A symphony of agony

Вони були розбиті вщент. Трупи монстрів, якими була всіяна підлога тільки розізлили жахливо прекрасне чудовисько, що тепер височіла над командою пригодників з садистською посмішкою на ангельському обличчі. Вони билися на межі своїх можливостей, але вороги напирали хвилями, ніби з самих Пекельних Брам. І от коли усі страховиська були знищені, коли в головах героїв промайнула думка, що вони нарешті одержали перемогу, графиня тільки жорстоко посміялася з них. Два демони — Морріган та Офелія, як їх назвала сама господиня — потворні істоти, що прагнули нічого більше окрім крові та плоті тих нещасних, хто посмів викликати гнів аристократки. Що ж, передчуття Луни її не обдурило, з Кроуфорд дійсно було щось не так.

***

Коронація, це було навіть гидко вимовляти, лорда Горташа, на яку чаклунка отримала персональне запрошення. Більшість команди висловила невимовне бажання привітати нового керівника Брами Балдура щонайменше ляпасом у самовдоволене обличчя, але тіффлінг відібрала тих союзників, з якими ризик закінчення церемонії кривавим місивом буде зведений до нуля.

Астаріон, здається, був більш ніж байдужий до лорда, який не раз псував балдурцям життя і не менш корисний, коли справа доходила до проникнення у дещо приватні території замку. Ґейл, могутній чародій, що не раз рятував усю команду від неминучої загибелі хоч і відчував велику неприязнь до володаря Незеритового каменю, однак майстерно вмів стримувати себе. Та Уілл, який прохав побачити свого батька й звернутися до його здорового глузду і Луна хотіла найменше аби чоловік занепав духом ще дужче.

— Будь обережна, ми не знаємо намірів тирана, є велика ймовірність, що це лише пастка. Будь готова до будь якого розвитку подій. — мовив її «наставник». — На заході буде занадто багато його прихильників та охорони, ми не можемо напасти зараз, тому, будь ласка, тримай свою ватагу на коротких повідцях.

Жінка піджала губи, одначе мовчки погодилася зі своїм Хранителем, який виявився абсолютно не тим за кого себе видавав. Істота, що ховалася за маскою наполягав, що він не несе жодної загрози, більше того — є для них нічим іншим як союзником, що весь цей час направляв та захищав їх. І навіть не дивлячись на те, що більшість з пригодницької групи не хотіли приймати цього факту в них просто не лишалося іншого вибору. Імператор володів великою кількістю корисної інформації про кожного з них, про Страшну Трійцю та про безліч інших речей, котрі могли стати у нагоди, особливо враховуючи те, яку складну битву їм приготувала доля.

Зброя була приведена до ідеального стану, а сумка наповнена різноманітними зіллями від простих лікувальних до вибухових сумішей, що могли вирішити результат на користь героїв навіть у найприреченіших битвах. Луна вдихнула на повні груди. Після стількох розмов з біженцями, після побачення жахливих діянь Горташа у самісінької Брами на власні очі, тіффлінг наповнювалася огидою та образою за собі подібних від однієї лише думки про покидька, але рішення залежало не від неї. Йшлося не про її особисті почуття й навіть не про почуття пекельного народу, життя абсолютно всіх істот будуть приречені на вічні страждання, якщо чаклунка не відкине свої принципи.

Дорога не була важкою, якщо не вважати лякаючі груди металу, які могли атакувати за будь-якої нагоди проблемою. Лорд оточив себе живою й не тільки силою, аби упередити найменшу загрозу його жалюгідного життя і подібна параноя не могла не викликати у Луни зловтішну усмішку. Якби тільки обернути всю цю силу проти нього, віддати на потіху натовпу, що розірве його на шмаття, але на жаль. На жаль люди в його оточенні були не більш ніж маріонетками, контрольованими паразитами в голові, люб‘язно підсадженними культом, тому сподіватися на їх глузд — марна ідея. І герцог Рейвенгард був живим доказом цього факту. Живим, але абсолютно не мислячим.

— Батьку, будь ласка, отямься, це не ти. — казав Уілл, зазираючи чоловікові прямо у мляві очі, але той не слухав, тримаючи руку на мечі, яким не так давно посвятив нового правителя.

— Не верзи дурниць, хлопче, приєднуйся до Абсолют, стань одним із нас, інакше твоя доля вирішена. — з презирством у голосі відповів Ольдер висмикуючи руку з хватки свого сина.

