Глава 13

Дельфі ошелешено дивилась на чоловіка, абсолютно не розуміючи його бурхливої реакції.

Чоловік знову схопив брюнетку, але на цей раз він, не розрахувавши силу, міцно стиснув її щелепу та промовив кожне слово прямо в обличчя:

– Не змушуй мене злитися, Дельфі, я задав тобі кляте питання!

Він не зводив погляду з очей коханки, чекаючи на відповідь, але та продовжувала кліпати очима, все так само нічого не розуміючи.

– Луціусе, ти мене лякаєш! – ледь чутно відповіла Дельфі. – Я не розумію тебе.

Мелфой різко відпустив обличчя панянки, гучно стукаючи кулаком по парті, на якій сиділа Блек, так, що та аж здригнулась.

– Ти не розумієш мене? – гаркнув той, розвертаючись спиною та роблячи декілька кроків вперед. – ТИ НЕ РОЗУМІЄШ!? – ще гучніше повторював він.

Дівчина зістрибнула зі столу та підійшла до розлюченого Мелфоя, але коли вона наблизилась, чоловік різко розвернувся та прибрав волосся з плечей дівчини ще раз, вказуючи пальцями на синюшні укуси.

– З ким ти тр*халась, Дельфі?! – не опускаючи руку, так само криком запитав Луціус.

І в цей момент, до Блек нарешті дійшло… Барті… та ніч, з цим  дурдомом в неї взагалі все вилетіло з голови, і вона навіть не подумала, що можуть залишитися якісь сліди. Брюнетка невпевнено відвела погляд, намагаючись щось пояснити аристократу, але окрім невдалих спроб сформулювати якесь речення та несамовитого заїкання, в неї не вийшло відтворити абсолютно нічого. Слідкуючи за Дельфі, чоловік зрозумів все без жодного слова.

Луціус глибоко дихав, намагаючись проковтнути свою лють, він знову відвернувся і закрив собі рот рукою, намагаючись зібрати емоції до купи. Блондин метушливо ходив по аудиторії, не розуміючи, що йому взагалі зараз робити.

– Тобі не треба пояснювати те, що це кінець? – несподівано пролунав голос Мелфоя.

– Луціусе… Ти все…

– Я все не так зрозумів? Все вийшло випадково? Ти цього не хотіла? Що ще ти можеш мені сказати?! Дідько.. – чоловік підійшов до своєї тростини та швидко схопив її, крокуючи до дверей.

– Луціусе!!! – скрикнула Дельфі, з останніх сил стримуючи свої сльози. – Все не так, як ти думаєш!

Мелфой різко дістав свою магічну паличку з тростини та направив в сторону брюнетки.

– Закрий свого рота! – крикнув він.

– Я тебе кохаю…

Стиснувши свої зуби, чоловік відвів паличку в сторону та різко змахнув нею, від чого цілий ряд парт шквалом полетів в стіну. Від грохоту Блек присіла, закриваючи свої вуха руками. А чоловік мовчки покинув аудиторію, зачинивши за собою двері.

Кинувши погляд вперед, розлючений блондин побачив Кравча, який розмовляв з якимось невідомим йому чоловіком. Луціус швидким кроком наблизився до нього та гучно повідомив:

– Містер Муді, нам треба терміново повторити про успіхи в навчанні мого сина.

Чоловік повернув голову в сторону блондина і спокійно відповів:

– Містер Мелфой, ви не бачите, я зайнятий. Почекайте десь там, – Барті підняв свою палицю і вказав нею на іншу сторону коридору.  Від чого і без того знервоване обличчя Мелфоя перекосило ще більше.

– Я сказав: терміново!!

В цей же час, двері тієї самої аудиторії знову відкрились, і з них вибігла засмучена Блек, намагаючись щось викрикнути, але, як тільки брюнетка побачила, що в коридорі є люди, вона швидко замовкла, повернулась спиною та витерла свої сльози. Помітивши це, Кравч кинув оцінюючий погляд на Мелфоя, а потім знову на Дельфі.

– Добре, Містер Мелфой тільки швидко, – затвердив він, дивлячись вслід Блек, яка швидко тікала.

Барті, шкутильгаючи та опираючись на свою палицю, почав йти в сторону, рухом голови кличучи за собою Луціуса.

– Я не маю бажання з тобою сюсюскатись, Кравч, – відразливо почав розмову Мелфой, ще до того, як вони зупинились. – Шукай викидня Сіріуса і разом прямуйте до Менору. Це – наказ Володаря.

Не дочекавшись відповіді, блондин, навіть не глянувши на Кравча, пішов в невідомому напрямку.

А трохи приголомшений наказом Барті вже починав думати, де може бути Лео. Але думки чоловіка все одно не покидала картина, яку він побачив декілька хвилин тому. Боковим зором він побачив, як з тієї ж аудиторії виходив Мелфой, а вже через хвилину звідти вибігла Дельфі, і як би дівчина не намагалась сховати свої емоції, але Барті все помітив. Шкода, що часу вирішувати це все в чоловіка не було. Бо накази Володаря не обговорюються. Бартеміус сподівався, що коли він повернеться, то спробує поговорити з подругою.

Мелфой-старший не став чекати, поки Кравч розшукає юну Блек, від одного прізвища та згадки його починало трясти від злості.

Аристократ повертався додому з жахливими відчуттями та осадом на душі. Яким чином взагалі хтось зміг йому зрадити?! Да і з ким?! Чоловік був певен, що це клятий Снейп, враховуючи, наскільки близько і часто він крутився навколо його Дельфі. До того ж, інших варіантів попросту не могло існувати. Адже в Гоґвартсі її оточували лише студенти та крайнє пристаркуваті Професори, ну і клоун Кравч, на якого, по думці чоловіка, Блек навіть не подивилась би. В будь-якому разі, хто б це не був, він поплатиться за те, що торкнувся того, що належить йому.

Від спливаючих картинок в голові Луціусу ставало нестерпно «дурно» та навіть боляче. Скільки було сигналів розірвати ці стосунки? І що він робив? Повертався назад, як пес, якого кинули посеред лісу. Але зараз все змінилось, і чоловік вважав, що більше не буде жодних кроків назад, все скінчено, да і в цілому, так буде краще для всіх.

Зайшовши в свій маєток, з порогу він побачив одну зі своїх покоївок, яка щось ретельно чаклувала, аби прибрати той хаос, який залишили за собою аврори.

– Ти! – суворо звернувся чоловік до молодої дівчини. – Моя дружина в помісті?

Дівчина швидко опустила голову та сховала магічну паличку.

– Ні, Містер Мелфой…. – невпевнено відповіла вона, сховавши погляд.

Це невимовно засмутило чоловіка, адже ранкова пропозиція Цисі була б зараз дуже актуальною, бо найкращий спосіб заспокоїти нерви, це що? Вірно – гарний та палкий секс. Да і в принципі, Мелфой розумів, що останнім часом вони з дружиною віддалилися, і їх сумісне життя було більше схоже на союз двох однодумців.

– Де її три чорти носять!? – знервовано скрикнув володар маєтку, стискаючи в своїх руках тростину.

– Я… я не знаю…. – пролунав у відповідь тоненький голос дівчини.

– Та що ти знаєш взагалі? Який від тебе толк? Як ви мені всі набридли.

Раптово чоловік оглянув дівчину з ніг до голови та в приказному тоні сказав слідкувати за ним. Блондинка не могла відмовити Мелфою, тому мовчки крокувала за ним, схвильовано стискаючи свій фартух.

