Белла

Герміона змогла нарешті зітхнути. Ґіневра відразу відпустила її й почала ходити туди-сюди, щось бурмочучи собі під ніс.

— Ти… ти побачила, в кого поцілили? — з острахом спитала Герміона.

Ґіневра важко зітхнула.

— Ні. Точно не знаю.

Герміона витягла чарівну паличку і засвітила. Вони опинилися в якомусь рідкому переліску. Руку щипало. Герміона глянула на свою долоню — по ній простягся довгий поріз, ніби шкіра луснула. Розщепило. У принципі, легко відбулася. Кров набігла на ранку — у слабкому світлі палички вона здавалася чорною. До горла різко підкотили ридання, і вона здавлено схлипнула.

— Що? Ти поранена? — занепокоїлася Ґіневра, зупиняючись перед нею.

Герміона заперечливо похитала головою, давлячись риданнями.

— Пусте.

Вона боялася за Реґулуса. Раптом він не встиг роз’явитися? Раптом він потрапив у полон до Лорда. Чи Блейз із Пансі.

Ґіневра залікувала поріз чарами, а тоді сказала:

— Думаю, Блек таки роз’явився.

— А якщо ні? — Герміона сама почала ходити туди-сюди.

Ґіневра засвітила свою паличку. Герміона намагалася глибоко дихати, щоб хоч трохи заспокоїтися і прогнати нерозважливе бажання повернутися назад. Головою вона розуміла, що нічого зробити не змогла б, але її все одно охопила досада за те, що Ґіневра забрала її за собою. Вона хотіла на власні очі переконатися, що Реґулус порятувався.

— Я зробила якнайкраще за цих умов, — з гнівною ноткою сказала Ґіневра.

Герміона нічого не відповіла. Лють підіймалася всередині. Навіщо вона її забрала, навіщо, навіщо, навіщо?

— Давай повернемося до Северуса, — стримано запропонувала Ґіневра. — Там ми найшвидше дізнаємося новини.

Вона мала рацію. Герміона простягнула їй руку, дивлячись деінде.

***

Реґулус сидів на траві і намагався опанувати емоції, змусити голову думати. Хапав повітря ротом, наче риба. Коли з’явилися дементори, він побачив інферніїв так ясно, ніби вони тягли його під воду тут і зараз, і слизькі руки дементорів здавались їхніми руками. Ні разу з часу його повернення цей спогад не поставав так виразно — він завжди був розмитим, як нічне жахіття, майже стерся з його пам’яті. А тепер спалахнув з новою силою. Тепер він пам’ятав кожну деталь, кожну судому жаху, що пронизувала тіло, кожен крижаний дотик.

— Агов, малий, чуєш? Ти їй вже не допоможеш. Але мені дуже потрібна твоя поміч, — говорив позаду Сіріус. — Чуєш, будь ласка, отямся!

Реґулус провів тремтячою долонею по лобі. Зберися, ну ж бо.

— Я скажу тобі, що робити, але я не можу зцілювати, розумієш? Малий!

Тут до Реґулуса дійшло, що Сіріус не пам’ятає імені Забіні. Він повернувся до них. Талія лежала непритомна, а Ульрика Забіні… Реґулус відвів погляд від її порожніх очей.

— Блейзе, — тихо сказав він. — Їй вже не допоможеш.

Хлопець машинально гладив волосся матері, вклавши її голову собі на коліна. Він теж був не при собі, однак на ім’я зреагував. Сфокусувався на Реґулусі.

— Ми не можемо зцілювати. А Талії ще можна допомогти. Будь ласка. — Реґулус говорив повільно, але чітко, щоб до хлопця дійшло крізь товщу шоку.

«Я помру, а ти навіть не заплачеш», — невлад згадався мамин мелодраматичний коментар. Вона часто повторювала це, коли вони з Сіріусом ще були малими і доводили її до сказу своєю дитячою безжальністю.

— Блейзе, ну ж бо! — гарикнув Сіріус і це нарешті змусило хлопця ворушитися.

