4.4

Дазай  Осаму

 

Зранку я прокинувся від сонця, що світило мені прямо в обличчя, я лежав на спині, голова повернута до вікна, куди заглядало ранкове сонце. Чуя лежав на лівому боку, але можна сказати, що на мені. Я почав акуратно підніматись, оскільки я не міг так спати. Коли я сів, Чуя змінив положення, лігши на спину, але своєї правої руки від моєї лівої не забрав. Я вже подумав, що він прокинувся, але він спав далі, тому я продовжив свій підйом. 

Коли я вже стояв біля дивану, його власник знову змінив своє положення, я ж скривився від болю в спині, після вчорашньої розминки. Якби не боязнь завдати йому сильної шкоди, то так би не було… Але після бою кулаками не машуть, тому я поправив ковдру. 

Почав одягатися, намагаючись не сильно шуміти, й поспішив піти з цього дому, я не був упевнений, що зараз час для того аби…. з’ясовувати стосунки, напевно так. Але у нас їх немає, як би. Ну, складно назвати те, що у нас є, стосунками, це просто випадковий інтим під впливом здібності. Ось і все, та для Чібі це взагалі ніщо. Так що не варто загострювати на цьому увагу. 

Діставшись до себе додому, я привів себе в порядок. Позвонив в фірму по ремонту і замовив нове вікно в дім Чуї, я дав адресу і сказав час, коли вони зможуть під’їхати. 

 

***

Пройшло декілька днів, коли мені позвонили на роботу і сказали про те, що вікно готове. Тому я назначив час, коли їм приїхати, щоб привести і встановити його.

— Що це ти уже учворив? — я поглянув на Кунікіду, що поглядав на мене з легкою злістю. 

—  Розбив вікно житлового будинку, коли рудий мафіозі не полишав спроб мене вбити, тому замовив нове і оплачую його з свого карману. 

  — Правильно, а то позориш нас. Мало ми за склад віддали, де ти теж участь приймав. До слова, Нахакара що, знов знявся тоді з запобіжника, більшість складів знищена камінням. 

— Так було пару раз, в його стан, це не дивно, сумніваюсь, що він навіть це відчув, на відміну від моє спини, — відповів я на питання Кунікіди. І скривився, развалившись на кріслі позручніше. 

— Не валяй дурня! Якщо так болить міг і лікарняний взяти, — промовив Доппо зневажливо і повернувся до документів. Я хотів щось відповісти, але мені не дав це зробити Рюноске, що зайшов в агентство і попрямував прямо до мого столу ігноруючи при цьому погляди інших присутніх у кімнаті. 

— Дазай-Сан, Накахара-Сан, попросив вам передати, — після цього на стіл переді мною впав папірець формату А5, який я з легкістю і без особливих очікувань, на перший погляд, взяв і підніс до очей.

 Я швидко пробігся очима по перших рядках і здивувався, але вигляду не подав. Опустив чек з лікарні, який говорив, що моє обстеження і прийом у лікаря оплатив Чуя Накахара, а не детективне агенство, я посміхнувся до Акутаґави і промовив:

— Накахара-Сан, хоче моєї вдячності?

— Просить ще передати ось це, зі словами: “На мій погляд, для такого забудька про плинність часу це саме те”. Що до вдячності, мені не повідомляли. 

Переді мною на стіл поставили коробку. “Для вибухівки мала, але для донатора може бути” – промайнуло у мене в думках. Я недбало взяв коробку в руки і відкрив її з нерозумінням. Оскільки не знав, що тут може бути й чому. Всередині був наручний годинник, але незвичайний на вигляд: навпроти кожної цифри було зображено сонце, місяць, полудень, з наближенням стрілки до певного часу, цифри ставали більшими на фоні інших. 

— Це все? — запитав я після швидкого огляду і закрив коробку. 

— Для вас так, Дазая-Сан, — промовив власник Рошьомона, і рушив до Кунікіди,  дав йому папірець також розміру, що й мені, і я хмикнув, здається, в когось приступ доброти й щедрость одночасно. 

