31/32

Нейтон

Відсторонююсь від Метью, почувши стукіт копит, і бачу Ніколаса, який щодуху мчить полем на коні. Чорт, я зовсім про нього забув.

— Він нас помітив?

— Так, — спокійно реагує Мет.

—  І що нам робити? — жахаюсь я.

—  Спочатку ти представиш мене в новому амплуа своїм батькам, а потім полетиш знайомитись з моїми.

— Я не в захваті від твоєї пофігістської філософії.

— Ніякого самокопання, Нейте. Все буде добре. Я не дам тебе образити, — вимовляє Саліван і схиляється до моїх губ.

— Боюся, не можу сказати того самого, — виповзаю з-під тіла, що навалилося на мене, і морщачись від цілком зрозумілого болю, заходжуся швидко збирати речі. У голові спливає безліч епізодів, почерпнутих мною із тутешніх реалій: заголовки газет, пересуди в магазинах, стрічки новин ТБ. Які перетворилися на місцевий фольклор із кримінальним ухилом. І поповнювати ряди його персонажів мені зовсім не хочеться.

– Ніка треба випередити, а в ідеалі – зупинити. Тут не Вегас, Мет. Мій батько може зустріти нас із гвинтівкою в руках і винести нам мозок аж ніяк не метафорично. А Хардінгу досить кинути в барі слово, щоб нас в полі переїхав трактор втративши керування, або затоптало неконтрольоване стадо. Будь реалістом і прикрийся нарешті! — зриваюся я і беруся за інші кросівки, оскільки правий на ліву ногу не налазить.

— Не істери, — Мет обхоплює моє обличчя руками, змушуючи подивитися йому в очі.

— Забираємо з ферми мою машину і одразу вирушаємо в аеропорт.

— Як у тебе все просто, — обурююся я.

—  Навіщо ускладнювати? Квартира у Вегасі є, робота знайдеться, — грає він на

випередження він.

— І всім мене забезпечиш ти, — смикаю головою, вивільняючись. — Думаєш, погоджуся жити та працювати з тобою? Не будь таким самовпевненим.

— Гаразд, — не заперечує він. — Вирушаємо у Вегаса. З рештою розберемося по ходу справи.

— Я не поїду, не порозумівшись з батьками.

— Роби, як вважаєш за потрібне. Я буду поруч за будь-якого розкладу. Черевик не подаси? Він десь там, — Мет вказує на кущ високої трави.

Не знайшовши снаряду, скачемо додому без взуття. Потривожений ходом коня зад немилосердно мститься мені за допущену слабкість, що обернулася миттю задоволення. Б’ю Нейру підборами, щоб вона додала кроку і ойкаю.

— Ти чого? — ставить геніальне запитання Саліван, який сидить позаду мене

— Просто так, — бурчу я. — Нам не наздогнати Ніка… У мене ж телефон є! — Перекладаю повід в одну руку і діставши його, набираю друга. Той передбачувано не відповідає і я знову понукаю свого коня. Доки вибираємось із полів на втоптану стежку, впевненість у правильності мого вчинку розвіюється, як пилюка за галопуючим конем Ніка. По суті, я напаскудив там, де жив і їв, і сідати за один стіл з батьками тепер було соромно. Я зрадив їх, не виправдав очікувань. Віддався тому, хто втягнув мене в жахливу історію.

Ганчірка! Ні мізків, ні гордості, ні самолюбства. Піддався швидкоплинному бажанню, а про наслідки й думати забув. Мету що, награється та кине, а в мене міст спалений. Господи, мій ангел-охоронець у відпустці чи що?

Накручуючи себе з кожною сотнею ярдів більше й більше, у двір в’їжджаю мало не в передінфарктному стані. Здається, що серце в грудях розбухло і заважає дихати. В очах двоїться, у скронях до нудоти токує біль, зад і поперек прострілює від найменшого руху.

— Що з тобою? — переляканий Саліван встигає підтримати, коли в мене підламуються коліна і я ледь не падаю під копита Нейри.