Зайшовши до свого кабінету, чоловік одразу пішов до свого улюбленого шкіряного крісла. А особа, яка не дуже вдало потрапила на око чоловіка, стояла біля дверей, чекаючи на розпорядження.

Вона чула, що Мелфой старший – дуже важка, прискіплива, сувора і навіть деспотична людина, вона чула, що не варто потрапляти йому на очі, коли в нього поганий настрій.

Але враховуючи величезні масштаби Менору, дівчина сподівалась, що ніколи взагалі не зустрінеться з ним. Адже всі нюанси з прийомом на роботу вирішує Нарциса, яка хоч і була суворою та також наводила тривожні відчуття, але здавалась дуже справедливою.

Чоловік сів, ставлячи біля себе тростину та широко розставляючи свої ноги. За всіма його діями дуже обережно спостерігала юначка. Хоч її очі і були все ще опущені до підлоги.

– Налий мені випити, – наказав той, вказуючи рукою на сервант з алкоголем.

Покоївка мовчки кивнула, дістаючи свою паличку, аби виконати вказівку Мелфоя.

– Ти не зрозуміла?! – гучно промовив той, змушуючи дівчину підстрибнути від переляку. – Я сказав налий мені випити, принеси і віддай мені в руки.

Блондинка виконала все, що вимагав чоловік, не підіймаючи погляду та не промовляючи ні слова, допивши келих, Мелфой наказував наповнювати його ще декілька, а може й більше разів. Він сподівався хоч трохи відволіктись, адже алкоголь та підношення себе через приниження інших приносили йому невимовне умиротворення, він відчував свою силу, особливість і причетність до великої та могутньої династії.

І ось, опорожнюючи черговий келих, вже трошки сп’янілий блондин уважно оглянув дівчину, що стояла у входу в кабінет.

Перед ним знаходилась молода панянка, років до двадцяти, що було дуже дивно, адже його дружина завжди брала на роботу вмілих та зрілих магічних покоївок, бо вважала, що вони більш вправні, серйозні та мають більше досвіду.

Дівчина була невеликого зросту, з дуже світлим волоссям пшеничного кольору середньої довжини, тонкими руками, вузькими стегнами та маленькими грудьми.

– Сигару, – суворо промовив той, протягуючи руку.

Дівчина оглянула кімнату і, побачивши те, що їй потрібно, швиденько взяла сигару, яка лежала зверху невеликої шкатулки і принесла чоловіку, вона вже починала робити кроки назад, але Мелфой різко встав та взяв її за підборіддя, розглядаючи обличчя з різних сторін.

– Мм..Містере Мелфой?.. – перелякано залопотала блондинка.

Чоловік мовчки поклав сигару на тумбу, яка знаходилась неподалік, не відводячи очей від сіроокої покоївки. Після чого різким рухом руки потягнув бідолашну до себе за фартух, спускаючи руки на її сідниці.

– Містер Мелфой?….. – дівчина вперто та перелякано намагалась щось сказати чоловіку, що в свою чергу, дуже дратувало його.

– Ти не хочеш мене? – поклавши дві руки на плечі блондинки, крізь зуби спитав Луціус.

– Ні…. Точніше… Так, – покоївка і сама не розуміла чого хоче та що треба відповідати. Бо вона очікувала чого завгодно, включаючи аваду, але не це! Зібравшись та нарешті наважившись, хоч і невпевнено, але глянути в обличчя аристократа, дівчина відповіла: – Я хочу… але я….

Вирішивши не намагатися вичавити з себе слів, вона встала навшпиньки, намагаючись поцілувати аристократа. Але той ледь помітно хтиво посміхнувся та двома руками натиснув на плечі дівчини, таким чином ставлячи її на місце.

– Но, но, но!…

Мелфой продовжив тиснути долонями, даючи дівчині зрозуміти, що вона має спуститись нижче, паралельно сідаючи в своє крісло. Блондинка спустилась на коліна, розташувавшись між ногами господаря, та невпевнено поклала дві долоні на його ноги …

– Містер Мелфой… Ваша дружина… вона мене..

Не даючи договорити, Мелфой перебив її, відкидаючись назад на кріслі.

– Починай.

Блондинка зніяковіла, обережно та повільно тягнучи свої руки до брюк аристократа.

– Швидше, – нетерпляче рявкнув той, простягаючи руку до напівпорожнього келиха, щоб допити його.

Опустивши голову, дівчина почала швидко розстібати штани та торкатися губами ще не до кінця збудженого статевого органу чоловіка, від чого той зробив глибокий видих, підсунувся ближче та запалив сигару, яка лежала неподалік.

Чоловік закрив очі, намагаючись «відключитись» від цього світу, але думки все одно обтяжували його з ще більшою силою. Періодично він відкривав очі та дивився на весь процес. І на свій страх, він розумів, що відчуває лише механічне задоволення, яке повністю гасилось емоційною напругою.

Загасивши сигару о ту саму невелику тумбу, Луціус занурив свої руки в шовковисте волосся дівчини, намагаючись скорегувати її рухи.

– Глибше, – майже проричав брюнет, роблячи рухи на зустріч тазом.

В цей час Кравч та Лео вже підходили до Мелфой Менору, між ними відчувалась якась напруга, дівчина намагалась тримати від нього максимальну дистанцію і постійно зиркала своїми очима з-під лоба в його сторону, поки той цього не бачив, але він помічав все.

– Ти завжди така мовчазна? Чи це я особливий?

Але брюнетка мовчки повернула голову, оглядаючи чоловіка з ніг до голови, та продовжила крокувати вперед, залишаючи Барті позаду.

– Перспективненько, – промовив той, вже сам до себе.

Зайшовши в помістя, двоє намагались знайти хоч когось, чоловіка дуже дивував факт того, що Менор повністю пустий, адже з підселенням туди шайки найнебезпечніших і найжорстокіших злочинців, навіть враховуючи величезні масштаби будинку, по коридорам постійно хтось швендяв.

Лео ж уважно роздивлялась все навколо, не підіймаючи голови. Дійшовши до зали, де найчастіше всі відпочивають, і навіть там нікого не побачивши, Кравч зовсім очманів.

– А ну, залишайся тут, – промовив той до Блек, продовжуючи йти вперед.

А ось в кабінеті Луціуса, здавалось все палало, адже чоловік як раз закінчив «справу», гучно ляснувши дівчину по сідницях долонею.

– Стій, – стримуючи задишку промовив він, простягаючи руку до верхньої шухляди, дістаючи з неї дуже знайому пляшечку, абсолютно точно таку ж, яку тримала сьогодні в руках Герміона.

Чоловік швидко відкрив зубами корок та залив вміст в рота дівчині, наказуючи ковтнути при ньому. Проконтролювавши процес, блондин плюхнувся назад в своє крісло, проводячи долонями по своєму обличчю і важко видихаючи.

А сама покоївка в цей час швидко вдягла свою білизну та рушила геть, але, відкривши двері, вона побачила чоловіка, який оглянув її та зазирнув в кабінет, також окинувши поглядом самого Мелфоя. Все зрозумівши, Барті засміявся, переступаючи поріг кімнати. А дівчина вже бігла що є духу в невідомому напрямі.

– Якого клятого ти тут робиш, Кравч!? – гаркнув Луціус до чоловіка, який щось роздивлявся на тумбі. – Руки свої прибери брудні. Воно коштовніше за твоє життя.

– Враховуючи, що Володар цінує моє життя вище за твоє, я дуже соромлюсь спитати, яка твоя ціна? Тут взагалі є такий непотріб?!