— Це що? — Доппо взяв папірець в руку і швидко став його читати. Акутаґава ж спокійно рушив до виходу. — Тут більше ніж половина… 

— А це на витрати, що ви зробили, коли допомагали нам, ну там лікарня, зброя, — відповів мафіозі, відкриваючи двері і без оглядки вийшов.

— Мені ось цікаво, Дазаю, яка зарплата в Мафії? — запитав Танідзакі, дивлячись на чек із-за плеча Кунікіди.

— А тобі навіщо? — я відкинувся на спинку крісла, й поглянув на Джунічіро. 

— Враховуючи його лінь, і шкоду, що він з собою несе, не думаю, що особисто він отримував більше, ніж отримує в нас, — сказав Кунікіда грубим тоном, але з посмішкою.

 Якби ти знав, як помиляєшся, Кунікіда. Зарплата в портовій мафії залежить від того, кого ти вбив і скільки ти вбив. Решта не має особливого значення, оскільки головне завдання ти виконуєш. А якщо ти ще й один з керівників, то й роботи більше, а значить і зарплата вища. Для мене гроші не мають значення, уже не мають, той час пройшов. Спочатку, гроші були для мене тим, що, як я вважав, дасть мені все. Але з часом я зрозумів, що це не так, гроші не приносять щастя, вони можуть дати лише можливість щось придбати, але є і те, що за гроші купити неможливо. Тому більшість зароблених мною грошей або лежать у банку, або інвестовані. Я не бачу сенсу купляти дорогі речі, щоб забити ними дім, в той час, як в душі буде порожнеча. 

 Тема розмови змінилась, я не особливо слухав, оскільки більше думав про те, що означають той чек і годинник. 

Якщо годинник я ще міг вважати платою за інформацію, то чек – це що? Я щось не розумію логіки того рудого. За моїми роздумами пройшов кінець робочого дня, і я поспішив прийняти робітників, що мають вставити вікно. 

У вказаний мною час, я зустрів робітників у будинку Чуї, того, як і я передбачав, вдома не було. Добре, що я взяв того ранку, як йшов від нього, ключі від дому. Про всяк випадок, як знав.

Я прослідкував за роботою, розплатився, після оглянув кімнати наверху, як виявилось, всі вони були пусті, мене це здивувало. Невже, за стільки часу проживання в цьому домі, Накахара не обставив всі кімнати?

Я спустився вниз  залишив для Чуї подарунок, в знак вибачення за вторгнення, й пішов до себе додому. 

Я досі не знав, як мені з ним говорити і що казати? Раніше все було не так… Тепер між нами немає меж, ну типу раніше ми не… спали разом? Чи не мали сексуального зв’язку? Я не знаю, як це навіть назвати, але, як би там не було, це вплинуло на наші взаємини. Ну, особисто для мене. Я не приховував свої уподобання, це правда, але останнім часом я не мав ні з ким ніяких сексуальних контактів. Тому, можливо через це, я не відштовхнув Чую тієї ночі. Він не зовсім мій тип… Але я й не скажу, що шкодую про це, здається, нам обом було добре, і я не знаю, добре це, чи ні. Може, у нього є дівчина, і все для нього лише випадковість? Може, він про це навіть не пам’ятає? В його стані це не дивно, а я тут парюсь через те, що у нас є проблема. Господи, чого це взагалі має для мене значення? В свої сімнадцять, я навіть на наступний день ім’я не пам’ятав того, з ким провів ніч. Що зараз змінилось? Крім віку і того, що це був Чуя Накахара, нічого! В той самий час, це змінює все, він не просто якийсь перший зустрічний хлопець у барі. Я не бачив його в перший і останній раз, ми… 

 

Прокляття! 

 

Чуя Накахара 

 

Вбивства обдарованих з ПМ не були для нас чимось екстраординарним, але ось коли їх вбивають один за одним без причини – це уже щось. Тому я займався цією справою, і, фактично, крім тіл вбитих не мав більше нічого. Ні свідків, ні доказів, припущення й злість від безвиході. Тому я вирішив зустрітись з тим бісовим Дазаєм, він то точно щось мав знати, чи то припускати. Щоб зустрітися з ним на моїх умовах і там, де я хочу, я застосував свою здібність, хоч це і було трохи затратно, але радість від того, що я зміг обійти його здатність, була того варта. Я концентрувався на тому, що не має прямого контакту з його тілом, і це спрацювало. Хоч і розмова майже вартувала весь залишок мого терпіння, але й результат був. 

