до Барті. Він неймовірний, хоч іноді мене і лякає.

     

    – Вибір звичайно за тобою, але Луціус…. Я думаю він ніколи не покине свою дружину і сина. І в вас така різниця, ти взагалі могла би бути його донькою.

     

    – Ага, а по факту я його племінниця, – Дельфі витерла сльози та почала гучно сміятись. – Дякую тобі, ти єдина хто мене розуміє…

     

    У відповідь дівчина також широко посміхнулась.

     

    Зайняті розмовою та своїми переживаннями, дівчата абсолютно не помітили, як недалеко від них, пронісся Снейп, який в свою чергу так само не помітив Блек, хоч вона і була причиною, чому чоловік так стрімко прибув до Менору.

    Він підійшов до головного входу та гучно постукав кулаком, чоловік розумів, що скоріше за все ніхто цього не почує, да і він сам міг заходити в помістя, коли це було потрібно, але його ніхто не кликав, тому Снейп вважав, що хоч спробувати достукатись до когось, буде правильним рішенням. І, на його подив, чоловіку майже одразу відчинила двері, це була ніхто інша як володарка цього маєтку.

     

     

    16.3

     

    Побачивши Северуса, жінка одразу опустила погляд в підлогу та стояла витягнута, наче струнка.

     

    – Містер Снейп? Мене не попереджали що ви прийдете.

     

    – Я прийшов до Місс Блек. Треба обговорити деякі питання, – спокійним тоном промовив той, не відводячи погляду від жінки.

     

    – Проходьте, в нас з Дельфі… – жінка зробила паузу, намагаючись підібрати більш влучні та коректні слова, адже сказати, що «Дельфі пішла в затяжний загул, з морем алкоголю та спонтанного сексу» жінці не дозволяло її виховання. – Невеликі проблеми…. І, враховуючи це, вона може бути де завгодно, тому… Ви можете спробувати її знайти.

     

    – Дякую, місіс Мелфой, – сухо промовив чоловік, стоячи поряд з блондинкою. – Я можу вас привітати? Заручення сина, мого хрещеного, доречі, це гучна та серйозна подія. Невже він в такому юному віці, сам вирішив вступити в шлюб?

     

    – Ні… – тяжко видихаючи, відповіла жінка, вона намагалась стримати в собі всю свою біль, від чого її ключиці здимались вгору, що одразу помітив Снейп. – Наречену вибрав Луціус…

     

    Северус підняв одну брову та колко промовив в сторону жінки:

     

    – А я думав, ви, місіс Мелфой, не будете саджати свого сина в клітку та робити немічним перед суворими родинними законами, адже, якщо б у вас був вибір, ви б ніколи не змушували когось вбивати в собі кохання.

     

    Почувши це, очі жінки збільшились в розмірі, вона підняла голову і нарешті наважилась подивитись на чоловіка. Але побачила лише те, як він різко повертається та йде вглиб коридору.

     

    – Северусе… – крикнула вона вслід.

     

    Але почувши це, чоловік навіть не озирнувся. А сама жінки закрила обличчя руками, які несамовито тряслись, зрозумівши це, Нарциса подивилась на свої долоні та промовила сама до себе:

     

    – Невже ще досі?……

     

    Северус швидко йшов тим самим коридором, наближаючись до кімнати Дельфі, але, постукавши та перевіривши двері, він зрозумів, що в кімнаті нікого немає.

    Приглядівшись, він побачив, як в його сторону крокує Кравч, але чомусь він був «одягнений» лише в один рушник, який ледь тримався на його стегнах.

     

    – Ще не прийшла? – спитав він в Северуса, ще не повністю дійшовши до «цілі».

     

    Побачивши чоловіка, Снейп здивовано підняв одну брову та обурливо перепитав:

     

    – Що з твоїм зовнішнім виглядом?!

     

    Оглянувши себе, Кравч змахнув руками та іронічно відповів:

     

    – Хочеш, я і тобі рушник принесу, прикольно буде, вона приходить, а ми такі з дресс-кодом.