Мелфой різко підскочив з крісла, але був один нюанс – той забув, що він не застібнув штани, і як тільки Луціус підвівся на ноги, брюки благополучно спустились до низу.

– Слухай, враховуючи твоє ставлення  я завжди підозрював що ти мене обожнюєш, але ж не на стільки, Мелфой, давай піднімай те що впало. Ти ще маєш на покоївці одружитися.

Швидко піднявши штани та відвернувшись від чоловіка, блондин привів себе до ладу та повернувся назад.

– На якій покоївці, яке весілля, що ти несеш?

– Мої руки пусті, – простягнувши їх вперед, заявив Барті. – Ну, я думав, ти просто всім з ким тр*хаєшся обіцяєш одружитися.

– Перестань вести себе як ідіот, ти прекрасно знаєш, що я одружений і глибоко ціную свою дружину.

– Мг, глибоко, але не тільки її, – закриваючи рот від кашлю, ледь зрозуміло заявив шатен. – Ти просто уяви, перші шпальта «Щоденного Пророка» і перший заголовок: «Луціус Мелфой і його покоївка», «Від покоївки до законної дружини, ще одна історія Попелюшки»,  круто ж, нє?

– Ти прийшов сюди блиснути своїм ідіотським гумором? Чи ще раз підтвердити, що твоє місце в маґлівському цирку?

– То ти не брешеш і в тебе з пам’яттю таки халепа. Ти сам сказав, що нас чекає Володар, але Менор порожній.

– А ти що, не знаєш, що сталось?

Бартеміус здивовано глянув на блондина, даючи йому зрозуміти, що він дійсно не врубається про що мова.

– Аааа…. Тооооочнооо… Дельфія та Темний Лорд посвятили лише найближчих. А ти напевно в їх число не входиш.

Обличчя чоловіка різко змінилось, кутки губ опустились, було помітно, слова Мелфоя, спаплюжили йому настрій.

– Дельфі? – перепитав він.

– Нарешті відчув, де твоє місце? Сиди тут, я доповім Володарю, що ви прийшли.

Бартеміус знаходився в тому самому кабінеті, не розуміючи одного – чому Дельфі нічого не розповіла, адже він вважав, що вони завжди діляться своїми проблемами та разом вирішують всі питання. Невже та ніч все-таки змінила їх, чи щось інше?

Думки Кравча перервав Мелфой, який сказав слідувати за ним.

– Там мала, мені потрібно її забрати.

– Поки ти сидів і нічого не робив, я вирішував всі проблеми, що зараз, що тоді, коли тебе навіть не посвятили в курс справи, – зарозумілим тоном відповів Луціус, а в цей час із-за дверей неохоче визирнула Лео. – За мною, невдахи.

Але Кравч був на стільки пригнічений, що навіть не відповів нічого саркастичного, мовчки крокуючи слідом, спускаючись в підвал Мелфой Менору старими обшарпаними сходами, довгими заплутаними коридорами, котрі здавалось вели в нікуди, і раптом так і сталось: перед чарівниками опинилася величезна абсолютно рівна кам’яна стіна. Обернувшись навколо гості Менору, зрозуміли, що немає жодного проходу ні збоку, ні знизу ні вгорі.

– Ось тільки не кажи, Мелфой, що ми заблукали, бо твоя аристократично дупа не спускалась сюди жодного разу після магічної війни через те, що тут гуляють павучки, – іронічно повідомив Кравч.

Мелфой мовчки дістав паличку зі своєї тростини та направив її на стіну, гучно промовивши якесь незрозуміле закляття. На здивування Лео та Барті, вони чули його вперше. Адже вони були певні, що знають абсолютно все. І вмить стіна зникла, показуючи за собою знову ще один клятий довжелезний коридор, в кінці котрого була лише суцільна темрява.

– За мною, – буркнув Луціус. – Хто не встигне – залишиться гнити в підземних ходах. Але попереджаю: тунелі мають властивість змінювати розташування стін.

Переступив поріг, трійка погрузилась в суцільну темряву. І вперше за вечір чоловіки почули голос Лео.

– Я здивована… Такий мінімальний захист, хоч і закляття мені невідоме, але достатньо тупо ховати Темного Лорда в смердючому підвалі старої розвалюхи, на яку дали наводку. Не знаходите, Містер Мелфой?

– Ця, як ти кажеш, розвалюха, коштує більше, ніж твоє життя. І життя твого дружка. А Темний Лорд…

– А Темний Лорд, Темний Лорд… – холодно кривляючи чоловіка, проговорила Блек. – Моє життя взагалі нічого не коштує, тому хоч в чомусь ви виявились праві. І все-таки, без гучних промов, до чого така легковажність?

Луціус задрав голову догори, відкидаючи своє волосся назад.

– Розумієш, цей прохід може відкрити лише нащадок династії Мелфоїв, при знанні особливого магічного закляття. А знаю закляття лише я. І Мелфоїв залишилось лише двоє.

– Помилочка, Містер Мелфой, це закляття знають тепер лише троє. Адже ви по своїй необачності проговорили його вголос, не забезпечивши безпеку.

– Це не має значення, – закатуючи очі, огризнувся чоловік. – Ви не зможете відкрити хід…. Адже я, Луціус Мелфой, навіть під загрозою втрати життя не зраджу Володаря.

– Але ж ви не один Мелфой, внаслідок чого, якщо ви проговорили при мені таємне закляття, враховуючи що, я навіть поки не являють однією з приближених Темного Володаря. І я, яка прибула до Гоґвартсу лічені дні тому. Чи не можу я бути шпигункою? І змусити вашого трусливого синочка під страхом неминучих катувань, знущань і можливо смерті відкрити цей вхід? М??

Раптово з суцільної темряви, яка огортала холодні коридори, почувся гучний плескіт долонь та моторошне шипіння:

– Браво….

Впізнавши голос, троє чаклунів одразу опустили свої голови, чекаючи появи свого Володаря.

– Пробачте Володарю, я не мала так казати і я не хочу щоб ви думали, що я можу вас зрадити, це лише….

– Це лише доводить те, що я не помилився в тобі, така юна і така розважлива…

– Я з величезним задоволенням та відвагою вже служу вам, мій Володарю.

– Але все, що зараз я маю – це гучні слова, в перспективі може виявитись, що твоя відвага, твій розум та таких холодний глузд – це лише ілюзія, в яку ти хоч і вміло, але змушуєш всіх повірити. І мене є для тебе завдання. В якому ти… – чоловік повернув свою голову та подивився на Кравча, – Допоможеш цій юній чарівниці. Точніше, проконтролюєш її. І будь-яка невпевненість, буде вважатися поразкою. Після якої ти вб’єш її. Як ти і сказала, ти вже забагато знаєш. І я не можу тримати поряд з собою слабких чарівників.

І, не дивлячись на те, що Волдеморт щойно майже віддав наказ про її вбивство, на обличчі дівчини нарешті з’явилась широка посмішка, яка здивувала навіть Темного Лорда.

– Я не хочу слухати що буде зі мною, якщо я не впораюсь, я хочу знати, що мені потрібно зробити, аби заслужити ваше визнання та довіру.

– Тобі не здається, що це схоже хамство? – шиплячі спитав чоловік.

– Ні, мені здається, що це відповідальне ставлення до справи. Бо я зроблю все! І зроблю краще, ніж будь-хто. І мені не знадобляться жодні «помічники».

Чоловік з захопленням дивився на свою майбутню підопічну.

