River Who

Автор – Peonywinx (https://www.fanfiction.net/u/1932095/Peonywinx). Те що ви зараз бачите є перекладом. Оригінал знаходиться за посиланням – https://www.fanfiction.net/s/9307682/1/River-Who

– То хто ж вона? Та жінка із кумедним ім’ям та величезною зачіскою.
– Стара… подруга.
– Типу, як колишня?
– Так, колишня.

Перше правило: Доктор завжди бреше. Це було доведено вже не раз, ось чому він був здивований, коли Клара не стала його більше розпитувати про Рівер. Але Клара не знала його досить довго – так що вона запам’ятала це правило – і як би вона могла собі уявити, ким для нього була Рівер насправді?
Але не цього разу.

– Хто ти?
– Професор Рівер Сонг з Університету.
– Для мене. Хто ти для мене?
– Спойлери …

Якби він тільки знав тоді, ким вона була, що б вона означала для нього… Якби він усе це знав, коли вперше її зустрів, він би не провів усе своє і без того безглуздо тривале життя на те, що його не було. не міг бути – з нею, коли вона потребувала його найбільше. Вона б не померла наодинці у Бібліотеці, рятуючи того, хто майже не мав уявлення про те, хто вона така.

– Одного разу я буду тією, кому ти довірятимеш… цілком. Але я не можу чекати, доки ти це зрозумієш.

У цьому й полягає проблема подорожей у часі. Ти не можеш бути впевнений, що речі підуть своєю чергою – вони зазвичай і не йдуть. Це захоплююче, хвилююче і небезпечно. Молода версія може зруйнувати щось неймовірно важливе, те, що може вплинути на твоє життя надалі тільки тому, що ти цього не знав. Це може спричинити жахливі наслідки.

– Рівер, ти знала моє ім’я. Ти прошепотіла мені його на вухо. Є лише одна причина, через яку я міг би розкрити своє ім’я. Я зробив це тільки в одному випадку.

Рівер довела, ким вона була за допомогою всього одного – єдиного слова, якого вона просто не могла знати. Доктор знав, що якось, як і сказала Рівер, він довіриться, дбатиме про неї настільки, що скаже їй своє ім’я. Але знати майбутнє та жити їм – дві абсолютно різні речі. Хоча він і підозрював тоді, наскільки він довірятиме Рівер у майбутньому, він ніколи б не зміг у всіх своїх регенераціях уявити глибину своїх почуттів до неї.

– Думаю, ти мені подобаєшся.
– Оу, безперечно.

Спочатку він не довіряв їй, потім був шокований нею, а потім почав закохуватись у неї. Він вважав її своїм союзником, потім другом, потім близьким другом. Але завжди, завжди ставився до неї насторожено.

– Коли ти починав, стільки років тому мандруючи всесвітом, чи думав ти, що станеш таким? Людиною, чиє ім’я здатне втекти армію. Доктор. Позначення для цілителя і мудреця, у всьому Всесвіті. Ми впізнали це слово від тебе, знаєш? Але якщо ти продовжиш у тому ж дусі, що позначатиме це слово в майбутньому? Для жителів лісів Гамми, Доктор означає – Могутній воїн. Як далеко ти зайшов? А тепер вони забрали дитину. Дитина твоїх найкращих друзів. І збираються перетворити її на зброю лише для того, щоб перемогти тебе. І все це, любов моя, через страх перед тобою.

Було неважливо, що вона знає його ім’я, або що він віддав їй свою звукову викрутку, взагалі це було проблемою. Вона знала про нього дуже багато, схоже, що вона знала про нього все, навіть те, чого він сам про себе не знав. Як взагалі можна не боятися того, хто знав про нього більше, ніж він сам? Рівер Сонг, з її постійними загадковими натяками та зловісними ознаками, знала його надто добре і була тією найневідомішою, потенційною загрозою, ризиком. Не дивно, що Він із майбутнього встановив деякі правила.