— Хріново… щось… — аби не впасти в пилюку повисаю на Меті.

— Хто-небудь, допоможіть! Нейту погано! — репетує божевільний, на руках занісши мене в тінь і посадивши біля стіни.

Із-за стайні вискакує Нік. Не встигаю я й рота розкрити, як поруч з’являється батько і починає розпитувати, що і як сталося. У мене віднімається язик, а Метью про мій напівнепритомний стан нічого путнього сказати не може. Переводжу благаючий погляд на Хардінга: «Мовчи. Не видавай нас». Рудий хлопець опускає очі, потім, щось собі вирішивши, підіймає голову:

— На сонячний удар схоже. Відведіть Нейтона в будинок, а я подбаю про коня.

Батько дивиться на мене із сумнівом, липнева спека давно минула, проте торкається мого чола і цікавиться, куди подів капелюх.

— Вітром… здуло… — розліплюю пересохлі губи я, відчуваючи, як під комір вітрівки повзе крапля поту.

— Роззява, — журить тато і звертається до Метью, щоб той допоміг мене довести.

Метью

—  Брен, неси воду з льодом і нашатир, — розпоряджається Джейсон, коли наша трійця ввалюється в будинок. Влаштувавши Нейта в кріслі, я відсуваюся, поступаючись своїм місцем його матері.

Сум’яття, що панує в голові, змінюється розумінням і провиною. Згадується рядок із форуму по психології: «Іноді тіло жертви зґвалтування виявляється готовим до сексу, а психіка ні. Тоді після акту трапляються істерики та відкати різного ступеня інтенсивності…»

Я готовий рвати на голові волосся та звернути в’язи Ніку. Мої домагання, і на додаток неурочна поява Хардінга — ось Нейта і накрило.

Збоку спостерігаю, як батьки клопочуться над сином: напувають його, знімають верхній одяг та обтирають шию та груди. Голова Нейтона безвільно лежить на спинці крісла, а очі спрямовані в стелю. Він не помічає, як спантеличено переглядаються Джейсон і Бренда, виявивши на його торсі кілька свіжих синців.

Бля!

Поступово обличчя хлопця набуває осмисленого виразу, і він просить вибачення, що всіх розхвилював. Бренда гладить сина по щоці і йде за градусником, а батько в м’якій формі відчитує його за необережність:

— Води в поле взяв мало, капелюха загубив, на сонці напікся, як так можна?

Нейтон скорившись долі, виявляє каяття по кожному пункту, клянеться, що урок засвоїв і помилки більше не повторить.

Улучивши момент, коли Джейсон йде за другою порцією льоду, Нейт просить проводити його до спальні.

— Провести, а не пообжиматися, — пошепки обурюється він, скидаючи з попереку мою руку. — Тримайся поряд і все.

Хода у нього хитка, але на ногах тримається непогано. Прикинувшись, що несправедливе зауваження ні краплі мене не зачепило, запитую:

— Тобі нездоровитися через те, що ми зробили, і Нік нас застукав?

Нейтон спотикається об килимок у коридорі і перш ніж я встигаю його підтримати, спирається рукою об стіну.

—  Не знаю.

Скрипнула сходинка попереджаючи про наближення зайвих вух і ярди, що залишилися до кімнати, ми долаємо в тиші. Бренда наздоганяє нас біля кімнати і дає Нейтону термометр. Від подальшої моєї допомоги відмовляється, бо негоже навантажувати гостя господарськими проблемами. Спускаюся на кухню, де застаю Ніка, який п’є лимонад.

— Чудово. Ти мені й потрібен.

Хлопець втирає рота і дивиться спідлоба.

— Відідрав Нейта до непритомності, а від мене чого треба?

— Закрий пащу! — хапаю знахабніле сученя за грудки. — Не лізь туди в чому не розумієшся.

— Куди вже мені, — смикається опонент. — Ти гордий, мабуть, що досяг свого, а Нейту як?