— Я ніколи цього не зроблю! — вигукнув демон, привертаючи увагу більшості гостей у залі, які кидали зацікавлені погляди у сторону двох чоловіків.

— Уілл, благаю, не роби галасу. — тихо мовила чаклунка, кладучи руку на плече товариша у заспокійливому жесті.

— Я врятую тебе, батьку, обіцяю, просто потерпи ще трохи.

— Ах, мої любі гості. — перервав суперечку такий ненависний голос. Нинішній володар Брами стояв у парі з юною дівчиною, що загадково посміхалася. — Чи знайомі ви з моєю любою нареченою?

Панночка з темним волоссям, зібранним у вишукану зачіску обвела поглядом усіх пригодників від чого у Луни по шкірі пішли неприємні сироти. У цій дамі було присутнє щось жахаюче і не тільки для поклонительки Ліліт, судячи з того як решта її команди перекинулися поглядом, вони відчули те саме. Довга чорна сукня відкривала вид на ноги загорнуті у мереживні панчохи поки на грудях виблискував великий рубін, що був, певно, вшитий у тканину. Дівчина простягнула руку з масивним, занадто важким для тонкого зап‘ястка, браслетом, вірогідно очікуючи шанобливого цілунку.

—Графиня Кроуфорд. — представилася вона, тримаючи Горташа за лікоть.

Панна споглядала на тіффлінга з німим наказом в очах, ніби ламаючи її волю і змушуючи виконувати свою власну. Проковтнувши відразу, Луна все ж таки нахилилася, взявши елегантну руку в свою та залишила на тильній стороні долоні короткий поцілунок. Задовольнивши свою пиху, дама усміхнулася ще ширше, ніби чеширська киця, що нарешті вполювала маленьке мишенятко. Жінка стиснула зуби.

— Я дуже раджу подумати над моєю пропозицією, такий шанс трапляється далеко не кожному. Ти можеш вознестися над усіма, якщо тільки забажаєш. — було останнім, що мовив лорд перед тим як відійти разом із дівчиною до декількох ошатних осіб, що жваво обговорювали щось.

Після цієї зустрічі на язиці залишився гидкий присмак чи то після слів володаря Брами, чи то від його пасії, що ніби випромінювала гнітючу енергію.

— Наречена? Ніколи б не подумав, що така людина буде цікавитися створенням сімейного гніздечка. — сказав Ґейл, проводжаючи відкриту спину здивованим поглядом.

— Не приємно погоджуватися, але так. Не побачив між ними якихось особливих почуттів. — Астаріон, увесь цей час нудьгувавший, здається зацікавився цією випадковою знахідкою. — Їм явно не вистачає нашої пристрасті, мила. — знов ця спокуслива посмішка та сяючі азартним блиском очі. І це все лише для Луни, в якої, на мить, полегшало на душі.

— Прошу, залиште це для більш приватної обстановки. — зітхнув чарівник. Схоже він все ще відчував особисту образу за відмову тіффлінга, яка обрала не його.

— О, невже хтось заздрить? — голосом повним зловтіхи мовив вампір, який за кожної нагоди нагадував про один із найтрагічніших, як він сам наголошував, моментів життя Ґейла. Це ніби приносило йому особливе задоволення.

— Твоє життя це точно не те чому треба заздрити.

— Припиніть обидва, в нас тут… — договорити жінка не змогла через різкий біль, який стрімко поширювався на всі ділянки мозку і заважав ясно мислити. Чортівня, Імператор пообіцяв, що триматиме усе під контролем. Мігрень ніби накатувала хвилями, кожна з яких відчувалася сильніше за попередню, навіть сам пуголовок ніби скручувався від спазмів, на намагаючись сховатися від цієї муки. Ні, це точно не через паразита, щось інше викликало ці відчуття, якийсь зовнішній чинник. Крізь пекельний біль, Луна оглянула всю залу, побачивши її. Погляд графині був спрямований чітко на чаклунку поки на прекрасному обличчі квітла посмішка.

Здавалося, що голова от от вибухне, не витримавши таких страждань, однак панночка, певно вирішивши, що вона дала гідний урок чи достатньо награлася, перервала зоровий контакт і повністю втратила інтерес. Мігрень зникла так само раптово, як і почалася. Пригодники поступово оговтувалися від цього жаху, намагаючись зрозуміти, що або хто був причиною цього.

