Прощання

Еміті йшла дорогою посеред тихого лісу, і тільки зрідка під ногами було чути хрускіт сухих гілок. Вона була одягнена у своє звичне вбрання, але вже шкодувала, що не взяла з собою якусь накидку: під кінець літа на Киплячих островах вже було досить прохолодно, особливо рано вранці

Не дивлячись на холод, дівчина була у гарному настрої. Її не так часто запрошували до Совиного дому, та й зазвичай там була ще й компанія інших друзів, але вчора Луз запросила її зайти вранці в гості, і попросила не запізнюватись, сказавши, що їм потрібно серйозно поговорити до того, як прийдуть інші

Доки йшла, Блайт вже встигла перебрати в голові тисячі варіантів, що ж все-таки хоче сказати їй подруга. А що як вона хоче сказати, що їй подобається Еміті? Переважно вона розглядала тільки цей варіант, та й напевно тому і не взяла ніякої накидки. Вона б псувала чудовий образ дівчини

Відьма ще здалеку помітила Луз, знервовано ходячу по кругу, і ніби розмовляючи з кимось невидимим. Вона була впевнена, що та не розмовляє з Хутом, адже двері були відчинені, і він зникав десь в середині будинку

– привіт, Луз. Все добре? – крикнула вона подрузі

– а?! Що?! – перелякано крикнула Луз і впала

– хе-хе – мило посміялась дівчина і подала руку сидячій на землі – все добре? – перезапитала вона коли людина піднялась

– так, я… хотіла попрощатись з тобою особисто – на одному диханні сказала Носеда дивлячись в підлогу

– в якому сенсі “попрощатись”? – лице відьми зблідло, гострі вуха опустились, а усмішка зникла з обличчя

– літо закінчується, і по ідеї якраз зараз я мала б повернутись з табору, тому я… йду – пробурмотіла Носеда не наважуючись заглянути в очі подрузі

– ти впевнена, що не хочеш залишитись? – жалісливо запитала Еміті намагаючись заглянути в карі очі

– я хочу. Дійсно хочу, але якби це було можливо, то ти б не стояла зараз переді мною – Луз нарешті наважилась поглянути на дівчину

– але… чому ти вирішила сказати мені про це віч-на-віч? – відьма вчепилася поглядом в людську дівчину і намагалась не плакати

– я… подумала, що мені буде легше почути відмову, ніж… жалкувати, що навіть не спробувала. Я… ти… ти мені подобаєшся, Еміті Блайт – сказала вона дивлячись прямо на відьму, але потім знову відвела погляд і продовжила – я знаю, що тобі подобається хтось інший, але я не могла не розповісти тобі про це – Луз взяла співрозмовницю за руку, не наважуючись знову поглянути їй в очі, і просто мовчки чекала хоча б якоїсь реакції, ніжно погладжуючи долоню подруги великим пальцем

– я… хаха – дівчина почала сміятись, але з очей в неї потекли сльози. Вона відійшла назад, нервово відсмикнувши руку й обійняла себе за плечі з такою силою, що побіліли кісточки пальців

– пробач… Не варто було мені це казати – проклинала себе Луз, аж раптом Еміті “прийшла до тями” та міцно обійняла дівчину, впершись їй в плече

– ти ні в чому не винна, навіть не думай про таке – ледь чутно мовила вона

– тоді чому ти плачеш?

– Луз… ти теж мені подобаєшся. Подобаєшся з нашої зустрічі в бібліотеці. Це тебе я хотіла запросити на Гром. Я просто була занадто боягузливою, щоб зізнатись принаймні собі, що закохалась в людську дівчинку

– дідько… ми стільки втратили через свою боягузливість – розчаровано сказала Носеда

– я не хочу, щоб ти йшла – трохи заспокоївшись сказала молодша Блайт

– я буду дуже сумувати за собою, але це не те, на що я можу вплинути

– ти ж повернешся наступного літа?

– я… не впевнена

– чи зможу я… приходити до тебе?

– ти не розумієш… там все по іншому. Занадто по іншому. Навіть для кількох годин

– мені начхати. Я не готова прощатися з тобою назавжди

– я… дякую, Еміті – з очей Луз потекли сльози, і вона міцно обійняла дівчину – дякую