Header Image
    Фандом: .Оріджинал
    Жанр: Фентезі
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Наступного дня, після коректування, тренування з тими, хто в пошуку (до речі, потрібно ж їм нагороду придумати за перемогу. Він же обіцяв… а ще… може ну нафіг? Він ще з трьома новими членами не розгрібся… А раптом знову хтось приклеється?), і наднудної ради, під час якої він не міг відімкнутися, тому що рада йому назбирала вагон роботи для Серця Шазарії, настав час бібліотеки. По-правді… Ештон помедитував би… Але Шона йому з-під землі, у буквальному сенсі, дістала Піреєвого Науковця і самовдоволено чекала в бібліотеці. Ну, що ж… Проекти теж робити треба…

    – Доброго вечора.- Вклонилася Шона. І під її пильним поглядом Науковець не посмів не вклонитися теж. От смішний пацан.

    – Доброго вечора.- Посміхнувся Ештон. Й попрямував за вільніший стіл. Сів. Обдумав. Мабуть, на голографі буде краще. Встав, підійшов до голографа. Увімкнув. Згорнув усі свої напрацювання, що пилилися незрозуміло скільки, та відкрив новий блок інформації. Став перед ним і задумався. Цей проект уже давно зрів в його думках і почуттях. І тепер настав час його реалізувати. Це не просто проект. Це дещо особливе. Подарунок його народу. Його вияв почуттів їм. Наче букет квітів на річницю коханій жінці. І він дуже хоче, щоб цей проект справив правильне враження. І був саме таким яким відчуває Ештон…

    – Серце…- Обурено почав було Науковець, але Шона цикнула на нього і заткнула одним грізним поглядом. Шона працює з Ештоном вже не вперше. І знає, коли зовсім не слід збивати вожака з думки. І терпляче чекання, коли ж він нарешті виродить путні думки – винагороджується сторицею. Ештон поглянув з ніжністю на свою Шону. І це теж має бути в проекті. І тільки зараз зловив себе на тому з якою любов”ю усміхається до неї. І лиш зараз помітив, що Шона приймає його почуття. Ештон перевів погляд на Науковця, усміхнувся насмішкувато-кривувато і хмикнув.

    – Проект над яким працює твій Науковець.- Ештон вирішив відставити прелюдії й етикет. Не розстане пацан від Ештонової фамільярності, а працювати їм разом ще чимало часу. Ештон відвернувся до голографа і став формувати об”ємну карту Елізіуму, включно з підземними течіями над склепінням печери.- Він розробив мікроорганізми, що виділяють енергію. Я йому вже казав першу вимогу: аби він зробив їх безпечними, другу: аби вони могли перемикатися з безпечного режиму в небезпечний. А також я хочу, аби їхнє світіння було видимим. Думаю, золотий колір підійде. Також я хочу, аби вони могли швидко рухатись та займати запрограмоване місце у просторі.- Паралельно завданням Ештон ретельно вираховував по пам”яті розташування таки тієї течії – Архітектор йому зробив прекрасні заміри, коли будував Академію. А власне!!! Вони ж у нього десь є! Ештон зірвався і побіг шукати дані на стелажах. Здається є навіть примірник в блоці інформації для голографа, спеціально для Ештона.- А також потрібно, аби вони могли вимикати світіння.- Продовжував він кричати вже з-за стелажів.- А також потрібно, аби їх можна було контролювати дистанційно. Наприклад, аби перемикати режими. Добре було б з договору, наприклад. Відповідний я встановлю для себе і, можливо, ще своїм князям. Мова про синтетичний договір, звісно.- Ештон переможно викрикнув, коли знайшов потрібний блок інформації в голограф від Архітектора. І вже гнався вниз, до малих:- Так. Ну, і в Храм було б добре встановити управління. Тут проблем немає. Я сам встановлю енергетичний механізм. Вся суть в тому, аби мікроорганізми мали сприйнятливий момент до біохвиль, що виділятимуть енергетичні механізми.- Ештон вже вставив блок у голограф і з задоволенням копіював потрібну інформацію.- Ти записуєш, взагалі?!- Обурився раптово Ештон, коли зрозумів, що Науковець собі стоїть і гав ловить, поки Ештон йому інформацію розжовує.

    – А, так!- Науковець схаменувся і кинувся до свого Ключа. Шона з надзвичайно високомірно-насмішкуватим виразом спостерігала за Науковцем і за трохи злим поглядом Ештона, що був скерований на нещасного. Але, побачивши, що Науковець і справді все запам”ятав і успішно занотовує в Ключ, і що Ештону не доведеться повторювати, подобрів.