— Я втратив з тобою зв’язок, з усіма вами. Щось трапилося? — пролунав голос іллітида.

— Графиня Кроуфорд, наречена Горташа, вона щось зробила. — подумки відповіла тіффлінг, відновлюючи дихання, що збилося. Відьма не звертала на них жодної уваги, тримаючи на лиці ту огидну, самовдоволену посмішку, яку так і хотілося стерти.

— Кроуфорд? — на мить здалося, що він поринув у свої спогади, витягаючи звідти необхідну інформацію. — Вірогідно донька Мореля Кроуфорда. Аристократ, що мав відношення до темної магії та жорстоких ритуалів. У нього великий вплив на місто, не дивно, що вони з лордом вирішили об‘єднати зусилля.

— Що вона зробила? Не було схоже на просту магію, скоріше псионічний вплив. Навіть думки були сплутані на мить.

— Мені не відомо. — відповідь, що змусила чаклунку розчаровано зітхнути. — Вона може стати нам у нагоді. Змусь її битися на нашій стороні, добровільно чи силоміць.

Внутрішній діалог був завершений і пожирач розуму зник, хоча демониця знала — він завжди з нею, спостерігає за усім її очима, вловлює абсолютно кожну думку, що мимоволі проскакує в розумі. Це неймовірно сильно виводило з себе. Луна не могла залишитися наодинці із собою навіть на мить і це тільки підливало олії у вогнище нинішньої ситуації. Усі розмови з Рафаелем, Воссом, навіть Жахливою Трійцею піддавалися тотальному контролю та критиці, які містили велику кількість нотацій та ще більшу кількість маніпуляцій. Вона не має права обрати будь кого іншого окрім нього, в інакшому випадку він стане каталізатором її смерті. Її та більшості з її супутників.

Тіффлінг кинула останній погляд туди, де мала б бути графиня, однак дівчина, ймовірно разом з її нареченим, покинула залу. Балачки гостей, тим не менш, не згасали, а здавалося навпаки, як тільки тиран покинув приміщення аристократи та нижчі за статусом люди нарешті змогли вдихнути на повні груди та відчути свободу. Ще раз огледівши усіх присутніх у пошуку знайомих облич, чаклунка разом із товаришами покинула приміщення, бажаючи бути як найдалі від цього проклятого місця.

***

Великий, похмурий маєток виділявся з поміж маленьких будиночків, навколо яких кипіло життя: жінки метушилися, пораючись у невеличких садках, діти бігали навколо граючись одне з одним та абсолютно не переймаючись дорослими турботами. На відміну від Луни, яку пробивало на тремтіння від темної енергетики, що огортало будівлю. Навіть попри яскраве сонце тіні ніколи не розступалися навколо цієі жахаючої місцевості.

— Тобто ми маємо проникнути туди та викрасти графиню? Я думала це роблять безпосередньо у день весілля. — зі смішком промовила друїдка. Вона, в очевидь, не сприймала цю місію серйозно і тіффлінг не могла її звинувачувати. Джахейра не бачила, не відчувала, на що здатна ця відьма, розцінюючи її як чергове розбещене дитя, яке не може виконати навіть найпростіші задачі без допомоги прислужників.

— Це тільки виглядає легко, але Кроуфорд володіє силами, які ми не можемо пояснити. Вона небезпечніша, ніж ти думаєш. — відказала чаклунка. — Саме тому я обрала вас, ми зможемо прослизнути всередину не поміченими. Хто знає, які жахи нас очікують всередині, якщо підемо у відкриту конфронтацію.

Білявка знизила плечима. Не те щоб вона не вірила своїм союзникам, але радше б списала «симптоми» на витівки паразитів чи підозрілого пожирача, до якого жінка не відчувала особливої довіри. Аристократка лише юне чадо багатеньких батьків, Джахейра стрічала таких раніше. Вони не здатні зробити багато шкоди самостійно, отже це не буде складно.

М‘які лапи граційної білосніжної кішки торкнулися землі. Маленька тварина, яка «випадково» забралася у чиюсь оселю не мала викликати жодних підозр, тож друїдка була ледь не єдиною надією поставити мітку порталу прямо у кімнаті господині. Через нього Луна зможе потрапити до Кроуфорд та відволікти її достатньо аби вампір, ховаючись у тінях, яких в маєтку мало бути повно, влив у горло дівчини сонне зілля. Увесь цей час Ґейл буде тримати магічну браму відчиненою, аби його супутники безпечно забралися геть разом із «здобиччю». Доволі просто та легко, якщо розглядати це в теорії.

