YOU ARE MY SUNSHINE

Дивлячись на неї, я тону в сонячних кучериках її волосся. Ямочки на її щоках змушують мене кожен раз посміхатися разом із нею. А зелені очі заворожують, наче північне сяйво. Я зву її відьмочкою або просто Раєю. Не знаю, чи то вона мене причарувала, чи вона й справді рай.

Ми разом працюємо в журналі для підлітків. Для нас обох стосунки в колективі склалися не дуже, але в нас є ми. Рая розрадить в скрутну годину, я принесу смачну каву, коли вона ледь не валиться з ніг. За весь цей час, проведений у редакції, наші стосунки стали дуже теплими та близькими. Коли вона хворіє, я сильно сумую та навідую її після роботи. Приношу цілий пакет мандаринів, готую смачну вечерю й ми сідаємо дивитись якусь мелодраму або комедію.

Люблю спостерігати за нею, коли вона займається своєю улюбленою справою. Якщо вона працює над матеріалом, то стає більш серйозною, нахмурює брови й зводить губи. На щоках тоді з’являються невеликі ямочки. У такому стані є щось заспокійливе. Тоді я розумію, що на цю жінку й справді можна покластися. Коли ж Рая ловить мене на цій справі, спочатку широко посміхається, а потім дає словесного прочухана. Щось на кшталт: “Ось розкажу босові, що ти тут не працюєш, а зірки на моїй кофті рахуєш. Нехай переводить тебе в аналітичний відділ, а то тут від тебе жодної допомоги”.

Чи кохаю я цю дівчину? Так, очевидно.

Вона дізналась про мої почуття через пісню. І ні, пісня не була про неї напряму, та ця композиція програвалась у моїй голові кожного разу під час споглядання на дівчину.

Ця пісня дуже важлива для мене: її співала моя мама в дитинстві, вона супроводжувала мене впродовж усього життя, йшла червоною ниткою крізь нього, зав’язуючи вузлики на близьких для мене людях.

У нашому офісі був хаос. Усі бігали будівлею, наче скажені. Рая планувала графік на найближчі випуски, у мене була невелика перерва. Окрім того, що довкола була напружена атмосфера, дівчина дуже нервувала, у неї не виходило поставити рубрику так, щоб усе збігалося. Вона повністю загрузла в роботі. Мій погляд був звернений на неї. У голові грала пісня, пальці почали тихенько вистукувати слова з її приспіву:

-.– — ..- | .- .-. . | — -.– | … ..- -. … …. .. -. . | — -.– | — -. .-.. -.– | … ..- -. … …. .. -. .

You are my sunshine, my only sunshine

Голова опустилась на лікті, а очі заплющились. Через декілька секунд у вухах прозвучав стук. То був наступний рядок з пісні:

-.– — ..- | — .- -.- . | — . | …. .- .–. .–. -.– | .– …. . -. | … -.- .. . … | .- .-. . | –. .-. .- -.–

You make me happy when skies are gray

Рая дивилась на мене, на губах у неї грала посмішка. Здивуванню не було меж. Вона знає морзе? Що означає для неї ця пісня? Можливо, це знак?

Думки роїлись головою. Здається, що в мене на лобі пробігав рядок, на якому відображались усі ці питання. Очі могли спокійно вивались зі своїх отворів і покотитись підлогою. Серце калатало скажено.

Треба було якось діяти, якщо вже випав такий шанс. Руки тремтіли, але пальці повільно наближались до столу. Стук. Пан чи пропав.

-.– — ..- .—-. .-.. .-.. | -. . …- . .-. | -.- -. — .– | -… . .- .-. | …. — .– | — ..- -.-. …. | .-.. | .-.. — …- . | -.– — ..-

You’ll never know dear, how much l love you

В очах дівчини загорівся вогник, усмішка заграла ще сильніше. Вона швидко опустила очі, почала щось друкувати на комп’ютері. На екрані мого телефону з’явилося повідомлення:

“Сподіваюсь, у тебе сьогодні немає планів. Бо увечері я забираю тебе на ПОБАЧЕННЯ!

ХО”

Щастя переповнювало нас обох. Та енергія, яка наповнювала нас, могла б забезпечити електрикою все місто.

– Ви якісь бєшені. Сидите, нічого не робите, посміхаєтеся. Наче вас не стосується вся та метушня навколо. Ще й перестукуєтесь. Мені службу по вилову тварин викликати? Дятли, їй богу, – Микола підійшов непомітно й був чимось незадоволений. Наступної секунди “глибоко стурбований” уже розвертався, не дочекавшись відповіді.

Та нам було байдуже на Миколу. Тільки що зав’язався новий вузлик у наших життях. У цю мить хотілося запам’ятати усе, кожну деталь. Напевно, ми сиділи ще хвилин п’ять непорушно, тільки очі блукали по обличчях. Цю інтимність споглядання перервала Рая: вона опустила очі на монітор і продовжила працювати, при цьому все ще посміхаючись.