 -Пробач, але ти не можеш заглядати в цю книгу. Це проти правил.
– Яких правил?
– Твоїх правил.

Як іронічно, це були його правила, які забороняли йому читати її щоденник. Його правила, які забороняли йому дізнаватися, хто вона насправді, його правила, які не дозволили йому бути тим самим Доктором, якого вона так потребувала, в останній момент. Він не хотів, щоб вона вмирала – звісно! Він би врятував її якось, але не зміг допомогти так, як їй було потрібно.

– Востаннє, коли я бачила тебе, справжнього тебе, тобто Майбутнього тебе, ти прийшов до мене у новому костюмі з новою зачіскою. Ми вирушили на Дариліум подивитися на Співаючі Башти. Що то була за ніч! Башти співали. А ти плакав. Ти не казав мені чому. Але я гадаю, ти знав, що це був той самий момент. Мій момент.

Тоді він цього не знав, але він хотів би завжди бути тим Доктором, якого вона знала і так любила – і який знав і любив її. У момент своєї смерті, востаннє вона хотіла побачити свого Доктора. На жаль, цього не сталося.

– Люди вважають, що час суворо послідовно, але насправді, з нелінійної, не суб’єктивної точки зору, він більше схожий на велику кулю з розрізнених, хитких…речей.*

Їхні зустрічі часто не збігалися з їхніми особистими таймлайнами, тобто вони завжди зустрічалися в неправильному порядку. Таймі-ваймі вагається, час-шрем нестійкий. Це було одночасно благословення і прокляття їхніх стосунків – благословення, тому що це означало, що будь-якої миті, принаймні, один з них мав достатньо інформації, щоб витягти їх з будь-якої колотнечі, в яку вони потрапили – прокляття, тому що вони ніколи не були на одному рівні своїх стосунків. Найстрашніше прокляття, звичайно, було, коли один із них був такий молодий, що один навіть не знав іншого, або що вони прожили разом. Це сталося лише двічі за весь час їхніх стосунків, але й двічі було більш ніж достатньо.

– То хто ж ви, Рівер?
– Ви скоро це зрозумієте. І мені шкода. Але це той момент, коли все зміниться.

Вона мала рацію, як і завжди. Усвідомлення того, що вона була дочкою Емі та Рорі – чудової Амелії Понд, Дівчинки, яка чекала, і Рорі-Римлянина, Останнього Центуріона, – викликало на його обличчі широку усмішку і запевнило його, що довіра до неї була абсолютно щирою. Раптом усе в ній набуло йому сенсу; це подолало прірву в таємниці Річкової пісні між його молодим “я” – доктором, який знав її, але не знав її – і його майбутнім “я” – Доктором, який справді знав її.

– Хто ж ти?
– Тільки подивися – твоя колиска! Давно я її не бачила.
– Ні. Скажи мені, скажи, хто ти?
– Я вже говорю.

Тоді він дозволив собі кохати. Вона стукала в двері його серця, але він не впускав її. Коли він зрозумів, ким вона була, це подарувало йому сміливість знайти ключик від дверей і впустити її. Рівер Сонг була Мелоді Понд, і одного разу він зрозуміє, що дозволив собі кохати її.

– Мила, я вдома.
– Ти хоч знаєш, котра година?

Коли він знайшов Мелоді в 1940-х, він відчув себе ще більш винним у її смерті, тому що тепер вона була тією, хто не знав, ким вони припадають один одному, коли він уже знав майже все. Вони помінялися ролями, і тепер він зрозумів, як почувалася Рівер весь цей час.

– Привіт милий.
– Тільки Рівер Сонг мене так називає.
– І хто ж ця Рівер Сонг?
– Моя стара подруга.
– Дурне ім’я.

Вона навіть не знала про себе – настільки молодою версією себе вона була на той момент. Але він знав, і любив її.