Грудка білосніжної шерсті, обережно ступаючи на чужу територію, миттєво зупинилася, ніби побачивши супротивника. Гострі вуха насторожено поворушилися, виловлюючи найменший звук, який міг становити загрозу. Маєток, на перший погляд здавався мертвим, ніби життя там зупинилося не тільки для його мешканців, але й для їх гостей. Щось важке, невидиме стискало грудну клітину, заважаючи вільно дихати, давило на самі нутрощі, ніби намагаючись розчавити жертву одним лише повітрям, яке повністю просякло чимось гнилим. Подібним чином тхнули тіла, що розкладалися, кров, яка увібралася у дерев‘яне покриття та… саме Пекло.

Почувся несамовитий крик, не схожий на людський. Ніби виданий якоюсь істотою у передсмертних муках, ні інакше. Жінка заклякла на місці. Що б не видавало ці жахливі звуки вона знала одне — вона ні за що не хоче зустрічатися з цим. Подушечки на лапах забезпечували швидке переміщення майже безшумно, але половиці були зроблені ніби навмисне таким чином, аби жоден непроханий відвідувач не залишався непоміченим. Істота наближалася. Єдине, що могла вдіяти у цій ситуації Джагейра це ховатися. На очі трапився невеликий комод, що мав достатньо місця під собою аби вмістити невелике котяче тільце, приховуючи його від небезпеки.

У полі зору з‘явилися дві руки, а потім і кривавий шлейф, що тягнувся за ними. На мить виглянувши з укриття, щоб оцінити рівень загрози, серце друїдки пропустило удар. Істота, що полювала на неї не мала нижньої частини тіла, пересуваючись виключно на руках, поки з розрізаного черева виглядали внутрішні органи, що якимось чином трималися всередині. Спотворене обличчя не мало очей, вони просто були вирізані, поки рот, не з власної волі, розтягнувся у жахливій усмішці, відкриваючи вид на ряди гострих зубів. Схоже, це орієнтувалося в просторі за рахунок слуху, це слугувало причиною скрипучих дощок, що видавали голосні звуки на кожному кроці.

Мабуть переконавшись, що потенційної жертви немає, чудовисько видало страхітливий хрип, пішовши геть. Ще один крик, однак вже з іншої, протилежної сторони від тієї куди попрямувала істота. Лякаюча думка промайнула в голови жінки: їх тут багато. Навіть, якщо запаморочення на церемонії, яке відчули її товарищі було витівкою пуголовків в одному вони були праві: графиня — жахлива людина і її потрібно було позбутися.

Вгамувавши серце, яке шалено билося у грудях, Джахейра обережно вилізла зі свого сховку. Вона має дістатися другого поверху, де мали б знаходитися кімнати панів маєтку і залишалося лише сподіватися, що цих жахливих тварюк там не буде. Вона ніколи не боялася вступити у битву із найсильнішими ворогами, але розпочинати бій не знаючи кількість супротивників та їх сили було безрозсудно. Самостійно це буде важко зробити, але Луна не мала з друїдкою такого ж самого зв’язку як із рештою компаньйонів. Вони прибудуть на місце, як тільки з’явиться можливість відкрити портал і тільки, щоб захопити графиню, ніхто не готувався до бійки. Отже діяти потрібно обережно та скритно.

Жінка обдумувала кожен свій крок, ступаючи на місця, які видавали найменше шуму, намагаючись ігнорувати жахливі крики, які лунали десь в глибинах першого поверху. Ніс деякий час не відчував ніяких інших запахів, окрім тих, які зустріли її ще на порозі. Одна сходинка, інша, вона поступово наближалася до своєї цілі, абсолютно усвідомивши свою вразливість у даний момент. Зосередивши більшість своєї уваги на подолання шляху до покоїв молодої господині безшумно, друїдка лише в останню мить побачила чоловіка, що наближався прямо до неї. Зробивши ривок у сторону, Джагейра вже хотіла оминути його, однак його рука міцно вхопила її за шкірку, піднімаючи аби розгледіти порушника.

— Нумо, що ж ми тут маємо? — червоні очі без будь якого ентузіазму оглядали кішку з усіх сторін. — Я думав, що давно віднадив усіх живих істот звідси, але ось ти.