    – Отже. Всі ці організми житимуть в Елізіумі. Тому радіус їх сприйняття повинен дорівнювати як мінімум довжині Елізіуму від одного кінця до іншого. А це в найширшій точці – три кіометри вісімсот сімдесят метрів. Ну, я б хотів би з запасом. Щодо кількості… Навіть не знаю. Багато. Аби вони могли становити серйозну небезпеку. На рахунок розпізнавання – звісно ж вони повинні вловлювати біохвилі й інші потоки енергії. Я надам список Науковцю особисто. Ти взагалі працював над цим проектом разом з ним?- Знову раптово обернувся до Науковця Ештон.

    – Так, я працював разом з Шановним Вищим Науковцем над цим проектом разом…-

    Гордо виструнчився він.

    – Угу.- Перебив Ештон.- Вся суть в тому, що основна функція цих мікроорганізмів – захист жителів Елізіуму від нападників. Тому потрібно, аби в потрібний момент уповноважені особи могли дати їм наказ – захищати. Ну, і звісно ж, аби вони могли розпізнати нападників від своїх.

    – Це не можливо!!! Як Ви собі це уявляєте!- Запротестував Науковець. Але Ештон лише недбало на нього махнув рукою.

    – Вони повинні вміти відрізнити види істот. Це все, що я прошу. Людей, ларів, алубі, рашазів. Ця інформація нехай буде в них запрограмованою. І щоб можна було вибрати кого і від кого захищати. А також повинна бути функція захисту від того, про кого інформації в мікроорганізмів немає.- Пояснював далі Ештон. Паралельно уже закінчуючи відсортовувати дані географії Елізіуму, а також його архітектури: Храму, й двох корпусів Академії.

    – Це неможливо!!!- Намагався втовкмачити Науковець прості істини в голову некомпетентного правителя. Та Ештон достатньо вивчав шазарійськи технології аби відрізнити “неможливо” від “дуже складно”, тому знову махнув на нього рукою. Той розгублено замовк, вирячившись, і намагаючись підлаштуватись до Ештона. Коники викидати вже не виходило.

    – Потрібно запрограмувати в їх амінокислотних ланцюжках інформацію про відомі раси. І в разі якщо потрібен буде захист від ще не відомої, потрібна можливість нападу на всіх, хто не підпадає під опис відомих рас з наданого списку уповноваженою особою.- Судячи з біохвиль Науковця, він намагався натягнути умови Ештона на проект Пірея.

    – Для деструкції енергетичних зв”язків цими мікроорганізмами, потрібно ввести параметри цієї істоти, розумієте…- Вже й зовсім не пирхає.

    – Розумію, та це не обов”язково. Важливо аби мікроорганізми могли визначити енергетичні зв”язки істоти, як такої, і здійснити на неї вплив от і все. Я розумію, якщо не буде запрограмовано конкретні дані виду, то мікроорганізми битимуть наугад, і не завжди потраплятимуть між енергетичними зв”язками. Але при достатній їх кількості, вони перекриють неточність впливу кількістю. Як дробовик.- Поглянув Ештон на Науковця, чи той розуміє. Він розумів. Але судячи з скаженого охрінівання, те про що говорив Ештон в його світогляд мало вписувалось. Він хотів було щось Ештону доводити, але Ештон перебив ще не розпочату фразу:- Окрім того, в Елізіумі є й інший захист, цей я розглядаю як додатковий, але специфічний. Він може дуже знадобитися колись, тому зробіть все, аби захистити дітей мого народу.- Безкомпромісно заявив Ештон.- Дуже імовірно, що той захист, що уже є зможе лише затримати умовних майбутніх ворогів. А от такі мікроорганізми, хоч і не є високоефективними, могли б хоч по трошки, але зменшити кількість ворогів. Та і дати відсіч мікрооорганізмам практично неможливо, якщо вони рухатимуться достатньо швидко, і в ростіч при атаках.

    – Це ж мікроорганізми! Як вони можуть так рухатись!!!- Аж за голову взявся Науковець.

    – По типу інфікованого дихання, або на хмарі, чи в аерозолі. Важливо, аби вони ловили ці потоки, і вибирали потрібний. Окрім того є таке поняття, як прискорення. Вони ж здатні виділяти енергію, в чому проблема, аби вона була спрямована в певному напрямку і була достатньою, аби мікроорганізм зміг подолати опір повітря?