– Ти маєш вбити напівкровну Професорку Трелоні і зробити це потрібно вже завтра. Коли всі, окрім вчителів покинуть Гоґвартс. Ви з Бартеміусом маєте сповістити весь магічний світ, що їх справжній володар повернувся, – Волдеморт знову глянув в сторону Кравча. – Ти знаєш, як це зробити.

– Так, мій Лорд, – піднявши очі, підтвердив Кравч.

– Ви вільні.

– Вибачте, Володарю, а що робити мені? – невпевнено спитав Мелфой.

– Не встрявати в неприємності.

Цього ж вечора Лео та Барті мали повернутись до Гоґвартсу, адже відсутність їх привернула б не бажану увагу, до того ж, завдання… Ґрифіндорка з нетерпінням чекала на той час, коли вона нарешті зможе його виконати. Майже всю дорогу двоє знову йшли мовчки, що навіть трохи здивувало дівчину, адже рот Барті дуже рідко закривається. А сам Кравч все ще думав про Дельфі, не розуміючи її вчинків. І як вона не може розуміти, з ким вона зв’язує своє життя.

– Ти захворів? – іронічно, але холодно спитала Лео.

– М? Ти про що?

– Пройшло двадцять хвилин, а ти ще не промовив жодного слова та не подивився на мене як на божевільну.

– З чого ти взагалі вирішила, що я дивлюсь на тебе як на божевільну?

– Твій погляд каже все за себе.

– І що каже мій погляд зараз?

Чоловік різко зупинився та подивився на Блек.

– Що ти хочеш когось вбити, – відповіла брюнетка та продовжила йти в перед.

– Прекрасно, – крикнув той їй в слід. – Сенсор з тебе лайновий, бо когось вбити я хочу завжди!

– Якщо ти маєш на увазі мене, то в мене до тебе погані новини.

– Пробач, але я не вбиваю маленьких дівчат. Навіть таких як ти, в мене є свої моральні принципи.

Лео зупинилась, оглянулась та подивилась на чоловіка.

– Моральні принципи? І це мені сказав той, хто вбив незліченну кількість людей. І отримував задоволення від катувань? Серйозно? До того ж наказ Володаря? Чи ти ладен його не виконати? М?

– Мені не доведеться його виконувати.

– Чому це? – здивовано запитала Ґрифіндорка.

– Подивись на себе. І все зрозумієш.

– Я можу і образитись!

– А можеш сприйняти, як комплімент.

Тепер вже Барті рушив в перед, перериваючи розмову.

– Взагалі-то, я ще не договорила! – зауважила брюнетка.

– А я договорив. Ти йдеш зі мною? Чи підеш сама? Бо тут шастають кентаври, а вони дуже люблять маленьких злих дівчат. І я би не радив тобі з ними зустрічатися.

– Вони люблять маленьких дівчат так само, як і ти? Бартеміус Кравч-молодший.

Від почутого, брови чоловіка зібрались до купи.

– Якого клятого ти несеш.

– Ну, дивись, сьогодні ти затверджуєш, що я – маленька дівчинка, а ще нещодавно ти пропонував мені стати моїм першим чоловіком.

– Ой, лишенько, знайшла, що згадати. Як я розумію, з гумором в тебе все погано?

Лео підняла одну брову, продовжуючи дивитися на чоловіка.

– Цікаво, а якби я погодилась, ти б також сказав що це гумор?

– Не сумнівайся.

****

 

 

А ось Драко, який колись вважав так само про Герміону, вже давно повністю змінив своє сприйняття, і тепер його хвилювало лише те, як далі він, точніше, вони, будуть далі. Хлопець розумів, що рано чи пізно батьки будуть наполягати на тому, щоб він одружився, щоб з’явився нащадок роду, але про якого нащадка може йти мова, коли він закоханий в бруднокровку?! Батько ніколи цього не допустить, а матір взагалі впаде в шокову кому, якщо дізнається.

До того ж… хлопець знав – наступний рік змінить все… І якщо Волдеморт не отримає перемогу, то в нього взагалі нічого не буде, можливо навіть і життя. Тоді навіщо взагалі думати про майбутнє?! Якщо його може не бути. Драко взагалі дивувало те, що всі так вірять в абсолютну перемогу Темного Лорда, враховуючи, що в минулому його переміг Поттер. То, можливо, нарешті варто жити тут і зараз? А вже потім відштовхуватись від обставин.

Але хлопцю було занадто важко змінити все, було важко переступити через своїх батьків. Адже зараз він відчував, що заради Герміони, він зрадив весь свій рід. І ще ці кляті канікули. Але лише одне змушувало парубка радіти: їх почуття взаємні, і це так дивно!

– Мерліне, коли ці кляті думки покинуть мою голову?! – промовив хлопець сам до себе.

Довго не міркуючи, він  схопив кофту, яка висіла на стільці, та попрямував зі своєї кімнати. Мелфой планував вийти на свіже повітря, аби ще раз подумати про все і просто відволіктись, адже завтра йому вже потрібно було повертатись додому. Але несподівано Драко зупинив жіночий голос, який гучно окликнув його. Прислухавшись, той одразу зрозумів, що це Паркінсон, яка бігла до нього з іншої сторони коридору. «Тільки її не вистачало», – подумав він про себе.

– Привіт! – гучно промовила та. – А куди ти йдеш так пізно?

– Не твоя справа, Паркінсон, – фиркнув хлопець.

– Послухай, я не розумію, що поганого я тобі зробила?! Чого ти так реагуєш на просте питання, я ж нічого такого не сказала?

– Тобі не потрібно робити нічого, аби мене дратувати. Я все сказав, я не хочу мати з тобою жодних справ. Нам не по шляху, Пенс. Зрозумієш ти це колись, чи ні?!

Дівчина схрестила руки на грудях. А потім, несподівано для хлопця, посміхнулась.

– Хмммм… а ти впевнений? Дивно, бо наші батьки думають по іншому.

Обличчя Мелфоя-молодшого різко змінилось, набуваючи здивованого виразу.

– Що ти верзеш? – перепитав він, підійшовши ближче до дівчини та понизивши тон, аби оточуючі не почули їх розмову.

– Що я верзу, нуууу… не знаю, не знаааююю. Наприклад, що наші батьки вирішили, що ми з тобою були б не поганим подружжям, і мої вже дали згоду на весілля.

– Яке весілля, Паркінсон, схаменись, якщо ти будеш останньою жінкою в цьому магічному світі….

– То що? Залишишся один? Як тривіально. Але від долі нікуди не втечеш, любий. Чи ти збираєшся піти проти волі своїх батьків?

Драко оглянув дівчину з яскраво вираженою огидою на обличчі. Він був певен, що між ними нічого не буде, і що Пенсі це розуміє. Хлопець навіть і подумати не міг, що влучить в таке лайно. Да і яке, до біса, весілля? Здається, Мелфой вже знав першу тему для розмови, коли завтра він повернеться додому.

– Тоді я б ліпше зв’язав своє життя з бруднокровкою, аби знову не лягти з тобою в одне ліжко.

Сказавши це, хлопець швидким кроком пішов геть, залишивши позаду себе Слизеринку, в очах якої читався відчай.

Панянка відверто не розуміла, за що він з нею так? За що? Вона ж все в цьому житті робила для нього. Ще з першого курсу вона завжди була поряд, вона завжди його підтримувала, допомагала, іноді навіть брала відповідальність за його витівки і несла покарання. Герміона

Так, наприклад, на четвертому курсі дівчина місяць прибирала в слизеринському туалеті через те, що Мелфой підірвав котел в кімнаті для занять, але вона взяла всю відповідальність на себе, аби той не псував репутацію, яка була для нього вкрай важливою.