– Він сказав, що ніхто не зможе врятувати його. Але він мав знати, що я можу.
– Правило номер один: Доктор бреше.

І Мелоді Понд недовго залишалася Мелоді Понд. Її любов до Доктора та його вчинки змінили її. Вона стала Рівер Сонг, його Рівер.

– Отже. Скажіть чому ви хочете вивчати археологію?
– Чесно кажучи, Професоре, я шукаю одну хорошу людину.

Його Рівер, та жінка, яка могла б зруйнувати Всесвіт, щоб врятувати його, якби тільки він благав його не робити цього. Його Рівер, з якою він одружився під час наступної зустрічі.

– Отже, Рівер Сонг, Мелоді Понд. Ти жінка, яка за мене вийшла. І, дружино, у мене до тебе прохання. Цей світ вмирає і все через мене. І я болючіше не можу цього винести. Будь ласка допоможи мені. Інакше ніяк не може бути.
– Тоді можеш поцілувати наречену.
– Я буду намагатися.
-Уже постарайся.

Коли він втратив Емі та Рорі – коли вони залишилися у 1930-х – він благав її, свою дружину, залишитися та подорожувати разом із ним. Доктор і Рівер Сонг, чоловік і дружина, мандрівники. Наступна зупинка: скрізь.

– Що справді важливо, Доктор. Не подорожуй один.
– Тоді мандруй зі мною.
-Коли і куди завгодно, кохання моє. Але не завжди. Одного психопата достатньо для ТАРДІС, не думаєш?

Вони знову не можуть бути разом. Сама природа їхніх стосунків означала, що вони ніколи не можуть довго бути разом. Одного разу це знову стане їхнім благословенням і прокляттям одночасно. Оскільки їхні стосунки розвивалися нелінійно, вони все ще могли зустрічатися, навіть коли один із них був мертвий – але ці моменти були надто швидкоплинними. І, зрештою, настане день, коли їхні дні у часі та просторі будуть вичерпані, і жоден із них більше не зустрінеться з іншим.

— Якось настане той день, коли я загляну його очі, мого Доктора, і він не матиме жодного уявлення про те, хто я. Я думаю, це мене вб’є.

Він не бачив її з того часу, коли вони були в Манхеттені. Частина його й не хотіла бачити її, бо він боявся, що їхня наступна зустріч може стати для неї останньою. Він боявся того моменту, коли вони знову перетнуться, бо це той самий день, якого він боявся найбільше. День, коли він привезе її на Дариліум. День, коли башти заспівають для них, і він віддасть їй свою викрутку, знаючи, що наступного разу вони зустрінуться в день її смерті в бібліотеці. День, коли він втратить її назавжди.

– Він везе мене до Співочих Башт Дариліума. Він завжди обіцяв звозити мене туди!
– Вперше, коли ми зустріли її, у Бібліотеці, коли вона…
– Померла, так.
– Вона сказала, що востаннє ми були на Даріліумі. Зараз?
– Спойлери.

Отже, коли вона сказала йому, що бачила Рівер у світі снів на загальних зборах з Вастрою, Дженні і Страксом, це було немов удар по його серцях. У нього не було часу це обдумати, оскільки над ними нависала загроза Трензалора, тому він уникав будь-яких можливих питань від Клари про Рівер, і потім вони пішли геть.

– Кларо, не розмовляй. Не називай моє ім’я.

Коли він почув її голос, він не міг у це повірити. Рівер повернулася, щоб зустрітися з ним. Але коли він обернувся, його серця стиснулися в грудях.

– Він не бачить і не чує мене, тільки ти можеш.

То була не та Рівер, яку він сподівався побачити. Це була та Рівер, яку він намагався уникати дуже довгий час з його минулої регенерації. Це була Та Рівер, яку він зберіг у базі даних CAL; яка прожила своє життя та пожертвувала собою заради його попередньої інкарнації. Це була Та Рівер, яка означала кінець їхньої історії.

