[mission étrangère]

Це була їхня перша закордонна місія. Про неї Подвійному Чорному стало відомо ще за місяць до поїздки.

Тоді Морі після котроїсь із місій викликав обох хлопців до себе. Ті, ясна річ, прийшли, хоча по дорозі безупинно кричали один на одного і штовхалися, а коли прийшов час заходити через двері, ледь не побились через те, кому першому заходити.

– Іноді я почуваюся не босом Портової мафії, а нянькою в дитсадку, – Морі тяжко зітхнув і від нудьги метнув скальпеля у стіну. Той застряг прямо в центрі мішені, яка висіла біля дверей.

Хіроцу, що стояв поруч, заперечно похитав головою.

– Не вважайте це грубістю, босе, але ви радше вихователь у дитсадку, а нянька я.

– Що ж, справедливо, якщо взяти до уваги те, скільки часу ти няньчишся із ними, – Морі легко усміхнувся і раптом підвищив голос, – або ви заходите, або місяць без вихідних.

Нарешті, підлітки ввалились до кімнати, і, потрапивши під два засудливих погляди, у примирному жесті опустили голови.

– Перепрошуємо, босе, – хором відповіли Дадзай і Чюя, і Морі знову усміхнувся: те, наскільки швидко і сильно ці двоє ставали одним цілим, дивувало його і приводило у захват. Вони ніби дві зламані кістки: дивовижно швидко зросталися, щоразу стаючи міцнішими. Шкода, що тоді буде боляче ламатися. Вдвічі, ніж було до того, як вони зустрілися.

– Що ж, коли ви вже тут, маю вам повідомити важливу інформацію. За місяць у вас відбудеться місія у Франції.

Очі обох хлопців спалахнули вогниками, і це не сховалось від уважного погляду Морі. Принаймні, ці двоє дітлахів матимуть можливість побачити світ, а не товктися лише у цьому порту від місії до місії.

– Увааа, я ніколи не був за кордоном! – Неприродно радісно поплескав у долоні Дадзай, від чого Чюя скривився. Менше усього йому хотілося їхати кудись із цим придурком, йому вистачало його на роботі і вдома. Тим більше, що після інциденту з Королем Вбивць Чюю непокоїло те, що місія буде саме у Франції. Чи не стосуватиметься вона Верлена

– Місія триватиме два тижні, і там вас супроводжуватиме Хіроцу, – Морі показав долонею на Хіроцу, що галантно вклонився, – я забронюю номери в готелі, і згодом передам деталі місії та цілі. Квитки на літак будуть у Хіроцу. Це зрозуміло?

– Так, босе, – Чюя схилив голову і невдоволено осмикнув за рукав Дадзая, котрий досі грав дурника. У відповідь він прошипів щось типу «Чібі, боляче, не ображай мене!», і, врешті, теж став рівно.

– От і чудово, – Морі усміхнувся і склав руки у звичному жесті – під підборіддям, а тоді додав: – і ще одне.

Тепер бос більше не усміхався, а його погляд став серйозним і навіть загрозливим. Атмосфера у кімнаті змінилась на 180 градусів.

– Якщо ви будете приносити Хіроцу проблеми, я відправлю вас першим літаком у Йокогаму, де ви працюватимете без вихідних, поки не зрозумієте свої помилки. Я зрозуміло говорю?

Дадзай і Чюя закивали, не бажаючи перечити босу, і вийшли з кабінету.

– Чібі, ти надто голосно думаєш, – Дадзай висунув кінчик язика, – тобі не личить.

– Тц, іди до біса, тебе це не обходить, – Чюя поправив капелюх і з легким смутком провів по ланцюжку, що звисав збоку. Він не міг позбавитися відчуття, що щось не так у цій місії, але що саме – визначити не міг. Тому лишалося довіритися босові і витерпіти цю скумбрію. Усього-то. Дрібниці.

– Це через Францію? – Раптом серйозним голосом спитав Дадзай. І, не чекаючи відповіді, одразу ж відповів: – Не думай про це. Ти будеш не сам. Я ж не лишив свого собаку наодинці, коли по нього прийшов Король Убивць?

– Та як ти… – Чюя схопив Дадзая за рукав і з викликом в очах глянув на напарника.

Його темні очі були абсолютно нечитабельні, проте на губах грала лагідна усмішка, і тому увесь вигляд Дадзая здавався меланхолійно-засмученим. Так, ніби він хотів сказати щось ще, але не міг. Так, ніби він хотів би щось зробити, але натомість лише стягнув з Чюї капелюх і ледве чутно промовив:

– Припини носити минуле. Лише пам’ять про хороше робить людину сильною. Пам’ять про погане стає тягарем, від якого важко позбутися. І тоді людина перестає рухатися, лишаючись у вирі своїх думок і спогадів, які заважають йти далі. Вони стають кайданами, і тягнуть на дно, все глибше, мов якір. А тоді просто стають частиною тебе, і ти не зможеш позбутися цього відчуття.

Чюя якусь мить мовчав, ніяк не реагуючи, а тоді різко, ніби рубаючи з плеча, сказав:

– І це мені говориш ти? Сам не можеш відпустити своє минуле, хай тобі грець, але вчиш мене, як правильно? Тобі не здається, що це лицемірно?

