II. sinful bliss

переклад назви розділу: “II. гріховне блаженство”

 

плейліст до розділу в моєму телеграм-каналі (слухати за бажанням).

 

---

 

Сє Лянь хотів якомога швидше побачити художника. Хотів бути поруч з ним. Обіймати та цілувати, відчувати його торкання на собі. Покласти руки на його обличчя та доторкнутися до його вустів, виливаючи і доказуючи своє кохання. Цілувати так, як ангел під натиском диявола. Ніжно, з відчутними нотами спокушаючого жару, який язиками вогню перетворює в пепло всі органи, окрім серця. Потім опуститися нижче, кладячи руки на його плечі. Провести язиком по його шиї, залишаючи мокрий слід. Обійняти його ще міцніше, приблизити до себе та вдихати аромат дорогих парфумів. А потім покласти голову на його грудину і в тиші засипати разом з ним. Такі солодкі мрії.

 

І не менш грішні сни. Лише в снах Сє Лянь може бути таким сміливим. Доторкатися до оголених частей чужого тіла, які уява домалювала сама. Тяжко придихати поруч з вухом художника, нависати над ним та відчувати, як сильні долоні на його талії притягують ніжне тіло до себе.

 

Лише уві снах Хуа Чен може його обіймати.

 

Картину домальовували під палючим сонцем. Піт стікав по білявій шкірі принца, роблячи відтінок аристократичності нефритовим. В ньому змішалася вся краса та дорогоцінність його постаті, яку бажали вимальовувати різні художники. І таку можливість вихопив лише один.

 

Хуа Чен сидів рівно, не дивлячись на спеку. В його руках пензлик рухався повільно та граціозно, наче ним витанцьовували танець. Здавалося, що він зовсім нічого не малює та лише робить вигляд щодо цього, але… Це було не так. Сє Лянь думав, що він дійсно малює.

 

— Підніміть обличчя та подивіться на мене.

 

Поки не підняв погляд на нього.

 

Художник дивився на нього задоволено, його губи в краях вимальовували усмішку. Хитрість та непритаманна художнику грайливість читалася в очах та в губах. Схрещені ноги та наклолена в бік голова – чи дійсно він весь цей час малював?

 

— Ваша Величність, навіть в спеку у Вас проявляються божественні риси.

 

— Нащо ти таке говориш…

 

— Хочете подивитися на картину?

 

Понизливий, несерйозний тон Хуа Чена приваблював принца. Руками художник показав прямо на полотно, запрошуючи до себе. Одразу вирівнявся, але не встав. Чекав на принца. Бачив його бажання споглянути на портрет, який так назвати зовсім неможна.

 

Хуа Чен не відводив очей від Сє Ляня. З лисячою усмішкою дивився на те, як Його Величність встає, напівоголеним йде до нього, зовсім не соромлячись цього. Стоїть поруч з ним та починає дивитися на картину. Чи грав він з принцем, чи просто бавився, бо було нудно – це знав тільки він.

 

— Вам подобається?

 

— Цю картину ніхто не побачить?

 

Розслаблене та зніяковіле тіло, яке було напівоголеним; сором’язливе обличчя та пухкі, заціловані губи, вологість яких передавалася на картині. Погляд, в якому читалися невпевненість та неймовірне бажання. Волосся, яке падало на плечі та за спину. Це було грішно-гарно. Але в той же час і божественно-прекрасно.

 

— Ви дійсно думаєте, що якщо цю картину побачить простолюдин, то він впаде в відчай та смуток?

 

— Ні, не думаю.

 

Сє Лянь опустив голову. Чи дійсно в нього були такі думки, що його слова були неправдивими, або ж для цього була інша причина? Причина, щоб сховати картину під чорною тканиною і нікому не показувати її… Сє Лянь не хотів такого, він просто був заручником правил.

 

— Для аристократа в такому вигляді неналежно з’являтися перед народом.

 

— Більшість з цього народу бачать з Вами сни кожної ночі, з неналежним для них сюжетом.

 

Тон Хуа Чена був настільки зневажливим, що було одразу зрозуміло, що саме він ненавидить. Але як це все контрастувало – ненавидить чужі думки про принца, а сам зараз дивиться на його оголений тулуб змішаним поглядом. Ласкавим та лисячим, дещо бажаним, але водночас і презрено до людей, яким снився принц.