     

    Северус показово відвернувся в бік дверей та, бурмочучи собі під ніс, перепитав:

     

    – Ти бачив її сьогодні? Мені терміново потрібно з нею поговорити.

     

    – Оооо тааак, – протяжно повідомив той. – Вона сиділа в сквері біля Менору, як завжди заливалась. Тому, якщо ти хочеш встигнути застати хоч частину Дельфі, раджу бігти, інакше прийдеться чекати ранку, а може  й обіду, – чоловік почухав своє підборіддя додаючи: – Взагалі-то вона мені також потрібна.

     

    – Ну ось і почекаєш, а я пішов шу…

     

    Але не встиг той договорити, як до компанії двох чоловіків вирішив додатися третій і це був Мелфой старший особистою персоною, побачивши Бартеміуса майже в образі «ню», його очі одразу почали наливатися кров’ю.

     

    – Що ти тут робиш, гидке цуценя?! – рявкнув він, стрімко підходячи до чоловіка, але на його подив, він наткнувся на руки Северуса, який стримав Луціуса, не давши йому дістати паличку та підійти ближче.

     

    – Да що з вами двома? Ведете себе як два півні.

     

    – Хей, Мелфой, хочеш і тобі рушника принесу, а то ти, он, весь змок. Бо дививсь, потім нам з Блек буде не до твоїх маразматичних промов.

     

    Северус обернувся, оглянувши триумфально усміхненого Кравча, та повернув погляд на блондина.

    – Вирішуйте свої статеві проблеми без мене. В мене купа справ.

     

    Відкинувши чоловіка, він покрокував до головного входу, хоч і був певен, що там він точно не знайде її.

    І яким було здивування Северуса, коли він вийшов та одразу побачив Дельфі, що сиділа в позі лотоса з пляшкою в руках і дивилась в небо.  Поруч з нею сиділа покоївка, ім’я якої йому було ще невідоме.

     

    А ось біля кімнати брюнетки атмосфера була явно не такою меланхолічною. Бо тепер рознімати двох чоловіків, яким в душу запала одна леді, було нікому. Мелфой з усіх сил намагався стримувати свій гнів та розпач, але Кравч так просто не хотів відпускати свою «жертву», тому продовжував діалог, намагаючись вивести чоловіка з рівноваги.

     

    – Ось я з самого початку знав, що ти преш племінницю твоєї дружини, але все не міг зрозуміти, що ти так пристав до неї.

     

    – Закрий свого рота, Кравч. А краще згинь звідси, тобі тут не місце.

     

    Луціус зрозумів, що Кравч знав все з самого початку і просто знущався над ним.

    Барті гучно розсміявся у відповідь обпершись рукою о стінку.

     

    – Місце, місце, бо тепер я тебе зрозумів, вона такого виробляє!

     

    Почувши це, Мелфой, що є сили, стиснув в руках свою тростину та зуби, намагаючись проковтнути всю свою несамовиту ярість, побачивши це, Барті продовжував говорити, а з його обличчя не спадала широка посмішка.

     

    – Особливо там, – показово поправляючи свій рушник, зазначив той. – Ну, ти розумієш, язиком.

     

    Після цих слів, Луціуса було не зупинити, адже перед його очима впала біла завіса, він дістав паличку та швидко змахнув нею в сторону Кравча, від чого той відлетів і, зі всієї сили, спиною вписався в кам’яну стіну та впав на підлогу

    На подив аристократа, Бартеміус почав гучно сміятись, Луціус не втримався, підійшов до нього та нахилився.

     

    – Ти клятий смердючий тарган! – рявкнув він зі всією злобою та огидою до чоловіка. – Я не знаю, яким чином в тебе це все вийшло, але ти її не отримаєш.

     

    Чоловік різко зупинив сміх та розплющив очі, з його носа та рота текла кров, дивлячись на Луціуса, він зібрав її в своєму роті та виплюнув прямо в обличчя чоловіку, вперемішку зі своєю слиною, при цьому коліном виписуючи удар прямісінько в його живіт.