Довге, чорняве волосся, що було зібране ззаду, вишукане вбрання та такі ж саме манери, з яких можна було припустити, що це ніхто інший, як слуга, можливо навіть особистий помічник господині. Погляд, що був байдужим, в один момент спалахнув цікавістю, від чого біла шерсть на спині стала дибки. На обличчі з вельми гострими рисами з‘явилася підступна посмішка.

— О, ну звісно. Більшість тварин тримаються якогомога далі від маєтку, але ти, ти особлива. Твоя пригода закінчиться тут.

Блиску холодної сталі у руках чоловіка було достатньо, аби Джагейра відчула небезпеку, що неминуче насувалася на неї. Повернувшись до своєї ельфійськоі форми, жінка нанесла удар в обличчя супротивника перед тим, як він встигнув провести лезом по життєво важливій артерії. Чудовиська з усього помешкання стрімголов попрямували до нової жертви, вірогідно плануючи розірвати непрохану гостю на шматки, насолоджуючись смаком її плоті та крові, але у списку справ ельфійки на найближчий час не було пункту «Смерть». Зараз вона просто не має іншого вибору як дати бій, однак вони мали кількісну перевагу. Єдиним розумним рішенням було відволікти увагу пекельних істот та відступити, повернувшись пізніше з союзниками, які були підготовлені до бою. Вона не могла, просто не мала права наражати на смертельну небезпеку компаньйонів, що очікували далеко не на подібний розклад подій.

Перша тварюка — кістки, обгорнуті тонкою шкірою, з довгими пазурами та гострими іклами — була розрублена надвоє, заливаючи підлогу темною рідиною, що текла її жилами. Друге дещо, що впевнено пересувалося на чотирьох кінцівках, мало не зачепило Джахейру кігтями, готуючись видірвати чималий шматок м‘яса з її ноги, але невдовзі його голова вже покоїлася недалеко від іншого трупа. Третього та четвертого чудовиськ чекала така ж сама доля, однак їх було занадто багато, ніби у цих стінах спочивала ціла армія, що готова була постати за наказом. Передпліччя кровоточило від рваної рани, стопу раптово пронзив різкий біль, а у зап‘ясток вп‘ялися чиїсь гострі зуби. Ельфійка намагалася відбиватися з останніх сил, але в мить усе припинилося. Істоти відступили і замість гучних криків та гарчання жінка почула стукіт підборів, що луною відбивався від стін будівлі.

— Ну ну, що це в нас? Чергова злодюжка, яка накинула оком на наші скарби. — дівочий глибокий голос почувся з вершини другого поверху.

Друїдка побачила її, та про кого коротко розповідала Луна. Графиня Кроуфорд, наречена кривавого лорда, яка вельми пасувала йому. Елегантно спершись на поручні, які обрамляли сходи, юна пані абсолютно байдуже спостерігала за картиною, що розгорнулася перед її очима. Чорна сукня водоспадами спадала на підлогу та плавно рухалася з кожним кроком господині маєтку, яка мала час від часу поправляти тканину задля збереження хоч якогось комфорту. Очевидно, вона мала у розкладі зустріч, на яку небажала з‘являтися на стільки сильно, що вирішила відволіктися на подібні дурниці як розмова із «дрібною злодюжкою».

— Скажи, чи ти отримала те що бажала? Чи вартувала ця спроба твого життя? — запитала аристократка, ніби стомившись від одних і тих самих сценаріїв, які повсякчас відтворювали себе.

Молода графиня не поспішала відкликати своїх хатніх тваринок, тримаючи їх готовими до будь яких дурних витівок зі сторони ельфійки, а отже поставити мітку порталу та спробувати втекти було найгіршою ідеєю, особливо коли очі та інші органи чуття істот були прикуті до неї.

— Життя? Завелика платня за нав’язані злочини, яких я навіть не планувала. Поки що. — хмикнула Джахейра, затискаючи рану, що кровоточила. — А я ніколи не приймаю несправедливих вироків.

— А ти цікава. Не багато злочинців готові битися та триматися за свої переконання до останнього. — легка, але також втомлена посмішка. — Шкода, що вони усі закінчували трагічно.

Дама клацнула пальцями, не бажаючи затримуватися ані секундою більше, закликаючи чудовиськ закінчити те, що вони почали. Розірвати злодійку на маленьки шматки, насолоджуючись іі плоттю. Однак її плани були зруйновані, коли рогата істота, котра мала чотири пари рук та оголену грудну клітину, через яку можна було побачити легені та серце, що билося, спалахнула. Господиня маєтку здивовано вигнула брову, здається зацікавившись цим раптовим сплеском сміливості зі сторони друїдки, однак вона виглядала не менш приголомшеною цією несподіванкою.

