three.

Ранній ранок.

В очі українки падають перші промені сонця, що встало, таким чином змушуючи дівчину прокинутися.

Блакитноока тільки блаженно потяглася, намагаючись не торкнутися поруч лежачого РФ.

Вона сумно посміхнулася, але все ж піднялася з ліжка і попрямувала вниз сходами у бік кухні.

Ранок був не прекрасний, це вже піднімало настрій і відганяло жменьку поганих думок. Взявши поруч лежачий пульт УРСР увімкнула телек відразу ж роблячи низьку гучність і поки на коробка з передачами тихо гуділа осторонь кухонного столу велася робота.

Україна не стала виводити шедеври, тому приготувала драніки за рецептом Білорусі, і була задовільна результатом.

Швидко перехопивши дві картопляні пампушки і поставивши чайник на вогонь та побігла переодягатися в новоотриману форму, звичайно перед цим не забуваючи проробити ранішні процедури.

Шум води плавно переходив у миготіння фена, а це означало, що Українка вже майже готова.

Обережно лягла болотна пілотка з серпом і молотом посередині. Такого ж кольору був і костюм на ній який включав широкі штани пояс і верхню частину — бавовняну сорочку із застібками на зап’ястях. В області передпліччя на правій руці був невеликий прямокутник, що повністю складався з чорної липучки, туди країни кріпили прапор власної республіки.

У випадки України це червоно-синє тло зі знаком серпа та молота у лівому кутку прапора. Такий знак дістався дівчині відносно нещодавно тому подібної нашивки та поки не зробила і ходила на збори республік зовсім без розпізнавального знака, але на такий захід потрібна була ця річ, тому дівчина вирішила взяти нашивку зі старої форми. І ось з кухні почали долинати звуки киплячого чайника, який УРСР поспішила вимкнути вже після розливу воду по чашках виставляючи ті на стіл.

Піднімаючись повільним кроком сходами на верх і йдучи в бік спальні українка встигла заплести волосся в косу, внаслідок чого вчасно не згорнула і врізалася в куток однієї з кімнат. Від цього РРФСР почав прокидатися поглядаючи насамперед у бік годинника на комоді.

— Доброго ранку, я думала тебе будити, але бачу ти вже встав — почала русо-коса — сніданок уже готовий.

Росія посміхнувся, підводячись, обіймаючи дівчину за талію і вже разом із нею спускаючись униз на кухню. Невеликий рум’янець пробігся щоками УРСР. Та зовсім забула про недавній інцидент.

***

Стоячи вже біля входу і обуваючись, РФ помітив, що дівчина робила аналогічні дії.

Схоже, швидше за все, хотіла проводити до таксі?

Але коли українка сіла разом із ним у машину думки в голові перемішалися.

— А тобі куди так рано? — здивовано спитав Росія, спостерігаючи за тим, як рука блакитноокої лягати поверх його руки.

— Туди куди і ти. Мене БРСР учора покликала.

РФ насупився. Це йому не дуже подобалося.

Їхали вони недовго хвилин 10 не більше, а все тому що ще вчора РФ домовився забрати сестру по дорозі на місце призначення. Кароока неквапливо підійшла до машини, відкриваючи дверцята паралельно з цим посміюючись.

— Привіт, привіт як життя? Добре? А в Казахстану ні — після цієї репліки пішов присвійний сміх, звичайно привертаючи таким чином увагу людей, що сидять у машині.

— А чому? — все ж таки вирішила запитати у подруги русява, одним оком поглядаючи в бік чоловіка.

— Ви ж знаєте, що він живе далеко, тому йому треба було встигнути на метро, ​​але як не дивно поїзд він проґав, і тому йшов пішки на місце, де ми зазвичай зустрічаємося. Бачили б ви його обличчя, коли я сказала, що його сьогодні там не повинно бути — веселою манерою розкрила ситуацію БРСР, зручно укладаючи невелику валізку на власні коліна.

Ще кілька хвилин вони були на місці. Вся річ у тому, що цього разу збори проходили на трьох кордонах, а саме України Білорусі та Росії, тож і їхати не треба було далеко.

Прийшли наші герої відносно рано, але деякі країни вже гуляли великою будівлею. УРСР зупинилася біля входу, оглядаючи високі білі колони з візерунками на кінцях. Великі дерев’яні двері відчинилися, пускаючи представників СРСР усередину. Україна з насолодою чула постукування каблуків Білорусі про мармурову підлогу і те, як звуки відбивалися від високої стелі.

Дорого — багато, нічого не скажеш.

Росія залишився внизу в залі, щоб обговорити деякі деталі з іншими країнами. БРСР залишила верхній одяг у гардеробі, таким чином дізнаючись де тут актовий зал і майбутнє місце зборів, після беручи подругу за руку прямуючи на другий поверх.

Йдучи повз величезні картини зі знайомою символікою серпа і молота Україна тільки хмурилася. Занадто рясніли і виділялися пропагандистські плакати серед загального інтер’єру, та й гасла на них залишилися з часів війни. Спогади навівали секундний смуток.

— Дам, хоч би поміняли їх, бо як пляма на оці. Завжди думала чому червоний? — запитувала Білорусь маючи на увазі колір прапору — ходимо ж і так у якомусь болотному як військові. Жах.

— Ех не те слово — Україна подивилася на величезний годинник над дверима — Ще півтори години…

— Скільки? — здивувалася БРСР дивлячись на годинник над дверима — Що б тебе РРФСР — прошепотіла Білка скрипучи зубами.

— До чого тут Росія? — ненароком запитала українка підходячи до великого дзеркала, що йде в стелю.