Тому, після розмови з ним, я знайшов місце, де пропали всі ті, що були знайдені вбиті, й, взявши з собою людей, відправився туди. Склад був великий, знадобився час, щоб його оглянути, також побачити того обдарованого, і, після червоного кольору, що накрив мене, все інше зникло в пітьмі.

Були якісь розмиті голоси й картинки з Дазаєм, бій чи то що, голос у голові, якого я не міг ослухатись. Я мав убити того, кто вступив зі мною в контакт. Хоч я й хотів вбити того диявольского-вундеркінда, була частина мене, що опиралась цьому. Тому я робив знайомі атаки, але, з часом, це виходило з під контролю, і я повністю тонув у пітьмі. Дазай лише уникав моїх атак, в більшості випадків, сам не нападав, тільки коли не було іншого вибору. Я навіть, здається, переходив допустиму межу, я відчував, як повністю віддаюсь силі Арахабакі, проте з’являвся Дазай, що витягував мене з пітьми й з прямої дороги до зустрічі зі смертю. І все починалось спочатку, а потім все змінилось.

 

Його губи… поцілунок… диван… руки… поцілунки… ласка… губи, що блукали по моєму тілу…  біль, що змінився насолодою, яка розійшлась по всьому тілу. 

 

Після був сон, тихий і спокійний, давно такого не було. 

Навіть рухи поруч не могли мене розбудити, повністю. Я не реагував на них, бо смакував сон.

 

Наступний раз я прокинувся вже сам… І це було дивно, ні дзвінка мобільного, ні стуку в двері. Я сам прокинувся, вперше за довгий час.

Я сів на дивані у вітальні, що уже довгий час є для мене ліжком. І тут то я відчув біль і те, що я оголений, щось я не розумію, чому так?

Я став згадувати, що сталось напередодні, і мене сковав страх…

 — Ні, ні, ні…— почав повторювати я, згадав все, що чув про того, кого зустрів, і його дар, те, що я пам’ятав і те, що є зараз значить лиш одне… 

 

Я переспав з Дазаем?

 

Так, де ж я так згрішив? Я взявся руками за голову, а пам’ять один за одним підкидала спогади з минулої ночі. 

Добре, я був не при собі, а він то що? Вбити меня не міг? Та не повірю, що ні! 

З такими думками, я підвівся і пішов у ванну, вставши перед дзеркалом, я помітив сліди на шиї і плечах, ну класно… Отже, надія, що це якась галюцинація, розбилась об засоси, що були явно свіжі й віддавали болем, залишені явно не з метою вбити, а з пристрастю. Я включив воду в душі, але це не завадило моїй пам’яті відтворити момент з прийдешньої ночі…

Дазай щось говорив про незручність дивану, біль у спині…

Тому я стояв під душем і старався не думати ні про що, просто ні про що, ні про Дазая, ні про те, що було вночі. 

Вийшов з ванної, я глянув на годинник, друга година дня, і чого мене ніхто не розбудив і не шукав? Я почав шукати телефон в одязі, який валявся на підлозі, це було ще одним доказом, що з пам’яттю, на жаль, все добре. 

Знайшовши телефон, я ввімкнув його, аж тут в двері хтось подзвонив, я ж здригнувся від цього звуку. Давно я його не чув, мафія стукає в двері або телефонує, дзвінок тут є лише тому, що я його не зняв, коли в’їхав, і забув про нього. 

Йдучи відкривати двері, я думав побачити когось із мафії, або Дазая, від нього можна чекати всього. Ось його бачити мені б не хотілось, банально тому що я не знав, що йому сказати. Якби, “Привіт. Я живий, тобі на зло”, явно не позбавить мене від розмови про те, що було між нами вночі. 

Відкрив двері, я побачив двох чоловіків в робочій формі. Це ще хто?

