For your love

Tell me what you want, I’ll give you what you want

Måneskin – For Your Love

В похмурій авдиторії зіль і настійок було тихо і порожньо. На кремезних, пошарпаних часом і студентами столах недбало лежали пергаменти із записами, залишки інгредієнтів та різноманітне приладдя. Одна з пляшечок давно перевернулась, а зілля з неї розтеклось по кам’яній підлозі, затікаючи в тріщини, насичуючи клас гіркуватим ароматом полину і м’яти. Свічки, що замінювали повноцінне освітлення класу коптіли та напливали, скрапуючи з простих латунних підсвічників на стінах чи столах. Здавалось, ця мить застигла в пам’яті багатовікової історії школи чаклунства та цієї кімнати. Лише напіввідчинені двері й тьмяне світло, що лилось з кабінету викладача нагадувало, що це не покинуте життям місце, а лише кінець чергового важкого навчального дня для нового професора.

Петір Бейліш, професор Бейліш, сидів у своєму кабінеті вивчаючи записи минулих викладачів. Холодне світло лампи ліворуч від столу освітлювало його поверхню і профіль чоловіка. Вся його статура випромінювала бездоганну елегантність і строгість. Гострі риси, ще доволі молодого обличчя були окреслені легкою сивиною на скронях та в короткій борідці – нагадуванням про ті нелегкі випробування з минулого. Очі, кольору гартованої сталі, втомлено блукали рядками особистого підручника Северуса Снейпа, вивчаючи примітки записані від руки.

Тяжко позіхнувши, професор відкинувся на спинку крісла і втомлено потер очі. Плутані думки, гнітили, звиклого до бездоганного порядку, як навколо, так і всередині себе, Петіра. Звичний і дієвий спосіб навести лад в голові – вогневіскі. Чоловік потягнуся до нижньої шухляди власного столу і дістав звідти ще закорковану пляшку вогняно-бурштинового напою і улюблений кришталевий стакан для нього. “Тримати подібні запаси завжди поруч – одна з найкращих речей, що я вивчив за життя” – подумки похвалив себе Петір.

Кілька вправних рухів, і ось – ароматний напій вже виблискує в склянці. Ковток. І відчуття легкого поколювання і тепла розтікаються тілом. Чоловік не поспішає, насолоджуючись терпким ароматом, що гармонійно вплітається в атмосферу навкруги. Рідина переливається всіма відтінками золота і помаранчі. “Точнісінько, як її волосся, – прослизає в думках Петіра, – кольори полум’я та осені”. Ще ковток. Петір злизує краплину алкоголю з губ. Потроху втома від важкого дня і майже всі думки про роботу розчиняються під гіпнотичною дією вогневіскі. З котячою грацією чоловік потягується в кріслі й розстібає комір сорочки.

Петір подумки повертається до вчорашнього заняття з семикурсниками. До неї. Такої зовсім дорослої, приголомшливо гарної молодої пані, до його пташки, до Санси. Майже все заняття він не міг відірвати свій погляд від неї хоч на мить. Ідеально припасована форма, густе волосся зібране на потилиці у високий хвіст, щоб не заважати роботі. Він помічав все – як вона ретельно готувала інгредієнти зілля – різала, терла, чавила, раз у раз повертаючись до підручника, звіряючись з рецептом, як вона прикушувала губу, коли була зосереджена, а вказівним пальцем слідкувала за текстом підручника і як світились її очі, коли зілля в котлі реагувало правильно. Але вона не дивилась на нього. Зовсім.

“Я хочу бути першим, на якого ти дивишся”. Петір знав, що не повинен про це навіть мріяти, він знав, що зрадив її довіру ще давно, однак, він не міг не думати, не мріяти про неї. Бо вона була єдина, на кого дивиться він. Іноді, в такі моменти, Петір дуже шкодував, що не володів оклюменцією. Прочитати її думки, дізнатись про найпотаємніші мрії – егоїстичне і безсоромне бажання, що було сильнішим за чоловіка. Петір запевняв себе, що йому було б достатньо лише її усмішки, м’якої і щирої. Він хотів бути хорошою людиною. Фальш, отруйна брехня самому собі. Він ніколи не був “хорошим”, особливо з нею.

