.

СПОЙЛЕРИ ДО КВЕСТУ АРХОНТІВ СУМЕРУ!!!

Тут Блукач/Нагіда, але я не знайшла тег персонажки :с

——————————————————————-

Пройшло кілька місяців з моменту переродження Скарамучі, а якщо точніше, вже Блукача. Безсердечна лялька, отримавши свої спогади назад, мала багато чого обміркувати, тому покинула на якийсь час країну Мудрості.

Але юнак повернувся знову.

Вже Блукач поклав голову на коліна архонтки, дивлячись на стелю Храму Сурастани. Якийсь час він так і лежав – не мовлячи ані слова. Лише коли він відчуває маленькі пальці Нагіди на своєму волоссі, щось йому спало на думку.

— Я не знаю, що робити в цьому житті. — перериває тишу він, все ще розглядаючи візерунки на стелі.

— Якщо не помиляюся, після того, як ти повернув свої спогади, ти пішов із Сумеру “у пошуках себе”, — каже дівчина.

— Так.

— І ти не знайшов бажаного?

— Ні. Кумедно, тепер я нічим не відрізняюся від старої ляльки, яка сидить на полиці у кімнаті і припадає пилом, — самоіронічно підмітив він. Кусаналі зітхає.

— Мені здалося, тебе зацікавили думки мандрівниці навідатися до Фонтейну і ти вирушив за нею. Ні?

— І для чого? Бігати за нею, як собака за хазяїном? Поганої ти про мене думки, Буер, — хлопець переводить погляд на архонтку. — В неї хоча б є ціль. Мета, заради якої вона подорожує. От скажи мені, як Божество Мудрості, в чому сенс людського життя? Чому люди так завзято прокидаються щодня, збираються та кудись поспішають? Вони працюють, навчаються, кохають, але в той же час зраджують один одного та вбивають. Але хіба це все?

— Я не відповім тобі на це запитання, тому що я сама лише починаю розуміти людей. Вони неймовірно цікаві та дивовижні створіння. Мені в радість спостерігати за кожним мешканцем Сумеру, за кожним торговцем, за кожною дитиною тут. Кожен з них унікальний і по-своєму дивовижний. Навіть брехуни та зрадники з Академії виявляються не менш цікавими. Дивно, справді?

Юнак зітхає. Це ані зовсім не відповідає на його питання. Ба більше – ще сильніше породжує в нього сумніви в самому собі та в своєму існуванні.

Обидва мовчать певний час. Блукач не знає, що запитати. Нагіда не знає, що відповісти.

— Які в тебе хобі? — раптом запитує дівчина, перервавши тишу.

— Здається, я вже казав. Мені не цікаво те, чим прості смертні намагаються себе зайняти, коли мають забагато вільного часу. Дурниці.

— Можливо, в цьому і полягає сутність життя. Точніше, лише один з компонентів того самого “сенсу життя”. Знайти собі заняття, яке відволікає тебе від навколишнього світу та його турбот. Ну ж бо, поділися зі мною. Що тобі до вподоби?

Вона лише дивиться на ляльку своїми зеленими очима. Так пильно, наче намагається зазирнути в душу та прочитати його думки. Фактично, Кусаналі цілком може це зробити, проте почути думки особисто з вуст співрозмовника набагато цікавіше. Її рука зупиняється, хоч між тонкими пальцями все ще були синьо-фіолетові короткі пасма.

— Ну, — хлопець знов зітхає, та дивиться навколо. Потім знову на стелю, а пізніше переводить погляд на дендро архонтку. Він теж пильно оглядає її, навіть не кліпаючи. Для людини, яка не знає походження Блукача це виявилося б моторошним спостереженням, проте дівчина вже звикла. Звикла до його різних висловів, єхидних поглядів та усмішок. До його частково жорстокої та зверхньої натури. До його минулого, яке вона особисто бачила та пережила, до того самого “Скарамучі, шостого з предвісників Фатуї”. І, звісно, звикла до його холодних рук та тіла, в грудях якого ніколи не чутно стукіт серця, бо того ніколи не існувало та не буде.