— Не принеси тебе нечистий, він залишився б задоволений і не нервував би надміру. Нік, поговоримо на чистоту, як дорослі люди,  —випускаю його одяг і розгладжую складки на сорочці. Бійка проблему не вирішить. — Чого хочеш за мовчання: грошей, місце у коледжі, круту тачку? Я влаштую.

— Що? — Хардінг нетямуще лупає очима.

— Зі мною вигідніше дружити. Як ворог я тобі не сподобаюся, — вкрадливо знижую голос. — Дозволь Нейту самому розрулити з батьками. Не лізь у їхні стосунки.

—  За кого ти мене приймаєш?! — я шикаю, і хлопець переходить на шепіт. — Дарнели моя сім’я. Саймон та Нейтон для мене як брати. Якщо один із них ступив, це не означає, що я побіжу доповідати про його промах Джейсону та Бренді.

Наливаю з графину лимонад та залпом випиваю. Після чого прикладаю холодну склянку до чола. Я мало не напартачив.

— Нейт буде радий почути це особисто від тебе. Сходи до нього.

— Сам передаси, — червоніє щоками Ніколас.

— Що, «братик», який займається одностатевим сексом, завдав тобі психологічної травми? — відпускаю шпильку я.

—  Він збрехав мені, — тихо відповідає Хардінг. — Сказав, що ви не коханці. Отже, не довіряє. Можливо, твої слова матимуть більшу вагу, ніж мої.

Наповнюю склянку і підсовую надутому хлопцеві.

— Ми й не були до сьогодні. Знаєш, по-батьківській лінії у вас кров різна, проте вміння знаходити проблеми там, де їх і близько немає вас точно ріднить.

Вловивши наближення Бренди замовкаємо.

— Хлопчики, з вечерею розберетеся самі. — Жінка дістає з шафки пляшку оцту та миску.

— У Нейта жар? —  запитує Нік, поки вона вливає кислоту у воду.

— Тридцять вісім і вісім. Обітру і спаде.

Хлопець схвально киває, а я дивлюся на них як на неандертальців, котрі лікуються корінцями.

— У мене в машині є потрібні ліки. Принести аптечку?

— При сонячному ударі таблетки приймати не рекомендують, — вносить ясність Бренда. — Мет, ти як почуваєшся? Скакали ж ви разом.

Нік видає неясний звук і ховається за склянкою. Користуючись прикриттям столу, наступаю пересмішнику на ногу.

—  Води ніяк не нап’юся, а в іншому нормально. Я ж капелюха не прошляпив.

—  Молодець,  — хвалить Бренда і забравши миску йде на другий поверх.

* * *

Дочекавшись, коли всі розійдуться спати, прокрадаюсь нагору. Чомусь я впевнений, що роблю стовідсотково правильно. У кімнаті стоїть задушливий запах оцту і Дарнел спокійно сопе, не відаючи про мою присутність.

Наблизившись, тихенько тягну ковдру, що збилася до ніг, щоб укрити хлопця, але фокус не вдається. Нейт розплющує очі, і я закриваю йому рота долонею, присікаючи зляканий крик. Отримавши удар по руці, перепрошую за пізній візит.

— Ти якого фіга приперся?

— Хотів порадувати, що Нік…

—  Знаю. Він заходив. Ти справді йому гроші пропонував?

—  Угу, посунься, — тісню Нейтона і вкладаюся поруч з ним.

— Мет, не дури. Нік пообіцяв мовчати, так ти вирішив засвітити наші стосунки самостійно?

Притискаю Нейта до себе.

— Повтори.

— Що?

— Те, що у нас стосунки, — грайливо кусаю хлопця в плече.

— Згинь, маніяк, — у голосі звучать насмішкуваті ноти, і я зовсім тану.

— Я замкнув двері, — по-змовницькому повідомляю на вухо і облизую мочку.

— Мет, зупинись. Батьки поряд, і я себе не дуже почуваю, — він протестуюче впирається мені в груди і відвертається, уникаючи поцілунку.

— Вибач, не втримався. — Силою волі ставлю мізки на місце. Якби Дарнел був у формі, то вже випер би мене в коридор і був би абсолютно правий. Поводжуся гірше марцового кота. — Ти взагалі як? — засоромлено ставлю питання, з якого варто було б розпочати діалог.