— Джагейра, обережно! — почувся знайомий голос, який вселив надію у ельфійку. Жінка, попри сильний біль, зробила ривок в сторону прямо перед тим, як потік кислоти був смрямований на чудовиськ, що миттєво видали болісне виття та крики, коли рідина роз‘їдала їх шкіру.

Істоти миттєво перемкнули свою увагу та лють на пригодників, що посміли перервати їх бенкет. Луна відчайдушно ринулася в бій, розрубуючи ворогів сокирою, поки Астаріон тримався віддалік, спрямовуючи стріли прямо в серця супротивників. Коли друїдка знаходилася у відносній безпеці, натовп пекельних створінь пронизав заряд блискавки, від якого декілька вже умертвлених тіл опинилися на підлозі. Герої знищували чудовиськ один за одним, але здавалося з кожним убитим «солдатом» особиста армія нежиті графині ставала все більшою. Кожен раз, коли тіффлінг зосереджувалася на особливо сильному супротивнику, інший впивався в неї зубами чи пазурами.

Вампір стикався з такими самими труднощами. В один момент план «примани усіх істот на Луну та тишком нишком вбий усіх» припинив діяти належним чином і декілька ворогів все ж таки напали на нього. Чоловік намагався відбиватися ножем, але це не принесло належного результату, натомість вороги підібралися ближче та атакували зі спини, що змусило напівельфа наблизитися до своєї пасії аби захистити вразливі та відкриті для чудовиськ місця.

Ще одна блискавка, що вдарила прямо по скупченню створінь, значно зменшила їхню кількість і це породжувало у тіффлінга надію. Їх меншає, а отже є можливість, що вони, все ж таки, візьмуть графиню в полон призми, де про неї подбають належним чином. Навіть, якщо початковий план зазнав краху, Луна не збиралася відмовлятися від того, за чим вони сунулися у цей проклятий маєток та заради чого приклали стільки зусиль. Тим паче зараз, коли останні хатні тваринки, які діяли обережніше за інших, були майже на межі життя та смерті.

Увесь цей час аристократка уважно спостерігала за битвою між своєю прислугою та непроханими гостями, чиї обличчя були їй вельми знайомі. Це їм Горташ запропонував союзництво, ті самі істинні душі, що вбили Кетеріка, тим самим зацікавивши лорда Брами. Ліссет зітхнула. У її нареченого були плани на цих злодіїв, а отже вбити їх, на превеликий жаль, не зійшло б дівчині з рук без наслідків, однак повністю виснажити, налякати до полусмерті та провести урок, який вони ніколи в житті не забудуть — з легкістю.

Всі її улюбленці стали не більш ніж трупами, що тепер засмічували ідеально відполіровану підлогу. Не те, щоб господиня відчувала до них хоч якусь жалість, але усі ці істоти — колишні люди — жертви — які були жорстоко закатовані в підвалах маєтку. Вони були особливі, до певного моменту, поки не набридли пані, тоді вона подовжувала їх страждання, змушуючи продовжити існування як потворні істоти, що готові були віддати життя за Кроуфорд. А знайти нових маріонеток тепер було вельми важкою задачею.

—Що ж, вітаю, ви вбили усіх моїх тваринок. — мовила графиня. Її нудьга дійсно пройшла і, здавалося, вона навіть насолоджувалася цим кривавим видовищем. — Гадаю, ви заслуговуєте на винагороду за ваші важкі старання. Офеліє, Морріган, розважте наших любих гостей.

Крізь тіла чудовиськ виднілося сине сяйво при погляді на яке Луна насупилася. З кола виклику з‘явилася рука, одна з небагатьох, що були хаотично розташовані по всьому тілу, що, можливо колись було людським. Обличчя, спотворене широким ротом наповненим гострими зубами, частково було закрите довгим чорнявим волоссям. Одне око, розкрите ширше ніж можливо, голодно дивилося на пригодників перед собою, видаючи жахаючи напівстони, що ніби луною віддавалася у горлі істоти. Однак навіть коли ці звуки стихли, на їхню зміну прийшли інші, що були подібні до рипіння. Створіння, яке знаходилося у іншому колі, походило на суміш раніше прекрасної блідої жінки із оленем. На тонкому обличчі знаходилися шість вертикальних очей, які споглядали на майбутніх жертв білосніжним кольором. Серед білих прядок виднілися роги, з яких шматтям звисала плоть і Луна не бажала думати про те, кому саме вона належала. Її копита стукали по підлозі при кожному кроці, що з незрозумілих причин вселяло невимовний страх у чародійку, змушувало серце битися в шаленому темпі. Чудовисько всміхнулося, виставляючи напоказ ряд зубів, що з легкістю могли розірвати будь яку живу істоту. Сяйво зникло, ніби даючи демонам волю вбивати усіх, хто перейшов дорогу їх господині.