— Я хотів би застрягти у твоїх думках, щоб ти сходила з розуму по мені. Ох, пташко… – промовив Петір в порожнечу перед собою.

Ковток, алкогольна отрута в крові, ще ковток. Він наповнював одну склянку за іншою, не рахуючи кількість випитого за сьогодні. Кордони та заборони в голові ламались і зникали, почуття підсилені алкоголем ставали все чіткіші та яскравіші. Картинки, наче живі, змінювались одна за одною. Їх перша зустріч і погляд її ясних, таких ще невинних очей на нього. Вечори, що вони проводили в маєтку її тітки. Як він тримав її на своїх колінах, так близько, як м’яко торкався її скроні, а потім краєчку губ. А потім як лишав її одну серед ворогів. Зраджував безмірну довіру своєї учениці, підопічної, лишаючи її на поталу долі, жорстоко слідкуючи власним планам та амбіціям.

— Скажи мені, чого ти хочеш? – Петір жбурляє пусту склянку об стіну і не усвідомлює, що кричить ці слова занадто голосно.

Він кидається кабінетом, не знаючи, куди дітись, зрештою, Петір зупиняється, спершись на стіл. Почуття провини й шалене бажання сплелися в несамовитій агонії, що роздирала чоловіка на частини. Попри все що він наробив, він бажав її, він кохав її, хотів володіти нею всією. Він був ладен на все заради її любові.

— Заради твоєї любові я ладний на все, – видихає чоловік знову в нікуди.

Стомлено, він проводить руками по волоссю, приводячи його в цілковитий безлад. Однак Петіра це не цікавить, так само як і не цікавить скло, біля самого носка його черевиків.

Тихий скрип двері привертає увагу чоловіка. Здається, перед ним марення викликане надлишком вогневіскі в крові. Перед ним ангел, творіння небес. Петір здивований, але надто п’яний, щоб якось реагувати.

— Ладний на все? – перепитує Санса, стоячи у дверях, навіть не намагаючись приховати, що почула достатньо.

— Ти чула…

Стверджувальне питання, чи то питальне ствердження.

— А якщо я хочу, щоб ви померли, професоре?

— Тоді я помру, – відверто, але різко каже Петір.

Його дратує те, як вона це каже, “професор”, він просив ніколи не говорити з ним формально. Ким би вона була без нього? Давно загинула б. Але пташка виросла і тепер може собі багато чого дозволити. Мабуть, думки чоловіка надміру відбились на обличчі, адже на обличчі дівчини розквітає їдуча посмішка, а тіні, що грають на обличчі додають емоціям глибини та хижості.

Відкинувши напругу, що зависла між ними двома, Санса підходить ближче і з викликом дивиться на Петіра. Його очі таять в собі, бурю, хаос. Її очі то бездонне море, що заколисує і манить до себе. На мить ці дві неприборкані стихії перетинаються, що спричиняє справжнісінький вибух емоцій.

Грубо і владно Петір цілує дівчину, різко притягаючи її до себе, притискаючи до болю ближче. Секунда вагання, що видається вічністю, і Санса відповідає на поцілунок так само дико і жорстоко. На їхніх губах змішується пекучий смак вогневіскі з вишневим бальзамом для губ дівчини. Напруга переростає в шалене бажання, почуття між ними іскрять і колються, кожен з них хоче володіти іншим, не поступаючись принципами ні на секунду. Санса впивається нігтями в спину чоловіка через сорочку, в той час, як руки Петіра вже непристойно високо задерли її блузу. Його крижані пальці зустрічаються з її оголеною шкірою. Температура їх тіл настільки різна, що кожний дотик обпікає, лишаючи по собі візерунки слідів. Чоловік майстерно контролює їх, здавалось би дикий темп поцілунків. Однак, Санса зовсім не хоче віддавати всю владу Петіру, ні колись в майбутньому, ні зараз. Вона кусає його, можливо сильніше, ніж хотіла, бо відчуває смак його крові на губах, злизує її. На що Петір тихо рикає і перебирається на її шию, кусає, дряпає зубами, лишаючи багряніючі засоси на тендітній шкірі, потім знову піднімається вище і легко цілує її у вилиці. Хрипкий шепіт на вухо:

— Я хочу плавати між твоїх стегон, Сансо, хочу кохатись з тобою поки ти не почнеш плакати й кричати.

