Агент Ходж.

Багнюка липла до підошв масивних черевиків, чим сповільняла хід Маркуса і це неабияк дратувало. Він дістав сигарету, та тут же сунув її до рота. Його чорні зі стрілками брюки, та біла сорочка були ідеально відпрасовані, але як тільки він зніме куртку пара складок все ж таки зіпсують ранкові труди.
Він припаркував свого доджа на виїздні дорозі, адже поки він не захоче звідси ніхто нікуди не поїде. Зупинившись посеред двору що б докурити, він провів рукою по короткостриженому волоссю, яке по віскам вже зібрало сивину. Перед ним стояв старий дім, з новесенькими пластиковими вікнами та розхитанними сходами. Маркус кидає погляд на будинок вдалі і той не сильно краще за цей.
Його погляд знов вперся вперед і він замітив у вікні постать. Облизнувши пересохші губи Маркус роздумує над мотивами Паркер, чому вона зі своїми грошима обрала саме цю халупу? Та це не його справа, і за свої п’ятнадцять років роботи він затямив що краще не задавати зайвих питань.
Кинувши під ноги опалок, він пролітає через дві сходинки і стукає у двері. Меньше ніж за хвилину йому відчиняють і він блиснувши сірими очима трохи киває головою.
– Пані Паркер? – Перепитує, та точно знає що це вона, та курва з обкладинок светських журналів та криминальних хронік.
– Так, а ви хто? – Він одразу відмічає, що дівка без страху повністю відчинила двері, а не на цепок і прямо запитала хто перед нею. Звичайні люди так не поводяться.
– Маркус Ходж, новий глава Балтіморського ФБР. – Зверхня ледве помітна посмішка на червоних губах за ці пару хвилин почала дратувати. Ходж не любив коли до нього ставились наче до офіціанта. – Я можу зайти?
– Прошу. – Паркер відступає, і чоловік зайшовши в середину знов залишається розчарованним від скудно обставленного дому. – Каву?
– Було б непогано. – Сівши за дерев’яний стіл, Ходж оглядує з голови до ніг художницю і тут же в очі кидаються туфлі Jimmy Choo, адже такі самі він дарував свої дівчині на три місяці відносин. Шкіряна спідниця настільки сильно обтягувала стегна що Маркус міг помітити трусики на дупі Паркер. Одягається так само як і його двадцятирічна студенточка, тільки от її бояться його підлеглі. А йому не віриться що така цаца захоче марати руки.
– І чим зобов’язана Вашому візиту? – відкинувши за спину біляві пасма, Паркер ставить дві чашки та сідає напроти чоловіка. Тримає спину прямо, розправивши плечі і в погляді визов, якби треба було він зламав би це все за хвилину, але це не той випадок.
– По офіційні версії я тут що б допитати з приводу двох вбивств у домі доктора Лектора. – Відсьорбнувши трохи чорної кави чоловік залишається задоволенним, адже це не дешева рабуста з супермаркету, а один з видів арабіки з легкими цитрусовими нотками. Поставивши обратно на блюдце чашку, Ходж сперається на лігті рук і трохи схиляється вперед обдарувавши дівчину табачним сморідом. – Та не хочу марнувати час. Ти все одно скажете що була тут і ніхто до тебе не заходив, ані Лектор, ані зниклий Вілл Грем.
– Вілла ви теж розшукуєте? – Трохи припіднявши брови питає, і зазвичай він би сказав що це не її собаче діло, та Мейсон платить гроші, щоб він був чемним, і тому розтягнувши тонкі губи в посмішці каже як є.
– Ні. Він дав показання, та взяв відпуску за свій рахунок. Шукати немає підстав. Та Лектором, як ти, думаю, знаєш цікавиться не тільки ФБР, а ще й твій нареченний. – Дівчина хмикнула, та глянула на нього з-під вій.
– Верду пощастило, що він зміг встати на ноги після того… інцеденту.
– Він казав що Лектор скормив його обличчя собакам… – Коли Маркус сказав останньє слово по сходам затоптали наче зграя слонів п’ятеро собак. – і що ти не зупинила Лектора.
– Я попереджала Верда, і зовсім не хотіла такої самої участі для себе – Фиркає у відповідь дівчина і він знов блиснувши очима оглянув собак, що не помітивши ознак їжи вляглися хто де.
– Це собаки Грема?
– Так, залишив їх мені перед тим як зникнути. – Паркер почухала за вухом овчарку і та поклала їй на коліна голову.
– Чому тобі? Всі в офісі як один кажуть, що у тебе з ним були суперечки і він звинувачував тебе у вбивстві агента ФБР, як там її? Куц?
– Катц. Вони не помиляються, та потім ми порозумілися. – І знов ця розтягнута посмішка, і впевненість в безпокараності.
– Що ж… Повернемось до цілі мого візиту. Верд сказав що хоче викупити ті старі склади, і просив допомогти. Це буде зроблено до кінця тижня.
– Ти тут меньше місяця, і думаєш вирішити це питання за тиждень? Цю теріторію давно не можуть поділити.
– Це вже моя проблема. І взагалі, мені відомі Ваші плани. Ще один притулок? Не слабо, та мені байдуже, хоч все місто перерийте для цього. От тільки що б ваші маленькі ручки залишалися чистими всі питання вирішувати тепер будете через мене, і якщо я скажу що треба почекати чи закрити рота ти так і робитиме.
