Пристрасть в бібліотеці

Мені не потрібне книжкове кохання,

Мене приваблюєш лиш ти, і твоє зволікання.

@Опівнічна сеньйора

Найкраще місце бі-блі-о-те-ка!

@Гурт “Колос” — “Бібліотека”

 

 

Вся ця історія почалася у коридорі академії. Марія йшла після закінчення пари та без турботно дивилася кудись далеко, задивляючись на краєвиди цього чарівного, в усіх сенсах, місця. Думала вона, звісно, про Лева. В них зав’язалися якісь незрозумілі стосунки, і вона, можна сказати, переживала через це. Бо це були не такі собі, звичайні відносини, з них двох ніхто ніколи навіть слова не сказав про любов, Марія, мабуть, навіть не могла б уже згадати коли останній раз вони цілувалися, вона хотіла чогось справжнього, надійного, сильного почуття. Їй чомусь думалось, що почуття чоловіка до неї згасли. Вона розуміла його відношення до цих стосунків, коли вона була ще неповнолітньою, але зараз їй вже всі повні вісімнадцять. Навіть щобільше, не так далеко її дев’ятнадцять, а він все вагається. Це було частою причиною її поганого настрою.

 

Раптом вона побачила особу своїх думок посеред того ж самого коридору по якому йшла сама, й побачила, як він люб’язно розмовляє з якоюсь студенткою. Звісно, йому це робити було не заборонено, та в Марії всередині прокинулося якесь дивне відчуття.

 

“Як це так, — пролунало в неї в голові, — з нею він розкидається люб’язностями, а зі мною навіть словом лишнім не обмовиться.”

 

Та Марія не була дурненькою дівчинкою, тому зібравши всю волю в кулак й притиснувши книги ближче до себе, з абсолютно спокійним лицем пройшла біля них, делікатно сказавши “добро дня”, навіть не подивившись на чоловіка.

 

А от він подивився. Вона це навіть відчула, бо не відчути ті мурашки, що побігли по шкірі, було просто неможливо.

 

“Добре, — подумала Марія, — розберемось з тобою пізніше, а зараз в мене пара.”

 

***

 

Пари, звісно, дуже сильно виморюють, й після них нічого так сильно не хочеться, як змити всі тривоги дня та перекусити хоч щось. Так Марія і зробила, до речі, викладача вона більше і не бачила сьогодні. Та це зовсім не значить, що студентка до нього не добереться.

 

День не вічний, тому дівчина трохи подумавши, що сказати, та доївши свій маленький перекус у вигляді яблука, поправила волосся, й направилась, гордою та впевненою ходою шукати чоловіка.

 

***

 

Виявилося, куратор сидів сам самісінький в бібліотеці, де, зазвичай, було купа народу в середині навчального дня. Його ще прийшлось і пошукати між полицями з книгами. Та коли вона все ж таки знайшла чоловіка, здавалося, викладач навіть уваги на це не звернув. Дівчину заполонила злість. Раптом, Лев промовив до неї не відриваючись від листка на якому щось охайно писав:

 

— Доброго тобі, — він глянув на наручний годинник, — вже, здається, вечора, Маріє. — Потім, поклавши  ручку на стіл, нарешті, підняв на неї погляд, — ти щось хотіла?

 

“Агу, ну давай, спробуй підкорити мене своїм оксамитовим голосом та манерою, — а потім рішуче подумала, — не вийде, любий.”

 

Так, хотіла, Леве Костянтиновичу, — вона присіла на стілець, котрий стояв навпроти.

 

Тиша. Чоловік лиш дивився на дівчину схиливши голову трішки в бік, та розтягнувши вуста в легенькій усмішці. А вона лиш пропалювала в ньому дірку своїм гнівним поглядом.

 

— То кажи, що хотіла, — він махнув руками. вказуючи на папери, — бо я трішки зайнятий.

 

В Марії аж зуби заскрипіли.

 

-Завжди ти зайнятий, — вона піднялась, — а як же я? Не пам’ятаю, коли в останній раз ти запросив мене на прогулянку або хоча б поцілував!

 

По обличчю чоловіка стало зрозуміло, що перед тим, як сказати, він гарно подумав.

 

— Знаєш, а тобі не спадало на думку, що наші відносини, — він запнувся, — якби мовити, непотрібні? Не коштують нічого? — Лев зняв окуляри, — називай це, як більше тобі подобається.

