Call Me Hopeless, But Not Romantic

Початок листопада. Шість років і дев‘ять з половиною місяців з моменту релізу «Corruption».

«Генеральний директор Port Mafia Records розповідає про ворожнечу Подвійного Чорного» — підзаголовок статті. Це навіть не близько до чогось найбільш дратівливого, але Дазая це все одно дуже дратує. Здебільшого через те, що це величезна брехня.

Він не очікував цього, коли прийшов зранку на роботу. Після кількох тижнів відсутності відповіді Чуї, Дазай не думав, що отримає її. Гнів Чуї зазвичай мав надзвичайно короткий і вибуховий запал. Він не часто витрачав час на планування своєї помсти, йому подобалося розплачуватися якомога швидше і жорстокіше. Це для нього нехарактерно.

(Настирливий голос в його голові каже, що, можливо, це вже в його характері. Можливо, він змінився, і Дазай більше його не знає. Він різко приглушує цей голос)

Незважаючи на це, стаття являє собою образливу серію напівправд, розроблених Морі, щоб повернути розповідь в певне русло і змусити шахові фігури вишикуватися на його користь. Початок — це купа сміття про майбутні напрямки Port Mafia Records, Акутагаву та деяких інших артистів і груп, що розвиваються. Дазай пропускає його, щоб дістатися до частини про себе.

Питання: Що ви можете сказати про загострення ворожнечі між Накахарою та Дазаєм??

Відповідь: О, я б не сприймав її серйозно. Ці двоє завжди ворогували. Набагато страшніше, коли вони ладнають. Люди завжди питали, як в мене виникла ідея об‘єднати їх, але насправді то була їхня ідея. Але коли справа доходить до підходу до музики, вони повні протилежності, тож сперечатися — їх природній стан. Вони звикли це робити перед набагато меншою аудиторією, але коли все стало так, як є, це перетворилося в те, що зараз відбувається. Коли справа доходить до музики, вони обоє глибоко поважають один одного в професійному плані, тому я б не ставився до цієї сварки, як до чогось серйозного.

Питання: А як щодо коментарів Чуї про ненависть до «Corruption»?  З цього приводу було багато протестів шанувальників.

Відповідь: Чуя — музикант, і він дуже серйозно ставиться до музики, яку створює.  Я ніколи не зустрічав нікого, хто вкладав би більше себе в свою музику. Чуя надихає, і нам дуже пощастило, що він працює в Port Mafia Records. Тим не менш, він може бути занадто захоплений цими почуттями. І я не думаю, що він справді вважає «Corruption» переоціненою. Я думаю, що його дратує, що люди намагаються заманити його в пастку успіху цієї однієї пісні. Останні кілька років Чуя був напрямною рукою у створенні феноменальної музики. Йому подобається зосереджуватися на майбутньому та новому, а не зупинятися на минулому.

Далі Морі розповідає ще більше, але Дазай більше не обтяжує себе читанням. Найгірша річ — це те, що тут не все брехня. Був час, коли сперечатися з Чуєю було звичайною справою. Але цей час давно минув. І ця сварка, зокрема, найбільш реальна і неприємна з усіх, що у них були, це не безневинні підколи. Зазвичай Дазай не зла людина, але він все ще розлючений навіть через місяць.

Не кажучи вже про те, що неприязнь Чуї до «Corruption» не мала нічого спільного з роздратуванням через популярність пісні.  Дазай насправді хотів би, щоб все було так просто.

Він нічого не може зробити з тим, що відчуває захоплення від реакції Чуї, яка змусила таку людину, як Дазай, зненавидіти відповідь більш за все на світі. Вона жалить, а також має другий посил: Чуя більше не має наміру грати в цю гру. Він все ще дивиться на статтю, коли президент підходить до його столу.

— Я щойно розмовляв по телефону з Морі Огаєм, — заявляє Фукудзава. Він не виглядає задоволеним через розмову взагалі. Він зупиняє свій серйозний погляд на Дазаї. — Ми досягли домовленості щодо цієї сварки між тобою та Накахарою.

— Якої саме домовленості? — питає Дазай, вже боячись відповіді. Залиште Чуї подвійні стратегії. Він ніколи не був з тих, хто відступав, і була причина, чому Дазай ніколи не зміг здобути остаточну перемогу в усіх їхніх конфліктах. Він був би вражений, якби це було спрямовано не на нього самого.

— У взаємних інтересах обох сторін, — каже Фукудзава серйозним тоном, — ви обидва більше не будете говорити один про одного на публіку. Якщо запитають, казатимете, що не маєте коментарів. Це не обговорюється, Дазаю.

— Я розумію, — каже Дазай, хоча слова застрягли в горлі. Але це сказано щиро, він ніколи не наважиться не підкоритися прямому наказу президента.

Фукудзава сильно ризикував, коли найняв Дазая. Він прийняв його, коли у нього ще були явні суперечки з Port Mafia Records. З усіма юридичними (і не дуже юридичними) ресурсами, які були в розпорядженні PMR, це був сміливий крок для набагато меншого та менш відомого Audio Detective Agency.

Хоча Фукудзаву це не лякало. Він лише сказав, що знає і не боїться Морі, і вони більше це не обговорювали. Відтоді Дазай дуже поважав цього чоловіка. Можливо, він не завжди демонструє це, але його думка дуже багато значить для Дазая.

Він не збирається робити робити нічого, що поставило б під загрозу його або ADA. Дазай ніколи не думав, що колись так піклуватиметься про місце, де він працює (з PMR такого ніколи не було), але він, на диво, прив‘язаний до нього.

Люди тут хороші, і вони невтомно працюють, щоб виконати всю роботу, яку в PMR роблять легіони людей. Кінцеві продукти можуть бути не такими відполірованими, але вони, безумовно, виготовлені з більшою цілісністю.

Минуле Дазая і невирішені проблеми з Port Mafia Records — делікатна тема в офісі і те, на що він не любить звертати багато уваги. У звичайній ситуації він ніколи б так не вчинив, але його логіка ніколи не була такою здоровою, коли мова йшла про Чую — неприємний побічний ефект з підліткового віку, якого він не зміг позбавитися.

Фукудзава, здається, вірить йому в будь-якому разі (іноді Дазай хвилюється через те, що тут всі трохи занадто довірливі). Він просто киває.

— У січні ви також відзначите річницю «Corruption», — каже Фукудзава все ще серйозним тоном, але очі вже добріші, ніби він знає, що новини, які він розповідає, небажані та неприємні, — це не повинно бути щось екстравагантне, лише демонстрація доброї волі, що ворожнеча між вами припинена.

Дазай побудував свою кар‘єру на брехні, тож він не повинен бути таким стурбованим через необхідність зробити це. Йому доводилося робити речі, які вимагали від нього набагато більше, ніж простого визнання. Але ця брехня, зокрема, обпалює більше, ніж будь-які інші, які він пам’ятає (бо   ворожнеча навіть трохи не припинилася).

— Без проблем, — каже Дазай, широко посміхнувшись президенту. Він піднімає великий палець вгору, щоб надати більше переконливості своїм словам.

— Дякую, — каже Фукудзава, трохи кланяючись. Він повертається, щоб піти в офіс, але його ловить Ранпо і зятягує в розмову про те, чому їм потрібен новий тостер у кімнату для відпочинку.

Дазай спостерігає за ними, але насправді майже не слухає. Він міцно стискає статтю в руках, повільно псуючи сторінки.

Лютий. Один місць з моменту релізу «Corruption».

Всі казали Чуї, що альбом сподобається людям. Його заспокоювали цим знову і знову. Всі помилялися.

Альбом не просто подобається людям — він має майже безпрецедентний рівень успіху.

Числа завеликі, щоб Чуя міг зрозуміти. Він пам‘ятає відчуття перемоги, яке відчув, коли вони з The Sheep отримали дозвіл грати одну із своїх пісень на лайнових радіостанціях. Зараз він не може піти нікуди, де не чутиме себе на радіо на справжніх національних радіостанціях. Сторінки в соціальних мережах, які його змусили створити маркетологи, вибухають.

Койо попереджала його (коли вона ще спілкувалася з ним) про те, як успіх може змінити життя людини. Вона казала, що слава схожа на прожектор без вимикача. Чуя зрозумів, що вона мала на увазі, зараз. Це наче в один момент його ім‘я, Чуя Накахара, стало загальною назвою. Він навіть не може піти у магазин на розі, щоб забрати рамен, і не бути впізнаним. Це надзвичайно дивно.

Це також певною мірою захоплююче.

Кількість людей, що зверталися до нього онлайн або наживо, щоб сказати, що їм подобається їхня музика, божевільна. Чуя знає, що люди пишуть музику з різних причин: заради слави, заради грошей, тому що це їх робота. Але музика ніколи не була лише роботою для Чуї, музика — це те, що змушує його відчувати живим. Тож чути, що інші люди відчувають зв‘язок з музикою, яку він написав, до біса неймовірно.

Альбом особливо успішно поширюється в Азії. Чуя ледве сховав задоволену усмішку, коли Морі сказав йому про це. Очевидно, підрозділ PMR в Південно-Східній Азії в повній мірі займався його розповсюдженням. (Чуя відправив туди копію Double Balck, як тільки вони закінчили його. Він не включив туди записку, тож думає, що це і є відповіддю Артура).

Він виявляє, що проводить більше часу з генеральним директором PMR, ніж будь-коли. У той час як Морі завжди був своєю дивною та холодною версією приємного та веселого під час їхніх попередніх зустрічей, тепер він здається менш веселим, але більш щирим. Чуя, можливо, справді вірить йому, коли він каже, що йому подобається альбом. Врешті-решт Чуя затримується і розмовляє з Морі довше, ніж потрібно. Морі запитує його думку щодо фрагментів пісень або аранжування для фортепіано. Чуя чесний і намагається не зіпсувати цю нову динаміку, а потім з подивом виявляє, що Морі йому подобається не тільки як бос.

Дазай ніколи не присутній під час таких зустрічей. Коли Дазай там, спілкування продовжується не довше, ніж треба. Схоже, що Дазай і Морі — абсолютно різні люди з одної сфери дільяності. І кожен з них божевільний і неприємний, і Чуя не може знаходитися біля них обох, коли вони разом. Тож він намагається вибратися звідти, щоб Дазай кинув якнайменше образ у бік боса.

У всіх цих змін, звичайно, є і темна сторона. І її  назва – «Corruption».

Звичайно, це їхня найпопулярніша пісня з величезним відривом. Коли Чуя чує Double Black на радіо, то зазвичай звучить саме вона. Дев‘ять з десяти компліментів завжди саме про «Corruption». Навряд чи хтось у PMR чув цю пісню до того, як її випустили, тому він навіть в офісі не може сховатися від нескінченної кількості людей, які підходять до нього і розповідають, як це чудово. Чуя не може нікуди піти, щоб о дарувальники темної немилості не супроводжували його.

Справа не в тому, що він ненавидів цю пісню. Все набагато складніше. Вона містить занадто багато про нього, що він краще б приховав. Це відчувається так, наче він кричить свої секрети на весь світ, наче всі чують, що він облажався. Кожного разу, коли він співає її, йому доводиться повертатися до спогадів, пов’язаних з цими почуттями. Кожного разу, коли він б‘є по клавішах фортепіано, граючи соло, йому доводиться черпати це з виру злості, болю і жалюгідної туги, яку він зазвичай відштовхує якнайдалі.

З іншого боку, це також про нього і Дазая. Чуя думав, що не зможе писати музику з кимось. Він ніколи не думав, що зможе показати комусь те, що відбувається у його голові. Дазай врахував усі сумніви, які він коли-небудь мав, і роздавив їх у пил. Чуя навіть не планував розповідати щось Дазаю. Він наодинці працював над піснею, яку, на жаль, досі важко викинути з голови, коли раптом там опинився Дазай, і Чуя все йому розповів. Але він ні про що не шкодує, бо розповісти відчувалося правильним.

Почуття, яке з‘являється, коли Дазай обриває його в середині соло в «Corruption»… Чуя ніколи не відчував себе таким відкритим комусь. Це запаморочливо і жахливо, і Чуя ненавидить це та жадає водночас, докладаючи багато зусиль, щоб не думати про це.

На щастя, «Corruption» — не єдина їхня пісня. Враховуючи це виключення, співати з Дазаєм наскільки ж легко, як дихати. Чуї не потрібно думати про гармонізацію чи темп, це просто відбувається само собою. Чуя вважає, що частково це пов’язано з геніальністю Дазая та їх сумісністю як партнерів (не те, щоб він коли-небудь сказав це вголос іншій людині).

Написання альбому разом перетворило їх у щось нове і особливе. Дазай іноді може бути чортовим лайном, але Чуя довіряє йому. Нема нікого іншого, з ким він міг би це зробити. Нема нікого іншого, з ким він хотів би це зробити.

Партнери, як назвав їх Чуя. Це підходящий опис. Все ще є речі, які Чуя не знає про Дазая (тому що він постійно все приховує, а ще він брехун до самих кісток), але важливі речі він знає. Йому насправді байдуже, чому він носить свої бинти та як він почав працювати в PMR. Ну, він хоче знати, але це блідне порівняно зі знанням того, хто Дазай під усім його лайном.

Чуя бачив його розумову діяльність на роботі під час майстерного написання музики, наче це інша мова, якою він спілкується. Він бачив, яке щире задоволення Дазай отримував від відеоігор або дешевої нездорової їжі, а не від екстравагантних речей, які міг собі дозволити на свою зарплатню в PMR. Чуя знає, що насправді Дазая можна розсердити, і коли той дійсно злий, він агресивно накидається і не вірить у вибачення. Він отримував витончену доброту, яку Дазай вміє дарувати, навіть не чекаючи жодної подяки (і взагалі віддає перевагу тому, що на це не звертали уваги), що Чуя взагалі не очікував від такого віслюка, яким його вважав в п’ятнадцять (він все ще віслюк, але вже зовсім іншого роду).

Вони практично живуть разом. Чуя думав зробити це офіційним і переселитися в гарніший гуртожиток з двома спальнями, але Дазай досить скептично ставиться до такого роду речей, і Чуя вважає, що між підготовкою до турне це може почекати. Дазай — той, хто спить на дивані, і він не жаліється.

Чуя дуже хоче поїхати в турне. Він був здивований, коли Морі висунув цю ідею без попередження, але після того, як подолав свій шок, відчув захват. Він завжди любив виступати. Потрапити на сцену разом з Дазаєм — це щось, що він не знав, наскільки хотів, аж допоки пропозиція не опинилася прямо перед ним.

Вони практикувалися декілька тижнів з людьми, що поїдуть в турне разом з ними. Тачіхара буде барабанщиком, що чудово (незважаючи на те що він все ще ображається за Пекін). Хіроцу — їхній турне-менеджер. Чуя сильно сміявся, коли почув це. Старий під час турне Койо знову і знову казав, що няньчитися з ними не його робота, а зараз це буквально його робота.

Звикання до гри музики з усіма йде досить добре. Жодна з проблем не виходить ні від нього, ні від Дазая. Чуя чув пісні з їхнього альбому достатню кількість разів, коли вони записували його, тож він думає, що міг би грати їх навіть уві сні. На щастя, він здебільшого змусив Дазая відмовитися від перфекціоністської одержимості (хоча він все ще не припиняє називати спів Чуї фальшивим).

Грати музику наживо не проблема. Сценічна підготовка, з іншого боку, виснажлива.

Чуя ніде не відчував настільки комфортно, як на сцені. Це єдине місце, де він не відчуває потреби бути кимось іншим, а не самим собою. Йому не потрібно, щоб його навчали, як поводити під час виступу. Він вважає дурним планувати це заздалегідь, бо це робить шоу дешевим і неавтентичним.

Чуя не знає, що робити з Ісаму Йоши — чоловіком, що їх «навчає». Хоча всі називають його Графом (що Чуя вважає до біса претензійним). Він був найнятий особисто Морі, і, здається, його поважають майже всі.

— Мова тіла настільки ж важлива, як і слова, що виходять з ваших уст, — каже Граф, його голос звучить формально, а вираз обличчя серйозний. Він стоїть перед сценою в одному з приміщень для тренувань PMR, читаючи лекцію з теорії присутності на сцені, як і в останні три дні. Він і Дазай стоять у центрі сцени (хоча Чуї цікаво, нащо вони займають це місце, якщо все, що вони роблять, це слухають, як Граф монотонно щось розповідає).

Чуя не зарахував би себе до тих, хто його дуже поважає.

Він дивиться краєм ока на Дазая, хто слухає це все з ідеально нейтральним обличчям. Він озирається на Чую на мить, злегка кривлячи губи. Чуя знову дивиться вперед, кусаючи губу, щоб не скривитися.  Дазай також не погоджується на дурниці Графа, але отримує величезне задоволення від того, наскільки це дратує Чую.

— Незважаючи на ваш вік і недосвідченість, вам доведеться привертати увагу цілого натовпу людей, а це вимагає солідності, — каже Граф, не помічаючи їхнього німого обміну. Також здається, що він думає, що через їх молодість вони повні ідіоти, і це не допомагає Чуї стримувати свій характер, — на щастя, цьому можна навчити. А зараз, Чує, підійди до мене.

Чуя вражений тим, що його виділяють. Але він йде вперед, щоб приєднатися до чоловіка, що стоїть ближче до передньої частини сцени.

— Ідеальний приклад, як не треба рухатися, — каже Граф, кидаючи на нього презирливий погляд. Цього разу Чуя не намагається стримувати хмурість на своєму обличчі. — Слабка постава, неакуратна ходьба, немає емоцій.

— Ви не казали поводити так, як я б поводив під час виступу, — роздратовано каже Чуя.

— А я і не повинен, — зверхньо каже Граф, — ти повинен поводити так, наче за тобою спостерігають весь час. Люди дивитимуться на тебе не тільки не сцені. Ви завжди виступаєте.

— Ми не роботи, — каже Чуя, схрещуючи руки і дивлячись на чоловіка.

— Ні, ви артисти, — каже Граф, не реагуючи на очевидний гнів Чуї. Він спокійний, як завжди. — Пройди через свою дитячу істерику тут, а не на сцені. Ви можете бути підлітками, але це не та версія себе, яку ви представлятимете світу. Музика зріла, і ми піднімемося до цієї зрілості. Ми прагнемо стати душевними, мудрими не по роках, елегантними.

Чуя щетиниться від образи і готовий вирватися звідси, коли Дазай починає говорити позаду них:

— Ми скоро почнемо співати?

Натомість граф кидає несхвальний погляд на Дазая.

— Дуже добре, можливо, ви обидва краще навчитеся на практиці, а не за допомогою слів. Долучайся, Дазаю.

Дазай підходить, і Чуя може бачити сміх в його очах через всю цю ситуацію. Це допомагає Чуї трохи відновити самовладання. Принаймні йому не доведеться переживати через це одному. Партнери.

— Тепер у нас є невелика перевага, оскільки вас двоє. Це дозволяє нам створювати динаміку, грати один з одним, — каже Граф. — Спробуймо. Заспівайте перші рядки пісні «Rain Beyond the Window».

Значить, він знає їхню музику, самовдоволено думає Чуя. Він знизує плечима і починає співати, роблячи все можливе, щоб не напружувати голос (голос Койо все ще звучить у його голові і нагадує про важливість догляду за своїм музикальним інструментом).

— Another day of morning rain, I don’t recall the last time I saw the sun.

Він дивиться на Дазая, який відкриває рота, щоб почати співати наступні рядки, перш ніж Граф втрутиться.

— Ні, зупиніться. Це було жахливо.

Гарний характер Дазай у цій ситуації, здається, повністю зникає.

— Справді? А я і забув, що ти сам такий вражаючий співак, Йоши, — каже Дазай різко, глузливо й нещиро.

— Не спів, — каже Граф, хитаючи головою, — я кажу про подачу. Як дует, ви повинні завжди знати, що робить інший. Ви повинні бути продовженням один одного. Кожен крок партнера повинен мати відповідну реакцію з вашої сторони.

— Це не те, що я робив би, якби це був справжній виступ, — каже Чуя, закочуючи очі. Йому байдуже, якщо це виглядає як неповага. — Я не можу прикинутися. Це не відчувається однаково.

Граф слухає це, не дуже вражений поясненням.

— Чудово, спробуй співати пісню Дазаю.

Чуя глибоко вдихає носом, але робить, як йому сказали. Він повністю повертається до Дазая, зустрічаючись з ним поглядами. Це трохи дивно. Чуя співав перед Дазаєм і для Дазая більше разів, ніж він може порахувати, але не так. Також дивно, що Граф спостерігає за ними.