– Хей, Пенс, щось сталось? – роздався чоловічий голос неподалік.

Брюнетка розвернулась та що є сили прокричала:

– Якщо я просто стою, Блейз, обов’язково має щось статися?!?! Да чого ти взагалі постійно ходиш за мною!!!!!

Після чого дівчина, що є сили, побігла в невідомому напрямі, залишаючи хлопця наповненого нерозумінням та стривоженістю, адже той вже давно хвилюється за Пенсі, спостерігаючи за тим, як ламає її навпіл Мелфой. Раніше вони були кращими друзями: часто сиділи разом, в них була своя компанія, можна сказати – еліта. Але зараз в кожного своє життя, свої проблеми і турботи.

Блейз прекрасно знав про почуття Пенсі до Драко, але розумів, що між ними ніколи нічого не буде, бо Мелфой сам неодноразово казав хлопцеві, що Паркінсон найстрашніша дівчина в усьому Гоґвартсі на його думку, і що вона його задовбала своїм підвищеним рівнем уваги.

Ох… якби вона тільки знала та прийняла почуття Блейза до неї… хлопець був певен, що зміг би зробити Пенсі найщасливішою…

Тим часом Драко вже знаходився на вулиці, дістаючи з кишені зім’ятий листок паперу. Це був лист, який він написав напередодні та не обережно склав, аби подумати, чи відправляти його взагалі.  В ньому хлопець написав все, що відчуває: свої страхи і почуття… Наклавши закляття, аби ніхто не зміг прочитати його окрім Герміони, блондин передав його через першокурсника гуртожитку Ґрифіндор, наказавши, аби той нікому, при жодних обставинах не розповідав, від кого він. Інакше його вночі поцілує Дементор, якщо той промовить лише ім’я, бо його батько працює в міністерстві, і він має до них доступ. Звичайно, це все було брехнею, але ще зовсім маленький першокурсник, повірив кожному слову Мелфоя….

А сама Герміона, навіть не підозрюючи про те, що скоро їй випаде можливість прочитати відрізок внутрішнього світу Мелфоя, обережно збирала речі та купу книг, в якій, здавалось, вона зараз втопиться. І все це юначка пакувала в маленьку сумочку, що викликало велике здивування її сусідок, бо все, що потрапляло в середину, наче зникало.

– Хей, Ґрейнджер! – роздався жіночий голос через ледь відчинені двері.

Враховуючи, що від одної інтонації Герміону почало трусити, без жодних вагань можна було затвердити, що це була саме Лаванда.

– Що тобі потрібно? – роздратовано відповіла та, дмухаючи на випавшу з зібраної зачіски прядку.

– Тобі тут щось малючок з першого курсу приніс, якийсь шмат пожованого паперу, – промовила Браун, тримаючи в руках той самий лист. – Я його роздивилась, розкрила, але там нічого немає. Якогось фіга…

Ґрифіндорка різко встала та гнівно вирвала папір з рук нахаби.

– Невже тебе не вчили, що чужі листи читати не гарно!!

– Ой-йоооой, лист без літер. Яка страшна таємниця!

Блондинка ображено розвернулась і пішла геть, гупаючи дверима.

А Ґрейнджер одразу почала розгортати лист, уважно роздивляючись його, і, раптово, юначка побачила, як на папері почали з’являтися літери, після чого та швидко його склала і рушила геть з кімнати, чим привернула увагу всіх присутніх в ній однокласниць. Але це хвилювало шатенку в останню чергу, адже вона одразу зрозуміла від кого ж те послання.

Що важко було сказати про Дельфі, яка сиділа в своїй кімнаті, діставши з вази іриси, роздивляючись кожну їх пелюстку. Дивно, але вони досі залишались свіжими, наче їх тільки-но зрізали, чого не скажеш про троянди, які хоч і мали такий свіжий вигляд спочатку, але зараз вони вже опустили свої бутони донизу. І вмить дівчині стало ще сумніше. Бо вона, розуміла що і ці квіти також зав’януть, їх, по суті, зрізали, аби вони загинули на її очах….

Так… дивно думати про смерть квітів, враховуючи яку вакханалію збирається влаштувати її батько вже ближче до кінця наступного учбового року.. І з кожним днем Блек все більше не розуміла, навіщо це все? Навіщо стільки марних смертей? Да яка взагалі різниця між тим, яка в кого тече кров, якщо вона у всіх однаково червона.

А дивлячись на чистокровного Рона, напівкровного Гаррі та бруднокровну Герміону, складається враження, що без клепки лише чистокровний рудий. Можливо це – дивний збіг обставин…. Важко сказати.

– Місс Блек? – роздався голос Снейпа позаду, не на жарт налякавши брюнетку.

– Мерліне!! Снейп, ви злякали мене! І взагалі, люди заходять через двері!!! А вони знаходяться в протилежній стороні кімнати.

Чоловік гучно видихнув і продовжив:

– Нам варто серйозно поговорити… І я не хотів привертати зайвої уваги, заходячи в кімнату студентки, щоб ніхто не подумав про щось таке…

– Про щось таке, – телепаючи рукою в повітря, сказала вона, – про вас подумають в останню чергу, це я вам гарантую.

Чоловік зібрав губи в вузол, намагаючись стримати свої негативні емоції і все-таки поговорити, адже від цієї розмови залежало все.

– Нам треба поговорити без цих ваших вистав.

– Добре, без вистав, так без вистав. Вам пощастило, всі білети продані.

Блек розвернулась і сіла на своє ліжко закинувши ногу на ногу та поклавши квіти поруч із собою. Снейп мимоволі кинув погляд на них, ледь посміхнувшись кутом губ.

– Ви ладні мене слухати?

– Якщо мені буде цікава ваша промова, Містере Снейп.

– Ви затіяли дуже небезпечну гру, Дельфія, які наслідки грядуть за цим всім?

–- Я не знаю.

Чоловік дістав руки з-під чорної мантії та склав їх перед собою.

– Це безвідповідально, по меншій мірі, і значнішою мірою — безглуздо! – знервовано заявив чоловік.

– Добре, я приймаю це. Але ж ви прийшли не за цим. Вірно? – дівчина зістрибнула з ліжка і почала рухатись в сторону чоловіка. – То чий ви гравець? Мого батька чи Ордена? Чи може когось третього? Адже я помічала, що ви кривите душею, якщо вона звичайно ще в вас є. І зараз ви хвилюєтесь далеееко не просто так.

– Я не розумію, що ви маєте на увазі, – розважливо відповів він, роблячи крок в сторону.

– Розумієте, тому прийшли сюди за інформацією. Яку я не скажу вам, поки не зрозумію що затіяли ви. Я не приховую, я загубилась і мені важко. Але якщо ви хочете, щоб я була чесною з вами і далі, то я буду вимагати того ж від вас.

– Ваші стосунки зі мною побудовані на шантажі та брехні, як я можу вірити вам?

Дельфі гучно засміялась, пройшла за спиною Снейпа та поклала своє підборіддя на його плече.

– Невже ви думаєте, що стосунки з Мелфоєм, можна порівняти зі зрадою моєму батьку? Да якщо б я йому розповіла про все, ви би могли навіть сказати, що я сплю з всією командою по квідичу, він би і оком не тіпнув, про те вас….. проте вас, Професоре, він би стер в пляжний пісок.

– Тоді чому? Можливостей було більш ніж багато.

Дельфі відійшла від чоловіка, продовжуючи дивитись на нього.