 

Дівчина була дуже неприємно здивована.

 

— Що? — Вона підійшла до нього ближче, — в чому причина, думаю я маю право дізнатися, — вона розвела руками, — ми, все ж таки, дорослі люди!

 

Куратор від чогось засміявся.

 

— Так дорослі… це і є проблемою. — Нервово закусив губу, — тобі ніколи не здавалося, що тобі більше подобаються однолітки?

 

— Леве, ти мене починаєш дратувати ще більше такими доводами.

 

— Та я правий, хіба тобі не некомфортно в стосунках зі мною?

 

Марія вигнула одну брову в незадоволені.

 

— Робота, я бачу, на тебе погано впливає, — дівчина підійшла зовсім близько до викладача та оперлась рукою об стіл. Чоловік для зручності прийшлось підняти голову. — Мені було абсолютно комфортно, поки ти не став таким дурником!

 

— Справді? — Він підняв брови, — мені так не  здалося, і взагалі, я не хочу бути тим, хто, може зваблювати таку юну даму, як ти.

 

Дівчина опустила руку йому на плече і провела у заспокійливому жесті, наче намагалась приручити дикого кота. Мабуть, так воно і було.

 

— Юна? Мабуть, мій милий, ти забув, що я вже повнолітня й маю право зустрічатися з ким хочу й мати відносини такого характеру, — на її лиці з’явилась усмішка, — якого хочу.

 

На обличчі Лева намалювалась зацікавленість.

 

— Та ти що, крихітко, — він ніжно взяв її за руку, і тепер Марія відчула зворушливе відчуття незвіданості, — а чи не ти так по дитячому  приревнувала мене до студентки в коридорі?

 

Марія покрасніла.

 

— Нікого я не ревнувала! Просто мені стало прикро, що мене ти ігноруєш і, взагалі, ніяк не підтримуєш наші відносини, а до неї так люб’язно звертаєшся, та ще й усміхаєшся… — проговоривши все це, як скоромовку, вона трішки зніяковіло опустила очі.

 

Лев тепло усміхнувся ніжно погладжуючи її долоні, та переміщуючи свою руку на талію дівчині й всаджуючи на свої коліна.

 

— Не хвилюйся, ти мені дуже подобаєшся, такими люб’язностями, як з тобою я не обмінююся більше ні з ким.

 

Марії аж стало легше на душі. Та все ще лишалося одне “але“.

 

— Але, Леве, наші відносини й справді не зовсім “дорослі” чи “ідеальні”.

 

— Що ти хочеш цим сказати?

 

— Я б хотіла від наших відносин більше, — вона закусила губу, тяжко видохнула й продовжила, — більше пристрасті, почуттів, розумієш? — Вона подивилася прямо у вічі чоловікові.

 

— Розумію, звісно! Та чи готова ти до тої пристрасті про яку говориш та нових почуттів?

 

— З тобою, так…

 

***

 

Марія відповіла на ще декілька питань, які впевнили Лева в її рішучості. Ну, як впевнили, скоріше ці запитання розслабили дівчину. Звабник, звісно, з нього ніякий, а ось турботливий чоловік ще і який.

 

Весь час поки він ставив запитання, його пальці блукали по її нозі, але не заступали за кордони спідниці. Коли із запитаннями було покінчено Марія зрозуміла всіх тих героїнь романів, які вона так не любила, бо зараз, здається відчувала себе схоже.

 

“Невже цей чоловік і справді може пробуджувати в мене такі почуття”, — прослизнула в неї така думка. І, можна сказати, її емоції були зрозумілі хоча б тому, що до цього часу, Лев Костянтинович пробуджував в ній ніжність, та він завжди з цим почуттям тільки й асоціювався.

 

Вона б збрехала сама собі, якби навіть подумала про те, що вона ніколи перед тим, як увійти в царювання Морфея, не уявляла, як би цей чоловік міг ніжно проводити по її стегну своєю гарною, сильною рукою, чи цілувати чутливу шкіру на шиї та ключицях… Поміж цим, в неї було і багато інших думок, можливо, вона навіть прослухала декілька якихось важливих термінів на різних парах, але тільки не на Левових, тому, що думала про свого викладача.

 

Та зараз, це вже були не просто хтиві думки якоїсь студентки, це була сама, що не є справжня, реальність. І по при тім, що вона хвилювалася, їй вже ж подобалось. як він на неї дивиться та як торкався, хоча чоловік ще й досі не перетнув той кордон спідниці й навіть не поцілував.