— Він не любить зайвий раз перетинатися з країнами НАТО, тож завжди приїжджає за 30 хвилин. Схоже, наші гості прибудуть сюди рівно о 09:00.

Русоволоса розпустила косу, надто вже та розтріпалася на шляху сюди.

Білорусь миттю опинилася поруч, хапаючи у власні руки густі локони, виглядаючи з-за дівчини недовго виглядаючи згоду в її очах. БРСР тільки мовчки почала перебирати волосся наприкінці, зав’язуючи свою роботу червоною стрічкою, формуючи коло на голові блакитноокій. Україна не припиняла посміхатися.

Поруч із Білкою завжди було затишно та комфортно. Та й дівчина своїм виглядом привертала увагу. Майже чорне волосся і карі очі, кирпатий ніс і довгі вії. Красуня.

Після того як руки Білорусі лягли на передпліччя українки, підборіддя остаточно уперлося про печі УРСР.

—Юна комсомолка.

Видала свої думки брюнетка, виправляючи пілотку на голові України.

Одночасно шум з вулиці рознісся по будівлі, змушуючи дівчат визирнути в панорамне вікно ззаду.

— Аеропорт? — з певним подивом промовила Україна підходячи до прозорої перегородки.

— А ти думала, що Росія дав би їм пертися сюди по наших дорожніх ямах?

***

—Ти взагалі збираєшся виходити? — з якимось сарказмом запитав брюнет, знімаючи з полиці в літаку невелику валізу з коса поглядаючи на брата. Той тільки сумно зітхнув, продовжуючи дивитися в ілюмінатор у бік мармурової споруди, над яким маячив ядрено червоний прапор. Брови зійшлися до перенісся, після чого хлопець все ж таки піднявся з місця виходячи на вулицю.
— kwam onze prinses uit het kasteel?

(Невже наша принцеса вийшла з замку?)

— поправляючи й трохи відтягуючи краватку, запитав Норвегія, на обличчі якого після з’явилася хитра либа.

— Look after yourself

( Слідкуй за собою)

— огризнувся Америка, накидаючи поверх білої футболки чорну шкірянку.

— Хоч би одягнув фрак з нагоди, — пом’явся Італія, відчуваючи, як на голову впало кілька крапель води, потім дістаючи парасольку.

— І ти туди ж, ходімо вже — роблячи перший крок по землі, помічаючи групу людей, що вдалині йде під парасольками. США придивився, на шиях рясніли червоні краватки, а коли ті були вже за 15 метрів хлопець зрозумів, що це були діти, схоже призначені спеціально для них.

— Бідолашні діти, схоже їх змусили — пробубнив про себе Аме, дивлячись у серйозні обличчя хлопців, дівчат.

— Не варто так говорити, незважаючи на жорстоку систему для багатьох підлітків у СРСР, бути піонером — честь

— Аа! — США відстрибнув. Аж надто несподіваний час вибрав Великобританія для приходу — А ти де був? — поставив досить логічне запитання Штати.

— Не важливо — Британія кивнув у бік дітей, які вже хвилину чекали його уваги. Несподівано. Це теж трохи налякало Америку.

— Привіт, ви відведете нас на збори? — вирішив все ж таки вступити в розмову Канада, посміхаючись одному з дітей, забираючи протягнуту тему парасольку.

—Welcome to the Soviet Union!

( Вітаємо в радянському союзі)

— з великим акцентом, але хором промовила група вже рішучіше роздаючи парасольки. Дощ посилювався тому це було доречно.

США теж подякував, піонерам.

—Please follow us.

(Будьласка, слідкуйте за нами)

— Як привиди їй богу — пробубнів Аме.

І під ці слова країни НАТО нарешті рушили у бік білої плями.

— Це їхній аналог білого будинку?

—Freet Dir mech?

(Ти в мене питаєш?)

— обурився Люксембург, роблячи кроки швидше зовсім відходячи від Америки, який паралельно з цим прикро зітхнув.

— Гей! хлопчику, хлопчику! У якій ми зараз республіці?

Місце навколо виглядає красиво та охайно. Зараз вони йшли по вилизаній зеленій алеї, вдихаючи запах нещодавно скошеної трави. Крізь дерева просочувалися довгі поля з пасущою худобою на них. Загалом залишилося взяти фарби та картину писати.

— Ви знаходитесь на кордоні БРСР, РРФСР та УРСР, але ця територія здебільшого належить Українській РСР.

(Тим часом з вікна)

— АААААА! Україна дивись, дивись, дивись! — майже на всю будівлю закричала Білка, дивлячись у бік Натовської делегації. — Це ВІН!

Русокоса закотила очі, підступно посміхаючись видивляючись схоже швидше за все Канаду, серед купи людей поки БРСР на фоні щось невиразно белькотіла.

На жаль чи скоріше на щастя її погляд упав на рудуватого хлопця в чорній шкірянці з сонцезахисними окулярами, які зараз лежали на лобі в його хвилястих локонах.

«Придурок, дощ йде, а він парасольку навіть не розкрив» подумалося Україні.

— Україна! Українаааа!!

—Та що?

—Ти мене взагалі слухаєш?

— А, ой пробач — на знак провини потерла потилицю дивлячись у бік подруги та вибачилася українка, майже одразу продовжуючи. — Хто цей хлопець із рудим волоссям? — спираючись на скло руками, спитала дівчина дивлячись прямо на помаранчеву маківку.

Миттєво очі хлопця піднялися і подивилися, в бік вікна, де стояли дівчата, помічаючи погляд республік на собі. Україна швидко перекрила вікно великою довгою шторою, трохи лякаючись.

— Це США.