— Another day of morning rain, — співає Чуя, слова трохи застряють у горлі, — I don’t recall the last time I saw the sun.

На обличчі Дазая з’являється багато емоцій, але Чуя не може визначити, які саме. Врешті-решт, він зупиняється на своєму найкрутішому погляді (той самий, який Чуя назвав поглядом скумбрії). Він дивиться на Графа і відвертається від Чуї замість того, щоб співати у відповідь.

— Ах, — каже Граф замислено, — це теж не піде. Було б краще, якби ви просто співали разом.

— Це марна трата часу, — заявляє Чуя, відчуваючи, що його обличчя нагрівається, — ти просто кажеш купу суцільної дурні. Ми розуміємо важливість гарного шоу. Нам потрібно знати один про одного на сцені. Але це не більш важливо, ніж справжня музика або відігравання перед справжнім натовпом, про який ти, здається, взагалі нічого не знаєш. Ти нам не потрібен.

— Морі, здається, думає інакше, — каже Граф, і на його обличчі вперше промайнув натяк на роздратування. Хоча він все ще дивиться на них зверхньо. — Він довірив мені подбати про те, щоб ви двоє були готові до виступу, і я це зроблю.

— Ми вже готові до виступу, — різко відповідає Чуя. Він трохи наближається до Графа і вказує пальцем на нього для виразності. — Слухай сюди, дурню. Я не збираюся сидіти тут і дозволяти дивитися на нас зверхньо. Мені байдуже, що сказав Морі. Ми закінчили сценічну підготовку. Ходімо, Дазаю.

Чуя не чекає відповіді Дазая, він просто йде зі сцени з найкращою поставою і чортовою солідністю, на яку тільки здатний. Він відкриває двері, коли Дазай наздоганяє його. Чуя проходить до передпокою, а потім повертається до нього обличчям, все ще хмурячись.

Дазай починає сміятися, як тільки двері за ними зачиняються, спираючись на стіну, щоб не впасти.

— Я хотів би, щоб ти побачив його обличчя, коли ти вийшов таким чином, Чібі, — каже Дазай між нападами сміху.

— Він таке чортове мудло, — каже Чуя, притулившись до протилежної стіни. Але він трохи посміхається, уявляючи вираз обличчя Графа. — Я розберуся з наслідками  у вигляді Морі.

Дазай припиняє сміятися, його усмішка зникає.

— Я не думаю, що його це дуже хвилює. Він, ймовірно, призначив його радше як формальність. Ніхто з нас ніколи не мав проблем на сцені. Граф відомий тим, що виправляє проблемних співаків, тому всі звели його на такий п’єдестал.

Чуя киває, невимушено чіпляючись за той факт, що в якийсь момент вони з Дазаєм зблизилися достатньо, щоб він знав, що той зараз почувається комфортно (те, що він погодився не знати всього про Дазая, не означає, що він буде пасивним щодо цього). Він не каже нічого, просто прямує з офісу до гуртожитку. Дазай йде слідом, потім знову починає сміятися. Чуя дивиться на нього з піднятими бровами.

— Я вже не можу дочекатися, коли ми почнемо спілкуватися з пресою, — каже Дазай, широко усміхаючись. Чуя пирхає і штовхає його до стіни.

      ————————————————

Чуя з усіх сил намагається виглядати спокійним, коли йде коридором до офісу Койо. Кумедно, що це частина будівлі, в якій він проводив майже весь свій час рік тому. Зараз це просто виводить із себе. Раніше він вважав заспокійливим те, що тут так тихо, але зараз це здається якимось моторошним. Чуя не впевнений, чи ці неприродні кивки і вітання, якими його зустрічають, коли він проходить повз, спричинені його новонабутою славою або є знаком, що його більше не раді бачити в цій частині офісу. Койо могла б перенести свій офіс у представницький номер на верхніх поверхах після свого підвищення, але вона вирішила залишитися тут.

Сказати, що Чуя був здивований запрошенням Койо, було б величезним применшенням. Коли він вперше побачив електронний лист, подумав, що це якийсь дурний жарт. Чуя прочитав його тричі, перш ніж усвідомив, що запрошення справжнє. Подробиць було не багато: лише прохання Койо Озакі зустрітися о другій годині дня через два дні.

Чуя почав звикати до думки, що він поїде в турне, не вирішивши проблеми з Койо. Це була нищівна думка, але він змусив себе прийняти її як реальність. Зараз Чуя не впевнений, що чекає його на цій зустрічі. Був час, коли він скористався б нагодою поговорити з Койо, щоб вирішити питання, але за весь час, що минув, і після всього, що сталося, він став більш конфліктним.

Він стільки зусиль докладав минулого літа, щоб вибачитися перед Койо, простягаючи до неї руку знову і знову, щоб потім бути жорстоко, але ввічливо відштовхнутим (як може тільки Койо). Після цього він почав працювати на альбомом і став занадто зайнятим, а потім все дійшло до того, що відстань між ними стала завеликою, щоб подолати її, і Койо в будь-якому разі не збиралася його вибачати, тож він здався. Але це наче рана, яка ніколи насправді не загоювалася, він просто став більш майстерним у перев‘язці (дідько, Дазай навіть проникає в його кляті метафори).

Він стукає, коли доходить до дверей Койо, з укоріненою ввічливістю. Вона запрошує його зайти. Чуя поправляє капелюх на голові, зробивши останній глибокий вдих перед тим, як увійти.

Койо сидить за своїм столом, все ще щось записуючи. Чуя підходить до одного зі стільців перед столом і сідає на нього прямо, хоча це некомфортно поза. Він чекає, поки Койо почне говорити першою. Вона була тою, хто організував зустріч, тож Чуя не збирається робити її роботу за неї. Вона закінчує писати, перш ніж подивитися на нього з обережною усмішкою на обличчі.

— Я наллю нам обом чаю, — пропонує Койо, встаючи. Це дає Чуї відчуття дежавю: саме так завжди починалися їхні зустрічі.

— Ні, дякую, — каже Чуя, трохи дивуючи цим самого себе. І він не планував казати це таким холодним тоном. Хоча це відчувається правильним. Він не дозволить Койо вдавати, ніби між ними нічого не змінилося. Вона заслуговує на те, щоб зіткнутися з наслідками свого вибору. — Через підготовку до турне в мене не так багато часу. Навіщо ти хотіла мене побачити?

Вираз обличчя Койо злегка напружується — єдине зізнання, що її заскочили. Вона знову сідає і дивиться прямо на нього. Її голос більше діловий, ніж доброзичливий.

— Альбом йде надзвичайно добре. Ти, мабуть, дуже пишаєшся цим.

— Так, — погоджується Чуя, натягуючи на обличчя легковажну (якщо не злегка глузливу) посмішку на комплімент. — Але не вся заслуга належить мені. Я б не впорався, якби не люди, що були там, щоб підтримати мене.

— Звичайно, — каже Койо, не реагуючи на провокацію, — Port Mafia Records завжди підтримує своїх людей. Морі, зокрема, здається надзвичайно задоволеним записом.

— Та, — каже Чуя легковажно, — бос був дуже добрим до нас протягом усього процесу.

— Здається, ти його любиш більше, ніж раніше, — помічає Койо, явно незадоволена цим відкриттям.

— Я познайомився з ним трохи краще. Він менше лякає, ніж здається, — каже Чуя рівним тоном. Він більше не збирається сліпо погоджуватися з думками Койо про людей. Він може складати власні судження.

— Тобі слід усвідомлювати, що Морі — той, кого краще тримати на відстані, — каже Койо трохи роздратовано і нетерпляче.

— Я не тримаю голову у піску, — різко каже Чуя, втрачаючи терпіння. Він сюди прийшов не на чортову лекцію. — Ти і Дазай думаєте, що якийсь недотепа. Я не якесь дурне дитя, що не бачить усього, що тут відбувається. Я знаю, якою була Port Mafia Records до того, як я сюди прийшов. Думаєш, я не знаю, чому вдалося так швидко організувати турне для двох відносно невідомих артистів? — питає він, закочуючи очі, — Морі зробив це можливим. Ти думаєш, ми краще за нього, якщо не забруднюємо руки особисто? — він кидає на неї невражений погляд, — ми всі отримуємо користь з цього.

— Він паразит, Чує, — каже Койо, виглядаючи радше сумною, ніж злою, через його спалах.

Чуя не так добре знає Морі, і він не може назвати їх близькими. Але Морі дав Чуї те, що він завжди хотів більше, ніж будь-що інше, — місце, якому він належить. За це він отримав відданість Чуї. Він знає, що Морі не зовсім гарна людина, але йому байдуже. Кожен здатний на жахливі вчинки, і він достатньо побачив у світі, щоб стверджувати це. Єдине, що для нього важливо, — те, що Морі не вимагає від нього бути тим, ким він не є, і дозволяє створювати ту музику, яку він хоче. Решту може ігнорувати.

— Він людина, хитра людина, що не боїться робити те, що приведе його до успіху, — прямо каже Чуя, — позбав мене від спроб грати на високому моральному рівні.

Койо тихо зітхає, але змінює тему.

— Я попросила тебе прийти сюди не для того, щоб говорити про Морі.

— Тоді для чого ти попросила мене прийти сюди? — питає Чуя, ледве стримуючи себе, щоб не вказати на те, що саме це він спитав в першу чергу, коли прийшов.

— Я хотіла поговорити з тобою. Все це продовжувалося занадто довго, — каже Койо, тепер більше вагаючись. Вона обережно підбирає слова. — Я… шкодую про те, як все обернулося між нами.

— Та невже? — питає Чуя, звужуючи очі. — Кумедно. Напевно, я пропустив всі ті рази, коли ти намагалася щось змінити. Ой, зачекай, здається, це я був тим, хто простягав руку. І ти відштовхувала мене щоразу протягом кількох тижнів, поки я не припинив турбуватися. І зараз ти шкодуєш? — він пирхає і схрещує руки.

— Ти змінився, — каже Койо. Вона спостерігає за ним, злегка нахмурившись.

— Так, таке зазвичай трапляється, коли ви не спілкуєтесь з кимось протягом шести місяців, — каже Чуя, знизуючи плечима.

— Я намагаюся попросити вибачення, — каже Койо, починаючи втрачати частину свого самовладання. Напевно, неправильно, що це змушує Чую почуватися краще.

— Ти чудово справляєшся, — каже Чуя з сарказмом, автоматично жорстоко посміхаючись.

На мить він не вірить своїм очам. Ось як вражає це видовище. Але це, безперечно, сльози, що збираються на очах Койо. Вона сіпається вбік, щоб спробувати приховати їх, і піднімає руку, щоб закрити обличчя.  Койо, яка ледве моргає оком на більшість речей, яка тримає свої емоції в залізній хватці.

Чуя встає зі свого стільця й обходить стіл ще до того, як вирішив рухатися.

— Гей, — каже він тихо, лагідно прибираючи руку з її обличчя. Він присідає, щоб нахилитися ближче й заспокійливо прошепотіти: — Гей, гей, гей, не роби цього.

— Вибач, — каже Койо, але це виходить трохи здавлено, наполовину слово і наполовину приглушене ридання. — Вибач. Я поводила так жахливо, — сльози течуть її обличчям, незважаючи на очевидні спроби зупинити їх, — але я була такою розлюченою і такою ревнивою, що просто відштовхнула тебе. А потім здавалося, ніби я тобі навіть не потрібна, — вона трохи тремтить і кілька разів шмигає носом, — і я не хотіла втрачати тебе, але не хотіла визнавати, що ти мені потрібен. Бо кожного разу, коли я визнавала когось потрібним, це закінчувалося погано. І я була такою самотньою. А ти, здавалося, був абсолютно в нормі.

— Ти смієшся з мене? — питає Чуя. Він бере руку Койо і стискає її. — Щоранку я заварюю собі чай з чайника, який ти купила мені на день народження. Щоранку я дивлюся на цей жахливий чайник і відчуваю себе нещасним, Койо. Нещасним, — Він судорожно ковтає, дивлячись вниз, — і я так сильно хотів поговорити з тобою про альбом. — Але я не хотів… втручатися туди, де мене не чекають.

— Тебе тут чекають, — каже Койо, різкість у її тоні змушує його підняти очі. Навіть плачучи, вона все ще може звучати міцною, як сталь. — Тебе завжди тут чекають. Я вперта дурепа і не заслуговую твого прощення так легко. Але я егоїстка, тож прийму його в будь-якому разі.

Чуя усміхається:

— Людям не потрібно заслуговувати на прощення. Це залежить від людини, що його дає, — він усміхається її, відпускаючи її руку й притуляючись до столу, більше не обтяжуючи себе фальшивою гарною поставою. Полегшення від того, що йому не довелося розігравати спектакль і що нарешті можна позбавитися цього лайна, яке було з ним протягом останніх місяців, невимовне. Звичайно, він був розлючений, але загалом він скучив за нею.

— І я не лише уникала тебе, — каже Койо, витираючи останні сльози. Чуя навіть не здивований, що вона так швидко опанувала себе, це просто робить його усмішку ще ширшою. — Я працювала практично з останніх сил. Я сильно недооцінила кількість роботи, що виконує виконавчий директор Port Mafia Records. Морі робить це так просто. Але людина, після якої я прийшла на цю посаду, залишила величезний безлад, і я намагаюся це прибрати вже протягом декількох місяців.

— Я знаю, що ти не працювала ні над якою музикою, — каже Чуя. Визнання того, що він слідкував за Койо, приходить зараз легко. — Що вони змушують тебе робити?

— PMR значною мірою здатна функціонувати так, як це робить, завдяки своїм відносинам всередині організації і партнерським відносинам з іншими. Мені доручили підтримувати та розвивати ці відносини, а це нелегке завдання, — пояснює Койо, перемкнушись на ділову частину своєї особистості, яка принесла їй звання виконавчого директора в такому молодому віці. — Кожна людина хоче щось від нас, а ми — від них, і це битва, хто поступиться менше.

— Тобі подобається, — каже Чуя, чуючи це в її голосі.

Койо зупиняється на мить, в потім злегка усміхається, визнаючи те, що він не помилився.

— Гадаю, я отримую задоволення, коли мені вдається отримати те, що мені потрібно, і не здати нічого взамін. Вигляд облич людей в такі моменти — це щось.

— Не сумуєш за музикою? — питає Чуя. Він не впевнений, що зможе зануритися в ділову сторону PMR. Звучить задушливо.

— Я насолоджуюсь музикою та співом, але мені не було дано багато варіантів того, що робити в житті. Я була замкнена в цій ролі з чотирнадцяти років. Збільшення простору для дихання стало приємною зміною темпу, — каже Койо, відкидаючись на спинку стільця, — я люблю створювати музику, і я не хотіла би працювати в іншій галузі, але я не ставлюся до цього так, як ти. Ти любиш музику більше, ніж будь-хто, кого я коли-небудь зустрічала. Це зрозуміло з альбому.

— Тобі подобається альбом? — питає Чуя, явно нервуючи. Він дивиться вбік, сподіваючись, що завдяки цьому хвилювання не таке очевидне.

Койо сміється, що змушує Чую повернутися до неї обличчям.

— Чуя, це шедевр. Всі так думають. Я здивована, що ти все ще маєш сумніви щодо цього.

— Мені байдуже, що всі думають, — каже Чуя, піднімаючи брову.

— Я думаю, що це сенсація, витвір мистецтва, — каже Койо. Це вражає інакше, ніж більшість інших похвал, які він отримав.  Незважаючи на те що вони були віддалені одне від одного довгий час, вона його наставниця. — Коли я вперше почула «Corruption», я відчувала гордість більше, ніж будь-коли. Ти так далеко пішов від того маленького вуличного панка, яким був, коли зайшов сюди.

Чуя відчуває, як чорвоніє, і намагається подолати своє збентеження.

— Я був не настільки поганим, — протестує Чуя, — і я б не досяг цього без твоєї допомоги.

Койо сяє через похвалу. Це дає Чуї поштовх сказати:

— Я знаю, що ти зайнята, але наш перший концерт в Лос-Анджелесі. Якби ти якимось чином могла туди попасти, це багато б значило для мене.

— В такому разі я прийду, — легко заявляє Койо. Наче вона щойно не розповідала про те, як в неї мало часу.

— Справді? — каже Чуя, не в змозі приховати величезну усмішку.

— Звісно, — каже Койо. Вона не усміхається, але щастя видно з її очей. — Я винна тобі концерт після всього, що ти пережив.

На мить вони сидять у тиші. Але Чуя поки не хоче йти звідси. Стільки часу пройшло з тих пір, як він мав змогу спілкуватися з Койо. Стільки всього хочеться їй розповісти. Але він не знає, з чого почати. На щастя, Койо бере ініціативу на себе.

— Як проходить підготовка до турне? — питає вона.

— Здебільшого добре. Цей чоловік, Граф, такий віслюк, — каже Чуя, автоматично хмурячись від думки про нього.

Койо злегка усміхається, своєю версією сміху.

— Я чула, що ви не ладнаєте. Він трохи різкий, але він добре знається на тому, що робить. Він дуже допоміг мені стати менш незграбною на сцені.

Чуя це приголомшило.

— Я ніколи не бачив, щоб ти навіть трохи була незграбною під час виступів.

— Ти не знаєш, якою я була в чотирнадцять, — каже Койо, знизуючи плечима, — не всі виходять на сцену так, як ти, Чує.

Чуя не звик мати справу з такою кількістю прямих похвал від Койо.

— Дазай теж думає, що Граф дратує, — каже він. Обличчя Койо дивно напружується від цих слів.

— Щодо Дазая, — каже Койо, вагаючись, — ти впевнений, що розумієш, у що вплутуєшся?

— Що ти маєш на увазі? — каже Чуя, різко звужуючи очі. Він відчуває, як його тіло напружується, і випрямляється, більше не притуляючись до столу.

— Він слизький, Чує, — каже Койо. Вона схрещує руки на грудях, серйозно дивлячись на нього. — Він майже такий самий гарний актор, як і співак. Я б не хотіла, щоб ти потрапив у одну з його пасток і був заскочений.

Чуя змушений стримати різку відповідь. Він знає, що Дазай більше ніж здатний постояти за себе, але з тих пір, як Чуя показав йому найпотворніші частини себе, і Дазай на це загалом відповів: «та, і що?», він став люто захищати його. Чуя пройшовся б по лезах бритви заради цього йолопа. Він знає, що Койо має добрі наміри, але не збирається сидіти тут і дозволяти їй говорити про нього так.

(Якби рік тому ви йому сказали, що у конфлікті між Дазаєм І Койо він стане на бік Дазая, Чуя розміявся б у ваше чортове обличчя).

— Я знаю Дазая, — коротко каже Чуя, — я знаю, який він. Я можу розпізнати, коли він прикидається. Зі мною все буде добре, — зі свого тону він дає зрозуміти, що це питання не підлягає обговоренню.

— Просто будь обережним, Чує, — каже Койо, злегка хитаючи головою. Роздратування покидає Чую. Пройшло стільки часу з тих пір, як Койо доглядала за ним, що він забув, як це відчувається. Це заспокоює його і знімає напругу, яку він відчував з того моменту, коли Койо сказала ім‘я Дазая.

— Добре, — обіцяє Чуя, але не сідає знову, дивлячись убік на чайник Койо. — Гм, а пропозиція попити чай ще актуальна?

Середина березня. Півтори місяці з моменту релізу «Corruption».

У повітрі витає шалена енергія. Це впливає на всіх, хто їх оточує. Постійний потік людей бігає навколо, регулюючи звук і освітлення в останню хвилину. Люди з гардеробу все ще метушаться над його волоссям, проводячи по ньому пальцями, щоб отримати бажаний вигляд.

Чуя дозволяє чоловікові перед ним поправити чубчик, щоб він лежав на його обличчі так, як вони хотять, навіть якщо це трохи дратує. Це марна справа, бо, коли він почне грати і потіти, чубчик знову повернеться у свій звичайний стан, але він не збирається зупиняти чоловіка. Чуя в будь-якому разі дбає лише про музику.

Трохи дивно бути не в костюмі. Він одягнений у чорні шкіряні штани, які напрочуд зручні, незважаючи на їх щільність, з білою футболкою та світло-червоним піджаком, а поверх нього ще одним чорним піджаком (він поставив під сумнів сенс носити два чортові піджаки). Чуя також надягнув свій звичайний чокер та відмовився знімати капелюх Артура. Приємно мати якусь частину нього так близько цього вечора.