– Ви допомагаєте Ордену абсолютно так само як і Темному Лорду, і абсолютно так само брешете, обходячи всі гострі кути, ви давно могли здати мене і всіх Смертежерів, видавши їх місцезнаходження.

Северус знову ледь помітно посміхнувся, не відводячи очей від брюнетки.

– Міг, але це за мене вже зробили ви.

– Це не так!!! – різко скрикнула та у відповідь. – Я думаю, це дивно звучить, особливо від мене.. але … Я не хочу крові. Розумієте?

– Не хочете крові? – здивовано, навіть з долею розгубленості перепитав Снейп.

 

– Так, я не хочу смерті батька, Луціуса, всієї моєї родини, я не хочу щоб загинув Гаррі, Герміона, да навіть Рон. Не дивлячись на те, який він телепень, я його розумію, і він повністю має рацію, що до мене.

 

– Мовчите? – Перервав напруження, промовила Блек. – Я не чекала, що ви мене зрозумієте. Мене ніхто не розуміє, іноді мені здається, що навіть я сама.

– Ні, я маю врятувати Поттера. І це моя основна місія, – промовив чоловік, ховаючи погляд в підлогу.

– Поттера? Серйозно? Тоді навіщо ви покриваєте нас? Немає батька – немає загрози. Це нелогічно.

– Все не так просто, – гупнувши рукою по столу, гиркнув той. – Орден будь-яким способом хоче знищити Волдеморта. А без смерті Поттера це не можливо.

– Тобто?..

– Так, Гаррі в будь-якому разі має загинути. Тому я намагаюсь зробити все, аби Володар не отримував потрібної сили, аби почати велику магічну війну.

– Ви хочете продовжити мир? Але ж це просто відтягування часу…

– Настільки, наскільки це можливо, я відтягну його. Втративши контроль над горокраксами, чи їх самих, Володар не наважиться йти на Гоґвартс.

– Бо він буде смертним, – перебила чоловіка Дельфі.

– Так, міс Блек.

– І на скільки часу це затримає батька? І якщо він дізнається, що ви їх знищили, рятувати Гаррі буде нікому.

– Дивіться глибше, їх буде знищувати сам Поттер.

– А допомагати йому будемо ми?

Чоловік повернув голову, піднявши вгору свою брову.

– Мені не здалось? Ви сказали?….

– Так, – дівчина також підняла погляд на чоловіка, – я допоможу вам, але я роблю це не для вас, а для Гаррі і Герміони. Бо якщо Темний Лорд почне війну, Герміона точно загине, а вона….

– От тільки давайте без дружніх шмарклів! – огризнувся брюнет, не даючи Дельфі договорити.

– Ось саме тому, я це роблю не заради вас!!!

Снейп різко повернувся та направився в сторону дверей.

– Тобто заходити в кімнату ви не можете, а виходити з неї в усіх на виду, то це нормально?

Северус незадоволено кинув погляд на дівчину, яка в свою чергу дуже єхидно посміхалась. Але він  дістав з-під мантії магічну паличку, змахнув нею та раптово зник, залишаючи по собі чорний туман.

Дельфі ж стояла та шоковано кліпала очима, чи то через феєричну появу та зникнення Снейпа. Чи то через те, що він сказав. Одного вона не могла подумати ніколи: тепер вони з Северусом, можна сказати, напарники?

Але щось все-таки дуже сильно бентежило брюнетку, адже Снейп так просто їй все розповів, а знаючи його…  І сказати можна одне, хвилювалась вона не дарма.

Останній день клятого семестру, на годиннику ще немає десятої, але Блек вже шалено втомилась і просто хотіла виспатись, а завтра повернутись в Мелфой Менор до батька. Та і поговорити все-таки з Луціусом, було б далеко не зайвим, бо Дельфі не вірила, що їх стосункам прийшов кінець.

А ось після того, що прочитала Герміона, дівчині було вже явно не до сну. Вона відчувала дуже змішані почуття… Вона так само прямувала до своєї кімнати, аби залізти під ковдру і перечитати це все ще раз.

Швиденько зайшовши в приміщення, дівчина звільнилась від одягу та завалилась в своє ліжко, накрившись з головою та тримаючи в одній руці паличку, з кінця котрої випромінювалось яскраве світло. Ще раз розгорнувши лист, вона знову прийнялась перечитувати те, що в ньому було написано.

«Я не вмію підбирати слова і до цього півріччя я думав, що не вмію відчувати. Я не знаю, що нам робити далі, враховуючи, що наші стосунки приречені на загибель. Адже ми з різних світів. Ми не зможемо публічно бути парою, цього не зрозуміє ніхто, і я не можу зрадити своїх батьків. Я не знаю, навіщо я це все тобі пишу, але по-іншому я не можу, бо я певен, що закохався в тебе, як би по-ідіотські це не звучало. Я не хочу прирікати тебе на постійні страждання, мені дивно це писати, але я вважаю це не правильним. Тільки я не можу вирішувати за тебе, хоч і хотів. Тому, якщо за це літо ти вирішиш, що це все тобі не потрібно, я зрозумію і навіть обіцяю не називати тебе бруднокровкою, якщо не зможеш це мені сказати особисто, зроби вигляд що все так само ненавидиш мене. Веселих канікулів Ґрейнджер».

І що це все значить? Він просто покинув мене чи переклав відповідальність? Я буду останньою дурою, якщо погоджусь на це все? А якщо далі він все-таки наважиться ще раз піти проти системи, і в нас все вийде.

Як казала Дельфі? Краще спробувати і жалкувати, ніж жалкувати, бо не спробував?

«Це безумство і авантюра, на яку ще півроку тому я не те щоб не пішла, а навіть уявити собі не могла. А ще, враховуючи, що між нами було. Можливо, він просто отримав що хотів? І тепер?…. Це в стилі Мелфоя. Але щось мені здається, що я вже не знаю який стиль в Мелфоя… Досить думок», – закриваючи очі, подумала Герміона, тривожно, але солодко погружаючись в сон…

І так швидко настав той самий хвилюючий ранок. Хтось чекав на кінець цієї чверті, аби нарешті потрапити додому та відпочити, а хтось жадав, аби цей ранок взагалі не наступав, і одною з них була якраз Ґрейнджер, яка прокинулась від гомону її сусідок, що дуже жваво обговорювали, хто куди буде їхати і в кого які плани. Накривши подушкою голову, дівчина просто не бажала прокидатись, але вибору не було, бо під Гоґвартсом вже почав збиратись натовп, і її разом з ліжком просто викинуть з башні у вікно. Який жах! Зібравшись та схопивши свою невеличку сумку, юначка крокувала до своїх друзів, аби з усіма по прощатись до наступного семестру.

А ось краща подруга Ґрифіндорки вже давненько не спала, намагаючись вкласти свої кучері до купи, випустивши передню прядку та зібравши їх вгорі. В хід пішла і улюблена червона помада дівчини, як знак того, що шкільні будні завершені, і можна нарешті дістати свої улюблені речі та не ховати свої вподобання, правда важко сказати, що Блек це робила навіть під час навчання.

По традиції Гаррі, Рон та Герміона зустрічались біля великого шкільного фонтану та разом прямували до потягу, обговорюючи плани на канікули, але цей рік вносить багато корективів, і тріо починало поповнюватися з шаленою швидкістю, було занадто передбачувано, що Герміона прийде разом з Дельфі, враховуючи, що і Гаррі дуже тепло відносився до неї, і, звичайно, це як завжди не задовільнило рудого Візлі, який вже й не розумів, якого біса він взагалі сюди прийшов, адже що про нього всі вже наче давно забули. А ось Поттер вирішив приголомшити всіх і прийти разом з ще однією Блек. Та одразу кинула погляд в сторону Дельфі, даючи зрозуміти, що все йде по її плану.