Світ Санси катастрофічно звужується. Лишаються тільки ці темні, холодні очі перед нею і руки, що владно вивчають її тіло. Вона воліла б забути свого ката. Стерти з пам’яті, наче його не існувало. Та побачивши його знову вона знала наскільки сильно залежна від нього і знала, що він залежний від неї, тому вона була сьогодні тут.

— Зроби все заради моєї любові, – каже Санса, перш ніж знову зустрітись з його вустами.

Щетина Петіра дряпає і поколює обличчя дівчини, додаючи таке необхідне почуття болю, нагадуючи їхній зв’язок, терпкий і щемлячий. Чоловік буквально зриває блузу з Санси, тканина в його руках тріщить, а кілька ґудзиків відлітають на підлогу. Санса дозволяє підняти її за стегна і всадити на стіл, за яким трохи раніше працював Петір. Однією рукою, вона тримає його за комір, їхні язики танцюють магічний танок, сплітаючись і борючись одне з одним. Іншою рукою Санса зсовує книги та сувої пергаментів, вони вдаряються об кам’яну підлогу, розкриваючись і згинаючись.

Відкинувшись назад, Санса спирається на лікті, на тверду поверхню стола, поки Петір мандрує від її вуст, до шиї, ключиць, залишаючи вологі рожеві і червоні сліди та укуси в перемішку з легкими, майже цнотливими, поцілунками. Рукою він підтримує талію, змушуючи прогинатись ще більше. З вуст дівчини злітає стогін, коли теплі губи Петіра цілують її сосок. Він вбирає його глибше, пестячи язиком і злегка торкаюсь зубами. Другою рукою чоловік заривається її довгі, шовкові пасма, відтягуючи їх до болю та сиріт по всьому тілу дівчини.

Санса обхоплює Петіра стегнами, притискаючи його ближче. Через шари тканини вона відчуває його бажання, що викликає у неї нову хвилю збудження. Дівчина піддається вперед, штовхаючись об пах Петіра.

Через зусилля, Петір відривається від тіла під ним. Кров і п’янке збудження пульсують в скронях. Він фокусується на закинутому додолу обличчі дівчини.

— Пташко, я хочу чути як стогнеш. Я спускатимусь нижче і хочу чути як тобі подобається, коли я торкаюсь тебе. Я дам тобі все, що ти захочеш, – хрипко шепоче Петір.

Санса не бачить його звичної, хижої напівпосмішки. Але вона відчуває, що він хоче її не менше ніж вона його. З грудей дівчини вилітає протяжний стогін, як згода на всі дії Петіра. Її розум протестує проти всього, що відбувається, однак вона не в змозі протистояти тілу, що так піддатливо відгукується на кожний дотик і кожний поцілунок. Потім вона, можливо, зненавидить себе за це. Однак вона щиро бажає, щоб він не переставав торкатись її ні на мить. Вона теж зробить все заради його любові.

Коли Петір торкається внутрішньої сторони її стегон, дівчина вже тремтить, не в змозі стримувати хіть. Долонею чоловік ковзає вздовж її стегна, підіймаючись вище, одночасно повторюючи те саме на іншому, тільки покладаючи вологу доріжку з поцілунків. Пальцями він відтягує мереживо її білизни вбік, одразу відчуваючи її вологу і солодкуватий запах тіла. Петір не поспішає торкатись її в найбільш чутливих зонах, він обережно проводить навкруги, масажуючими рухами, відчуває, як Санса відкликається на його рухи тремтінням стегон та важким диханням, що закінчуються протяжним зойком. Він продовжує її дражнити й бажати більшого, аж поки вона рукою не знаходить потилицю чоловіка, змушуючи його нарешті торкнутись її вустами.

— Ще… ох, ще… – благально шепоче Санса.

