Eat me, baybe

Eat me, baybe (“З’їж мене, крихітко”)

 6 година ранку. Кьоко за звичкою відкриває очі і намагається виплутатися із теплих обіймів Куона, стараючись його не розбудити.
— Куди це ти так рано зібралася? — чує вона голос свого чоловіка. Все-таки розбудила.
— Сніданок готувати, — відповідає Кьоко. — Ти ж знаєш, це займає деякий час, не на бутербродах же жити.
— Кьо-о-о-ко-чя-а-ан, — протягує Куон солодким голосом і знову пригортає її до себе, — я б усе життя їв одні тільки бутерброди, аби лише побути з тобою якомога довше.
— А це вже ні! — вдавано обурюється дівчина. — Я не дозволю тобі голодувати.
— Тоді я поснідаю тобою, — каже Куон і цілує дружину у носа. — Ти ж не проти?
Кьоко намагається зберігати серйозний вигляд, але все-таки червоніє і бурмоче:
— Але повечеряємо ми нормально.