 

— Хіба тобі такі не снилися? Невже ніколи не хотів, щоб я був в твоїх снах з неналежним тобі сюжетом?

 

Хуа Чен знав набагато більше, ніж показував. Розумів та читав Сє Ляня як відкриту книгу, кожна його емоція була не новою для нього. Наче він знав, що буде далі за будь-яким виразом обличчя… А потім знову посміхався, вже забував, що ненавидів хвилину тому і потім лукаво, як диявол, промовляв:

 

— Снилися. А я Вам снився, Ваша Величність? Хіба Ви не хотіли побачити мене в своїх снах з неналежним для Вас сюжетом?

 

— Хуа Чен…

 

Хуа Чен знав відповідь. Чудово знав, але продовжував гратися. Наче сам він пробирався до нього в сни, сам він виробляв всі ті речі з принцем, але це було далеко не так. Художник нічого не робив, він всього лише читав його, як відкриту книгу. Прогортав сторінку за сторінкою, читаючи швидко, не вперше. Але в реальності вставав та обходив мольберт, беручи в свої руки білий халат принца.

 

— Ти знаєш мої бажання, Хуа Чен.

 

— Звісно, Ваша Величність.

 

Сань Лан давно не приходив. Не було ніякої закономірності в цьому. Його рідко можна було побачити в себе на балконі, сидячого прямо над прірвою. А коли він все ж таки приходив, було лише одне місячне сяйво. Тьмяне, навіть його одяг побачити було складно. Але воно було вишуканим і з дорогих тканин, які навіть знать іноді не може собі дозволити. Вони лягали на чуже тіло так, наче були створені для нього. Хотілося побачити кольори одягу.

 

Сє Лянь готувався до сну, думаючи про це. Він вже не розумів, до кого тягнувся більше. До Хуа Чена чи Сань Лана? Принц не один раз задумувався про їх схожість. Здавалося, що якщо поставити їх пліч-о-пліч, то різниці не буде. Але це не було можливим зробити. Можна було порівняти, дивлячись в дзеркало і уявляючи їх. По правому боку стоїть Сань Лан спиною до нього, а по лівому – Хуа Чен обличчям. Лише одна статура повністю відбивалася в сріблі. Інша була темною, невідомою, але також близькою. Дві постаті були однаково рівні, вище за принца, мали довге волосся. Але в художника воно було в хвості, а в диявола в неохайній косі, яка спадала на грудину.

 

Вони доповнювали ефект один від одного. Усмішки були однаковими, проте дії різними. Від Сань Лана виникали почуття, а Хуа Чен їх розпалював. Наче одна людина намагалася бути двома і грати в гру з принцем. Намагалася його закохати в себе.

 

— Ґеґе готується до сну?

 

Занадто бажаючий голос, який водночас був знайомим. Рідним для серця, але чужим для здорового глузду. Сє Лянь неймовірно обожнював диявола та його низький тембр голосу з вічним, легким сміхом. Проте в розумі зараз все змішалося до купи.

 

— Так, але ти змінив мої плани.

 

— Невже в мене з’явилася така честь, щоб змінювати плани принца?

 

Сє Лянь опустив голову вниз, перериваючи погляд на дзеркало. Сань Лан був ідеалом. Ідеалом, який трапляється раз на все життя. З ненав’язливою та іронічною усмішкою, яка залишається на обличчі ще надовго.

 

Диявол підійшов до нього, зупиняючись біля спини принца. Під свічками його обличчя легко можна було побачити, потрібно було лише підняти погляд. Але Сє Лянь цього не зробив. Майже одразу чужі пальці впали на його талію та зняли білий пояс, який тримав халат.

 

— Якщо я вже і порушив плани геге, то чи можу дозволити собі створити для нього нові на сьогоднішню ніч?

 

Очі знову накрив пояс. Як тоді, при поцілунку. Здавалося, що це все занадто нереально, уявлено і нафантазовано. Лише гарячі руки, які проїхалися по рівній спині, опускаючись на талію, давали інший статус тому, що зараз відбувається.

 

— Що ж ти хочеш сьогодні зробити?