Рани, що залишили улюбленці аристократки, кровоточили. В них було лише одне лікувальне зілля, яке Ґейл, ймовірно, дав Джахейрі для відновлення сил та полегшення її болю. Ніхто не з них не готувався до прямої сутички й зараз вони були майже безпорадні проти пекельних створінь, програш був більш ніж вирішений.

— Попри всю мою самовпевненість, люба, нам не вийти переможцями з цієї битви. — мовив Астаріон оцінюючи нових супротивників, що предстали перед ними. — Найоптимальнішим варіантом буде тактично відступити.

Він мав рацію. Вони не зможуть здолати цих чудовиськ з нинішніми силами, усі надії полонити Кроуфорд були знищені вщент, як тільки аристократка кинула на стіл тузи з зображенням демонів. Відьомський зарад вдарив обох пекельних створінь, дезорієнтувуючи їх у просторі та виграючи трохи часу. Істот пронизала блискавка, від якої тваринки господині заволали у болісних відчуттях, випускаючи з уваги пригодників.

— Відступаємо. — сказала Луна, кидаючись зі своїм напарником до порталу, надійно схованого в тінях.

Останнє, що побачила чаклунка, була підступна посмішка на обличчі графині, яка ніби мовила: «це ще не кінець». Маєток, огорнутий жахливою енергією, нарешті відпустив тіффлінга зі своїх пазурів, залишивши жахливий осад на душі. Вони ледь не поставили усе на кон, але грандіозно провалилися, забезпечивши аристократці незабутнє шоу. Її товарищі, схоже, відчували те ж саме, що й вона, зберігаючи напружену тишу, яка не порушувалася аж до самого табору.

***

— Графиня виявилася сильнішою аніж ми очікували. — почула чародійка голос Імператора, який, на скільки жінка могла сказати, не був вельми задоволений результатом їх місії. — Це тільки підвищило її цінність для нас. Тепер, коли ми знаємо на що здатна Кроуфорд, ми можемо розробити кращій план аби захопити її.

Відтоді, як вони зустрілися в призмі іллітид усе частіше говорив із нею навіть поза межами сновидінь Луни, що, часом, відволікало від важких дум, але в більшості своїй дратувало. Демониця сиділа не далеко від табору, біля невеличкого озера в якому час від часу пропливали рибки, що будь якої миті могли піти на вечерю команди. Голі стопи були занурені у високу, м’яку траву, поки сама жінка легенько ворушила пальцями, намагаючись розслабитися. І їй це майже вдалося, як би не супутник, що завжди був поряд із нею, ментально, знов поринувши у неприємні моменти сьогодення.

— Не думаю, що після цього випадку вона буде відкрита для подібних нападів. — відмовила тіффлінг, розрізаючи поверхневий натяг води тонкими пальчиками. — Графиня буде поводити себе обережніше, вона знає що ми полюємо за нею й мабуть розуміє, що причиною цього не є «покарання в ім‘я справедливості». Вона не могла нас не впізнати.

— Отже відтепер ви не маєте права на помилку. — голос в голові став жорсткішим. — Обрана Баала пішла у відкритий наступ викравши Лейзель, якщо лорд Горташ дізнається про замах він може обернутися проти нас, це лише додасть проблем.

— І що ти пропонуєш нам робити? Я радила укласти тимчасовий союз із Орін.

— Вона надто небезпечна, передбачити її дії важко. Вона у будь який момент може встромити ножа у наші спини перш ніж це зробимо ми. — здавалося пожирач розуму важко зітхнув. — Нам потрібно здолати Обрану Баала руками наших ворогів, а коли ми заволодіємо силою графині здобути останній камінь буде легко. Налагоди стосунки з Кроуфорд, увійди в довіру, не дій відкрито.

