Вода може стримувати і провокувати

Дві дівчини крутилися біля дзеркала, похмуро розглядаючи себе. Пляжний сезон – це завжди кошмар, не залежно від того, ким ти є.

– Тож… як ви з Роном вчора? Вибач, що не попередила тебе. Знаю, це було по-свинськи з мого боку. Просто вилетіло з голови. Він був повним придурком? – пробурмотіла Джині, глянувши на Герміону.

– Першу половину дня – так, але потім виправився, – відгукнулася Герміона нетипово низьким голосом, дивлячись у дзеркало відсутнім поглядом.

Джині уважно подивилася на неї. Щось однозначно було не так, але Герміона не зізнавалася, що саме. Хоч Джині і не знала, що вчора трапилося, але по замкнутості подруги зрозуміла, що у всьому винен Рон.

– Добре. Клянусь, якщо він зіпсує мені весілля, я його приб’ю, – сказала Джині, закінчивши укладку волосся. Через мить, продовжуючи розглядати себе у дзеркалі, вона гнівно додала: – І що, в ім’я Мерліна, тут робить Лаванда? Ніхто її терпіти не може.

«Якщо хоч щось зможе викликати емоцію в Герміони, так це спільна критика Лаванди», – подумала Джині.

Герміона шоковано поглянула на подругу. Джині, схоже, ненавидить цю жінку, якщо говорить про неї з таким гнівом. Герміона замислилася, чи вона причетна до цього. Вона сподівалася, що ні. Лаванда може не подобатися їй особисто, але це не може виправдати грубість сім’ї Рона до його дівчини.

«Точніше, до матері його дитини», – похмуро виправила вона себе.

– Джині, я думаю, ти маєш бути більш привітна до неї, враховуючи обставини.

Джині кинула здивований погляд на подругу, але вирішила проігнорувати цей дивний коментар.

– Добре, добре, я буду привітною. Та це не означає, що вона має мені подобатися. Сподіваюся, люди будуть такими ж милими зі мною під час моєї вагітності… Ти готова? Всі вже біля ставку.

– Майже. Тільки підтягну бретельки, – кивнула Герміона, поправляючи бікіні-топ.

Джині знову подивилася на неї, хитаючи головою:

– Рон помре, побачивши тебе в цьому.

– Сумніваюся, що він взагалі помітить, – почервонівши, насупилася Герміона. – Крім того, чому ти вирішила, що я вдягнула це для нього? Мій хлопець теж там, якщо пам’ятаєш.

Джині закотила очі.

– Точно. Забула про нього. Класний чувак, – пробурмотіла вона і вийшла із кімнати.

Герміона оцінююче оглянула себе наостанок. Вона не хотіла визнавати, що вдягнулася так для Рона. Для чоловіка, у якого буде дитина від іншої жінки. Це було би просто непристойно. Але заперечувати правду вона не могла.

* * *

– Як справи? Ну, маю на увазі, з Герміоною? – запитав Гаррі, підпливаючи до Рона на глибині.

– Початок був грубуватим, але зараз все нормально, як на мене, – зніяковівши, Рон опустився глибше у воду.

– Чудово! Бо Джині вже готова була посадити тебе на палю.

Опустивши погляд, Рон замовк на хвилину.

– Слухай, друже, я маю дещо тобі розповісти. З приводу того, що тут робить Лаванда.

– А це вже цікаво. Продовжуй, – вигнувши брову, Гаррі задоволено усміхнувся.

Аж раптом їхню розмову перервала Джині:

– Гаррі!

Обидва хлопці повернулися та побачили Джині і Герміону, які спускалися до води.

Рон був приголомшений. Він буквально не міг відвести погляд. Не дивлячись на те, що був оточений водою, у нього пересохло в роті. Перед ним була Герміона у бордовому купальнику. Її пишне волосся було рощпущеним і весело пружинило при ходьбі. Її шкіру покривала легка засмага з розсипом ластовиння на плечах, а її форми… Мерлін, плавні вигини її тіла могли викликати задуху у чоловіка. Вона була ідеальна.

«Слава Мерліну, що я у воді…» – промайнуло у Рона в голові.

Гаррі нахилився до нього і захихотів:

– Що ж, друже, звідси все справді виглядає дуже добре.

– Що… Ти про що… – ледве витуснув відповідь Рон, часто кліпаючи.

Гаррі розреготався, дивлячись на вражений вираз обличчя Рона. І він був не єдиним, хто помітив реакцію Рона на Герміону.

Роберто усміхнувся до себе: «Чи маю я бути жорстоким? Після вчорашнього – однозначно, так, я буду поводитися по-мудацьки до цього хлопця».