Дадзай, не обертаючись назад, ступив кілька кроків і холодно відповів:

– Якщо тобі кортить повторити мої помилки і стати подібним до мене – я не стримуватиму тебе. Але мені буде шкода, якщо ти через це втратиш свою людяність.

Останні слова ошпарили Чюю, ніби окропом, і він мовчки дивився в спину Дадзая, що повільно віддалявся коридором.

(це через Францію?)

(ти будеш не сам.)

(припини носити минуле. лише пам’ять про хороше робить людину сильною.)

(мені буде шкода, якщо ти через це втратиш свою людяність.)

Чюя зітхнув, засунувши руки до кишень і попрямувавши за напарником.

Ця поїздка буде куди важчою, ніж йому здавалося на перший погляд.

Місяць минувся непомітно.

Ну, майже.

Загалом Чюя може сказати, що цей місяць нічим не відрізнявся від попередніх. Він так само працював, ходив на місії, бісився через клятого Дадзая Осаму і займався рутиною. Дадзай все ще так само бісив його з приводу чи без нього, так само не хотів нормально їсти (хоча цю проблему Чюя поступово намагався владнати, і тепер Дадзай їв принаймні щось, а не лише дешеву локшину швидкого приготування). Так само спав разом із Чюєю на футоні із плюшевими Куромі та Сінамонролом.

Із нового була лише звичка Дадзая засинати скрутившись калачиком під боком Чюї. Спершу було дико і незвично, особливо коли довгі вуглуваті кінцівки Дадзая посеред ночі впиралися у ребра Чюї. Та потім обидвоє просто звикли, і ніхто не заперечував, навіть тоді, коли це було надто тісно як для напарників.

Але зараз не про це.

Тому що зараз вони сиділи о четвертій ранку в аеропорту і чекали свого літака. Хіроцу їм урочисто передав конверт із деталями завдання від боса, і тепер сонні підлітки намагалися зрозуміти, що саме від них хоче Морі.

– Отже, – Дадзай вкотре за увесь час позіхнув і потер око, втупившись у перший аркуш.

– Отже? – Так само заспано повторив Чюя, куняючи головою. Спати хотілося страшенно, очі пекли і злипалися, а голова була ніби вилита зі свинцю – настільки важкою вона здавалася.

А все тому, що клятому Дадзаєві захотілося пограти у приставку на ніч. І Чюя не міг відмовитися. Умова була одна – грати, допоки стане сил. Хто перший здасться, той програв парі.

Так відчайдушно у Фортнайт вони ще не рубалися. Це тривало п’ять годин поспіль – із дев’ятої вечора. Тоді хлопці просто відрубилися прямо на дивані і прокинулися від дзвінка Хіроцу, який ввічливо, але сердито спитав, де їх у біса носить і чи не забули вони про рейс.

Дадзай стоїчно відповів, що все під контролем і вони вже зібралися, і ні, звісно ж вони не забули про рейс.

Та коли Хіроцу завершив виклик, напарники в шоці витріщились одне на одного.

Настільки швидко Дадзай з Чюєю ще ніколи не збиралися. Але опів на четверту вони вже були в аеропорту, враховуючи те, що прокинулися від дзвінка вони о третій.

Тож не було дивно, що зараз вони страшенно хотіли спати і не могли зосередитися на завданні. Адже відомо, що якщо котрась із базових потреб не задоволена у повній мірі, то людина не може функціонувати нормально.

– Отже, наша ціль – організація есперів, яка підпільно діє у Франції, – позіхаючи прочитав Дадзай, – вони… щось там роблять…

– Що вони… роблять? – Чюя із усіх сил намагався не вирубитися прямо тут і зараз, в залі очікування. Поспить вже у літаку, рейс має бути за п’ятнадцять хвилин.

– Щось погане, видно… Що заважає діяльності одного з офісів Портової мафії в Європі, – ліниво відповів Дадзай і знову позіхнув. Дідько, та такими темпами у них реально нічого путнього не вийде. І який чорт потягнув їх грати усю ніч перед рейсом в ігри? А тепер маєш.

– А… Ну добре… Хай… – Чюя мимоволі прикрив очі й опустив голову на плече Дадзая, що так зручно трапилося поруч. Розум помалу туманився, і голоси метушливих людей навколо зливалися у суцільний білий шум, який так нагадував Чюї шум моря. Чюя любив море.

– Гей, Чібі, тут нічого не сказано про зв’язки із Королем Вбивць, а я ж говорив, що… – Дадзай поглянув на Чюю, і раптом замовк, затамувавши подих. В серці щось тенькнуло, і він обережно переклав руду голову собі на коліна.

Дадзай абсолютно не був упевнений в тому, що так буде м’якше чи напарник буде дуже вдячний йому за це. Він також не був упевнений, що так зручніше. Але чомусь спостерігати за таким Чюєю було чимось новим – востаннє це було тоді, коли він вперше відмінив дію його здатності під час битви з Верленом.

Він теж так само лежав у нього на колінах.

І Дадзай так само гладив його волосся, меланхолійно усміхаючись.