alene

Чуї іноді здається, що йому ніколи не знайти того найближчого друга, з яким можна було бути собою, знімати лайнові тренди та комфортно мовчати, адже говорити можна з кожним

Він годинами гуляє містом, не хочучи повертатися додому, і мало не плаче, дивлячись на щасливі компанії. Він знає, що самою долею йому призначено бути самотнім, але дитяча образа досі стоїть каменем в горлі. Батьків немає вдома, і єдиний варіант “врятувати себе” від грішної образи – втекти туди. Але Чуя не може. Він продовжує міряти дорогу кроками, іноді знущаючись з водіїв виходячи на проїжджу частину, але його думки лише про одне – якщо він не може ні з ким подружитися, то чому він не може, припустимо, захопити світ? Нечесно. Чому деяким все – а решта все що можуть – плакати в комірчині. Думки хлопця чіпляються за слово “комірчина” і він згадує як же він ненавидить Дамблдора, за те, що він міг зробити життя Поттера не таким жахливим, це буквально “наймогутніший маг всієї чарівної Британії”, чому? Мозок знову переходить на зовсім ліву тему, і Чуя згадує, як він любить танці. Серцем, душею і, мабуть, трохи навіть печінкою. Йому б хотілося зараз йти, пританцьовуючи під музику, що заглушує все навколо, але прокляті комплекси не дають зробити навіть зайвого руху. Погляд знову помічає компанію, що проходить повз і хочеться закурити.

Приходячи додому, краще не стає, хочеться взяти ніж, і встромити його собі прямо в серце, але є стільки всього, чого він не встиг. А може? … він затикає цю думку текстом пісень, роблячи собі чай, каву він на дух не переносить, і зручніше сідаючи на стілець. Ні, померти він встигне завжди, а ось що на нього чекає попереду може не дізнатися ніколи. З чашкою в руках хлопчик крокує до своєї кімнати, бере книгу зі столу і сідає на ліжко посміхаючись.

– Справді, хто захоче товаришувати з людиною, що читає Аллана По – тихий шепіт порушив напружену тишу в квартирі і злякав птахів за вікном, а Чуя перевертаючи сторінку і випиваючи черговий ковток напою, знову думає про те, як хочеться курити.