— Доброго дня, пане, ми приїхали на ваш виклик заміряти вікно на другому поверсі, — промовив один з блокнотом у руках. Викликав? Вікно? Виміряти? Для чого? І тут я згадав, як добряче таки відкинув того суїцидника, і його слова про біль в спині. Ось як ми тут опинились. Я відійшов у бік, пропускаючи робітників. Пішов з ними і побачив те, що, по суті, вікна в кімнаті у мене майже немає, що ж, удар був сильний, а Дазаю хоч би хни. Робочі явно впали шок від побаченого, але заміряли вікно і запитали різні деталі, типу, якого кольору дерево, візерунок, відтінок, текстура. Ніколи не подумав, що одне вікно потребує стільки деталей.

Хто прислав робітників, я здогадався. Що ж, це дивно. Коли вони пішли, я замовив доставку їжі, після провів вечір, думаючи, що мені тепер з усім цим робити?

Кхе… це ж треба було так влипнути. Сподіваюсь, той обдарований труп, інакше я його з під землі дістану. Це ж треба було такому статись, і чого це та скумбрія полізла до мене з поцілунками? Я теж молодець, затягнув у ліжко. Напевно, це від впливу тієї здібності, може, це взагалі все через неї, може мені такий наказ був? Ну і що з того, що я не пам’ятаю, хто зна, як вона діє? 

 Але ось те, що було, явно не мало б бути на користь обдарованому, так? Так, це ж очевидно. Отже, Дазай в це не повірить, треба придумати щось інше. 

Думаючи про це все, я не помітив, як заснув. 

Наступний ранок почався, як зазвичай: дзвінок мобільного, через десять хвилин я, зібраний, їду в офіс мафії на збори керівників, ігноруючи біль, що нагадав мені про те як я провів ніч з бісовим Дазаєм. На засіданні обговорювали те, що сталось, й те, почув що та падлюка таки мертва, мені аж полегшало. Бо сам би вбив його, навіть, якби довелось проникнути в міністерство по справах обдарованих. Як виявилось, володар здібності “Істина ляльки” весь час був у підвалі одного зі складів. Той, що в смокінгу, був без здатності, через перстень ці двоє могли спілкуватись між собою, як вважає Морі, це винахід обдарованого. Ляльковод підпорядковує через погляд, він має дивитись в очі, віддаючи наказ, свого роду гіпноз. Щоб відпустити, те саме, крім цього, чим більше обдарованих він упідлеглює, і чим ближче вони біля нього,тим сильніше його здібність діє. Що ж, тепер ясно, як ми з Дазаєм опинились у мене вдома – він дізнався про це і спеціально відводив мене далі від складів, через те, що я його відкинув він добре так пролетів… Добре хоч не до сусідів, я з ними навіть не знайомий, і так завалитись було б дуже не гарно. 

— Чуя, ти пам’ятаєш, де ти був, коли ви з Дазаєм вибили з рук помічника ляльковода кільце? — Морі дивився на мене з очікуванням і цікавістю.

— Ні, все як в тумані, — відповів я твердо, я не пам’ятаю про те, щоб бачив тієї ночі когось, крім того суїцидника. А, як виявляється, там була не лише ПМ, але й ОДА. І пан президент теж потрапив під дію того вилупка. Почувши, що Бос сам з ним розібрався, я трохи здивувався, але промовчав. Ну таке собі, слухати про “подвиги”, яких не пам’ятаєш і робив не з власної волі. 

 Після зібрання, Бос попросив мене залишитись, я уже подумав, що він знає, що сталось між мною і Дазаєм тієї ночі. 

— У мене є для тебе доручення,— від цього мені полегшало. — Наведи довідки, скільки  ОДА обійшлось відшкодування збитків за склад, і оплати більшу частину, оскільки ми попросили їх нам допомогти. 

— Так, Босе, — я уже повернувся до дверей, коли почув:

—Сподіваюсь, ти не вбив Дазая?

— Ні, він в порядку, що з ним станеться?

Щоб цей бісів Дазай не зробив, Морі завжди за нього хвилюється. 

— Я бачив, що ви робили тієї ночі, — від цих слів у мене аж серце удар пропустило, — Дазай захищався, не більше, через те, що навколо був лише один метал, це не сильно сприяло його цілісності, Чуя. Не забудь про це при вашій наступній зустрічі. 