     

    – Я вже її отримав, то хто з нас клятий невдаха, Мелфой? А?

     

    Він шепотів це чоловіку на вуха з особливою насолодою, дивлячись як той корчиться від болю, падаючи на бік. А по його обличчю розтікалось те, що він видав декілька хвилин тому.

    Барті відчував шалену біль, але зібравши себе докупи, він встав та попрямував геть. Менш за все він бажав, аби Дельфі побачила його таким. Да і він розумів, якщо її знайде Снейп, який відкрив на Блек охоту вже давно, без своїх тупих теревеньок та повчань він дівчину не відпустить, тому чекати було марно.

    І в чомусь він дійсно мав рацію, бо, побачивши як Дельфі намагається перехилити пляшку та випити залишки алкоголю, Снейп висмикнув її з рук брюнетки та жбурнув в кущі.

     

    – Досить пити! Дельфія!

     

    Зеленоока, обурено хитаючись, вскочила з місця та почала кричати у відповідь на це дійство:

     

    – Да якого хріна взагалі ви вирішуєте що мені робити, а що ні?!

     

    – Тому що я знаю, як краще! – рявкнув Снейп у відповідь.

     

    – Я ж-то бачу, ви весь щасливий! Всезнаючий, бляха муха.

     

    Сказане дівчиною добряче зачепило Северуса, але той не подав жодного вигляду та, стримавши в собі всі емоції, спокійно повідомив:

     

    – Ваші схильності можуть нам всім дуже дорого коштувати.

     

    Почувши це, Дельфі розпливлась в посмішці та повернулась до нічого не розуміючої Джун:

     

    – Принеси нову пляшку, Містер Снейп вирішив, що минулої мені було замало.

     

    – Вам ДОСИТЬ!

     

    – НЕСИ! – крикнула брюнетка, не зводячи погляду зі Снейпа.

     

    Як тільки покоївка зникла з поля зору, чоловік, не чекаючи, смикнув Дельфі за руку, потягнув до себе та суворо промовив прямо в обличчя:

     

    – Що ви коїте, міс Блек, озерніться на себе, постійні п’янки, зв’язок з одруженим чоловіком, старшим вас майже в двоє, тепер ще й Кравч? Серйозно?

     

    – Він не одружений і не годиться мені в батька, в чому проблема, містере Я-знаю-як-краще?! М?

     

    – Він відморожений навіжений покидьок! Невже ви думаєте, що ваш батько, просто так його наблизив!?

     

    – Не треба лізти в моє життя! – прокричала Блек розмахуючи руками. – Вас він також назначив. І дуууже довіряє, а ви!!!

     

    – Не треба лізти кому попало в ліжко! – перебивши дівчину, суворо зазначив Снейп.

     

    – Я буду лізти куди захочу, коли захочу і на кого захочу!

     

    Снейп глибоко видихнув, продовжуючи дивитися в широко розплющені очі брюнетки, на мить він загубився в просторі і всі його м’язи на обличчі обомліли. Несподівано для чоловіка, дівчина різко застрибнула на лавку та почала кружляти на ній, щось співаючи собі під носа та повністю ігноруючи чоловіка.

     

    – Місс Блек! – гаркнув Северус, намагаючись хоч якось приземлити її.

     

    Але Дельфі нічого не чула, погружаючись в себе. Не витримавши, чоловік схопив брюнетку за талію, спустив з тої самої лавки та поставив перед собою, швидко прибравши свої руки.

     

    – Аааааа! – гучно та несподівано скрикнула та, від чого бідолашний Снейп, аж здригнувся. – То може ви хочете, щоб я і в ваше ліжко полізла? М? – поклавши долоню чоловіку на груди, спитала та. – Ну, ви ж вирішили вже в своїй голові, я для вас повія. Давайте, я не проти.