Забіні обережно поклав голову матері на землю, ніби від того, що вона стукнеться потилицею, їй ще могло стати неприємно. Тоді підповз до Талії. Сіріус почав інструктувати його, що саме робити. Реґулус подивився на Ульрику. «Здається, Герміона була з нею мало знайома, — повільно вилася думка. — Це… добре». Він би, може, й хотів щось відчути, та бачив достатньо смертей знайомих.

Талія різко зітхнула, наче виринула на поверхню води, трохи припіднялася і знову впала на спину. Тепер вона важко дихала й закусила губу від болю. Сіріус поклав долоню їй на лоба. Поглянув на Забіні.

— Мені прикро.

Блейз нічого не відповів.

Реґулус тим часом відсторонено міркував, що Талія зараз роз’явитися точно не зможе. Вони перебували посеред якогось лісу. Він напрочуд легко згадав поховальне закляття вікінгів — колись вважав, що це дуже круто й почесно, бути спаленим, як воїн. Вони не можуть взяти з собою мертву. Реґулус обернувся до Блейза. Буде важко пояснити це йому.

Це була одна з паршивих ночей, хоча й не найжахливіша. Вони довго вмовляли Блейза — точніше, Реґулус вмовляв, бо Сіріус не міг зосередитися ні на чому, окрім дихання Талії. Потім удвох із Забіні облаштовували сяке-таке поховання.

— Хочеш щось сказати?

Блейз ошаліло подивився на нього.

— Наостанок, — пояснив Реґулус.

Забіні, певно, вирішив, що він ідіот. Принаймні гмикнув дуже характерно.

— Ні.

Реґулус ще почекав. З минулої війни він дещо затямив про прощання.

— У нас у сім’ї прохолодні стосунки. І, — Блейз знову гмикнув, — останнє, що я сказав їй… Сказав якусь тупість.

Реґулус покивав.

— Так завжди буває, — з іншого боку зупинився Сіріус. — Останнє, що я сказав своєму найкращому другові, це що я зайнятий, я тут намагаюся вирахувати зрадника, тож від’їбися, Джеймсе, я не прийду.

Реґулус уткнувся поглядом у землю і смикнув кутиком рота. Він цього не знав. Звучить і справді фігово.

І тут Блейз заридав. Як і має бути.

Згодом Реґулус з Блейзом вирушили в умовлений готель. Герміона була там, ціла й у безпеці. Реґулус на коротку мить зарився носом в її пишне волосся. Спогади про інферніїв зблякли, як відступають від вогню самі ці істоти. Хотілося лишитися там, серед світла, але ще не всі справи закінчилися. Реґулус супроводив Нарцису, щоб вона зцілила Талію.

— Куди ви поділи тіло? — прошепотіла кузина ледь чутно.

Реґулусу раптом здалося безкінечно огидним те, що вони зробили.

— Спалили, — похмуро відказав Сіріус.

Далі все було наче в тумані. Реґулус пішов у свій номер, бездумно простояв під гарячим душем з півгодини — це не раз допомагало в паскудних ситуаціях — і завалився на ліжко. Він не знав, скільки часу пролежав, бездумно витріщаючись у стіну, коли прийшла Герміона і рішуче заявила:

— Ти маєш поїсти.

Вона скористалася маґлівським пристроєм, назву якого Реґулус ніколи не міг запам’ятати — чи то телеграф, чи то телефон. Пасмо неслухняного волосся вона завела за вухо, щоб не заважало прикладати слухавку, і заговорила. Обличчя втомлене, дріт від апарата вона машинально намотувала на палець. У своєму білому светрі з коміром під саме підборіддя вона виглядала так по-домашньому. В Реґулуса виникло те рідкісне дивне відчуття, наче він знає її все життя, кожна рисочка її обличчя була такою знайомою і рідною, ніби вони разом уже багато років.

— Як Блейз? — спитав він.

— Не хоче бачити нікого, крім Пансі, але вона потурбується про нього, — Герміона сіла поряд на ліжку.