– Герміоно, mi amore, ти виглядаєш надзвичайно, – крикнув він їй. Посміюючись, Герміона підайшла до Роберто. – Просто цукерочка! Так би і з’їв тебе! – голосно додав він, грайливо покусуючи її плече та обнімаючи за талію.

– А ти злобний… і фантастичний, – прошепотіла йому на вухо вона, перш ніж поцілувати у щоку.

Рон відвернувся від цієї романтичної сцени. Люто вдаривши по воді, він поплив у глиб ставка. Він знав, що не має права почуватися так, та нічого не міг з собою вдіяти. Він завжди матиме це ірраціональне власницьке почуття до Герміони.

Коли Герміона йшла до води, її гукнула Лаванда, яка сиділа у шезлонгу:

– Герміоно, привіт!

– Привіт, Лавандо, –  нерішуче озвалася вона, проходячи повз.

– Вибач, вчора не вийшло нормально поспілкуватися. Сподіваюся, тобі вже краще, – турботливо сказала Лаванда.

– Так, набагато.

– Рада це чути. Цей твій італієць, Роберто, чи не так? Просто мрія. Де ви з ним познайомилися?

– О, в нічному клубі. Він запропонував купити мені випивку. Дуже оригінально, я знаю, – Герміона сухо посміхнулася. Загалом це не було брехнею.

– Він прекрасний. І, очевидно, обожнює тебе, – продовжила Лаванда.

– Так, обожнює.

– Нагадує те, як ми із Роном ставимося одне до одного.

Обличчя Герміони витягнулося, а Лаванда навпаки широко посміхнулася.

– Вибач, Лавандо. Я хочу поплавати. Напевно, спека просто нестерпна, коли ти така розпухла.

Посмішка Лаванди зникла, а Герміона з легкістю попрямувала до ставка.

* * *

Це був його шанс. Роберто ні на мить не повірив, що Рональд і ця товста корова дійсно разом. Як мінімум, Рон ніколи не був поруч із нею – дивна поведінка для того, хто скоро стане батьком.

Поки четверо друзів відволікалися, сміючись та граючи у воді, Роберто знуджено прокладав шлях до жінки під парасолею.

– Ciao, — почав він з посмішки, яка обеззброює.

Лаванда перелякано підняла погляд, а тоді манірно посміхнулася:

– О, привіт. А хіба це не прощальне слово італійською?

«Невже ця дурепа зібралася перевіряти мої знання рідної мови?» – уїдливо подумав він.

– Його використовують і для привітання, і для прощання, – відповів він, кокетуючи.

– О-о-о, – вигукнула Лаванда. – Щодня вивчаєш щось нове.

Роберто здригнувся від висоти її голосу, усвідомивши, що ця розмова буде не з приємних.

– Отже, ти і наша люба Герміона? Як давно ви разом?

– Певний час, – невизначено відповів Роберто. – Вона така красива, правда?

Вони обоє поглянули на Герміону. В цей момент вона стояла на колінах біля берега, витискаючи воду з мокрого волосся, ніби модель, навіть не усвідомлюючи, яке шоу влаштовує. Виглядала вона при цьому божественно.

Роберто хмикнув. Момент не міг бути більш вдалим. Він подивився на Лаванду і помітив її похмурий погляд, звернений на Герміону.

– Ти знаєш, вона не завжди була такою… привабливою. Її зуби стирчали, а волосся було розпатлане, – буркнула Лаванда.

– Тоді добре, що я так сильно люблю її за розум і доброту.

Роберто мовив це від чистого серця. Він обожнював Герміону за те, якою чудовою людиною вона була. Його найкращим другом. Вона приймала його таким, як він є – краще за його власну сім’ю. Тож він не дозволить цій мілкій puttana ображати її.

Роздратування Лаванди відволікло Роберто від його думок.

– Таке враження, що ти не була прихильницею Герміони.

– Це ще м’яко кажучи, – пробурмотіла Лаванда, знущально осміхнувшись.

– Чи можу я дізнатися, чому так?

– Ага, так я тобі, її бойфренду, і сказала.

Думки закрутилися в голові у Лаванди – це була не така вже й погана ідея.

«Чом би й ні? Я не маю казати йому реальну причину. Того, що було між нами із Роном, достатньо. Принаймні, цей бідака знатиме, у що вв’язався», – подумала вона.

– Добре, я розповім тобі. Але тільки для того, щоб уберегти тебе від того болю, якого зазнали ми з Роном, – Лаванда поглянула на Роберто, щоб пересвідчитися, що він її уважно слухає. Побачивши, що так і є, вона продовжила: – У шкільні роки в мене виникли сильні почуття до Рона. Звісно, ще не любов. На шостому курсі ми почали зустрічатися. Вона не могла витримати факт того, що Рон посмів поглянути на іншу дівчину. Розумієш, насправді він був не потрібен їй. Вона просто не розуміла, як він міг покохати іншу. Їй потрібно було знаходитися в центрі його уваги. Тож вона в результаті підступно розлучила нас наприкінці шостого курсу. Герміона неодноразово наполягала, що це був його вибір, та я не вірю в це! Вони були відсутні на сьомому курсі, очевидно, допомагаючи Гаррі боротися з Волдемортом! Та яке це має значення! Коли вони повернулися, то вже були закоханою парою. Це було гидотно.