Дазай поряд з ним абсолютно спокійний. Хоча він все ще в костюмі — звичайному чорному, з білою сорочкою і чорною краваткою. Його бинти виглядають з-під рукавів і коміра. Чуя не впевнений, чи хтось намагався змусити Дазая зняти їх, але якщо так, то в них не вийшло.

Очі Дазая більше виділяються через підводку, яку їм обом нанесли. Чуя наносив щось подібне, коли грав з The Sheep, але він ніколи не бачив Дазая з макіяжем. Той виглядає дратівливо добре — ідеальне поєднання молодої рок-зірки та підліткового поп-співака, якими вони повинні бути.

Чоловік, що займався його волоссям, нарешті закінчує, і Чуя поправляє мікрофон у своєму вусі, коли той відходить. Він чує гул натовпу за межами кімнати, в якій вони готуються. Шум стількох людей, які їх чекають, змушує щось у його крові співати. Чуя був на межі практично весь день, і тепер, коли момент нарешті майже настав, він ще більше нетерплячий.

Його посмикування привертає увагу Дазая.

— Нервуєш, Чібі? — питає Дазай. Він взагалі не виглядає нервуючим, але не те щоб Чуя колись бачив, щоб Дазай нервував. Він ігнорує людей, які метушаться навколо них і щось коригують.

— Зовсім ні, скумбріє, — каже Чуя. Ймовірно, він виглядає, наче так, але це непосидючість через очікування, а не нерви. Він так довго не виступав і скучив за цим. Чуя любить музику в усіх її проявах, але є щось в тому, щоб грати наживо, що робить її набагато гострішою. Збудження, яке він відчуває від перебування на сцені, — одне з найкращих почуттів, які він коли-небудь відчував.

— Тоді перестань вести себе, як собака, який намагається всидіти на місці, поки його хазяїн махає перед ним кісткою, — каже Дазай, злегка посміхаючись, — ти ставиш мене в незручне становище, — Чуя закочує очі й хоче його вдарити, але Дазай дивує його, схопивши його кулак біля своїх грудей. Він не відпускає відразу, і Чуя дивиться йому в очі. Дазай дивиться у відповідь, піднімаючи брову. Його вираз обличчя каже все те, що він не сказав би вголос: те, що він так само чекає концерту, як і Чуя; те, що він тут, поруч з ним; те, що він прикриває його спину.

Чуя усміхається цьому жесту. Хоча він і цінує це, але в ньому нема необхідності. Він вже це все знає. Усміхаючись Дазаю, Чуя не намагається забрати свою руку.

— Ми готові, — оголошує Хіроцу, з’являючись біля них. Він також виглядає абсолютно спокійним у всьому цьому хаосі, ветеран божевілля теперішнього часу.

Дазай востаннє стискає кулак Чуї, а потім грубо відштовхує його, займаючи місце біля краю сцени, звідки він повинен увійти. Чуя також займає позицію, стискаючи й розтискаючи руки, поки не отримує сигнал зі сцени, що вже час. Він киває і без вагань виходить на сцену з величезною посмішкою на обличчі. Публіка реве, коли Чуя потрапляє в поле зору, а потім стає ще голосніше, коли також з’являється Дазай, що йде з іншого боку сцени.

— Привіт, Лос-Анджелес, — каже Чуя у свій мікрофон, прямуючи до центру сцени, — як у вас всіх справи сьогодні ввечері? — він робить паузу, щоб почути їхні аплодисменти, бачучи, як їхня група займає свої позиції в різних місцях. — Дякую всім, що прийшли до нас. Мене звати Накахара Чуя, а цього ідіота — Дазай Осаму.

— Ти ідіот, — весело каже Дазай, підходячи, щоб також бути ближче до центру сцени. Натовп сміється з його заяви, з’їдаючи це (і до біса тебе, Йоши, вони явно знають, як влаштувати шоу).

Чуя закочує очі, але ніяк інакше не реагує.

— І ми Подвійний Чорний. Це неймовірно — мати можливість зіграти наше перше шоу вдома, в Лос-Анджелесі. Ми б не хотіли починати де-небудь ще.

— Чуя говорить занадто багато, — каже Дазай, прикриваючи рукою рот, вдаючи, що говорить з натовпом, а Чуя його не чує. Він забирає свою руку і повертається, щоб звернутися до Чуї. — Ці люди тут не для того, щоб слухати твої дурні промови.  Перейдемо до музики, гаразд?

Чуя сердито пирхає, але величезна усмішка на обличчі видає його. Набагато менша усмішка Дазая схожа на вогонь під шкірою. Вони ще навіть не почали грати, а це вже краще, ніж будь-яке шоу, яке в нього коли-небудь було з The Sheep.

— Чудово, — каже Чуя, симулюючи нетерпіння, що є сигналом для групи, що вони готові почати. — Почнемо з «Rain Beyond the Window».

Група починає грати вступні ноти пісні, і Чуя отримує приплив адреналіну, який здається особливим, — тим, що не можливо отримати ні від чого, окрім перебування на сцені.

— Another day of morning rain, — співає Чуя, простягаючи ліву руку до натовпу. — I don’t recall the last time I saw the sun.

— The rain seems to be the only thing that doesn’t have an end, — співає Дазай, його голос такий чистий і бездоганний, як і завжди. Він йде по сцені, підносячи руку до серця (драматично, але це працює). — Although can something truly end if it never had begun?

Чуя завжди вважав концепцію страху сцени дивною: нема ні одного місця, де Чуя почувався би більш у безпеці, ніж тут, співаючи пісні, які вони написали разом, з людьми, що підспівують їм (чого він ніколи раніше не відчував з таким трепетом). Він швидко дивиться вбік і бачить Койо, хоча вона занадто далеко, щоб розгледіти її належним чином.

Іноді у нього бувають моменти, коли він замислюється, чи не було б краще, щоб і його спіткала така ж доля, що і його маму. Але це відчуття ніколи не було таким далеким, як зараз.

«Це буде так в біса добре», — думає він про себе, нахиляючись до Дазая, щоб разом почати співати приспів.

— All I see is rain beyond the window.

          ____________________

— Це не буде схоже на турне Койо, — каже Хіроцу, йдучи поряд з ним до ліфту готеля. Вони заходять, і він натискає кнопку верхнього поверху. — Я серйозно. Тоді я додволив собі поблажливо ставитися до вас, тому що ви не брали участі в турне. Але тепер, коли ви артисти, у вас не буде тієї свободи, яка була тоді.

Чуя ледве стримує зітхання. Хіроцу читав йому лекції з тих пір, як вони закінчили шоу.  Вони приїхали з Лос-Анджелесу у Сан-Дієго, тож це їхня перша справжня ніч у турне. Дазай якимось чином зник після шоу,  ймовірно, щоб уникнути цієї лекції, що ще більше дратує, ніж слухати балаканину Хіроцу. Вони доходять до свого поверху, і Чуя починає прямувати до кімнати під номером, що зазначений на його ключі, а Хіроцу слідує за ним.

— Port Mafia Records довірила вам велику відповідальність, — продовжує Хіроцу, не збентежений відсутністю відповіді Чуї. — У нас буде щільний графік, тож ми не матимемо часу на ваші з Дазаєм витівки.

Чуя прикладає ключ до замка, тримаючи двері відчиненими, як тільки світло загоряєтьмя зеленим. Старий киває в знак подяки, коли заходить, все ще розмовляючи (хоча Чуя начебто пропускає все крізь вуха). Він оглядає кімнату, коли заходить всередину. Зручне двоспальне ліжко домінує у цьому просторі. Вид з вікна вражаючий, Чуя добре бачить океан у місячному світлі. Це цілком непоганий апґрейд, якщо порівнювати з номерами, що були в минулому турне. Тут практично мінівітальня. Чуя наче звик до розкоші в PMR, але це все одно викликає усмішку на його обличчі. Поки його погляд не повертається до ліжка, і він не усвідомлює той факт, що воно одне.

— Чує, ти мене взагалі слухаєш? — каже Хіроцу, змушуючи його озирнутися. Він хмуро дивиться на нього дуже знайомим поглядом.

— Частково, — чесно каже Чуя, злегка знизуючи плечима. Він сідає на край ліжка. Він втомився від гри та багатогодинних зустрічей і привітань, які вони проводили перед шоу.

Хіроцу випускає глибоке зітхання, що теж знайомо.

— Добре, відпочинь. Я надішлю тобі електронною поштою маршрут на тиждень. Ти знаєш, де Дазай?

Майже наче за викликом, двері готельного номера відчиняються з достатньою силою, щоб врізатися в стіну, і Чуя не сумнівається, що це зроблено навмисно. Дазай заходить до кімнати, руки в кишенях, широка усмішка на місці. Він знову у своєму звичайному одязі, і його волосся виглядає вологим. Чуя ще більше роздратований, що Дазай сходив у душ, а він змушений сидіти тут у своєму спітнілому концертному одязі й слухати Хіроцу.

— Упс. Я завжди недооцінюю свою силу, — каже Дазай, широко усміхаючись їм обом.

— Де ти був? — питає Чуя, закочуючи очі. Він анітрохи не здивований, що Дазаю вдалося дістати ключ від кімнати Чуї без великих зусиль.

— Дазаю, як вчасно, — каже Хіроцу, дивлячись на стіну, в яку врізалися двері, — я щойно розповідав Чуї про те, що цього разу ми не маємо необмеженого бюджету на відшкодування збитків готелю.

— Ти маєш на увазі, що я пропустив частину лекції? — каже Дазай, удавано дуючись. Його поведінка вириває з Чуї невелике хрюкання, яке він намагається приховати.  Дазай підходить, щоб сісти на ліжко поруч із ним, ледве помітно підморгнуючи.

— Ви двоє, — каже Хіроцу, перш ніж глибоко вдихнути, — ми можемо обговорити це зранку. Завтра ми рано починаємо. Я сподіваюся, що жоден з вас не буде виглядати позбавленим сну.

Після цього Хіроцу повертається, щоб піти. Чуя прощається, а Дазай нічого не каже. Він закидає ноги на ліжко і, сівши обличчям до Чуї, схрещує їх.

— Не думаю, що мені коли-небудь бажали добре поспати з такою зневагою, — каже Дазай, трохи усміхаючись. Але, коли він оглядає кімнату, його усмішка зникає. — Ймовірно, артисти, які очолюють тури, не змушені ділити кімнати, щоб заощадити гроші.

— Я помітив, — каже Чуя, зберігаючи свій тон нейтральним. Вони з Дазаєм спали окремо з тих пір, як повернулися з останнього турне, хоча, якби Дазай залишився і почув Чую з вітальні, він би його розбудив. Ліжко було замалим для двох людей, але вони грали у відеоігри або слухали музику, щоб відволіктися, або Дазай притягував якісь ковдри й спав на підлозі кілька ночей.

Хоча це було дуже рідко. У нього не було так багато кошмарів після того, як він припинив намагатися написати «Arahabaki» і закінчив «Corruption». Крім того, коли Дазай був далеко або спав у власній квартирі, іноді він просто переглядав їх. Але тепер, коли він майже щодня грає «Corruption», вони знову повернулися. Чуя нічого не говорив про це Дазаю та й не збирався.

— Так не піде. Нам потрібні суміжні кімнати. На той випадок, якщо нам знадобиться обговорити музику, — каже Дазай впевненим голосом, і якби Чуя не знав його, він і не зрозумів би, що той бреше.

— Звісно, — легко погоджується Чуя, не обтяжуючи себе приховуванням того, наскільки він вдячний за це. Чуя б ніколи не попросив Дазая зробити це для нього, але  те, що він готовий, зняло напругу Чуї, про яку він навіть не підозрював.

— Я повідомлю про це Хіроцу. Але сьогодні я залишаюся тут, — заявляє Дазай, лягаючи на ліжко. Він усміхається Чуї, ніби і без слів знає, наскільки він це цінує. — У тебе набагато кращий вид з вікна.

— Я не зупиняю тебе, — каже Чуя, встаючи і прямуючи до ванної кімнати, — я йду в душ. Не кидай мене з Хіроцу знову, дурню.

       _____________________

Хіроцу мав рацію, коли казав, що це не буде схожим на турне Койо. Одна з відмінностей полягає в тому, що навіть якщо він і Дазай не на сцені, вони все одно мають десь бути.  Вони дають незліченну кількість інтерв’ю та телевиступів. Якщо вони не на інтерв‘ю, то дають автографи або фотографуються з фанатами. Якщо вони не роблять нічого з цього, то знаходяться в автобусі або в літаку. Минуло всього кілька тижнів, але Чуя вже відчуває, що стало трохи задушливо.

Зараз вони на якомусь інтерв‘ю, і Чуя відучуває сильну нудьгу. Це не провина інтерв‘юера. Просто здається, що вони завжди ставлять одні й ті ж питання знову і знову, і жодне з них не є цікавим.

Чуя не любив медіатренінги, але він їх витримував. Це насправді було корисно. Він знає, як уникнути питань, на які не хоче відповідати, як сказати найбільш підходящу фразу для телебачення або радіо. Він також знає, наскільки важливо для успіху альбому підтримувати гарний імідж. Чуя не обурюється, що витрачає так багато часу на інтерв’ю.

Він обурюється, коли інтерв‘юери майже не говорять про музику.

— Чи хтось з вас зустрічається з кимось? — питає радіоведуча, що веде цю передачу. Її звати Нора Робертс. Чуя зустрічає доволі багато людей щодня, тож складно слідкувати за ними усіма (принаймні для нього, Дазай занадто добре вміє).

Чуя сміється, щиро, але зберігаючи привітність.

— Коли саме, на вашу думку, у нас буде час на стосунки, коли ми очолюємо турне?

— Отже, ви обидва самотні? — питає Норі з ноткою пустощів у голосі.

— Так, ми обидва самотні, — каже Чуя, все ще зберігаючи свій тон легким. Дазай поряд з ним закочує очі. Чуя б’є його ногою під столом.

— Що ви шукаєте в партнері? — Нора, здається, не помічає відсутність зацікавленості до цієї теми, або їй просто байдуже (Чуя, чесно кажучи, поважав би її більше, якби це було останнє).

— Не знаю, гарний смак у музиці, — слабо пропонує Чуя.

— Це нудно, — заявляє Дазай плаксивим голосом, — ставте мені питання про Чую, а Чуї — про мене, — пропонує він.

Нора на мить розгубилася, але, здається, сприйняла це спокійно.

— Тоді добре. Ну, почнемо з простого. Чує, яка улюблена їжа Дазая?

— Дазай любить все солодке, але його улюблена їжа — консервований краб, — легко відповідає Чуя, не приховуючи в своєму тоні, наскільки огидним вважає цей вибір.

На обличчі Дазая промайнуло здивування, і Чуя бореться зі сміхом. Дазай може бути більш спостережливим, ніж Чуя, але Чуя докладає в десять разів більше зусиль. До того ж цей хлопець зберігає купу своїх речей у Чуї у квартирі.

Нора усміхається, перш ніж повернутися до Дазая.

— Дазаю, яке у Чуї улюблене гобі?

— Чуя витрачає майже весь свій час на музику, — впевнено каже Дазай, — він одержимий нею. Якщо він не пише і не співає щось своє, то слухає музику інших людей, — Дазай знизує плечима і додає: — але я думаю, що окрім музики, його улюблене гобі — відеоігри. Не те щоб він дуже розбирався в них.

— Я буквально надер тобі дупу цього ранку, — каже Чуя, перш ніж Дазай продовжить і не залишить часу на виправдання. Це було головною подією цього дня — виграти Дазая у битві зомбі, поки вони їхали в автобусі.

— Випадковість, — безтурботно каже Дазай.

Чуя намагається знову вдарити його під столом, але Дазай прибирає свої ноги з його шляху. Чуя ледве уникає падіння зі стільця.

Нора сміється — радше весело, аніж роздратовано. А може, вона просто цього очікувала, бо їхні суперечки стали тим, чим вони відомі. Глузування, як це називає Хіроцу. Чуя називає це єдиним способом пережити Дазаєве лайно. А Дазая це просто неймовірно веселить.

— Яка улюблена пісня Дазая? — питає Нора, знову адресуючи питання Чуї.

Чуя стогне.

— Дазай — найвибагливіша людина на планеті, коли справа доходить до музики.  Йому майже нічого не подобається, — жаліється Чуя, — але йому подобається Нацуме Сосекі та Мурасакі Шикібу.

Цього разу це більше, ніж промайнувше на мить здивування. Дазай виглядає навіть трохи враженим. Але він швидко це приховує.

— Коли ви витрачаєте стільки часу на прослуховування музики, скільки я, ви схильні бути більш вібірковими, — каже Дазай, плавно приховуючи засудження.

— Ми маємо час лише ще для декількох питань, — каже Нора, опускаючи очі до свого списку запитань. — Маю дещо, чим цікавиться більшість фанатів. У вас обох унікальний вигляд. Яке походження капелюху та бинтів?

— Капелюх був подарунком, — каже Чуя, відповідаючи на першу частину швидко, але нормально, але потім змінює свій тон на більш холодний. — Щодо другої частини: пропустіть її.

— Отже, ви все ще відповідаєте один за одного? — каже Нора, намагаючись зробити з цього жарт.

— Я, блять, сказав пропустити, — різко каже Чуя, не відступаючи. Він пильно дивиться на старшу жінку, і вона, здається, вражена реакцією.

— А чого ви взагалі хочете більше дізанатися про капелюх Чуї? — запитує Дазай, намагаючись зняти напругу в кімнаті, — він такий відразний. Його треба спалити. Не треба його схвалювати.

— Боюся, що на сьогодні у нас все, — каже Нора, хоча її тон трохи напружений. Однак вона швидко опанувує себе і знову звучить спокійно. — Дуже дякую вам обом за те, що прийшли сюди та були на шоу.

— Було дуже приємно, — каже Дазай легким тоном, широко всміхаючись.

— Та, дякую, — каже Чуя, намагаючись зробити те ж саме, але не виходить.

— А зараз послухаймо альбом, про який не припиняють говорити. Подвійний чорний і їхня «Corruption».

Нора натискає кнопку, і голос Чуї, що співає рядки «Oh grantors of dark disgrace», заповнює простір, перш ніж Нора клацає іншим вимикачем і відключає звук із будки звукозапису.

Дазай встає, простягаючи Норі руку і дякуючи їй знову. Чуя робить те ж саме (тому що він чортовий професіонал, чорт би його побрав). Ніхто з них нічого не каже один одному, коли вони йдуть до машини і сідають на заднє сидіння. Хіроцу залишається, щоб висловити власну подяку, що тепер, ймовірно, включає вибачення (Чуя не шкодує). Водій також повинен бути з Хіроцу.

— Весь цей час я думав, що ти вівчарка, — натягнуто каже Дазай, порушуючи тишу, — Але виявляється, що ти сторожовий собака, який нападає, коли його хазяїну загрожують.

Чуя повертається, щоб подивитися на нього.

— Чи ти колись вгамуєшся з цими чортовими жартами про собак?  — огризається він.

— Я сам можу за себе боротися, — категорично каже Дазай. Його очі холодні, коли він дивиться на Чую.

— Сподіваюся, — каже Чуя, насміхаючись, — це не була битва. Це була якась маленька радіоведуча, яка більше турбувался про наше любовне життя, ніж про нашу музику. Вона може піти до біса.

— Ти ніколи не питав про них, — каже Дазай пілся довгої паузи голосом, старанно позбавленим емоцій.

— Ти намагаєшся спитати мене про щось, Дазаю? — питає Чуя, повертаючись, щоб кинути на нього пустий погляд.

— Просто спостерігаю, —  каже Дазай все ще беземоційним голосом, але його рука трохи сіпається.

— Ну, тримай свої лайнові коментарі при собі, — каже Чуя, повертаючись, щоб подивитися у вікно. — У нас ще мільйон цих дурних інтерв’ю.

Квітень. Два місяці з моменту релізу «Corruption».

Неважливо, що відбувається у проміжках між концертами, неважливо, наскільки Чуя сердиться на Дазая, — це все зникає в ту ж секунду, коли вони виходять на сцену. Це неминуче. Чуя намагався утримати свій гнів, але у нього ніколи не виходило. В ту секунду, коли голос Дазая зливається з їхнім у гармонії, він завжди вислизає.

Все це лайно, з яким вони мирилися під час турне, варте перебування на сцені. Він навіть згодний страждати від гри «Corruption» ніч за ніччю, якщо отримуватиме це. Він може впоратися з постійними кошмарами, якщо відчуватиме себе таким живим під час гри.