— А ти як?

Вона знизала плечима.

— Та я не була близька з тіткою. Зовсім.

Попри це, вона видавалася пригніченою. Вляглася поряд, приклала долоню до щоки Реґулуса і якийсь час уважно розглядала його обличчя.

Хвилини тягнулися у тиші й присмаку безнадії.

Насправді Реґулус не дуже любив втішати, бо втішання переважно складаються з порожніх запевнень, що все буде добре, а ти цього гарантувати не можеш, однак…

— Зрештою ми переможемо, — сказав він.

Іноді говорити таке все ж слід. Ніхто не знає напевне, що буде далі, проте бувають моменти, коли маєш на мить стати опорою для своїх близьких.

— У нас однозначно немає іншого виходу, — безжурно сказала Герміона, здається, і собі намагаючись його підбадьорити. — І найближчим кроком на цьому шляху зараз буде смачна вечеря.

Реґулус спробував посміхнутися.

— Так, на їжі тримається мій оптимізм.

***

До Британії поверталися маґлівським літаком. Герміона страшенно нервувала через їхні фальшиві документи, змайстровані з бозна-чого, а ще її гризла совість, адже через стан документів довелося застосовувати Конфундус до ні в чому не винних працівників аеропорту. Ще й місць у літаку бракувало, тому вони чарами спровадили частину маґлів додому і зайняли їхні місця.

— Ми такі злодії, жах! — поскаржилася Герміона Гаррі вже у салоні літака.

— Бліді поганки, — пробурмотіла Стелла. Блек сьогодні просто втілювала сарказм і людиноненависництво.

Герміона ледве стрималася, щоб не копнути ногою її крісло. Вчора, коли Талія повернулася, Стелла повисла в неї на шиї (з її зростом це було дещо проблематично, але Блек впоралася), вибачалася і стверджувала, що та найкраща мама на світі. Тому сьогодні Стелла випромінювала рештки невдоволення у простір, а якщо точніше — на всіх, хто опинявся поряд. З Реґулусом вона не розмовляла, бо той ще на виході з готелю порадив їй трохи подорослішати. Тепер Реґулус намагався просвердлити поглядом дірку в її потилиці.

Поки літак злітав, Стелла заходилася скаржитися на неприємні відчуття у вухах, потім бухтіла на повільність ВСЬОГО (це вимовлялося дуже драматично), коли літак уже зупинився в Лондоні і трап повільно підганяли до нього. Герміона намагалася не реагувати на нестерпність Блек, проте сьогодні Стелла побила всі рекорди душноти. Наостанок вона ще й мало не на виході з аеропорту вирішила, що зараз всцяється, і дременула у туалет.

— Піти з тобою? — бовкнула до неї Герміона.

— Мені ж не п’ять років, — фиркнула Стелла, хоча у Гоґвортсі вони регулярно шастали в туалет разом.

— Це мине, — впевнено ствердила Талія, коли Сіріус покосився на неї з виразом обличчя «Яка муха її вкусила?»

«Скоріше б. Ніби всі ми винні, що Стеллі довелося позапланово припинити дутися на маму», — подумала Герміона, аж раптом серце наче підскочило. Вона побачила у натовпі світле довге волосся чи їй здалося? Герміона почала напружено вдивлятися в натовп. Певно, перенервувала, що їй вже Розьє примарився.

— О, вони тут, — Северус дістав чарівну паличку.

Мороз продер спиною Герміони, а вже наступної миті Ґіневра відбила закляття, що летіло в неї.

— Роз’являйтеся! — скомандував Сіріус і кинувся до туалетів.

На нього полетів шквал заклять, Талія начарувала широкий щит, прикриваючи його бодай від частини.

— Роз’явитися ми вже не зможемо, — зосереджено констатував Северус.

Разом з Макнейром вони паралельно накидали маґловідштовхувальних чарів.