 

Схоже, він давав їй час для роздумів, й хоч Марія розуміла, що в цій ситуації треба, справді, добре подумати, вона вирішила, що думала над цим і так дуже багато, щоб зараз витрачати на це свій час. Та сама вона не наважувалась його поцілувати, навіть тут діло було не в тому, що вона не наважувалась, а в тому, що вона не хотіла це робити першою. Вона хотіла, щоб це зробив він.

 

— Я бачу, ти зовсім не хочеш відходити від свого бажання, — він усміхнувся.

 

— Так, а ще мені починає здаватися, що ти поганий коханець, — вона намагалася тримати усмішку при собі до останнього, та бачачи його вираз обличчя, це було для неї майже неможливо.

 

— Ну, це тобі тільки доведеться дізнатись, — емоція яка з’явилась зараз була новою. Зовсім не схожою на всі інші.

 

І, о, небеса, нарешті він її поцілував. Так, як вона бажала, так, як було потрібно. Вона завжди чула й бачила фразу “вони розчинилися в цьому поцілунку”, та сьогодні вона знайшла ще одну причину не любити романи, бо вони, всі до одного, брехали. В поцілунку, чи навіть в цьому моменті “розчинитися”, не можна, можна лише насолоджуватись й відчувати. Що вона і робила.

 

Пальці викладача перетнули ту незначну перешкоду на тілі дівчини, яка звалася спідницею. Він так само гладив шкіру, тепер вже на її стегно, але погладжування це вже було в зовсім іншому “тоні”. Місцями він навіть легенько її пощипував або стискав. І Марія з впевненістю могла заявити, що про це книги справді не брехали, це правда відчувалося, як щось неймовірно..

 

Вони, в решті решт, закінчили поцілунок й подивились один одному в очі. Чомусь, Марія не відчула сорому і, навіть, не зашарілась. Ні, вона відчула лише, як пишуть, бажання. І в погляді Лева, схоже, було те саме. Студентка в цьому не сумнівалась.

 

Вони не розірвали зоровий контакт, а лише змінили позу. Для цього викладачу довелося посунути свої окуляри та документи, чи що там він писав, і посадити, чи точніше майже покласти на бібліотечний стіл Марію.

 

— Здається, твої документи вже не такі важливі, — сказала дівчина.

 

— Саме так, і вони завжди можуть відійти на другий план. Тобі варто лиш попросити, — хоч вони й так говорили не дуже голосно в пустій бібліотеці, та останні слова він сказав шепотом, й від цього по тілу дівчини побігли мурашки. Марія сама не думала, що від звичайного чоловічого шепоту, вони могли з’явитися на її тілі. Чоловік їх, до речі відчув своєю рукою, що покоїлась тепер на її литці, й на його обличчі, прямо таки, розцвіла усмішка.

 

“Беру свої слова назад, — подумки сказала студентка, — з нього не тільки турботливий чоловік гарний, а й звабник”.

 

На всю бібліотеку пролунав її стогін, бо його вуста торкнулися шиї.

 

— Маріє, я вимушений тебе попросити бути трішки тихішою, бо не думаю, що ти хочеш, щоб завтра всі говорили про дивний шум.є, який лунав з бібліотеки. — Здається його голос змінився, й Марія нічого йому не відповіла, а лише кивнула головою.

 

— Чудово, тоді я можу продовжити? — Запитав чоловік і у відповідь отримав кивок, — ні Маріє, я хочу, щоб ти сказала.

 

“Самий справжнісінький звабник” — крутилось в її голові.

 

— Так, Леве Костянтиновичу, ви можете продовжити, — вона трохи тяжко дихала.

 

Чоловік хіхікнув.

 

— Повним іменем, під час такого інтимного процесу, мене ще ніхто не називав, — Марія теж тихо засміялася. Й, звісно, він продовжив.

 

Поки він виціловував її зону декольте, вона просунула руку йому під водолазку своїми ногами обвиваючи тіло чоловіка. Лев, не оголюючи груди, а лише піднімаючи її верхнє вбрання, прикусив шкіру на животі, дівчина вигнулась в спині. Вона потрапляла в різні ситуації, але так подих її ще не перехоплювало ніколи.

 

Він запустив обидві руки під тканину, яка прикривала її груди, здається вона в цей момент пройшлася своїми нігтями по його пресу. Лев подивився на неї поглядом не мов просячи в неї дозволу.

