«Блукаючий метелик»

Дівчина опритомніла в бараках 4 загону. Вона відразу підскочила, оскільки опинилася в незнайомому місці.

– Ай, як усе болить.

– Так звичайно все болітиме. Думала після сутички з капітаном відбудешся легкими подряпинами? – відповів сидячий поруч чоловік.

– А? А ти ще хто? – пропустивши повз вуха питання запитала дівчина.

– Якось ти слухаєш через слово. Ну та гаразд. Я п’ятий офіцер 11 загону Аясегава Юмічика. – промовив хлопець.

– Що-що? Офіцер? – здивовано відповіла дівчина.

– Так, а що не так? – спокійно відповів Аясегава.

– Що така високопоставлена ​​особа забула тут? – все ще здивовано запитує Томо.

– Я ж не міг кинути таку гарну дівчину помирати, а ти ще так грубити примудряєшся. Як не гарно. – сказав Юмічика.

– Так, стоп. – почала махати руками і трохи засоромилася, продовжила говорити дівчина. – У якому сенсі грубити? Я й так не розумію, що відбувається. – незадоволено відповіла Томоко.

– Так, гаразд. Взагалі, капітан просив мене передати тобі пару слів. Йому сподобалося твоє прагнення битви так що ти тепер четвертий офіцер 11 загону. – спокійно сказав Аясегава.

Секундне мовчання.

– Що?! – прокричала дівчина.

– А що тебе не влаштовує? – здивовано спитав хлопець.

– Та я просто в шоці від того, що відбувається. Не встигла прийти, а вже так просунулась на посаді. – відповіла Мацудо.

– Так, і таке буває. – стискаючи плечима відповів Юмічика.

Відчиняється  двері і до палати заходить чоловік.

– А, ось ти де Юмічика. Новеньку провідуєш? – сказав Іккаку.

– Так, а навіщо ти мене шукав? – відповів Аясегава.

– Дивлюся тебе немає в загоні ось і подумав, що ти тут. – сказав Мадараме.

– А ти ще хто? – втрутилася в розмову Томо.

– Як це хто? Запам’ятай, я третій офіцер 11 загону, Іккаку Мадараме.

– А навіщо так кричати? Я ж не глуха. – прикриваючи вуха відповіла дівчина.

– Пф … – Аясегава почав сміятися з Іккаку прикриваючись рукою.

– Гей! Що смішного Юмічика? – крикнув йому Іккаку.

– Ахах … Тобі дуже швидко закрили рота. – продовжував сміятися Аясегава.

Їхню розмову перервав юнак невисокого зросту.

– Ееей… Вибачте, що заважаю вам. – дуже тихо промовив юнак.

Юмічика продовжував сміятися, Томоко сиділа здивовано, а Іккаку різко повернувся до юнака з дуже злим виразом обличчя і крикнув йому.

– Чого тобі?!

– А… Я прийшов сказати, що Томоко Мацудо цілком здорова і ми можемо її відпустити до свого загону. – поспішаючи і дуже нервуючи промовив хлопець.

– Це все?! – так само кричачи відповів Мадараме.

– Т-так… – швидко відповів юнак, вклонившись і пішов швидким кроком.

– Що розсілися, бігом у загін! – наказним тоном промовив Іккаку.

Юмічика схопив Томо і вони швидко побігли від розлюченого Мадараме.

– Хух… Я не готова була стільки бігти. Так і вмерти можна. – Сказала Томоко яка ледь від дихалася після такого марафону.

– Ніхто не знав, що так вийде. – стискаючи плечима відповів Юмічика.

– Так? Ніхто не знав? То це ж ти його розлютив! – підвищивши голос відповіла Томо.

– Гаразд тобі, ходімо краще чаю вип’ємо. – спокійно відповів Аясегава.

– Гаразд, ідемо. – невдоволено відповіла дівчина.

Зайшовши в чайну Томо була в повному шоці від того яка, вона була убогою і вузько спеціалізованою і ще від того що за далеким столиком помітила Іккаку, що сидів там.

– А як це він випередив нас? – кажучи це Юмічика попрямував у бік Мадараме.

– Це якийсь анекдот? — ляснувши себе по лобі, сказала Томоко і пішла слідом за Аясегавою.

Вони вдвох сіли за один столик з Ікаку та ще однією людиною.

– Ой, Хісагі якась зустріч. – Юмічика сів поруч і замовив два чаю та солодощі до нього.

А Мацудо довелося сісти біля Ікаку. Вона тихенько сіла і сиділа, не рипаючись дивлячись на Аясегаву, як на зрадника.

– Це наш новий офіцер, Томоко Мацудо. – почав говорити Юмічика, щоб оживити бесіду.

– О… Приємно познайомитися, я Хісагі Сюхей, лейтенант 9 загону.

– Мм… Лейтенант, приємно познайомитись. – відповіла Томо.

Ще трохи поговоривши попиваючи чай, всі розійшлися по своїх загонах.