    – Кошмар.- Заключив Науковець. Ештон усміхнувся.

    – Проте це лише основна функція. А я хочу, аби була ще додаткова.- Поглянув Ештон на Шону, й запропонував їй галантно руку, аби підвести до голографа. Вона із яскраво вираженим задоволенням прийняла жест.

    – Що від мене потрібно?- Зацікавлено запитала Шона.

    – Створи для дітей нашого народу казку, що линутиме з моєї душі.- Усміхнувся Ештон на вухо Шоні, не шепочучи, але на достатньо низьких нотах – аби надати словам атмосфери. Він схилився над нею в цей момент і поклав не нав”язливо руки на плечі. Це було легко – він стояв у неї за спиною. А вона, його геніальна дівчинка, така тендітна, що схилитись до її вуха і зовсім не тяжко…

    – Буде зроблено, Хранитель.- Усміхнулась вона, зазирнувши Ештону в очі через плече. І на мить Шона дозволила Ештону відчути її настрій – її вибірково сильні біохвилі виказували її глибоке естетичне задоволення цим завданням. І це з глушителем! Яким же сильним вона буде князем…

    *

    Після плідної взаємної праці були уже перші плоди. Шона творила, а Ештон підправляв її творчий політ тими ідеями, що носив уже не перший місяць в думках і в серці, прямісінько в голографі. Та Шона зовсім не сердилась, що Ештон втручається в її роботу. І працювалося легко і з великою приємністю. А Науковець слідкував, аби їхні ідеї були можливими до реалізації. І це теж було до неможливості доречно. Він допоміг Ештону сформувати ще ряд вимог до технічних характеристик. І, взагалі, Пірей був правий – цей малий дуже талановитий і розумний. Ештон і досі не знав скільки йому років, але інакше сприймати його не виходило. Мабуть, Ештон уже не сприймає вік як щось таке, що визначає досвід, скажімо, чи якусь… ієрархію в спілкуванні. Начхати уже. Малий і все тут.

    – Ну, плідно попрацювали. Що, поїхали до твого Науковця?- Потягнувся Ештон, копіюючи всі дані в з”ємний блок інформації голографа(флешка така), аби Пірею дати.

    – Що? Нащо? Уже пізно!- Раптом запротестував він.

    – Ну, у мене з ним домовлено про зустріч. Не хочеш – не йди.- Хитро глянув Ештон на малого.

    – Я піду.- Здався він підозріло швидко. Ештон розсміявся. Ревниве яке.

    – Ну, то пішли. Бувай, Шона. До завтра. Чи я щось забув?- Уточнив він у Шони.

    – У нас сьогодні спільна ночівля. Ще побачимось.- Підняла вона брову надмінно.

    – А, так, точно.- Кивнув Ештон – після Пірея завжди спільна ночівля, та і Мюреол…- Ти теж прийдеш?- Здивувався Ештон. Другу ніч підряд?

    – Звичайно, раз вожак кличе.- Фиркнула максимально високомірно Шона. Ештон усміхнувся тепло на це.

    ***

    – Та скільки мені тебе чекати!- Кинувся звично злісно на Ештона Пірей.

    – Та не злись…- Зловив Ештон його за передпліччя.- Я ж вчасно!

    Пірей побачив Науковця за спиною в Ештона і різко кинувся віддирати від себе його руку, не бажаючи аби були свідки його годівлі.

    – Ану, припини! Він теж робитиме це! Нехай повчиться!- Не дався Ештон.

    – Я тобі що піддослідний?- Обурено вирячився Пірей, все не заспокоюється, наче зле чіхухуа.

    – Швидше дитина, яку неможливо нормально нагодувати!- Вже втрачав терпіння Ештон. Щось у нього з цим проблеми сьогодні… Та воно і не дивно… Ну душі стільки всього.

    – Яка ще дитина? Мені більше 30 тисяч років! Як ти собі це уявляєш?- Рявкав Пірей, а тоді замовк і поглянув на Ештона пильно:- Що у тебе сталося?- Запитав він прямо, раптово переставши злитися. Наче вимикачем вимкнув свою злість. Ну, важко приховувати свій стан, коли ділишся з кимось емоціями так прямо…

    – Та… Пізно вже. Потім якось вантажитиму роботою…- Й справді ж пізно…

    – М. Роботою. Що ж це за робота, що в тебе стільки… Всього на душі?- Запитав Пірей прямо в лоб. Ще й не фиркає. І Ештон здався. Хіба можна відмовити у чомусь цьому алубі, коли він говорить так?