 

— Знімаю цю одежу до бісової матері, — ехо повторило хриплий сміх викладача.

 

— Як забажаєте, пані.

 

Він не кинув ту, звісно не потрібну на цей момент, тканину бозна-куди, а поклав кудись на стілець. І Марії це подобалось до бісиків, бо вона не хотіла, щоб все було, як в тих романах, де одежа літала по всьому приміщенню. Їй подобалась тільки ця акуратність Лева й більш нічого.

 

Коли його пальці лягли на ореоли грудей, губи зловили стогін дівчини. Марію пробивало маленьке тремтіння. Вже не просячи дозволу, та він був і не був потрібен, чоловік однією долонею забрався під спідницю і торкнувся до піхви через тканину трусиків.

 

Дівчина знала цю охайність Лева, і знала, що поки він не вимиє руки, не доторкнеться до неї між ніг. Але і цих, без перебільшень, гарячих доторків, натисків, а також поцілунків в губи, шию, ключиці, руки, погладжування її грудей вистачило, щоб відчути те, справді приємне, відчуття книги не брехали.

 

Лев поцілував її в ніс, погладив по волоссю та збирався допомогти їй піднятися, коли вона сказала:

 

— Чому ми зупинились на цьому? — Дівчина вже не лежала, а сиділа на столі.

 

— Бо я не хочу, щоб ти мені доводила, яка ти доросла, — він ніжно проводив руками по її плечах, — звісно, ти такою і є, але мені не потрібно це доводити. Я кохаю тебе, і проявляю до тебе увагу, почуття не через твоє тіло, Маріє.

 

Студентка і думала, що він все так і зрозуміє, бо, на справді. зі сторони все так і виглядало. Та це було зовсім не так.

 

— Я тебе теж кохаю, але як на викладача академії, ти мислиш, часом, не зовсім обширно, — чоловік вигнув брому в запитані. Дівчина пояснила, — секс, це абсолютно нормальна потреба дорослих людей. І тому, це зовсім не мій спосіб довести тобі свою “дорослість“, а всього лиш моя фізична потреба в близькості з тобою. — Чоловік на це тільки розсміявся і похитав головою.

 

— Ось такої відповіді я і жадав, — він затих, а потім знову промовив. — Ну, якщо твоя фізична потреба ще нікуди не пропала, то ми можемо продовжити прямо зараз

 

— Можемо прямо в бібліотеці?

 

— Якщо ти бажаєш… — він підморгнув їй, — тільки зауваж, що після цього ми не зможемо дивитися один на одного, так, як раніше.

 

— Дуже бажаю продовжити в бібліотеці, Леве Костянтиновичу, — відповіла на його слова дівчина.

 

Вони продовжили на тому, на чому і зупинилися, та треба зауважити, що руки Лев, все ж таки, помив перед тим, як доторкнутися до неї. Марія здивувалася, коли дізналася, що Лев, виявляється, завжди носить в кишені презерватив.

 

— Різні ситуації бувають, — спокійно відповів він.

 

“Звабник!” — кричало в неї в голові.

 

Марія навряд пожалкує колись про своє рішення віддатися цьому чоловіку.

 

Ніжність його не покидала й під час інтиму, і це було настільки збуджуючи, що Марія навіть прикушувала губу та прикривала очі, щоб не закричати на всю бібліотеку.  Все проходило настільки прекрасно, що ні один, навіть найвульгарніший роман не міг такого описати й близько.

 

“Просто авторкам не траплялись такі чоловіки, — від таких думок вона навіть усміхнулась, — а мені трапився”.

 

Спочатку було не зовсім приємно, та це, як зрозуміла Марія, всього лиш посередність, подальші відчуття того були варті, і в Марії хтивим помислом промайнуло в голові, що вона не проти повторити.

 

***

 

— Знаєш, Леве, — звернулась вона до нього на наступний день, коли вони сиділи, ц підтягували її знання в історії, та деяких інших предметах, викладач виявився дуже обізнаним в різних сферах, чим Марія була дуже рада. — Ти й справді гарний коханець, тепер я це знаю точно.

 

Він посміхнувся їй та не сильно ущипнув за бік.

 

— Не відволікайтеся пані, — він поправив окуляри, — терміни та правила самі себе не вивчать.

 

Сиділи вони, до речі на тому самому місці в бібліотеці, де й вчора, тільки тепер в приміщені було купа народу.