***

Зачарувати малу засранку виявилося непросто. Белла намагалася діяти делікатно, щоб та нічого не запідозрила — вона не сумнівалася, що Стівенсони вчили її. Але коли тобі п’ятнадцять, ти все одно недостатньо вправна відьма, як би тебе не вишколювали. Тому Беллі таки вдалося навіяти їй хоч одну думку. Це було важче, ніж вона думала. Дівчисько має чудову кров і користується цим, не цінуючи свого спадку. Прямо як Андромеда. Вони навіть схожі. Дуже навіть схожі.

1970

— Ще раз повтори — ти що? — тихенько перепитала Белла.

Вона боялася вимовити слова голосніше, наче все довкруж зненацька стало кришталевим і могло розбитися на друзки від одного необережного подиху.

— Йду, — повторила Меда з тим самим незворушним виглядом, і це раптом розлютило Беллу. Їй захотілося розквасити цю спокійну фізіономію, вчепитися їй в обличчя нігтями. Йде? З Тонксом? З Тедом Тонксом? Із бруднокровкою!

— Ти… — шалена лють підкотила до горла і не дала Беллі говорити.

Вона задихалася. Із бруднокровкою! Із бруднокровкою! Ця думка дзвеніла в голові, затуманюючи розум. Усвідомити це було неможливо.

— Неможливо… це неможливо, — Белла ледве розуміла, що вимовила це вголос. Вона струснула головою, проте всередині продовжувало крутитися лише «Із бруднокровкою!»

У відповідь вона почула знущальний смішок, і ця разюча обставина допомогла їй знову сфокусуватися на сестрі.

— Здається, ми вже давно з’ясували, що весь цей високий пафос нашого сімейства чужий мені, — з виглядом дуже дорослим і поблажливим заявила Меда.

Белла нарешті змогла зв’язно мислити. Вона відчула безмежну огиду.

Дівчисько проминуло її, не бачачи. Невдовзі з усіма зрадниками їхнього роду і Володаря буде покінчено. Вчора Белла вже облажалася, коли випустила їх з рук так тупо. Вдруге це не повториться. Вони приповзуть до неї самі. Рудольфус наполягав, що треба зосередитися на Гаррі Поттері, та Белла впорається швидко. Це всього-на-всього дрібна дочка зрадника.

Дівчисько завмерло посеред туалету, витріщившись на своє відображення у дзеркалі. Белла посилила чари й легкою ходою рушила до неї. Та мала такі самі прекрасні темні очі, як у них з Андромедою. А от патли свої вибілила, наче хотіла стати подібною на Нарцису.

Прекрасні темні очі раптом набули осмисленого виразу.

— Бомбарда!

Белла виставила щита, однак дівчисько спрямувало паличку в підлогу, та з гуркотом проломилася і Белла відчула, як з-під ніг зникає опора. Світле довге волосся майнуло вбік.

Белла ледве встигла начарувати батога. Зі свистом той обвився навколо ноги дівчиська і потягнув її за Беллою вниз.

***

Їм треба було захистити Гаррі. Їм треба було дістатися до Стелли. Їм треба було знайти Рабастана, який не давав їм роз’являтися. Єдине, що втішало — ніхто із супротивників не намагався викликати Лорда. Хтозна, чому. Той усе ще не повернувся? Вони хочуть самостійно привести йому Гаррі Поттера після свого промаху?

Коли з боку туалетів почувся звук вибуху, Герміона зрозуміла, що Стелла там не сама. Реґулус начарував цілий ліс високих гострих крижин, але Смертежери вправно нищили його з того боку. Блек начаклував ще й ще, намагаючись банально затримати їх, щоб дати змогу Сіріусу з Талією дістатися тих клятих туалетів.

Битва була нерівною. Їхня компанія на половину складалася зі школярів, а серед супротивників були самі Смертежери з найближчого кола Лорда. Герміона й раніше розуміла, що їй бракує досвіду на їхньому фоні, але сьогодні як ніколи відчула це на власній шкурі. Відчуття було таке, наче її зачепило тупо кожне закляття, яке не відбив від неї хтось із її батьків (воу, оце так слово вона вжила!). Пансі знову заклякла від страху, Гаррі рвався до бою, заважаючи оберігати себе, все сипалося.