    – Чому ти мені не розповідав, що алубі використовували людські ядра свідомості для створення амулетів й інших складних енергетичних механізмів?- Поглянув Ештон в очі Пірею прямо і відверто. Той здивовано онімів.

    – Я не думав про це. Я знав це, звісно, але для мене це було очевидним…- Схоже Пірей не сподівався чути якісь звинувачення в свій бік. Але він швидко зібрався з думками. І спокійно, предметно, як вміють тільки науковці та лікарі, став розповідати:- В ті часи, коли створювались ті амулети, людські життя не цінувалися. Люди були для алубі розхідним матеріалом. І я не очікував, що повинен давати тобі у цьому звіт.- Злегка в’їдливо завершив він фразу, але, мабуть, емоції Ештона у Піреї замінили його звичну злість, тому що в загальному репліка прозвучала досить врівноважено. Навіть дивно, наскільки швидко він навчився у них розчинятися, наче у своїх власних. Хоча, це ж алубі.

    – Ну, так.- Ештон насправді не хотів злитися на Пірея. Та і не злився зовсім, і не ображався. Та й він уже давно прийняв цей бік спільної історії людей та алубі. Легко прийняв. Просто… Йому так прикро думати, що для створення нових амулетів потрібні жертви. Ештон глибоко зітхнув.

    – А як думаєш, вийде повторити це знову?- Запитав він в Пірея. Нехай він не цікавиться амулетами, та він неперевершений біолог. І цього не відняти.

    – Що? Використати людські ядра? Звісно, в тебе вийде.- Рявкнув Пірей, розізлившись не зрозуміло на що.

    – Та ні. Якраз цього я хочу уникнути. Використати ядра розумних тварин. Думаєш, вийде?- Уточнив питання Ештон.

    Пірей злісно оскалився, це було явно злорадство:

    – Я ж казав. Твоя гуманність це дещо тимчасове.- Він явно тріумфував.

    – Я солдат, Пірей.- З неприємним осадом на душі, скрушно зітхнув Ештон.- Про яку гуманність ти говориш…- Ештон уже безсило стис перенісся вільною рукою, зажмурився, схилив голову і знову тяжко зітхнув.

    – Все, досить.- Прибрав Ештонову руку від себе Пірей. На диво делікатно. Уважно поглянув на Ештона і сказав щось дуже важливе для самого Пірея, щось що зачепило в ньому глибокі струни, Ештон аж погляд підняв в ці очі, кольору грози:- Ти Повелитель, Ештон, а не солдат.

    Ештон аж отямився. Забув начисто про цілу гору своїх душевних терзань, які він просто не встигає розділити з близькими. І Ештон усвідомив в повній мірі: князь іншого Повелителя визнав його самого Повелителем. І… Саме зараз це визнання Пірея відчувалося аж надто гостро.

    – І якщо ти хочеш використати тварин задля блага свого народу, у тебе вийде. Знайди лише підходящих для твоїх механізмів. Кіра маєш. Ядро він тобі дістане. А решту сам зробиш. Нічого складного для тебе у цьому немає. Я тобі надам матеріали по консервації ядер. Можливо підкоригуєш, відповідно до біологічного виду, котрий обереш…

    – Угу… Дякую, Пірей.- Якось із зітханням видихнув Ештон. Він все ще був на тій хвилі, відчував, як Пірей його підтримує, як визнає… І усміхнувся йому якось болісно. Історія циклічна. Тільки тепер – Ештон очолить тих, хто заради одного виду, чи видів, живцем видиратиме з досить таки розумних істот ядра свідомості. Тяжкувато йому чомусь це прийняти, та він зробить це. Війна на носі… Та й… Люди постійно знищують інших істот заради харчування – нічого ж нового. Та й він сам – вбивав. І не тварин – людей. Нічого нового, так. Тоді… Чому на душі так огидно? Можливо, просто забагато всього на нього звалилося одночасно?

    Пірей стояв і нерозуміюче, з певним роздратуванням дивився на Ештона. Та стримувався, з незрозумілих Ештону причин.

    А десь з-заду за всім тихенько спостерігав Науковець. Котрий і не ревнував чомусь зовсім.

     

    0 Коментарів