—  Так собі. Голова немов ватою набита і слабкість.

— Пройде, — намацавши руку Нейтона під ковдрою, переплітаю наші пальці. — Я лишуся до ранку, можна?

Присунувшись ближче, хлопець втикається мені носом в ключицю, що розцінюю як згоду. По тілу розливається приємна млість. Те, що відбувається тут і зараз, набагато сокровенніше за секс. Ми подолали поріг, і наша близькість перейшла на новий рівень, вона поглибилася і набула яскравості.

Поцілувавши Нейта у скроню засинаю з усмішкою на губах.

Нейтон

Звично прокидаюся ні світ, ні зоря і буджу Салівана, який відбрикується.

— Тобі пора, — тлумачу сонному Мету і підводжуся з ліжка.

— Аха… — позіхає він, потягаючись. — Ти куди намилився?

— Допомагати татові: худобу напувати, годувати.

— Стоп. — Метью сідає. — Я більш-менш освоївся на фермі, допомогти зможу. Ти відпочивай, відновлюй сили, а ввечері приходь до мене взяти реванш.

Ковтаю клубок, що застряг у горлі.

—  Ти серйозно?

— Я за рівноправність… Чого ти так дивишся? Нейт?

Затикаю Мета глибоким поцілунком. Пропозиція і приваблива, і лякаюча. У грудях тьохкає, пах наливається теплом, і невдовзі я відсуваюся, щоб не видати своїх реакцій.

***

Цілий день проводжу в блаженному байдикуванні: до обіду відлежую боки; сиджу з мамою на кухні обговорюючи меню на сьогодні, до магічного процесу приготування вона мене не підпускає; граю з собаками у дворі тишком-нишком спостерігаючи, як Метом із Ніком тягають тюки сіна.  Хлопці між собою гиркаються, а в присутності мого батька вдають із себе приятелів. Терпимо. Могло бути й гірше. Те ж саме можу сказати і про свій хворий зад. У розкоряку не ходжу і на тому спасибі.

Підкоряючись імпульсу виводжу з ангару «Горобчика» і кричу Хардінгу, щоб відчинив ворота. Розбіг. Зліт. Метью проводжає мене невдоволеним поглядом, і я ледь утримуюсь від дитячого бажання показати йому язика.

Під крилом літака пропливають рівні і не дуже квадрати полів та садів, подекуди поділені лісосмугами та дорогами. Я насолоджуюся відтінками зеленого, а жовтизна, що зустрічається, свідчить про період збору врожаю, що обіцяє достаток і повторення циклу на наступний рік. Такої зачаровуючої геометрії біля Вегаса не знайти. У тамтешній красі переважають жовті та червоно-коричневі кольори. Вони сухі, запорошені, навіваючи думки про самотність. Тому знайти серед них зелений острівець воістину безцінно. Він обіцяє життя, свободу і захист від палючих променів. Чи можна проміняти одне на інше? Що робити, якщо я жадібний і хочу отримати все разом?

Я не можу вибирати між абсолютно різними та по-своєму прекрасними ландшафтами. Для мене їхня краса рівна за привабливістю. А про вибір між батьками, будинком, наповненим щасливими дитячими спогадами і Метью, який заслуговує на «новий цикл», навіть говорити не доводиться. Їхня однакова важливість для мене полягає в їх різності. Когось викреслити, а когось підкреслити не вийде. Як викрутитися?

Навряд чи моє зізнання потішить маму з татом. Обійтися без камін-ауту і прикинутися нормальним? Я надто близький з ними, щоб не обтяжуватись фактом обману. Може, при від’їзді варто промовчати про деякі обставини? Приховування непотрібної інформації не зовсім обман. Промовчавши я збережу тисячі нервових клітин батькам, а зі своєю совістю якось домовлюся.

Саліван запропонував роботу — я погодився, решта деталей нехай залишається за кадром. Стерпний варіант, за умови, що Нік утримає язик за зубами, а Мет не порушить слова.