Вони підходять до кінця шоу в Далласі, Техас. Все, що їм залишилося, — «Wake Up Call», а потім вихід на біс з «Corruption». Дивно, що ця пісня є водночас найбільш і найменш улюбленою піснею Чуї для виконання. Він ненавидить спогади, що вона витягує назовні, ненавидить, що це викликає сни про вільне падіння у повітрі, коли він не може рухатися, і крики його матері, що оглушували все навколо, — останнє, що він чув від неї.

Але Дазай там. Тільки вони: Чуя, що сидить за фортепіано, і Дазай, що, як правило, сидить на ньому. Він відчуває його присутність протягом всього виступу. Пісня — це також шанс висловити свої почуття під час свого соло. Не дуже гарні почуття, але це в якійсь мірі звільняє — мати можливість випустити їх, коли більшу частину часу він їх уникає.

Тоді Дазай починає грати проміжні ноти, і це вражає однаково щоразу, незважаючи на те, скільки разів вони грали цю пісню. Це як… Музика рідко буває ідеальною, і Чуя не очікує, що вона буде, але в ту мить вона ідеальна.

Чуя витирає піт з обличчя і випиває воду, поки Дазай розмовляє з натовпом, перш ніж вони починають наступний номер. На цьому етапі шоу він скинув більшу частину свого одягу, залишившись лише у білій футболці (у високоякісній білій футболці, яка була ретельно підібрана відповідно до гардеробу).  Дазай чомусь ніколи так не пітніє і все ще залишається в сорочці та краватці.

Чуя робить останній ковток води, перш ніж покласти пляшку і піти з Дазаєм.

— І ось ми в Та Промі, храмі в Камбоджі, де знімали «Tomb Raider», — каже Дазай, легко утримуючи увагу натовпу, — і ви, очевидно, не повинні лізти ні на що з цього, бо буквально всюди є знаки, що говорять про це. Тому перше, що робить Чуя, це відразу ж забирається на верхівку найпершої споруди, яку ми бачимо, і кричить: «Відсмокчи, Лара Крофт», — Дазай робить дуже невтішну імітацію голосу Чуї — високу і дрітівливу. Глядачі сміються разом з ним.

Чуя закочує очі і видихає через ніс, схрещуючи руки і кидаючи на Дазай глибоко невражений погляд.

— Ти закінчив?

— Але ж я навіть не дійшов до частини, де Чуя злякався мавп в Ангкор-Ваті, — скиглить Дазай, драматично дуючись.

— По-перше, вони могли бути скаженими, тож моє уникнення їх цілком виправдане, — каже Чуя. — По-друге, може мені слід розповісти історію, яка трапилася, коли ми були в Таїланді.

Дазай випрямляється, поправляючи свій мікрофон.

— У будь-якому разі досить цієї балаканини, повернемося до шоу!

Але замість того, щоб оголосити «Wake Up Call», він повертається обличчям до Чуї, і розрахунковий вираз на ньому напружує Чую до межі. Дазай має такий вигляд лише тоді, коли щось замислює.

— Чого ти хочеш? — прямо питає Чуя.

— Ми завжди граємо улюблені пісні Чуї, — невинно каже Дазай, — і я гадаю, що буде справедливо, якщо ми зіграємо одну з моїх.

Вони завжди грають весь альбом на виступах, і Чуя додає декілька каверів, щоб розбавити їх. Вони грають багато пісень інших артистів PMR, зокрема Койо. Або грають стару класику на кшталт «To Kill A Mockingbird» або «The Catcher in The Rye». Дазай ніколи не робив жодного внеску, окрім відкидання пропозицій. Щось своє він ніколи не пропонував.

— Це тому, що я запитую гурт заздалегідь і переконуюся, що всі все знають, — каже Чуя. Дазай навіть не має улюблених пісень, Чуя бачить, як він реагує на чужу музику. Найвища похвала, яку він чув від нього, — «непогано, але не чудово».

— О, не хвилюйся про це, — каже Дазай, зневажливо махаючи рукою, — я зробив запис, під який ми можемо співати! — невиннний вигляд Дазая псує посмішка.

Очі Чуї розширюються, коли приходить розуміння, що саме він має на увазі.

— Ти не зробив цього.

Дазай стріляє з удаваного пістолету з пальців у бік лівої частини сцени, даючи таким чином комусь сигнал, і трек починається. Це навіть не гра The Sheep, і це означає, що Дазай, ймовірно, записав власне виконання кожної частини і зібрав їх до купи. Напевно, він планував це деякий час.

— It’s a Friday, and it’s been a hell of a week, — весело співає Дазай, дивлячись прямо на Чую.

Чуя здається, як і завжди.

— Feels like I’ve been stuck in a losing streak, — співає він у відповідь, криво усміхаючись. Усмішка Дазай стає ще ширшою.

Вони співають наступні рядки разом, дивлячись один на одного й плюгаво погойдуючись вперед-назад.

— But tonight is the night we turn it around. There’s not a thing that can keep me down.

Їхні погляди зустрічаються, перш ніж приспів починеться. Брови Дазай піднімаються з викликом. І Чуя ніколи не відмовлявся від виклику, особливо від Дазая.

Тож, коли приспів починається, вони танцюють те, над чим годинами працювали минулого червня. Все миттєво повертається. Вони рухаються повністю синхронно, гучно співаючи слова пісні.

So turn down the lights, and turn up the music

(Тож вимкни світло і увімкни музику)

Tell all your friends, tell everyone

(Розкажи усім своїм друзям, розкажи усім)

Dance ’til your feet are covered in bruises

(Танцюй, допоки твої ноги не будуть вкриті синцями)

We’ll keep going ’til we see the sun

(Ми будемо продовжувати, поки не побачимо сонце)

Вони виглядають абсолютно безглуздо, і натовп в Техасі не має жодного уявлення, яку пісню вони грають, але публіка кричить і сміється. Вони підбадьорюють їх, тупаючи, ковзаючи і трясучись біля сцени разом з ними.

— Cuz life is better, — співає Дазай, розмахуючи руками.

— Life’s just better, — співає Чуя, драматично рухаючись по колу.

— Life is better, better, better, — співають вони разом, стрибаючи один з одним.

— Life’s better with a little party in it, — співає Дазай тихо, знизуючи плечима.

Чуя не може стримати сміх, який з’являється від цього вигляду. Йому потрібно боротися, щоб тримати себе в руках, коли Дазай починає у вільному стилі танцювати перед наступним куплетом, гарцюючи по сцені. Натовп поглинає це, і енергія в залі заразна.

Чуя нарешті опановує себе, усе ще усміхаючись і хитаючи головою. Вони з Дазаєм зустрічаються поглядами через сцену. Його волосся розкуйовджене — результат його укладки та поту, що виступив під час шоу. Він йде через платформу назад до нього з якоюсь необережною свободою, якої він ніколи не має поза сценою. Дазай виглядає до неможливості задоволеним, і в цьому нема нічого фальшивого, цього разу він не влаштовує шоу лише для аудиторії. Чуя може сказати, що він щирий. Він ніколи не бачив, щоб його очі виглядали настільки живими.

Раптово це вражає Чую. Чуя хоче… ну, він хоче. Він хоче з відчаєм, який дивує своєю інтенсивністю. Він намагається миттєво відкинути це, але це приголомшує. Він не може відвести погляд, незважаючи на всі почуття, які намагається придушити.

Але Чуя ніколи не мав звички брехати, навіть самому собі. І він точно ніколи не міг брехати собі, коли це стосувалося музики.

Стільки спогадів промайнуло в його голові. Весь час він стверджував собі, що це лише Дазай. Усі думки, які ховалися під поверхнею протягом… Набагато більшої кількості часу, ніж він зараз готовий прийняти. Виявляється, не існує просто Дазая, насправді Дазай, здається, є найважливішим компонентом.

Чуя завжди вважав Дазая привабливим, навіть коли їм було п‘ятнадцять. Він пам’ятає, коли вперше побачив його —  дивного темноволосого хлопчика, що виглядав недоречно в костюмі. Але тоді він більше хвилювався про свого роботодавця і про те, що в той час мав проблеми. І привабливість ніколи не зникала, просто вона завжди здавалася менш важливою, ніж будь-що інше, що відбувалося.

Дідько, напевно, немає моменту, коли він хотів би отримати це прозріння, але на сцені посеред пісні, здається, — найгірший варіант з усіх можливих. «Дідько, дідько, дідько, дідько, дідько», — проноситься у нього в думках.

Цей Дазай не лише привабливий зараз, він до неможливості приголомшливий, неземний і людський.

Це слово вражає Чую, як відро з крижаною водою, що виливається йому на голову. Це відсікає будь-який наївний шепіт надії, який він міг почати розглядати.

Дазай — його партнер, він не може це зіпсувати. Він занадто сильно покладається на нього. Без нього він не зміг би навіть написати альбом, не кажучи вже про все, що з того часу відбулося. Він не збирається ризикувати найважливішою людиною в своєму житті заради… Заради власного егоїзму. Дазай впускає його, на відміну від інших, він висловлює йому непохитну довіру. Чуя не може зруйнувати це.

Він не втратить Дазая. Він не може.

(У глибині його свідомості тихий шепіт каже, що подібні йому істоти у будь-якому разі не повинні грати у такі зв’язки, все, чого ти торкаєшся, ти руйнуєш)

На щастя, його тіло розумніше за мозок і переходить на другий куплет, наче нічого не змінилося, покладаючись більше на м‘язову пам‘ять, ніж на активне обмірковування кожного кроку. Він майже пропускає біт, знову швидко втрачаючи себе в огидній пісні.

До того часу, як вони доходять до другого приспіву, усмішка на його обличчі, коли Дазай дивиться на нього, стає щирою. Він не може встояти перед відчуттям щастя; не тоді, коли він на сцені з Дазаєм, не тоді, коли Дазай — та рідкісна запаморочлива версія, якою він майже ніколи не буває.

Вони закінчують пісню останнім приспівом, розтягуючи кінцеві ноти і позуючи. Натовп з ентузіазмом аплодує і кричить. Можливо, вони щойно спричинили зростання продажів маловідомої пісні The Sheep. Це якась дивна іронія, після того як вони звинуватили його в тому, що він піклується лише про себе.

Дазай вклоняється і весело дякує присутнім:

— Так, дякую, дякую. Бачиш, Чує, я знав, що мій вибір переможе, — він повертається до Чуї, все ще широко усміхаючись.

Він вирішує, що кине це. У нього є життєвий досвід в цій справі. Досі це допомагало йому пройти через усе. Тож що таке симпатія порівняно з усім, що відбувалося у його житті?

Замість цього Чуя зосереджується на тому, щоб оцінити те, що має. Він усміхається у відповідь (а якщо трохи поболить, він теж звикне).

— Дякую всім, що потішили його, — каже Чуя, — а зараз зіграймо пісню, яку ви, друзі, знаєте набагато краще, — «Wake Up Call».

       ____________________

Чуя прокидається від того, що Дазай трясе його за плече, і, приходячи до тями, переривчасто вдихає. Чортове лайно, вже третя ніч поспіль. Вони стають дедалі частішими, і це просто до біса чудово, тому що він любить весь день від початку до кінця працювати, а потім навіть не мати можливості поспати. Він сердито потирає очі, коли Дадзай починає говорити.

— Їх стало більше, — каже Дазай, повністю прокинувшись. Він зберігає тон свого голосу нейтральним, але в ньому відчувається певна напруга. Його рука лежить на плечі Чуї. — Кошмарів.

Чуя відштовхує його руку й ледве пручається бажанню подивитися на нього.

— І що? — каже він настільки холодно, наскільки може, і змушує себе зробити ще один глибокий вдих. Він не хоче мати цю розмову взагалі, особливо посеред ночі, коли прокинувся від чортового кошмару.

— Повинна бути причина, — каже Дазай, не помічаючи очевидних я не хочу про це говорити сигналів Чуї. Або помічає, але ігнорує.

— Я повинен, чорт забирай, пояснювати це тобі по складах? — каже Чуя, на цей раз не пручаючись бажанню подивитися на нього.

— Якби я міг це зрозуміти, ми б не вели цю розмову, — каже Дазай, відкидаючи удаваний спокій і злегка хмурячись.

— Ти думаєш, що грати «Corruption» — розвага для мене? — каже Чуя, випускаючи гіркий сміх, — я буквально виставляю найгірші частини себе перед публікою щовечора. Тож так, мені сниться більше кошмарів, — каже Чуя, закочуючи очі і дивлячись на свої руки, що чіпають ковдру задля заспокоєння.

— Я приберу її зі списку пісень, і ми більше її не виконуватимемо, — каже Дазай через мить, наче це можливо. Чуя думає, що він жартує, але той абсолютно серйозний. У будь-якому разі він виглядає рішуче.

— О боже, не будь ідіотом, — каже Чуя, хитаючи головою, — я не псуватиму нашу кар‘єру лише тому, що мені незручно. Все гаразд.

— Що мені тоді робити? — каже Дазай, його рішучість змінилася на роздратування і, можливо, гнів. Очі звузилися, і він майже  хмуриться.

— Спати в іншій кімнаті, якщо тебе це так сильно турбує, — саркастично пропонує Чуя. Це не його робота — хвилюватися про стан Дазая через його сни. Він відвертається, щоб лягти назад, грубо поправляючи подушку.

Дазай хапає його за плече і тягне назад, тож вони дивляться один одному в обличчя знову.

— Думаєш, мені весело бачити тебе таким? —каже Дазай, шокуючи Чую кількістю емоцій в його голосі. Це не лише гнів — це занепокоєння, напрочуд божевільна версія. — Я просто хочу зробити щось.

— Ти вже допомагаєш, — тихо визнає Чуя, дивлячись убік на свою подушку, яка все ще у хватці Дазая. Дивитися на Дазая прямо зараз було б занадто. — Коли ти тут, це допомагає.

— Цього недостатньо, — також тихо каже Дазай. Від цього щось міцно стискається в животі Чуї.

— Для мене — достатньо. Це більше, ніж будь-що, що я отримував раніше, — каже Чуя, піднімаючи погляд і сумно усміхаючись Дазаю. — Ти не можеш полагодити мене.

— З тобою все гаразд, чорт забирай, тебе не треба лагодити, — каже Дазай різким голосом. Він майже ніколи не лається, що робить це ще більш різким.

«Ти помиляєшся», — подумки відповідає Чуя. Але він не сперечається, бо знає, що це ні до чого не приведе. Він піднімає руку, щоб забрати руку Дазая зі свого плеча і повільно переплести їхні пальці.

Дихання Дазая на мить змінюється, але він не протестує. Увесь його гнів, здається, зникає. Він повільно лягає назад, не відпускаючи руку Чуї, підштовхуючи його, щоб вони могли розділити одну подушку. Це не найкраще положення для сну, але жоден із них не відступає, поки не засне знову.

Коли Чуя прокидається наступного ранку, Дазай вже прокинувся, як завжди. Чуя чує через відчинені двері, як він щось набирає на клавіатурі у своєму номері.

Незважаючи на насичений гастрольний графік, Дазай все ще знаходить час на роботу над проектами, якими він займався до того, як вони поїхали в турне, стверджуючи, що він не хоче, щоб інші люди взяли їх і цим знищили (Чуя вважає, що це просто тому, що він просто схиблений на контролі). На тумбі для телевізора його чекає кухоль чаю, що викликає у нього посмішку. Він п’є його, коли готується до дня.

Вони більше це не обговорюють. Однак під час виконання «Corruption» Дазай частіше блукає навколо Чуї. Він завжди спирається або сидить на фортепіано, зосереджений виключно на ньому. Чуя не впевнений, що відчував Дазай, граючи цю пісню раніше, але тепер є елемент незручності, якого не було до цього. Дивно, як дискомфорт Дазая змушує його почуватися трохи краще.

Досі Дадзай рідко спав у сусідній кімнаті. Це траплялося лише на початку турне, коли вони сварилися через щось після виступів. Потім, коли кошмари стали частішими, Дазай остаточно покинув свою кімнату. Він більше не обтяжував себе виправданнями, а просто автоматично лягав на протилежний бік ліжка Чуї.

Тепер він вже не спить на іншому боці. Він завжди перекидає ноги або руку через Чую, притискаючись бинтами до його тіла, наче намагається нагадати йому, що він тут, разом з ним, не кажучи ні слова. Якщо Чуя відчуває його фізично, це показує, що він не один.

Чуя тягнеться до контакту, благоговійно вбираючи запропонований комфорт (навіть якщо він, ймовірно, не повинен). Кошмари не зникають, але так з ними легше справлятися.

         ___________________

— Мені розповіли, що з вами обома складно, — каже інтерв‘юер Ніколас Спаркс, сидячи на кріслі навпроти них. Вони відпочивають на дивані за лаштунками, до шоу та роботи з пресою ще кілька годин.

— Він повинен нам це розповідати? — запитує Чуя Дазая, дивлячись на нього, а не на репортера.

— У вас є спосіб припинити розмову і не відповідати на жодне запитання, — каже Ніколас Спаркс (Чуя не може повірити, шо це не фальшиве ім‘я), не втрачаючи впевненості.

— Я відчуваю, що він не повинен нам цього розповідати , — відповідає Дазай Чуї, також дивлячись на нього.

— Ви обидва доволі молоді, — каже Ніколас,  злегка підвищуючи голос, що є цікавою тактикою, щоб принаймні привернути їхню увагу. — Насправді багато артистів Port Mafia Records, як правило, молодше вісімнадцяти. Деякі люди припускають, що PMR використовує дітей, заманюючи їх у пастки, аби вони підписали контракт, перш ніж вони достатньо подорослішають, щоб зрозуміти це. Що ви думаєте про ці звинувачення?

— PMR — місце, де я вперше в житті отримав стабільність, — спокійно каже Чуя, незважаючи на те, як це питання розлютило його. — Рюро Хіроцу, крім того, що він мій близький друг, —  мій законний опікун. Я більше нікому не довіряю піклуватися про мої інтереси. У мене є житло, їжа і все, що мені може знадобитися. PMR навіть подбали про те, щоб я отримав атестат. Відверто кажучи, вони зробили для мене більше, ніж система прийомної сім’ї.

Чуя не приховує від світу той факт, що раніше був сиротою. Морі пропонував такий варіант, але Чуя відмовився. Йому байдуже, якщо люди знають. Не так тяжко знайти цю інформацію, і Чуя краще особисто розповість її. Хоча люди зазвичай не використовують ці знання для того, щоб якось нашкодити йому.

— Мої батьки знають і схвалюють мою кар‘єру, — просто каже Дазай. Чуя швидко дивиться на нього, перш ніж відвести погляд, щоб не потрапити в пастку до цього невідомої інформації.

— Отже, ніхто з вас не має проблем з негативною репутацією і чутками, що оточують Port Mafia Records? — питає Ніколас, ледь помітно усміхаючись.

— PMR завжди була доброю до нас, — каже Чуя, також усміхаючись, але зовсім не по-доброму, — і чутки — це лише чутки.

— Port Mafia Records пощастило, що у них є такі вірні артисти, — каже Ніколас очевидно глузливим тоном.

Чуї байдуже, скільки дурних читачів у цього чоловіка, він готовий стерти його дурну посмішку кулаком, але Дазай починає говорити.

— Насправді з нами не складно, — каже Дазай, і Ніколас може бути старшим, але ніхто не вміє насміхатися краще за Дазая. — Ми пройшли медіатренінг, щоб інші не намагалися скористатися нами лише тому, що ми молоді. Ми не відповідаємо на ваші запитання, тому що вони були чітко перераховані у підготовчому документі, як ті, що не можна запитувати, який, як я знаю, надав вам PMR. Тож ви або прочитали його та проігнорували, або навіть не читали. Обидва варіанти здаються непрофесійними.

— Ти дитина, — каже Ніколас, намагаючись здатися зневажливим, але його обличчя помітно почервоніло. Чуї цікаво, гнів це чи збентеження. — Що ти знаєш про непрофесійність?

— Я набагато молодший за тебе, — каже Дазай, спокійно посміхаючись, — але подивись, хто працює краще у своїй галузі.

Обличчя репортера напружується, і він глибоко хмуриться.

— Дякую, що приділили час, — натягнуто каже він, встаючи, щоб покинути приміщення, і не чекаючи на їхню відповідь.

— Ні, це вам дякую, — кричить Дазай услід його фігурі, що віддаляється.

— Дякую, Спаркі, — каже Чуя, і радіє, коли чоловік трохи спотикається, але продовжує йти.

— Який дурень, — каже Чуя. Він влаштовується так, що лежить на підлокотнику дивана, витягнувши ноги й затискаючи цим Дазая. Той киває й теж змінює позу, лягаючи на іншу руку. Вони на мить мовчать із новознайденим вільним часом.