Лаванда замовкла, поглянувши на чотирьох друзів, що бавилися у воді, і продовжила, прочистивши горло:

– Менше року потому вона прийняла пропозицію роботи в Італії та покинула Рона. Вона просто не хотіла, щоб він дістався іншій. Тож коли вона зрозуміла, що його душа і тіло належать їй, просто кинула його. Її не турбували ті, кому вона може зробити боляче в процесі. Їй було все одно, що вона майже знищила Рона, чи що розбила… – Лаванда знітилася і швидко додала: – Що вона розбила моє серце, коли вкрала Рона. Вся справа в ній. І так досі. Вона поводиться як героїня, тоді як насправді просто егоїстична… ох!

Раптом Лаванда замовкла, її очі округлилися.

– Вона егоїстична – хто? – Роберто здогадувався, що хоче сказати Лаванда, але хотів почути це з її вуст.

– Ох! Ой… О-о-ох!

Роберто відхилився, здивований різкою зміною настрою Лаванди. Що не так з цією жінкою?

– О боже… Здається, у мене відійшли води.

-Що? – пискнув Роберто, здивовано поглянувши на неї. Він подивився вниз і побачив, що світло-рожева рідина потекла по її стегнам.

– Святий Мерлін, – прошепотів він.

– Шеймус! Мені потрібен Шеймус! О боже! – ревіла Лаванда.

Сплески у воді затихли через переполох під парасолею.

– Що трапилося? – скрикнула Джині.

– Mio dio… У неї відійшли води і почалися перейми, – заламував руки Роберто.

– О боже! – зойкнула Джині, поспішаючи до Лаванди. Погладжуючи її по спині, Джині голосно сказала: – Лавандо, у нас є терміновий портключ прямо всередину лікарні Святого Мунго. Гаррі, любий, зв’яжися із Шеймусом через камін, щоб він там нас зустрів.

Гаррі вискочив зі ставка і побіг до будинку. Збита з пантелику Герміона вибралася із води і запитала:

– Якого чорта Гаррі має викликати Шеймуса?

Джині збентежено повернулася до Герміони:

– Ти про що? Чому ні? Якраз Шеймуса і треба викликати, він же батько дитини, – Джині швидко розвернулася і побігла в сторону Барлогу.

– ЩО? – заревіла Герміона.

Вона поглянула на Рона – він все ще похмуро стояв у воді

Раптом Лаванда крикнула:

– Я виконала свою частину угоди, Візлі. Ти все ще винен мені відпустку!

А тоді вона зігнулася від болю і Роберто повів її подалі від їхніх очей.

Обернувшись, Герміона кинула звинувачувальний погляд на Рона, який врешті вийшов із води.

– Ти… ти… – люто зашипіла вона, а тоді розвернулася і стрімко пішла до Барлогу.

– Що я, по-твоєму, мусив зробити? – крикнув Рон, кинувшись за нею слідом.

Сповнена праведного гніву, вона кинула йому у відповідь:

– Тобто ти намагався зробити мені боляче, змусивши думати, що запліднив Лаванду Браун?

– Ну, ні. Вона мала зіграти роль моєї дівчини. Вагітність була приємним бонусом, – огризнувся він.

– Що? Якого чорта ти такий жорстокий до мене? – крикнула Герміона.

Рон не дуже акуратно схопив її за зап’ясток і практично потягнув до садової комори. Опинившись там, він розвернув її обличчям до себе і  присунувся небезпечно близько.

– Не знаю, помітила ти чи ні, але ти також поводишся жорстоко.

– Та невже? Коли саме, Рональде? – запитала Герміона, схрестивши руки на грудях.

– Коли показуєш мені цього… цього сального козла за будь-якої можливості. Ти мало не засмоктала його обличчя при мені. Заради Мерліна, ти нагадала мені Лаванду. Звісно, я одразу подумав про неї, – виплюнув Рон.

– Ти виродок. Ти… ти… Найбільший засранець у світі. Моя би воля – я взагалі ніколи би з тобою більше не бачилася.

– Мене це влаштує, ти, дрібна… – гаркнув Рон.

– Не смій це казати, – перервала Герміона, попереджувально вказуючи пальцем в його обличчя.

-… сучка! – загарчав Рон.

