Третій тиждень війни

Війна все триває, сирени лунають,
А десь ті сирени заглушує грім,
Проте у тім світі, де про нас — мабуть — знають,
Й досі є ті, хто не вірить у Крим;

Про те, як убили дітей, катували й вбивали,
Й з жінок українських робили рабів,
І як без причини ходили й кричали,
Що визволяють рідний наш дім;

Що наш Президент і вся наша влада —
То зграя нацистів, собак, крадіїв,
А ті, що кидають в нас смерчі і гради —
Рятівники, що глушать наш спів.

Дитячі садки, школи, лікарні,
Вагітні жінки, малята — та всі!
Невже вони вже настільки погані,
Що помирають за те, що ви всі

Придурки, що слідують волі “царя”,
Комуніста, вбивці, тирана й терориста?
Невже знову з’явиться червона зоря,
І забудете ви, що ж таке “душа чиста”?

Невже ви щиро вірите в те,
Що говорять ті люди з екранів,
І як цуценятко сліпе,
Кричите своє: “Так, вони праві”?

У вас ні слова, ні думки — нічого,
Й кажете лиш: “Не ми! Це все влада!”
Але ж… Ви не зробили нічого,
Щоб прийшло все нарешті до ладу.

І навіть зараз, коли час розплати,
За ту бездіяльність, байдужість, тупізм,
Ви тільки й кажете: “Нє ми ж вінавати”,
Проте провина ваша тут є.

Коли всі кричать: “Боріться! Вставайте!” —
Ви боїтесь штрафу за крик.
“Жертви тут ми!” — кричите… Пам’ятайте,
Що колись один з вас мав дробовик,

І ним застрілив цілу родину,
Де були діти… й одне немовля,
І бачив він, вірте, тую дитину…
А ви пиздите, що він визволяв?

Де тут політик? Де є військовий?
Де загроза в любові малій?
Чи її зброя — ведмідь іграшковий?
Чи те майбутнє на вільній землі?

Ви — егоїсти, яким за життя
Важливіша та кава, чи бургер, чи гроші…
А, натомість, мертва земля,
Для вас лиш меми в інеті хороші?

І навіть сраку з крісла здійняти не в силах,
Бо: “Це десь далеко”, та й вам не на часі,
Кажете, ви: “Могутняя сила!”,
А навіть не здатні розплющити очі.

Майдан для вас — безсенсова бійка,
А Донбас та Крим — казка і міт,
Вбивства цивільних — дурна така байка,
В яку чогось вірить весь світ.

Росня — не люди… І зараз, й тоді,
Коли помирали від голоду люди,
Ви ніжились в своїй любій москві,
Думаючи: “Ой, як же за вас болять груди”.

А дехто пиздів: “Вони ж самі винні!
Ми тут вас визволяти прийшли!”
А хуй вам, а не той наш хліб з сіллю.
Ось — котлету москальську вам принесли.