— «Вуличний боєць»?

— «Вуличний боєць».

Вони обоє дістають свої телефони і починають намагатися знищити один одного.

       _____________________

Чуя проводить більшу частину дня (і кожну ніч) з Дазаєм. Вони скрізь разом: на телебаченні, на кожному інтерв‘ю, на кожних зустрічах з фанатами. Чуя навіть насолоджується часом, який приділяє собі. Він любить обідати з Хіроцу, возитися за барабанами з Тачіхарою, або рідко, коли його та Койо графіки збігаються, зустрічатися з нею.

Суть в тому, що нема сенсу сумувати за Дазаєм.

Це турне так сильно відрізняється від останнього. Вони тут вже майже місяць, і відсутність свободи починає його виводити із себе. Він навіть іноді забуває, в якому вони штаті, що показує, наскільки мало у них часу на те, щоб щось побачити. Вже не кажучи про те, що більшість з них не має виходу до моря, що є концепцією, яку Чую не вважав такою тяжкою, поки не зіштовхнувся з нею. Хто захоче жити там, де нема води? На щастя, вони знову повернулися на узбережжя, хоча він віддає перевагу Західному.

— Чого ти такий млявий? — питає Дазай. Він збирає останні речі, що розкладені в готельному номері, і пакує їх. Сьогодні вони їдуть з Маямі до Тампи або, можливо, до Орландо. Це все зливається в одне ціле.

Чуя лежить на ліжку в своєму костюмі, розвалившись. Він припускає, що це апатія, сідаючи, щоб подивитися на Дазая.

— Це просто жах, розумієш? Останнього разу, коли ми були в турне, ми, дідько, дійсно щось робили, — каже Чуя з очевидним розчаруванням у голосі, — я ненавиджу, коли кожна секунда дня розпланована. Ми майже не бачимо місць, що ми відвідуємо.

— Звучить безмежно невдячно, слимаку, — каже Дазай, посміхаючись йому, — не те, чого я очікував від найбільш відданої людини в PMR.

— Стули пельку, — різко каже Чуя. Він рухається вперед, щоб піднятися з ліжка, хапаючи власні речі, які вже спакував. — Отже, ти навіть трохи не збожеволів?

Дазай знизує плечима.

— Я очікував, що це буде більш нудно.

Чуя закочує очі. Він повинен був очікувати щось подібне від Дазая. Він виходить з готельного номеру, не тримаючи за собою двері та дозволяючи їм врізатися в Дазая.  Маленький писк, який випускає Дадзай, змушує його принаймні посміятися. Вони відправляються на ще один повний день у подорож, будучи Подвійним Чорним. Чуя подумав, що цю тему закрито.

Потім наступного ранку Чуя прокидається через Дазая, що трясе його, що було б нормальним, якби не той факт, що йому цього разу не снився кошмар. З рожевого світла, що заливає кімнату, очевидно, що ще рано.

— Якого біса? — каже Чуя, все ще не до кінця прокинувшись.

— Вставай, Чібі, — бадьоро каже Дазай, — одягайся.

— Зараз лише, — Чуя робить паузу, щоб подивитися час на телефоні, — чортова п‘ята година ранку. Нам не потрібно вставати ще декілька годин. Я розумію, що ти можеш функціонувати і без сну, але не всі так можуть.

Дазай зітхає і хапає руку Чуї, грубо піднімаючи його у сидяче положення.

—  Я думав, ти хотів мати шанс щось зробити.

Це значною мірою будить Чую.

— Що саме?

— Ти не дізнаєшся, якщо не встанеш, — насміхається Дазай. Він сміється, коли Чуя відштовхує його.

Чуя піднімається з ліжка. Дазай вже приготував для нього одяг. У звичайній ситуації він би накинувся на нього за те, що Дазай лазив у його речах, але зараз йому надто цікаво. Одяг простий: джинси і чорна футболка. Він дивиться на фіолетовий капелюх, що також лежить там.

— Твоє волосся занадто примітне, а твій потворний капелюх — ще більше, — каже Дазай, надягаючи новий капелюх йому на голову.

Чуя закочує очі, поправляючи його, щоб було зручніше. Він би міг згадати, що бинти Дазая набагато більше виділяються, ніж будь-що з того, що носить Чуя. Здається, Дазай намагається приховати їх під білими довгими рукавами (серйозно, як йому ніколи не стає спекотно?).

Він слідує за Дазаєм, що виходить з готельного номеру і все ще не хоче говорити, куди вони йдуть. Вони доходять до ліфта, що доставляє їх на перший поверх. Дазай прямує до виходу, легко уникаючи спілкування у вестибюлі будь з ким.

Вони йдуть як мінімум десять хвилин. Чуя перестає запитувати, куди Дазай його веде (бо той у будь-якому разі не відповість), і просто насолоджується перебуванням на вулиці. Він все ще досить втомлений для справжньої розмови. Вже тепло, незважаючи на те що зараз рано, але все ще приємно. Місто здебільшого тихе. Проте навколо них є певна активність: підприємства починають відкриватися, а люди йдуть на роботу.

Зрештою Дазай тягне його в старовинну закусочну на розі. Чуя не встигає побачити її назву, перш ніж вони заходять всередину. Дзвінок над їхньою головою сповіщає про прихід покупців. Місце досить мале. На диво, вони тут не одні. За стійкою сидить пара старших чоловіків і п’ють каву, а з іншого боку стоїть жінка, яка сама їсть величезну стопку млинців.

Чуя все ще обробляє все це, коли Дазай бере його за руку й тягне в кабінку — одну з небагатьох, що не знаходиться біля вікна.  Чуя сідає на своє місце, все ще оглядаючи все навколо.

Офіціантка виходить із підсобної кімнати й одразу підходить до їхнього столика, кладучи два меню перед ними.

— Доброго ранку, любі, — каже вона з легким південним акцентом. На її бейджі написано «Аннабет». — Чи можу я принести вам щось попити?

Чуя розгортає меню, шукаючи напої.

— У вас є чай?

— Солодкий чай? — питає Аннабет. Чуя хмуриться: чому цим людям так необхідно псувати чай шматками сахару?

— Він буде воду, — каже Дазай, закочуючи очі. — А я — каву і воду.

— Звісно, — каже Аннабет, усміхаючись їм, перш ніж знову повернутися на кухню.

— Я міг би взяти каву, — каже Чуя.

— Я дістану тобі один із твоїх екстравагантних трав’яних напоїв пізніше, — каже Дазай, гортаючи меню, — я не хочу мати справу з твоїми скаргами. З усіх речей, щодо яких можна бути снобом, ти обираєш чай.

Чуя пирхає і сам починає читати меню. Тут стандартна їжа для сніданку: яйця, вафлі, млинці. На першій сторінці меню вказана назва цього місця — «The Sunshine Diner», що цілком підходяще і типово для Флориди.

Аннабет повертається з їхніми напоями, ставлячи їх перед ними.

— Ви обидва готові зробити замовлення, або вам треба ще декілька хвилин?

— Я візьму млинці, — каже Чуя. Вони дуже добре виглядали на тарілці дівчини за стійкою.  — І порцію картопляних оладків.

— Я буду вафлі, — каже Дазай.

— Зі збитими вершками? — питає Аннабет, забираючи меню.

— О, та, — каже Дазай, широко усміхаючись. Аннабет усміхається у відповідь. Чуя закочує очі. Авжеж, Дазай взяв щось схоже на десерт.

— Добре, я передам замовлення, — каже Аннабет, — вам не доведеться чекати дуже довго.

Чуя дякує їй. Він повертається до Дазая одразу ж, як вона відходить від них.

— Ну?

— Ну, — повторює Дазай, відкинувшись на спинку стільця та схрестивши руки.

— Ти відчув раптову тягу до їжі у закусочній? — питає Чуя. Він спирається ліктем на стіл, підпираючи голову рукою.

— Чібі казав, що почувається обмеженим, — нагадує Дазай, і це не зовсім те, що казав Чуя, але якоюсь мірою те, що мав на увазі. — Отже я вирішив вивести свого собаку на прогулянку.

— І це твоє рішення? — Чуя жестом показує на ресторан навколо них, на обшарпану кабінку, в якій вони сидять, на потріскані сонячні картини на стіні.

— Це місце відчиняється о 5:30 ранку, зазвичай досить тихе, і середній вік відвідувачів — шістдесят п‘ять років, — каже Дазай. Він кладе жахливу кількість цукру в свою каву, перш ніж зробити ковток.

Чуя зрозумів, що він має на увазі. Це місце, де висока вірогідність того, що їх не впізнають. Це шанс для них вибратися на вулицю і хоча б трохи побути самими собою. Дазай зрозумів, чого насправді хоче Чуя: мати можливість побути наодинці й отримати чортовий перепочинок без жодних очікувань.

Чуя сміється, навіть не дивуючись, що Дазай так добре його читає. Єдина річ, яка його дивує, — те, коли він вчора встиг знайти це місце. Койо не помилялася стосовно нього: він слизька людина. Але Чуї ця риса в ньому подобається, особливо коли він використовує її, щоб за спиною Чуї робити для нього подібні речі.

(В ідеалі він повинен стати менш прив’язаним до Дазая, менш зацикленим на ньому. Поки що це не працює.)

Чуя робить ковток води, розслабляючись на своєму місці. Дазай продовжує пити свою каву навпроти нього.

— Моя мама любила місця подібні цьому, — каже Чуя, намагаючись звучати невимушено. Дазай завмирає з чашкою кави на половині шляху до рота. — Вона ненавиділа мережеві ресторани. Вона дуже любила підтримувати дивні місцеві заклади.

— Ми можемо піти, — повільно пропонує Дазай, все ще тримаючи чашку з кавою у повітрі.

— Ні, — каже Чуя, хитаючи головою, — я не мав на увазі нічого поганого. Вона не була… Мені подобалося ходити з нею в такі місця.

Дазай гучно ставить свою чашку на стіл.

— Я збираюся тобі сказати дещо жахливе.

— Відколи це тебе зупиняє, скумбріє? — питає Чуя, усміхаючись йому.

— Я ненавиджу твою мати, — каже Дазай з тою ненавистю, яку він бачив від нього лише до Морі, і ця ненависть навіть може перевершити ту. — Мені не шкода, що вона померла. Якби цього не сталося, я б вбив її власноруч.

— Це… Так, це досить жахливо, — погоджується Чуя. Напевно, це до біса погано, що це робить його таким задоволеним. Він робить ще один ковток води.

— Ти ніколи не питав про мою родину, — каже Дазай, дивлячись на стіл замість того, що дивитися на Чую.

Чуя зітхає: він думав, що його думка щодо цього очевидна. Але він може сказати це вголос, якщо потрібно.

— Якщо захочеш, то розкажеш.

— Тобі анітрохи не цікаво? — запитує Дазай. Він піднімає очі, щоб кинути на Чую допитливий погляд.

— Мені страшенно цікаво, ти це знаєш, — каже Чуя, знизуючи плечима, — але я знаю, що даремно намагатись витягнути щось з тебе, коли ти сам не хочеш говорити.

— Вони не погані люди, як такі, — каже Дазай через мить. Чуя тримає своє обличчя порожнім, відкритим до всього, що Дазай готовий розповісти. — Вони просто не були створені для того, щоб бути батьками.

— Кумедно, як часто таке трапляється, — гірко пирхає Чуя, — ти все ще з ними спілкуєшся?

— Тільки коли це абсолютно необхідно, — каже Дазай, трохи соваючись на своєму стільці. — Юридичні документи або щось подібне. Нас усіх це влаштовує.

— Гм. Схоже, що вони відстій, — каже Чуя.

— Підходящий опис, — каже Дазай, трохи сміючись.

Легка напруга зникає, коли Аннабет приходить з кухні з їхньою їжею. Стопка млинців навіть більша, ніж він думав, а вафлі Дазая вкриті великою кількістю збитих вершків і полуницею.

— Ось, хлопці, — каже Аннабет, — може вам щось ще?

— Ні, дякую, цього достатньо, — каже Чуя, вже поливаючи млинці сиропом. Він навіть не був голодним, коли вони тільки прийшли, але тепер він чекає того моменту, коли з‘їсть це.

— Ну, просто гукніть, якщо щось знадобиться, — каже Аннабет, йдучи перевіряти дівчину біля стійки та наповнювати чашки чоловіків ще однією порцією кави.

Чуя думав, що тему закрито, тому здивувався, коли Дазай знову заговорив між відкушуваннями своєї вафлі.

— Мої батьки запхали мене в сферу музики здебільшого просто для того, щоб зайняти мене чимось.

— Скільки тобі було років? — каже Чуя. Він навіть не пам’ятає, скільки йому було років, коли мама почала його вчити грати на фортепіано. Здається, це завжди було частиною його життя.

— Десять, — каже Дазай. Він не виглядає щасливим, але продовжує розповідати. — Не думаю, що вони очікували, що я так сильно занурюся в музику. Жоден із них насправді не виявляв до цього інтересу.

— Тоді виявилося, що ти вундеркінд, — каже Чуя, розуміючи, до чого Дазай веде, — про якого якимось чином дізнався Морі.

Дазай наколює свій наступний шматок вафлі, мабуть, сильніше, ніж потрібно.

— Так. Я все ще не знаю, як він вистежує артистів. У мене нема жодної ідеї, як він знайшов тебе, схованого серед The Sheep.

— Він знав, хто я, — каже Чуя, борючись з власним дискомфортом, — ким я був насправді, я маю на увазі. Він знав, ким була моя мама. Він розповів мені це, коли ми вперше зустрілися.

— Це мене не дивує, — похмуро каже Дазай. Потім він піднімає голову, на його обличчі з’являється розгублений вираз. — Зачекай, що ти маєш на увазі під «ким я був насправді»?

— Він знав моє старе прізвище, Кашимура, — каже Чуя повільно й трохи ніяково. Він був упевнений, що Дазай це знає.

Той відкриває і закриває рота, явно не знаючи цього.

— У тебе фальшиве прізвище, — тупо каже він.

— Воно не фальшиве, — каже Чуя трохи роздратовано, — воно справжнє, тепер це прізвище у всіх моїх документах. Після всього, що сталося, я не хотів, щоб мене щось поєднувало з Кашимурами.

На обличчі Дазая з’являється розуміння. Потім він пирхає:

— Ти знаєш, скільки годин я міг би зберегти, якби це знав?

Чуя сміється також.

— Можливо, це навчить тебе не бути таким допитливим виродком.

Телефон Чуї вібрує, але це лише Тачіхара надіслав йому пісню, яку він згадував минулої ночі. Чуя відкладає пристрій, щоб послухати її пізніше.

— Хтось буде цікавитися, де ми?

— У них нема причин думати, що ми не в готелі, — каже Дазай. Він майже закінчив з їжею і тепер розкладає те, що залишилося на його тарілці, у піраміду зі збитих вершків та вафлі.

— Наші телефони не покажуть, що ми не в готелі? — питає Чуя. Він також починає наїдатися. Але він завжди ненавидив марнувати стільки їжі — це була давня звичка з тих пір, як він почав жити за рахунок щедрості інших після того, як кинув останню прийомну сім’ю.

Дазай посміхається.

— Я вимкнув GPS на наших телефонах тиждень тому, — він допиває свою каву і відкидається на спинку стільця.

Чуя зітхає і кладе свою виделку.

— Не чіпай мої речі, скумбріє.

— Не став такі очевидні паролі, слимаку, — каже Дазай. Він подає знак офіціантці, щоб вона принесла їх рахунок, який він оплатить готівкою. Чуя піднімає брови.

— Якщо ти працюєш інкогніто, не залишай паперових слідів, — просто говорить Дадзай. Чуя хитає головою, але слідує за ним із закусочної, щоб повернутися до готелю.

В місті вже більше людей, ніж раніше, тож вони тримають голови опущеними і майже не розмовляють. В готель повернулися без усіляких перешкод, прослизаючи повз людей у вестибюлі. Чуя тягне Дазая до сходів, а не до ліфту, хоча той на це дується (лінивий придурок).

Вони швидко переодягаються в готельному номері у свій звичайний одяг. Чуя змінює свій фіолетовий капелюх на звичайний, думаючи про Артура. Він хотів би з ним зв‘язатися, але поки не знайшов ні часу, ні слів. Чуя ніби зірвався на нього, коли вони зустрілися. Хоча в нього нема бажання вибачатися, бо він не шкодує. Тож він продовжує це відкладати.

Вони спускаються вниз, щоб зустріти решту команди на шикарному сніданку в готелі. Чуя губить Дазай в натовпі, але бере фрукти і сідає поруч з Хіроцу (так, він щойно поїв, але вони виглядають гарно).

Старий вітає його стомленою усмішкою.

— Це все, що ти їстимеш?

— Зі мною все гаразд, — каже Чуя, кидаючи виноград у рот.

З’являється Дазай із чашкою, яку він ставить перед Чуєю. Це чай, який він обіцяв.

Чуя піднімає до нього цю чашку на знак подяки, роблячи ковток. Він все ще досить гарячий, але це не окріп, як у Койо.

Дазай штовхає Чую далі, щоб сісти поруч, дивлячись на тарілку Чуї.

— Яким чином ти все ще залишаєшся голодним? Твоє тіло таке крихітне. Де ти зберігаєш всю їжу?

Чуя кидає декілька виноградин йому в обличчя. Хіроцу гучно зітхає. Це початок ще одного дня в турне.

Однак у них з’являється новий ритуал. Дазай тягне його до дивних, незвичних місць, коли у них період затишшя. Іноді рано зранку, іноді посеред ночі або вдень. Їм не завжди вдається залишатися невпізнаними, але здебільшого їх залишають на самоті. Вони ходять в кафе, до лазертагу, де вони єдині гравці, і одного разу навіть до музею (де вони грали в гру, суть якої полягала в тому, хто зможе виконати найкращу витівку, перш ніж їх виженуть).

Хоча зараз вони навіть більше зайняті, ніж були раніше (особливо коли їм доводиться мчати, щоб встигнути на якійсь захід, оскільки вони надто довго займалися дурнею), Чуя набагато щасливіший. Це змушує його відчувати себе краще, коли він має можливість просто тусуватися. Настрій Дазая складно визначити, але Чуя може сказати, що він теж це цінує. Принаймні він сподівається, що Дазай вважає це трохи менш нудним.

Він все ще більш за все любить проводити час з Дазаєм на сцені, але це не робить моменти поза сценою поганими.

29 квітня. Три місяці з моменту релізу «Corruption».

Чуя прокидається у свій сімнадцятий день народження, почуваючи себе більш відпочившим, ніж зазвичай. Йому потрібна мить, щоб зрозуміти, хто саме лежить на ньому. Дазай також все ще в ліжку, що є рідким явищем. Його обличчя майже повністю вдавлено в подушку, ліва рука лежить на животі Чуї, а права — притиснута до його стегна. Вона тепла, і Чуї хочеться затриматися в такому положенні.

Але потім яскраве світло осяює кімнату. Чуя відсторонюється, через що Дазай тихо скиглить. Чуя хапає свій телефон, бачучи, що вже десята ранку. Він швидко проглядає пропущені виклики і повідомлення.

— Ти виродок, — каже Чуя, намагаючись встати з ліжка. — Ти вимкнув мій будильник?

Дазай розплющує очі і зітхає. Він явно не спав насправді.

— Я думав, що Чібі буде корисно відпочити.

— Ми повинні були встати дві години тому, — каже Чуя, намагаючись не злитися. Він розуміє, що Дазай вирішив, що це добрий жест, і Чуя знає, що це його звичайний спосіб піклуватися про нього. Але, дідько, він справді не хоче проводити свій день народження, слухаючи лекції Хіроцу. Він вже роздратований через те, що їм треба витрачати його на роботу. Вони в Канзас-Сіті, штат Міссурі, і залишаться тут до завтрашнього концерту. — Ми запізнимося. У нас ці дурні інтерв‘ю і чортовий виступ у ток-шоу.

Дазай не робить ні одного руху, щоб встати з ліжка.

— Справді?

Чуя припиняє знімати футболку, почувши тон, яким це питання було сказане.

— Що ти маєш на увазі?

— Я їх вигадав, — просто каже Дазай, витягуючи руки.

— Ти… Ти що? — питає Чуя.

— Я їх вигадав, — весело повтрює Дазай. — Інтерв‘ю і виступ, куди ми повинні були сьогодні піти, не існуюють. Я включив їх у розклад, щоб усі думали, що день заповнений, поки не стане надто пізно, — Дазай злегка усміхається, — вчора ввечері я написав всім, повідомивши про «плутанину». Ти не думав, що дивно, що ніхто не прийшов за нами, незважаючи на те що ми так спізнилися?