— Ми й планували діяти потайки, ми просто не врахували усі моменти. — заперечила Луна, відчуваючи як гнів поширюється її тілом. Найменше, що вона хотіла зараз це вислуховувати чиїсь нотації. — Навряд чи ця відьма просто візьме й спустить нам з рук те, що ми зробили. Буде важко змусити її забути це.

На мить голос замовк, ніби замислившись над чимось і чаклунка нарешті змогла видихнути з полегшенням. Вона сподівалася, що на цьому моменті він нарешті залишить її в спокої принаймні на сьогоднішній день, що й без того відчувався ніби тягар, який хотілося щонайшвидше скинути. Луна могла б поговорити про цікаві, зовсім не пов‘язані з їхніми пригодами, речі зі своїм коханим напівельфом, а потім заснути у його ніжних обіймах, не переймаючись ні про що аж до самого ранку. Одначе Імператор продовжив.

— Я можу спробувати взяти її під контроль, але припускаю, ти знаєш, що це означає.

Авжеж вона розуміла. Занапастити іншу істоту на таку ж приреченість, яка не так давно випала на її долю. Якби не допомога іллітида, чаклунка, так само як і її товарищі, вже давно б незворотно обернулися на чудовиськ, втративши усі ознаки людяності та себе самих. Вона плуталася у своїх думках. З одного боку, тіффлінг буда впевнена, ця жінка вже нанесла чимало шкоди місту та його мешканцям і так буде тривати й надалі. Але з іншого якась частина демониці люто ненавиділа та відкидала думку про інфікування Кроуфорд.

— Я… я не знаю. — зітхнула Луна, відкидаючись на м‘яку траву. Усе тіло ніби ставало важчим з кожною думкою, яка проходила в її розум і жінка боялася, що у будь який момент її стан буде просто непідконтрольним волі його ж господині, розкинувшись на охолодженій землі.

— Якщо тиран все ще не піддав її зараженню — це лише питання часу. Тож якщо тебе мучать сумніви, полиш їх. Краще аби влада над нею дісталася нам, а не нашим ворогам. Не зволікай із цим. — було останнім, що сказав Імператор, перед тим як залишити Луну наодинці із собою.

Жінка лишилася спостерігати за палаючим сонцем, що поступово наближалося до небокраю. Чаклунка закрила жовто-гарячі очі, намагаючись розслабити тіло та звільнити думки. М‘який трав‘яний килим, звуки води та рибок, що плескалися у ній і вітер, який грався з білими прядками — усе це невимовно дратувало, забивало і так переповнені думки.

Рука, що повільно та ніжно опустилася на передпліччя змусила тіффлінга здригнутися. Астаріон сидів поруч, заспокійливо проводячи долонею по жорсткій шкірі з пекельними рельєфами, дивлячись в далечінь, де ніч вже поглинала день. Він не промовив жодного слова, одначе його присутність утихомирювали бурхливі думки, приносячи такий жаданий спокій. Вампір відчував усі її емоції, почуття, що гризли душу, бажаючи пожрати зсередини, не заливши нічого. В такі моменти чоловік не казав нічого, він просто був поруч і це мало більший ефект ніж усі фрази, які він міг сказати. Темні губи розтягнулися у щирій посмішці, вона знайшла своє умиротворення.

***

Широкі коридори з високими стелями вітали своїх гостей розкішшю. Білий мармур був оздоблений золотими орнаментами, в яких подекуди виднілися дорогоцінні камені. З великих вікон лилися залишки сонячного світла й хоча воно ще повністю не зайшло, прислуга вже запалювала свічки у канделябрах. Стукіт підборів розносився по приміщенню, сповіщаючи усіх про прихід панночки та змушуючи усіх схилити голови у шанобливому уклоні. Графиня граційно ступала по маєтку у супроводі вірного слуги — Астарота — чоловіка з довгим чорнявим волоссям, зібраним у хвіст.

Ліссет була занурена у власні думи, які стосувалися лише її нещодавних гостей. Її любий наречений, схоже, бачив у них потенціал, тому навряд чи їхньою метою були коштовності та гроші, скоріше щось чи хтось інший і аристократка мала припущення. Вона не мала артефактів, які могли б зацікавити пригодників, тож вони чатували саме на неї, але що було причиною? Хіба що та невелика демонстрація, що сталася на коронації, але це була ідея її майбутнього чоловіка. Він напевне знав, що робить і Кроуфорд мала намір отримати відповіді.