Повітряна прогулянка, що сприяє розумовому процесу, довго часу не забрала. Кинувши погляд на датчик палива, бачу, що пального в обріз і приземляюся.

Метью, який, мабуть, прибіг на звук мотора швидко з’являється поруч і, поки я вибираюся із кабіни, розглядає намальовану на боці літака пташку.

— Твоє мистецтво?

— Загальне. Нік допомагав трафарет робити.

— Міг би і мене з собою в небо покликати, — докоряє Мет.

—  Мені треба було подумати на самоті.

— І який результат? — за рівним тоном таїться занепокоєння.

— Задовільний, — спеціально не полегшую Мету завдання я. Він підходить впритул і тіснить мене до борту.

— Там був пункт щодо мене? — інтимно шепоче Метью скорочуючи відстань між нашими губами.

— Знайшли місце, придурки! — долинає від дверей ангара. — Такими темпами спалиться без моєї допомоги.

Дерев’янію і намагаюся злитися з обшивкою літака. Саліван навпаки єхидно либиться і неквапливо повертається до Ніколаса.

— Подобається підглядати? Заводить?

— Збочений виродок!

Почервонілий Нік вибігає геть, і я штовхаю Мета в ребра.

— Не дражни його.

— Я ж не винен, що у декого немає почуття гумору.

Повторюю стусан цілячись у плече. Мет морщиться і робить крок убік.

— Перетрудився? — збирався запитати колюче, а вийшло співчутливо.

— Твій батько тиран, — поскаржився незвиклий до фермерської роботи хлопець. — Самий завалящий тренер скаже, що перед тим як тиснути штангу м’язи треба розігріти. А на мене без попередження навалили соломи як на в’ючного мула і кілька годин не розпрягали.

— До вечора потерпиш? У мене є масажне масло. Хоч я й не фахівець – м’язи розім’яти зможу.

— Господи, це найкраще, що я чув за день, — патетично вимовляє Мет.

— Йди в хату. Я заправлю літак і приєднаюся.

Метью

Стрілки годинника рухаються вдвічі повільніше, ніж зазвичай. Знемагаючи від нетерпіння кидаю косяки на Нейта, що дивиться вечірній випуск новин, і раптово натикаюся на пильний погляд його матері. Нервово поводжу плечима, прагнучи позбутися не ломоти в тілі, а настирливої ​​уваги. Зображую позіхання і, вибачившись перед Дарнелами, йду до своєї спальні. По дорозі в кімнату не можу позбутися образу мішені, що висить на моїй спині.

Задрімавши в очікуванні масажиста, прокидаюся від доторку.

— Ти прийшов.

— Нічого, що так пізно? У батьків довго світло горіло. Ти спав? Даремно розбудив.

Потягуюсь, сподіваючись, що виглядає це спокусливо, і перевертаюсь на живіт.

— Не дарма. Масаж у твоєму виконанні. Ммм… Що може бути краще?

— Тоді лягай на підлогу, — Нейт скидає з мене ковдру і розстеляє її внизу. — Матрац надто м’який і ліжко скрипітиме, — пояснює він.

Усередині все солодко завмирає. Скрип ліжка у мене асоціюється з іншою не менш приємною процедурою.

— Нейт, роздягтися не хочеш? Масажну олія зі штанів важко буде відіпрати.

— Ти майстер товстих натяків.

— Треба ж якось тебе розворушити, — не заперечую я і витягнувшись на підлозі начебто ненароком поправляю резинку плавок. Нових, тісних, своєю чорнотою контрастуючих з білизною шкіри. Ніколи не зізнаюся, що півдюжини переміряв, доки зупинився на них.

— Не розкочуй губи. Я обіцяв розім’яти тебе, а не те, що ти напридумував.

— Почни з чогось, у процесі розберемося з рештою, — підганяю я.

Дарнел кидає в мене подушку та знімає футболку.

— Зійде, — прихильно киваю і ойкаю, коли мені на спину ллється холодна олія.

— Дрібна помста?