Рухи Петіра владні та грубі, як і поцілунки, однак, він точно знає, як зробити так, щоб дівчина була на межі безмежного задоволення. Язик, губи, пальці… Вся Санса концентрується на цих доторках, забуваючи дихати. Все, що вона може лише стогнати й шепотіти, щоб Петір не зупинявся. Дівчина відчуває, як доходить до межі. Вона рухає стегнами, додаючи ритму і хвиля задоволення накриває її з голови до ніг, змушуючи напрягтись і враз відчути себе легкою, немов пір’їнка. Її тіло пронизує дрібне тремтіння і схлипи.

Санса знаходить в собі крихти сил і підіймається, сідаючи рівніше, вона тягне Петіра за комір сорочки на себе. Цілує Петіра, відчуває на його язиці смак себе. Вона кусає і відтягує його нижню губу. Потроху її дихання відновлюється і Санса відчуває, як внизу живота знову стає важче і гарячіше. Однак тепер вона буде вести свою гру. Дівчина продовжує глибоко цілувати Петіра, розстібаючи вологу від поту сорочку, ґудзик за ґудзиком. Злегка натискаючи, вона проходить нігтями по грудях і ребрах чоловіка. Вона розриває поцілунок і дивиться на Петіра. Її очі повні хіті та шалених іскор. Петір приймає її гру, дозволяючи їй торкатись його, вести за собою.

Дівчина схиляється і цілує сліди залишені нею на торсі, доходячи до старого, зарубцьованого шраму, що бере початок від сонячного сплетіння і закінчуються правіше в кількох сантиметрах від початку брюк. Санса спускається на коліна, невідривно дивлячись в очі Петіра. Ох, цей погляд, цей вигляд дівчини перед ним. Петір ладен дійти до фіналу, від одного її погляду. Санса нахиляється ближче і проводить язиком вздовж всього шраму. Тепер тремтить Петір, він прикриває очі, міцно хапаючись за край столу. Санса лишає м’який цілунок між його ребер, а руками ковзає вздовж його ніг, зупиняючись на твердій шкірі паска, що тримає брюки Петіра.

Руки дівчини трохи тремтять, чи то від хвилювання, чи від збудження. Трохи повозившись, Санса все ж розстібає тугий пасок. Вона проводить долонею по натягнутій тканині, відчуваючи шалене бажання Петіра. Чоловік різко втягує повітря, напружуючи все тіло. Він знову програє їй. Вона стягує з нього брюки разом зі спіднім. Її доторки дражнять. Прохолодне повітря кабінету контрастує з теплими руками та губами дівчини. Вона вивчає, цілує, смакує ним в лінивому темпі, що змушує Петіра скаженіти. Він підхоплює довгі пасма, що спадають на обличчя дівчини, намотуючи їх на кулак, рухає стегнами, задаючи швидший темп. Він хоче більше, глибше, він хоче володіти нею. Але зараз ним володіють ці солодкі вуста, що доводять чоловіка до запаморочення.

Вчергове, Санса відривається і Петір підхоплює дівчину, розвертає, притискаючи до столу. Одна рука чоловіка владно лежить на тонкому стані Сансі, іншою він знову занурюється в її вогняне волосся, натягуючи його, змушуючи дівчину прогинатись ще більше, стогнати ще солодше. Він входить різко, повністю, рухи Петіра амплітудні та ритмічні. Він схиляється, цілує і зубами відтягує шкіру дівчини на спині, лишаючи по собі сліди-півмісяці. Санса хапається за інший край столу з такою силою, що біліють кісточки пальців, бо здається, що світ навколо неї йде обертом. Пристрасть між ними двома досягає піку, коли їхні стогни задоволення переплітаються і вони обоє отримують таку бажану розрядку.

Все ще важко дихаючи Петір перекочується на іншу половину столу, зовсім не звертаючи уваги, на книгу, що болюче впивається, вигорівшим від часу, корінцем під ребра. Вони мовчали, бо знали – вони віддадуть все, що мають заради кохання одне одного.

З кабінету викладача зіль та настійок линуло приглушене світло. В класі й далі стояв терпкий аромат полину, м’яти та дикої гвоздики…