Час від часу хтось пробував відіслати патронуса, однак огидні верескливі тіні, якими керував Розьє, перехоплювали сяйливих тваринок і шматували в повітрі. Аеропорт спорожнів. Принаймні маґловідштовхувальні чари не підвели.

Герміона намагалася ігнорувати те, що її рука погано слухалася після того, як якесь закляття зачепило лікоть. Голочки оніміння просковзували від ліктя до кінчиків пальців.

***

Дівчисько виявилося спритним. Белла боляче приземлилася на уламки і поки в неї перед очима стрибали іскри болю, та вивільнилася і кинулася навтьоки. Ну ні, так просто вона не втече. Белла змахом палички притиснула малу негідницю до підлоги і непевним кроком підібралася до неї. Темні очі були сповнені зневаги, не страху. Як в Андромеди того дня.

Беллу ніби струмом прошило.

— Ось і ти! — вона схопила дівча за волосся.

Та видала писклявий скрик і увіп’ялася нігтями в руку Белли.

— Ах ти стерво! — Бела відсмикнула руку, від чого по ній простяглися три глибокі червоні подряпини. — Не можна так робити! — вона знову схопила дівчисько за волосся й відважила їй дзвінкого ляпаса.

1970

— Ти що? — хрипко вичавила Белла, стискаючи кулаки. — Ти… твої друзі з Рейвенклову задурили тобі голову своєю маячнею!

Андромеда закотила очі. Белла криво посміхнулася.

— Я знаю, що вони тобі кажуть. Що вся наша система — пережиток минулого, анахронізм. Правильно? Але вони не частина цієї системи. Можливо, вони талановиті, але не аристократи. Їм ніколи не зрозуміти, як це, — вона гордо підняла підборіддя, — коли історія твоєї країни належить тобі, бо твої предки були тут правителями, ви тут споконвіку!

— Ти мариш, божевільна! — заволала Андромеда… ні, це була не вона, це інша.

Дівчисько перехопило її руку і вкусило. Белла заволала від болю та люті. Дівчисько відштовхнуло її і, підхопившись, кинулося геть, але Белла схопила її за ногу. Стелла впала вперед, відразу обернулася і несподівано вдарила Беллу п’яткою в обличчя. Біль оглушив Беллу, вона перекинулася на спину, відчуваючи, як рот наповнився металевим присмаком крові. Декілька секунд все ходило ходором, проте вона була надто вперта, щоб так просто відпустити свою здобич. Сплюнувши кров, вона відправила вслід утікачці ріжуче закляття. Відьма тонко пискнула і вкотре впала на завалену уламками підлогу.

— Є! — зареготала Белла.

Червоне марево застилало очі. Так бувало щоразу, коли жертва виявлялася безпорадною — починалося найцікавіше. Белла, забувши про біль, в одну мить опинилася поряд з дівчиськом, сіла їй на ноги і, тихенько хихикаючи і покусуючи кінчик язика, почала повільно поглиблювати рану. Кров залила руки.

— Цього разу ти так просто не втечеш, Медо, — прошепотіла вона.

— Белло!

Реґулус? Стривай, тобі ж має бути десять років. Але вона знає його, знає цього юнака.

1970

— Маяч… — договорити Андромеда не встигла — цієї миті з кущів вивалилися троє молодших Блеків.

— Медо, ти йдеш? — здивовано вигукнув Реґулус, а Нарциса схлипнула. Сіріус обтрусився і з незалежним виглядом сунув руки в кишені штанів — скільки разів хлопчикам казали так не робити!

Белла стиснула зуби. Тільки цієї дрібноти тут бракувало. Вічно вони шпигують за ними з Андромедою!

Белла не одразу зрозуміла, що сталося. Спочатку щось тепле потекло її боком, і вона здивовано подивилася на гострий шматок заліза, що встромився в плоть. І тільки коли дівчисько прибрало руку з залізяки, Беллу пронизав гострий біль.

