Poena Divina

Темрява… маленьке тіло пробирав мороз. Від холоду було важко дихати… руки оніміли від тугої мотузки. Вона була тісно зв’язана на підлозі, не маючи змоги здійснити такий звичний для неї політ.

— Хм, дотепно. Я думала, що ви ніколи не відірвете її від мандрівниці. Не хотілося б, щоб вашу роботу взяли під контроль Провісники… — до зали увійшла висока, неймовірної краси жінка з білосніжним волоссям та синьо-кристалічними очима, які були схожі на лід. Її аура була небезпечною, від неї віяло справжнім холодом.
— Ваша Величносте, навіщо вам потрібно настільки безпорадне створіння? — озвався невідомий голос.
— Безпорадне!? — очі Цариці заблищали іскрою інію. Через хвилину господар голосу впав нанівець. З куточка роту потекла струйка алої крові.
— Ммм… ммм! — маленьке тіло забилось в спробах зняти пути. Але спроби були марні.
— Ох, твоїм старанням немає кінця… так жалюгідно. Не хвилюйся, скоро ти повернешся до своєї подруги, тільки треба тебе трішки… модефікувати. Дотторе!

Жінка залилася сміхом, маленькі очі залило темною пеленою… чари…

— Після смерті Сіньори наші повноваження похитнулись, Скарамучче. Вважаєш, що мандрівниця це найкращий вибір в Провісники? — Цариця йшла попереду, за нею по підлозі волочилася шкура білого ведмедя.
— Я вас запевняю, це мій особистий вибір. — синьоволосий йшов з гордо піднятою головою. У руці виблискував шеврон Фатуї. — приготуємо для нашої маленької гості невеликий сюрприз. Але ні слова Тартальї.
— Він зрадник? — очі знову заблищали інієм.
— Ні, але він небайдужий до неї… це може завадити виконувати йому свої обов’язки Фатуї.
— Я зрозуміла. Контролюй Дотторе. Божество — це все ж таки не сторож руїн.

— А ззовні таке слабке створіння… у тебе занадто простий характер для божества твого рівня… здається, я знаю, що з тобою робити… — з під куточка маски вверх поповзла гидка усмішка. Довгі пальці в рукавиці потягнулись до архіву та дістали свиток з написом: “Скарамучча: модефікація розуму”. — Хмм, оскільки він створений богинею, то його матеріали можуть допомогти…
— Дотторе, що це в тебе в руках? Швидко показуй! — хлопець з волоссям кольору індиго ввірвався в приміщення.
— Чорт… як невчасно… — подумав Дотторе, швидко звертаючи свиток.
— Л-Люмін… врятуй… мене… — тихенький, слабкий голос Паймон пролунав з місця операційного столу, який стояв в самому центрі лабораторії Фатуї.
— Якщо вчиниш їй шкоди, відірвеш голову чи кінцівку, я особисто придумаю для тебе смерть. Але й не забувай про гнів Цариці. — Скарамучча знав, що Дотторе буде обережним, адже він не дурень і знає, що працює не з автоматоном.
— Я знаю, Кунікудзусі, не заважай мені. — хлопець в масці моторошно поглянув на Скара.
— Пф, в мене є справи важливіші, ніж балачки з тобою. Тільки не перестарайся, інакше… — очі хлопця заблищали електричним током. — гнів Фатуї не омине тебе.

Як тільки двері приміщення зачинились, Дотторе знову дістав свиток. Він звик називати свої проєкти, тому назвою стала “Poena Divina”, що в перекладі означало божественне покарання.

— Твоє нове ім’я — Нівіс, тепер ти будеш зобов’язана берегти честь Фатуї та виконувати накази Цариці. Ти — вище створіння, тому маєш приносити користь. — Дотторе почав проводити маніпуляції з тілом, у нього потоком вливалися магія та кріо елемент. В зовнішності нічого не змінилось, лише очі стали мовби скляними та дуже холодними. Характер змінився в корінь, це вже була не мила дівчинка, а хитра та розсудлива машина. — Ти готова, Нівіс. Час відвести тебе до Цариці.

По коридору моторошно йшла висока постать. За нею летіло маленьке створіння, яке раніше називало себе Паймон.