 

Руки зупинилися на одному місці. Вони легко закріпилися на чужому тулубі, обіймаючи Сє Ляня. Відстань між тілами зменшилася. Гарячий подих диявола був біля вуха, яке червоніло разом з обличчям від сорому. Шкірою відчувався чужий погляд, який був спрямований на дзеркало та чужа усмішка, що заграла новими кольорами.

 

— Пташка мені нашепотіла про твої бажання, ґеґе. А також про твої зіпсовані сни.

 

Зовсім нещодавно цей диявол говорив, що не дозволить собі піти далі за поцілунок, відмовить у будь-якому проханні Так ласкаво промовляв, що невинність підходить принцу. А зараз він стояв прямо за спиною, обіймаючи його та промовляв, що хоче зробити.

 

Але ж уві снах Сє Лянь бачив далеко не Сань Лана.

 

Серце забилося швидше від хвилювання. Навіть від розуміння того, що за його спиною був не тільки диявол. Не тільки його спокусник, але й художник, який так старанно малював картину в трояндах. Дві особистості в одну секунду стали однією, яка зараз бере його за руку і обережно проводить до ліжка. Настільки обережно, наче заздалегідь знали думки принца. Зупиняється та починає м’яко цілувати, проводячи язиком по нижній губі Сє Ляня. Кусає її, а потім заглиблює поцілунок. Сань Лан намагався приховати свої бажання, але показував почуття.

 

Руки диявола сковзнули вниз, до чужої талії. Губи розірвали поцілунок, перемістилися нижче – по

підборіддю до шиї. З шиї до плечей, а з плечей на ключиці. Все нижче і нижче, створюючи жар в душі невинного. Диявол був не дияволом, але спокусником. Він зміг спокусити його двічі: на кам’яному балконі та в снах.

 

І зараз він робив точно те ж саме, що уві снах принца: обережно підіймав його на руки, так само клав його на м’яке ліжко… А після, знаходячись між чужих ніг, нависав над тілом, сплітаючи пальці двох рук.

 

— Який ти безбожний, Сань Лан…

 

— Дияволу потрібно поклонятися Богу?

 

Ні. Але він не підземне створіння, якого стороною обійшло благословення Бога. Гаряч його тіла відчувалася шкірою, а тяжке дихання було десь на шиї. Лише розгадана загадковість могла робити його дияволом.

 

— Хто ж тоді для тебе є “Богом”?

 

Відповідь ніхто не почув. В кімнаті пролунав лише стогін, коли на шиї принца залишили помітний слід палкого кохання у вигляді засосу та опустили свою руку на стегно, легко стискаючи його. Буря вогню пройшлася до самих кінчиків пальців, залишаючи в душі лише п’яніючу осолоду.

 

В ньому грало лише блаженство та майже німі відповіді на вологі поцілунки. Тихі, але глибокі стогни були солодкою мелодією для спокусника, а емоції, що розгоралися вогнем, були приємним видовищем для нього. Безліченні укуси, залишені тим самим спокушаючим дияволом, не можливо буде приховати під білими одежами. Вологі доріжки вздовж тіла неможливо буде забути, викинути з голови. Сань Лан був справжнім художником-грішником, що своїми діями наче малював картину на тілі Сє Ляня. Сліди кохання, що розтікалися на білій шкірі були немов квітками троянд, а вологі поцілунки – їхніми стовбурами. Його пальці, що весь час блукали під тканинами чужої одежі завжди зупинялися на них. Проводили по ним до самого низу, повільно, вичікуючи реакцію невинного принца. Очі диявола піднімалися в такий момент та дивилися на чуже обличчя: на контури губ та прикриті поясом очі. На сором, який щойно з’явився. А після його погляд падав нижче, до тонких рук, які стискали його пальці.

 

Поцілувавши принца останній раз в губи, Сань Лан віддалився. Розчепив пальці, полишаючи Сє Ляня стискати від хвилювання простирадло.

Опустився нижче, але ненадовго.

 

— Твоя невинність може й погубити інших, ґеґе.

 

— Чому ж не згубила тебе?

 

В закритих пітьмою очима було складно. Було складно уявляти, як диявол цілує низ його тулуба. Сє Лянь міг уявити його обличчя, але кожного разу картинка хвилями плила. Міг стиснути його волосся від насолоди, яку він отримував, але кожного разу згадував, хто перед ним і зупиняв себе. Відчуваючи на собі чужу руку, думки принца знову плавали, гублячись в одне одному. Хвилювання, сором, але бажана насолода барвили його душу та тіло. Заставляли всередині щось боляче-приємно стискатися.