Вона відбила закляття Реґулуса, поточилася і майже без надії спробувала роз’явитися.

На її подив, вдалося.

***

На щастя, Белла вже була напівпритомна і не додумалася потягти Стеллу за собою. На мить, поки це було неочевидно, Реґулуса пронизав такий сильний страх, що він засумнівався, чи його самого не поранили.

Потім Белла зникла. Отже, підмога від Муді таки переважила і Смертежери втекли, Рабастанів блок впав. Кілька хвилин тому Нарциса начарувала свого виняткового блеківського патронуса (їй це важко давалося), сяйливий коргі протаранив тіні, ніби й не помітив їх, і радісно поніс Муді звістку.

Реґулус кинувся до Стелли. Вона з відсутнім виглядом спробувала піднятися, а тоді скривилася від болю. Коли Реґулус торкнувся її плеча, це наче прорвало якусь внутрішню запону і Стелла розридалася. Вона вхопила його за рукави сорочки, вимащуючи їх у крові, і ридала гучно й так відчайдушно, немовби мала дитина.

Потім прибігли решта Блеків. Стелла миттю забула про Реґулуса й перелізла плакати на грудях у мами, поки Нарциса зцілювала їй порізану ногу.

— Тут була Белла, — вирішив порадувати всіх новиною Реґулус.

Нарциса шоковано розкрила рота.

— Це вона зробила? — Сіріус вказав на ногу дочки.

Реґулус кивнув, на що старший брат промовчав, лише зціпив зуби — певно, обіцяв собі таки вбити кузину.

Стелла припинила плакати так само раптово, як і почала.

— Як думаєш, вона здохла?

Тепер Нарциса вражено зиркнула на неї.

— Когось іншого точно б розщепило остаточно з такою раною, — сказав Реґулус. — Але щодо Белли нам краще на таке не сподіватися.

Стелла мала розчарований вигляд і, певно, щоб не здатися всім жахливим монстром, знову сховала обличчя у маминому волоссі. Чудове чудовисько. Здається, вона ще не так добре знала їх, щоб розуміти, як Реґулус і Сіріус загалом з нею солідарні. Хіба що Нарциса знітилася.

— Коргі? — спитав її Реґулус, щоб якось відволікти.

— Ой, — наморщила носика кузина. — Якось так вийшло.

— Королівський пес, — вишкірився Сіріус.

Нарциса хихикнула. Попри те, що королева була маґлівська, їй це все одно полестило.

1970

— Малі, мені дуже шкода, але… — почала Андромеда, підступаючи до дітей.

Вона любила цих малявок, вічно вовтузилася з ними, як якась квочка. Ось і зараз вона почала втішати їх, бурмочучи щось у дусі «коли виростете, сподіваюся, ви мене зрозумієте». Белла дивилася на неї із застиглим оскалом ненависті на обличчі.

— Ми ще побачимось? — напружено спитав Сіріус, улюбленець Меди.

Та видушила посмішку і цілком переконливо збрехала.

— Звичайно, — сказала вона. — Я…

— Ні, не побачимось! — раптом закричав Реґулус. — Ніколи не побачимось! Я знаю, ти втікаєш до бруднокровки! Наші батьки тебе ніколи не пробачать! Ти… ти зрадниця!

— Стули пельку! — заволав у відповідь Сіріус.

Реґулус одним стрибком обернувся до нього. Його тонке обличчя пішло червоними плямами від злості.

— Так! Вона зрадниця! Вона проміняла тебе і мене на бруднокровку! Ти дурний чи що? Не розумієш…

Сіріус кинувся на молодшого брата, і вони покотилися по землі з гарчанням, як двійко вовченят.

— Припиніть! Припиніть! — заволала Нарциса і почала лупити їх лялькою.