Завмерши на секунду, Герміона почала лупцювати його зі всіх сил. Рон інтуїтивно підняв руки у захисному жесті, але, розізлившись на її фізичну атаку, що не зменшувалася, схопив її за руки. Тоді Герміона почала бити його ногами. Не маючи іншого виходу, Рон штовхнув її до стіни комори, притиснувши всім тілом та утримуючи її руки над головою.

Герміона не здавалася – вона намагалася вдарити його коліном. Але, знаючи всі її бойові тактики, він просунув коліно між її стегнами, змушуючи її балансувати на лівій нозі.

Вони похмуро витріщалися одне на одного, намагаючись прийти до тями від емоцій та напруги. Герміона спробувала вирватися, і це викликало приємне тертя, коли його стегно притислося до неї. Мимоволі вона тихенько застогнала, прикривши очі. У Рона відпала щелепа, коли він побачив таке явне збудження на її обличчі.

– Відпусти мене, придурок, – врешті видихнула вона.

– Якщо ти перестанеш атакувати мене, – відповів Рон уривчастим голосом.

– Навіть не подумаю.

– Тоді будемо так стояти, поки ти не заспокоїшся.

Вони обоє трохи змістилися, коли жахлива, але захоплива думка спалахнула у їхніх головах. Вони й досі були в купальниках, мокрі від води. Тертя мокрої шкіри викликало приголомшливі відчуття.

– Я ненавиджу тебе, Рональде Візлі, – виплюнула Герміона, бессильно намагаючись бути жорстокою.

– Це почуття абсолютно взаємне, – пробурчав він у відповідь.

Рон поглянув на її рот і раптом для нього щось змінилося. Він нахилився і швидко захопив її губи у поцілунок.  На секунду здивувавшись, Герміона пискнула, а тоді охоче відповіла на поцілунок. Перехопивши ініціативу, вона поглибила цілунок і почула, як з його грудей вирвався стогін. Їхні язики сплелися.

Рон послабив хватку на її зап’ястках, провів долонями вздовж її рук, але вона не опустила їх, продовжуючи тримати їх над головою, ніби відкриваючи себе йому. Його руки спустилися вниз по її тілу, кінчики пільців торкнулися її сосків, від чого Герміона глибоко вдихнула.

Коротке затримання її дихання відірвало Рона від її прекрасних губ, змусивши усвідомити неправильність своїх дій. Він відступив назад і видихнув:

– Герміоно… вибач… Я… Я не знаю, що…

Та перш ніж він договорив, Герміона взяла його обличчя в свої руки і поцілувала. Рон був спантеличений на секунду, а тоді обхопив лівою рукою її тонку талію і запустив праву у її темне вологе волосся.

Їхні нестримні поцілунки не були ні ніжними, ані м’якими. Герміона стояла на кінчиках пальців і по черзі проводила пальцями по його рудому волоссю і нігтями по його голій спині. Але і цього їй було мало. На межі відчайдушного бажання бути ближчою до нього вона обхопила його ногою, через що мало не втратила рівновагу. Рон нахилився вперед, однією рукою притримуючи її, а іншою спираючись на стінку комори.

Розум Герміони відключився від відчуття того, як все тіло Рона притискається до неї. Відкинувши голову назад, вона застогнала. Рон загарчав і моментально торкнувся оксамитової шкіри її шиї. Повіки Герміони дрижали, вона водила долонями по волоссю Рона, ніби утримуючи його біля себе. Вона задихалася від задоволення, яке дарували його губи і язик, малюючи ліниві круги на її шкірі.

Раптом голос Роберто прозвучав десь зовсім близько, перерваши їхні хтиві поцілунки:

– Герміоно! Де ти, Bella?

Коли він вийшов з-за рогу, Рон різко відскочив від Герміони. Роберто завмер від побаченого: Герміона стояла, спираюючись на стіну, і важко дихала, а у Рона тряслися руки. Побачивши відстань між ними, Роберто одразу зрозумів, що трапилося. Або що мало трапитися.

Рон не міг дивитися у вічі ні Роберто, ні Герміоні. Його обпікав сором. Він же не з тих хлопців, що обжимаються з чужими дівчатами.

«Ти щойно мало не трахнув її, збочений сучий сину», – жорстко виправив себе Рон.

Не в змозу більше витримувати погляд Роберто, Рон врятувався втечею у дім. Після того, як Рон поспішно відступив, Роберто поглянув на Герміону, оцінюючи її розпатланий вигляд. Її губи почервоніли і розпухли, волосся підсохло і перетворилося у суцільний безлад, а шия була покрити красномовними засосами.

– Берті… я… я…

Аж раптом його губи розплилися у широкій посмішці і він прощебетав:

– Хтось добряче повеселився, чи не так?

Почніть писати…