— Коли ми ось так знаходимося наодинці і спілкуємося про все що нас турбує, мені якось… Більш затишно, ніж коли я цього не роблю. Сподіваюсь, не надто складне формулювання слів для тебе. — ледь помітно, але краєчками губ хлопець всміхається. Ніби кепкуючи з Нагіди. Але та лише посміхається йому у відповідь.

— Я все чудово зрозуміла, не переймайся. Мені теж подобається проводити з тобою час.

— Щ… я не це мав на увазі! — раптом, хлопець підіймає голову та хмурить брови.

— А мені здається, що саме це. Я не права?

— Звісно ні. Хоча, стривай, ти мені в голову залізла? І як я це не помітив… Треба бути більш пильним, тц.

— Нікуди я не залазила, — таке зауваження злегка образило архонтку, тому посмішка з її обличчя зникла, а руки вона склала на грудях, ніби засуджуючи юнака своїм жестом та поглядом. — До твого відома, я думки без нагальної потреби або без дозволу не читаю.

— Та що ти кааажеш?~ — глузливо протягує він, хитро посміхаючись. — А раптом я планую захопити владу в Сумеру чи влаштувати геноцид? А ти й не знаєш, бо я майстерно це приховую.

— Ну то вперед.

— Га? — насупивши брови, він дивиться на дівчину.

— Ну, влаштовуй переворот, чи що ти там плануєш. Я чекаю. Але я принципово не буду читати твої думки. Що б там в них не коїлося.

— Дурепа… — цокає язиком юнак, знову зітхнувши. Провокація не спрацювала. — Були б в мене таки здібності, я б ними зловживав як тільки можна. То ж чому ти не бажаєш залізти до глибин моєї душі і прочитати її, гм? Я відкрита книга. Ну ж бо, чого соромишся?

— Принципово не буду, —  хитає головоую Нагіда, а її фізіономія стає менш сердитою. — Я хочу, щоб ти сам казав мені про свої думки і про те, що тебе непокоїть, дратує, або приносить радість. Хочу, щоб ти озвучував мені все, що спадає тобі на думку, якщо ти, звісно, сам того бажаєш. Мені цікаво слухати і людей, і аранар, і тебе. Я б навіть сказала, що ти – в пріорітеті.

Блукач сидить мовчки, слухаючи цей монолог і все ще дивлячись на дівчину. Йому навіть слів забракло, а всередині з’явилося дивне відчуття… тепла? Комфорту? Спокою? Дивно. Хіба це не прерогатива людських істот почувати себе так?

— І ще… — Кусаналі качає головою та тягнеться до рук хлопця, беручи його долоні і стискаючи їх в своїх, теплих та тендітних. І знову вона підіймає погляд, дивлячись юнакові прямо в очі. — Не називай себе бездушною непотрібною лялькою. Це справжнісінька брехня. Все життя ще попереду, ти ще багато чому навчишся, багато кого зустрінеш і-

— Знаєш, Буер… — раптом перебиває її хлопець, спостерігаючи, як вона стискає його руки у своїх. Він відчуває приємне тепло її дотиків і не хоче, щоб вона відпускала. — Напевно, в мене нарешті з’явилося хоча б щось, що мені подобається в цьому житті. Або, як то кажуть смертні, “хобі”.

Блукач підсувається ближче до богині, також стиснувши її долоні у відповідь. І теж пильно заглядає їй у вічі, ніби тепер він намагаєтсья прочитати душу самої Нагіди.

— Я хочу, щоб ти мене слухала. Я хочу говорити з тобою. Про мене. Про тебе. Неважливо про що ще. Я зрозумів, що прагну на даний момент в першу чергу цього. Інше не цікавить.

Архонтка здивовано кліпає очима. Це вперше, коли Блукач був таким щирим з нею. Все ж таки вона має рацію і не шкодує що тоді залишила його в живих. В нього є потенціал і в нього все ще попереду.

У відповідь вона йому киває та щиро посміхається. Все ще тільки починається…