Тюху, ти, Господи, він про це. 

— Наступній зустрічі? — я поглянув на Боса з цікавістю, він дивився на документи на столі. 

— Рано чи пізно, ви все одно зустрінетесь. 

— Я вас зрозумів, — я поспішив покинути кабінет Морі. Я приступив до виконання доручення й побачив знімки з складу, точніше те, що від нього залишилося, і зрозумів, що відірвався я там знатно. 

Тому оплатив більшу частину відшкодування за шкоду, також, завдяки декількох взяток, дізнався про стан здоров’я Дазая Осаму, і так, Морі мав рацію, дісталось йому теж добре. Те, що він тоді сказав, було правдою, боляче йому, напевно, було знатно. Але я не розумію, чому він тоді все одно довів до інтиму? Дурня шматок, що ще сказати?

 Хоч я і не пам’ятаю всього досконало, але з  того, що пам’ятаю, Морі не збрехав,  він лише блокував мої удари. 

Тому я оплатив його консультацію у лікаря й лікування. Щодо решти, то я вирішив зробити вигляд, що нічого не пам’ятаю, ми просто колишні напарники, що терпіти не можемо один одного. Ми просто… Грець, це ж бісів Дазай, він точно не забуде. Сподіваюсь, ми ще довго не зустрінемося, а коли зустрінемось нам уже буде не до того, щоб обговорити те, що сталось. З такими думками, я упакував наручний годинник, в знак оплати за інформацію й вибачення за те, що наніс шкоду під впливом обдарованого, зовсім трохи вибачення.

Як сказав Акутаґава після повернення, Дазай поводився, як зазвичай. Ніяких слів чи жартів, він що, не пам’ятає, що було? Чи просто мовчить про це? Дивно, чи то це була просто моя уява і між нами нічого не було? Я майже в це повірив, поки не прийшов одного дня пізно додому, як зазвичай, в принципі.  

Помітив у  вітальні на столі кошик з солодощами… Я завмер, побачивши її, насторожився, оглянув вітальню і весь дім в загалом. Побачивши вставлене вікно, я зрозумів, що Дазай знову все спланував і вдало провернув. Я оглянув замок на пошкодження, не знайшов нічого, але потім згадав, що не знайшов ключів після тієї ночі, тепер ясно, куди вони поділись, точніше, в кого вони, щось це мені не дуже сподобалось. Я сів на диван, побачив записку в кошику і посміхнувся, ох вже ж цей бісів Дазай! Діставши її, я прочитав:

 

“Без родзинок і начинок. 

Вікно я оплатив сам.”

 

Д.О“

 

Все то ти пам’ятаєш. Печиво було смачне, особливо під келих червоного терпкого вина. Дазай, Дазай, чи то ти ведеш свою гру, чи то ти, як і я не знаєш, що робити з тим, що ми наробили тієї ночі. 

В ПМ не прийнято обговорювати особисте життя, яке б воно не було, але Дазай його і не приховував, оскільки від тих же тілоохоронців, я дізнався, що Дазай надає перевагу своїй статті в ліжку. Що ж, шок, я тоді зловив знатний, дивлячись, як він фліртує з дівчатами офіціантами, таке відкриття, перевернуло мою думку про нього. З часом, якось це перестало щось для мене значити, ми лише працювали разом.

 З хлопцями я романтичних, тим паче сексуальних, стосунків я не мав, і якось навіть не планував, та й часу на це не було. І те що сталось… може просто від відсутності сексу? Враховуючи дію здібності, це має шанси на існування. З такими думками, я заснув.

Далі були звичайні робочі будні, рутина, замовлення, звіти, тренування, сон. 

Дазай не з’явився, мене це радувало, якби не постійні думки про те, як мені тепер з ним поводитись. І дурнуваті сни, з тим же самим бісовим Дазаєм Осаму. Не те, щоб вони були інтимного характеру… Ну гаразд, іноді й були такі, але все одно, бачити його у снах –  це ще гірше, ніж в реальності, мене це бісило просто до сказу.

Через два тижні мені це набридло, я пішов з роботи раніше й поїхав до Дазая на роботу, з метою розставити всі крапки над “і”. Та й щось якось мені не спокійно, зазвичай, це буває, коли той самогубець веде якусь хитромудру гру. 