     

    Після почутого, чоловік відкинув від себе руку дівчини та зробив крок назад, суворо насупивши свої брови.

     

    – Я думаю, міс Блек, що ви ідіотка, – промовивши це, Северус різко розвернувся та попрямував геть, навіть забувши, про що він взагалі хотів поговорити.

     

    – Да стійте ви!!! – сміючись, прокричала вслід чоловіку брюнетка. – Та я пошуткувала!!!

     

    Але той навіть не повернувся в її сторону.

     

    Зрозумівши, що розмова закінчена, Дельфі також розвернулась та, не поспішаючи, пішла до Менору, але, майже підійшовши до перехрестя, вона побачила, що їй на зустріч несподівано вийшов Луціус. Блек застигла на місці, те саме зробив і він, тримаючись рукою за свій живіт, в який нещодавно добряче зарядив Кравч.

    Вони продовжували стояти, та дивитись в сторону одне одного, але ні Дельфі, ні Луціус не робили жодного кроку.

     

    Брюнетка розуміла, що вона так винна перед ним, і що Северус хоч і не в усьому, але дійсно мав рацію. Бо вона, не задумуючись ні про що, почала спати з Барті, і це все так було не схоже на неї, адже раніше дівчина нікого так легко до себе не підпускала. Але всі інші і не були схожими ні на легкого для неї Барті, і вона ніколи не відчувала нічого схожого, що відчуває до Луціуса.

    Опустивши погляд в підлогу, Блек почула кроки, їй було дуже лячно дивитися на чоловіка, бо вона боялась всього: боялась що побачить що він йде, нічого їй не сказавши, наче вони чужі, боялась, що той наближається до неї, бо в такому випадку прийдеться щось говорити… а що говорити? Це кляте «що говорити» постійно наче наздоганяло її в страшних кошмарах.

     

    Але першим почав Мелфой, який вже майже наблизився до неї та зупинився неподалік, тримаючи безпечну дистанцію:

     

    – Давай відійдемо?

     

    Не промовляючи жодного слова, панянка підняла свої очі та подивилась на коханого, затримуючи погляд там, де він тримав руку.

    Так само мовчки вона розвернулась та пішла за Мелфоєм, який йшов до невеличкого закинутого будинку. Раніше, дуже давно, в ньому жила деякі прислуга Мелфой Менору.

    Дійшовши до пункту призначення та відчинивши старі скрипучі двері, брюнетка розвернулась і продовжувала дивитись в підлогу, старанно намагаючись відірвати зі свого пальця задирку. Вона завжди так робила, коли хвилювалась, тому іноді здавалось, що Блек періодично засовує свої руки в м’ясорубку.

     

    – Ми відійшли, що далі? – невпевнено спитала дівчина, не підіймаючи погляду.

     

    – Подививсь на мене будь ласка, – побачивши, що та підняла свої очі, чоловік продовжив: – То ти тепер з ним? Навіщо, Дельфі? Він примушує тебе до чогось?

     

    Почувши останню фразу, брюнетка здивовано розплющила свої очі.

     

    – Що? Примушує? Мерліне, Луціусе, ти на стільки самозакоханий і думаєш, що тобі не можуть знайти заміну?

     

    – І як? Заміняє мене?

     

    Блек знову відвела погляд та посміхнулась.

     

    – Я не бачу сенсу з тобою розмовляти, мені час.

     

    Але не встигла вона пройти повз чоловіка, як він швидко притягнув її до себе та, тримаючи за обличчя, поцілував.

    Розірвавши поцілунок, аристократ продовжував тримати гарячими долонями щоки Блек, проводячи своїм носом по ним, шепочучи:

     

    – Я не можу без тебе, кожен день, годину, секунду, не можу, чуєш мене? Навіщо він тобі?! Навіщо? В тебе є я, я ладен все зробити, тільки би ти була поруч зі мною.. Ти дала мені час, я вкладусь, я щось придумаю, мені потрібна лише ти. Ти і ніхто окрім тебе.