Чуя стоїть посеред кімнати, намагаючись прийняти це. Всі справи на сьогодні були заплановані ще місяць тому, що означає, що Дазай планував це декілька місяців. Він планував це задовго до того, як Чуя згадав, як сильно йому потрібні перерви від монотонного турне.

— У нас сьогодні вихідний, — здивовано каже Чуя, досі не вірячи в це.

— У нас сьогодні вихідний, — повтрює Дазай, широко усміхаючись. — Ну, за винятком того, що сьогодні буде вечеря з командою на честь дня народження. Ми повинні повернутися вчасно до цього.

Чуя тупо дивиться на Дазая, не в змозі вимовити жодного слова.

— Отже, що ти хочеш робити? — питає Дазай, посміхаючись його шоку.

Чуя опановує себе, намагаючись приховати величезну усмішку.

— Одягайся, ми їдемо з міста до бісової матері.

Дазай на цей раз виконує його наказ. Вони одягаються у простий одяг, хоча Чуя залишає капелюх і чокер. Дазай на це закочує очі, але ніяк не коментує. Він зовсім не скаржиться, коли Чуя йде попереду, легко забираючи ключі від одного з фургонів PMR.

Вони знаходять потрібний після того, як пройшлися туди-сюди парковкою і посмикали всі двері. Чуя застрибує на місце водія, практично дзижчучи від передчуття того, що їх чекає.

— Отже, куди ми їдемо? — питає Дазай, поки Чуя поправляє сидіння.

— Не вдавай, наче ти це ще не спланував, — каже Чуя, повертаючись, щоб кинути на Дазая невражений погляд.

— Це день народження Чібі, — каже Дазай, закидаючи ноги на панель приладів. — Він повинен вибирати.

— Просто скажи мені, куди ми їдемо, — каже Чуя, заводячи машину і виїжджаючи з готельної парковки.

— Приблизно за пів години на північ звідси є озеро, — каже Дазай. — У квітні не дуже тепло, але це точно «з міста до бісової матері».

Чуя пирхає. Це звучить абсолютно ідеально.

— Чудово.

Він вмикає радіо, коли вони виїжджають з міста. Дазай навіть майже не жаліється на музику. Він навіть співає разом з Чуєю декілька пісень. Вони зупиняються в універмазі, щоб запастися продуктами, поспіхом кидаючи купу закусок у візок, щоб звідти вибратися якнайшвидше. Хтось біля каси питає їх, чи вони не Подвійний Чорний, і Дазай відповідає «ні» настільки переконливо, що Чуя майже руйнує це своїм сміхом.

Зрештою вони сидять у лайнових шезлонгах, які купили в магазині, на березі озера, їдять дешеву шкідливу їжу та слухають музику на телефоні Чуї (який Чуя поставив у режим «Не турбувати», щоб заглушити всі дзвінки і повідомлення). Чуя не відчував себе так розслаблено… Напевно, з минулого червня, якщо чесно.

Він робить ще один ковток персикового чаю з пляшки, який вибрав Дазай, незважаючи на те що це дурня з великою кількістю цукру, яку навіть чаєм називати не можна.

— Як довго ти планував це? — питає Чуя, усміхаючись Дазаю.

— Планував? — повторює той, закочуючи очі, — це ти так віддячуєш комусь за такий неймовірний подарунок? — Чуя нахиляється вперед, щоб штовхнути ногою його шезлонг, а Дазай усміхається у відповідь:

— Моїм початковим планом було піти знову в бар. Просто заради традиції. Я збирався Тачіхару змусити прийти.

Чуя сміється:

— Я не думаю, що він вибачив тебе за минулий раз.

— Утримання образи створює непотрібний стрес для тіла, — роздратовано каже Дазай, — Йому потрібно навчитися відпускати свій гнів.

Чуя хитає головою.

— Ти таке мудло, — це вийшло дуже ніжно.

Хоча Чуя дещо звик бути відомим (або настільки звик до цього, наскільки це можливо), він не чекав усієї цієї метушні через його день народження. Минулий рік був досить складним. Він ніколи не очікував цього.

Вони сидять у тиші декілька хвилин, просто гріючись на сонці. Це не найкраща погода для того, щоб зависати на озері, але Чуя не має жодних скарг.

— Сімнадцять, — каже Дазай, руйнуючи момент, — що це за собачі роки?

— Я до біса ненавиджу тебе, — каже Чуя, тому що йому не дозволено казати протилежне (незважаючи на те, наскільки сильно це хочеться зробити в цей момент). Він задовольняється тим, що кидає в нього сирну слойку. Дазай ловить її і відкушує.

— Мені цікаво, де ми будемо в цей час наступного року, — каже Дазай, витягнувшись так, що практично лежить у своєму шезлонзі. Натяк, що вони, очевидно, будуть разом, викликає біль у грудях Чуї.

— Наступного року, — заявляє Чуя, — ми будемо в Лос-Анджелесі. Мені байдуже, кому мені потрібно погрожувати, щоб це сталося.

— Я забув, що Чібі скучив за домом, — каже Дазай, посміхаючись.

— Я поки не скучив за домом, — каже Чуя, закочуючи очі, — я, можливо, не фанат всієї  цієї додаткової дурні, що приходить разом зі славою, але грати для наших фанатів – це неймовірно. Я не думаю, що мені коли-небудь це набридне.

— Чуя, прибережи все це дурне сентиментальне лайно для інтерв’ю, — каже Дазай.

Чуя не реагує на насмішку: занадто задоволений, щоб перейматися через це. День минає занадто швидко. Вони навіть до пуття нічого не роблять. Лише їдять, слухають музику, грають у відеоігри на приставках, що приніс Дазай. Вони занурюють пальці ніг у воду, перш ніж вирішують, що занадто холодно для плавання. Але якби хтось запитав Чую, яким був би його ідеальний день народження, це було б його відповіддю.

Вже дуже скоро настане час, коли їм доведеться пакувати речі, щоб повернутися до міста. Чуї потрібно переконати Дазая не залишати тут шезлонги. Той стверджує, що вони більше ніколи не використовуватимуть їх знову, і буде краще позбавитися доказів того, що вони вкрали фургон. Чуя це ігнорує і засовує шезлонги у багажник.

Дорога назад тихіша. Чуя знаходить час на те, щоб перетелефонувати тим, чиї виклики ігнорував до цього, вибачаючись та виправдовуючись за те, що не відповідав, приймаючи побажання на день народження. Дазай сидить у своєму телефоні, читаючи електронні листи та граючи в ігри. Він реагує лише тоді, коли Чуя телефонує Морі, кидаючи на нього погляд, сповнений огиди.

Вони повертаються в готель, коли надворі вже сутеніє. Чуя виймає з фургона шезлонги та несе їх до стійки реєстрації.

— Гей, ви можете відправити їх до Лос-Анджелесу? — питає він портьє.

— Гм, так, — каже жінка, вочевидь впізнавши його та спантеличено дивлячись на нього і шезлонги. — гм, у вас є адреса?

— Port Mafia Records, Дазаю Осаму, — весело каже Чуя, — можете записати доставку на рахунок PMR.

Він йде геть, перш ніж жінка відповідає. Дазай чекає його, хитаючи головою і ведучи їх до ліфту. Вони зупиняються у своїй кімнаті, Чуя швидко йде в душ і перевдягається, намагаючись підготувати себе до вечері, що чекає його. Принаймні їжа повинна бути гарною. У нього наче болить живіт від того, що він цілий день їсть якусь дурню.

Коли вони вдвох готові, вони спускаються у вестибюль і чекають машину, яка відвезе їх до ресторану, що PMR орендувала на ніч. Чуя майже зітхає, коли чує, що йому телефонують, готуючись до ще одної ввічливої розмови, перш ніж помічає ім‘я на екрані.

Він відповідає якнайшвидше.

— Гей, — каже він з явною схвильованістю у голосі.

— Привіт, — каже Койо з таким самим задоволенням, — З днем народження, Чує.

— Дякую, — каже Чуя, цього разу дійсно маючи це на думці, — радий чути це від тебе.

— Наче я б пропустила твій день народження, — усміхається Койо, — сподіваюся, ти добре провів день? Хіроцу телефонував щодо плутанини з розкладом, — очевидно, Койо знає, що насправді відбулося.

— Та, який дивний збіг, — каже Чуя, трохи сміючись.

— Ти повинен вийти надвір, — каже Койо з ноткою пустотливості в голосі.

— Койо, я ж казав, що тобі не потрібно щось мені дарувати, — каже Чуя, хоча він не здивований. Нелегко вказувати Койо Озакі, що робити. Він виходить надвір і бачить, що Дазай слідує за ним.

Чуя бачить це у ту саму секунду, коли виходить за двері.

— Ні в якому разі. Ні в якому чортовому разі.

— Це рожевий мотоцикл? — питає Дазай. Він виглядає абсолютно невраженим.

— Він не рожевий, він вочевидь червоний, сліпий дурень, — кидає йому у відповідь Чуя, відриваючи телефон від рота, перш ніж повернути його назад. — О боже, Койо, мені так подобається. Тобі не слід було це робити. Дякую.

— Я подумала, що винна тобі за те, що не купила машину, коли ти отримав права, — щасливо каже Койо, — але якщо ти колись покалічиш себе на ньому, я тебе вб‘ю.

— Звісно, — легко каже Чуя. Він рухається вперед, щоб провести руками по сидінню, все ще відчуваючи трепет.

— Боюся, що мені вже час йти, — каже Койо із жалем і невеликою роздратованістю, — але коли ти повернешся, ми відсвяткуємо як слід.

— Звучить чудово, — Чуя не обтяжує себе поясненням, що в цьому нема необхідності: вона в будь-якому разі не слухатиме. — Дякую, Койо.

— Бувай, Чує. На добраніч, — каже Койо, перш ніж завершити виклик.

Чуя кладе телефон у кишеню і перекидає ногу через мотоцикл, щоб мати можливість сісти і відчути його. Це приголомшливо, а він ще навіть не увімкнув запалювання.

— Вульгарний мотоцикл до вульгарного капелюху, — каже Дазай, спостерігаючи за ним.

— Слідкуй за словами, або я тебе ніколи не прокачу на ньому, — каже Чуя, надто занурений у мотоцикл, щоб образи Дазая насправді мали на нього якийсь вплив.

— Чому я маю колись захотіти прокататися  на ньому? — обличчя Дазая скривилося від жаху через цю думку.

Чуя сміється і вже думає, як його обманом змусити сісти на мотоцикл. Дивно, як сильно він боявся сьогоднішнього дня, лягаючи спати вчора ввечері. Це найкращий день народження з усіх, що він мав.

Кінець травня. Чотири місяці з моменту релізу «Corruption».

Чуя не знає, наскільки довго він не спав, втупившись у стелю. Кімната з переважно темної стала трохи світлішою, що вказує на те, що пройшло багато часу. Дазай спить поруч з ним, згорнувшись калачиком і закутавшись у більшу частину ковдр. Він завжди мерзне вночі. Він не торкається до жодної частини тіла Чуї, і це майже дивно — не відчувати бинтів на своїм шкірі.

Чуя вже не намагається заснути, його розум просто не може замовкнути. Він відтворює серію моментів і спогадів, і усі вони жахливі. Це схоже на кошмар, але він не спить. У нього було передчуття, що це настане, але він наївно думав, що зможе впоратися з цим, як робив зазвичай.

Чуя встає з ліжка якнайтихше (Дазай чутливо спить, Чуя не збирається псувати йому сон. Він у будь-якому разі вже достатньо тягне його вниз, бог лиха). Він більше не може знаходитися у цій кімнаті. Це задушливо, все це кляте турне задушливе, усе це існування задушливе.

Чуя йде до рюкзаку, де зберігає одяг не із свого гардеробу для появи на публіці (і хіба це не показово, що він все ще зберігає комплект одягу для втечі? Що насправді змінилося з тих пір, як йому виповнилося тринадцять?). Він надягає джинси і чорну футболку, а під зелену куртку — сіре худі. Капелюх і чокер він залишає (занадто характерно), хоча це здається неправильним, на голові і шиї відчувається нестача ваги.

Чуя бере телефон і кладе його поруч з речами, які залишає. Годинник показує трохи більше п‘ятої ранку. Він вважає, що цього достатньо для Дазая, щоб зрозуміти, що Чуя пішов сам. І він не хоче, щоб хтось йшов за ним, не сьогодні.

Він востаннє дивиться на іншого хлопця, перш ніж покинути кімнату. Від цього його горло стискається, і він судорожно ковтає, коли повертається, щоб піти, все ще намагаючись поводити себе якнайтихше. Він повільно тягне двері за собою, щоб вони лише тихо клацнули, зачиняючись.

Чуя не вагається, коли починає прямувати до сходів, натягуючи капюшон на своє (на жаль, впізнаване) руде волосся. Люди схильні менше дивитися на вас, якщо ви вигяладаєте так, наче знаєте, куди йдете. Він спокійно спускається сходами: єдині люди, яких він зустрічає на своєму шляху, йдуть по своїх справах, не звертаючи на нього уваги.

Чуя виходить з готелю через боковий вхід, а не через центральний. Він проходить повз усі машини їхньої команди, що змушує його трохи нахмуритися.

Це, ймовірно, егоїстично — от так піти. Він не хоче нікого розчаровувати. Але думка про натягування звичаної маски зараз здається неможливою. Він не такий, як Дазай, він не може просто створити цілу особистість просто тому, що йому це потрібно.

Свіже повітря принаймні полегшує процес дихання. Чуя почуває, ну, не краще, коли відходить все далі, але трохи легше. Він вливається в рух навколо нього. Чикаго значно відрізняється від Лос-Анджелесу, але знайомий ранковий шум міста — птахи, звуки автобусів і вуличного руху — щось заспокоюють у ньому.

У нього нема точного маршруту, він просто прямує в тому напрямку, де бачить озеро. Ніхто не зупиняє його, коли він йде (хоча він, ймовірно, зараз виглядає, як якийсь вуличний панк, що від когось переховується).

Коли він підходить ближче, виявляється, що людей на пляжі не так багато. Знак сповіщає йому, що він закритий, але Чуя ігнорує його та заходить на пісок, знімаючи чоботи й беручи їх у руки. Прохолодний пісок відчувається холодним для босих ніг.

Чуя підходить ближче до води, тож вона починає заглушати решту звуків. Він сідає на пісок, і, кинувши взуття поряд, схрещує ноги та спирається ліктями на коліна, підпираючи голову руками.

«Хочеш знати, чому ми з тобою такі нещасні? — одного разу спитала в нього мама, — тому що ти застряг зі мною, а я хотіла мати людську дитину».

Кумедно: її не стало десять років тому, а він все ще нещасний.

Йому завжди дивно, чому його гнів з цього приводу відрізняється від гніву на все інше. Зазвичай, коли він злився, він кидався, хотів завдати болю, знищити. Але коли доходить до цього, така реакція просто здавалася порожньою. У нього не було сил, щоб робити щось із вищеперераховного.

Десять років, її не стало десять років тому. Йому сімнадцять, у нього є сім‘я, є альбом, що був у топі чартів протягом місяця. Він зробив те, що казав Артур, — проклав власний шлях у цьому світі. Він не дозволить тому, що сталося, стримати себе.

Тож чому він все ще не відчуває себе чортовою людиною? Чому він все ще чує відлуння її слів у голові? Чому він, чорт забирай, не може просто подолати це?

Порожнеча здається непереборною.

Озеро Мічиган — не найгірша заміна океану. Тут принаймні є хвилі, навіть якщо в повітрі відсутнє відчуття солі, яке відчувається від справжнього океану.

Чуя не знає, з чого почалася його прив‘язаність до океану. Це чимось нагадує йому музику — плескіт хвиль об берег. Він не знає, як передати словами, чому вважає це заспокійливим. У неосяжності океану є щось таке, що залишається незмінним, де б ви не були. Незважаючи ні на що, приплив завжди буде. Вода не віддає переваги ні людям, ні нелюдям. Вона ігнорує існування всього, просто продовжуючи існувати.

Чуя продовжує сидіти там, дивлячись на озеро. Він навіть не впевнений, чи дійсно думає, коли це робить, більше дозволяючи розуму бути порожнім, дивлячись, як хвиля розбивається об берег, відступає і і знову розбивається. Час, здається, дивно тече навколо нього. Небо втрачає будь-який слід рожевого кольору за яскраво-блакитним, і сонце вже високо в небі. Чуя не впевнений, чи це відчувається, як секунди або як дні.

Звук кроків, що наближаються, змушують його дещо повернутися в сьогодення. Спочатку Чуя думає, що у нього галюцинації, що людина, яку він хоче бачити водночас найбільше і найменше, не може йти до нього. Але галюцинація не виглядала б такою сердитою, як виглядає Дазай, що наближається до нього.

— Чорт забирай, слизню, — каже Дазай, коли підходить до нього, звучачи трохи задихано. Гнів у його голосі більш очевидний, ніж він зазвичай дозволяє собі показати. — Ти хоча б розумієш, як довго я шукав тебе? Цей пляж закритий, і сюди не пускають собак, особливо якщо вони без їхніх нашийників.

— Як ти в біса знайшов мене? — запитує Чуя, голос якого звучить різко після того, як він не розмовляв… Ймовірно, протягом кількох годин. Чуя майже впевнений, що не залишив жодного натяку щодо того, куди пішов.

— Ти дуже передбачуваний, — Дазай закочує очі. Він жестом роздратовано вказує на озеро. — Якщо ти засмучений, ти шукаєш найближчу водойму. Всі з нашої команди думають, що ми разом і прогулюємо роботу.

— Я не просив прикривати себе, — каже Чуя. З’являється натяк на розчарування, — яскравіший, ніж зазвичай, — після відчуття такого заціпеніння.

— Я це зробив не для тебе, а для того, щоб ніхто не панікував через твоє зникнення, — каже Дазай, явно не з просто натяком на розчарування. Він сідає на пісок біля Чуї, дивлячись на нього з усмішкою, але не щасливою. — А тепер розкажи, чому ти прогулюєш?

— Це не зовсім прогул, — рівним тоном каже Чуя, не відриваючи погляду від озера.

— Недостатньо переконливо, — різко каже Дазай, навіть трохи підвищуючи голос.

Це шокує Чую, і він повертається, щоб подивитися на нього. Дазай дивиться у відповідь жорстким поглядом. Він ніколи до цього не сперечався з Чуєю щодо тих речей, про які той не хоче говорити.

— Сьогодні… Ну, сьогодні це сталося, — каже Чуя все ще беземоційним голосом, — те, що сталося з моєю мамою. День, коли вона померла. Десять років тому.

— Якщо ти мені не розповідаєш такі речі, як я повинен знати? — питає Дазай, хоча його мова тіла змінилася. Він все ще явно злий, але тепер це не єдина емоція. — Невже ти справді думаєш, що я дозволив би їм сьогодні змушувати тебе грати в «Corruption», якби знав?

— Проблема не в ній, — каже Чуя, хитаючи головою, — але я не можу ігнорувати її так легко цього року через це. Це навіть не зовсім про маму. Це про… Мене, напевно. Минуло десять років, а я все ще… — Чуя зупиняється через невпевненість у своїх словах. До цього йому ніколи не доводилося говорити вголос про це іншій людині, бо ніколи не відчував, що може це зробити. Але Дазай був тут, і він ніколи не відмахувався від того, що казав йому Чуя, ніколи не починав ставився до нього інакше. — Я все ще не можу перестати вірити в те, що вона сказала мені.

Дазай все ще не відмахується, але щось промайнуло у його очах. Він мовчить на мить, і Чуя щосили намагається подолати страх, що нарешті зайшов занадто далеко. Він опускає погляд і помічає, що Дазай колупає край своїх бинтів. Потім Чуя знову дивиться в обличчя Дазаю, який, очевидно, помітив, що Чуя звернув увагу на те, що він робить, але не виглядає стурбованим з цього приводу.

— Колись я десь читав, що музика — це мова людської душі, — каже Дазай, голос якого ледве чутно крізь шум хвиль. Він ковтає, а потім продовжує набагато голосніше. — Я не казав цього, бо думав, що мої думки щодо цього абсолютно зрозумілі. Але якщо вони не вклалися у твоєму крихітному черепі, я скажу це вголос: музика, яку ти пишеш, є набільш болісно людською річчю з усього, що я чув. І якщо з якоїсь дурної причини ти не людина, то я теж не людина. Які б ми не були, ми однакові.