За цим всім спостерігала юна Візлі, яка очікувала, що цьогоріч з Гаррі буде вона, і ця Лео її ой як бентежила, адже за короткий час, який вона знаходиться тут, Гаррі говорить лише про неї та Сіріуса.

Спочатку дівчина не придавала цьому великого значення і пхала все на те, що вона все-таки дочка його хрещеного, його єдиної близької людини, тому Гаррі просто хоче бути чемним та допомогти, але потім це жахливе відчуття… Да і взагалі, це півріччя було не найкращим, хоч вони з Поттером і нарешті почали стосунки. З появою Дельфі Джині втратила свою популярність, тепер всі плітки та захоплення були присвячені не їй. Провальні ігри по Квідічу, та ще й ця Лео. До того ж, в Гоґвартсі збирали команду по квідічу, яка буде приймати участь в великих іграх від школи, і дівчина в неї не потрапила, що стало для неї величезним ударом.

Візлі глибоко видохнула зібравши своє волосся в високий хвіст, та що є сили чкурнула до Гаррі, нагадати йому, що вона все ще існує, а слідом за нею намагалась встигнути її однокласниця та за сумісництвом краща подруга. Дівчина швидко перебирала ногами, адже, як завжди, величезні кроки подруги змушували її плести задніх, бо Візлі мала достатньо високий зріст, а ось вона не могла похизуватися навіть середнім. І в свої 15 її зріст ще не досягав ста п’ятдесяти сантиметрів. Хоч юначка мала достатньо миловидну зовнішність, глибокі сірі очі та довге русяве волосся, яке трохи закручувалось на кінчиках.

Чомусь дівчина абсолютно не вважала себе гарною, а на фоні яскравої та популярної Візлі, то взагалі… Але однокласниці дружать з першого курсу, можливо вона вже звикла бути тінню, можливо просто перестала все це помічати.

– Ой Гаррі, ти тут? – дзвінко заявила руда, вже підходячи до парубка та стаючи між ним та Лео. – Я зовсім забула попередити тебе, що ми не зможемо зустрітися перед від’їздом. Просто ми з… – Візлі повернула голову в сторону аби вказати на свою подругу, але побачивши що її там немає, здивовано звела тоненькі брови.

– Я тут, Джи, – промовила дівчина, стоячи з іншої сторони.

– А ой, просто НАС з Асторією покликали на закриту вечірку суміжної команди по квідічу, нажаль як ти знаєш, я не змогла туди потрапити.. іі….

– Так, мила, йдіть, не буду вас затримувати, – перебив кохану Гаррі та подивився їй через плече на Лео. – Це літо ти проведеш в маєтку Блеків?

Руда була дуже розлючена через таке відношення до себе та стояла непорушно, дивлячись на шатена та слухаючи їх розмову.

– Так, батько … хочу провести більше часу разом, і я… Я напевно трохи хвилююсь. Адже я не відчуваю поки ніякого споріднення, було б круто, аби хтось був поряд зі мною, ну той, з ким я могла хоч трохи поговорити чи ще щось.

– Слухай, так може я зможу тобі допомогти і перший місяць погостити в Сіріуса, да і я за ним шалено сумував весь час. Я не певен, що я саме той, але все-таки..

Від почутого в Джині відняло мову, бо вони з Гаррі домовлялися провести всі канікули разом, а тут така заява…

Дельфі ж продовжувала безтурботно розглядати свій нещодавно зроблений манікюр, взагалі не слухаючи що меле її сестричка, але сьогодні був  родинний день, бо раптово вона почула голос Драко:

– Дельфі, на хвилину, терміново.

Хлопець потягнув брюнетку за рукав, ледь помітно зустрінувшись поглядом з Ґрейнджер, яка стояла поруч, слухаючи своє шалене серцебиття, через приближення блондина.

– Що треба? – буркнула Блек, трошки відійшовши.

– Ти прямуєш в Менор?

– Припустимо.

– Тоді, вийшовши з потягу, чекай мене біля башні, треба поговорити.

Сказавши це, парубок швидко розвернувся та достатньо швидко і знервовано покрокував в невідомому напрямі, приковуючи до себе погляди.

Дельфі, яка не розуміла, що так швидко знадобилось її братику від неї, враховуючи що останнім часом вони не спілкувались, погляд Герміони, хоч дівчина і намагалась приховувати його і відводити, але Ґрифіндорка розуміла, що вона бачить його останній раз перед такою довгою розлукою. І ще вслід Мелфою, не приховуючи абсолютно нічого, дивилась та сама подруга Джині, яка вже два роки була закохана в красеня аристократа…. Це була її особиста драма, бо Асторія навіть не  фантазувала, що хлопець колись просто подивиться в її сторону.

Дорога була спокійною, навіть веселою, хоч всі і розбились по невеличким компаніям, але час промайнув дуже швидко і, попрощавшись на ціле літо, підлітки попрямували в яскраві та спекотні пригоди.

Дельфі ж крокувала до тої самої башні, яка знаходилась неподалік, бо їй вже так кортіло дізнатися, про що хотів поговорити Мелфой-молодший. І він не змусив себе чекати, перегнав її з-за спини.

– Мерліне, Драко ти мене злякав!

– Нам треба поговорити! – схвильовано затвердив блондин, продовжуючи йти поряд з зеленоокою.

Дельфі демонстративно видихнула, закочуючи очі.

– Слухай, полетіли швидше, а? Поговоримо в Менорі, я так стомилась.

Дівчина вже була готова злетіти в повітря, але Драко швидко смикнув її за руку.

– Стій, давай краще тут.

Обличчя Блек різко змінилося, вона подивилась на хлопця та, щось підозрюючи, прищурила свої очі.

– Якісь аристократичні таємниці? – іронічно перепитала Дельфі.

– Дуже смішно, – відповів юнак, помітно нервуючи.

– Давай швидко, я дуже хочу нарешті відпочити.

– Я хотів спитати тебе з приводу… з приводу великого наступу Темного Лорда.

– Наступу? З яких пір тебе взагалі почало це цікавити.

– Не те щоб цікавити, просто… просто я хочу знати, що планує зробити з бруднокровками Володар? Чи є шанс в них врятуватись?

Дельфі хитро посміхнулась та підійшла до брата.

– Хвилюєшся за свою бруднокровку? – прошепотіла та хлопцеві на вухо.

– Що? – ошелешено перепитав він. – Я…. Та з чого ти взяла що Ґрейнджер взагалі моя?!

Блек гучно засміялась, штовхнувши блондина в плече.

– Бо я про неї особисто, я не сказала ні слова.

Розчинившись в повітрі, та вздійнявшись в небо чорною хмарою, Блек швиденько по прямувала до Менору.

Знервований блондин намагався що є сили наздогнати дівчину і в один момент в нього вийшло навіть перегнати її.

Драко чекав на Дельфі біля кремезного паркану з захисним бар’єром, аристократ зрозумів, що питати на цю тему було по меншій мірі тупо, але варіантів все змінити вже не було…

Спостерігаючи за тим, як до нього підходить сестра, хлопець швидко йшов їй на зустріч.

– Дельфі! – гукнув він, побачивши що дівчина промайнула повз нього та паркан. – Да зачекай ти!

Брюнетка різко повернулась та широко посміхнулась.

– Да не сци, братику. Мені чхати на ваші інтрижки. Я нікому не скажу. Пішли вже, а то загубишся.