 

— Бо я – твій спокусник. Спокусника неможливо згубити.

 

Вони зливалися, заставляли вперше так яскраво реагувати на задоволення. Витискали щось, залишали лише легкість. Губили ту саму “невинність” – тепер Сє Лянь і сам не знає, чи вірний він Богу. Приємний шепіт Сань Лана запропащав його душу – тепер в ній більше не грали білі та ніжні кольори. Але досі немає і темних.

 

Він забувався в грішному раюванні. Сє Лянь бажав цього уві снах, проте не знав, хто буде поруч з ним. Хто буде ніжно проводити пальцями по ньому, хто буде залишати швидкі поцілунки на його шиї. Для кого він буде важко видихати. Та й врешті-решт, кому буде стискати плече після яскравих блискіток перед очима.

 

Промайнули довгі дні та довгі ночі. Нудні та знебарвленні сірим тоном настрою. Сад з трояндами в очах більше не був яскравим та не виспівував разом з пташками рожеві та білі кольори, а вишня перестала квітнути. Пелюстки вже не падали на землю.

 

Зелене листя більше не приваблювало погляд.

 

Лише прозоре озеро могло збарвити душу, поглинену журбою. Сидячи біля нього, Сє Лянь тонув в роздумах. Погрішнена ніч не виходила з голови, як і диявол-художник, що збуджував його уяву. Та його тіло… Він встиг обцілувати його, полишивши на тижні сліди свого палкого кохання. За цей час червоний колір одеж встиг в’їстися в думки, як і чорне волосся. Приємне на дотик, але заборонене для нього своєю ж совістю.

 

Картини, які малював Хуа Чен були божественими. Дивлячись на них, не можливо було б повірити, що ця людина була для нього дияволом-спокусником. Яскраві кольори на полотні майстерно змішувалися в його руках.

 

Не можливо було також і описати почуття до нього. Принц губився кожного разу, коли думав про це. Що він почуває до художника? Як тоді ставиться до диявола? Чи не зраджує він своїм почуттям?

 

Сє Лянь не розумів, але почував одне й те саме. Таємниче притягання та симпатія, зацікавленість та легкий сором при першому коханні. Свободу в душі та рай безкінечних пелюстків троянд, що впали на нього, як тільки він закохався.

 

Білі одежі намокнули водою.

 

— Ґеґе сидить наодинці.

 

Принц повільно повернувся. Позаду нього стояв юнак в червоному одязі та із заплетеною на бік косою, що дивився на нього зверху вниз. Темні очі горіли грайливим, невгамовним полум’ям. Його постать була гордовитою, а кроки вказували на його стриманість.

 

— А ти прийшов до мене вдень.

 

— Хм.

 

Чужий голос досі був приємно-низьким для слуху. Його розмірливість приваблювала. Хотілося дивитися на цього юнака та насолоджуватися його вродою, яку дала йому природа.

 

— Ґеґе займає окреме місце в моєму житті.

 

— Яке, наприклад?

 

— Він є для мене тим самим “Богом”.

 

Щоки запалали рожевими рум’янами, а рука стиснула свою ж одежу. Сє Лянь дивився на нього із захватом, наснагою та першим коханням в очах. Він був Богом для кожної людини, що уявляла його уві снах з непристойним сюжетом. Його прославляли, возводили статуї з ним та писали картини. Але ще ніхто не говорив цього так, як сказав Хуа Чен. Ніхто не зробив цього із впевненістю та вірою, ніхто жодного разу не промовив ці слова так, щоб вони ехом пролунали в думках.

 

— Ґеґе подарував мені перше захоплення, першу наснагу та першу насолоду.

 

…Ще ніхто не протягував до принца долоню та з ясною усмішкою не промовляв слова вірності.

 

— Ти подарував мені перше кохання. Проте, чи хоче ґеґе також отримувати його від мене?

 

…Ще ніхто не був так сильно закоханий в нього. А Сє Лянь ніколи не торкався чужої руки, стискаючи її в знак вірності.

 

— Так.