affection

— Осаму Дадзай, — промовив спокійним і врівноваженим голосом чоловік середніх віків із впевненістю на лиці, ніби він наскільки знає своїх підлеглих, що може знайти кожному з них ту справу, яку буде виконано на всі сто з ста можливих відсотків.
— Накахара Чуя, — продовжує брюнет, плавно переводячи погляд, то на одного, то на іншого. Здавалося, бос оцінює їх. — ознайомтесь із подробицями місії, яка на вас чекає. — все так меланхолійно бринить в повітрі голос і долітає до вух підлеглих, яким, здається, не дуже подобається спільне завдання, але проти голови не підеш, тому з незадоволеною гримасою рудий бере папку з якимись паперами, що виринула з купи незрозуміло чого, і відкривши її, хмикнув, ніби там надруковані анекдоти, а не місія, від якої залежать життя членів та самої Мафії.
— Це завдання дуже важливе, тому я доручаю його ВАМ. Не підведіть мене, — Огай, так звався бос, знав чим задіти хлопців і давив на це.
— Хмм, звучить цікаво.. Я не проти, — з усмішкою промовив брюнет, поглядаючи на напарника, погляди якого на роботу точно відрізнялись.

Осаму Дадзай — хлопець, точніше підліток, якому лише 15 років. На голові каштанове волосся, за яким він наврядчи доглядає. Очі карі, зовсім без блиску, притаманного такій юній особі, сповнені болю. Здається, ніби ця ще дитина бачила більше, ніж дехто з дорослих. Якби сильно не хотілось, але навіть через ці очі не можна прогледіти все те, що лежить в Осаму на душі. Хлопець ніби й не проти знаходитись в лапах свого начальника, який просто використовує підлеглих, задля щастя Портової Мафії, яка лишень недавно перейшла до його лап. Звісно, Морі можна зрозуміти, адже організація багато, навіть дуже багато значить для чоловіка, і для процвітання Огай готовий нехтувати цінностями підлеглих.

Накахара Чуя – хлопець тих же років, що й Дадзай, але мабуть це єдине, що у них подібне. «Цей рудий коротун доволі гордий, жорстокий до ворогів, грубий, запальний» — так сказав би кожний, хто погано знає юнака. Але він має почуття гідності, здоровий глузд, надійний. Яким би безжалісним Чуя не був, проте він рідко нехтує життями людей, розуміє всю важливість компромісу та угоди. Накахара не любить зрадників, радше зневажає.
Здавалось, як ці двоє можуть ладити?.

* * *

— Осаму, ззаді! — крикнув рудий, але швидкість звука поступилась зброї і по темному одягу розповзлась кривава пляма.
На очах Накахари з’явився розпач. Те почуття, що так старанно приховував юнак вилилось назовні. Не бачачи іншого виходу, як підбігти до напарника, не зважаючи на ворога, який і не думав відступати, щоб дати можливість друзям попрощатись, не зважаючи на попередження брюнета перед місією: «Не чинити не розсудливо, бо я знаю тебе », не зважаючи на свої моральні цінності, не зважаючи на своє пошарпане тіло та одяг.
— Йолоп. Навіщо ти підійшов… Ти втратив можливість перемогти його.. — почав хрипким, але все тим знайомим та рідним голосом Осаму.
— І все що ти хочеш сказати на останок, це кляті слова про місію, чорт забирай? Невже такий бовдур як ти, не має чого сказати?
Лице пораненого змінилось. Це той Чуя Накахара, якого він знав. Той, якого він зустрів, ще головою “Вівців”. Той, з яким провів скільки часу на спільних місіях. Той, який завжди кликав його не “Осаму Дадзай”, чи якось по-звичному, а всими, на перший погляд образливими “кличками”, які згодом стають наскільки рідними та близькими, що без них незвично…
— Хаа.. тоді слухай.. Коли я тебе зустрів, я зрозумів що ти покидьок. Останній покидьок, з яким однозначно не зміг би знайти спільної мови. Так я думав. Я вважав що ти гордий, самолюбний, грубий малий, цінності якого ну зовсім мені не зрозумілі. Я говорив тобі багато всього. Я не пам’ятаю майже нічого з мною сказаного. Напевно і ти не пам’ятаєш.. Але запам’ятай гарненько ці слова, адже наврядчи ми ще поговоримо. Я з тобою зустрівся не так давно, проте часу провели разом достатньо. Достатньо багато, щоб я міг зрозуміти декілька речей: Не такий ти вже й покидьок, твої дуже злі образи до мене, дуже милі.
Коли я насміхався над тобою, або на диво, хвалив тебе, я не хотів донести щось дуже складне і занадто розумне. Це все означало лише одне: прихильність. Мою прихильність до тебе. Моя увага до тебе, Чуя, навіть якщо вона тобі не потрібна. Коли ми годинами проводимо час, не замовкаючи, а потім коли стане пізно, перекинимось декількома образами чи насмішками. Можливо для тебе це нічого не значить, але для мене це час, коли я по справжньому хочу жити. Коли ти поруч, я бачу сенс продовжувати існування. Я велів би провести з тобою життя, але доля розпорядилася інакше.
Чуя, давай, коли ми переродимся, знайдемо один одного і будемо разом. Адже я люблю тебе, бовдур.. — з кожним словом голос Осаму ставав тихішим, та з кожною секундою він докдадав все більше зусиль, щоб видавити слова, з кожним разом все сильніше нестерпним болем колола рана, кожен міліметр тіла ставав важчим, ніби тисячу ножів безупинну шматували тіло.
— Чорт тебе забирай, потьмарення розуму перед смертю чи що? Але я прийняв твої слова… Не знаю, чи чуєш ти мене, але знай, я запам’ятав твої слова і не забуду тебе, Осаму, давай наступне життя проведемо разом, адже ти також, подобаєшся мені. І всі хвилини, які ми провели разом мені безмежно дорогі… — Накахара взяв долоню Дадзая, що з кожною секундою ставала дедалі холоднішою, і як би рудий не старався її відігріти, температура падала. Слова бриніли із нотками смутку, жалю та болю. Все те, що Чуя хотів сказати та почути приносило жахливі муки. Ця хвилина здавалась вічністю. Нескінченністю, яка приносила не омріяне щастя, а темне горе. На бліді щоки полились ріки сліз, повні болі.
Повіки брюнета налились свинцем і тримати очі відкритими стало неможливо. Востаннє поглянувши на Накахару, Осаму відкрив рот щоб щось сказати, але безшумні слова так і не долетіли до коротуна.
Нестямний крик, що глушив все живе довкола і розривав груди та сердце вирвався із вуст Чуї, який притискав до себе бездиханне тіло. Пролунав постріл. Хлопець виявив марні спроби опиратись, але наступний, вже не гучний для Накахари заряд поклав і рудого на землю.
Вони були разом. До кінця. Їхня кров змішалась, потемніла. Тіла вже не віддавали теплом. Пальці юнаків сплелись навіки. Ніхто не зможе розірвати цих двох. Вони пов’язані. Осаму та Чую зв’язує вже мертве кохання.