– Значить Ґрейнджер тобі все розповіла…?

Блек знову закотила очі, глибоко та протяжно видихаючи.

– Розповіла що? Драко, не верзи дурниць, я не сліпа, в тебе очі бігають коли ти підходиш до Ґрейнджер, а в неї колінки трусяться. Так що, повторюсь, перестань боятись і пішли.

– Ой теж мені, я – Драко Мелфой! – пройшовши вперед заявив юнак. – І боятися мають мене. А не я там когось.

Дельфі почала гучно реготати, що дуже роздратувало хлопця.

А ось в Мелфой Менорі, поки вони добирались, все було не так просто, як і в цій ситуації. Хоч Драко ще й не знав, що задумала Блек.

Луціус сприйняв занадто близько слова Лео з приводу зрадника. Адже ніхто з Смертежерів не наважився б на зраду, бо всі їх дії під суворим контролем Володаря. А ось прислуга… Хоч вони і складали договір, в результаті якого за розповсюдження інформації людина платить своїм життям, але це закляття легше обійти, точніше, його можливо обійти, що не скажеш про Смертежерів з міткою.

І якщо зрадник не може бути «Своїм», адже в Дельфі та Цисі чоловік був впевнений… Значить?…..

Зірвавшись з місця, блондин швидко крокував по своєму маєтку, шукаючи хоч когось з магічного персоналу, знайшовши незнайому йому покоївку, він суворо наказав зібрати всіх в вітальні. Чоловік скаженів від думки про те, що його ж прислуга могла зрадити, як же це низько, як же це соромно.

У вітальні по троху збирались всі наймані працівники, які абсолютно не розуміли з якого приводу сам господар збирає їх всіх, адже за весь час роботи він майже ніколи не цікавився ними.

Але не давши нікому оговтатись, чоловік залетів в вітальню наче шквальний вітер, який зносив все на своєму шляху.

– Всі тут?! – гаркнув той, стоячи навпроти натовпу.

Раптово в приміщення забігала та сама дівчина, з якою Мелфой-старший вчора провів «незабутній вечір».

– Даруйте Господарю, – вона опустила голову, поправляючи свій білий фартух. – Я….

– Ти закриваєш рота і стаєш на своє місце.

Блондинка швидко приткнулася до натовпу, займаючи місце позаду всіх. Чоловік же крокував в іншу сторону, схрестивши свої руки за спиною.

– Хтось з вас, низькосортних бовдурів, злив інформацію в міністерство, щодо перебування тут Темного Лорда.

– Шооооо? Сам Темний Лорд тут??? – несподівано скрикнула повненька руда жіночка, яка стояла десь в середині натовпу.

– Вийшла! – суворо крикнув чоловік.

Побачивши, як невпевнено крокує руда, чоловік різко направив магічну паличку на жінку, після чого вона різко впала на коліна та наче скам’яніла від болю.

– Був наказ говорити? Чи можливо це ти здала Володаря? І тепер хочеш скинути з себе підозри, опираючись на те, що ти навіть не знала, що він тут?

– Містере Мелфой, да ви що… я…я..яя я б ніколи… Містере Мелфой, прошу вас! – жінка захлиналась від болю, та своїх сліз. Але Луціусу було абсолютно чхати на всі ці вистави.

Відвівши погляд він неї, чоловік звернувся до всіх:

– У вас обмаль часу аби зізнатися, в зворотному випадку, – Мелфой плавно розвернувся та зробив декілька кроків в сторону дівчини, яка все так само стояла на колінах, а її сльози капали на кам’яну підлогу. Він знову направив на неї магічну паличку, та змахнув нею, гучно та злісно промовляючи: – Авада Кедавра!!!

Після чого кімната наповнилась яскравим зеленим світлом, що змусило всіх присутніх завмерти від жаху. А бідолашна впала замертво на холодну підлогу, розбиваючи о неї свою голову… З якої почала розливатися кров.

– Хто наступний!!!? По черзі?! Хто?! Я чекаю.

Чоловік несамовито кричав, по його скаженим очам можна було з легкістю подумати, що він збожеволів. Адже вся ця влада та можливість вершити правосуддя, як він вважав, приносили йому скажене задоволення. Він карав невірних… Спалах за спалахом, було чутно схлипування, глухі звуки падіння та запах смерті і крові.

Навіть чоловіки не стримувались та проливали сльози від побаченого, але ніхто не міг нічого зробити, бо навіть взявши вину на себе, вони б також загинули за брехню. Залишалось все менше людей, які просто чекали, розуміючи, що їх участь зрозуміла….

І як раз в цей час до помістя повернулись Драко та Дельфі, які стали свідком ще одного «спалаху». Мелфой-молодший зазирнув в зал та, побачивши цю всю картину, махнув рукою та швидко пішов геть промовляючи:

– Батько розбирається з прислугою, знаючи його, краще не лізти, пішли Дельфі.

Дівчина повністю відчинила двері та побачила купу трупів, і те, як падає з ніг передостанній чоловік в «черзі». Її очі збільшились від цього всього жаху, хоч дівчина і не була сильно сприйнятливою.. Але це все….

– Містер Мелфой!!! – закричала вона, переступаючи поріг вітальні.

Драко ж побачив, як Блек вирішила не прислухатися до його порад, і мовчки пішов займатися своїми справами.

– Закрийте двері з іншого боку, міс Блек! – гаркнув чоловік в сторону брюнетки, дивлячись на останню, ту саму дівчину, що впала перед ним на коліна та почала молити про помилування..

– Господарю.. прошу, в мене сестра, вона навчається в Гоґвартсі, їй потрібно оплачувати навчання, саме тому я тут. Вона загине без мене, вона ще зовсім юна…  Я б ніколи вас не зрадила. Я буду робити все…все що ви скажете. Прошу.

Почувши це все, сердце Дельфі стиснулось, і вона швидким кроком попрямувала до неї, закривши собою.

– Я сказав тобі йти геть, Дельфі!!

– А то що ти мені зробиш? Що взагалі тут відбувається! Луціусе! Трясця його!

– Я караю зрадників, – суворо промовив той.

– Яких?! В цих людей і так нічого не було, тому вони і служили тобі.

– Значить, їм нічого було втрачати, зрадивши нас всіх!! Чи ти думаєш, хто розповів все міністерству? Я? Чи можливо Темний Лорд сам? Чи ти взагалі, хто?

І в цей момент брюнетка зрозуміла те, що всі ці люди загинули через неї… І здавалося, що щось всередині неї обірвалось.

– Тобто, ти вбив стільки людей!!! Бо тобі здалось, що хтось тебе зрадив!?

– Я не ладен це зараз з тобою обговорювати, відійди негайно! Я тобі наказую.

– Мені? – піднявши дві свої брови здивовано спитала Блек? – Що ти зробиш, також покараєш мене? Ти хто такий, щоб так зі мною розмовляти? М? Я вища за тебе по статусу, і це ти маєш слухатись мене, і якщо я захочу, ти будеш жерти землю.

Очі Дельфі наповнювались злістю та болем. Але не це було найжахливішим, а те, що не дивлячись ні на що, вона все ще кохала цього чоловіка…

– Да як ти смієш?!

Луціус знову підняв свою паличку, ігноруючи те, що перед ним стоїть Дельфі.

– Я останній раз тебе попереджаю, відійди!

Але брюнетка стояла непохитно, закриваючи собою молоду дівчину, яка просто сиділа на підлозі, закривши обличчя руками.

– Ну давай, вбий мене. Чого ти чекаєш?!?!….