З боку тераси почулися кроки — напевно хтось із дорослих, і Андромеда, підхопивши валізу, кинулась навтьоки. Белла розгублено завмерла. Треба було щось зробити, зачарувати Андромеду, але в неї не було сил відірвати погляд від кузенів, які каталися по землі. Реґулус явно програвав старшому братові, але продовжував затято вигукувати різну гидоту, і чим більшого болю завдавав йому Сіріус, тим жорстокіші слова виривалися в малого. Нарциса безсило повісила руки і зайшлася плачем — і навіть так вона примудрялася бути гарненькою.

Дитячі чвари завжди пригнічували Беллу. Вона почувалася безпорадною, і відчуття, що звичний світ руйнується, назавжди залишилося в її пам’яті нерозривно пов’язаним із цією сценою.

— Ти йолоп! Ненавиджу і тебе, і цю зрадницю! — охриплим голосом прогорлав Реґулус, а потім зойкнув, притиснутий до землі старшим братом — Сіріус викрутив йому вухо. Це не був зойк болю, він був злий і впертий, виражав небажання здаватися, і несподівано привів Беллу до тями.

— Годі! — вона схопила Сіріуса за сорочку на спині й відштовхнула так, що той перекинувся на спину. Реґулус без зволікань вшився. Знову сидітиме десь у кущах до вечора.

— Годі! Ти! Щеня! — не своїм голосом верескнула Белла і замахнулася рукою на Сіріуса.

Але він не спробував закритися, навіть його вії не затремтіли — хлопчик з викликом дивився на неї спідлоба. У цьому весь він. Белла так і завмерла з піднятою рукою. Він мусить відвести погляд першим.

— Що тут відбувається? — за спиною пролунав обурений голос Друелли.

Белла продовжувала дивитися в очі двоюрідному братові, і він теж не відводив погляду. Маленький мерзотник! Ну, чого дивишся?

— Мамо, Меда втекла, — приглушено захникала Циса, певно, уткнувшись обличчям у спідницю матері.

— Як втекла? — ахнула пані Блек. — Белло?

«Чорт», — Белла не могла відвести очей від нахабного малого.

— Белло! — мама схопила її за руку і розвернула до себе. — Це правда? — на обличчі пані Блек не було ані кровинки.

Белла відкрила рота, щоб відповісти, але її випередив Сіріус.

— Коли я виросту, — тихо, але чітко прогарчав він, — я теж від вас втечу.

Беллу наче ошпарило.

— Тоді я тебе вб’ю! — закричала вона і вихопила чарівну паличку, націлюючи на кузена.

— Белло, що ти! — Друелла перехопила її зап’ясток обома руками, і сніп червоних іскор вистрілив угору. — Припини, доню, припини!

Нарциса знову злякано завила. Белла несамовито виривалася, не зводячи очей із Сіріуса. Він стояв позаду Друелли і похмуро дивився на кузину. Нахабний маленький мерзотник, який все завжди робить на зло іншим. Не дивно, що він улюбленець… цієї.

Белла ще кричала, сама не розуміючи що — здається, обіцяла його вбити.

— Я тобі не по зубах! — крикнув Сіріус і кинувся геть.

Белла востаннє спробувала вирватися і безсило обвисла в маминих руках. Сльози ринули з очей, а чарівна паличка впала на землю.

— Ненавиджу! — видушила Белла крізь ридання.

Їй здавалося, що вона залишиться тут назавжди, сидячи ось так на землі, і більше не зможе підвестися.

***

— Белло, тримайся, люба, я зараз, — бурмотів десь поруч Рудольфус.

Програла. Вона знову програла цим паскудам.

— Стривай, — зашипіла вона. — Кров…

— Я вже забираю…

— Та зачекай, бовдуре! — гаркнула Белла і біль прострілив бік ще сильніше. — Збери кров з моїх пальців. Обережно! Це її.

— Чия?

Вона струснула головою, проганяючи туман. Меди? Чия?

— Їхня… Наша. — Вона хапнула повітря ротом. Від цієї обмовки відчувався цілком фізичний біль.

Зрадники. Це кров зрадників.

— Ми зможемо знайти Ґримове Лігво. Через цю кров.