     

    Сказане чоловіком, лякало його самого, ці почуття знищували його зсередини, це жахлива біль, яка змушувала його тіло, здавалось, битися в судомах. Думки, сни, і нічого не рятувало, і ніхто не рятував його.

     

    Дельфі відчувала подих чоловіка на своєму тілі, і по її шкірі одразу побігли мурашки, які швидко покривали все її тіло.

    Брюнетка мовчки обійняла Луціуса, та ткнулась носом в його плече.

     

    – Я не розумію, що відбувається. Мені страшно. Я перестала відчувати тебе поряд, Батько… війна, все занадто важко, він просто був поруч…. І я…..

     

    – Ти кохаєш його?

     

    Дельфі довго вдивлялась в обличчя аристократа, проводячи пальцями по його шкірі.

     

    – Я кохаю тебе, – нарешті промовила вона, обіймаючи чоловіка за шию та встаючи навшпиньки.

     

    – Дідько, як же мені тебе не вистачало, – відповів той пристрасно цілуючи брюнетку та притягуючи її до найближчої кам’яної стіни, вона була на стільки старою, що деякі її фрагменти давно осипались.

     

    Притуливши Дельфі до неї, чоловік пройшовся своєю рукою від грудей до талії, а потім опустився до сідниць та підняв її ногу, жадібно стискаючи.

    Поцілунки ставали все палкішими, руки дівчини вже намагались пробратись під сорочку чоловіка, а той цілував її шию.

    Раптово пара почула гучний скрип дверей, і в закинуте приміщення зайшов чоловік. Дельфі ніколи з ним не спілкувалась, але не один раз бачила на засіданнях.

    Виявилось, що це місце не таке уж і закинуте, адже він частенько перебував тут, користуючись тим, що воно нікому не потрібне, та навіть зберігав там деякі свої речі. І господарю цього помістя треба бути більш пильним до своєї території.

    Заставши Дельфі та Луціуса достатньо в пікантний момент, чоловік гучно скрикнув та пригрозився все доповісти Нарцисі та, звичайно ж, темному Володарю, Мелфой же намагався якось закрити йому рот, пропонуючи галеони, але він, не зважаючи на своє достатньо скрутне положення, від всього відмовлявся.

     

    Очі Дельфі, швидко ковзнули вниз, до руки чоловіка в якій була його тростина та магічна паличка, різким рухом вона зробила декілька кроків вперед, швидко витягнула її, направивши на чоловіка,  впевнено промовляючи:

     

    – Авада Кедавра….

     

    7 Коментарів

    1. Nov 25, '23 at 22:16

      Це неймовірно! Жарти Барті це як окреме мистецтво✨(обожнюю його). А цей момент між Цисі та Снейпом, це щось!Ви дуууже класно пишете ( я прям не можу❤️‍🔥) Дякую вам за таку цікаву історію! Я читаю та не можу відірватися 🫣

       
    2. Aug 12, '23 at 16:42

      Розкішний розділ. Сподіваюсь, Дельфі буде соромно за свій вчинок і вона зрозуміє, які наслідки нестимуть стосунки з павичем. Дуже класний момент Сєви та Нарциси. З нетерпінням чекатиму продовження ❤️

       
      1. @MoonAug 31, '23 at 15:43

        Дякую велике 🖤 можливо й буде , але вадро пам’ятати що всі Смертожери вбивці.

         
    3. Aug 12, '23 at 15:01

      Мир Дельфі стоїть на чотирьо
      кита
      : магія, кекс, алкоголь і екшн)) Особливо в ній подобається екшн 😁 Шукати пригоди на свою красиву дупку вона вміє не гірше Гаррі)))

       
      1. @Begman AlenaAug 31, '23 at 15:42

        Іноді вона підкидує свої
        китів бідолашному Кравчу.

         
    4. Aug 12, '23 at 14:53

      Вогонь, дуже добре написано🔥🔥🔥

       
      1. @Fantik SityAug 31, '23 at 15:42

        Дякую велике 🖤