Зайшовши всередину ОДА, я побачив лише асистентку, що, побачив меня, заклякла.

— Я шукаю Дазая, де він зараз? — я не церемонився, як це робить скумбрія.

— Його тут немає, він в засідці на злочинця.

— Де засідка? Мені є чим там допомогти, не перейматесь.

Дазай що ти твориш на цей раз? Почувши адресу, я різко повернувся і пішов на вихід з приміщення. Я швидко доїхав до вказаного місця, після вийшов з машини й декілька метрів пройшов пішки, оскільки в’їзд був заборонений й не можливий. Побачив тигра і Акутаґаву, останній тримав тигра руками, я не зрозумів, чому, аж раптом відбувся вибух, я встиг закрити очі й відвернутись. Коли все затихло, я рушив до цієї парочки, що тепер качалась на землі, б’ючи один одного й обмінювалась прокльонами. Господи, ми з Дазаєм до такого не опускались.

 — Що тут сталось? — Рюноске підскочив, відпустив тигра, глянув на мене з острахом. 

— Западня, ми вибрались, а Кьока й Дазай залишились там. Вони штовхнули нас на…

— Ти обдарований чи просто людина? — крикнув я до нього, прервав його розповідь. Тигр все ще рвався до місця вибуху, я видихнув і закотив очі, як малі діти. Я підійшов до самого краю, застосував гравітацію, і закрив очі, шукаючи Дазая й Кьоку в просторі навколо себе.

Знайшов, я потягнув їх на себе, з Дазаєм це було складно й повільно, але прогрес був. Чим вище, тим більше я набирав швидкість, і це втомлювало, ще й з Дазаєм. Я відкрив очі саме тоді, коли Дазай і Кьока були в полі мого зору, я видихнув з полегшенням. 

Тут знов стався вибух, мене відкинуло від краю назад хвилею від зриву, а за мною і полетіли мої “врятовані”, оскільки я все ще “тримав” їх своєю здібністю. 

Кьоку від зустрічі з землею врятував тигр, я ж вдарився об дерево, і на мене ще летів Дазай, я розкрив руки, впіймавши його в обійми, я притиснув його до себе на автоматі, від цього я вжався, прижавшись в дерево ще сильніше.

 — Ти як завжди, так? — промовив я йому на вухо, він же вибрався з мої рук, я уже починав злитись, але, поглянув йому в очі, зрозумів, що з ним щось не так.

— О, мій Бог, прийшов! — після він впав на коліна і обняв мене за ногу, я з непорозумінням дивився на це. Що це за фокуси? 

— Ти що, вже зовсім з розуму зійшов, чи що? — запитав я в нього, дивлячись, як він треться об мою ногу. 

— Ми надихались якось диму, кхе…— я перевів погляд на Кьоку, що закашлялась, — обдарований говорив, що це дим з якихось грибів, і Дазай-сан сказав, що після того, як він спробував… — я ж застогнав, згадавши, як він справді пробував якісь гриби для самогубства, його так штирило від них, ще краще, ніж від марихуани. Ох, намучився я з ним тоді, що під кінець дня, просто вирубив його ударом по голові. 

— Знову!? — промовив тигр трагічно, що ж, схоже, не я один знаю, який Дазай може бути під грибочками. 

— О, райдужний котик, — я дивився, як Дазай відпустив мене і потягнувся до тигра. “Райдужний котик”? Що за? 

А яка власне справа? З такою думкою, я підняв руку і зловив Дазая за шиворот плаща, і повернувся з ним в напрямку своєї машини. 

— Тигре, передай Фукудзаві, щоб Дазая завтра на роботі не чекали, в нього відхідняк після грибочків. Акутаґава? 

— Так, п…

— Завтра чекаю тебе на полігоні, — прервав я його й рушив за ріг будинку. Я глянув на Дазая, що з витріщеними очима дивився на все довкола. І що ти бачиш на цей раз? 

Пам’ятаю, що минулого разу він щось говорив про дракончиків… 

Підійшов до машини, я без слів запихнув його на заднє сидіння, сам сів за кермо.