— Помовч, — Нейтон штовхає мене обличчям у подушку і ковзає долонями вздовж хребта. Розтерши м’язи, він переходить до цілеспрямованих натискань і погладжувань. Почавши з основи шиї, його руки спускаються нижче й нижче. Проходять плечовий пояс, лопатки, досягають попереку. У діях відчувається вправність. Сильні пальці безпомилково знаходять болючі точки та масажуючи, усувають напругу. Масаж майже професійний. Мені є із чим порівнювати. Будь на місці Дарнела працівник салону — я б сповна насолодився розслабленням і віддячив би чайовими, але хлопець мені не сторонній. Неконтрольована фантазія підкидає картинки еротичного характеру і лежати мені стає незручно. Хвилі збудження спокою не сприяють. Труся стегнами об ковдру і глухо стогну.

Масажист зупиняється у зоні крижів.

— Не смикайся.

Мені здається, чи голос Дарнела змінив тональність? Повторюю стогін і трохи підіймаю зад, відверто напрошуючись. Мені ні краплі не соромно за свою блядську поведінку.

— Нейт…

— Заткнися! — з часткою паніки та злості обриває мене він.

Спроба повернути голову успіху не має. Нейтон натискає на плечі надійно припечатуючи до підлоги і сідає мені на ноги. Чужа вага та важке дихання свідчать, що я майже виграв. Як і я хлопець на межі, залишилося трішки підштовхнути.

— Я не проти поглибленого масажу. Із залученням інших частин тіла. Ось прямо зараз! Чуєш? — голосним шепотом звертаюся до Нейта я.

Він переміщає руки з моїх плечей на шию, і на секунду здавлює. В мене підскакує адреналін. Стисне пальці міцніше — мені непоздоровиться. Це може бути і демонстрацією сили: «диви, я не слабший за тебе», і грою фантазії на підґрунті із моєї нечистої совісті. Нейт веде руками вище – по голові проти росту волосся. Схиляється до вуха і довго мовчить, лоскочучи подихом шкіру. Відводжу руку назад і гладжу його по потилиці. Нейтон тицяється носом мені за вухо і смішно сопе.

— Я кваплю події? Ти… не хочеш мене?

Змістившись, він спростовує мої побоювання. Стояк, що впирається в мене, важко з чимось переплутати.

— Тоді чому зупинився?

— Ти не знаєш, про що просиш.

— Помиляєшся.

— Ні, — хлопець випрямляється і повертається до перерваного масажу, цього разу не спускаючись нижче лопаток.

Підводжуся на ліктях і таки озираюсь.

— Ти щось недоговорюєш.

Нейт піднімає опущену було голову і дивиться немов би крізь мене.

— Я боюся завдати болю. Не хочу, щоб ти знав, яким він буває.

— Тобі було погано зі мною на полі?

— Мені… сподобалося, — з невеликою затримкою відповідає хлопець. — Але я цілком міг обійтися без такого досвіду, не приїдь ти.

— Пізно, я тут. І не проти дізнатися на своїй шкурі як воно?..

Обличчя Нейтона ніби вицвітає, втрачаючи фарби життя. Він підводиться, маючи намір піти. Різко розвернувшись саджаю його назад собі на ноги.

— Ти куди?

— До себе. Спати.

Утримую Нейта за передпліччя не даючи йому встати.

— Що я не так сказав?

— Мені здається, ти обманюєш не тільки мене, а й себе. Ти переплутав почуття

провини з коханням і прийшов до мене за прощенням, або сподіваючись, що я тобі помщуся. Тут я  до кінця не розібрався. Можу запевнити — помста мене не цікавить. Мені шкода, що я не розпізнав твоїх мотивів одразу і довів нашу ситуацію до абсурду. Тобі не обов’язково лягати під мене заради самопокарання.

У мене перехоплює подих. Хитнувшись вперед упираюся чолом у лоб Нейтона і натужно проштовхую повітря в здавлені груди. Щоб позбутися печіння в очах заплющуюсь.

— Я давно пробачив тебе, Мет, — його рука лягає мені на щоку, і я притискаюся до

неї. — Ти нічого мені не винен і вільний піти, коли забажаєш.