— Дазаю… — це єдине слово, яке Чуя може вимовити у відповідь, його голос тремтить.

— Що? — впевнено питає той, таким чином показуючи, що не дозволить не погодитися зі словами, що він щойно сказав. Його темні очі ні на мить не відриваються від очей Чуї і виглядають спокійніше, ніж тисячі океанів.

Чуя хоче сказати забагато чого, за стільки речей подякувати. От чому він ніколи не зміг би зруйнувати те, що було між ними, своїми почуттями. Бо він не може втратити це. Чуя віддасть перевагу тому, щоб Дазай просто був поруч з ним, аніж безглуздому ризику. Партнер – надто слабке слово, щоб описати все, чим для нього є Дазай, але кращого Чуя не має.

«Ти змушуєш мене хотіти вірити в те, що я людина, — зізнається самому собі Чуя, — щоб бути гідним такого, як ти, я повинен бути людиною. І я хочу бути, тож я буду».

Замість того, щоб сказати це, Чуя тягнеться вперед, ніяково обіймаючи Дазай за плечі, притягуючи його ближче, наче, зробивши це, зможе скрити свою нервозність. Він ховає обличчя в плече Дазая, міцно його стискаючи.

Дазай щось белькоче, явно заскочений. Протягом довгої секунди Чуя хвилюється, що зробив жахливу помилку, але потім руки Дазая піднімаються: права рука лягає на спину, а ліва — на плече. Його хватка така ж груба, така ж незграбна. Це змушує Чую усміхнутися, радіючи, що його обличчя сховане.

Єдині звуки, який він чує, — хвилі озера, що розбиваються об берег, і їхнє дихання. Поза, у якій вона стоять, трохи незручна, але жоден з них не відпускає один одиного довгий час. Рука Дазая нерішуче рухається вгору-вниз хребтом Чуї, не звикши дарувати… Ласку? Втіху? Що б це не було, воно заспокоює. Чуя більше не відчуває себе розгубленим, як сьогодні зранку в готелі.

Зрештою він послаблює хватку. Дазай миттєво робить те саме. Його обличчя важко розшифрувати, коли Чуя відсторонюється, але не тому, що це гра, а тому, що на ньому занадто багато емоцій, щоб розібратися. Чуя не знає, як виглядає його обличчя, але, ймовірно, приблизно так само.

На мить вони просто дивляться один на одного у тиші. Чуя не знає, що казати після цього.

— Нам слід піти поплавати, — раптом заявляє Дазай, повністю змінюючи настрій.

— Дазаю. Зараз травень. В Іллінойсі, — каже Чуя, закочуючи очі.  Полегшення, яке він відчуває від повернення до нормального життя (ну, до їхньої версії нормального життя), є приголомшливим. — Вода до біса холодна.

— Кумедно, я думав, що слимаки холоднокровні, — Дазай широко усміхається. Він встає і починає роздягатися до спідньої білизни і бинтів, а потім йде до води без жодних вагань.

— Ти буквально отримаєш переохолодження, — попереджає Чуя, дивлячись на нього наполовину зі страхом, а наполовину з веселощами. — О боже, припини. Зачекай. Ти намочиш свої бинти. До біса все це, — Чуя знімає свій одяг і кидає його на пісок, теж кидаючись у воду, голосно ахаючи від того, яка вона холодна.

Чуя допливає до того місця, де Дазай занурився у воду і зараз виринув з мокрим волоссям, що звисає йому на обличчя. Він явно тремтить, але все ще усміхається Чуї.

— Якщо ти поруч, я можу зіграти «Corruption» сьогодні ввечері, — каже Чуя.

Усмішка спадає з обличчя Дазая

— Чібі, тобі не потрібно змушувати себе… — починає говорити Дазай, перш ніж Чуя перериває його.

— Неважливо, — каже Чуя абсолютно впевнено, незважаючи на те що його зуби трохи цокають. — Це те, що означає бути Соукоку, чи не так?  Поки ти поруч, я зможу пройти через будь-що.

Дазай зустрічається з ним поглядом і рішуче киває. Таким чином він закриває цю тему і бризкає Чуї в обличчя крижаною водою.

Чуя бризкає у відповідь. Потім він вертається на берег, вже з жахом уявляючи, як намочиться його одяг, і намагається хоч трохи привести в норму своє волосся. Дазай слідує за ним, також виглядяючи нещасливим через те, що замерз. Чуї цікаво, чи не гірше йому з вологими бинтами.

— Я взяв твій телефон, — каже Дазай, коли вони повністю одягнені й збираються йти, кидаючи мобільник йому. — Не залишай знову.

Чуя ледве зміг його зловити.

— Дякую, — саркастично каже він, хоча певною мірою дійсно вдячний Дазаю.

Чуя бачить купу повідомлень із запитаннями, де він, і одне від Дазая, яке загалом є загрозою, що він пошкодує про цей трюк, але кілька повідомлень особливо виділяються.

[10:03, Артур Рембо]: Я думав про тебе сьогодні. За рік, що минув з моменту нашої зустрічі, тобі вдалася вразити мене ще більше. Подвійний Чорний — один з найкращих альбомів, що я чув за останні роки. Тобі є чим пишатися. Мені шкода, що успіхи перекриваються таким темним часом.

[10:06, Артур Рембо]: Я прошу вибачення, якщо цей текст образив тебе. Я знаю, що мені все ще наказано відвалити.

Чуя голосно сміється. Він не розмовляв з Артуром досить довго, щоб дізнатися про нього більше, але йому стає тепло від цих слів, незважаючи на те, наскільки він замерз.

[11:22, Чуя]: Можливо, я готовий скасувати цей наказ.

[11:22, Чуя]: Дякую, Артуре.

19 червня. Майже п‘ять місяців з моменту релізу «Corruption».

Чуя стоїть за сценою, поки Дазай спілкується з натовпом. Хоча він гадки не має, що той каже: занадто зайнятий боротьбою з тремтінням, щоб слухати.

Єдина пісня, що залишилася у їхньому сет-листі — «Corruption». Чуя був здивований, що вони виступатимуть в день народження Дазая, але, здається, сам Дазай був не проти.

Чуя ходить туди-сюди, думаючи, чи його задумка порадує напарника або матиме зворотній ефект. Він вже відвіз Дазая за замороженим йоґуртом о сьомій ранку і подарував йому нові ігри, які, на його думку, йому сподобаються. Дазай, здається, був вдячний і не очікував чогось більшого.

Але це не відчувається навіть близько достатнім. Подарунок Дазая на його день народження був ідеальним, він майстерно впорався з ним. Чуя збирається зробити все можливе, щоб відповідати цьому.

Хоча те, що робить Дазая щасливим, не є таким очевидним. Чуя тижнями ламав собі голову, перш ніж придумати це.

Це ризик, чесно кажучи. Чуя робить ще один глибокий вдих, налаштовуючи себе. Потім він виходить на сцену із застиглою усмішкою на обличчі. Публіка кричить, коли він з’являється в полі зору, обриваючи Дазая на середині речення.

Дазай піднімає голову, щоб подивитися, як Чуя йде до нього сценою. Він спирається на фортепіано, і його вираз обличчя стає збентеженим, коли він дивиться на вбрання Чуї.

Чуя швидко перевдягнувся в одяг, який приховав за лаштунками. Замість костюма чи ретельно підібраного одягу з гардеробу він одягнений у джинси з невеликою діркою на коліні та звичайну червону футболку, а завершує образ дешева шкіряна куртка. Він навіть залишив чокер і капелюх, хоча в цьому турне ніколи не виступав без них.

По суті, він одягнений, як бунтар-підліток, що є повною протилежністю вигляду, який їм нав’язували знову і знову. Вони повинні були одягатися старше за свій вік, а не відповідно до нього.

— О, дарувальники темної немилості, — легковажно співає Чуя, не вкладаючи в слова жодних звичайних емоцій. Він зневажливо махає рукою.— Не будіть мене, бла-бла-бла.

Вираз обличчя Дазая змінюється з розгубленого на трохи спантеличений. Він залишається на місці, коли Чуя наближається, явно не розуміючи, що він робить.

— Насправді мені не хочеться співати «Corruption», — Чуя зморщує носа, і, зупиняючись перед Дазаєм, задумливо стукає по підборіддю. — І з тобою також співати не хочу.

Він простягає руку вперед, вириває мікрофон із вуха Дазая та кидає його на землю, розчавивши ногою. Дазай надто вражений, щоб зупинити його, рот злегка відкритий.

— Що ти робиш? — питає Дазай. Чуя єдиний, хто може його почути без мікрофону.

— Вибач, не чую тебе, — Чуя буденно знизує плечима і йде до центру сцени. — Спробуймо це! When I was six, I saw my first picture below the hips, — з ентузіазмом співає і водночас танцює він, багатозначно похитуючи стегнами. — By the time I was ten, I still thought about down there now and again.

Спершу глядачі, здається, не знають, що думати, але потім лунають вигуки схвалення.

— As I got older, my thoughts grew bolder, — Чуя безцеремонно ходить сценою, — Until my desires couldn’t be denied.

Крім усіх правил щодо їхнього одягу, вони не повинні виглядати відверто сексуальними. Койо часто казала: «Секс продається, але це дешевий розпродаж, який довго не триває». Їм не обов’язково бути цнотливими або щось подібне, але те, як рухається Чуя, безперечно, виходить за межі.

Вже не кажучи про вибір пісні — «Vita Sexualis». Це був жахливий вибір як мінімум через текст. Але найжахливіше в пісні те, що її написав Морі Оґай. Це його стара ганьба, яку він безжально поховав.

Чуя доходить до приспіву, співаючи й танцюючи якомога кокетливіше.

Vita sexualis, it’s natural to explore

(Vita sexualis, досліджувати — це природньо)

Vita sexualis, can’t blame a guy for wanting more

(Vita sexualis, не можу звинувачувати хлопця за те, що він хоче чогось більшого)

I don’t know why everyone acts like it’s so complex

(Я не знаю, чому всі поводять себе так, наче це складно)

When it comes down to it, we’re all thinking about sex

(Коли доходить до цього, ми всі думаємо про секс)

— Гм, не зовсім правильно, — каже Чуя майже миттєво після закінчення приспіву. Натовп все ще кричить і сміється з його витівок. — Спробуймо це. It’s a Friday, — урочисто починає Чуя, якнайгучніше співаючи. — And it’s been a hell of a week. Feels like I’ve been stuck in a losing streak.

Вони не мали особливих проблем через те, що минулого разу ненавмисно прорекламували The Sheep. Хіроцу був не зовсім задоволений, але зрештою вирішив, що піар переважує незручну ситуацію з Gelhert Sound Services. Але їх попередили, щоб вони більше ніколи не співали «Life’s Better With A Little Party In It».

Люди починають підспівувати йому, і Чуї доводиться боротися, щоб не усміхнутися і не зіпсувати своє драматичне виконання.

— But tonight is the night we turn it around. There’s not a thing that can keep me down. Ні, це теж неправильно, — каже Чуя, зітхаючи, а потім повертається до Дазая, який все ще стоїть біля фортепіано. Він має спантеличений вигляд, який майже порушує концентрацію Чуї через потребу пирхнути. Він дивиться на Дазая, починаючи свою наступну пісню, більше не влаштовуючи шоу.

— З днем народження тебе, — Чуя співає щиро, його голос чистий і сповнений емоцій. Він нічого не приховує, намагаючись вкласти в ноти те, наскільки сильно він турбується, і на цей раз ігнорує вказівки довбаного графа, не відводячи погляду від Дазая, коли йде вперед. — З днем народження тебе.

Дазай також не відводить погляду, на його обличчі легка вразливість, яку він показує лише тоді, коли ви справді його заскочуєте.

— З днем народження, любий, любий, любий Дазаю, — співає Чуя, доходячи до Дазая і повільно піднімаючи правий кулак, щоб вдарити того в груди. Рука Дазая піднімається, щоб перехопити руку Чуї, але це більш інстинктивна дія, ніж обдумана. — З днем народження тебе.

Чуя смутно усвідомлює, що в якийсь момент натовп приєднався до співу з ним, але не звертає на них уваги, все ще повністю зосереджений на Дазаї. Дазай дивиться на нього у відповідь, його рука все ще несильно стискає кулак Чуї, пальці ледь помітно тремтять. Емоції в його очах надсильні, щоб їх приховати, він повністю зачарований і занурений у музику, що Чуя щойно співав, чого той до цього ніколи не бачив.

— Думаю, тепер ми можемо заспівати «Corruption», — каже Чуя, відвертаючись і дивлячись на натовп, перш ніж зробить якусь дурницю. Він зберігає свій тон легким, але для цього доводиться контролювати себе. — Нам лише треба взяти Дазаю новий мікрофон, а то цей хлопець такий незграба, серйозно. Такі речі дорого коштують, йому слід бути більш обережним.

Він ледве усвідомлює, що натовп починає сміятися, коли Дазай змінює хватку на зап’ястя і тягне його за лаштунки. Він тримає сильно, майже болісно. Але замість того, щоб піти за новим мікрофоном, він затягує Чую до найближчої комори і після цього зачиняє двері.

— Що це було? — питає Дазай, відпускаючи  його руку, і спирається на зачинені двері, схрестивши руки. Вираз його обличчя знову став менш відкритим, тепер більш запитальним.

— Твій подарунок на день народження, — Чуя намагається сказати це безтурботно. Він все ще відчуває себе трохи вразливо через те, як багато від справжнього себе він щойно показав на сцені.

— Люди не дуже зрадіють твоєму вибору пісень, — каже Дазай, трохи нахмурившись.  Він все ще спостерігає за Чуєю, ніби шукає відповіді на його обличчі. — Або твоєму гардеробу. Або всьому, що ти тільки-но зробив. Думаю, ти зайшов настільки далеко, що, ймовірно, навіть заробив догану від Морі особисто. Він буде розлючений через те, що ти співав «Vita Sexualis», і я взагалі не розумію, звідки ти її знаєш.

— Та, в цьому довбана суть, — Чуя закочує очі, щоб приховати свою знервованість. Він вловлює точний момент, коли до Дазая приходить розуміння. В його очах спалахує вогник. Але він все одно питає для того, щоб підтвердити це:

— Ти розлютив Морі для мене в подарунок?

Чуя знизує плечима, наче це не має великого значення.

— Ти не той, кому легко знайти подарунок у магазині.

Після цього Дазай сміється, різко і задихаючись. А потім усміхається Чуї набагато меншою і менш виразною усмішкою, ніж його звичайна. Вона щира і є тою, яку Чуя рідко бачить (і готовий заради неї знищити усе). Він не може стримувати свою усмішку у відповідь.

— Якщо ти закінчив, то нам ще треба завершити концерт, — каже Чуя, штовхаючи Дазая до виходу з комори. Робітник сцени мчить коридором і, помічаючи його, зупиняється, швидко кажучи в навушник, що знайшов їх. Вони поспіхом відправляють Чую на сцену, а Дазая — за новим мікрофоном.

Чуя ігнорує стривожені погляди, спрямовані на нього. Його не хвилюють наслідки. Якими б вони не були, воно того варте.

Серпень. Шість місяців з моменту релізу «The Corruption».

Нема нічого незвичного в тому, що всі божеволіють, але незвично, що Чуя не знає, чому вони божеволіють (або незвично не бути причиною цього, особливо для Дазая). Але сьогодні вдень, коли він ходив на стадіон, у повітрі витала шалена енергія. Ще багато часу до початку концерту, і він не може зрозуміти, чого всі так метушаться.  Чуя щойно прийшов з обіду в закладі, де подають бутерброди навиворіт*, а Дазай зупинився в готелі, щоб щось там взяти.

Чуя ловить Тачіхару, коли той проходить повз. Він спокійніше за інших людей, але у його поставі також можна помітити напругу.

— Що в біса відбувається? — питає Чуя.

— Морі надіслав електронний лист годину тому, — каже Тачіхара, усміхаючись занадто широко, щоб вважати його щасливим. — Еліс прийде, щоб подивитися концерт сьогодні ввечері.

— О, — каже Чуя, — дідько.

— Та, — погоджується Тачіхара, — тож нам доведеться гарно попрацювати, щоб задовольнити її.

Чуя відпускає Тачіхару, починаючи почувати себе трохи схвильовано. Після його виконання «Vita Sexualis» в червні він мав одну відеоконференцію з Морі, яка переслідує його до цього дня. Морі закінчив її словами: «Чуя, незважаючи на всі твої витівки, ти мені все одно подобаєшся. Не зіпсуй це». Відтоді Чуя не робив нічого, що могло б не сподобатися босу.

Суть у тому, що Чуя дійсно любить Еліс. Вона мила дівчинка, хоч і трохи розпещена. Він думає, що більше за все вона просто хоче проводити час з однолітками. Але Морі тримає її на досить короткому повідку. Однак Чуя розуміє причини цього: існує багато людей, які можуть скористатися Еліс задля того, щоб дістатися Морі, якщо з‘явиться така можливість.

Але через надмірну опіку Морі всім членам PMR треба докласти багато зусиль, щоб бути впевненими, що про Еліс піклуються, і вона щаслива. Буде погано розчарувати її.

Чуя разом із усіма береться готуватися до концерту, допомагаючи, де може. Зрештою з’являється Дазай і, як завжди, незворушно оглядає божевлілля навколо себе.

— Є щось, що мені треба знати? — питає Дазай, поки Чуя намагається зробити кімнату для глядачів більш підходящою для одинадцятирічної дівчинки. Загалом він просто бризкає все освіжувачем повтіря і сподівається на краще.

— Еліс прямує сюди, — каже Чуя, повертаючись до Дазая і знизуючи плечима.

— Сама принцеса Port Mafia Records, — саркастично каже Дазай. Він плюхається на диван, явно не зацікавлений у тому, щоб допомагати.

— Не будь з нею мудлом, Дазаю, — попереджує Чуя, погрозливо спрямовуючи на нього освіжувач повітря.

— Я завжди чудово ставлюся до Еліс, — протестує той, невинно приклавши руку до грудей. — Ти єдиний, ким вона одержима.

— Вона не одержима мною, — Чуя закочує очі, — вона любить мене, бо я ставлюся до неї, як до справжньої людини, а не як до нащадка Морі.

Дазай позбавляється необхідності відповідати, коли лунає знайомий голос:

— Чуя!

На Чую навалюєтьмя всією вагою людина, що з великою швидкістю бігла на нього. Він ледве втримує їх від падіння, сміючись і обіймаючи Еліс у відповідь, трохи скуйовдивши її волосся. Вона вдягнута у ніжно-рожеву сукню, що чудово поєднується з бантом такого самого кольору, яким зібрано волосся у кінський хвіст.

— Привіт, мала, — Чуя усміхається, дивлячись, як Еліс, надувшись, намагається поправити зачіску. — Давно не бачилися.

— Я вблагала Морі дозволити мені прийти на концерт цілу вічність, — каже вона, майже підстрибуючи від хвилювання, — я зрештою переконала Морі, пригрозивши не розмовляти з ним три місяці, якщо не дозволить.

Чуя сміється, хитаючи головою. Вона маленька дівчинка, але генеральний директор PMR у неї на повідку.

— Мило.

— Ми раді, що ти прийшла, — каже Дазай зі свого місця на дивані. Він теж усміхається Еліс, але це радше посмішка.

— О, привіт, Дазаю, — каже Еліс, тільки помічаючи його. Вона не рухається, щоб обійняти його, обмежуючись помахом руки, на що Дазай легковажно відповідає тим самим.

— Ти відродщуєш волосся? — питає Еліс Чую, повертаючись і дивлячись на нього, закинувши голову наверх.

Чуя торкається свого чубчика там, де він став досить довгим.

— Можливо. Я якось про це не думав.

— Це виглядатиме круто, — впевнено каже Еліс. Чуї цікаво, як часто їй хтось заперечує. — Коли ви, хлопці, починаєте?

— Скоро, — каже Дазай, рухаючись вперед, щоб схопити Чую за зап‘ястя і потягти за собою. — Нам вже час збиратися. Але ми ще побачимося після концерту.

— Окей, — каже Еліс їм у спину, — хай щастить!

На своєму шляху вони зустрічають Хіроцу, який, очевидно, в паніці. Дазай вказує за свою спину:

— Вона там, — старий вдячно киває та йде до кімнати для глядачів.

Чуя не отримує шансу полаяти Дазая за те, що він осел: вони надто зайняті підготовкою до шоу. Здебільшого все проходить ідеально, незважаючи на весь стрес і метушню. Чуя навіть забуває, що Еліс тут, гублячись у музиці та натовпі.