– Що ж, ходімо.

Отже, він знову збрехав. Вдав, що не бачить і не чує її, дозволяючи Рівер і Кларі повірити, що він не помічав присутності дружини, незважаючи на те, що кожна клітина його тіла гостро відчувала це.

– З ким ти говориш? Нам треба дійти… Рівер.

Те, що він побачив надгробок з її ім’ям, не здивувало його. Адже вони були на Трензалорі, і він чудово знав, що вона якось помре. Могила – це цілком звичайна данина пам’яті померлій людині.
Але Рівер була звичайною. І її могила не могла бути звичайною могилою.

– Може, це секретний вхід до гробниці!
– Ну звичайно! Логічно. Вони би ніколи не поховали мою дружину тут.
– Твою кого?!

Він чекав, тримаючи Шептунів на відстані своєю звуковою викруткою, вдаючи, що він не чув, як Рівер просила Клару повторити, щоб він зміг почути цю фразу.

– Він не любить кінцівки.

Він думав, що впорається з цим; ігнорувати Рівер доти, доки вона не зникне, так що йому не довелося б визнавати її смерть. Але потім Клара пірнула до його таймлайну, розриваючи себе на мільйон шматочків, з’являючись у його житті в різних моментах. Тепер вона може продовжувати рятувати його знову і знову. І він не може не намагатися врятувати її, навіть якщо він втрутиться у свій власний таймлайн і створює ще більший парадокс, ніж є.

-Доктор, будь ласка, послухай мене. Почуй мене нарешті!

“Ох, Рівер”, подумав він з сумом, все ще відмовляючись дивитися на неї. “Я чую тебе. Я чую кожне слово, що ти кажеш».

– Має бути інший спосіб. Використовуй ТАРДІС, використовуй щось – врятуй її, так, але заради Бога, перестань бути таким черствим!

Вона вже занесла свою руку, щоб дати йому ляпас, і він не міг більше ігнорувати її. Він упіймав її руку і подивився прямо на неї, в його очах відбивався біль. Вона подивилася на нього шоковано.

– Як ти це зробив? Адже мене навіть немає тут

Зрештою, він зізнався:
– Для мене ти завжди тут, – бо вона насправді була; навіть коли вони були поділені, вона залишалась у його серцях і думках, – І я завжди чув тебе.

Її примара завжди переслідувала його.

Вона подивилася на нього засмучено:
– Тоді чому ти не говорив зі мною?

– Тому що я думав, що це надто боляче.

Вона без особливого ентузіазму спробувала розрядити обстановку, повернути в їхню розмову жарти.
-Я думаю, що впоралася б.

– Ні, – відповів він. Він підійшов до неї ближче, – я думав, що мені буде боляче, – звичайний погляд на привида пронизував його наскрізь, – і я мав рацію.

Їхні погляди перетнулися, і він нарешті рішуче подивився на неї. Він ніколи не казав їй, що любить її, але вона ніколи в цьому не сумнівалася, і в цей короткий момент вона чітко усвідомила, немає необхідності вимовляти ці слова вголос, наскільки сильно він її любить. Він вагався всього секунду, перш ніж скоротити відстань між ними, обхопивши її обличчя обома руками та цілуючи її з усією силою своїх змішаних емоцій. У цьому поцілунку він передав усю любов, біль, радість, смуток, гнів і ніжність, які відчував до неї. У цю мить вони, нарешті, були на рівних у своїх складних відносинах; вона прожила все своє життя, він чекав лише Дариліума. Вони ніколи не цілувалися, і ніколи більше не будуть.

Він відчув, що йому потрібно трохи світла перед тим, щоб зробити те, що він мав і чого боявся робити, тому недбало промовив:
– Оскільки, крім мене, у цій кімнаті більше ніхто не може тебе бачити, то Бог знає, як це виглядало збоку.