Обіймаю Нейта і шепотом, що зривається, ділюся схожими страхами і переживаннями. Пояснюю де він помилився та чому. Розповідаю, як еволюціонували мої почуття та як мене ламало в процесі.

— Я чув подібне від “Челсі”.

— Послухай і від мене, — щоб розрядити обстановку цьомаю хлопця у перенісся. — Все по-справжньому. Я не вигадую. Моя готовність віддатися продиктована не бажанням замолити гріхи, а прагненням показати, що повністю тобі довіряю. Вір мені, — допитливо зазираю в очі навпроти.

Дарнел не відповідає. У ньому незримо бореться сумнів та бажання повірити.

Нагороджую його поцілунком уже за те, що терпить мою присутність.

— Я не спатиму з тобою в батьківському домі, — зупиняє мій порив Нейт тільки-но ми зустрічаємося губами. — Не можу тут.

— Ти маєш рацію… Вибач. У мене дах від тебе зносить.

Прихоплюю шкіру у нього на шиї, свідомо залишаючи засос. Нейт треться об мою скроню. Надихнувшись, обхоплюю хлопця за поперек і проводжу язиком по грудях.

— Зупинись, Мет. Давай розчіплятися.

— Угу… — кладу йому руку на пах і стискаю пальці. Обійнявши мене за шию Нейтон подається стегнами вперед зачіпаючи мій стояк, що натягнув труси. — Ми швидко, — нетерпляче смикаю ґудзик на штанях. — У ручному режимі, — прошу, майже не тямлячи нічого від збудження.

Голими ногами пробігає холодок, і я невдоволено піднімаю голову, відволікаючись від розстібання ширінки. Нейт совається, підганяючи — я ціпенію. Перехоплене страхом горло не пропускає жодного звуку. У дверях палаючи праведним гнівом стоїть Бренда. А ми з її сином у такому вигляді і такій позі, що хрін спишеш на випадковість.

— Чекаю на кухні. Одягненими.

Загальмовано киваю. Перед місіс Дарнел мандражує більше, ніж перед власними батьками.

Нейтон виходить із прострації лише вловивши клацання дверей.

— Пиздець, — ємко резюмую я.

В очах Нейта жаху більше, ніж у моїх, і це надає сил. Я заварив кашу і розхльобувати її теж мені.

— Мій косяк. Треба було тебе відпустити, як ти попросив. — На противагу сказаному притискаю хлопця до себе.

— Якби я справді хотів бути відпущеним, то сам би вирвався і пішов, — заперечує він, чим повертає мені моє самовладання. Нам є за що боротися.

— Я погано на тебе впливаю, — констатую я, подумки прокручуючи варіанти діалогів із його сімейством. — Нейт, що б не трапилося разом ми впораємося. Одягаємось і за справу, — натхненно віщаю я. — Готовий?

— Є альтернативи? — без ентузіазму відгукується він.

— Вибратися через вікно, дістатися машини, і звалити не попрощавшись. Влаштовує?

—  Незовсім, — зітхає Нейтон і встає з мене.

Хлопця помітно трусить. Він плутається у футболці, і я залишаю свій одяг аби спочатку допомогти йому.

— Де ти навчився робити масаж? У тебе класно виходить.

—А?

Повторюю питання, не даючи Нейту з головою пірнути у переживання.

— У тата якось спину прихопило, і мама накупила самоосвітніх книжок, щоб йому допомогти. Я також зацікавився.

— Корисна навичка,  — схвалюю я, не з першого разу потрапивши шлейкою паска в пряжку.  — Спускаємось?

— Мет, — Дарнел хапає мене за руку. — Я не знаю, чи розповіла вона батькові про нас і як він відреагував. Не наривайся.

— Не буду. А ти пам’ятай, що нічого поганого не зробив і не ставай хлопчиком для биття. Надворі не середньовіччя, страчувати нас нема за що.

— Тут не Вегас. У нас традиційні цінності в пошані, — повторює улюблену фразу Нейтон і пригладжує  волосся мені, а потім собі.