– Домовились. Та поки я під підозрою…
– Не надовго. Верд дуже просив очистити твоє ім’я від цих гнусних звинувачень у допомозі Чесапикському різнику. – Відставивши пусту чашку, Маркус кидає останній погляд на білявку що, здається за весь час розмови жодного разу не кліпнула очима.- Я знаю Мейсона ще з тих пір коли він підлітком гвалтував дітей у літньому таборі, то ж ваш цей маскарад з… весіллям… Я клоню до того, що якщо ти знаєш де ублюдок Лектор то краще сказати. Бо якщо я запідозрю що ти щось скриваєш… Мейсон не буде проти підвісити тебе над свинями що б швидше дізнатися.
– Щось ще, агенте Ходж? – В каріх очах та хижацькі посмішці Маркус побачив наскільки сильно дівчисько зачепили його слова, та вона залишилась такою ж спокійною.
– Гарного дня, Паркер.

Сніг давно вже ростанув, а снігопади змінилися на дощі. Місто наче завмерло, після цих гучних вбивст та зникнення Лектора. Суспільству потрібен був час щоб прийти в себе після осліплення від зачарування Чесапікським різником.  Ті хто вважався інтелігенцією міста закривали пельки, коли розмова доходила до доктора Лектора, адже кожен з них хоч раз та з’їдав по вишуканому шматочку людини, і нахвалював за це Ганнібала. У ФБР був траур одразу по двум людям і даже оживша Фреді Лаунс не докучала своїми візитами до поліції.
Зараз стоячи у всьому чорному біля труни Джека Кроуфорда я дивлюсь на сіре обличчя з зашитими віями та ротом. Одна маленька ниточка все ж такі вилізла з-під густих вій чоловіка і огидно стірчала. З поваги до Кроуфорда мені хотілося запхати її назад, щоб про це знала тільки я, та це було б дивно.
Це така традиція, попрощатись з померлим, та сказати мені нема чого. Ми не були друзями, і весь час були по різні сторони.
Виждавши пару хвилин я повертаюся щоб піти геть з церкви і обвожу поглядом залу. Джеффрі Маєр, його дружина та двоє синів сидять поруч з цегловими обличчями, крім молодшого сина якому від сили років вісімнадцять. Він ослабив краватку і розлігся на свому сидінні. Позаду Маєрів сидить голова Балтіморської поліції Джошуа Сторх, він прийшов разом з помічницею, обидва не розуміли що тут роблять, адже між ФБР та поліцією завжди було і буде супернічество.
Цілих три скам’ї з агентами ФБР, точніше тими, хто особисто працював з Джеком, та це мені не цікаво. Я дивлюсь на Вердів, які в центрі мовчки спостерігають за мною і потім перевожу погляд на журналістів, що хоч ведуть себе тихо, та своїми фотоспалахами дратують.
Всі вони поплатяться, за те що погодилися на пропозицію Мейсона, кожен з них отримає те нащо заслуговує.
Мені дуже хотілося підійти ще до труни Блум. Упевнетись що вона мертва. Чомусь саме вона встала на моєму шляху, одразу намагаючись забрати Ганнібала і Вілла, та тепер це не важливо.
Покинувши церкву ковтаю свіже повітря і клацнувши по пульту щоб зняти сигналізацію з машини помічаю Ходжа, свиню що зайняла місце Кроуфорда і він кинувши окурок під ноги підходить до моєї машини.
– Паркер! – Це була наша третя зустріч, і з кожним разом він ставав наглішим.
– Агенте Ходж. – Засунувши руки в кишені брюк та звівши густі брови на його губах заграла посмішка.
– Не думав тебе побачити тут. – Він дивиться на небо а потім знов переводить погляд на мене. – Я тут чергую, раптом прийде вбивця, вони люблять таке…
– Наврядчи Лектор захоче бути схопленим так легко.
– За правилами ми повинні мокнути як собаки, поки цих двох не закопають. – Видає своє невдоволення чоловік і я не можу не порівняти їх з Кроуфордом. Ходжу цікавіше ловити Лектора для Верда, адже той заплатить багато грошенят. – У тебе на пасажирському сидінні документи на склади.
– Ти нишпорив в мої машині? – Брова сама повзе вгору і я не ховаю свого незадоволення, та він незасоромившись дістає нову сигарету і підпалює перед тим як відповісти.
– Я рився і в тебе в дома… Як це робив Грем, коли Блум почала їхати глуздом. Ти не знала? – В голові всплила сцена коли я розказала Віллу про Марго і від такої правди стало ніяково, що мабуть і помітив Ходж. – Шукав докази, що це ти була у її будинку. Як і я він нічого не знайшов. Схоже ти дійсно не знаєш де Ганнібал , або вміло знищуєш докази.
– А повинна знати? – Маркусу було за сорок, та обличчя залишалось молодим, без явних зморшок, тільки в кутах очей видавали його вік. Коли вперше я почула погрози в свій бік, то чомусь вирішила що він не дооцінює мене, та зараз…
– Сонечко, ти кувиркалась з Лектором прямо під носом Блум. Непереймайся ті відеозаписи з твоїм таксі біля будинку Лектора я видалив, та не роби з мене дурня.
– Даже не думала, та я поняття немаю куди він подівся.
– Поки що, я тобі вірю, та якщо ти збрехала Мейсон здере з тебе шкуру.
– Або з тебе. – Посмішка зникає з обличчя Ходжа і відчинивши двері я нарешті закінчую цю бесіду.