Він глянув на Вастру, Дженні та Стракса, всі троє виглядали спантеличеними. Потім, знову ставши серйозним, він повернувся до жінки, що стояла перед ним. Він більше не міг відкладати.

– Є час жити і час спати, – ти – луна, Рівер. Найважче визнання зірвалося з його губ, як Клара, як і всі ви. Зрештою, це моя помилка, я знаю, його руки перемістилися з її обличчя на її плечі, ніжно погладжуючи їх, але до цього моменту ти вже повинна була зникнути.

Вона зрозуміло посміхнулася:
– Важко йти не попрощавшись.

– Тоді скажи мені, бо я не знаю, – він схопив її руку обома руками і міцно притиснув до своїх грудей, – Як мені сказати? – Як він міг сказати прощай єдиній жінці, яка розуміла його, і яку він любив найбільше у всьому Всесвіті?

– Єдиним прийнятним для мене способом, – вона дивилася на його обличчя, запам’ятовуючи кожну лінію та біса. Вона бачила всі його обличчя, але це було її коханим – обличчя, яке вона закохалася, і яке полюбило її у відповідь. Це був її Доктор, – якщо ти колись любив мене, скажи це так, ніби ти повернешся. Доктор довго вбирав її слова, пильно вдивляючись у її обличчя, насолоджуючись кожною деталлю. Вона була прекрасною, сумною та сильною. Вона була його жінкою, його коханням, його дружиною. Його Рівер Сонг.

– Тоді, – він усміхнувся їй востаннє, повільно задкуючи назад, – скоро побачимося, професоре Рівер Сонг, – він знав, вони ще побачаться. Він ще не сказав їй свого імені, але все ж таки відвіз її на Дариліум. Але вона більше не побачить його. Нарешті вона посміхнулася, ця чудова жінка, його кохана, розумна, чудова Рівер. Її дух був сильний до кінця:
-До нових зустрічей … Доктор.

Його посмішка стала ще ширшою. Жартування повернулося в їхнє спілкування, так їхнє спілкування почалося, так воно і закінчиться:
-Буду пізно, не чекай мене.

Але за Рівер завжди залишалося останнє слово, ще одна загадка, остання обіцянка чи щось більше:
-Оу, І ще одна річ.

Він усміхнувся, зовсім трохи, бо це так схоже на Рівер:
-Хіба може бути по-іншому?
-Я була ментально пов’язана з Кларою. Якщо вона мертва, то як я можу тут бути?

Тут вона підловила його. Коли він підслуховував їхні розмови з Кларою, він зрозумів, що ці дві були ментально пов’язані; він не переставав думати про те, що означає присутність Рівера.
– Добре, і як? – ще до того, як він спитав, він уже здогадувався про відповідь.
– Спойлери, – вона всміхнулася йому востаннє, – Прощавай, любий, – сказала вона м’яко перед тим, як зникнути.

– Привіт милий.

Скільки разів він чув, як вона вітала його таким грайливим та спокусливим тоном? Щоразу, коли вони зустрічалися, вона говорила йому про це.

– Прощавай, любий.

Порівняно з цим тихий, стриманий спосіб, яким вона попрощалася з ним, був несамовитим і зовсім нехарактерним для неї. Більше ніяких “Наступного разу”, ніяких “Побачимося знову”, ніяких дражливих натяків про те, що буде далі.

– Прощавай, любий.

Просте, ніжне прощання зі своїм чоловіком. Спосіб, яким він не хотів із нею прощатися.

– Ти одружена, Рівер?
– Ти питаєш?
– Так.
– Так.
– Ні, постривай, Ти подумала, що я прошу тебе на мені одружитися або… або питаю, одружена ти чи ні?
– Так.
– Ні, це було так чи так?
– Так.

Перше правило: Доктор бреше. Рівер Сонг не була його колишньою. Рівер Сонг була його дружиною, відтепер і навіки.