***

Ніхто не може виправдати смерть,

І вже тим більше не посміє вбивство.

І варто спори всі відкинуть геть

Бо все ж війна – то вічнеє насильство.

Бо все ж війна – то завжди чиясь кров.

І добре, якщо кров ця не дитини.

Війна – ясний нічний покров

І сльози зляканої в бункері людини.

Війна – то крики, галас і прокляття,

І тихий гомін болю у словах.

А поміж тим страшні німі ридання

Матері з холодним тілом на руках.

Війна – голодний ненависний гість

Війна – прокляття тисячі сімей.

Вона серпанком житнім у ночі

Скошує життя сотні дітей.

Війна й не чуло про мораль і совість.

Не знала ні любові, ні тепла.

І тільки горе, що в сльозах виходить

Живило темну душу їй сповна.

Війна приходить нібито нізвідки

І так раптово рине в нікуди.

А нам на згадку залишає тільки

Холодні з камню зроблені хрести.