— Без різниці, хто де живе. Мої батьки правду прийняли і твоїм доведеться, — парирую я і на буксирі тягну хлопця до виходу.

Нейтон

Увійшовши до кухні усвідомлюю, що рук з Метом ми так і не роз’єднали. Вивільняюся невдоволено шикнувши на Салівана і вичікувально дивлюся на маму. Вона стоїть біля плити, схрестивши руки на грудях і всім своїм виглядом висловлюючи невдоволення. Я бачив її такою зосередженою і розлюченою всього кілька разів. Коли ми з Саймоном розвалили сарай в’їхавши туди на новенькому тракторі, і коли ми з братом здуру вирішили взяти участь у родео, де Сай зламав ногу.

— Місіс Дарнел… — чемно починає Метью, але його обривають.

— Сідайте, молоді люди.

Він замовкає. Я плюхаюся на найближчий стілець.

Мама ставить перед нами каву і сідає з іншого боку столу.

— Давно разом?

—  З Вегаса.

— Так, — вторю Мету я.

— Нас із батьком, коли збиралися поставити до відома? — продовжує допит мама.

— Скоро.

— Ніколи.

Обидвоє дивляться на мене здивовано. Погано, що я не встиг попередити Салі про своє рішення.

— Нейт, твою матір!.. Вибачте, місіс Дарнел, — Мет робить звіряче обличчя і під столом штовхає мене коліном.

— Що?! — вибухаю я і схоплююсь з місця, розплескавши каву. — Менше знають, міцніше сплять.

— Я дев’ять місяців носила тебе під серцем! Ледве ноги набряклі пересувала і не

знала на якому боці спати! А ти заявляєш, що я не маю права знати з ким ти проводиш час і чи щасливий? — по маминих щоках покотилися сльози. — Як уроки робити чи батька умовити на покупку літака так: «матусю, допоможи». А як мужиків у ліжко тягти, то допомога не потрібна!

Мет кашлем маскує смішок.

— Що за концерт посеред ночі? Хто кого куди тягне?

З появою тата мене паралізує, і я переводжу відчайдушний погляд з мами на Метью і назад.

Мовчіть!

— Я мала рацію, Джейсоне, — повідомляє вона батька, витираючи сльози. — Вони більше, ніж друзі.

Відмираю і не спускаючи з батька очей перегороджую йому шлях до шафи, де в спеціальному відсіку захована рушниця. Вона зберігається там з того дня, як був пристрелений Тор. Решта зброї знаходиться в гаражі та кабінеті. Швидко до неї не дістатися.

— Не смій,  — піджилки тремтять, але з місця я не зійду.

— Сину, ти чого? — хором вигукують батьки.

— За кого ти мене маєш? Чим ми з матір’ю заслужили таку образу? — очі батька

підозріло блищать. — Негайно вибачся, щеня!

Слідуючи настанові Мета вперто стискаю зуби. Не проситиму я прощення за те, що привів додому хлопця замість дівчини. Це мій вибір, і мені з ним жити. Догоджати батькам і підлаштовуватися під них я не маю наміру.

— Щоб на світанку твого духу в моєму домі не було!

Мама хапає  каву зі столу і вихлюпує в обличчя батька.

— Джейсон, охолонь! — кричить вона крізь сльози.

— Як забажаєш, — карбую я, тоді як серце обливається кров’ю.

— Нейт! Не смій!  — вона тягнеться до дальньої чашки, але її випереджає Мет.

Наступної миті я шоковано моргаю, щоб позбутися крапель, що повисли на віях.

— Пропоную заспокоїтись та поговорити без експресії.

Кидаю на зрадника злісний погляд і витираю каву, яка капає з носа. На ридаючу маму, дивитися соромно.

— Побудь із нею, а я речі зберу, — звертаюсь до Мета і боягузливо залишаю поле бою слідом за батьком. Приходить ідея простежити, куди він подався, проте у вухах все ще лунає татів переповнений образою голос, і я йду в кімнату складати сумки.