Лише коли все закінчилося, він згадав, як вийшов зі своєї гримерки, щоб побачити, як вона розмовляє з Хіроцу. Незважаючи на пізню годину, вона все ще сповнена енергії.  Чуя підходить до них, намагаючись побороти власну втому.

— Отже, що думаєш? — питає Чуя, коли доходить до них.

— Це було неймовірно! — миттєво вигукує Еліс, — я щойно розповідала Рюро, як мені було весело. Я хотіла залишитися на ще один концерт, але Морі змушує мене летіти назад зранку.

Чуя до цього не бачив жодної людини, яка називає Хіроцу по імені. Він приховує своє пирхання.

— Ну, я радий, що тоді сподобалося. Ми можемо зіграти для тебе знову, коли повернемося до Лос-Анджелесу у вересні.

— Моя улюблена пісня — «Corruption», — каже Еліс, нахиляючись вперед, наче розповідає секрет. Чуя відчуває дивну суміш гордості і дискомфорту, хоча купа людей говорить йому те саме вже майже сім місяців. — Я б хотіла вміти грати на фортепіано, як ти.

— Чи не варто нам вже йти до готелю, Еліс? — питає Хіроцу ласкаво, але владно.

Обличчя Еліс повністю гасне.

— О, добре, — її голос втратив всю ту схвильованість, яка була в ньому хвилину тому.

Від такого вигляду у Чуї щось защемило в серці. Він відмовляється від своїх планів повернутися в готель, щоб поспати.

— Я можу її відвезти до готелю, Хіроцу.

— Справді? — питає той, виглядаючи вдячним за пропозицію.

— Справді? — питає Еліс, виглядаючи в десять разів вдячнішою.

— Ти казала, що хочеш вміти грати «Corruption», — Чуя веде її назад на сцену, киваючи Хіроцу, — у нас тут є фортепіано.

— Я зможу зіграти твоє фортепіанне соло? — питає Еліс з явним сумнівом у голосі.

— Почнімо з першого куплету, — Чуя злегка сміється.

Він проводить добрих пару годин, спостерігаючи за тим, як Еліс знову і знову намагається зіграти одні й ті самі акорди, хоч і з великим ентузіазмом. Але Чуя не жалкує, що витратив час на це, тож коли вони зрештою дістаються готелю, і Еліс дякує йому, він знову міцно стискає її в обіймах.

— Дякую тобі велике, Чує, — каже Еліс, коли нарешті відпускає його, — я практикуватимуся більше, коли приїду додому.

— Не вляпайся ні в які халепи, — каже Чуя замість прощання, знову куйовджачи її волосся. Еліс цього разу, здається, навіть не  заперечує.

— Нічого не обіцяю, — заявляє вона з яскравою усмішкою, йдучи до помічника, що залишився у її кімнаті.

— Як зворушливо, — саркастично каже Дазай, з’являючись позаду нього. Чуя не бачив його з того моменту, як вони розійшлися після шоу, тож здивований,  що він у вестибюлі, а не у своїй кімнаті. Зазвичай він не з тих, хто вибирає багатолюдний простір замість усамітнення, особливо після шоу.

— Що з тобою? — запитує Чуя, зауважуючи, наскільки він схвильований.

— Нічого, — тягне Дазай, прямуючи до ліфта і не чекаючи, поки Чуя піде за ним. Той кидається його наздоганяти. Дазай мовчить, коли вони піднімаються на свій поверх, але він явно через щось розлючений.

Чуя чекає, поки вони опиняться в своїй кімнаті, перші ніж почати говорити.

— Що не так? — він падає на ліжко, розуміючи, що ляже спати, ймовірно, не скоро, судячи з напруженого виразу обличчя Дазая.

— Я вже сказав, що нічого, — каже Дазай, навіть не обтяжуючи себе тим, щоб брехати переконливо. Він спирається на тумбу для телевізора, дістає телефон і починає щось писати.

— Слухай, я страшенно стомився, — каже Чуя, намагаючись не дратуватся. — Ти можеш просто сказати, чому ти сердишся, щоб ми могли розібратися з цим?

— Скільки разів мені ще треба сказати, що нічого не сталося? — каже Дазай на цей раз більш різким тоном, грубо відкладаючи телефон на тумбу.

— Достатню кількість разів, щоб ти, блять, перестав брехати, — Чуя повністю програє битву проти роздратування. — Щось сталося після шоу?

— Нічого не сталося після шоу, — каже Дазай глузливим тоном.— Окрім твоєї невеликої фортепіанної сесії з Еліс. Ти міг би мені сказати, що не підеш одразу в готель.

— Я не просив тебе чекати мене, — каже Чуя, але Дазай не був би таким злим через те, що він змусив його чекати. Чуя не бачив його таким щиро розлюченим кілька місяців. — Я продовжу питати, поки не отримаю відповідь. Що не так? — він виділяє кожне слово.

— Я просто думаю, що це смішно, як ти переступаєш через себе, щоб зробити Морі щасливим, як добре дресирована собака, —  Дазай похмуро йому посміхається.

— Ти, блять, жартуєш? — питає Чуя, тепер і сам стаючи розлюченим. — Ти хочеш, щоб я грубо поводив з клятою дитиною у якомусь спотвореному прояві підтримки твоєї вендети проти нашого боса?

— Тобі не треба бути грубим, — коротко каже Дазай, — але також тобі точно не треба проводити декілька годин з нею, граючи пісню, яку ти, за твоїми словами, зневажаєш.

—  Я ніколи не казав, що зневажаю «Corruption», — Чуя встає з ліжка і трохи підвищуює голос. — І я не робив це для Морі. Я робив це для Еліс. Я пам‘ятаю, як це — бути дитиною, у якої мало друзів. І навіть якщо б я зробив це для Морі, це був би мій вибір. Я не збираюся вдавати, що ненавиджу Морі заради тебе, — наприкінці своєї тиради Чуя буквально кричить.

— Ти не бачиш, що він маніпулює тобою щоразу, коли ви розмовляєте? — Дазай не підвищує голос, він лише гірко сміється.

— Я не дурний, — роздратовано каже Чуя.— І я не збираюся вибачатися за те, що я ладнаю з нашим босом. Більшість людей порахували б це чимось гарним. Те, що в тебе довбана безглузда ворожнеча чи щось інше з босом, не значить, що я маю брати участь в цьому.

— Безглузда? — повторює Дазай, тепер також кричачи, — він є причиною, чому… — різко починає Дазай, перш ніж раптово обірвати себе.

— Причиною чого? — перепитує Чуя, він зараз не в настрої слухати ухильну дурню Дазая.

— Нічого, — Дазай повертається до звичайної гучності голосу і дратівливо зневажливого тону, дивлячись убік і схрещуючи руки на грудях. — Забудь це.

— Йди до біса, — обурено відповідає Чуя. Він вривається у ванну, грюкнувши за собою дверима, а потім стає під душ, тремтячи від злості.

Коли Чуя знову заходить у спальню, Дазая там вже немає. Це взагалі не заспокоює. Він готується до сну і лягає у темряві, але не засинає.

Чуя не знає, скільки так лежить, перш ніж чує, як двері у сусідній кімнаті відчиняються і зачиняються. На іншому боці ліжка починається якийсь рух, але Чуя нічого не каже і не показує, що помітив це.

— Я дійсно зараз не хочу тут знаходитись, — напружено каже Дазай.

— Я дійсно зараз не хочу, щоб ти тут знаходився, — повторює Чуя, все ще не повертаючись до нього обличчям. Протягом декількох хвилин вони обидва мовчать.

— Я не вважаю тебе дурнем, — зрештою каже Дазай.

Чуя не відповідає. Просто продовжує лежати в тиші.

— Ти дійсно змусиш мене це сказати? — питає Дазай після того, як стає очевидним те, що Чуя не збирається нічого казати. Його голос набагато тихіший зараз.

— Сказати що? — питає Чуя в подушку.

— Те, що я за тебе хвилююся, — ледь чутно каже Дазай.

Чуя повертається до нього, вражений біллю у його виразі обличчя. Але все ж таки.

— Я можу подбати про себе. Тобі слід мені довіряти.

— Я довіряю, — каже Дазай, дивлячись йому прямо в очі. — Це йому я не довіряю. Він ламає людей, Чує. Це те, чим він займається.

— У мене великий досвід у тому, щоб визначати, хто є для мене загрозою, а хто — ні, — каже Чуя, бо він також довіряє Дазаю, але він має на увазі те, що сказав. Він не збирається вдавати, що відчуває неприязнь до того, хто йому насправді подобається, лише для того, щоб Дазай почувався краще.

— Добре, — м‘яко каже Дазай, навіть якщо він насправді не погоджується. Але Чуя не пручається, коли Дазай підсувається, щоб обійняти його, підтягнувши ближче, і опинитись повністю притиснутим до Чуї, уткнувши голову йому в шию.

Після цього Чуї складно сердитися на нього, і він також обіймає Дазая, кладучи руку йому на потилицю. Але занепокоєння у його животі ніколи не зникає повністю, навіть якщо він може заснути.

Середина вересня. Сім з половиною місяців з моменту релізу «Corruption».

Чуя точно не був готовим до завершення турне, але він не може заперечувати, як чудово повернутися до Лос-Анджелесу. Запах океану в повітрі — найприємніше привітання. Якась частина його хоче піти на пляж прямо з літака, але Морі пару тижнів тому назначив з ними якусь підсумкову зустріч, коли вони повернуться. Чуя подумав, що було б добре перед цим хоча б зайти в гуртожиток, але він не скаржиться. Ви зустрічаєтеся з босом не за своїм розкладом, а за розкладом боса.

Увійти у будівлю PMR — щось сюрреалістичне. Практично кожний, кого вони проходять, зупиняє їх, щоб привітати з успіхом турне і альбому, який все ще масово продається навіть через багато місяців з моменту випуску. Зараз «Corruption» грає на радіо так само часто, як і в лютому. Ходять чутки про номінацію на декілька премій «Гремі».

Чуя, ймовірно, поспілкувався б з людьми довше, якби разом з ним не було Дазая, який його квапив. Він не каже більше, ніж просте «дякую», якщо взагалі щось каже. Дазай взагалі має дивний настрій весь день, але Чуя це пояснює сумішшю емоцій від завершення турне. Чуя відчув дивне розчарування в кінці останнього концерту, засмучений тим, що деякий час він не зможе пережити нічого подібного.

Зрештою вони сідають у ліфт і піднімаються на верхній поверх, щоб відвідати Морі. Чуя стукає в двері, коли вони доходять до них, і Морі запрошує їх увійти.

Незалежно від того, скільки разів Чуя відвідує цей кабінет, той ніколи не перестає вражати. Вид з величезних скляних вікон, що виходять на океан, ніколи не застаріє.  Чуя думає про це, коли вони рухаються вперед, щоб стати перед столом Морі.

Морі жестом запрошує їх сісти на крісла перед столом. Чуя думає, що це вперше, коли він прийшов до Морі, ні над чим не працюючи. Можливо, це і є те, коли на тебе насправді звертає увагу бос.

— Передусім, — починає Морі бадьорим тоном і з усмішкою, — я хотів би привітати вас з величезним успіхом Подвійного Чорного і турне.

— Дякую, бос, — каже Чуя, усміхаючись у відповідь.

— Як мило з твого боку, — каже Дазай нещирим голосом. Чуя змушений боротися з бажанням наступити йому на ногу. Хіба вони не можуть хоч одну чортову хвилину не кидатися в один одного підколами?

— Далі я б хотів обговорити плани на майбутнє для вас обох, — Морі відкидає веселощі, змінюючи їх на більш серйозний тон. — Тоді як ви двоє склали чудову пару, я думаю, зараз краще встановити між вами деяку дистанцію, в професійному плані.

— Що? — каже Чуя, перш ніж встигає себе зупинити. Тому що серйозно, що? Він повертається, щоб подивитися на Дазая, але той все ще дивиться на Морі. Його вираз обличчя абсолютно спокійний, але все одно видно легке роздратування.

— Це бізнес-хід, Чує, — каже Морі, переводячи на нього погляд. Він виглядає вибачливо, але це не здається щирим. — Коли в артистів дебютний альбом настільки ж успішний, як у вас двох, наступні майже ніколи не йдуть так само добре.

— Ви сказали, що майже ніколи, — каже Чуя, хапаючись за це слово, як за рятувальний круг. Він хоче штовхнути Дазая за те, що він нічого не сказав. Його насправді це не хвилює? Він дійсно просто дозволить цьому статися? — Ми могли б стати винятком.

— Це малоймовірно, — каже Дазай. Для Чуї це стало ударом у живіт. Він не може приховати погляд, повний образи через зраду. Дазай продовжує говорити, не реагуючи на це, вбивчо нейтральним тоном. — І навіть якщо таке стається, то для досягнення цього зазвичай роблять велику перерву між першим і другим альбомом, щоб викликати ажіотаж перед наступним.

— Саме так, Дазаю, — каже Морі. Виходить, що перше, з чим вони обидва погоджуються, — це от це. — Я не кажу, що ми повинні назавжди забути про Подвійний Чорний. Звісно ні. Але ми маємо дати вам обом трохи передихнути, щоб кожен з вас розвинувся у власних напрямках. Але коли прийде час, ми знову зберемо вас разом.

Після цього до Чуї приходить розуміння, чого насправді вони тут зібралися. Він почувається дурнем через те, що не зрозумів цього раніше.

— І які у тебе плани на нас на цей час?

— Для тебе, Чує, є новий гурт. Я думаю, ти чудово підійдеш їм як основний гітарист, — каже Морі, плавно змінюючи тему, ніби закрити попередню так легко. — Там більше року порівняно з тим, що ти зараз робиш. Мотоджиро Каджі співає, а твій друг Тачіхара буде барабанщиком. Басиста ми все ще шукаємо. Я доручаю Хіроцу керувати проектом. Назва гурту – The Black Lizards.

Це більше, ніж Чуя готовий зараз прийняти. Він більше не співатиме? Не те щоб він проти знаходитися не в центрі уваги, з цим у нього все було гаразд у The Sheep. Це радше шок (певною мірою через те, що він робитиме все це без Дазая). Чуя гадки не має що казати, але, здається, Морі не очікує відповіді.

— Що стосується Дазая, — продовжує Морі, усміхаючись йому трохи ширше, — ти займеш нещодавно звільнену посаду Такубоку Ішикави як новий виконавчий директор Port Mafia Records.

Чуї ледве вдається приховати різкий вдих. Він нічого не чув про відставку Ішикави, навіть від Койо. Частина його хоче заперечити, що Дазаю лише сімнадцять, але він пам‘ятає, що Койо зайняла цю посаду, будучи лише на декілька років старшою. Він пам‘ятає, як Морі сказав: «Я завжди більше дбав про результати, ніж про вік». Від цього легше не стає. Дазай тепер технічно його керівник.

— Який кайф, — Дазай злегка усміхається, і Чуя з жахом бачить, що не все з цього є фальшем. — Я вже схвильований через всі речі, що отримаю завдяки своїй новій посаді.

— Твій новий офіс уже прибраний. Ти можеш перенести речі зі старого у вільний час, — каже Морі, передаючи Дазаю картку-ключ до службового номеру будівлі, де Чуя ніколи не був.

Чуя сидить у своєму кріслі, майже заціпенівши від усього, що відбувається, все ще намагаючись усвідомити те, що сталося. Він піднімає очі, коли Морі знову вимовляє його ім’я.

— Ти можеш взяти декілька днів, щоб освоїтися, перш ніж почати працювати з The Black Lizards, — каже Морі, що у звичайній ситуації Чуя оцінив би як надзвичайно люб’язну пропозицію, але він не думає, що зміг би звикнути до цих нових змін, навіть якби мав місяці. — Еліс також у захваті від твого повернення. Вона безперервно каже, як хоче показати тобі, наскільки покращилася її гра на фортепіано.

— Я скоро прийду до неї, — обіцяє Чуя, підводячись замість того, щоб чекати, поки його відпустять, як зазвичай. — Тоді не буду більше забирати у вас час.

— З поверненням, Чує, — каже Морі, знову усміхаючись йому. Чуя встигає зробити це у відповідь, перш ніж розвернутися і вийти з офісу суворо контрольованими кроками. Він, коли йде, взагалі не дивиться на Дазая.

Чуя вже думає, що залишив його позаду, але Дазай застрибує у ліфт, якраз у момент його зачинення. Він трохи задихається, дивлячись на Чую класичним пустим поглядом. Той відвертається, замість цього роздивляючись ліфт і схрещуючи руки.

Дазай натискає кнопку поверху свого кабінету (старого кабінету, похмуро виправляє Чуя), і здається здивованим, коли Чуя натискає кнопку нижнього поверху. Однак він нічого не каже. Чуя думає, що він відпустив його, але, коли вони виходять, Дазай хапає його за зап‘ястя і тягне за собою, ігноруючи протести.

Чуя виривається з його хватки, але здається і йде поруч з Дазаєм до його офісу, відчуваючи себе дротом під напругою, що вибухне від одного дотику або слова. Дазай заходить до офісу, а Чуя слідує за ним, з силою грюкаючи дверима.

Зачиняючи їх за собою, він повертається обличчям до Дазая. Той сидить на столі, схрестивши руки і очікувально дивлячись на Чую. Знайомий гобелен, що висить позаду нього, і контейнер, що стоїть на столі, розпалюють лють Чуї ще більше: вони наче є символом того, чого їх щойно позбавили.

Чуя багато разів сердився на Дазая за ці пару років, що вони знайомі, але ніколи не був таким обуреним.

— Що, чорт забирай, там було? — вимагає він, практично випльовуючи слова.

— Моє підвищення? — голос Дазая настільки невимушений, що Чуї хочеться щось розбити. — Я не просив цього, Чібі.

— Я маю на увазі, що ти не сказав ні слова на те, що він розділив нас, — злісно каже Чуя, рухаючись вперед, щоб стати перед Дазаєм і подивитися на нього.

— Морі вже все вирішив, — Дазай знизує плечима, — нема сенсу сперечатися.

— Значить, тебе дійсно це влаштовує? — каже Чуя. Він думав, що його розлюченість вже не може стати сильнішою, але все тільки погіршується з кожним спокійним і врівноваженим словом з вуст Дазая.

— Він сказав, що це лише тимчасова перерва, а не назавжди, — Дазай нахиляється, щоб його очі були на рівні Чуїних. — Не будь таким драматичним.

— Ти можеш хоч один клятий раз в нашому довбаному житті бути чесним зі мною? — кричить Чуя, втрачаючи всі спроби тримати свої емоції під контролем. Він сміється, гірко і трохи маніакально. — Я ідіот. Тобі, очевидно, на це байдуже. Койо мала рацію, — Чуя думає про те, як Дазай ніколи не припиняв працювати над своїми проектами протягом турне, про його задоволений вираз обличчя, коли його призначили на посаду виконавчого директора. Він із звинуваченням тиче в Дазая пальцем. — Ти підеш і записуватимеш музику з кимось іншим, це була лише сходинка для твоєї кар’єри.

Здається, це нарешті позбавляє Дазая його удаваної байдужості. Він зістрибує зі столу, силою відштовхуючи руку Чуї, і хапається за комір його сорочки, аби використати той для того, щоб потягнути Чую вперед так, що тепер їхні обличчя лише за кілька дюймів одне від одного.

— Я не збираюся записувати музику з кимось іншим, — розлютованого каже Дазай, його голос більш сильний і напружений, ніж Чуя будь-коли чув.

— Наче в тебе є вибір, — каже Чуя злегка надламаним тоном. Спалах Дазая прорвався крізь його гнів, замінивши його гіркою й болючою порожнечею.

— Морі не може мене змусити щось робити, — серйозно каже Дазай. Його темні очі сповнені переконаністю, наче це переконає Чую. — Я не збираюся записувати музику без тебе. Цього не станеться.

Чуя не відповідає, лише злегка хитає головою. Він дивиться на підлогу, а не на Дазая.

— Нічого не зміниться, — шепоче Дазай.

Чуя йому не вірить. Все зміниться. Дазай став невід’ємною частиною його життя, а тепер його відірвали від нього. Це буде так само, як було було з Койо минулого року, як колись було з The Sheep. Чому він не може втримати людей, які для нього найбільш дорогі (нічого не вислизне від тебе, і цього разу це слова звучать набагато голосніше, ніж просто шепіт)?

Він нічого не може сказати, просто намагаючись максимально використати цю останню мить разом.

Він не може допустити це знову, тільки не з Дазаєм. Інші рази він ледве встигав. Але цього разу все буде інакше. Цього разу він не дозволить залишити себе позаду.